2.4. Міжнародні економічні відносини

У першій половині XIX ст. сформувався світовий рийок як підсистема господарства, пов'язана з обміном товарів за межами національної економі­ки та валютно-фіпапсовим забезпеченням такого обміну. Він став формою усталених зв'язків між національними ринками, що внаслідок успіхів на транспорті, особливо залізничному, в будівництві доріг остаточно утверди-

112лися як складова частина загальносвітової ринкової господарської системи. Зовнішня торгівля набула світового характеру. Формувалися світовий кре­дитний та валютний ринки. Масова міграція трудових ресурсів свідчила про виникнення міжнародного ринку праці. Отже, склалася система міжна­родних економічних відносин як результат взаємодії всієї сукупності світо­вих господарських зв'язків. Основними чинниками цього процесу були розвиток великої машинної індустрії, утворення колоніальної системи, міжна­родний поділ праці, що розподілив світ на промислове розвинені й економічно відсталі країни.

Визначилися галузі, які працювали на основі імпортних надходжень або па експорт. Лише зовнішній ринок міг поглинути масовий випуск фабрич­них товарів. Для збереження панування на внутрішньому ринку національні корпорації повинні були забезпечувати світовий рівень з якості та ціп.

Важливим фактором формування світового ринку було утворення коло­ніальних володінь. У 1914 р. територія колоній промислово розвинених дер­жав становила 85 млн м2 з населенням 560 мли осіб. Найбільшими колоніаль­ними імперіями стали Великобританія, яка володіла 33,5 мли м2 колоній з населенням 393,5 млн осіб, і Франція, площа колоній якої становила 10,6 млн м2 з населенням 55,5 млн осіб. Німеччина і США у 20-х роках XIX ст. стали на шлях колоніальних загарбань, площа їх була в 1914 р. відповідно 2,9 і 0,3 млн м2.

Основою формування світового ринку став міжнародний поділ праці (МПП) зі спеціалізацією окремих країн у виробництві певних видів про­дукції для задоволення потреб світового ринку. Протягом XIX ст. переваж­ною формою МПП була міжгалузева предметна спеціалізація. Великобрита­нія як "майстерня світу" спеціалізувалася на виробництві та продажу ма­шин і устаткування. За 1845—1870 рр. експорт машин збільшився в 10 разів. Німеччина зайняла чільне місце у світовому виробництві сільськогос­подарської техніки, залізничного устаткування, парових котлів, картоплі, спирту, цукру, виробів хімічної промисловості, Франція — текстильних ма­шин, шовкових і суконних тканин, Великобританія — машин, взуття, шкірга­лантереї, виробів харчової промисловості, чорних металів, Бельгія — зброї та інструментів, Австро-Угорщина — металів, цукру, хмелю. Колоніальні країни спеціалізувалися на виробництві бавовни, прянощів, кави, цукру, на­турального каучуку.

З другої половини XIX ст. набула розвитку така форма МПП, як внут­рішньогалузева спеціалізація. Так, у металургійному виробництві експорте­рами чорних металів були Великобританія, Бельгія, Люксембург, кольоро­вих — Австро-Угорщина, Франція. v

Зароджувалися елементи кооперації з виробництва та взаємообміну. Так, у всьому світі використовували гвинти та підшипники англійського виробництва, вимірювальні прилади та крани німецької промисловості. Почався процес інтернаціоналізації виробництва.

Провідною і найстарішою формою світогоснодарських зв'язків була міжна­родна торгівля, до якої були залучені всі незалежні та колоніальні країни, її

113динаміку характеризують такі дані: 1720—1780рр. — зростання фізичного обсягу в 2,1 раза, 1800-1880 рр. - в 10,4, 1896-1913 рр. - в 2,4 раза. Отже, світовий товарообмін перевищував темпи зростання виробництва. Ця тенденція була властива для зовнішньої торгівлі промислове розвинених країн світу:

	Індекс зовнішньоторгових оборотів у вартісному вираженні,   %
	1800	1850	1870	1900	1913
Великобританія	100	486	808	1324	1230
Німеччина	-	100	538 (за 1889 р.)	975	1961
Франція	-	100	304	473	823
США	100	258	1035	2931	5461
Японія	-	-	100	1020	2825

Провідну роль у світовій торгівлі займала Великобританія. Частка торгівлі та транспорту в національному доході постійно зростала: з 17,4% в 1801 р. (в 1871 р. - 22%) до 27,5% в 1907 р. Це можна пояснити наявніс­тю значної кількості товарів внаслідок промислового перевороту, що почав­ся швидше, ніж в інших країнах; існуванням колоніальної імперії; інду­стріалізацією в Європі та США; низькою вартістю товарів; великим торго­вим флотом, тоннаж якого становив 21 мли т з 49 млн т загального тонна­жу світового флоту.

У 40-х роках XIX ст. Великобританія проводила політику вільної торгівлі та поміркованого протекціонізму, прагнучи встановити економічне пану­вання над усім світом. Цього вона досягла лише у відносинах з колоніями. Так, індійські товари, що були більш конкурентоспроможні порівняно з англійськими, були обкладені 10—30%-м митом від вартості, а англійські товари, що експортувалися в Індію, — в розмірі 2 — 5% від вартості. Це призвело до збагачення англійських фабрикантів і розорення індійських ткачів. Там, де не можна було економічно підкорити країну, Великобританія вдавалася до воєнної сили (війни з Китаєм, поява англійської ескадри в Японії в 1853, 1854рр.).

Негативно вплинув на Великобританію режим торгової політики світо­вого ринку. З європейських країн лише Прусія, а потім об'єднана Німеччи­на у перші роки свого існування проводили політику вільної торгівлі, оскільки були зацікавлені в експорті сільськогосподарської продукції з Великобританії. Французький уряд підвищував протекціоністські мита. США неодноразово приймали акти протекціоністського характеру, які збільшу­вали кількість товарів, обкладених митом, і його розміри. Всі країни, крім Великобританії, проводили політику аграрного протекціонізму.

'•        ' '          '               ''          •'                                                    '

114Зовнішньоторговий баланс Великобританії був пасивний, тобто імпорт переважав над експортом. Однак платіжний баланс за усіма формами зовнішньоекономічних відносин був активним. В економіці країни швид­ко розвивалася сфера послуг, значення якої в експорті зростало (посе­редницькі, торгові, банківські операції за кордоном, фрахт, транспортні послуги). Так, у 70-х роках XIX ст. від'ємне торгове сальдо становило 181,9 мли ф. ст. і перекривалося прибутками від міжнародного обміну послугами — 160 млн ф. ст., від іноземних інвестицій — 95,9 млн ф. ст. У 1913 р. це співвідношення становило відповідно 159, 125 і 187 млн ф. ст. Із зростанням світового товарообороту частка Великобританії скорочува­лася: в 1870 р. - 25%, в 1900 р. - 19,5, в 1913 р - 15,5%.

Німеччина досягла неабияких успіхів у зовнішній торгівлі. У 1850 р. її зовніш­ньоторговий оборот оцінювався в 10,6 млрд марок, у 1913 р. — 20,7 млрд марок. На початку XX ст. Німеччина була морською державою. Тоннаж торгового флоту протягом 1871 —1913 рр. зріс з 982 тис. т до 3 млн т. З кінця 70-х років XIX ст. країна остаточно стала на шлях протекціонізму. Застосо­вуючи підвищені мита на імпорт промислових і сільськогосподарських то­варів, вона збільшувала експорт у промислове відсталі країни.

У СІЛА динаміка зовнішньої торгівлі за 1870—1913 рр. зросла в 5,3 раза. Визначальним було швидке зростання експорту порівняно з імпор­том (за 1870—1913 рр. відповідно 6,5 і 4,1 раза), а також із обсягом про­мислового виробництва, тобто промисловість СІЛА почала працювати на експорт.

Франція за обсягом зовнішньоторгового обороту протягом XIX ст. зай­мала друге місце після Великобританії. Внаслідок зростання зовнішньої торгівлі СІЛА і Німеччини вона в 1913 р. перемістилася на четверте місце. Переважав імпорт товарів. Відставання експорту в 1,6 раза пояснювалося повільним розвитком господарства.

Для Японії було характерним велике зростання обсягу зовнішньої торгівлі: за 1870—1913 рр. в цілому — в 28 разів, експорт — у 46,3, імпорт — в 21,6 раза. Вирішальне значення для торгової експансії мали прискорена індустріалізація, монополізація, ввезення сировини, необхідної для промис­ловості.

У 80-х роках XIX ст. почалася стагнація міжнародної торгівлі. Експорт товарів з Великобританії зменшився на 20%, Німеччини — на 5, Франції — па 3%. Це було пов'язано з падінням цін на промислові та сільськогоспо­дарські товари через зміни у промисловому виробництві в межах світово­го господарства, а також із загостренням економічної боротьби між євро­пейськими країнами та США.

З 1896 р. почався перелом у світовій торгівлі, що знову розвивалася швидшими темпами порівняно з промисловістю. Ціни систематично зрос­тали внаслідок монополізації виробництва і відкриття золотих копалень на Алясці, в Канаді, Південній Африці.

115У світовій торгівлі зменшилася частка Європи, одночасно зросло зііа-и чення американських і азіатських країн, що видно з таких даних, %:

Континент	1900	1913
Європа	65,9	61,2
Америка	19,1	21,5
Азія	9,5	11,4
Африка, Австралія	5,5	5,9

У світовій торгівлі Європа зазнала втрат в основному через Великобри­танію (на 3,6%) і Францію (на 1 %). Частка США під тиском конкуренції зменшилася з 11,5 до 11,1% у світовій торгівлі. В цілому частка Велико­британії, Німеччини, Франції, США в 1900 р. становила 42,9%, а в 1913 р. — 38,79% світової торгівлі.

Відбулися зміни в структурі товарообміну. Якщо для XIX ст. був ха­рактерний обмін промислових товарів на сировину і продукти харчування, то на початку XX ст. зросло значення фабрикатів у експорті всіх євро­пейських країн, США та Японії. Перше місце займала Великобританія — 77,9% всього експорту в 1913 р., потім Франція — 60,8, Німеччина — 58,7%.

Характерною ознакою зовнішньоекономічних відносин був імпорт сиро­вини з колоніальних країн, оскільки найрозвиненіші країни, за винятком США, були мінімально забезпечені сировиною. У 1913 р. в усьому імпорті Великобританії частка сировини досягала 36 %, Німеччини — 56,1%, Франції - 58,7%, США - 53,2%.

Для світової торгівлі сільськогосподарськими продуктами був прита­манний аграрний протекціонізм, який поглибився кризою 1875 — 1896 рр. Лише Великобританія заборонила хлібні мита, що було викликано інтересами промислового капіталу. На шлях вільної торгівлі стали Бельгія, Шотландія. На початку XX ст. відбувся перелом у світових цінах на хліб, почалося їх підвищення. Різко скоротився експорт зернових культур із США, а поси­лився з Росії, Канади, Аргентини, Австрії, Румунії. Значна роль належала експорту м'ясо-молочних продуктів та птиці.

З кінця XIX ст. для зовнішньої торгівлі характерною була тенденція зростання протекціонізму і встановлення монопольних цін. Країни уклада­ли торгові договори, підписували інвестиційні угоди.

З розвитком міжнародної торгівлі, починаючи з 70-х років, дедалі більшо­го значення набув експорт капіталу. Найбільшими експортерами були Великобританія, Франція, Німеччина, Бельгія, Швейцарія, Голландія, про що свідчать такі дані, млрд марок:

Країна	1880	1913
Великобританія	ЗО	76-77
Франція	12-15	48-49
Німеччина	4-5	30-32
Бельгія	—	2-3
Голландія	3-4	4-6
Швейцарія	—	4-5

США мали велику зовнішню заборгованість, що в 1912р. становила 6750 мли дол. Одночасно протягом першого десятиліття XX ст. вони збільши­ли ввіз капіталу з 500 мли дол. до 2,5 млрд дол. в 1913 р.

Експорт капіталу від 2/3 до 3/4 був спрямований у колонії та залежні країни. Великобританія 52,2% капіталів вклала в колонії та домініони,21,9% — у залежні країни. У 1910 р. вона мала 72 банки з 5,5 тис. відділень у колоніях. Сферами розміщення капіталів були залізниці та автомобільні до­роги (61,4%), торгівля (19,9%), банки та страхова справа (2,5%), видобуток сировини, плантації чаю та кави (9,2 %).

США орієнтувалися на зміцнення своїх економічних позицій на своєму континенті. Так, частка Латинської Америки становила 49,9%, американ­ських експортних капіталів, Канади — 28,8, Європи — 13,4%.

Франція розпочала свою роль світового кредитора з шестипроцентпої позики саксонському королю в 1811 р. До 70-х років XIX ст. капітали спрямовувалися в облігації, акції промислових підприємств. З кінця XIX ст. Франція вивозила капітал переважно у позиковій формі, тобто надавала його у вигляді державних позик і цінних паперів. Перед першою світовою війною французькі позики розподілялися так, млрд марок: Європа — 22, в тому числі Росія — 12 (40% французьких вкладень), Німеччина — 1, бал-каиські країни — 3, Австрії — 2,5, в країни Латинської Америки — 6, у свої колонії — всього 10% капіталу.

Німеччина вкладала 98% капіталу, що вивозився, в освоєння джерел сировини і ринків збуту в залежних країнах (Туреччина, Китай та ін.).

Важливою формою зовнішньоекономічних зв'язків були міжнародні міграційні процеси, пов'язані з переселенням європейців до Америки. З 1816 по 1856 р. з Європи до США емігрувало 5 млн, а в другій половині XIX ст. — 18 млн осіб. До середини XIX ст. найінтенсивпішою була еміграція з розви­нених країн: Великобританії, Німеччини, Франції. З кінця XIX ст. збільши­лася кількість емігрантів з країн Східної та Південної Європи: Австро-Угорщини, Італії, Росії. Так, з усієї кількості емігрантів частка Італії стано­вила 21,1%, Австро-Угорщини - 19,9%, Росії - 20%.

Основною імміграційною країною були США, частка якої серед країп-імміграитів була досить високою і становила в 1913 р. 61,9%. Зросло значен­ая Канади (до 13,1%), Аргентини (15,6%), Бразилії (9,4%).

117Важливим економічним результатом міжнародної міграції робочої сили було прискорення розвитку промисловості та сільського господарства в країнах імміграції, посилення міжнародного поділу праці, збільшення екс­порту товарів з цих країн і одночасно імпорту товарів у країни імміграції.

У кінці XIX — на початку XX ст. відбулися зміни у валютних відносинах між капіталістичними країнами. Система металевих грошей у формі бі­металізму, коли роль грошей закріплювалася золотом і сріблом, була витіс­нена валютною системою золотого стандарту (системою класичного мономе­талізму). Ця система виникла у Великобританії в кінці XVIII ст., а в кінці XIX — на початку XX ст. стихійно сформувалася як сукупність національ­них валютних систем. Основу валютних курсів становив золотий паритет, коли грошова одиниця будь-якої країни мала відповідний золотий вміст. Відхилення допускалося лише в межах так званих золотих точок — не більше 1% від золотого паритету. У 1871 р. золоту валюту запровадила Німеччина, в 1877 р. — Голландія, в 1879 р. — США, в 1892 р. — Австрія, в 1897 р. — Японія, в 1898 р. — Росія. Золото було основою міжнародних розрахунків, що здійснювалися оплатою боргових зобов'язань через банки. Не обмежувався обмін національної валюти на іноземну. Золото вільно вивозилося і ввозилося. Крім золотих монет в обігу були білошш (розмінні) монети, що виготовлялися з срібла, міді, бронзи та інших металів, паперові гроші у формі білетів державної скарбниці, банківські білети. З усіх грошей, що були в,обігу країн у 1885 — 1913 рр., 70 — 80% становили золоті та срібні монети. За 1880—1908 рр. в усіх країнах було викарбовано на ЗО млрд марок золотих монет. Система класичного золотого стандарту була зруйно­вана під час першої світової війни. Золотий обіг законодавче був скасований.

Протягом XIX ст. у західноєвропейських державах і США відбувся промисловий переворот, який ознаменував собою завер­шення переходу від аграрної до індустріальної цивілізації. Зміст розвитку світової економіки в індустріальну епоху полягав у здійсненні структурних зрушень, внаслідок яких змінилося зна­чення сфер і галузей господарства, їх частки у виробництві вало­вого внутрішнього продукту та національного доходу. Випереджа­ючими темпами розвивалася промисловість, що забезпечувало її перевагу над сільським господарством у світовому та національ­них господарствах. Зростання важкої промисловості почало зміню­вати галузеву структуру індустріального потенціалу.

Прискорилося економічне зростання. Загальні середньорічні тем­пи зростання ВВП провідних індустріальних держав Західної Євро­пи, Північної Америки в 1870— 1913 рр. становили 2,5%, зокрема США - 4,1%, Японії - 2,5%, Німеччини - 2,8%, Франції -1,7%, Великобританії — 1,9%.

Характерною особливістю світової економіки останньої тре­тини XI Хет. був перехід від монр- до щліцентризму. Серйозними онкурентами Великобританії, яка першою стала на шлях промис­лового перевороту й індустріального розвитку і була "майстер­нею світу", стали США та Німеччина. Економічний розвиток мав переважно екстенсивний характер. Темпи зростання продук­тивності праці відставали від темпів економічного зростання і становили в середньому 1,7 %. У США за 1870—1914 рр. екстен­сивні фактори забезпечували 73% приросту продукції.

Кардинальні зміни в усіх сферах господарського життя призвели на межі XIX—XX ст. до утворення світового господарства як системи світогосподарських відносин, матеріальної основи індустрі­альної цивілізації. Світове господарство — це сукупність націо­нальних господарств як макроекономічних організмів, пов'язаних між собою міжнародними економічними відносинами в цілісну систе­му. Матеріальною основою формування світового господарства були машинне виробництво, міжнародний поділ праці, завершення формування світового ринку. Істотним чинником розвитку світово­го господарства стала інтернаціоналізація господарського життя.

Національне виробництво дедалі більше визначалося між­народними зв'язками. Залежно від ступеня включення його до сис­теми міжнародної спеціалізації та кооперації воно почало набува­ти форми міжнародного господарського процесу.

У XIX — на початку XX ст. відбулися радикальні перетво­рення в аграрному секторі економіки світу. В сільському госпо­дарстві США, Великобританії, Франції розвивалось фермерство. Аграрний розвиток у Німеччині відзначався дуалістичнгстю. Крім фермерських господарств, зберігалось велике землеволодіння юн­керів та залежність селян від них.

Запитання і завдання для самоперевірки

1. В чому полягає суть промислового перевороту? Які його наслідки? Які особливості промислового перевороту у Великобританії, Німеч­чині, Австрії та США?

2. Розкрийте основний зміст процесу індустріалізації. Покажіть ди­наміку та особливості індустріального розвитку США, Німеччи­ни, Великобританії.

3. Які структурні зміни відбулися в економіці провідних країн світу протягом останньої третини XIX — на початку XX ст. ?^

4. Використавши конкретні приклади і факти, порівняйте аграрний розвиток провідних країн світу в період їх індустріалізації.

5. Проаналізуйте два напрями розвитку (революційний та еволюцій­ний) сільського господарства США, Японії та європейських країн.

119Коли завершилося формування світовою ринку? Дайте визначен­ня поняття "світовий ринок". Які зміни відбулися в світовій еко­номіці в кінці XIX — на початку XX ст.?

Доведіть, що на зламі XIX —XX ст. сформувалося світове господарство.