https://bauly.online клетчатая мини сумки купить сумку китайскую клетчатую челябинск.



Т Е М А 10

КАПІТАЛ І ПРИБУТОК

1.ПЕРЕТВОРЕННЯ ГРОШЕЙ У КАПІТАЛ

Первісне нагромадження капіталу

Серед проблем економічної теорії сучасності, які слід осмислити в світлі нових реалій, одне з центральних місць займає з'ясування природи й сутності капіталізму як соціально-економічної системи. Чому? Річ у тім, що після невдалої спроби побудувати соціалізм Україна стала на шлях реставрації капіталізму. Отже, щоб нормально в ньому орієнтуватися й ефективно здійснювати підприємницьку діяльність, слід знати закономірності його станов­лення, функціонування й перспективи розвитку.

Основою економічної системи капіталізму є приватна капіталі­стична власність на засоби виробництва. Приватна трудова влас­ність за своєю природою не є капіталістичною, вона набуває капіталістичного характеру лише тоді, коли застосовується для збагачення власника шляхом привласнення неоплаченої праці найманих працівників. Постійне привласнення частини праці найманих робітників без еквівалента отримало назву експлуатації.

Отже, для того щоб виникла така соціально-економічна систе­ма, як капіталізм, необхідні принаймні три умови: а)приватна власність на засоби виробництва; б)наймана праця; в)система експлуатації. А для цього потрібно, щоб на її арені зустрілись і вступили в контакт два протилежних власники. З одного боку, власник грошей, засобів виробництва й життєвих засобів, який бажає їх примножити шляхом підприємництва, а з іншого, влас­ник лише робочої сили, вільний особисто, але позбавлений будь-яких засобів виробництва й засобів існування. Тому, щоб жити, він прагне продати свою здатність до праці (робочу силу).

Ці два контрагенти не є наперед історично заданими, вони з'являються в результаті диференціації товаровиробників, їх майнового розшарування. Відбувається це як наслідок дії законів ринку, насамперед закону вартості, а прискорюється в процесі так званого первісного нагромадження капіталу, суть якого полягає, з одного боку, у відокремленні безпосередніх виробників від засобів виробництва і перетворенні їх у найманих робітників, а з іншого, - у перетворенні експропрійованих засобів виробництва в первісний капітал, який зосереджується в руках небагатьох членів суспільства. "Первісним" цей процес називається тому, що він утворює передісторію капіталу й відповідного йому способу виробництва. Історично він відбувся в Європі в 15-18 ст. В Україні повторно первісне нагромадження капіталу проходить тепер. Основною формою цього процесу в Україні є так зване роздержав­лення і приватизація власності, в результаті якого переважна більшість колишніх власників загальнонародної (державної) власності перетворюється у найманих працівників. Бо ж не можна власника майнового сертифікату вартістю в 10 гривень, який він отримав як свою частку в державному майні, вважати господарем. У той же час незначна кількість спритних ділків, застосовуючи переважно протиправні дії (символічна оцінка державного майна, службове становище, скуповування за безцінь сертифікатів, фіктивні трастові компанії та інвестиційні фонди тощо), концент­рує державне майно в своїх руках і використовує його як первіс­ний капітал.

        

                                           Основною категорією капіталістичної системи є капітал. Що під ним  

                                           розуміється? В буденному житті капіталом називають гроші. Але це не зовсім так. Гроші самі по собі не є капіталом. Виконуючи свої звичайні функції, вони виступають лише в ролі загального еквівале­нта, опосередковуючи мінові відносини людей. Проте за певних умов гроші можуть стати й стають капіталом. Що це за умови?

Історичними передумовами виникнення капіталу, як це було з'ясовано в попередньому розділі, були товарне виробництво й розвинутий товарно-грошовий обіг. Як це розуміти? При простому товарному обігу дрібні товаровиробники (ремісники, селяни) продають вироблені ними товари за гроші для того, щоб купити інші товари. Цей акт можна записати такою формулою: Т (товар) -Г (гроші) - Т (товар). У даному випадку гроші виконують свою природну функцію засобу обігу і не є капіталом. Вони виступають лише посередником в обміні однієї споживної вартості (Т) на іншу споживну вартість (Т), потрібну даному виробникові.

На певному історичному етапі, в міру розвитку продуктивних сил, просте товарне виробництво набуває підприємницького характеру. За цих умов товаровиробник починає продавати свій товар не заради того, щоб купити за гроші якийсь інший товар, задовольнити свої потреби в споживанні, а з метою пустити гроші знову в обіг. Отже, формула простого товарного обігу Т - Г - Т (продаж заради купівлі) замінюється принципово іншою форму­лою: Г - Т - Г (купівля заради продажу). В цій формулі вихідним і кінцевим пунктами виступають гроші, а товар відіграє роль

посередника. Але рух Г - Т - Г був би безглуздим, якби Г початкові і Г кінцеві були кількісно однаковими. Сутність цього руху полягає в прирості Г, у перетворенні в Г', тобто в Г + ДГ, де Г' означає гроші, що зросли. Сама ж формула набуває такого вигляду: Г - Т - ГЧ

Приріст грошей, який отримується в кінці цього руху (ДГ), на­зивається додатковою вартістю. Додаткова вартість - це надли­шок над первісно авансованою сумою грошей (Г - Г = ДГ). А первісна сума грошей, яка принесла додаткову вартість, перетво­рилася в капітал. Отже, капітал - це вартість, яка приносить додаткову вартість. Або це самозростаюча вартість. Позначається додаткова вартість латинською літерою "m" (від слова mehrwert - додаткова вартість).

Формула Г - Т - Г' отримала назву загальної формули капіталу. Загальної, тому що відображає рух усіх видів капіталу незалежно від того, в якій сфері і в яку історичну епоху вони діють.

Власник вартості, який пускає її в обіг з метою отримання до­даткової вартості, тобто перетворення її в капітал, називається капіталістом (підприємцем).

Отже, гроші стають капіталом лише тоді, коли вони прино­сять додаткову вартість. Але звідки вона (додаткова вартість) може взятись? Що є її джерелом? Перші економісти епохи капіта­лізму (меркантилісти) доводили, що приріст грошей виникає з самого товарного обігу (торгівлі). Але ж, як було з'ясовано в попередніх темах, обіг означає лише зміну форм вартості на основі еквівалентності. При купівлі й продажу товарів змінюється не вартість, а лише форма вартості - товарна форма перетворюється в грошову, а грошова - в товарну. Нового нічого в цих процесах не виникає. Йде лише реалізація вартості, яка створена працею, затраченою поза межами сфери обігу - у сфері виробництва.

Це пояснює джерело додаткової вартості й відхилення цін від вартості в процесі обміну. Припустимо, що підприємець продав товар вартістю 100 грн. за 110 грн. У даному випадку в якості продавця він виграв 10 грн., але в якості покупця він може програти тіж 10 грн. Отже, взаємні виграші й втрати покупців і продавців урівноважуються. Звичайно, окремі підприємці (капіта­лісти) можуть наживатися за рахунок інших. Але від цього зага­льна сума вартості не збільшується. Йде лише її перерозподіл. Отже, цим не можна пояснити збагачення суспільства в цілому й прошарку підприємців зокрема.

Таким чином, ми прийшли до висновку: додаткова вартість не виникає ні тоді, коли обмінюються еквіваленти, ні тоді, коли обмінюються не еквіваленти. Обіг не створює ніякої вартості. А це

означає,  що джерело  самозростання  вартості  треба шукати  в  тій сфері, де створюються вартості, тобто в сфері виробництва.

Для цього необхідно розшифрувати формулу Г - Т - Г», особливо її перший акт - Г - Т. Що купує капіталіст на ринку? Очевидно, такі товари, які можуть бути використані в процесі виробництва. Такими товарами є фактори виробництва: речові (предмети й засоби праці) й особисті (робоча сила). Вартість речових факторів виробництва (сировина, допоміжні матеріали, інструмент, обладнання і т.д.) задана заздалегідь (оплачена в акті Г -Т) і само зростати в процесі їх викорис­тання не може. Ця вартість без кількісних змін переноситься конкре­тною працею робітників у вартість готової продукції. Отже, і тут джерела додаткової вартості ми не знайдемо.

Таємниця утворення додаткової вартості розкривається лише в тому випадку, коли ми візьмемо до уваги, що в акті Г - Т власник грошей купує не лише речові фактори виробництва, які є звичай­ним товаром, а й особистий фактор - робочу силу, яка є товаром специфічним. У чому ж ця специфічність полягає і яке вона має відношення до самозростання вартості?

         Робоча сила - це здатність людини до праці. Проявляється                       

                                       робоча сила в процесі праці, заверша­льним результатом якої виступає продукт або благо. В цій своїй якості робоча сила не виступає як товар. Товаром вона стає лише за певних суспільних умов. Раб, наприклад, не міг продавати свою робочу силу, бо разом із своєю робочою силою належав рабовласнику. Його могли продати, як річ, але сам він своєю робочою силою не розпоряджався. Не міг цього зробити й кріпак, оскільки він знаходився в особистій залежності від феодала (поміщика). Щоб продати свою здатність до праці, людина повинна мати можливість вільно розпоряджатися собою. Але цього недостат­ньо. Робітник не буде пропонувати свою робочу силу іншим, якщо в нього є власне господарство, яке забезпечує засоби існування йому і його сім'ї. Тільки той, хто позбавлений будь-яких засобів виробниц­тва й засобів до життя, змушений продавати свою робочу силу власнику засобів виробництва й тим самим перетворитися в найма­ного працівника. Див. схему 80.

 

Схема 80

Умови перетворення робочої сили в товар

Власник робочої сили повинен бути особисто вільним

 

Власник робочої сили не пови­нен мати засобів виробництва

 

 

                                                    

                                Умови

 

 

 

 

 

Власник робочої сили не повинен мати засобів існування

 

 

 

Власник робочої сили повинен продавати свою здатність до праці на певний строк

 

Такі умови існують не завжди. Історично вони сформувалися в процесі переходу від феодалізму до капіталізму в період розгляну­того вище первісного нагромадження капіталу. Але ця проблема не втратила актуальності й сьогодні, тому що капіталізація економіки України практично стає неможливою без наявності армії найманих працівників. Створити її шляхом формування вищезгаданих умов покликані процеси реформування власності, які відбуваються в країні

Не слід плутати робочу силу з працею. Робоча сила - це сукуп­ність фізичних і духовних властивостей людини, які вона викорис­товує в процесі виробництва необхідних засобів існування. А праця - це процес використання робочої сили. Тому в процесі найму робітник продає не працю, бо процес не може бути проданим, а лише свою робочу силу.

Товар "робоча сила", як і будь-який інший товар, має вартість і споживчу вартість. Що під цим розуміється?

Робоча сила - властивість живого організму лю­дини. Отже, життя людини - необхідна умова існування товару "робоча сила". Останнє ж (життя людини) залежить від споживання нею необхідних засобів існування. Тому вартість робочої сили зводиться до вартості засобів, необхідних для життя робітника й відтворення його робочої сили. Засоби існування, необхідні для відтворення робочої сили, включають у себе такі елементи: а)засоби існування, необхідні для задоволення фізичних потреб самого робітника: їжа, одяг, житло; б)соціально-культурні потреби; в)засоби утримання сім'ї, без чого неможливе відтворення робочої сили; г)кошти на навчання, підви­щення кваліфікації і т.д.

Таким чином, вартість робочої сили дорівнює вартості за­собів існування, необхідних для задоволення звичайних у даній країні і в даний період часу фізичних і культурних потреб

Вартість робочої сили

робітника, для утримання його сім'ї і для навчання. Величина вартості робочої сили вимірюється кількістю робочого часу, необ­хідного для створення перерахованих життєвих благ.

Грошовим виразом вартості товарі/ "робоча сила" виступає заробітна плата. Тому, хоча зовні заробітна плата виступає як плата за працю, такою вона не є, як було з'ясовано раніше, вар­тість має не праця, а лише робоча сила. Отже, заробітна плата - це лише плата за робочу силу, її ціна. Робітник не може продати свою працю як товар з тієї простої причини, що вона не існує, доки він не почав працювати. А починає він працювати лише тоді, коли продає свою здатність до праці, тобто робочу силу.

Вартість товару "робоча сила" не можна ототожнювати з варті­стю фізичного мінімуму засобів існування робітника (мінімальним споживчим бюджетом). Вона, в силу того, що виражає середні умови продажу робочої сили, ніколи не може знизитися до цього мінімуму. В той же час заробітна плата, як грошовий вираз вартості робочої сили (ціна), може падати до фізичного мінімуму і навіть нижче, але в такому випадку вона буде нижчою від вартості й робоча сила не зможе нормально відтворитися. Саме така ситуа­ція спостерігається протягом останніх років в Україні. Так, за даними Федерації профспілок України, доходи 77% населення країни (близько 38,5 млн. чол.) на 01.01.97 р. не перевищували реального рівня межі малозабезпеченості. В результаті падіння заробітної плати нижче вартості фізичного мінімуму засобів існування відбувається деградація робочої сили як в інтелектуаль­ному (падає рівень кваліфікації, загальної підготовки й знань), так і у фізичному (загальне погіршення здоров'я) плані. За коефіцієн­том інтелектуального рівня молодь України, яка тепер поповнює ряди працездатного населення і в найближчий час складе його основу, опустилася з початку дев'яностих років з 3-го на 42-є місце в світі.

 

  Споживча            Споживна вартість будь-якого товару полягає в його корисності,  в здатності                           

   вартість            задовольняти ту чи іншу потребу покупця. Робочу силу купує підприємець­                      

робочої сили                                             (капіталіст).               

                                       

  Його основною метою (потре­бою)   є   отримання   додаткової   вартості.  

  Отже,   робоча                        сила,   як фактор виробництва, повинна задовольнити цю потребу. Здійсню­ється це в результаті того, що споживна вартість робочої сили полягає   в   здатності   робітника   своєю   працею,   в   процесі   Ті виробничого використання, створювати нову вартість, причо­му більшу, ніж вартість робочої сили. Жоден інший товар такої властивості   не   має.   В   результаті   виникає   різниця   між   новою вартістю,   яку  робітник   створює   в   процесі   виробництва   (процесі

споживання робочої сили), і вартістю робочої сили, яка виплачу­ється йому в формі заробітної плати (ціни робочої сили). Ця різниця і є тією додатковою вартістю, до якої так прагне капіта­ліст і яку він привласнює безоплатно.

Приклад. Припустимо, робітник упродовж місяця створив нову вартість на суму 600грн. Місячна заробітна плата (ціна робочої сили) визначена в 250грн. Різниця 600грн. - 250грн. = 350грн. і буде складати додаткову вартість.

Споживна вартість робочої сили суттєво відрізняється від ін­ших товарів тим, що її не можна зберігати про запас. Вона пови­нна продаватися щоденно і погодинно, інакше її власник загине від голоду. Найманий працівник, продаючи товар "робоча сила", завжди й скрізь авансує капіталіста, тобто надає йому право споживати свою робочу силу раніше, ніж останній виплатить йому зарплату. В реальному житті це проявляється в тому, що заробітна плата виплачується не наперед, а після того, як робітник відпра­цює певний час (тиждень, два тижні або місяць).

Таким чином, ми можемо констатувати, що єдиним джерелом додаткової вартості (а отже, й будь-яких прибутків, як це буде показано далі) є робоча сила. А точніше, споживна вартість робочої сили. Тому, відповідаючи на запитання, коли гроші перетворюються в капітал, можна сказати: коли вони приносять додаткову вартість. А додаткову вартість вони приносять тоді, коли робоча сила перетворюється в товар. Товаром же історично вперше робоча сила стає за умов капіталізму.

 

2. ВИРОБНИЦТВО ДОДАТКОВОЇ ВАРТОСТІ. ПОСТІЙНИЙ І ЗМІННИЙ КАПІТАЛ

 

Виробництво додаткової вартості

Отже, процес праці за умов ринкової економі­ки, заснованої на приватній власності на засоби виробництва, має двоїстий характер. З одного боку, він є процесом створення споживних вартос­тей, а з іншого, - процесом збільшення вартості або створення додаткової вартості. Яким же чином це відбувається?

Розглянемо цей механізм на прикладі виробництва пряжі. Припустимо, що приступаючи до справи, підприємець має капітал (К) в 1000грн., на який він купує необхідні засоби виробництва (3В) на суму 900 грн. (веретена і бавовна) й оплачує денну вартість робочої сили (РС), яка дорівнює 100грн. (10 робітників). Припус­тимо також, що робочий день триває 8 годин, а робітники відтво­рюють вартість денної робочої сили (100грн.) за 4 години праці. На основі цього починається виробництво. Прядильники своєю конк­ретною працею створюють нову споживну вартість - пряжу і в її вартість переносять вартість спожитих 3В (900грн.). Зберігаючи й переносячи стару вартість (вартість 3В) конкретною працею, прядильники в той же час витрачають свою робочу силу, абстракт­ну працю. Абстрактною працею вони створюють нову вар­тість, додаючи її до старої вартості. Припустимо, що за 4 години прядильники створюють нову вартість, яка є еквівалентом вартості робочої сили, тобто в 100грн. Але ж на цьому робочий день не закінчується. Тривалість його визначена у вісім годин. Отже, прядильники продовжують працювати і впродовж наступних 4 годин своєю абстрактною працею створюють ще нову вартість на суму в 100грн., яка теж додається до старої перенесеної вартості.

Таким чином, вартість нової продукції (пряжі) буде складати­ся: а)зі старої перенесеної вартості (вартості спожитих 3В) -900грн. і новоствореної вартості - 200грн. А всього 900грн. 4-200грн. = 1100грн. Реалізувавши товар за вартістю, тобто за 1100грн., підприємець досягнув своєї мети. Не порушуючи законів ринку (закону вартості в першу чергу), він купив товар за вартістю (в акті Г - Т, маючи капітал у 1000грн., заплатив за фактори виробництва рівно 1000грн.: 900грн.-за 3В і 100грн.-за РС), продав за вартістю (в акті Т» - Г' готова продукція - пряжа реалізується згідно з вартістю за 1100грн.) і в той же час отримав додаткову вартість, як різницю між вирученою й авансованою сумами вартос­ті. А точніше, як різницю між новою, створеною робітниками, вартістю й вартістю робочої сили, оплаченої підприємцем у формі заробітної плати. Наглядно механізм виробництва додаткової вартості видно зі схеми 81.

Схема 81

Виробництво додаткової вартості        _

К = 1000 грн Конкретна праця

 

                         ЗВ  -  900                                      900

   Г   -   Т      <...                         В     ... Т               '+-                  Г'

10001000          РС  -  100                                      200

                                                                                 1100             1100

 

Абстрактна праця 1100грн.- 1000грн. = 100грн. або 200грн.(нова вартість)- 100грн.(зарплата) = 100грн.

Розгляд механізму виробництва додаткової вартості показує, що вартість товару "робоча сила" й вартість, яка створюється працею найманих робітників у процесі споживання їхньої робочої сили, - принципово різні величини. Звідси й виникає додаткова вартість, яку ми можемо тепер визначити так. Додаткова вар­тість - вартість, що створюється абстрактною працею найманих робітників, повна вартість їхньої робочої сили і яка безоплатно привласнюється капіталістом (підприємцем).

Отже, робочий день - величина неоднорідна, й складається він з двох частин. Та частина робочого дня, впродовж якої робітник відтворює вартість своєї робочої сили, називається необхідним робочим часом (НРЧ), а праця, затрачена в цей час, - необхідною працею. Друга частина робочого дня, впродовж якої робітник створює додаткову вартість, називається додатковим робочим часом, а праця, затрачена в цей час, - додатковою працею.

Гонитва за додатковою вартістю виступає основним рушійним мотивом капіталістичного способу виробництва, будь-якого підпри­ємництва, скерованого на отримання прибутку. Тому саме це виступає його основним економічним законом. За таких умов виробляється лише те й постільки, що й поскільки можна вироб­ляти з прибутком. Чому саме цей закон виступає як основний? Тому, що він виражає саму сутність капіталізму (особливо на перших етапах його становлення, які проходить тепер Україна) -прагнення до прибутку будь-якою ціною. В той же час він вказує й шляхи реалізації цієї мети - це експлуатація найманих працівни­ків (привласнення їхньої неоплаченої праці).

Питання про джерело прибутку й досі залишається дискусій­ним. Так досить широкого розповсюдження на Заході отримала точка зору, згідно з якою в створенні прибутку (додаткової вартос­ті) беруть участь не лише наймані працівники а й підприємці (власники засобів виробництва). І що прибуток - це винагорода за їхню організаторську діяльність, підприємницький ризик тощо. Нарешті, так як у створенні додаткової вартості беруть участь і підприємці, і наймані працівники, то вони спільно зацікавлені в її примноженні. Отже, між ними немає антагонізму. Навпаки, існує певна гармонія інтересів. Чи це дійсно так? Щоб відповісти на це питання, досить звернутися до джерела оплати праці найманих працівників і прибутків підприємців. Цим єдиним джерелом, як було показано вище, є нова, створена в процесі виробництва вартість. У нашому попередньому прикладі вона дорівнювала 200грн. З них 100грн. - заробітна плата і 100грн. - додаткова вартість. Якщо робітники доб'ються підвищення заробітної плати,  припустимо, на 50грн., то додаткова вартість підприємців складе лише 50грн. (200 - 150 =- 50) і, навпаки, збільшення додаткової вартості підприємців автоматично зменшує заробітну плату найма­них робітників. Звідси випливає дуже важливий висновок: між підприємцем і найманим працівником немає й не може бути спільних економічних інтересів через те, що вони ділять між собою одну й ту ж величину - нову створену робітниками вартість.

У будь-якому виробництві беруть участь різні фактори: а)засоби виробництва - речовий фактор; б)робоча сила - особистий фактор.

Постійний і змінний капітал

Кожен з цих факторів відіграє свою роль в процесі створення і зростання вартості. Так, вартість спожитих засобів виробництва конкретною працею переноситься у вартість готової продукції без змін. Інакше обстоїть справа з робочою силою. Робітник отримує заробітну плату, як плату за свою робочу силу. Але в процесі виробництва він створює нову вартість, причому більшу, ніж вартість робочої сили. І вона, як результат абстрактної праці, приєднується до перенесеної вартості.

Отже, вартість речового фактора в процесі виробництва не змі­нюється, якою вона входить у виробництво, такою й проявляється (кількісно) у вартості нового товару. Затрати ж на робочу силу (заробітна плата) в процесі виробництва трансформуються в більшу величину - нову вартість. Виходячи з цього, весь затрачений капітал (на засоби виробництва й робочу силу) ділиться на дві частини: постійний і змінний.

Поспішний - це та частина капіталу, яка перетворюється в засоби виробництва і в процесі виробництва не змінює своєї величини. Позначається цей капітал латинською літерою "с" (від слова сопзіапі; - постійний).

Змінний - це та частина капіталу, яка витрачається на купівлю робочої сили і в процесі виробництва змінює свою величину (зростає). Змінний капітал позначається літерою "v" (від слова уагіаЬІе - змінний).

Поділ капіталу на постійний і змінний дає можливість з'ясувати, що постійний капітал виступає лише як передумова для створення й збільшення вартості. А створює і збільшує вартість лише жива робоча сила, куплена на змінний капітал, яка своєю конкретною працею переносить стару вартість (утворює), а абстрактною працею не лише відтворює вартість робочої сили (заробітну плату), а й створює додаткову вартість (збільшує вартість).

Поняття "капітал" досить поширене як в економі­чній теорії, так і в економічній практиці. Тому від правильного його розуміння значеною мірою зале­жить наукова оцінка напрямів еволюції економічних систем країн Заходу, а також соціально-економічних процесів, що відбуваються в сучасній Україні. З приводу економічного змісту цього поняття впродовж усієї історії політекономії аж до сьогоднішнього дня ведеться безперервна полеміка. В чому її суть? Щоб відповісти на це питання, вдамося до історії.

Певною мірою можна погодитися з авторами підручника "Ос­нови економічної теорії" за редакцією професора С.В.Мочерного1761, в якому автори пишуть, що першу спробу дати науковий аналіз капіталу зробив ще Арістотель, який (про це мова йшла в першій темі), ввів у науковий обіг поняття "хремастика", тобто "мистецтво наживати або нагромаджувати багатство", діяльність, спрямована на одержання прибутку, нагромадження капіталу. Оскільки в античному світі важливу роль відігравав торговельний та грошовий капітал, то він і розглядався як основне джерело збагачення.

Таке розуміння капіталу (нагромаджене майно, певна сума гро­шей) характерне й для економістів, які започаткували політекономію як науку. Так, меркантилісти, не виходячи за межі формули Г - Т - Г, ототожнювали капітал з його грошовою формою. Для них капітал - це гроші, а гроші - капітал. Класики політекономії, перенісши свій аналіз із сфери обігу в сферу виробництва, розуміли капітал дещо ширше. Вони ототожнювали його з нагромадженою працею взагалі (масою засобів виробництва, засобів існування, грощей). "Капітал, писав Д.Рікардо,-е та частина багатства країни яка вживається у виробництві і складається з їжі, одягу, інструментів, сирих матеріа­лів, машин..."1771.

Переважна більшість сучасних західних економістів дотриму­ється тієї ж точки зору. Різниця лише в тому, що сучасні економі­сти значно розширили коло елементів, що включаються в поняття капіталу. Зокрема, окрім речових факторів, так званого "фізичного капіталу", вводиться поняття ''людський капітал'1. До останнього належать надбані знання, навички, енергія людей тощо. До капіталу деякі економісти відносять-також час, як фактор вироб­ництва, що створює доход, традиційним є ототожнення капіталу з грішми, фінансовими ресурсами.

[76] Мочерний С.В. та ін. Основи економічної теорії. - Тернопіль: АТ "Тарнекс", 1993. -С.243.

1771 Рикардо Д. Начала политичеекой зкономии й налогового обложения // Соч. Т.1. - М.: Госполитиздат, 1955. - С. 86.

Отже, сучасна економічна теорія Заходу всебічно розкриває матеріально-речовий зміст капіталу, тісно пов'язуючи його з процесом отримання доходу. І в цьому плані можна говорити про певну тотожність поглядів на капітал сучасних західних економіс­тів і К.Маркса, який, поділивши капітал на постійний і змінний, відносив до нього як засоби виробництва і засоби існування, так і певні суми товарів, грошей і нагромаджену працю. Тобто, все те, що може бути використано в процесі виробництва додаткової вартості.

Водночас західним науковцям притаманний однобічний, недіа­лектичний підхід до аналізу сутності капіталу. Вони, всебічно розкриваючи матеріально-речову сторону даної категорії, принци­пово ігнорують її соціально-економічну природу. Тобто, дія того чи іншого елемента капіталу не розглядається в органічному взаємо­зв'язку з відносинами між людьми. Таке тлумачення капіталу є також антиісторичним, тому що відкриває можливість представити капітал довічним, непорушним і природним елементом людського життя, характерним для всіх соціально-економічних формацій.

Глибинна суть даної категорії може бути розкрита лише за умови розгляду капіталу в діалектичній єдності обох його сторін: матеріально-речової й суспільної. Такий підхід дає можливість зрозуміти, що капітал - це не просто сукупність речей (засобів виробництва, золота, готових товарів тощо), а сума вартостей, тобто величин суспільних[78]. Але не всяка сума вартостей є капіталом. Так, у простих товаровиробників (у господарствах, заснованих на трудовій приватній власності) була певна сума вартостей, але в їхніх руках вона не зростала, а тому ні гроші, ні товари не ставали капіталом. Сума вартостей стає капіталом лише тоді (як було з'ясовано вище), коли вона використовується для отримання додаткової вартості.

Але ж зрозуміло, що сама по собі вартість не може створити додаткову вартість. Для того, щоб вартість зросла, принесла додаткову вартість, вона повинна бути використана, як знаряддя експлуатації чужої робочої сили, тобто її власник повинен вступи­ти в певні економічні відносини з власником робочої сили. Отже, капітал - це не просто сума вартостей, а певне виробниче відно­шення, при якому знаряддя праці, гроші, товари служать знаряд­дям привласнення частини чужої неоплаченої праці. Саме тому "капітал - це не річ, а певне суспільне, належне певній історичній формації суспільства виробниче відношення, яке представлене в

1781 Див. тему "Товарна форма організації виробництва", де з'ясовується суспільний зміст категорії вартості.

речі  й   надає  цій речі специфічного  суспільного  характеру"[79].   І такою історичною формацією є лише капіталістична.

Поза капіталістичними виробничими відносинами засоби виро­бництва, інші матеріальні блага не утворюють капіталу. Напри­клад, у первісному суспільстві засоби виробництва не були капіта­лом, оскільки були спільною власністю. Не могли вони виконувати таку роль і за умов рабовласницького й феодального ладу, оскільки і раб, і кріпак самі належали до знарядь праці, не були вільними й не могли продавати свою робочу силу. Лише при капіталізмі засоби виробництва стають знаряддям вилучення додаткової вартості, знаряддям експлуатації найманої праці, а тому перетво­рюються в капітал.

Таким чином, визначаючи капітал, як вартість, що шляхом екс­плуатації найманої праці приносить додаткову вартість, ми цим самим підкреслюємо досить важливу його рису. А саме: гроші, товари, засоби виробництва самі по собі - не капітал. Капіталом вони стають лише при певних відносинах, тобто тоді, коли один клас є власником засобів виробництва і прагне свою власність примножити, а другий позбавлений їх і тому, щоб існувати, продає свою робочу силу. Отже, капітал - це виробниче відношення. Для того, щоб зрозуміти це, слід розрізняти натурально-речову й суспільно-соціальну сторону капіталу. Див. схему 82.

Схема 82

Суть капіталу

          Певна сума                                                певна сума засобів                                  Певна сума

              грошей                                                         виробництва                                         товарів

 

                                                                                    Речовий зміст

Капітал

Суспільний зміст

 

  Самозростаюча вартість                               Вартість, що прино­сить                    Вартість, що втілює в собі

                                                                                додаткову вартість                                додаткову вартість

 

 

 

 

Норма і маса додаткової вартості

Як було з'ясовано, в процесі вироб­ництва відбувається самозростання не всього авансового капіталу (с+у) й не постійної його частини (с), а лише змінного капіталу (v). Тому, визначаючи рівень додаткової вартості, її слід зіставляти саме з ним. Відношення додаткової вартості до змінного капіталу, виражене в процентах, називається нормою додаткової варто­сті. Якщо норму додаткової вартості позначити через т', то формула цього відношення буде така:

       m

m= —    х1ОО

             V

Норма додаткової вартості показує, в який пропорції розподіляється нова вартість (у+т) між підприємцем і найманим працівником, яку частину робочого дня робітник працює на себе (відробляючи заробітну плату) і яку на капіталіста (створюючи додаткову вартість).

Змінний капітал відтворюється необхідною працею впродовж необхідного робочого часу (НРЧ). Додаткова ж вартість створюєть­ся додатковою працею впродовж додаткового робочого часу (ДРЧ). Звідси зрозуміло, що відношення додаткової вартості до змінного капіталу = відношенню додаткової праці до необхідної праці:

        т       ДРЧ

т = — = ———

          v        НРЧ

А це означає, що норма додаткової вартості точно виражає сту­пінь експлуатації найманих працівників капіталістами.

Приклад.  Припустимо,  нова створена вартість =  20грн., v

10грн., т = 10грн. Тривалість робочого дня = 8год . З них 4год НРЧ, 4год. ДРЧ. За цих умов:

         10

  m = — х 100= 100%;

           10

                                 4ДРЧ

Ступінь експлуатації:  ----------  х 100-100%

                               4НРЧ

 

Від норми додаткової вартості слід відрізняти її масу. Маса

додаткової вартості - це її абсолютна величина. Між масою і нормою додаткової вартості існує функціональний зв'язок. З формули

        т

т =

           V

[79]   Маркс К., Енгельс Ф. // Твори. Т. 25. Ч. 2. С. 349.

 

виходить, що m = mх  v. Припустимо, що денна вартість робочої сили = 10грн., а  m' = 100%, в такому випадку маса додаткової вартості, створеної робітником за день, складе:

                100x10

              ————— =10 грн.

                        100

Якщо ж m' збільшиться до 200%, то маса додаткової вартості складе

        200x10 

   ————— = 20 грн.

           100

Для того, щоб визначити масу додаткової вартості, виробленої не одним, а всіма робітниками даного підприємства (фірми, корпо­рації), необхідно норму додаткової вартості помножити не на вартість однієї робочої сили, а на всю величину змінного капіталу. Розрахунок робиться за формулою:

       m

М= —  хV, Де

            V

М - маса додаткової вартості; т - додаткова вартість, створена за день одним робітником; v - змінний капітал, що витрачається щоденно на купівлю однієї робочої сили; V - загальна сума змінно­го капіталу.

Приклад. Якщо т'=200%, а величина V, затраченого підпри­ємцем впродовж року на купівлю робочої сили, складає 10 млн.грн., то річна маса додаткової вартості складе:

               200

           —— х 10млн.грн. = 20млн.грн.

             100

 

3.ДОДАТКОВА ВАРТІСТЬ І ПРИБУТОК

 

Вартість і витрати вироб­ництва

Результатом будь-якого виробництва в умовах ринкової економіки є товар, вартість якого включає вартість трьох відомих нам компонентів: а)вартість спожитих засобів б)вартість робочої сили - "у"; в)додаткову

виробництва   -  "с”

вартість  "m". Отже, W= с + v + т.

Вартість (втілена в товарі праця) - це те, в що обходиться товар для суспільства. Для підприємця виробництво товару обходиться значно дешевше, бо він оплачує лише витрати капіталу на вироб­ництво. А саме: витрати постійного капіталу на купівлю засобів виробництва й змінного - на купівлю робочої сили, тобто с + у. Те,що кошті/є товар для підприємця (капіталіста) називається витратами виробництва. Якщо позначити витрати виробництва через К, то отримаємо формулу: К =с + v.

Отже, те, в що обходиться товар для суспільства, вимірюється затратами праці і називається вартістю, а те, в що обходиться товар для підприємця, вимірюється витратами капіталу й назива­ється витратами виробництва. Це якісна відмінність між цими категоріями, кількісно вони відрізняються величиною додаткової вартості: V - К = m

Це означає, що витрати виробництва виражають не всю вар­тість, а тільки її частину, яка дорівнює вартості за вирахуванням додаткової вартості (W - m = К). Тому додаткова вартість входить у вартість товару, але не входить у витрати виробництва, бо вона нічого не коштує підприємцю. Ця різниця і створює для підприєм­ця можливість перекривати витрати на виробництво й одержувати прибуток. Що ж він собою являє?

Як відомо, додаткова вартість створюється найманою працею і по суті є приростом змінного капіталу. Але для підприємця немає суттєвого значення, в який капітал він вкладає кошти - постійний чи змінний. Він знає одне, що без засобів виробництва і певної кількості робочої сили виробництво не відбувається. Тому в його витратах виробництва постійний і змінний капітали об'єднаються в одну суму витрат, на яку він і очікує прибуток. Тобто, отрима­ний надлишок вирученої суми грошей за реалізовану продукцію він порівнює не лише із затратами на змінний капітал (хоча лише тут криється джерело цього надлишку), а й із затратами виробниц­тва в цілому (затрати постійного й змінного капіталів). За таких умов додаткова вартість у реальних економічних відносинах виступає не як приріст змінного капіталу, а як приріст всього авансованого капіталу.

Додаткова вартість, представлена не як приріст змінного капіталі/, а як породження всього авансованого капіталу набу­ває форми прибутку.

Таким чином, прибуток - це та ж сама додаткова вартість, але виражена в реальній ринковій формі. Прибуток прийнято познача­ти латинською літерою "Р", витрати виробництва - літерою "К"; підставляючи ці позначення у відому нам формулу вартості, отримаємо W = К +Р , де К = С + V, а Р виступає як ринкова форма додаткової вартості (m).

Оскільки прибуток отримується підприємцями після реалізації товарів, виникає видимість, що він утворюється в сфері обігу, народжується на ринку в актах купівлі-продажу. Але це не так. Джерелом прибутку, як це було з'ясовано вище, є лише додаткова вартість, яка створюється в процесі виробництва. Проте це не

означає, що прибуток і додаткова вартість у реальному житті постійно збігаються. Буде величина прибутку дорівнювати величи­ні додаткової вартості чи ні - залежить від того, продаються товари за вартістю вище або нижче вартості.

Фактична величина прибутку дорівнює різниці між продаж­ною ціною товарів і витратами на їх виробництво. Тому, якщо ціна дорівнює вартості, прибуток і додаткова вартість збігаються. Якщо ж ціна відхиляється від вартості, величина прибутку відпо­відно відхиляється від величини додаткової вартості в більшу або меншу сторону.

Приклад. ПрипустимоW = 80с+20v+20m = 120грн. К = 80с+20v = 100грн. Як буде змінюватись величина прибутку, якщо: а)ціна буде дорівнювати вартості?; б)ціна буде вище вартості?; в)ціна буде нижче вартості?

а) Ціна дорівнює вартості, тобто - 120грн. Р=Ц-К;    Р=120-100=120грн. У даному випадку прибуток збігається з додатковою вартістю, яка теж дорівнює 20грн.

б) Ціна вища за вартість на 10грн. Р=130-100=10грн. За цих умов прибуток буде більше додаткової вартості на 10грн.

в) Ціна нижча вартості на 10грн. Р= 110-100= 10грн. Отже, й прибуток буде меншим від додаткової вартості на 10грн.

Між витратами виробництва і вартістю може бути цілий ряд цін, за якими підприємець може продавати свої товари нижче вартості і водночас мати прибуток. Припустимо, що витрати виробництва певного товару складають 8грн., а його вартість -10грн. У цьому випадку підприємець буде отримувати прибуток при продажу товару за 10грн. і за 9,5грн., і за 9,0грн., і за 8,5 грн. і т.д. До того часу, поки ціна не зрівняється з витратами виробни­цтва. Це дає можливість підприємцю, з метою забезпечення успіху в боротьбі зі своїми конкурентами, тимчасово знижувати ціни на свої товари, продавати їх за цінами, нижчими вартості, не втрача­ючи при цьому прибутку.

Наведене вище дає підстави зробити висновок, що прибуток -це реалізована частина додаткової вартості.

Головним двигуном підприємницької діяльнос­ті за умов ринкової економіки є прибуток. Аван­суючи капітал на виробництво товарів, підпри-

хІОО

Норма і маса прибутку

ємець цікавиться насамперед вигодою, рівнем приросту вкладеного у виробництво капіталу. Цей рівень знаходить свій вираз у нормі прибутку.

Норма прибутку - це процентне відношення маси прибутку до авансованого капіталу. Позначивши норму прибутку через Р», отримаємо формулу:

            P

P = ----------х100

           C+V

З нормою прибутку пов'язана категорія маси прибутку. Якщо норма прибутку є відносна величина, виражена в процентах, то маса прибутку - абсолютна величина, виражена в грошових одиницях, її можна виразити формулою: Р = К х Р.

Приклад. Припустимо W = 80с + 20v + 20m = 120грн. Врахо­вуючи, що прибуток - це реалізована частина додаткової вартості, припустимо далі, що в даному прикладі величина додаткової вартості і прибутку збігаються, тобто Р = т. Тоді

          20

Р' = -----------  хІОО = 20%.

        80 + 20

              

                      100х20

Звідси Р' = --------------= 20грн.

                    100

Значення норми прибутку полягає в тому, що вона показує ви­гідність капіталу, який застосовується, тобто, скільки прибутку приносить кожна гривня, вкладена в підприємницьку діяльність. Вона є мірилом вигідності вкладення капіталу. Тому капітали в умовах ринкової економіки, заснованої на приватній власності на засоби виробництва, скеровуються туди, де норма прибутку вища. Тобто норма прибутку виступає регулятором капіталовкладень. Стимулююча роль норми прибутку яскраво охарактеризована одним з англійських журналістів минулого століття: "Капітал боїться відсутності прибутку або занадто малого прибутку, як природа боїться порожнечі. Але якщо є в наявності достатній прибуток, капітал стає сміливим. Забезпечте 10 відсотків — і капітал погоджується на будь-яке застосування, при 20 відсотках він пожвавлюється, при 50 відсотках - готовий зламати собі голову, при 100 відсотках він нехтує всіма законами людства, при 300 відсотках немає такого злочину, на який він не ризикнув би,

навіть під страхом шибениці"[80]   .

Фактори, що

впливають на

норму прибутку

Рівень підприємницької діяльності визна­чається не лише вмінням прибуткове вкласти капітал, але й вмінням підвищувати його прибутковість. А для цього необхідно знати

фактори,   від  яких  залежить  ефективне  (прибуткове)  функціону­вання капіталу.

1801 К.Маркс. Капитал. ТЛ. - М.: Госполитиздат, 1955. - С. 764. Переклад наш.

Одним з таких факторів є норма додаткової вартості або збі­льшення питомої ваги додаткового прибутку в новоствореній вартості. Припустимо, що авансований капітал складає 80с+20у, а норма додаткової вартості дорівнює 100%. За таких умов маса додаткової вартості складе 20, а норма прибутку

             20

Р 1=—————х 100 = 20%.

        80c+20v

 

Якщо норма додаткової вартості зросте до 200%, маса додатко­вої вартості зросте відповідно з 20 до 40, подвоїться й норма прибутку

                   40

40 Р1=—————-х 100=40%.

               80c+20v

Отже, норма прибутку, за інших рівних умов, прямо пропор­ційна нормі додаткової вартості.

Основними способами збільшення норми додаткової вартості є продовження робочого дня при незмінній заробітній платі, підви­щення інтенсивності й продуктивної сили праці, пряме зниження заробітної плати. Стосовно високо розвинутих країн світу біль­шість цих способів, завдяки згуртованості трудящих і впливовості професійних спілок, набуває історико-пізнавального характеру. Але для України, яка проходить період первісного нагромадження капіталу й знаходиться на початковому етапі становлення капіта­лістичних відносин, способи збільшення норми прибутку пов'язані з продовженням робочого дня, інтенсифікацією праці, зниженням заробітної плати нижче вартості робочої сили, є найбільш доступ­ними. Особливо це стосується приватного сектора економіки.

Великий вплив на норму прибутку має вартісна будова капі-шалу, тобто співвідношення між вартістю постійного і змінного капіталів. Проілюструвати це можна прикладом з двома капітала­ми, які мають неоднакову вартісну будову:

                              

                                                     100

1. 900с + 100v; m= 100;  Р] =----------- х 100 =10%

                                                 1000

                                                   200

2. 800с + 200v; m= 200; Р1 = ——— X 100 = 20%

                                                     1000

"У даному прикладі норма прибутку на другий капітал вища, тому що його вартісна будова нижча, ніж першого. Отже, за інших рівних умов норма прибутку прямо пропорційна нормі додат­кової вартості. Пояснюється це тим, що приріст вартості відбува­ється не від постійного капіталу, а тільки від змінного. Тому, чим більша питома вага змінного капіталу, тим більше виробляється

246

додаткової вартості на кожні сто одиниць авансованого капіталу, тим вища й норма прибутку.

Норма прибутку залежить також від швидкості обороту ка­піталу. Зростання норми прибутку за рахунок даного фактора відбувається через те, що збільшення швидкості обороту змінного капіталу веде до зростання річної маси додаткової вартості при Однакових розмірах авансованого капіталу. Отже, за рівних інших умов норма прибутку прямо пропорційна числу оборотів капіталу за рік.

Приклад. Припустимо, авансований капітал складається з 8(Юс+200у. При 100% нормі додаткової вартості і при одному обороті на рік річна маса додаткової вартості буде дорівнювати 200, а норма прибутку

         200

Р] = —— х 100 = 20%.

       1000

Якщо капітал зробить два обороти на рік, то при незмінній но­рмі додаткової вартості річна маса додаткової вартості буде вже 400, а норма прибутку відповідно

           400

P  =   --------х1000=40%

          1000

Кожен з названих факторів, що впливають на норму прибутку, розгортається в цілу систему способів і методів, знання яких і вміле їх використання дає можливість підприємцям значно підви­щувати ефективність капіталу, який застосовується, і забезпечува­ти зростання своїх прибутків. Пріоритетність і можливість їх використання диктується конкретними умовами господарювання, що виходить за межі нашого курсу.

 

4. АЛЬТЕРНАТИВНІ ТЕОРІЇ ПРИБУТКУ

 

Однією з характерних рис товарного виробництва, як було з'ясовано в темі "Товарна форма організації виробництва", є уречевленість виробничих відносин. Тобто, економічні (виробничі) відносини між суб'єктами ринку проявляються не прямо, як в натуральному господарстві, а посередньо, через ринок, через купівлю-продаж. За таких умов видимість явища (форма) часто видається за його зміст, що породжує хибне уявлення про реальні економічні процеси, перекручення їхнього первісного змісту. Так, на підставі того, що на ринку створюється облудна видимість, начебто підприємець і робітник обмінюються рівнями вартостями,

Прибуток у теоріях меркантилістів і класиків

заробітна плата видається як плата за працю. Те ж саме можна сказати й про прибуток. Факт його реалізації на ринку створює видимість, що прибуток виникає саме в обігу і є результатом не змінного, а всього авансованого капіталу, оскільки рух обох частин капіталу (постійного і змінного) у сфері обігу однаковий. Така форма прояву глибинних зв'язків і залежностей приховує дійсне джерело прибутку, виступаючи сприятливим середовищем для найрізноманіт­ніших трактувань природи прибутку й підстав для його привласнен­ня.

Першою спробою пояснити природу прибутку в політичній економії була теорія меркантилістів. Виходячи з суто зовнішнього сприйняття дійсності, про що мова йшла вище, вони вважали, що прибуток виникає в сфері обігу, в зовнішній торгівлі в результаті продажу товарів за кордоном дорожче, ніж їх купили. "Зовнішня торгівля, - писав один з представників меркантилізму Томас Мен, приносить нам користь трьох видів: по-перше, користь державі... По-друге, прибуток самого купця. По-третє, доходи короля"1811.

Фізіократи, які прийшли на зміну меркантилістам, перенесли проблему походження прибутку з сфери обігу в сферу виробництва. Проте вони обмежували сферу виробництва прибутку лише земле­робством, бо тут досить наглядно видно, як вилив сил природи веде до зростання споживних вартостей понад витрати виробництва (посіяно навесні одну кількість зерна, зібрано восени значно більше). Беручи до уваги лише зовнішню видимість, фізіократи не змогли розрізнити дію сил природи, які створюють споживну вартість, і функцію праці, здатної створювати вартість і додаткову вартість.

Суттєвий доробок у розробку проблеми прибутку внесли класи­ка політекономії А.Сміт і Д.Рікардо. Вони, по-перше, довели, що вартість створюється не лише в землеробстві, але й в інших галузях матеріального виробництва і, по-друге, А.Сміт визначав прибуток як вирахування з продукту праці робітників на користь підприємця. Тим самим він зводив прибуток до привласнення чужої, неоплаченої праці. А.Сміт вказував, що нова вартість, яку створюють наймані робітники, розпадається на дві частини: заробітну плату і прибуток підприємця[821. Щоправда, в іншому

 

1811 Мен Т. Богатство Англии во внешней торговле. "Меркантилизм". - М.: Соцзкгиз, 1935. - С.166.

!82] "Вартість, яку робітники додають до вартості матеріалів, розпадається сама на дві частини, з яких одна іде на оплату їхньої заробітної плати, а інша - на оплату

 

місці А.Сміт стверджував, що прибуток - це породження капіталу. Отже, йому характерний певний дуалізм при з'ясуванні природи прибутку.

Цієї роздвоєності позбувся Д.Рікардо, який, послідовно розгля­даючи прибуток як вирахування з продукту праці робітника, сформулював закон, згідно з яким заробітна плата і прибуток знаходяться у зворотному відношенні одне до одного. Він писав: "...Прибуток буде високим або низьким відповідно до того, низька чи висока заробітна плата"1831.

Представники прагматичної політекономії початку 19ст., розробляючи проблему прибутку, зробили крок назад порівняно з класиками. Так,

Прагматики про прибуток

вони підмінили питання про джерело прибутку питанням про те, на якій основі можна отримати прибуток. Найбільш яскраво така трактова прибутку була виражена французьким економістом Сеєм у його теорії трьох факторів виробництва. Згідно з цією теорією в процесі виробництва беруть участь три фактори: праця, капітал і земля, які є самостійними джерелами доходів, - відповід­но, заробітної плати, прибутку й ренти. На підставі цього прибуток проголошується винагородою підприємцям за "продуктивну послугу", так само, як заробітна плата - винагородою за працю.

Близькою за змістом до теорії продуктивності капіталу є теорія трудового доходу підприємців, яку започаткував англійський економіст Джеймс Мілль і яку поділяли такі відомі економісти 19 ст. як Ф.Бастіа, Мак-Куллох, А.Маршалл та. інші. Згідно з цією теорією підприємці утворюють особливу групу трудящих. Вони, як і робітники, виконують соціально-необхідні функції: робітники  функції виконавців, підприємці - функції організаторів. І перші, і другі за свою працю отримують справедливу винагороду: робітники  заробітну плату, підприємці - прибуток. Отже, прибуток як трудовий доход підприємців є лише іншою назвою заробітної

плати.

Досить оригінальною теорією прибутку була теорія утриман­ня, з якою виступив у середині 19 ст. англійський економіст Нассау Сеніор (1790-1864 рр.)- Він стверджував, що підприємці заради виробництва й нагромадження жертвують своїм добробутом, утримуються в повсякденному використанні коштів на особисте споживання, проявляють бережливість і т.д. Вклавши свій капі­тал, вони переживають, ризикують, очікуючи ефекту від капітало-

прибутку їхніх підприємців". Див. Смитт А. Исследование о природе й причинах

богатства народов. Т.1. - М., 1935. С. 46.

 

(83) рикард0 д  Начала политической зкономии й налогового обложения. Т.1. - С. 98.

 

Вкладень. Винагородою за їх утримання й ризик є прибуток. Отже, Сеніор намагається економічні явища пояснити психологічними мотивами, що аж ніяк не проливає світла на джерело виникнення прибутку. До того ж ця теорія знаходиться в серйозній суперечнос­ті з фактами життя, які свідчать не про утримання, а про все зростаюче паразитичне споживання підприємців.

К.Маркс розробив свою теорію прибутку, яка значною мірою перекликалася з поглядами предста­вників класичної політекономії (спиралася на трудову теорію вартості) і суттєво відрізнялася від концепції прагматичної політекономії. На відміну від економістів - прагма­тиків, які в своєму теоретичному аналізі прибутку прагнули виправдати його привласнення власниками засобів виробництва, К.Маркс аналізує природу прибутку й джерела його виникнення. Зокрема, він довів, що прибуток - це перетворена форма додаткової вартості. А додаткова вартість є неоплачена праця найманих робітників. Отже, по-перше, прибуток - категорія виробництва, а не сфери обігу, і тим більше не психологічна. І, по-друге, привлас­нення його підприємцями здійснюється не на основі того, що вони беруть певну участь у виробництві (як їхня заробітна плата) і не тому, що вони утримуються від споживання, а тому, що вони є власниками засобів виробництва, робітники ж їх (засобів виробни­цтва) не мають і тому змушені продавати свою здатність до праці (робочу силу), яка і є джерелом прибутку. Останній привласнюєть­ся підприємцями безоплатно.

Сучасні   західні   економісти,   як   правило, розвивають теорії прибутку економістів  19 й початку  20  ст.,   пристосовуючи  їх   до  нових умов. Серед них можна виділити чотири основні концепції:

- теорія "продуктивності капіталу", згідно з якою прибуток є результатом капіталу як фактора виробництва;

- теорія "утримання", яка проголошує прибуток психологічним фактором;

-теорія, яка визначає прибуток як "трудовий доход" підприєм­ців за підприємницьку діяльність;

- теорія, в якій прибуток розглядається в якості доходу, поро­дженого монополіями.

Що нового в ці теорії внесли сучасні економісти Заходу?

1. Теорія "продуктивності капіталу" має досить широке розповсюдження в сучасних умовах. Проте якихось суттєвих змін проти 19 ст. в неї не внесено. Вона лише доповнилася новими "факторами виробництва": технічним прогресом, наукою і держа­вою. Так американський економіст Ф.Найт вважає, що прибуток -

Сучасні західні теорії прибутку це тимчасовий доход, який отримується завдяки складним і непередбаченим технічним нововведенням. Професор колумбійсь­кого університету Д.Дьюі в книзі "Сучасна теорія капіталу" (1965р.) пише, що прибуток перестав бути економічною проблемою й залежить тільки від технології виробництва, розширення знань і технологічного прогресу. Аналогічні погляди на прибуток ми знаходимо і в американського економіста П.Самуельсона. Так, у своїй книзі "Економіка" серед декількох визначень прибутку він оголошує його як "безумовний" доход від факторів виробництва, а також як винагороду за підприємницьку діяльність і введення технічних удосконалень[84]

2. Відповідно до "психологічних" теорій прибуток начебто створюється дією психологічних факторів або часом, який сам по собі породжує прибуток. Так, на думку П.Самуельсона, прибуток значною мірою зумовлений ризиком і невпевненістю підприємців у майбутніх доходах. Він вважає, що підприємці, які поміщають свої капітали у виробництво нових товарів, розробку природних ресур­сів або ті, які відкривають нові ринки збуту товарів, не впевнені в прибутковому прикладанні капіталу, а тому повинні отримувати прибуток як компенсацію за ризик і невпевненість у майбутніх прибутках.

Подібні теорії прибутку, які оголошують його джерелами "утримання", "очікування", "ризику", "невпевненості", "передба­чення" і т.д., виправдовуючи право підприємців на отримання певного доходу (який, до речі, той же П.Самуельсон не визнає прибутком) за їхню підприємницьку діяльність, зовсім не розкри­вають природу прибутку. Вони є суб'єктивно-ідеалістичними, бо повністю ігнорують той факт, що прибуток - це об'єктивне еконо­мічне явище, яке веде своє походження з виробництва й не може бути пояснене суто психологічними мотивами, хоча їх опосередко­ваний вплив на поведінку суб'єктів виробничих відносин заперечу­вати не можна.

3. Багато сучасних економістів трактують прибуток як трудо­вий доход, тобто різновид заробітної плати. Так, англійський економіст Р.Харрод пише, що прибуток люди заробляють служ­бою, особистою старанністю, інтелектуальною діяльністю, мужністю

 

[851. Таку ж точку зору поділяє й американський економіст Е.Сайке, який стверджує, що доход підприємця повністю відпові-

 

1841 Самузльсон П. Зкономика. Т.2. - М.: НПО "Алгон" ВНИИСИ. 1992. Гл. ЗО. [851 Харрод Р. К теории зкономической динамики. Новьіе вьіводьт зкономической теории  й их применение в зкономической  политике.  -  М.:  Изд-во иностр. лит.  -1959.-С. 189.

 

дає  його  праці,  тій  послузі,  яку  він  надає  суспільству,   керуючи підприємством.

4. Теорії прибутку як "монопольного доходу". Найбільш відо­мими сучасними представниками цих теорій є вже згадуваний П.Самуельсон, Е.Чемберлін (американський економіст) та ін. Зокрема, Е.Чемберлін у своїй "Теорії монополістичної конкуренції"[8б] ототожнює монополію взагалі з монополією інноваційною, і на цій підставі монопольний прибуток ототожнюється з будь-яким додатковим доходом, що отримується в результаті застосування науково-технічних досягнень. На цій підставі навіть простий товаровиробник або дрібний підприємець проголошуються монопо­лістами, якщо вони виступають на ринку з новими для покупця товарами. Поза монополістичними умовами на думку представни­ків цих теорій, прибутку не існує, а є лише доходи підприємців як винагорода за їхню підприємницьку діяльність або як результат " продуктивності капіталу".

5. Поряд з модернізацією старих теорій прибутку сучасні еко­номісти Заходу висунули ряд нових. Досить поширена серед них концепція революції в доходах. До найбільш активних пропаган­дистів цієї концепції належать американські економісти Д.Голбрейс, А.Берлі, Е.Хансен, С.Кузнець. Основна ідея концепції полягає в тому, що з розвитком корпоративної власності підприєм­ці відходять від керівництва господарством, передаючи управління найманим менеджерам. Тому змінюється й мета підприємництва. Рушійним мотивом виробництва стає не прибуток сам по собі, а задоволення потреб усього суспільства. На цій основі прибуток зникає як економічна категорія, відбувається вирівнювання доходів різних соціальних верств населення. Всі отримують спра­ведливі доходи відповідно до участі кожного у виробництві. Формується єдність інтересів класів, на основі чого виникає класова гармонія між робітниками й підприємцями.

ЗАПИТАННЯ ДЛЯ ПОВТОРЕННЯ

 

1.. У чому полягає суть первісного нагромадження капіталу?

2. Гроші як гроші і гроші як капітал. У чому різниця? Що та­ке капітал і додаткова вартість?

3. Що таке робоча сила? За яких умов робоча сила стає товаром?

4. У чому полягає вартість і споживна вартість робочої сили?

5. Як відбувається виробництво додаткової вартості?

6. Що таке постійний і змінний капітал?

[86]  Чемберлин  3. Теория  монополистической  конкуренции.  - М.: Изд-во иностр. лит., 1959.

7. Як ви розумієте суть капіталу?

8. Що таке норма і маса додаткової вартості?

9. Як різняться між собою вартість і витрати виробництва?

10. Що таке прибуток? ТІЇ о спільного і в чому відмінність між додатковою вартістю і прибутком?

11. Що виражає норма прибутку і в чому її відмінність від но­рми додаткової вартості?

12. Які фактори впливають на норму прибутку? Спробуйте по­казати це на умовних прикладах.

13. Як розуміли прибуток меркантилісти й чому саме так?

14. Розуміння прибутку представниками класичної політекономії. У чому відмінність у розумінні природи прибутку фізіократами й англійськими економістами А.Смітом і Д.Рікардо?

15. Основні напрями трактування прибутку прагматичною політ економією 19 і початку 20 ст.

16. Прокоментуйте основні підходи до з'ясування суті прибутку меркантилістами, класиками, прагматиками й марксистами.

17. Сучасна економічна наука про прибуток. Що в ній нового?

 

ЗАДАЧІ

 

1. Маса життєвих засобів, необхідних для відтворення робочо сили щоденно, дорівнює 5 грн., щотижня - 20, щоквартально л. 150, щорічно - 1850 грн. Необхідно розрахувати денну вартість робочої сили.

2. Щоб утримувати себе і свою сім'ю, робітникові потрібно ш день 20 грн., а створює він своєю працею вартість у 60 грн. Дайте відповідь на питання: а)У чому різниця між працею й робочою силою? б)Яку масу додаткової вартості привласнить підприємець? в)Яка буде норма додаткової вартості?

3. При зростанні суспільне нормального рівня  інтенсивністю праці на 20% потреби в життєвих засобах, необхідних для відтворення робочої сили, збільшилися на 15%. Як змінилась велична  вартості робочої сили, якщо первісно вона дорівнювала 100грн.?

4. Вироблено продукції на суму 120тис.грн. Вартість спожитих у процесі виробництва засобів виробництва - 67тис.грн., додаткову вартість склала 40тис.грн. Чому дорівнює нова створена вартістю постійний і змінний капітал?

5. Необхідно визначити річну масу додаткової вартості (М), якщо норма додаткової вартості дорівнює 100%, авансований капітал -1млн.грн., а кількість оборотів капіталу на рік дорівнює 8.

6. Якою буде норма прибутку за умови, що затрати на засобии виробництва склали 860грн., фонд оплати праці - 200грн., а прибутку - 250грн.?



https://bauly.online клетчатая мини сумки купить сумку китайскую клетчатую челябинск.