2.3. Особливості аграрного розвитку

Для європейських аграрних відносин у XIX — на початку XX ст. ви­значальним було збереження великого землеволодіння. У Великобританії у 70-х роках XIX ст. 250 землевласникам належало більше половини всієї землі. У Франції в 1815 р. 0,6% власників (21,4 тис.) володіли 42,3% землі. У Німеччині 118 тис. дворян мали понад 600 моргів землі кожний, що разом становило 60% земельної площі. В кінці XIX ст. поміщицьким і фер­мерським господарствам, які становили 13% усіх господарств, належало 71,4% сільськогосподарських угідь.

Сільське господарство Великобританії розвивалось на фермерській основі. Фермери орендували у лендлордів землю, господарювали на ній, викори­стовуючи найману робочу силу. До 70-х років XIX ст. у фермерське госпо­дарство було вкладено 450 млрд ф. ст., чисельність найманих робітників становила 1 мли чол. Концентрація виробництва призвела до знищення не­великих ферм. Перед першою світовою війною у Великобританії було понад 500 тис. ферм, найбільшим належала третина оброблюваних земель. Харак­терним було те, що значна частина земель не оброблялася.; ^і^и^ая-4Нч.:..,..

108Англійські фермери інтенсивно господарювали, поліпшуючи агротехніку і агрокультуру. Поширилися сівозмінна система, травосіяння. Широко за­стосовували парові плуги, машини, дренажні роботи, використовували мі­неральні добрива. В 1846 р. було відмінено протекціоністські "хлібні зако­ни". Проте фермери, які сплачували високу земельну ренту, не витриму­вали конкуренції дешевого американського зерна. Аграрна криза, що про­довжувалася з середини 70-х до середини 90-х років XIX ст., прискорила переведення сільського господарства на індустріальну основу. Було скоро­чено посівні площі під зерновими культурами, зменшено земельну ренту. Основним напрямом стало інтенсивне тваринництво. В 1913 р. сільсько­господарська продукція становила 8% національного доходу країни. По­треби країни в продуктах харчування та сировині задовольнялися за раху­нок імпорту. Рівень забезпеченості країни залежав від становища па світо­вому ринку.

У Франції сільське господарство розвивалося на основі парцелярного зем­леволодіння. У 1815 р. 1,5 мли селян (37,9 % усіх власників) володіли 19,5% землі, середній розмір господарства коливався від 3 до 12 га землі. Більше половини з них користувалися ділянками 0,5 га. Протягом XIX ст. йшов повільний процес концентрації земельних володінь і одночасного зростання кількості парцелярних господарств. Формувалося фермерство. В 1908 р. 84% всіх господарств належало 28,8% оброблюваних земель, з них менше 1 га мали 38%, від 1 до 10 га — 46%. Великі господарства займали 2/3 землі.

Селянське господарство складалося з невеликих парцел розміром від 0,05 до 0,4 га. Для зміцнення матеріального становища селяни орендували землю. Була поширена як "чиста" (капіталістична) оренда, так і дольщиііа, коли землю брали під заставу. В кіпці XIX ст. селяни сплачували лихва­рям щорічно 2 млрд фр., значна частина їх була номінальними власниками землі.

Селянське господарство залишалося провідною галуззю французької економіки. В 1912 р. у ньому було зайнято 40% населення, а в промисло­вості — 36%. Сільськогосподарська продукція протягом XIX ст. збільшила­ся в 2,5 раза і за вартістю перевищувала промислову. Відбулися певні про­гресивні зрушення. Посівні площі зросли з 23 до 26 мли га. Із зернових культур найпоширенішою була пшениця, з технічних — цукровий буряк. Розширювалося шовківництво. Аграрна криза кіпця XIX ст. прискорила меха­нізацію сільського господарства. За перші десятиліття XX ст. кількість моло­тарок зросла в 2,5 раза, сівалок — в 4 рази, жниварок — у 8, сіножаток — У 4, використання мінеральних добрив — в 5 разів.

Проте порівняно з іншими європейськими країнами рівень розвитку сільського господарства був низьким. Врожайність підвищувалася повільно. Поголів'я худоби на 1 тис. га землі становило 262 голови великої рогатої худоби, тоді як у Великобританії — 367, Німеччині — 395, Бельгії — 727. Механізацію, агротехніку запроваджували лише у великих господарствах. Перед війною Франція за врожайністю пшениці посіла десяте місце в світі. В окремі роки імпорт сільськогосподарської продукції перевищував її експорт.Гальмом розвитку сільського господарства Франції була його нарце-лярність, залишки такої оренди, як половинщина, заборгованість селян в Іпотечному банку, державні прямі та непрямі податки. Торгова неспроможність селян гальмувала розвиток внутрішнього ринку.

Для розвитку аграрних відносин у Німеччині характерною була поступова ліквідація феодально-кріноспицьких відносин. "Жовтневий едикт" 1807 р. у Прусії дав селянам особисту свободу і право розпоряджатися землею, залишив за юнкерами судову та адміністративну владу. За законами 1811, 1816, 1821 рр. селяни мали змогу викупити землю за умови сплати суми, в 25 разів більшої від щорічних рентних платежів, чи віддати поміщику від 1/3 до 1/2 своєї землі. Цей порядок було поширено на заможних селян, які мали повну упряжку худоби і були записані в особливі податкові списки. Революція 1848 р. прискорила ліквідацію феодальних відносин. Проте цей процес продовжувався па основі викупних платежів і затягнувся до 80-х років XIX ст. Лише в областях на схід від Ельби селяни виплатили юнке­рам протягом 50 років 1 млрд марок.

Посилився процес майнової диференціації серед селянства. В 1882 р. селянські господарства площею до 10 га (87% всіх господарств) володіли 28,6% оброблюваних земель. З мли господарств, що становило половину загальної кількості їх, мали менше ніж 2 га землі. Основна частина селян перетворилася на наймитів із наділом та орендарів, становище яких було складне в зв'язку з високою земельною рентою.

У Німеччині на той час було два типи розвитку аграрних відносин. Для східних районів характерним був юнкерський шлях аграрної еволюції. У північних та нівдешю-західних районах і в Баварії, де засилля юнкерського землеволодіння було меншим, розвивалися селянські та фермерські госпо­дарства.

На інтенсивний шлях розвитку сільське господарство перейшло під впли­вом аграрної кризи 1876—1895 рр. Значна роль в цьому належала урядовій політиці аграрного протекціонізму. В землеробстві поширилися сівозмінна і травопільна системи. За 1870—1913 рр. врожайність зросла на 33 — 50 %. Визначилася спеціалізація юнкерських господарств: цукрові буряки, кар­топля, тваринництво, насамперед свинарство. В номістях будували цукрові та винокурні заводи. Імпортували пшеницю, бавовну, вовну. Створювали сільськогосподарські товариства, станції, школи. У 1893 р. почав діяти Союз сільських господарів, у 1909 р. — Імперський союз сільськогосподарських товариств, який об'єднував 13 тис. кредитних товариств з 1 млн членів і річним оборотом 4,5 млрд марок.

У цілому індустріалізація сільського господарства Німеччини відбувалася повільно, темни його розвитку відставали від промисловості. Факторами, що стримував цей процес, були обезземелення і малоземелля більшості се­лян, їх низька купівельна спроможність, висока земельна рента, заборгованість.

У США перша половина XIX ст. — це період утвердження фермерсько­го господарства як пануючої форми землеволодіння. Після війни за неза­лежність і в ході освоєння Заходу державний земельний фонд значно зріс.

110Протягом 1788 — 1859 рр. 1442 мли акрів землі з 1905 мли акрів (1 акр дорівнює 0,4 га), що оброблялися, перейшли у володіння уряду. Внаслідок боротьби за демократизацію аграрного законодавства поліпшилися умови продажу землі, але залишалося скватерство — система вільного займу зе­мель, яка була санкціонована в 1841 р. На 1860 р. загальна кількість фер­мерських господарств досягла 2044 тис., їх середній розмір становив при­близно 335,4 акра. На Півдні зберігалося плантаційне рабовласницьке гос­подарство, що спеціалізувалося на вирощуванні бавовни. Типовими були плантації площею від 700—900 до 20 тис. акрів, на яких працювало від 20 до 500 рабів. Розвивалася оренда землі. На Заході орендарями були 15 — 20%, на Півдні — до 40% землевласників.

Ліквідація рабства в ході Громадянської війни, Акт про гомстеди (посе­лення), прийнятий у 1862 р., активізували зростання аграрного сектора економі­ки. Гомстед-акт давав право кожному громадянину США після сплати 10 дол. реєстраційного збору отримати 160 акрів землі, що ставали власністю після п'яти років проживання на ній, обробітку та забудови. Ті, хто бажав, могли отримати землю до 5-річного строку, заплативши до 1,25 дол. за 1 акр після 5-місячного проживання на гомстеді. За 1860—1900 рр. було роздано 1,4 млн гомстедів. Площа оброблюваних земель збільшилася в 2,2 раза. 160 млн акрів землі з державного фонду на Заході безплатно отримали компанії з будів­ництва залізниць. У розпорядженні індійців залишилося менше 2 % землі.

На початок XX ст. в США налічувалося 5,8 млн ферм, що утворилися в основному в результаті купівлі землі у держави та великих землевлас­ників, оренди. З них 35% були орендовані, 23% — заставлені в банках і страхових компаніях, 42% перебували в руках власників. Відбувався про­цес концентрації земельної власності. Так, 1 мли ферм функціонували, вико­ристовуючи 2/3 сільськогосподарських робітників, і давали 52% продукції. У 1910 р. 1 % фермерів володіли п'ятою частиною фермерських земель. Роз­міри великої ферми в середньому становили 1,5—2 тис. га, середньої — 55 — 80 га, невеликої — 1,5 га.

Сільське господарство США розвивалося на основі індустріалізації, що забезпечило його переваги в світовому сільськогосподарському виробництві. Високими були темпи зростання: валовий збір пшениці і кукурудзи зріс відповідно в 3,5 і 3 рази, бавовни — в 2 рази. В 1900 — 1914 рр. врожай пшениці збільшився на 70%. кукурудзи — на 27, бавовни — на 58%.

Зерновий напрям був визначальним для сільського господарства. Серед технічних культур переважала бавовна. Важливе місце займало молочне і м'ясне тваринництво. Розвиток техніки сприяв механізації сільського господар­ства. В 1850 р. у США виготовлялося 250 різних модифікацій залізних нлугів. У 1860 р. па полях працювало 250 тис. молотарок, у 1911 р. — 17 тис. -факторів з паровими двигунами. Щорічні витрати па машини і обладнання для сіль­ського господарства зросли за останню третину XIX ст. на 424,4 млн дол. Будували польові залізниці, створювали систему елеваторів. Застосовували мінеральні добрива, обсяг яких збільшився за 1900— 1914 рр. у 2,7 раза. Най­ману робочу силу використовувала половина американських ферм.

111с,:    На Півдні розвиток сільського господарства відбувався повільніше че­рез ліквідацію здольщини (крошіерства) і системи боргового рабства (пе-Ішажу).

У кінці XIX — на початку XX ст. вартість сільськогосподарської про­дукції швидко зростала. У 1890 р. вона становила 2,5 млрд дол., у 1900 р. — 5, у 1914 р. — 10 млрд дол.

Господарство заможного фермера мало товарний характер. США стали одним з головних експортерів збіжжя і м'яса па світовий ринок. З 1862 по 1901 р. експорт пшениці збільшився майже у 5 разів, кукурудзи — в 16. Це призвело до європейської аграрної кризи 1875— 1896 рр., коли ціни на пшеницю впали майже вдвічі. Завоювання зовнішнього рийку було зумов­лено тим, що американський фермер обробляв землю, вільну від ренти, тоді як європейські селяни і фермери були змушені платити значні рентні платежі. На початок XX ст. колонізація земель завершилася. Ціни на землю зросли, США в конкурентній боротьбі втратили переваги і, як наслідок, американський експорт значно скоротився.

Отже, аграрні відносини в США розвивалися в умовах напування фер­мерського господарства, що було тісно пов'язане з ринком. Це сприяло підне­сенню продуктивності та інтенсивності праці, розвитку механізації, агро­культури, використанню найманої робочої сили.

Для розвитку сільського господарства Японії велике значення мала зе­мельна реформа 1872 — 1873 рр. Було анульовано феодальне право і утвер­джено буржуазну власність на землю. Селяни — спадкові держателі землі отримали її у власність, а селяни, які дали землю в заставу, втратили її на користь своїх кредиторів. З селянського землеволодіння було вилучено до третини орної землі. 70% селян залишилися мало- та безземельними, орен­дували землю за умови сплати 65 — 70% врожаю. Общинні землі були проголошені державними, а пізніше продані поміщикам. Податок, що рані­ше збирали з врожаю, був замінений па єдиний поземельний податок, який сплачували у грошовій формі. Він становив 50% вартості середнього вро­жаю. Землю обробляли вручну. Погано розвивалося тваринництво. Перед війною Японія була аграрно-індустріальною країною, 60% населення якої займалося сільськогосподарським виробництвом.

Отже, у XIX — на початку XX ст. розвиток сільського господарства в США, Японії та європейських країнах відбувався двома шляхами: революційним (з переходом на індустріальну основу) та еволюційним, або поступовим переростанням господарств з феодальних у фермерські.