§4. Прес-реліз

Прес-реліз має такі реквізити:

1. Назва документа.

2. Адресат (може зазначатися або ні).

3. Формулювання мети.

4. Текст.

5. Дата розсилання.

6. Підпис (й).

7. Адреса й контактний телефон відправника (у разі потреби журналісти зможуть зателефонувати для з'ясування більш деталь­ної інформації).

Готуючись до написання прес-релізу, перш за все визначте, яку саме інформацію потрібно висвітлити в тексті; сформулюйте її одним-двома реченнями перед текстом та виділіть жирним шрифтом.

Початкова фраза (мета повідомлення) повинна бути корот­ким викладом усього прес-релізу, вона має містити найважливішу інформацію вашого повідомлення в кількох вступних рядках. Фор­мулюючи мету, необхідно пам'ятати п'ять запитань: Хто? Що? Де? Коли? Чому? і відповісти на лих. Наприклад:

На ринку відеопрокату в Україні з 'явилися стрічки вітчиз­няного кінематографа.

Щодо написання тексту прес-релізу не існує єдиних загальних настанов, оскільки повідомлення про створення нової установи, фірми вимагатиме зовсім іншого підходу й міститиме зовсім іншу інформацію, ніж, скажімо, про відкриття у медицині нових ліків, Без сумніву, текст має бути коротким, достовірним і по суті.

Отже, найголовніше для написання прес-релізу — обізнаність із предметом повідомлення та достатня інформативність.

Якщо прес-реліз за обсягом перевищує 2 сторінки, бажано робити підзаголовки до головних питань (пунктів) або залишати достатньо вільного місця для того, щоб редактор зміг використатиІнформащйні документи

його для написання власних підзаголовків Тобто, не рекоменду­ють перетворювати текст на один суцільний блок інформації, що може дуже швидко відвернути увагу. Такий текст можуть недо­читати до кінця.

Речення у прес-релізі мають бути короткими, але змістовни­ми та зрозумілими.

Прес-реліз слід друкувати через півтора інтервала — порівня­но невеликий проміжок між рядками полегшує роботу журналіс­та з текстом і спрощує внесення його до редакційного комп'ютера.

Після того, як ви надіслали прес-реліз до редакції, варто зате­лефонувати згодом (скажімо, наступного дня) для того, щоб дізна­тися, чи було його прочитано і який журналіст є «відповідальним» за його подальшу долю. Це значно полегшить спілкування з кон­кретним виданням і сприятиме встановленню особистих контактів із працівниками редакції.

Зразки прес-релізі в:

У редакцію газети ________________ Відділ культури

Прес-реліз

Друком з 'явився роман «Ключ» Василя Шкляра — перемож­ця Першого національного конкурсу на кращий гостросюжет­ний роман «Золотий Бабай»,

Продюсерська агенція «Зелений пес», видавництво «АСТ-ПРБС-ДІ-КСІ» повідомляють про вихід друком книжки перемож­ця Першого національйого конкурсу на кращий гостросюжетний роман «Золотий Бабай» (нагадуємо, що церемонія вшанування лау­реатів відбулася 19 травня 1999 року в музеї «Золоті ворота»). Це роман знаного українського письменника Василя Шкляра «Ключ», котрий став володарем Головного призу — великої статуетки Зо­лотого Бабая і 7 000 гривень (саме цей рукопис журі визнало най­кращим серед 277, що надійшли на конкурс).

Отож, Бабай показує українському читачеві одне зі своїх об­лич — детективне. І це не просто детектив, а карколомний пси­хологічний, філософський трилер, герой якого отримує ключ від чужої загадки, отримує ключ від чужого життя, чужих жінок та чужих проблем. Якщо він виплутається, то ключ перейде іншому...

«Ключ» — роман, у якому авторові вдалося органічно поєдна­ти кращі традиції детективної, містичної, еротичної, авантюрної прози.

Вже сьогодні читачі можуть придбати книжку в торговельній мережі «ДІ-КСІ» у Києві, Львові, Харкові, Одесі, а також замовити її поштою за адресою:

04071 м. Ктв-71, а/с ПО, ТОВ «Джерела-М».

Члени журі про книжку Василя Шкляра «Ключ»

«Мені дуже сподобалася висока культура письма, філософсь­ке наповнення, самоіронія, вміння будувати сюжет, водночас ство­рювати цікаві характери, але найголовніше, це все ж роман про українське життя, про наш сьогоднішній день; він насичений реа­ліями нашої складної атмосфери і, водночас, має добру оптиміс­тичну, життєздатну основу. Це віра в те, що людина все здолає, якщо має почуття гумору, відчуття часу та бажання жити в цьому часі».

Микола Жулинський

Василь Шкляр народився 1951 року на Черкащині (с. Ган-жалівка Лисянського району). 1968 року закінчив філологічний факультет Київського та Єреванського університетів. Автор ба­гатьох книжок прози, зокрема, збірок повістей та оповідань «Пер­ший сніг» (1977), «Живиця» (1982), «Черешня в житі» (1983), а також романів «Тінь сови» (1986), «Ностальгія» (1990). Твори пись­менника видавалися у перекладах за кордоном.

З 1987 року — член Спілки письменників України. Проте коло його інтересів не обмежується лише художньою прозою. Талант письменника проявився і в журналістиці та публіцистиці — Василь Шкляр є лауреатом премії «Золоте перо», автором книги «Вогонь Чорнобиля».

Автор про роман: Одні назвуть цей роман тралером, другі побачать у ньому твір еротичний, треті зважатимуть його окульт­ним або й магічним. Проте філософія «Ключа» сягає далеко за межі цих звабливих визначень.

«Ключ» — роман про наш національний біль, про слідство українців на власній землі, а якщо ширше, про дискомфорт людини високої душевної організації у цьому світі. Р, 8. Невдовзі друком з'явиться ще одна книжка серії «Золотий Бабай» — детективний роман Олександра Винокурова «Потворні

ляльки».

Додаткову інформацію можна отримати у продгосерській аген­ції (велений пес». Будемо раді співпрацювати. І

З повагою:

Директор продюсерської агенції «Зелений пес» Прес-секретар

Ярослав Кравчук Галина Швачко

Продюсерська агенція «Зелений пес»:

м. Київ, вул. Нижній Вал, 23-д    тел. 463-7951,463-7283

Прес-реліз

20 жовтня 1999 року у переглядовій залі Національної кіно­студії імені О, П. Довженка відбувся докрем'єрний показ те­левізійного художнього фільму «Поет і княжна». Поет — Тарас Григорович Шевченко. Княжна — денька князя Рєпніна Вар­вара, Це єдиний за останні 35років і першину незалежній Укра­їні художній фільм про Великого Кобзаря. Цей фільм є резуль­татом спільної роботи Всеукраїнського товариства «Просві­та» їм. Т. Г. Шевченка, Міністерства освіти й науки України, Національної кіностудії імені О.ИДовженка, телеканалу «Ін­терн та продюсерської агенції «Зелений пес».

Телевізійна прем'єра фільму відбудеться на телеканалі хін-тер» 39 жовтня 1999 року.

Тарас Шевченко на сьогодні є чи не найскандальнішою по­статтю в українській культурі. Навколо нього відбуваються наукові, культурологічні та публіцистичні баталії за участі таких уславлених «бійців», як Оксана Забужко, Джордж Грабович та Олесь Бузина.

Запекло борються дві тенденції — з одного боку, стерилізації образу Шевченка, а з іншого — скандалізації і звинувачення у всіх смертних гріхах.

Творча група фільму не ставить собі за мету вступати в цю суперечку, тим більше, що робота над фільмом почалася ще у 1991 році, коли жодних новацій у шевченкознавстві навіть не пла­нувалося.

Це фільм про кохання. Якщо хочете, мелодрама. І те, що її героями є реальні історичні постаті, тільки підсилює драматизм сюжету.

У фільмі Тарас Шевченко кохається з жінками, п'є горілку в компанії гультіпак, тобто поводиться як нормальна людина, що не вкладається в координати традиційних потрактовувань його жит­тя як суцільної національно-визвольної боротьби. І водночас це драма Кохання з великої літери, Кохання, яке могло відбутися, мало відбутися, але не відбулося.

У рік непоміченого широкою громадськістю ювілею Поета творча група презентує глядачам цей фільм і висловлює подяку всім учасникам проекту, а саме:

Міністерству культури і мистецтв України Національній кіностудії художніх фільмів імені Олександра Довженка           Міністерству освіти й науки України

Українському фонду культури  Всеукраїнському товариству Просвіта Державному музею архітектури та побуту України Державному музею Тараса Григоровича Шевченка Державному дендропарку «Олександрія» Державному заповіднику «Качанівка»

Можна зауважити: це далеко не перший художній фільм про Тараса Григоровича. Справді, не перший. Цим питанням поціка­вилися й ми. З'ясували: перший фільм про Шевченка 1927 року зняв Петро Чардинін; наступний з'явився на телевізійних екранах 1951 року («Тарас Шевченко», режисер Савченко І.); останній ху­дожній фільм про Шевченка — «Сон» (режисер В. Денисенко, 1963—1964 рр.). Знято також і кілька документальних фільмів про життя і творчість поета; один з останніх фільмів датований 1987—1989 рр. Отож, упродовж 90-х на наших телевізійних екранах, окрім кількох публіцистичних передач, не з'явилося жодного ґрун­товного, жодного вартого уваги художнього осмислення життя і творчості чи не найвидатнішого українського поета.

Колектив сценаристів — знані письменники, літературознавці, ре­жисери:

Іван Михайлович Дзюба, академік Національної Академії наук України, письменник, головний редактор журналу «Су­часність»

Павло Михайлович Мовчан, голова Всеукраїнського това­риства «Просвіта», народний депутат України

Борис Ілліч Олійник, Голова правління Українського фонду культури, поет, народний депутат України

Станіслав Клименко, котрий, водночас, є і постановником філь­му. Він добре відомий глядачам за фільмами «Дударики» (1979), «Вир» (1982), «Женихи» (1985), «Камінна душа» (1989), «Кому вгору, кому вниз» (1990) тощо.

Виконавець головної ролі — Тарас Денисенко. Актор знявся у понад 15 художніх стрічках. Перший його фільм — «Високий перевал» (1981). Потім — «Які ж були ми молоді...» (1985). Цей фільм отримав спеціальний приз журі на кінофестивалі у Берліні 1986 року, а також срібний приз на фестивалі неореалістичних фільмів «Авеліно» в Італії (1987). Знають глядачі Тараса Денисен-ка за ролями у стрічках «Звинувачують весілля» (1986), «Караул» (1989), «Кисневий голод» (1992), Щодо художнього фільму «Кис­невий голод» варто відзначити, що він отримав гранпрі за кращу чоловічу роль на кінофестивалі в Солоніках 1992 року, а також приз критики на фестивалі у Венеції. З останніх робіт актора варті уваги ролі у стрічках «Фучжоу» (1994) та «Будем жить» (1995).

Варвара Рєпніна — Галина Стефанова. Здебільшого відома як акторка театру, котра на «Київській пекторалі» 1996 року отри­мала приз за кращу жіночу роль, а саме — за роль Варвари Рєпніної у Театрі одного актора.

Ганна Закревська — Світлана Прус Олексій Капніст — Ярослав Гаврилюк216

Княгиня Рєпніна — Наталія Наум Князь Рєпніні — Анатолій Мокренко Василь Рєпнін — Василь Мазур Шевченко у літньому віці — Віктор Логозинський Станіслав Клименко про стрічку: «Фільм розповідає про ін­тимні почуття Тараса Шевченка, якому був притаманний не тіль­ки глибокий соціальний зір, а й проникливий закоханий погляд на жіночу красу. Однак, на жаль, його любов до жінки так і не реа­лізувалась у сімейному щасті ..,»

Тарас Денисенко про фільм: «У кожного народу є свій Шев­ченко, кожному народові потрібен власний поет (митець)-символ, так і Україні конче потрібен Тарас Шевченко. Шевченко живий, близький і зрозумілий. Створюючи фільм, ми й мали на меті набли­ження поета до народу».

Додаткову інформацію можна отримати у продюсерській аген­ції «Зелений пес». Будемо раді співпрацювати. З повагою:

§ 5. Стаття

Стаття — це науковий або публіцистичний твір невели­кого розміру в збірнику, журналі, газеті. Вона є результатом мис-леннєвого процесу, в якому поєднуються аналіз, структурування, формулювання та висловлення думок. Отже, стаття — це візу­альне вираження результатів мисленнєвої діяльності.

Якщо ви вирішили написати статтю, спершу зосередьтесь на з'ясуванні таких питань:

1. Головна тема статті.

2. На кого розрахована стаття (хто буде користувачем вашого повідомлення).

3. Допоміжні засоби, якими ви можете скористатися під час написання статті.

Як свідчать дослідження, є три категорії читачів. 1. Поверховий читач. Ці користувачі зазвичай:

• читають заголовки та підзаголовки;                                 

• перечитують початкові та кінцеві положення статті;        

• переглядають використані джерела;

• зосереджують увагу на цифрах і таблицях;

• швидко переглядають зноски й виділені у тексті речення.Інформаційні документи

2. «Середній» читач. На відміну від перших, вони більш уважні до власне змісту статті: зосереджуються на її головних положеннях.

3. Уважний читач. Це найменша група, котра ретельно вивчає матеріал, перечитуючи його двічі й більше, та робить при цьому письмові зауваження.

Процес написання статті складається з таких етапів:

1. Попередній збір Інформації— нотатки, опрацювання літе­ратури, контакти з компетентними в цій сфері особами, підбір ілю­страцій.

2. Формування тексту статті — поділ зібраного матеріалу на групи відповідно до визначеної тематики.

3. Визначення структури статті — заголовків, підзаголов­ків, кількості частин, глав тощо. З'ясування питання, в яких струк­турних частинах тексту буде розкриватися головний зміст.

4. Написання статті

Під час написання статті можете скористатися такими пора­дами:

•   чітко з'ясуйте, яка остаточна мета вашої статті;

• стаття має грунтуватися на переконливих фактах, уникайте сумнівних прикладів;

• найважливіше й найголовніше повідомляйте на початку статті (підзаголовок під основним заголовком);

•  поділіть текст на абзаци, оскільки суцільний текст погано сприймається читачем;

•  будуючи речення, уникайте однієї й тієї ж структури. Одно­манітність ніколи не була привабливою;

• намагайтесь уникати іншомовних слів;

•  дотримуйтесь норм літературної мови;   намагайтесь уникати надто довгих речень;

•  всередині тексту подайте заголовки та підзаголовки;   зробіть широкими поля та відстань між рядками—це дозво­лить надалі робити помітки, виправлення;

• якщо це стаття в газету, звертайтесь у тексті до читачів, використовуючи слова ви, ми, добродії, друзі;

• написавши статтю, дайте «сирому» тексту відлежатися хоча б один день, потім критично перечитайте його й відреда­гуйте.

Ви можете припуститися помилок у тексті, але це зовсім не свідчить про' те, що ви не вмієте писати! Справа це нелегка!