закладные для фундамента, atlant.

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ ДО ІІ ЦИКЛУ

 

1.       Що таке притлумлений бурлеск та як він утворюється?

2.       Які форми комічного утворились шляхом диференціації народного бурле­ску?

3.       Наведіть приклади притлумлення просвітницьким дидактизмом народної сміхової стихії.

4.       Наведіть приклади камерного гротеску в українській літературі пізнього Просвітництва.

5.       Як трансформується сміховий культ тіла в системі просвітницької ес­тетики?

6.       Доведіть, що бурлеск в літературі просвітницької орієнтації служить уособленням пороків.

7.       Назвіть основні комічні жанри української літератури пізнього Просвітництва.

8.       Які функції комічного в просвітницьких «листах»  ?

9.       Які комічні життєписи були створені в українській літературі першої половини ХІХ століття?

10.       Що таке комічний герой? Що таке комічний мученик?

11.       Які функції комічного в українській байці першої половини ХІХ століття?

12.       Розкрийте виховну функцію комічного в російській прозі Григорія Квітки-Основ’яненка.

13.       Випишіть цитати до характеристики комічного персонажа за вашим вибором.

14.       Наведіть приклади комічних мучеників в українській літературі другої половвини ХІХ століття.

15.       Чому важливим було вироблення прийомів спрямованого осміяння?

16.       Яким чином притлумлювався бурлеск в українській байці першої половини ХІХ ст?

17.       У творчості яких письменників зустрічається камерний гротеск?

18.       У творчості яких письменників першої половини ХІХ ст. зустрічається сатира? Які її особливості?

19.       Хто з українських письменників першої половини ХІХ ст. представив найкращі зразки гумористичної прози?

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ДОДАТКОВА ЛІТЕРАТУРА

1.       Аскаров Т. Эстетическая природа художественной условности. - Фрунзе, 1966. - 156 с.

2.       Асмус В. Вопросы теории и истории эстетики. - М., 1968.

3.       Асмус В. Ф. Историко-философские этюды. - М., 1984. - 300 с.

4.       Ауэр А. П. О структуре щедринского гротеска // Поэтика и стилистика. - Са­ратов, 1980. - С. 14-20.

5.       Ауэр А. Сказочные гротески Салтыкова-Щедрина: к 160-летию со дня рож­дения // Детская литература. - 1986. - № 1. - С. 36-39.

6.       Белецкий А. Достоевский и натуральная школа в 1846 году // Наука на Ук­раине. - 1922. - № 4.

7.       Белецкий Ф. О гротеске и некоторых особенностях гротескного изображения // Проблемы метода, жанра и стиля. - Днепропетровск, 1970. - С. 65-78.

8.       Белый, Андрей. Мастерство Гоголя. - М., Л., 1934. - 320 с.

9.       Белый А. Поэзия слова. - Пг., 1922. - 13 с.

10.   Бергсон А. Смех в жизни и на сцене. - СПб., 1900. - 181 с.

11.   Бергсон А. Смех // Собр. соч. - СПб., 1914. - Т. 5. - С. 96-206.

12.   Берковский Н. Заметки из архива // Вопросы литературы. - 1984. - № 3. - С. 110-125.

13.   Берковский Н. Текущая литература. - М., 1930. - С. 142, 149-153, 227-230.

14.   Благой Д. Д. Смех Пушкина // Благой Д. Д. От Кантемира до наших дней. - М., 1972. - Т. 2.

15.   Болдина Л. И. Ирония как вид комического. Автореферат канд. дис. - М., 1982. - 23 с.

16.   Борев Ю. Комическое и художественные средства его отражения // Проблемы теории литературы. - М., 1958.

17.   Борев Ю. Б. Комическое, или о том, как смех казнит несовершенство мира, очищает и обновляет человека. - М., 1970. - 269 с.

18.   Борев, Юрий. Мир не умрет, если будет умирать от смеха // Курьер ЮНЕ­СКО. - 1976. - Май.

19.   Борев Ю. Национальные особенности юмора // Проблемы развития литера­туры ССР. - М., 1964.

20.   Борев, Юрий. О комическом. - М., 1957. - 232 с.

21.   Бочарова А. К. О гротеске в сказке Салтыкова-Щедрина // Ученые записки пензенского гос. пед. ин-та им. Белинского. - Пенза, 1970. - Т.81. - Серия фи­лологическая.

22.   Буров А. Смех - оружие в борьбе нового со старым // Искусство кино. - 1952. - №11. - С. 15-20.

23.   Бушмин А. С. К вопросу о гиперболе и гротеске в сатире Щедрина // Во­просы сов. литературы. - 1957. - Вып. 5.

24.   Виноградов В. В. К морфологии натурального стиля /Опыт лингвистиче­ского анализа петербургской поэмы «Двойник»/ // Избранные труды. Поэтика русской литературы. - М., 1976.

25.   Виноградов В. Стиль петербургской поэмы «Двойник» // Ф. М. Достоевский. Статьи и материалы. - Пб., 1922. - С. 211-256.

26.   Витрувий М. П. Об архитектуре. - Л., 1936. - С. 193.

27.   Возняк Михайло. Початки комедії. Шляхом гумору, травестії, сатири й ре­алізму // Історія української літератури. - Львів, 1994. - С. 225-287.

28.   Вулис А. В. Метаморфозы комического. - М., 1976. - 125 с.

29.   Года Габор. Заметки о сатире // Иностранная литература. - 1953. - № 3. - С. 206-209.

30.   Гартман Н. Эстетика. - М., 1958. - 689 с.

31.   Гете И. В. Об искусстве. - М., 1975.

32.   Гоголь о комическом и комедии. - СПб., 1880.

33.   Н. В. Гоголь. Речи, посвященные его памяти в публичном соединенном соб­рании Отделения русского языка и словесности. - СПб., 1902. - С. 47-55.

34.   Дземидок Богдан. О комическом. - М., 1974. - 223 с.

35.   Дмитренко С. Действенность смеха // Новый мир. - М., 1986. - № 9. - С. 263-264.

36.   Дмитриева Н. А. Гротеск у Пикассо // Советское искусствознание. - М., 1975. - С. 241-261.

37.   Дмитриева Н. Юмор парадоксов // Иностранная литература. - 1973. - № 6. - С. 253-262.

38.   Євшан М. Дві душі у Гоголя... // Будучина. - 1909. - Ч. 1. - Липень. - С. 29-35.

39.   Ермилов В. В. Н. В. Гоголь. - М., 1953.

40.   Ефимова З. С. Проблемы гротеска в творчестве Достоевского // Научные за­писки научно-исследовательской кафедры истории европейской культуры. - Днепропетровск, 1927. - С. 145-170.

41.   Жаравина Л. В. В предверии гоголевского смеха // Русская литература. - 1975. - № 1. - С. 126-137.

42.   Жаравина Л. В. Смех Гоголя как выражение идейно-нравственных исканий писателя // Русская литература. - 1976. - № 2. - С. 109-119.

43.   Затеева Г. А. К проблеме комического у Н. В. Гоголя и Жан Поля // Роль рус­ской классики в развитии и обогащении литературных жанров. - Орджони­кидзе, 1986. - С. 106-113.

44.   Зелинский В. Русская критическая литература о произведениях Н. В. Гоголя. - М., 1889. - Ч. 1.

45.   Зунделович Я. О. Поэтика гротеска /к вопросу о характере гоголевского твор­чества/ Проблемы поэтики. - М., Л., 1925. - С. 61-80.

46.   Зырянов И. В. Скоморошины. - Пермь, 1983. - 163 с.

47.   Івакін Ю. О. Стиль політичної поезії Шевченка. - К., 1961. - 279 с.

48.   Иваньо И. Очерк развития эстетической мысли Украины. - М., 1981. - 398 с.

49.   Иткина Н. Л. Об иронии: /Опыт интерпретации текста/ // Семантические осо­бенности и функции слов и словосочетаний в английском языке. - М., 1986. - С. 142-149.

50.   Каган М. С. Трагическое и комическое // Лекции по марксистско-ленинской эстетике. - Л., 1971. - С. 182-212.

51.   Камю А. Миф о Сизифе // Вопросы литературы. - 1980. - № 2.

52.   Камю А. Миф о Сизифе // Творчество и свобода. - М., 1990. - С. 29-109.

53.   Кирпотин В. Теория сатиры // Философские и эстетические взгляды Салты­кова-Щедрина. - М., 1957. - С. 477-567.

54.   Ковсан М. Гротеск // Литературная учеба. - 1982. - № 2. - С. 196-199.

55.   Кольридж Сэмюэль Тейлор. О различии остроумного, смешного, эксцен­тричного и юмористического // Избранные труды. - М., 1987. - С. 231-235.

56.   Кондратьев А. Г. Гротеск как прием художественного преувеличения // М., 1983. - 34 с.

57.   Кононенко Е. И. Проблема типологии иронии как эстетического и художест­венного феномена // Проблемы некоторых эстетических категорий в теории и истории эстетики. - М., 1983. - С. 32-42.

58.   Копаница Л. Н. Феофан Прокопович о природе и формах комического // Вісник Київського Ун-ту, літературознавство, мовознавство. - К., 1984. - Вып. 26. - С. 23-30.

59.   Кроче Б. Эстетика как наука о выражении. - М., 1920. - Ч. 1.

60.   Крюков Р. О гротеске в советской сатирической карикатуре // Искусство. - 1959. - № 1. - С. 25-37.

61.   Лапшин И. И. Комическое в произведениях Пушкина. - 1936-1937. - ХІУ.

62.   Лібман З. Я. Агонія сміху. «Комічне», «трагічне» і «героїчне» в літературі мо­дернізму. - К., 1969. - 394 с.

63.   Лосев А. Ф. Эстетика возрождения. - М., 1978. - С. 586-593.

64.   Лосев А. Ф. Шестаков В. П. История эстетических категорий. - М., 1965.

65.   Лук А. Н. О чувстве юмора и остроумии. - М., 1958.

66.   Лук А. Н. Юмор, остроумие, творчество. - М., 1977. - 184 с.

67.   Любимова Т. Б. Понятие комического в эстетике // Вопросы философии. - 1980. - № 1. - С. 111-123.

68.   Малярова Т. Н. О чертах гротеска у раннего Булгакова // Литературоведение: метод, стиль, традиции. - Пермь, 1970. - С. 88-100.

69.   Козлов Н. П. Гротеск в сатирической трилогии М. Булгакова «Дьяволиада», «Роковые яйца», «Собачье сердце» // Содержательность форм в художествен­ной литературе. - Самара, 1991. - С. 116-136.

70.   Марков В. А. Литература и миф: проблема архетипов /к постановке вопроса/ // Тыняновский сборник. - Рига, 1990. - С. 133-145.

71.   Малярова Т. Н. О чертах гротеска у раннего Булгакова // Литературоведение: метод, стиль, традиции. - Пермь, 1970. - С. 88-100.

72.   Мандельштам И. О характере гоголевского стиля. -СПб., 1902. - 376 с.

73.   Манн Юрий. Ирония. Символизм. Комическое // Диалектика художествен­ного образа. - М., 1987. - С. 190-318.

74.   Манн Ю. В. О гротеске в литературе. - М., 1966. - 183 с.

75.   Манн Ю. Фантастическое и реальное у Гоголя // Вопросы литературы. - 1969. - № 9. - С. 106-125.

76.   Мегиманова Л. Б. К проблеме гротеска в эстетике русского модернизма 20-х годов // Художественное творчество и литературный процесс. - Томск, 1983. - Вып. 5. - С. 14-24.

77.   Мейерхольд В. Э. Балаган // Статьи. Письма. Речи. Беседы. - М., 1968. - Ч. 1.

78.   Мейерхольд Вс. Театр /К истории и технике/ // Театральная книга о новом те­атре. - СПб., 1908. - С. 123-176.

79.   Морозов П. Из истории карикатуры // Минувший век. Литературные очерки. - СПб., 1902. - С. 1-127.

80.   Мукимов Р. К вопросу о разнообразии форм сатиры и юмора // Проблемы жанра в узбекской и таджикской литературах. - Самарканд, 1982. - С. 19-29.

81.   Неелов Е. М. Фантастическое как эстетико-художественный феномен // Эсте­тические категории: формирование и функционирование. - Петорзаводск, 1985. - С. 98-108.

82.   Нельс С. М. Комический мученик // Русская литература. - 1972. - № 1. - С. 125-133.

83.   Николаев Д. Границы гротеска // Вл. - 1968. - № 4. - С. 79-97.

84.   Николаев Д. Сатира Щедрина и реалистический гротеск. - М., 1977.

85.   Николаев Ник. Иппол. Русская литературная травестия и ее исторические разновидности /вторая половина 18 - первая половина 19 века/ Автореферат канд. дис. - М., 1986. - 16 с.

86.   Неелов Е. М. Фантастический мир как категория исторической поэтики // Проблемы исторической поэтики. - Петрозаводск, 1990. - С. 31-40.

87.   Остолопов Н. Словарь древней и новой поэзии. - СПб., 1821. - Ч. 1. - 531 с.

88.   Пинский Л. Е. Реализм эпохи Возрождения. - М., 1961.

89.   Плоткин Л. Заметки о русской литературе ХІХ века // Литературные очерки и статьи. - Л., 1958.

90.   Подскальский З. О комедийных и выразительных средствах и комическом преувеличении // Искусство кино. - 1954. - № 8.

91.   Ронин В. К. О комической литературе Каролинского Возрождения // Литера­тура в контексте культуры. - М., 1986. - С. 38-48.

92.   Савов С. Д. Ирония как форма социальной критики и самокритики // Этика и эстетика. - К., 1985. - Вып. 28. - С. 103-108.

93.   Сатира ХІ - ХУІІ веков. - М., 1987. - 410 с.

94.   Словарь литературных типов. - Пг., без року. Т. З: литературные типы Гоголя.

95.   Слонимский А. Техника комического у Гоголя. - Пг., 1923. - 65 с.

96.   Соколов Б. Гоголь-этнограф // Этнографическое обозрение. - 1909. - № 2-3. - С. 59-119.

97.   Сологуб Федор. Театр одной воли // Театр. Книга о новом театре. - СПб., 1908. - С. 177-198.

98.   Спенсер Г. Слезы, смех и грациозность. - СПб., 1898.

99.   Спенсер Г. Физиология смеха. - СПб., 1905.

100.        Спивак М. Л. Место и функция смеха в творчестве Ф. М. Достоевского // Вестник МГУ, серия 9, филология. - 1986. - № 5. - С. 70-76.

101.        Средневековый Бестиарий.- М., 1984.-242с.

102.        Сретенский Н. Историческое введение в поэтику комического.- Ростов-на-Дону, 1926.-Ч.1.

103.        Стеблин-Каменский М.И. Апология смеха // Историческая поэтика.- Л., 1978.- 174с.

104.        Степанов Л.А. Пушкин и теория комического в русской эстетике первой трети ХIХ в. // Ученые записки Кубанского педагогического института.- Краснодар, 1977.- Вып.230.

105.        Столович Л.Н. Просвещение. На пути к теории способности суждения // Кра­сота. Добро. Истина.-М., 1994.- С.83-116.

106.        Трагическое и комическое в зарубежной литературе.- Пермь, 1986.- 110с.

107.        Федь Н.М. Искусство комедии или мир сквозь смех.- М., 1978.

108.        Фомин Г. Иероним Босх. - М., 1974.

109.        Фрейд З. Остроумие и его отношение к бессознательному.- М., 1925.- 312 с.

110.        Фролова К.П. Теория и методика применения эстетичемских категорий в ли­тературоведческом анализе.- Днепропетровск, 1985.-98с.

111.        Хоркхаймер Макс, Адорно Теодор В. Диалектика Просвещения.-М.-СПб., 1998.-310с.

112.        Шапошникова О.В. Гротеск - вид условной изобразительности // Культуроло­гические аспекты теории и истории русской литературы.- Л.-М., 1978.- С.19-29.

113.        Шапошникова О.В. Гротеск и его разновидности. Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук.- М., 1978.-186 с.

114.        Шелухин С.П. Н.В.Гоголь и малорусское общество.- Одесса, 1909.

115.        Эркень И. Размышления о гротеске // Иностранная литература.- 1973.- № 4.- С.204-208.

116.        Эльберг Я. Трагическое и комическое //Основы марксистско-ленинской эсте­тики. - М., 1960.

 

ВИСНОВКИ

 

 Жодна європейська література нового часу не переживала станов­лення через адаптацію народного гротеску, хоча в кожній з них він був присутній як супутне до основних напрямів розвитку літератури явище. Своєрідність української літератури полягає в тому, що гротеск мав величезний вплив на її еволюцію, і без нього неможливо зрозуміти генезис нашого сучасного художнього мислення.

 Процес розкладу феодально-патріархального суспільства і руйнування притаманного йому світобачення супроводжувався в галузі художньої свідомості початку ХІХ ст. розкладом гротеску як синкретичної системи сміхового відображення і пізнання світу, що й відбилося на формах і функціях комічного в українській літературі того часу. Найважливішим результатом цього процесу стало утворення таких форм комічного, які в перспективі зумовили появу сучасних форм комічного.

 Сатира в українській літературі з¢явилася завдяки впливу на архаїчне комічне двох факторів: з одного боку - це тиск на гротеск руйнівного для нього просвітницького раціоналізму, з іншого - намагання з існуючих гротескових форм зробити відбір для сатиричної будови. Обидва підходи виявились плідними. Твори як К. Пузини, так і Квітки-Основ¢яненка, уособлюючи різні полюси підходів до утворення сатири, репрезентують її прекрасні, як на естетичні вимоги того часу, зразки.

 Багато письменників того часу розуміли гротеск як своєрідне світосприйняття, властиве українській культурі загалом, і намагалися відтворити його у літературних формах. Це перш за все стосується творчості І. Котляревського, його поеми «Енеїда», в якій гротеск визначає основні принципи художнього відображення і пізнання світу і в якій автору справді геніально вдалося відтворити національний дух, утвердити його в ореолі слави й величі, хоча і на руїнах історії. У творі послідовно відтворюється народне сміхове бачення світу характерником (один із сміхових народних стереотипів, що склався у надрах козацьких розваг). Сміх виступає як універсальний і ствердний. За допомогою сміхового оптимізму утверджуються позитивні якості народу. Котляревський здійснив своєрідний синтез сміхових категорій народного гротеску і просвітницького світосприйняття у властивих останньому вимірах (наприклад, гультіпака-характерник - і Божий Промисел, відносність сміхового світу - і Доля, сміхові стереотипи поведінки - і дидактичні алегорії тощо), досягаючи найбільш ефективного їх ідейно-естетичного функціонування в умовах нового часу. Цей синтез сприяв появі в «олітературеному» гротеску критичних і виховних функцій, які, втім, не тяжіють над химерною будовою жартів, не притлумлюють сміх.

 Послідовники І. Котляревського виявляють у своїй творчості інше розуміння гротеску. Сутність його полягає в тому, що від синтезу сміхових категорій народного гротеску вони стихійно приходять до своєрідного його відтворення в окремих виявах, відповідно до власних творчих задумів. Це позбавляло твори цілісності сміхового світосприйняття і відображення дійсності, притаманного «Енеїді». Вони свідомо не трансформували гротес­ковий матеріал, бо не мали цього на меті, а лише стихійно, з більшою чи меншою повнотою відтворювали його схильність до соціально-історичної конкретики, документальності, до фактописання (наприклад, як у поемі «Харко» Я. Кухаренка), що не сприяло цілісному відтворенню синкретич­ної системи, якою був гротеск. Бажання писати у національному дусі не підкріплялось усвідомленням певних ідейно-естетичних позицій, народне витлумачувалось як позаестетичне, самодостатнє, будь-яке теоретизування з приводу народного мистецтва викликало поблажливу посмішку. Тому й мало місце саме стихійне наслідування народних форм, стихійне відтво­рення народних мистецьких принципів («Горпинида» П. Білецького-Носенка, «Жабомишодраківка» К. Думитрашка, «Вовкулака» С. Алек­сандрова та ін.). Разом з тим кожен бурлескно-травестійний твір того часу, поза всякими сумнівами, містив раціональне зерно, будучі плодом просвіт­ницьких роздумів автора.

 Послідовники та численні епігони Котляревського своєю творчістю репрезентують комічне не як синкретичне явище, а як розвиток однієї з граней гротеску, відтворити синкретизм якого ніхто не прагне.

 Новою формою притлумлення та розкладу народного гротеску стає перетворення його з цілісного світосприйняття на засіб комічної характе­ристики героя з метою його перевиховання. Яскравим зразком подібного використання гротеску виступає спадщина Г. Ф. Квітки-Основ¢яненка. Усі його твори, які містять гротеск, фіксують таке його перевтілення, при якому об¢єктом зображення стає саме механізм гротескової умовності. Комічне виникає на співвіднесенні (зіставленні) умовного і буденно-реального, фантастичне послідовно розкривається і втрачає ореол таємно­го, властивий архаїчному народному гротеску, а сміхове світосприйняття героїв перетворюється на нісенітницю з точки зору здорового глузду просвітницького раціоналізму.

 У творчості П. Гулака-Артемовського перетворення гротеску відбу­вається шляхом зіставлення його семіотичної системи з просвітницькою концепцією добра і зла, що не має нічого спільного із світоглядним аспектом народного гротеску. Це своєрідна літературна гра гротеском, в якій його понятійні складові категорії виявляють чужій для них зміст.

 У російській прозі Є. Гребінки гротеск набуває камерного звучання, що найбільше відповідає романтичному стилю мислення. Це також є одним із способів його обмеження. У перетвореному вигляді гротеск може розви­ватися далі, набуваючи характерної для народних видовищних форм фантастичності. У Гребінки гротеск найбільше виявляє свою властивість співіснувати із страшним, розкриває свій зв¢язок з трагічною стороною життя. Смішне стає трагічним, викликає співчуття до жертви і обурення з приводу байдужості суспільства, яке допускає існування жертв. У цьому випадку функцією комічного стає викриття суспільних пороків шляхом демонстрації їх зсередини, ніби з глибини викривленого, жалюгідного і смішного одночасно, світу героїв. Показати страшне засобами гротеску Гребінці вдається повністю, але він не намагається довести комічний виклад до соціально загостреного, - все перебуває у площині моралі.

 Порушення синкретичної цілісності гротеску призводило до утво­рення різноманітних спрямованих форм осміяння, кількість яких визнача­лася поліфункціональністю народного гротеску. Таким чином, використан­ня розчленованого гротеску в українській літературі склало перспективний напрям в утворенні форм комічного нового часу. Не врахувавши цього важливого фактора, неможливо зрозуміти ідейно-естетичні функції коміч­ного в українській літературі того часу.

 Утворення притлумленого бурлеску - це таке перетворення його, при якому весь величезний запас сміхових значень і понятійних категорій цього способу художнього відображення дійсності конденсується в мінімальних художніх елементах твору, залишаючи підготовленому читачеві тільки можливість асоціативного відтворення порушеної цілістності. В цьому випадку гротеск обмежується, згортається і стає прийомом художнього комікування, однобоко розвиваючи якесь одне з багатьох своїх значень, набуває властивості виражати ідеї особистісного характеру так, ніби це вже не гротескове зображення як таке, а гра гротеском, підпорядкована просвітницьким засадам автора. Таку творчу еволюцію проходить гротеск в українській літературі початку ХІХ ст., визначаючи характер і функціо­нування комічного в ній.

 Мова сміхового світу в українській літературі початку ХІХ ст., найширше представлена у творах І. Котляревського та його послідовників, вилилась у стійку семіотичну систему, тому утворення сатири супроводжу­валось активним використанням фамільярної знижувальної лексики. Оскільки вона стала мовою нової української літератури, при написанні серйозних і піднесених творів неминуче виникала проблема переборення цієї мовної стихії. Багато письменників при цьому ставали на шлях свідомого пошуку можливих способів переборення цієї традиції (Г.Квітка-Основ¢яненко, П. Гулак-Артемовський, Л. Боровиковський). Зважаючи на особливості мовної ситуації на Україні, перетворення народного архаїчного гротеску з його мовною стихією стало першочерговим завданням літера­тури. Спостереження за перетворенням ідейно-естетичних функцій коміч­ного в українській літературі ХІХ ст. показує, що обмеження поліфункціо­нальності гротеску і його диференціація сприяли утвердженню серйозних стилів оповіді.

 На початку ХІХ ст. значно змінюється уявлення про об¢єкт осміяння, що викликало зміни у спрямованості сміху. Ритуальний і амбівалентний характер сміху в системі народного гротеску перетворюється, з¢являється сміх нового часу, сміх просвітників, який стає односпрямованим. Він урізноманітнюється відповідно до розмаїття функцій новітнього комічного: гумористичний, іронічний, саркастичний, сатиричний тощо. Цього вимагала зростаюча потреба аналітичного осмислення дійсності, що, до речі, відбилося на науці і на всіх мистецтвах. Це був загальний і закономірний процес становлення аналітичного мислення, який зачепив усі сфери діяльності людини і не міг бути ігнорованим літературою. Якщо в архаїчному гротеску сміх був унікальною формою знищення будь-яких суперечностей, осміяння існувало як неодноразове і багатопланове, то в українській літературі нового часу він все більше наближався до одноразового і односпрямованого. Сміх вже не служив цілям знищення суперечностей, а навпаки - їх загостренню, антагоністичному протистав­ленню. Сміх просвітників має оціночний характер на відміну від синкре­тич­ного амбівалентного сміху у системі гротеску, з¢являється не для утвердження живучості одухотвореного гротескового тіла народу, як у Котляревського, а з метою знищення зображуваних порочних явищ у суспільстві.

 Змінюється стиль художнього мислення - змінюється і характер сміху. До речі, без подібного переосмислення спрямованості сміху сатира в українській літературі була б неможливою. Таких же процесів зазнавали і всі європейські літератури (крім російської, в якій сатира була прищепле­на). Також неможливою була б і поява позитивного народного героя, якого так потребувала нова українська література. Поділ сміху на позитивний, стверджувальний та негативний, нищівний, заперечуючий сприяло виробленню літературою позитивних народних героїв. Зображення народ­них героїв у світлі доброго комічного - найчастіше гумористичного - передувало зображенню їх поза комічною трактовкою взагалі.

 Поряд з такими прогресивними наслідками, які викликала в українській літературі початку ХІХ ст. адаптація архаїчного народного гротеску, були, зрозуміло, і певні втрати позитивних ідейно-естетичних начал, які існували всупереч пануючим естетичним засадам письменників-просвітників. Перш за все це відбилося на поширеному переконанні, що народна сміхова культура є чимось безідейним, позачасовим, виключно розважальним, грубим, але гідним художньої переробки освіченим літератором. Таким чином, лишилася поза увагою жива світоглядна основа цієї культури, а саме - ідея активності і оптимістичної сили людського колективу, об¢єднаного на засадах добра, розуміння прогресу як невичерпного людського ряду, в якому кожен максимально реалізує свої позитивні потенціали, оптимізм народної історичної пам¢яті та ін. Але якби не було цих втрат, художнє освоєння гротеску, з його обов¢язковою при цьому диференціацією, призвело б до утворення не сатири, а чогось іншого, а сам процес становлення сатири в українській літературі нового часу дещо затримався б, тобто виявилися б втрати іншого характеру. Українська ж література нового часу пішла тим шляхом, яким ішли всі європейські літератури.

 Сміховий аспект бачення світу, породжений на певному етапі розвитку виробництва і споживання суспільства, і характеризується деякою економічною доречністю, зумовлюється рівнем розвитку економічних сил суспільства. Гротескне бачення світу злите з аграрно-патріархальним способом виробництва і споживання і можливе тільки у межах даного традиційного суспільства.

 Відображення дійсності засобами гротеску не орієнтоване на аналіз, на осягнення законів соціально-економічного розвитку суспільства, воно стихійно-емпіричне і не виходить за межі обрядового аспекту життя, бо і сама поява народної сміхової культури - закономірна і ритмічна частина звичаїв - має бути пов¢язана з обрядовістю. Економічні фактори відбива­ються на народній сміховій культурі остільки, оскільки і наскільки їхнє існування зумовлене взаємодією. Суспільна ієрархія, прірва між бідним і багатим не є об¢єктами сміхового відображення дійсності. Тільки-но гротеск стає набутком особистісної творчості, він втрачає цю визначеність; на конкретно-чуттєве сприйняття, притаманне загалу, накладається світо­сприйняття особистості - письменника. Проблеми достатку й убогості мають економічну визначеність, причинність, а комічне спрямовується до осягнення соціально-економічної недосконалості суспільства, причому раніше, ніж соціально-історичної. Орієнтація на моральне вдосконалення носіїв зла породжувала функціонування комічного як виховного. Звернення до аналізу системи господарювання та спроби відшукати універсальні рецепти вдосконалення суспільних взаємин змінюють характер і функції комічного, змінюється і його роль в естетосфері суспільства. Духовно-практичний (ритуальний, розважальний) характер народної сміхової культури нового часу поступається перед аналітичним характером комічного. На прикладі розглянутих творів можна переконатися, що процес цей був складним і сприяв виробленню великої кількості різноманітних форм комічного з належними для них функціями.

 Таким чином, в українській літературі початку ХІХ ст. комічне прояв­ляло два основні аспекти функціонування - як вираження народної сміхової самосвідомості (якщо письменник намагається зберегти архаїчний зміст гротескових категорій) і як вираження просвітницького дидактизму та раціоналізму (якщо просвітницька концепція автора брала верх над гротесковим зображенням), співіснування яких утворило своєрідність не тільки самого комічного, а й певного періоду історії української літератури. У першому випадку функції комічного визначались амбівалентністю сміху і характеризувалися широтою відбиття дійсності в ракурсі її веселої відносності, з позицій демократичного плебсу, у другому – цілеспрямо­ваним осміянням об¢єкта, коли функцією комічного все виразніше про­ступає одностороннє осміяння у всій різноманітності можливих іпостасей.

 Гротеск як художнє світосприйняття в українській літературі не зник безслідно. Він відроджується у сміховому фольклорі, в українській гумористиці кінця ХІХ ст., у сатирі Т. Шевченка, в гуморі І. Нечуя-Ле­вицького, розвивається як жахливе у творах письменників нової генерації, перш за все у новелах В. Стефаника, є організуючим центром усмішок Остапа Вишні, породжує «химерний» роман О. Ільченка. Гротеск і досі ще не вичерпав своїх можливостей. Пізніші форми комічного, співіснуючи з архаїчними, сприяють прогресивному розвитку суспільства, заперечують будь-який застій, усе застаріле.



 

 

закладные для фундамента, atlant.