Т Е М А  12

КАПІТАЛ ПІДПРИЄМСТВА, ЙОГО КРУГООБОРОТ І ОБОРОТ

 

1. КРУГООБОРОТ КАПІТАЛУ ТА ЙОГО ФУНКЦІОНАЛЬНІ ФОРМИ

 

Виробничі фон­ди і капітал

У будь-якому процесі виробництва, незале­жно від його суспільної форми, беруть участь матеріальні й особисті фактори виробництва. Якщо розглядати їх поза конкретною соціальною формою, то вони виступають як звичайні засоби створення корисного продукту, споживної вартості, тобто того, що є природним результатом цілеспрямованої трудової діяльності людини. І в цій своїй якості засоби виробництва, створюючи матеріально-технічну основу виробництва, виступають як його виробничі фонди.

Проте виробництво не відбувається у вакуумі, воно завжди проходять у певній суспільній формі. Взяті ж у їхній суспільній формі фактори виробництва утворюють соціальні засоби реалізації  даного типу власності, досягнення цілей того способу виробництва, в рамках якого вони функціонують. В умовах капіталістичного способу виробництва, основним економічним законом якого є, як було з'ясовано раніше, виробництво додаткової вартості, фактори виробництва, отже, й виробничі фонди, набувають форми капіталу (засоби виробництва - постійний капітал, затрати на робочу силу змінний капітал).

Основною метою соціально-економічних реформувань, що здій­снюються на сучасному етапі в Україні, є реставрація капіталісти­чних відносин. Тому виробничі фонди ми розглядаємо не просто як засоби для виробництва матеріальних благ, а як капітал, тобто як вартість, яка повинна принести додаткову вартість (прибуток).

Кругооборот капіталу та його стадії

Капітал, обслуговуючи всі стадії виробництва, знаходиться в постійному русі. В економічному розумінні цей рух - це процес створення, збіль­шення і реалізації вартості. З точки зору організаційної, рух капіталу - це його кругооборот. Перше було розглянуто в темі "Капітал і прибуток", друге є предметом даної теми.

Життєвий шлях капіталу історично і логічно починається з грошової форми. Історично капітал скрізь протистоїть іншим формам багатства, як грошове майно купців і лихварів. Але, як нам уже відомо, гроші самі по собі не є капітал. Щоб перетворити гроші в капітал, їх необхідно авансувати, зробити знаряддям

 

 

1 можна виразити формулою:

 

                  ЗВ

Г- Т   <

                  РС

Виконуючи функцію купівельного засобу й засобу платежу, гроші виступають як грошова форма капіталу. Причому відбува­ється не просто купівля звичайних товарів за гроші, а авансування вартості в грошовій формі для придбання факторів виробництва, у процесі якого в майбутньому повинна бути вироблена додаткова вартість. Саме це й перетворює грошову форму капіталу на проду­ктивну. Перетворення грошового капіталу на продуктивний - це перша стадія руху капіталу. Вона протікає у сфері обігу.

Після цього процес обігу капіталу переривається, хоча рух його продовжується. Куплені підприємцем у сфері обігу фактори виробництва, повинні бути застосованими. І це застосування відбувається в процесі виробництва, яким починається друга стадія руху капіталу: ...В...2.

У процесі виробництва в результаті поєднання робочої сили із засобами виробництва відбувається продуктивне їх споживання, в якому робітники своєю конкретною працею переносять на продукт, що виробляється, вартість засобів виробництва, що споживаються, а абстрактною працею створюють нову вартість, причому більшу, ніж вартість робочої сили. Тому вироблені товари відрізняються від товарів, що були куплені підприємцем на першій стадії, по-перше, своєю натуральною формою (був, наприклад, бавовник, а стала пряжа), по-друге, за вартістю (бо не тільки відшкодовують авансовану на першій стадії вартість, але включають в себе ще й додаткову вартість). При цьому капітал знову змінює свою форму -з продуктивної він перетворюється на товарну (Т).

Проте й на цьому рух капіталу не припиняється, бо ж створена в процесі виробництва додаткова вартість поки що "річ у собі", тому вона прихована у вартості нового виробленого товару (Т). Тому підприємець знову повертається на товарний ринок, але вже не як покупець, а як продавець. У цьому акті капітальна вартість скидає з себе товарну форму й набуває первісної грошової форми.

- Крапками до "В" позначено перерву процесу обігу Після "В" - перерву процесу виробництва

Товарний капітал знову перетворюється на грошовий. Це третя стадія руху капіталу. Здійснюється вона у сфері обігу і виража­ється формулою Т» - Г'.

Таким чином, капітал у своєму русі послідовно проходить три стадії і тричі змінює свою форму. Цей рух можна представити такою схемою (див. схему 85).

Схема 85

Обіг 1 стадія

Виробництво 2 стадія

Обіг З стадія

 

Грошовий капітал    Продуктивний капітал   Товарний капітал

Процес руху капіталу, який охоплює три стадії, де він по­слідовно набуває трьох різних форм, кожна з яких виконує певну функцію, називається кругооборотом промислового^ капіталу.

Як видно з визначення кругообороту, прохо­дячи ту чи іншу стадію, капітал на кожній з них виконує властиву йому функцію. Що це за

Функції форм капіталу

функції? Функція грошового капіталу (перша стадія) полягає у створенні умов для здійснення процесу виробництва (купівля факторів виробництва, поєднання робочої сили із засобами вироб­ництва). На другій стадії функцією продуктивного капіталу є створення і збільшення вартості. Функція товарного капіта­лу зводиться до реалізації виробленого товару, що передбачає повернення підприємцю авансованого на виробництво капіта­лу разом з реалізованою додатковою вартістю у формі при­бутку. Вирішальною стадією кругообороту капіталу є виробницт­во, а отже, й формою капіталу - продуктивна форма тому, що саме тут відбувається створення й збільшення вартості, тобто формується матеріа-

3 Слово "промисловий" тут вживається у широкому значенні. Тобто мова йде не лише про промислове виробництво. Такни кругооборот є характерним для будь-якого капіталу, вкладено­го у виробничу діяльність: промисловість, сільське господарство, будівництво, транспорт тощо

льна  основа   майбутнього   прибутку  як   головної  мети  будь-якого підприємництва.

Рух промислового капіталу не обмежується одним кругооборо-том; відбувається безперервний рух, постійне повторення круго-оборотів, що можна представити таким чином: Г-Т...В...Т-Г-Т...В...Т-Г... З цієї формули, а також із факту одноразового перебування промислового капіталу у всіх трьох формах випливає, що й кругооборот капіталу виступає в трьох різних формах. А саме:

1. Як кругооборот грошового капіталу - Г-Т...В...Т'-Г '.

2. Як кругооборот продуктивного капіталу - В...Т-Г'-Т.,.В.

3.Як кругооборот товарного капіталу - Т'-Г'-Т... В...Т.

А це означає, що наявність трьох форм кругообороту містить у собі можливість їх уособлення один від одного й самостійного існування. Так у реальному житті й відбувається, коли від капіта­лу, зайнятого у сфері матеріального виробництва, відгалужуються й починають існувати як самостійні торговельний і позичковий капітали, а разом з тим у складі класу капіталістів виділяються промислові підприємці, торговельні підприємці і банкіри. Аналіз цього процесу дається в наступних темах.

2. ОБОРОТ КАПІТАЛУ. ОСНОВНИЙ І ОБОРОТНИЙ

КАПІТАЛ

Поняття й час обороту капіталу

Як було показано вище, рух капіталу не припиняється із завершенням одного круго­обороту. Для того, щоб вартість продовжува­ла зростати як капітальна вартість, вона повинна повторювати цей кругооборот.

Кругооборот капіталу, що визначається не як окремий акт, а як періодичний процес, називається оборотом капіта­ли,

Тривалість цього обороту визначається сумою часу його вироб­ництва й обігу. Отже, час обороту капіталу охоплює проміжок часу від одного періоду кругообороту всієї капітальної вартості до наступного; він відмічає періодичність у процесі життя капіталу.

Час обороту індивідуальних капіталів неоднаковий. Він визна­чається конкретними сферами прикладання капіталу. Так, будів­ництво великого корабля вимагає декілька років, у текстильній промисловості час обороту капіталу визначається тижнями, а виробництво, наприклад, взуття триває хвилини. Тому для виміру

но мати якусь загальну міру. Такою мірою прийнято вважати рік. Загальна міра часу обороту дозволяє встановлювати швидкість обороту будь-якого капіталу, одним і тим же способом порівнювати швидкість обороту одного індивідуального капіталу зі швидкістю обороту іншого.

Якщо рік, як одиницю виміру часу обороту, позначити через "О" (велике), час обороту певного капіталу через "о" (мале), число його обертів через "п", то:

                                                                 O

                                                           N=-----

                                                                  O

Наприклад, час обороту певного капіталу ("о") складає 3 міся­ці. В такому випадку

      O     12

n= — = — = 4          

           O             3

тобто капітал здійснює 4 оберти за рік. Якщо ж "о"=18 місяцям, то

               12      2

     п =   =   — ;

          18       З

тобто капітал впродовж року робить лише 2/3 свого обороту. Отже, перший капітал обертається в шість разів швидше другого.

Можуть виникнути запитання: для чого потрібно вимірювати швидкість обороту капіталу? Що дає порівняння швидкостей оборотів різних капіталів? Відповідь на ці запитання полягає в тому, що швидкість обороту капіталу - один з важливіших факто­рів, від якого залежить величина і норма прибутку.

Основний і оборотний капітал   

На швидкість обороту капіталу впливають різноманітні обставини, з яких вирішальною є склад продуктивного капіталу. Продуктивний капітал, як відомо складається з постійного і змінного капіталу, тобто з вартості функціонуючих засобів виробництва і робочої сили. Оборот цих різних частин продуктивного капіталу відбува­ється не однаково. Капітальна вартість, авансована на засоби праці (фабричні будівлі, споруди, машини, обладнання і т.д.) зберігає в процесі виробництва свою певну натуральну форму в якій вона виступає впродовж усього періоду функціонування. Наприклад, кам'яні фабричні будівлі можуть служити 50 років і більше, не перестаючи бути фабричними спорудами; машини не перестають бути машинами навіть після 10-20 років служби і т.д.

- Таку особливість цієї частини продуктивного капіталу зумов­лює той факт, що засоби праці вступають в обіг поступово, по частинах, в тій мірі, в якій їхня вартість (у вигляді амортизацій­них відрахувань) переноситься у вартість того товару, що виробля-

схема 86

Елементи   продуктивного капіталу

Вартість фабричних будівель,

машин, обладнання,

інструментів тощо

Вартість сировини, палива, допоміжних матеріалів тощо

Вартість робочої сили (зарплата)

Основний капітал

Оборотний

капітал

Схема 87

 Економічний механізм відтворення основного капіталу

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 


Цей процес знецінення і "старіння" машин, обладнання та інших елементів основного капіталу в результаті технічного прогресу називається його моральним зносом.

2. Амортизація. Як уже зазначалось, вартість основного капі­талу переноситься на товар, що виготовляється, частинами, в міру його зношування. При реалізації товарів, ця частина вартості у грошовій формі повертається підприємцю. Цей процес поступово­го відшкодування у грошовій формі вартості основного капіта­лу, що відповідає його зносу, називається амортизацією. А самі відрахування - амортизаційними відрахуваннями.

Щорічні амортизаційні відрахування, які надходять в аморти­заційний фонд4, здійснюються за спеціальними нормами. Норма амортизації - це відношення суми амортизаційних відрахувань до вартості основного капіталу, що застосовується. Розрахову­ється вона за формулою:

        А

На=------х100,де

           Ок

На - норма амортизації; А - сума амортизаційних відрахувань; Ок - вартість основного капіталу.

В умовах сучасної НТР відбувається прискорена амортизація засобів праці. Це зумовлено, по-перше, гострою конкурентною боротьбою, по-друге, високими темпами морального зносу елемен­тів основного капіталу. Така тенденція знайшла законодавче закріплення в більшості розвинутих країн світу. Так, у США в 1963р. була проведена реформа системи амортизації. Для обробної промисловості в цілому були встановлені строки служби обладнан­ня - 13 років, а згідно з правилами введеними в 1971р., - вже 10-11 років. В інших країнах світу (Франція, Німеччина, Японія) офіційні строки служби обладнання ще менші. Зокрема, в Японії вони складають 5-6 років.

Виключно гостро проблема амортизації основного капіталу сто­їть в Україні. Тому що, по-перше, основний капітал у промислово­сті зношений більш як на 60%, по-друге, фактичний строк амор­тизації основного капіталу складає 25-30 років. За цих умов  забезпечити швидке переобладнання виробництва новою технікою можна лише двома шляхами.

По-перше, шляхом значного законодавчого скорочення строків амортизації і збільшенням сум амортизаційних відрахувань, які будуть зараховуватися в собівартість продукції. Але це викличе суттєве зростання цін, що зробить вітчизняну продукцію неконкурентноспроможною на світовому ринку й недоступною для спожи­вачів внутрішнього ринку.

По-друге, шляхом зарахування в амортизаційний фонд значної частини прибутків підприємців. Останні в цьому дуже зацікавлені, тому що амортизаційні відрахування не обкладаються податком, що відкриває їм ще одне джерело збагачення за рахунок державно­го бюджету. Розраховуватися за це доведеться платникам податків. На чию користь вирішиться це питання-відповідь дасть та нова податкова політика, яку намагається уряд України запровадити в 1997р.

3. Заміщення. Амортизаційний фонд є тим джерелом, з якого (при нормальному функціонуванні економіки) беруться кошти для капітального ремонту діючих знарядь праці, а також повного їх заміщення в разі фізичного та морального зносу (якщо останнє закладено в норму амортизації). Причому, заміщення по вартості і в натуральній формі можуть не збігатися. Тут можливі два варіан­ти.

Варіант І. Заміщення по вартості відбувається швидше натура­льного за умови високої швидкості обороту основного капіталу й відсутності або незначного морального його зносу. В даному випадку, продовжуючи обслуговувати процес виробництва (після їх вартісного відшкодування), елементи основного капіталу створять для підприємця позитивну ситуацію. По-перше, можна посилити  конкурентність своєї продукції шляхом зниження цін (бо ж знижується собівартість на суму амортизаційних відрахувань). По-друге, залишивши ціни незмінними, можна збільшити прибуток.

Варіант II. Натуральне заміщення відбувається швидше варті­сного за умови високих темпів морального зносу й уповільнення швидкості обороту основного капіталу. В такому випадку, в силу необхідності прискореного заміщення елементів основного капіталу (до їх фізичного зносу) для підприємця теж складається двоїста ситуація, але вже негативного характеру. По-перше, підвищення цін з причини зростання собівартості (як наслідок прискореної амортизації) погіршує конкурентоспроможність продукції. По-Друге, зменшення прибутку, тому що значну частину його, а

 

Амортизаційний фонд частково використовується на капітальний ремонт елементів основного капіталу Але основна його частина нагромаджується в грошовій формі для того, щоб у майбутньому придбати нові машини, обладнаніІя. збудувати нові виробничі приміщення на зміну тих. що зносилися.

можливо, і повністю, необхідно використати на заміщення мораль-но застарілого устаткування.

Оборот основного капіталу тісно пов'язаний з ру­хом оборотного капіталу. Предмети праці, що утво­рюють речовий зміст оборотного капіталу, спожива­ються повністю в кожному виробничому циклі. Відповідно до цього й вартість їх повністю й відразу включається у вартість товару, що виготовляється, утворючи в ній, разом з амортизацією, стару (перенесену) вартість.

Перенесена на готову продукцію вартість продуктивного капі­талу переходить (у вигляді готового продукту) із сфери виробницт­ва до сфери обігу. І тут готова продукція разом із грошовими коштами та коштами, що знаходяться у незакінчених господарсь­ких розрахунках, утворює капітал обігу. Між оборотним капіта­лом і капіталом обігу існує дуже тісний зв'язок у процесі круго-обороту: вони переходять один в один і повністю поновлюються після кожного кругообороту. У своїй сукупності вони утворюють оборотні засоби підприємства (фірми). Див. схему 88.

Схема 88

 Структура виробничого капіталу підприємства

                                                       Капітал

Капітал виробництва

 

У процесі обслуговування відтворення окремі частини оборот­них засобів одночасно знаходяться на різних стадіях і в різних формах кругообороту капіталу. Одна частина оборотних засобів знаходиться у виробничих запасах; друга частина перебуває у вигляді незавершеного виробництва; третя втілена в готовій продукції; четверта зберігається у вигляді грошових коштів на рахунках банку і в касі підприємства. Склад оборотних засобів підприємства можна представити схемою 89.

Схема 89

Оборотні засоби підприємства

1)Оборотний капітал

а)Незавершене виробництво

б)Виробничі запаси

в)Витрати майбутніх періодів

2)Капітал обігу

а)Готові вироби

б)Кошти в розрахунках

в)Грошові кошти

 

Ефективність використання оборотних засобів характеризу­ється швидкістю їх обороту. Вона вимірюється за формулою:

         ПР .                                   

п =  ——   , де n - число оборотів;  П р - обсяг реалізованої за рік

             С з

продукції; 03 - середньорічний залишок оборотних засобів.

Приклад. Якщо обсяг реалізованої продукції складає 150 тис.грн., а середній залишок оборотних засобів = 50 тис.грн., то це означає, що оборотні засоби здійснили три повних обороти впро­довж року.

       150

п = —— = 3

        50

Використовується також показник тривалості обороту оборо­тних засобів, який вимірюється в днях. Він визначається шляхом ділення кількості днів року на число оборотів (360/п). У нашому прикладі тривалість обороту буде складати

             360

            —— = 120 днів

                З

Прискорення обертання оборотних засобів є одним з найважли­віших факторів зростання прибутковості застосування капіталу.

 

3.  ЧАС І ШВИДКІСТЬ ОБОРОТУ КАПІТАЛУ

 

Методи визначення обороту капіталу

Швидкість обороту капіталу істотно впливає на масу і норму прибутку. У чому це конкретно проявляється? Нам уже відомо, що різні елементи авансованого продуктивного капіталу обертаються з різною швидкістю. Оборотний капітал здійснює повний оборот у кожному кругообороті, і тривалість його, при інших незмінних умовах, залежить від характеру продукту, масштабу й тривалості його виробництва. Так, в галузях, де кожен день випускається готова продукція, величина оборотного капіталу залежить лише від розмірів виробництва, а швидкість обороту - від швидкості реалізації продукції. В галузях, де процес виготовлення кінцевого продукту триває декілька років (наприклад, будівництво океанського корабля), оборотний капітал буде знаходитися у виробництві весь цей період.

Інакше здійснюється оборот основного капіталу. Різні елемен­ти основного капіталу мають різну довговічність, а отже, й різний час обертання. Тому, щоб визначити час обороту основного капіталу в цілому, необхідно вивести середнє з оборотів його різних частин. Див. табл. 2.

З таблинД видно, що основний капітал зробить повний обо­рот за 10 років, тому що у вартість готової продукції переноситься щорічно 10% або 1500грн. його вартості.

Табл. 2

              Час обороту основного капіталу (умовний приклад)

Елементи основно-

 

Вартість

 

Строк

 

Кіль-

 

Річний знос

 

го капіталу

 

основно­го

капіталу (грн.)

 

служ­би

(роки)

 

кість оборо­тів на рік

 

 

 

в%

 

в сумі (грн.)

 

Виробничі будівлі

 

40.000

 

40

 

1/40

 

2,5

 

1000

 

Машини, облад­нання

 

90.000

 

10

 

1/10

 

10

 

9000

 

Дрібне устатку-

 

20.000

 

4

 

1/4

 

25

 

5000

 

вання, Інструмент

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Разом

 

150.000

 

 

 

 

 

 

 

15.000

 

Оборот усього авансованого капіталу (основного й оборотно­го) розраховується як середній оборот, виведений з оборотів основного й оборотного капіталів.

Припустимо, що оборотний капітал у нашому прикладі дорів­нює 45.000 грн. і обертається чотири рази на рік, що складає 45.000 х 4 = 180.000 грн. У такому випадку весь авансований капітал (150.000-основний4-46.000- оборотний = 195.000) по вартості обернеться за один рік. Але такий оборот авансованого капіталу відбудеться лише тому, що оборотний капітал за рік обернувся чотири рази і його річний оборот по вартості склав 45.000 х 4 - 180.000 грн. Основний же капітал (150.000грн.) зробив лише 1/10 свого обороту, що по вартості склало 15.000грн.

Для того, щоб продуктивний капітал обернувся повністю не лише по вартості, але й реально, тобто по своїй натурально-речовій формі, необхідно знову й знову пускати в оборот оборотний капітал - до того часу, доки не буде продуктивно спожитий весь основний капітал. Повною заміною старих елементів основного капіталу новими завершується реальний оборот промислового капіталу й починається новий його оборот. Тривалість часу обороту основного капіталу, що застосовується, або час його відтворення визначає цикл річних оборотів усього авансованого капіталу, що виступає матеріальною основою періодичності економічних криз. Мова про це в наступних темах.

                                                     Кожен підприємець прагне скоротити час обороту капіталу, бо тоді, при              

Фактори,   що

впливають  на                                                       одному й тому ж авансованому капіталі (за        

швидкість обороту                                                                                  величиною),  

  можна отримати   більше прибутку. Які ж                                      

фактори впливають на швидкість обороту капіталу?

Час обороту капіталу, як було показано вище, складається з часу виробництва й часу обігу. Визначальною частиною цього часу є час виробництва. Структурно час виробництва не є однорідним,

що видно із схеми 90.

Схема 90

                  Час обороту капіталу

Час виробництва

 

Час обігу

 

Робочий

період

 

Перерви у процесі праці

 

Час у виробничих запасах

 

Час

продажу продукції

 

Час придбання факторів вироб­ництва

 

 

 

Найважливішою частиною часу виробництва виступає робочий період. Це певна кількість пов'язаних між собою робочих днів, необхідних у даній галузі для виробництва готового продукту, тобто це той час, впродовж якого предмет праці знаходиться під безпосереднім впливом робочої сили озброєної певними засобами праці. Саме в цей період створюється вартість і додаткова вартість. Тому величина авансованого капіталу знаходиться в прямій залежності від тривалості робочого періоду: чим тривалі­ший робочий період, тим довше оборотний капітал знаходиться у сфері виробництва, тим більше його необхідно авансувати для підтримання безперервності виробництва. Звідси цілком зрозуміла зацікавленість підприємця у скороченні тривалості робочого періоду. Досягнути цього можна різними шляхами, найголовніши­ми з яких є шляхи (фактори), вказані у схемі 91.

Схема 9

1 Шляхи скорочення робочого періоду

Підвищення продуктивності праці

Збільшення числа робіт­ників у виробництві

родовження робочого дня й підвищення інтенсивності праці

Розширення суспіль­ного поділу праці

 

Проте робочий період складає лише частину часу виробництва. Окрім нього сюди ще може входити час, коли механічна обробка . матеріалу припиняється, але предмет праці знаходиться під впливом природних процесів: фізичних, хімічних, біологічних (виробництво вина, дубіння шкіри, виробництво деревини тощо). До часу виробництва товарів входять перерви в робочому періоді у вигляді простоїв, перерв між змінами, обідніх перерв тощо. До часу виробництва відноситься й час перебування капіталу у формі виробничих запасів. Як у випадку перерв, так і у випадку знахо­дження капіталу у виробничих запасах, ні вартість, ні додаткова вартість не створюються, а оборот капіталу стає довшим. Тому скорочення цього часу значно підвищує ефективність функціонуючого капіталу.

Друга частина обороту капіталу - час обігу. Вона складається з часу продажу - перетворення товарного капіталу в грошовий (Т - Г) і часу купівлі-перетворення грошового капіталу в продуктивний.

                 ЗВ

(Г – Т  <                ).

                 РС

Тривалість часу обігу залежить від: а)умов купівлі засобів вироб­ництва і продажу готових товарів; б)віддаленості ринків збуту; в)розвинутості транспорту і зв'язку. Найважливішою частиною часу обігу є час продажу, тому що саме тут відбувається перетво­рення товарної вартості в грошову й виявляється, як покриваються витрати виробництва і який прибуток отримує підприємець .

Хоча процес обігу1 є необхідним, бо без нього виробництво не може бути завершеним, тобто вироблений продукт не дійде до споживача, роль його в економічній системі, підпорядкованій меті максимізації прибутку, другорядна. Бо тут не створюється ні вартість, ні додаткова вартість. Тому головні зусилля підприємця повинні бути скеровані на скорочення саме цього часу, тобто часу, коли капітал перебуває у сфері обігу. Хоча в умовах приватної власності на засоби виробництва, яка стає перешкодою планової регуляції товарних потоків і жорсткої конкуренції, це стає досить проблематичним.

 

4. ВИТРАТИ І ДОХОДИ ПІДПРИЄМСТВА

 

Витрати ви­робництва і собівартість

У процесі кругообороту й обороту капіталу ви­трати виробництва (С + V) відокремлюються від вартості (с 4- v 4- т) і починають функціонувати як автономна категорія. Це пояснюється в основному двома моментами. По-перше, тим, що підприємці для продовження процесу виробництва частину виручки за реалізовану продукцію, адекватну первісне авансованому капіталу, знову й знову повинні повертати у виробництво для відновлення спожитих факторів виробництва. По-друге, витрати виробництва сприймаються підприємцем як його внутрішня вартість, відшкодування якої за рахунок виручки від реалізованої продукції є неодмінною умовою його існування. Будь-яке падіння виручки нижче витрат, які підприємець робить на здійснення виробництва, веде до "проїдан­ня" авансованого капіталу, а якщо це продовжується систематично - загрожує банкрутством.

Відокремлюючись від вартості, витрати виробництва (затрати на знаряддя праці, сировину, матеріали, паливо, трудові і природні ресурси, енергію та ін. затрати на виробництво і реалізацію) набувають форми собівартості (вартість для себе). Отже, собівар-

 

 

 

шість - це виражені в грошовій формі поточні затрати підпри­ємства на виробництво і реалізацію продукції.

Види та структура собівартості

Залежно від повноти представлених за­трат у вітчизняній господарській практиці розрізняють декілька видів собівартості. Див. схему 92.

Схема 92

 Види собівартості (функціональні)

Види

Індивідуальна

Цехова

Виробнича (фабрично-заводська)

Повна (комерційна)

 

Індивідуальна - це затрати на виробництво одиниці певного виду продукції. Цехова - всі затрати виробництва в межах певного цеху, за винятком загальнозаводських. Виробнича - сума затрат на виробництво продукції, що включає виробничі й загально управлінські витрати підприємства. Повна собівартість включає фабрично-заводську, а також затрати, пов'язанні з реалізацією продукції (пo завиробничі затрати).

За економічним змістом витрати, що входять у собівартість, ділять на: основні - пов'язані безпосередньо з виробництвом продукції; накладні - включають витрати на організацію, управ­ління, технічну підготовку й обслуговування виробництва, процен­ти за кредит банку, витрати на охорону праці та оплату праці управлінського апарату, канцелярські витрати тощо. Практично такий поділ знаходить застосування при калькуляції собівартос­ті, де витрати поділяються на прямі - пов'язані з даним процесом виробництва (на сировину і матеріали, оплату основних виробни­чих працівників і т.д.). Вони відносяться на окремі види продук­ції. І непрямі - пов'язанні з роботою підприємства в цілому.

Собівартість - один з найважливіших показників ефективності роботи підприємства, її зниження, - прямий шлях до підвищення прибутковості. Для того, щоб ефективно сприяти зниженню собівартості продукції, необхідно насамперед знати її структуру.

Співвідношення елементів витрат у повній собівартості на ви­робництво продукції називається її структурою. Див. схему 93.

Схема 93

Структура витрат на виробництво промислової продукції в

Україні (1989 р. - в % до підсумку)

 

10,7 Сировина і основні матеріали ————64,8

паливо ———————————5,                                   1

енергія                                               2,5

амортизація                                     10,7

                                                                                                   

амортизація і відрахування на

соцстрах ———————:—————14,3

інші витрати——————————————2,6

 

 

 

 

На підприємствах різних галузей структура собівартості неод­накова. Наприклад, у вугільній промисловості на першому місці стоять витрати на заробітну плату, у легкій промисловості значну частину собівартості складають витрати на сировину і матеріали. Тому в пошуках резервів для зниження собівартості у вугільній промисловості основна увага повинна приділятися економії живої праці шляхом її механізації, а в легкій промисловості - економи матеріальних ресурсів.

У зниженні собівартості зацікавлені як окремий підприємець, так і суспільство в цілому. Так, підприємцю зниження індивідуа­льної собівартості (індивідуальних витрат) порівняно з суспільною (середньою, яка є основою ринкових цін) забезпечує додатковий прибуток (надлишкова додаткова вартість). Розміри такого прибу­тку будуть тим більшими, чим меншою буде індивідуальна собіва­ртість порівняно з суспільною. Для суспільства низька собівартість означає, по-перше, ефективне використання ресурсів, які завжди є обмеженими. По-друге, можливість використання вивільнених ресурсів для виробництва додаткових матеріальних благ. По-третє, зниження собівартості окремими підприємцями створює передумо­ви для зниження цін. В цілому все це веде до зростання прибутку суспільства.

Собівартість, доход і прибуток

Результатом будь-якого виробництва є продукт або благо. Маса вироблених матері­альних благ і послуг у грошовому вираженні за певний період (доба, місяць, рік) складає валовий продукт (ВП) підприємства (держави). Сума грошей, отримана підприємс­твом за реалізований валовий продукт, називається виручкою.

Вартісна структура ВП неоднорідна. Вона, як відомо з попере­дніх тем, складається з двох частин: старої перенесеної вартості і нової вартості. Перенесена вартість відтворює матеріальні затрати (постійний капітал) на його створення, а нова вартість утворює чистий продукт підприємства. Реалізований чистий продукт -це валовий доход підприємства.

Відповідно до цього ефективне господарювання передбачає чітко визначене використання реалізованного ВП (грошової виручки). Одна його частина, еквівалентна матеріальним затратам, повертається у виробництво з метою відшкодування спожитих елементів постійного капіталу. За рахунок другої (валовий доход) формується фонд оплати праці та прибуток підприємства. Отже, з точки зору використання ВП підприємства виступає як сукупність двох величин: витрат виробництва (собівартості) і прибутку. Див. схему 94. Схема 94

 

Структура валового продукту підприємства

                       Валовий доход

Матеріальні витрати (С)

Оплата праці (V)

витрати підприємства (собівартість)

Прибуток (т)

ЧИСТИЙ  ДОХОД

 

 Прибуток підприємства, таким чином, є його чистий доход, який відрізняється від валового доходу на величину фонду оплати праці. Вираховується він як різниця між вартістю продукції за цінами її реалізації і повною собівартістю. Він є

джерелом грошових нагромаджень підприємства й доходів держа­ви. У господарській практиці розрізняють прибуток балансовий і чистий (розрахунковий). Балансовий прибуток - це вся сума

прибутку, отриманого підприємством після реалізації продукції (виручка мінус повна собівартість). Чистий прибуток - це той прибуток, що залишається після сплати податків та інших плате­жів у бюджет.

Як нам уже відомо, для визначення поточної ефективності витрат підприємства на виробництво продукції (прибутковості) застосовується показник

Норма рен­табельності

норми прибутку

                       P

( P= ----------- х1ОО)

                  С + V

 

Однак, лише маса й норма прибутку не дають повної картини про ефективність виробництва. Щоб її мати, необхідно враховувати вплив системи інтенсивних факторів на формування прибутку. Такими факторами є: продуктивність праці, величина собівартості, якість продукції, ефективність використання капіталу (капітало-віддача).

Тому реальна ефективність підприємства може бути виявлена шляхом застосування узагальнюючого показника, такого, як норма рентабельності. Норма рентабельності - це відношення балансо­вого прибутку до середньорічної вартості основного капіталу і нормативних оборотних засобів. У вітчизняній господарській практиці норма рентабельності визначалась за формулою:

              Пб

Р' = —————— ХІОО, де

        Фосн + Фоб

Р' - норма рентабельності, П§ - балансовий прибуток, Ф0сн. ' вартість основних фондів, Фоб. - вартість оборотних нормованих

фондів.

Дещо інакше концепція витрат виробницт­ва, а отже, й доходів, трактується західними економістами. А саме у найзагальнішому

Західна конце­пція витрат

вигляді витрати виробництва трактуються однаково, як затрати праці, землі, природних ресурсів, машин, обладнання і т.д. на виробництво даного товару (послуги). Але далі використання цих ресурсів для виробництва того чи іншого товару ставиться в пряму залежність (виходячи з факту обмеженості ресурсів) від того, наскільки це буде ефективно. Тобто, мова йде про те, що існує альтернатива: можна використати наявні ресурси для виробництва такої або іншої продукції; для надання послуги або для викорис­тання на власні потреби. Необхідно вибрати найбільш ефективний варіант. Такі витрати, які обрані для виробництва саме даного товару (послуги) з безлічі альтернативних варіантів, вважаються

 

органічно йому властивими. У всіх інших варіантах вони дадуть менший ефект. Таким чином, затрати ресурсів на виробництво даного товару розглядаються   як втрати їх (ресурсів) для викорис­тання в будь-яких інших цілях.

Отже, економічні (або як вони називаються в "Економіксі" вміщені) витрати будь-якого ресурсу, вибраного для виробницт­ва товару, дорівнюють його вартості Ігри найкращому з усіх можливих варіантів використання.

Виходячи з такої концепції, витрати окремої фірми поділяють­ся на дві групи: зовнішні і внутрішні. Зовнішні (явні) - це альтер­нативні витрати, що набирають форму грошових платежів поста­чальникам факторів виробництва, які не належать до числа власників даної фірми. Вони відображаються в бухгалтерському балансі. Тому їх ще називають бухгалтерськими витратами. Внутрішні (неявні) - це альтернативні витрати ресурсів, що належать самій фірмі і не оплачуються. Наприклад: а)грошові платежі, які могла б отримати фірма при найвигіднішому само­стійному використанні даного ресурсу; б)нормальний прибуток як мінімальна винагорода підприємцю, що утримує його в даній галузі діяльності. Див. схему 95.

 

Схема 95

Витрати виробництва

Зовнішні (явні)

Внутрішні (неявні)

Бухгалтерські витрати

Економічні витрати

Поділ витрат на бухгалтерські й економічні породжує й різне трактування терміну "прибуток". У бухгалтерській практиці прибуток - це загальна виручка - фірми за мінусом зовнішніх витрат:

Бухгалтерський прибуток

Виручка

Бухгалтерські (явні) витрати

Економісти    ж    визначають    прибуток    шляхом    вирахування   .із загальної виручки всіх витрат (зовнішніх і внутрішніх):

Економічний прибуток

Виручка

Економічні витра­ти

Певною мірою цей поділ можна порівняти з поділом прибутку у вітчизняній господарській практиці на балансовий і чистий.

Дещо незвичним для вітчизняної практики є поділ витрат на постійні і змінні. Постійними називаються такі витрати, величи­на яких не змінюється залежно від змін обсягів виробництва. Це затрати на виплату оренди (якщо є майно, що орендується), сплата процентів за кредит, заробітна плата службовців (які мають непідрядну оплату), затрати на освітлення, опалення, страхові внески, амортизацію приміщень, обладнання тощо. Змінні - це такі витрати, величина яких змінюється залежно від змін обсягів виробництва. Сюди відносяться затрати на сировину, паливо, енергію, транспортні послуги, заробітну плату (працівникам, що знаходяться на відрядній оплаті).

Розмежування витрат виробництва на постійні і змінні пов'язане з використанням західною економічною наукою так званого закону спадної віддачі або ефективності граничного продукту і своїм функціональним призначенням повинно забезпе­чувати можливість фірмі визначити, з яких обсягів при бажаній для фірми ціні виробництво почне давати прибуток. Суть цього закону полягає в тому, що на початку процесу збільшення вироб­ництва змінні витрати будуть певний час зростати, але спадни­ми темпами. А це означає, що кожна додатково використана одиниця продукції буде обходитися дешевше. Згодом змінні витрати почнуть збільшуватись зростаючими темпами, а отже зростатиме й вартість кожної додатково виробленої одиниці продукції.

Поділ витрат на постійні і змінні має суттєве значення для ко­жного підприємця. Змінні витрати він може регулювати, змінюю­чи обсяги виробництва. Постійні ж витрати, як правило, знахо­дяться поза контролем підприємця, є обов'язковими й повинні бути оплачені незалежно від обсягів виробництва.

Сума постійних чи змінних витрат фірми при виробництві да­ної кількості продукції становить загальні (сукупні) витрати . Обчислюються вони шляхом додавання до витрат на виробництво першої одиниці продукції додаткових витрат на виробництво другої, третьої і т.д., включаючи  n-ну одиницю продукції.

Західна господарська практика користується й таким показни­ком, як середні витрати. Цей показник дає можливість порівня­ти фактичні витрати фірм на виробництво продукції з ціною, яка завжди вказується в розрахунку на одиницю продукції. Середні витрати поділяються на постійні і змінні.

Середні постійні витрати в міру зростання виробництва зни­жуються. Це зумовлено самою природою постійних витрат. Якщо ці витрати впродовж певного періоду залишаються незмінними, то при нарощуванні обсягів виробництва на кожну одиницю продук­ції вони будуть розподілятися в меншій кількості. Розраховуються середні постійні витрати за формулою

 

            TFC

AFC=----------  ,

                Q

 

де АГС - середні постійні витрати, ТРС - сумарні постійні витрати, Сі - кількість виробленої продукції.

Середні змінні витрати, як і звичайні змінні, із збільшенням обсягів виробництва спочатку знижуються, а потім починають зростати згідно з законом спадної віддачі. Розрахунок середніх змінних витрат здійснюється за формулою:

             TVC

AVC=---------

                Q

де АУС - середні змінні витрати; ТУС - сумарні змінні витрати; С} -кількість товару, що виробляється.

Зміна витрат залежно від кількості створеного продукту відо­бражається категорією граничних витрат, тобто таких, які необхідні додатково для виробництва кожної нової одиниці проду­кції. Визначаються вони шляхом ділення приросту валових витрат на приріст кількості виробленої продукції за формулою:

            TC

МС =   — — ,

                   Q

де МС  -  граничні витрати,  ∆ТС  -  приріст валових  витрат,  Q -приріст кількості виробленого товару.

Концепція граничних витрат дає змогу визначити ті витрати, величину яких фірма може контролювати безпосередньо, співставляючи витрати, які доведеться зробити при виробництві останньої одиниці продукції, з витратами, які можуть бути "зекономленими" у випадку скорочення обсягів виробництва на цю останню одини­цю. Показник середніх витрат такої інформації не дає.

 

ЗАПИТАННЯ ДЛЯ  ПОВТОРЕННЯ

1. Які стадії проходить капітал у процесі кругообороту і які форми на них набуває?

2. Чому форми, які набуває капітал у процесі кругообороту, називаються функціональними? Які функції виконує кожна форма капіталу?

3. Що ви розумієте під оборотом капіталу? Час обороту капіта­лу і його складові частини.

4. У чому полягає відмінність у поділі капіталу на основний і оборотний, постійний і змінний?

5. Прокоментуйте механізм відтворення основного капіталу.

6. Оборотні засоби підприємства та їх склад.

7. Які ви знаєте методи визначення часу обороту капіталу?

8. Назвіть і прокоментуйте фактори, що впливають на швид­кість обороту капіталу.

9. Що таке собівартість продукції і які основні елементи затрат до неї входять?

10. Які ви знаєте види собівартості і чим вони відрізняються?

11. Як ви розрізняєте такі поняття, як "валовий продукт" і "виручка"; "валовий доход" і " чистий доход"; "балансовий прибу­ток" і "чистий прибуток"?

12. Яка різниця існує між нормою прибутку й нормою рентабе­льності?

13-У чому полягає відмінність між зовнішніми і внутрішніми витратами?

14. Чому західні економісти вважають нормальний (бухгалтер­ський) прибуток елементом витрат, а економічний прибуток - ні?

15. Як ви розумієте поділ витрат на постійні і змінні? Визнач­те, до яких витрат відносяться наступні витрати: а)витрати на рекламу продукції; б)на придбання палива; в)оплата процентів за випущеними фірмою позиками; г)витрати на сировину; д)виплата податку за нерухомість; є)зарплата управлінському персоналу; ж)зарплата робітникам; з)амортизаційні відрахування.

16. Чим відрізняється вітчизняна концепція витрат від західної?

 

ЗАДАЧІ

1. Вартість будівель, машин, обладнання, інструментів складає 12 млн. грн. Вартість сировини, матеріалів і палива - б млн. грн. Необхідно вирахувати: а)величину постійного і змінного капіталу;

 

 

б)величину   основного    й    оборотного    капіталу.    Яка    між    ними різниця?

2. Вартість основного капіталу дорівнює 10 млн.грн. Термін його служби визначено в 10 років. Якою буде норма амортизації?

3. Скільки треба формувати амортизаційний фонд, щоб збуду­вати нову виробничу будівлю при її вартості 20 млн.грн. і нормі амортизації 8% ?

4. Вартість основного капіталу складає 15 млн. грн. Норма амортизації - 10%. Вартість оборотного капіталу - 1 млн. грн., в т.ч. зарплата - 200 тис.грн. Виручка за вироблену річну продукцію склала 1550 тис.грн. Обчислити величину й норму прибутку.

5. На кінець року на підприємстві иа" виробничі запаси склали 100 тис.грн., готові вироби - 1200 тис.грн, незавершене виробницт­во - 500 тис.грн., кошти в розрахунках - 200 тис.грн., витрати майбутніх періодів - 50 тис.грн. і грошові кошти в касі - 20 тис.грн. Обсяг реалізованої річної продукції дорівнював 4140 тис.грн. Необхдно розрахувати: а)величину оборотного капіталу, капіталу обігу й оборотних засобів; б)кількість річних оборотів оборотних засобів і тривалість одного обороту в днях.

6. На основі даних, наведених у таблиці, розрахувати: суму рі­чного обороту елементів авансованого капіталу; б)за який час обернеться фінансований капітал по вартості; в)повний реальний оборот фінансованого капіталу.

Елементи авансованого капіталу

 

Вартість капіталу (грн.)

 

Число оборотів за рік

 

Виробничі будівлі

 

800000

 

1/80

 

Машини та обладнання

 

1800000

 

1/10

 

Дрібне обладнання та інструмент

 

400000

 

1/4

 

Весь основний капітал

 

3000000

 

1/10

 

Оборотний капітал

 

900000

 

4