2.2. Індустріалізація

Із завершенням промислового перевороту почався процес індустріалізації. Основним його змістом були структурні зрушення в національних господарствах окремих країн, внаслідок яких з'являлись нові та модернізувалися старі галузі виробництва, змінювалась їхня роль в економіці, тобто частка у виробництві валового національного продукту (ВНП) і національного доходу (НД). Завершення індустріалізації забезпечувало перевагу промисловості над сільським господарством, важкої індустрії над легкою. Машинне виробництво перемогло в усіх галузях господарства. Відбувалися зміни в організації та управлінні виробництвом. Провідне місце належало системі акціонерного підприємництва. Торговий і промисловий капітал по­ступався першістю фінансовому. Було утворено акціонерні монополістичні об'єднання — картелі, трести, синдикати, концерни.

Темни та строки індустріалізації залежали від конкретних історичних умов кожної країни, вихідного рівня промислового перевороту, загальносвітового економічного розвитку. Так, у Великобританії завдання індустріаліза­ції почали розв'язувати під час промислового перевороту. В інших розвинених країнах індустріалізація проходила після промислового перевороту та була його продовженням. Індустріальний розвиток було перервано першою світовою (1914 —1918 рр.) та другою світовою (1939—1945 рр.) війнами.

У кінці XIX — на початку XX ст. індустріалізація відбувалася на грунті технічної революції, що ознаменувалася впровадженням у виробництво на­укових винаходів, змінами в техніці та технології. Змінилася енергетична база економіки. Пара була витіснена електрикою. Почалася електрифікація виробництва, транспорту, побуту. Цьому сприяло використання машин для отримання електричного струму: динамо-машини Е. Сіменса (1876 р.) та

генератора Т. Едісона (1883 р.), електродвигуна для обертання агрегатів. Запроваджувалися нові досягнення в галузі електротехніки: електроплавлення сталі (1877 р.), електролітичний спосіб отримання кольорових ме­талів (кінець 80-х років), лампа розжарювання (1876 р.), електрозварюван­ня (1877 р.), передача електроенергії на відстань (1891 р.).

Істотний вплив на зміну структури економіки мав винахід нових способів виплавлення сталі — бесемерівського (1856 р.), мартенівського (1864 р.), томасівського (1878 р.). У 80 — 90-х роках було винайдено нові двигуни. Серед них динамо-машина, двигун внутрішнього згоряння (1893 р.), парова турбіна (1894 р.), водяна турбіна (перша гідроелектростанція на річці Ніагара в США в 1898 р.). З'явилися нові види транспорту: автомобіль (1885 р.), тепловоз (1891 р.), аероплан (1903 р.), а також вагон-холодильник (1868 р.), телефон (1876 р.), фонограф (1877 р.), лінотип (1880 р.), фотоплівка (1881 р.), кінематограф (1893 р.), гусеничний трактор (1900 р.), паровий екскаватор, пристрої для автоматичного навантажування. Винаходи в галузі хімії дали поштовх до появи виробництва синтетичних барвників, лікарських та пар­фумерних синтетичних сполук. Для розвитку металообробної промисло­вості важливе значення мало використання автоматичних верстатів.

Структурні зрушення останньої третини XIX — початку XX ст. зумо­вили зміни у галузевій структурі машинної індустрії, її провідними галу­зями стало виробництво електроенергії, продукції органічної і неорганічної хімії (соди, добрив, сірчаної кислоти тощо), добувної, металургійної, маши­нобудівної, хімічної, транспортної промисловості.

Розвивалися нові галузі: сталеварна, нафтодобувна і нафтопереробна, електротехнічна, алюмінієва, будівельна і будівельних матеріалів, автомо­більна. Ускладнилася структура машинобудування. Найбільш динамічно роз­вивалося транспортне виробництво та верстатобудування. За умов масового виробництва зросло значення стандартизації. Старі галузі, такі як текстиль­на, харчова, суднобудівна, розширювалися та модернізувалися.

Динаміку світового індустріального розвитку та структурні зрушення протягом останньої третини XIX ст. і до першої світової війни характери­зують такі дані:

Показник			1876-1880		1900			1913
1. Населення,   %
Весь світ			100		100			100
США			3		4,8			5,7
Великобританія			2		2,3			2,4
Німеччина			-3,2		3,5			3,9
Франція			2,8		2,4			2,4
Японія			1		—			—
Росія			2,5		2,8			3,1
Показник		1876-1880					1900			1913_
2. Індекси промислового розвитку
(1880 р. - 100 %)										у
Весь світ		100					230			360
США		100					315			590
Великобританія		100					150			190
Німеччина		100					260			400
Франція		100					155			230
Японія                       і		100 (1870р.)					240			320
РОСІЯ		100					360			590
3. Індекси світового розвитку
обробної промисловості		100					220			370
4. Частка країн у світовому вироб
ництві окремих видів продукції
4.1. Видобуток вугілля, млн. т		300					750			1300
США		9,8					32,1			39,1
Великобританія		36,6					ЗО			22
Німеччина		8,8					14,5			14,6
Франція		4,4					4, 4			3,1
Японія		0,3					1			1,6
4.2. Виробництво чавуну, млн. т		8,5					40,5			79,2
США		9,2					34			38,8
Великобританія		32,7					22,2			13,4
Німеччина		7					20,9			24,3
Франція		6,4					6,6			6,5
Японія							0,002			0,18
4.3. Виробництво сталі, млн. т		4,2					29,3			76,3
Країни,   %
США		16,9					34,8			41
Великобританія		47					16,7			10
Німеччина		4,7					22,5			24,1
Франція		1,9					5,4			6,1
Японія							0,003			0,3
Показник				1876-1880		1900			1913
5. Протяжність залізниць, тис. км
Усього				370		790			1105
Європа				170		285			345
Америка				175		400			570
Азія				15		60			110
6. Частка країн у світовому промисловому
виробництві,   % на 1880 р.
США				28		31			35,8
Великобританія				28		18,6			14,1
Німеччина				13,2		16,6			15,7
Франція				9		7,1			6,4
РОСІЯ				3,6		5,6			5,5

За динамікою промислового розвитку склалося три тини промислове розвинених країн: американський — з відносно високими, німецький — з середніми, англійський — з найнижчими темпами розвитку промислового виробництва.

Для промисловості були характерні порівняно високі темни щорічно­го приросту: 1872-1890рр. - близько 3%, 1890-1913 рр. - від 4 до 5%. Нерівномірно розвивалися окремі галузі, з них випереджаючими темпами — важка промисловість. Так, видобуток вугілля з 1870 до 1900 р. зріс в 2,5 раза, за 1890—1913 рр. — в 1,8 раза, видобуток нафти — відповідно в 28 і 2,7 раза, виплавлення сталі — в 60 і 3 рази, споживання бавовни збільши­лося майже у 2 рази. Зросла частка важкої промисловості країн.

Змінилася частка країн у світовому промисловому виробництві. Закін­чився період "євроцентризму". З кіпця XIX ст. СТА вийшли на перше місце в світі за обсягом промислової продукції, її вартість перевищувала вартість продукції англійської промисловості. Великобританія втратила роль "фабрики світу", відстала від США і Німеччини — спочатку за темпами економічного розвитку, а потім і за абсолютними показниками. Німеччина випередила Великобританію, Францію та посіла друге місце після США.

У зв'язку з інтенсивним зростанням промисловості змінилася її частка в структурі господарства провідних індустріальних держав. Так, у США вартість продукції промислового виробництва переважала вартість сільсько­господарського в 1880 р. у 2 рази, в 1900 р. — в 3 рази.

Після громадянської війни 1861 — 1865 рр. були сприятливі політичні умови для економічного зростання. Конгрес США проводив політику підтримки індустріального розвитку. Оточення слабкорозвиненими країнами, мирні умови існування давали змогу вільно розвивати господарство, не витрачаючи значні кошти на воєнні потреби.

Економічні успіхи мали географічну основу. Протяжність морського узбережжя, що досягала 18 тис. миль, надавала переваги для розвитку мо­реплавства, рибальства, зовнішньої торгівлі. Озера і річки з каналами з'єдну­вали різні штати в одне економічне ціле.

До господарського обігу залучалися великі природні ресурси: вугілля, залізна руда, нафта, кольорові метали, ліс, камінь, сірка, глина, їх запаси забезпечували розвиток важкої промисловості. Проте бракувало олова, калій­них солей.

Швидкими темпами освоювалися землі американського Заходу. Пе­реміг фермерський напрям сільського господарства. Значних розмірів досягло сільськогосподарське виробництво.

Активно запроваджувались власні та європейські винаходи. Лише за 1890— 1900 рр. було видано 234 956 патентів. Використовувалися переваги нового будівництва. Морально застаріле обладнання практично було відсутнє і не гальмувало розвиток промисловості. Активна роль належала спеціалізації робітників і підприємств, географічному поділу праці. Промисловість було орієнтовано на масове виробництво, стандартизацію деталей. Значно зросли продуктивність, інтенсивність праці, зменшувалися витрати виробництва.

Існував широкий місткий внутрішній ринок. Високою була конку­рентоспроможність американських товарів на зовнішньому ринку. США будували своє господарство під захистом митних бар'єрів. Середній рівень мита на імпортні товари протягом 1890— 1897 рр. збільшився з 38 до 75 %.

Пришвидшували розвиток економіки концентрація виробництва і капі­талу, акціонування і утворення корпорацій. Економічне піднесення спира­лося на інвестиції, що постійно зростали. Якщо в 1859 р. капітал, вкладений у промисловість, становив 1010 млн. дол., то в 1899 р. — 8975, в 1914 р. — 22 791 млн. дол. Велике значення мали європейські капітали. В 1873 р. їх сума досягала 1500 мли дол., в 1899 р. — 3300 млн. дол., в 1914 р. — близько 5 млрд. дол., з них англійських — 755 млн. дол.

США розвивали своє господарство, використовуючи робочу силу всього світу. За останні 30 років XIX ст. іммігрувало майже 14 мли, а за перші 14 років XX ст. — 146 млн. осіб. За 1860—1900 рр. населення країни зросло з 31,4 до 76 млн. осіб. У 1910р. воно становило 92 млн. осіб.

США пізно включилися до територіального поділу світу. В 1867 р. у Росії за 6,7 мли дол. була куплена Аляска, кожен гектар землі якої обі­йшовся лише в 5 центів. У 1898р. Конгрес США узаконив анексію Гавайських островів. Колоніальними володіннями стали Куба, Гуам, Пуерто-Рико, Філіппіни, частина островів Самоа. Загальна площа колонії

США в 1914 р. дорівнювала 0,3 млн. км² з населенням 9,7 мли осіб. Одночасно США стали на шлях економічної експансії, основною зоною якої була Латинська Америка, і збільшували інвестиції за кордоном та експорт товарів, будували філіали своїх підприємств, використовуючи дешеві робочу силу та сировину.

Промислове піднесення США у кінці XIX — на початку XX ст. найяскра­віше виявилося у будівництві залізниць, їх протяжність за 1870— 1913 рр. збільшилася у 8 разів. Вони зв'язали всі штати, а чотири трансконтинентальні лінії поєднали Атлантичне та Тихоокеанське узбережжя. Розмах будівництва залізниць стимулював розвиток важкої промисловості, зміцнював  економічну єдність країни, розширив географію промисловості па Південь : Захід. Про динаміку промислової продукції США свідчать такі дані:

Показник	1870	1900	1913
Національний доход, мли дол.	9,4		44,8
Національне багатство,
млрд. дол.	30	-	200
Кількість промислових підприємств,
тис.	252	512	-
Індекс промисловою виробництва	100	460	860
Протяжність залізниць,
тис. км	85	300	Ш
Видобуток вугілля, мли т	29,5	240,8	508,9
Видобуток нафти, мли т	221	2672	10435
Видобуток міді, тис. т	12	271	-
Виробництво чавуну, мли т	1,7	13,8	30,8
Виробництво сталі, мли т	0,68	10,2	13,3
Виробництво електроенергії,		5	17,5
млрд. кВт/год	-	(на 1902р.)	(на 1912р.)
Потужність двигунів в обробній
промисловості, мли к. с.	2,3	10	29,2
Споживання бавовни, мли квінталів	8,7	22	30,7
Вартість продукції обробної
промисловості, млрд. дол.	4,2	11,4	24,2
Галузева структура промисловості за
вартістю,   %
Добувна			8
Обробна			92
Харчова			19,9
Текстильна			14,1
Сталеварна			13,3
Хімічна			8
Деревообробна			6,2
Паперова			5,8
Виробництво автомобілів,
тис. шт.	-	4	485

Отже, в галузевій структурі промисловості США значно збільшилась частка важкої промисловості. В науковій літературі вона оцінюється приблизно в 63 %. Однак з розвитком сільського господарства зберегли значення галузі переробки сільськогосподарської продукції, особливо борошномельна, консервна.

Змінилася географія розміщення промисловості. Східні штати ( Нью-Йорк, Массачусетс, Нью-Джерсі) зберігали своє індустріальне значення, особливо в обробній промисловості. Однак її центри з’являлися на Заході, Півдні. Темпи індустріалізації південних районів випереди­ли середні показники по країні в 2 рази.

Швидко збільшувалася чисельність робітників. У 1870 р. їх налічувало 2 мли, у 1900 р. — 3 млн., в 1909 р. — 6,6 млн. осіб.

У процесі індустріалізації протягом останньої третини XIX — початі XX ст. Німеччина за обсягом і темпами промислового виробництва зайняла друге місце у світі та перше в Європі. Передумови такого економічної зростання склалися па початку 70-х років XIX ст. Завершилося об'єднані Німеччини під владою Прусії. Утворилася так звана друга імперія. Це привело до ліквідації внутрішніх митних кордонів, створило державну систем фінансів, грошового обігу, мір і ваги, залізничного і поштового права. Зросли інвестиції в промисловість. Нагромадження капіталів сприяло акціюванню. Активну роль у будівництві залізниць брав уряд. Перемога у франко-прусській війні 1870 — 1871 рр. дала контрибуцію в 5 млрд. фр. Для розвитку важкої промисловості були значні запаси вугілля, залізної руди, калієвої солі. Економічні позиції Німеччини зміцнило приєднання Ельзасу і Лотарингії, багатих па залізну руд, високої якості, з розвиненою бавовняною промисловістю.

Переваги німецької промисловості забезпечували висока продуктивність праці (за 1850— 1914 рр. зросла в 3 рази) і відносно низька заробітна плата. Машинна індустрія витіснила ремісників і забезпечила себе кваліфікованими робітниками. Аграрні реформи знищили залишки феодальних відносин на селі.

Інтенсивно розвивалося будівництво залізниць. У 1870— 1875 рр. щорічне вводилося в дію 1500 — 2000 км шляхів. У галузевій структурі зросло значення важкої промисловості. Темпи її розвитку за 1870— 1913 рр. випередили легку (800 і 350%). Третина капіталів функціонувала в добувній промисловості. В металургії, що поступалася лише американській, виплавлення сталі зросло в 100 разів, чавуну — в 13 разів. Значна роль належала машинобудуванню, зок­рема виробництву двигунів внутрішнього згоряння. Розвивалися нові галузі: хімічна, електротехнічна, виробництво електроенергії. Промисловість забезпе­чувала потреби країни й експортувала електродвигуни, трансформатори, тур­біни, анілінові фарби, соду, добрива, сірчану кислоту. Німеччина залишалася па першому місці за обсягом воєнної промисловості.

Продовжувала розвиватися легка промисловість. Так, потужність бавовня­них заводів збільшилася. Швидкий розвиток промисловості змінив склад населення. В 1895 р. чисельність робітників становила 67 %. Розвиток німецької промисловості характеризують такі дані:

Показник	1870	1900	1913
Індекс промислового виробництва	100	304	471
Протяжність залізниць, тис. км	100	—	3300
Видобуток кам'яного вугілля, мли т	26,4	109,3	190,1
Видобуток бурого вугілля, млн. т	7,6	40,5	87,2
Виробництво чавуну, млн. т	1,4	8,5	19,3
Виробництво сталі, млн т	0,2	6,6	18,4
Виробництво сірчаної кислоти, тис. т	75	950	1700
Споживання бавовни, млн квшталів	80,9	307,5	486,2
Потужність електростанцій, млн кВт/год	-	0,2	2,1
, Виробництво калійних солей, млн т	-	3,0	12

Причини втрати Великобританією промислової монополії були різни­ми. Інтенсивний процес індустріалізації США, Німеччини, Росії, Японії зу­мовив виникнення нових центрів промислового виробництва. Англійська промисловість втратила іноземні ринки за рядом товарів. Одночасно німецькі, американські товари, що були якіснішими та дешевшими, потрапляли на внутрішній ринок країни. Спостерігався застій у техніці. Фабрична індустрія працювала на морально застарілому обладнанні. Модернізація техніки відбу­валася повільно, оскільки була справою складною та дорогою. Гальмуючу роль відігравала монополія на експлуатацію колоній, що забезпечувала ви­сокі прибутки при застарілій техніці. Продукція нових галузей становила лише 6,5% всієї промислової продукції країни. Так, у світовому електротех­нічному виробництві частка Великобританії становила 13, а Німеччини — 32%. У 1913 р. англійські заводи виготовляли лише 34 тис. автомобілів. Розвиток нових і технічне переобладнання старих галузей потребували великих інвестицій. Проте капітали не вкладались у розвиток національної промисловості, а експортувалися. Досягнувши у 1913 р. 4 млрд ф. ст., вони давали 5% річних. Щорічний прибуток англійських рантьє (8 млн осіб) становив 200 млн ф. ст. Загострилася проблема постачання сировини для нових галузей промисловості. Негативну роль відігравала політика протек­ціонізму з боку США, Німеччини, Франції. На 10 — 15 років пізніше почало­ся акціонування промисловості та утворення корпорацій. Однак у струк­турі англійської промисловості відбувалися якісні зміни так само, як і у СТА, Німеччині. Проте за кількісними показниками індустріалізація у Великобританії відбувалася повільно, непослідовно. Знизилися темпи еко­номічного розвитку. З 1815 р. до 70-х років XIX ст. щорічний приріст нро-

102мислової продукції становив 3,7%, за 1870—1913 рр. — 1,7%. Порівняно високі темни характеризували важку промисловість, особливо нові галузі: сталеварпу, електротехнічну, хімічну. В 7 разів збільшився обсяг залізнич­них перевезень (1200 мли т). Зросла роль машинобудування. З традиційних галузей модернізувалося суднобудування. За 1870 — 1913 рр. тоннаж суден подвоївся, чистий доход судноплавства досяг 94 мли ф. ст., 3/5 нових ко­раблів світу будувалося у Великобританії. Протягом 1870 — 1913 рр. по­рівняно з американськими та німецькими незначними були темни видо­бутку вугілля (в 2,6 раза), виплавлення чавуну (в 1,7 раза), споживання бавовни (в 1,8 раза). На початку XX ст. за вартістю продукції легка промис­ловість продовжувала переважати важку в 1,7 раза.

Абсолютні цифри розвитку промисловості Великобританії в той період характеризують такі дані:

Показник	1870	1900	1913
Індекс промислового виробництва	100	180	227
Видобуток вугілля, мли т    •••••••   '	>,*но	•* 225	287
Виробництво чавуну, млн т   '    ''.''	*№   6	'•'*'   9	10,6 ,
Виробництво сталі, млн т     #і>""х	•*в - 0 2	*"п   4'9	7.6-
Суднобудування, тис. рег. т	„>*3	!',', 933	1200
Споживання бавовни, млн квінталів	11	15,4	19,2

Франція відставала від США, Німеччини, Великобританії не лише за темпами розвитку, а й за структурною перебудовою промисловості. Так, за 1884—1909 рр. загальна продукція промисловості зросла на 75 %, а за 1909—1914 рр. — лише на 25%. Це можна пояснити втратами в франко-ируській війні, переважаючим розвитком легкої промисловості, низьким технічним рівнем виробництва. Негативно впливали на економічний розвиток парцелярний характер землеробства, його низький технічний рівень, зменшен­ня сільськогосподарського виробництва внаслідок завезеїшя дешевого хліба з-за океану. Послабленню економіки Франції сприяв експорт капіталів, що становив 30% світових інвестицій. За даними 1908 р., у французьку про­мисловість і торгівлю було вкладено 9,5 млрд фр., в облігації та закордонні цінності — 104,4 млрд фр. Франція вивозила капітал у формі позикового, що привело до зростання чисельності рантьє. На нгічатку XX ст. їх налічу­валося 2 млн при населенні 40 млн. Для експорту товарів і капіталів Франція створила колоніальну імперію, територія якої в 21 раз була більшою. Мет­рополія вивозила в свої колонії 10% експортного капіталу, 13% товарів.

Інтенсивно розвивалося транспортне машинобудування, зокрема вироб­ництво автомобілів, суднобудування. За темпами будівництва залізниць Фран­ція поступалася лише США, їх протяжність в 1911 р. досягла 50,2 тис. км. У легкій промисловості зберігалося значення виробництва предметів роз­коші, текстилю, галантереї. -•' ..-..!„!•

103Перед першою світовою війною відставання французької промисловості від американської, німецької, англійської досягло відповідно: в металургії — 6, 3 і 2 рази; за видобутком вугілля — 12,4; 6 і 7 разів; за виробництвом чавуну — 6,6; 3,9 і 1,6 раза; за виробництвом сталі — 6,3; 7 і 1,9 раза. Основними показниками економічного розвитку Франції були такі:

Показник	1870	1900	1913
Індекс промислового виробництва	100	200	300
Видобуток вугілля, мли т	:.; Із,2	34,4	40,8
Виробництво чавуну, мли т	, „,=  !-2	2,7	. ...    5,2
Виробництво сталі, мли т          ,,,,,	,,,,,,    0,08	1,6	4,7
Споживання бавовни, млн капіталів	593	1589	2713

З 70-х років XIX ст. відносно швидкими темпами почало розвиватися господарство Японії. Буржуазна революція 1868 р. і реформи "Мейдзі'1 (освіченого правління) сприяли становленню індустріального суспільства. Було ліквідовано політичну роздробленість країни, декларовано уніфіка­цію законів, рівність всіх підданих, свободу вибору професій і діяльності, торгівлі, імміграції населення, запроваджено єдині грошову та податкову системи, відмінено цехи та гільдії. Дозволялися іноземні інвестиції, впро­ваджувалися досягнення науки та техніки. Аграрна реформа санкціонувала приватну власність на землю, її купівлю-продаж.

Особливістю економічного розвитку Японії був збіг у часі процесів про­мислового перевороту та індустріалізації. Активну участь у створенні фаб­ричної промисловості брав уряд. Було конфісковано підприємства, що на­лежали сегуну (правителю) і князям. Інвестиції вкладалися в будівництво залізниць, підприємств воєнної промисловості. Практикувалися падання субсидій приватним підприємцям, звільнення їх від податків. У 1880 р. держав­ний сектор включав 3 верфі, 5 воєїших підприємств, 10 родовищ, 52 фабрики, 51 торгове судно, залізниці, телеграф. Приватні капітали вкладали пере­важно в сферу обігу та кредиту. В 1883 р. вони оцінювалися в 75 млн єн, в торгівлі — 36, у промисловості — 15 млн єн.

З 80-х років XIX ст. почався якісно новий етап в розвитку господарства Японії. Державні підприємства продавали товари приватним особам за цінами в 2 —4 рази меншими від їх вартості. Частка банківського капіталу з 1884 по 1892 р. зменшилася з 78 до 24%, а промислового — зросла з 5 до 30%.

Індустріальний розвиток в Японії визначався тими самими закономірно­стями, що й в Європі. Перші фабрики виникли в бавовняній промисловості, що працювали в основному на індійській сировині. В 1893 р. їх було 40, в 1896 р. — 97 з 971 тис. механічних веретен. Кількість останніх в 1913 р. становила 2,4 млн. Ткацьке виробництво механізувалося повільніше. В 1900 р. працювало 32 тис. механічних верстатів і 700 тис. ручних. У фабричній

104формі виникла сукняна промисловість. Ремесло зберігалося у шовківництві. Будувалися заводи з переробки сільськогосподарської сировини. У 70 — 80-х роках почали використовувати пару.

У важкій промисловості швидше розвивалися ті галузі, що мали сировин­ну базу в країні. За 1880—1913 рр. видобуток вугілля зріс у 20 разів, міді — 13 разів. Потреби у залізній руді на 70% покривалися за рахунок імпорту. Розви­ток металургії прискорився після прийняття в 1895 р. 10-річиої програми розвитку господарства з метою реорганізації та зміцнення збройних сил. 90% контрибуції, отриманої після війни з Китаєм, спрямовувалося у важку про­мисловість. У 1913 р. виробництво чавуну і сталі забезпечувало потреби краї­ни на 48 і 34 %. Інтенсивно зростало будівництво залізниць. За 1882 — 1890 рр. їх протяжність зросла в 10 разів. До 1906 р. було побудовано 2/3 колій, що існують до цього часу. Повільно розвивалося машинобудування. В 1913 р. в цій галузі працювало 60 тис. осіб. Прискорені темпи характеризували суднобуду­вання, воєнну промисловість.

У цілому на початок першої світової війни механізація промисловості не завершилась. Чисельність фабричних робітників у 1913 р. становила 948 тис., у ремеслі, на мануфактурах — близько 2 мли осіб. Була поширена праця жінок і дітей.

Порівняно з європейськими країнами Японія за абсолютними показ­никами випуску продукції відставала. Однак темпи економічного зростан­ня були високими. • , •

Показник	1870	1900	19ЇЗ
Індекс промислового розвитку	100	240	320
Індекс добувної промисловості	100	,123	134
Видобуток вугілля, мли т	1 (на 1880р.)	.7,5	21,3
Виробництво чавуну, мли т   й	-	0,02	0,24
Виробництво сталі, мли т      •'"',-•	-	1,001	0,25
Виробництво міді , мли т	5,3 (на 1880р.)	' 24,3	66,5
Тоннаж суден, тис. т	-	5	65

Якісно нові зміни відбувалися в організації та управлінні виробництвом у промислове розвинених країнах. Провідна роль належала товариствам на основі акціонерної колективної власності. Посилився процес концентрації виробництва та централізації капіталу, що охопив основні галузі господар­ства. Акціонерна система підготувала умови для монополізації. Контроль за виробництвом і збутом від локальних ринків і промислових районів охо­пив цілі галузі промисловості, національний та світові ринки. Монополі­стичні об'єднання почали виникати та розвиватися в банківській сфері. Банки перетворилися на фінансові центри, що контролювали як грошовий капітал, так і промислове виробництво. Злиття банківського капіталу з про­мисловим зумовило формування фінансової олігархії.

105;'.-..•: У США процеси акціоиувания, концентрації виробництва і капіталу прискорилися після кризи 1873 р. Кількість підприємств збільшувалася повільніше, ніж вартість їхньої продукції. Так, в обробній промисловості за 1900 —1913 рр. зростання становило відповідно 130і210%.У1914р. акціо­нерні товариства становили 28,3% всіх підприємств, випускали 83,2% про­мислової продукції, на них працювало 80 робітників. У 1910 р. підприємства за обсягом виробництва поділялися на невеликі (до 20 тис. дол.) — 67,2 %, середні (від 20 до 100 тис. дол.) — 21,3, великі (100 тис. дол. і більше) — 11,5 %. Корпорації, вартість продукції яких була понад 1 млн дол., виробля­ли міді — 99%, свинцю — 92, прокату — 91, чавуну — 85,8, автомобілів, сільськогосподарських машин, продукції хімічної, електротехнічної, текстиль­ної галузей — 50, переробляли м'яса — 80%.

Монополізація розпочалася з виникненням залізничної імперії Вандер-більта. Першою формою монополістичних об'єднань були пули (або картелі), які встановлювали ціпи, розподіляли замовлення та прибутки. У 1866 р. виник соляний пул у штаті Мічігаи, у 1870 р. — Чиказький пул, який кон­тролював залізничні перевезення. Панівною формою монополій спочат­ку в легкій, потім у важкій промисловості стали трести. Першим з них був нафтовий трест Рокфеллера "Стандарт ойл КомпаІІі", утворений у 1870 р.

У 90-х роках провідна роль у монополізації промисловості, транспорту, банків перейшла до холдинг-комнаній та концернів. У 1901 р. в США на­лічувалося 440 трестів з загальним капіталом 20,3 млрд дол.

Одночасно відбувалася монополізація банків. У 1890р. у Нью-Йорку було 64 банки, що володіли капіталом 302 мли дол., у 1900 р: — 58, капітал яких збільшився до 548 млн дол. Інтенсивно, внаслідок злиття банківського та промислового капіталів, формувався фінансовий капітал.

Найбільшими американськими монополіями були групи Рокфеллера (контролювали 95% американського видобутку нафти і 90% її експорту, промислові підприємства, банки, залізниці), Моргала ("Юнайтед Стейтс Стіл", що монополізував виробництво 2/3 сталі, трести в сільськогосподарському машинобудуванні, торговому пароплавстві, електротехнічна корпорація "Дженерал електрик", підприємства зв'язку, міського транспорту, страхові компанії), Пенсільванська група, група Вандербільта, групи Гульда, Гаррі-мана, три автомобільні корпорації: "Форд", "Дженерал моторе", "Крайс-лер" та ін. Фінансові групи Рокфеллера та Моргаиа контролювали 112 банків.

Уряд намагався обмежити економічне панування монополій. У 1890 р. було прийнято закон Шермапа про заборону монопольної змови, який регу­лював торгівлю за межами окремого штату. В 1914р. закон Клейтона забо­ронив встановлювати різні ціни па товари для окремих категорій покупців, скуповувати акції для послаблення конкурента, обмінюватися директор­ськими посадами. Однак аптитрестівське законодавство фактично не засто­совувалося.

У Німеччині активний розвиток акціонерної власності (грюндерства) почався з будівництва залізниць у 70-х роках XIX ст. У 1870 р. існувало 418

106акціонерних товариств, за період 1871 — 1872 рр. з'явилося 978 нових з акціонерним капіталом 2,8 млрд марок. Процес монополізації охопив усі галузі промисловості. На відміну від США, монополії об'єднували більшу кількість підприємств (кілька сотень), існували у формі картелів і синди­катів. У 1879 р. їх кількість становила 14, в 1900 р. — 300, перед першою світовою війною кількість їх зросла в 2 рази. У кінці 90-х років XIX ст. — на початку XX ст. з'явилися перші трести: електротехнічні корпорації АЕГ і товариство "Сіменс".

Інтенсивно формувався фінансовий капітал. У 1913 р. існувало 1850 банків; 9 берлінських банків контролювали 85 % банківського капіталу (11,3 млрд марок). До таких банків належали Німецький (капітал 3 млрд марок і кон­троль за 87 банками), Дрезденський, Дармштадтський банки, Облікове товари­ство (власний капітал 300 мли марок), їхній прибуток в 1895 — 1900 рр. стано­вив 38,6 — 67,7% щорічно. Німецькі банки вкладали капітали в основному в промисловість. Так, 6 берлінських банків контролювали 751 підприємство.

У Великобританії ще на початку 60-х років XIX ст. було 639 акціонер­них корпорацій. Проте перші монополії виникли лише в кінці 80 —90-х рр. XIX ст. У 1888 р. виник Соляний союз, що контролював 90% продукції. В 1894— 1896 рр. у Шотландії утворилося монопольне об'єднання з виготов­лення труб. Поступово монополії з'явилися в хімічній, трубопрокатній, воєнній промисловості, суднобудуванні, на транспорті. В 1913р. у Великобританії їх налічувалося 93. Отже, формування монополій розпочалося пізніше, ніж в США та Німеччині, здійснювалося повільніше. В основному вони об'єдну­вали ЗО — 50 фірм. Контроль над галузями був практично відсутній. Най­менше монополій було в легкій і добувній промисловості.

За темпами монополізації банківський капітал випереджав промисловий. У 80-х роках XIX ст. кількість приватних банків зменшилася до 172, а кількість акціонерних досягла 91. Депозити в банках за 1880— 1908 рр. зросли в 2,8 раза, їм належало 25% всіх цінних паперів світу. В 1913 р. 12 банків па чолі з Англійським зосередили 70% всього світового капіталу.

Для економіки Франції характерним було збереження великої кількості невеликих підприємств, повільний процес концентрації виробництва. На початку XX ст. лише 30% підприємств мали понад 50 робітників. Швидке зростання кількості акціонерних товариств почалося в перші роки XX ст., коли щорічно виникало 600 — 700, а в 1907 р. — 1000 нових компаній. Мо­нополізація у формі картелів і синдикатів почалася в 70-х роках XIX ст. Так, в 1876 р. утворився металургійний синдикат (13 заводів), у 1883 р. — цукровий картель. На початку XX ст. велика кількість картелів виникла в хімічній, текстильній, вугільній, металургійній промисловості, на торговому флоті, у машинобудувапні. v

Винятково високими були темпи концентрації банківського капіталу. За 1870 — 1909 рр. три банки "Ліонський кредит", "Національна облікова контора", "Генеральне товариство" збільшили обсяг капіталів в 4,4 раза, вкладів — у 10,2, кількість відділень — у 19,2 раза. Загальиа'сума банків­ського капіталу досягла в 1914 р. 11 млрд фр. Головним центром фіпансово-

107го капіталу був Французький банк. Однак діяльність банків була спрямо­вана не на інвестиції у промисловість, а па позиково-лихварську діяльність. Капіталовкладення всередині країни щорічно зростали на 1 %, експорт ка­піталу — на 3%. Перед війною обсяг експортованого капіталу був в 1,6 раза більший, ніж капіталовкладення в національну промисловість і торгівлю.

Акціонувашія та монополізація економіки в Японії розпочалися в 80-х роках XIX ст. Лише за 1905 — 1906 рр. виникло 180 акціонерних компаній. У 1913 —1914 рр. 25% усіх робітників працювали на підприємствах з кількістю працюючих понад 500 чол. У 1913 р. капітал акціонерних корпорацій досяг 2 млрд дол. З них 38% належало 0,4% корпорацій, кожна з яких мала понад 5 мли єн. Першими монополіями були старі банківсько-торгові компанії Міцуї (контролювали добувну і текстильну промисловість), Міцубісі (на­пували у судноплавстві, транспортному машинобудуванні). У 1880 р. була створена Японська паперова, у 1882 р. — Японська пароплавна компанії. Процес монополізації прискорили фінансова криза 1887 — 1898 рр. та світова криза перевиробництва 1900—1903 рр. Основними формами монополій були картелі, синдикати, концерни.

Швидко зростав банківський капітал. Перший Національний банк Японії був утворений у 1873 р. компаніями Міцуї та Оно. В 1879 р. кількість банків досягла 153. У 1912 р. банківський капітал становив 570 мли єн.

Індустріальний розвиток не був поступальним. Починаючи з 1825 р. його переривали кризи (1825, 1836, 1847, 1857, 1866, 1873, 1883, 1893, 1901-1902 рр.), внаслідок чого він набув циклічного характеру. Розорення невеликих і середніх підприємців сприяло концентрації та централізації виробництва, капіталу.