Т Е М А 15

ОСОБЛИВОСТІ ПІДПРИЄМНИЦТВА В АГРАРНІЙ

СФЕРІ

1. АГРАРНІ ВІДНОСИНИ, ЇХ ЗМІСТ І МІСЦЕ В ЕКОНОМІЧНІЙ СИСТЕМІ

Зміст аграрних відносин

Аграрний сектор посідає важливе місце в економіці суспільства. Від його розвитку залежить нормальне функціонування всього господарства країни й добробут людей. Розвиток же самого аграрного сектора залежить від тієї гами економічних (виробничих) відносин, які складаються в ньому. Що це за відносини?

Економічні (виробничі) відносини в аграрному секторі це: відносини, які виникають з приводу, по-перше, привласнення й використання землі та інших засобів сільськогосподарського виробництва; по-друге, виробництва, розподілу, обміну й споживання сільськогосподарської продукції та послуг.

Суб'єктами економічних відносин в аграрному секторі виступає: ^суспільство в цілому в особі держави; ^виробничі колективи , представлені в Україні сільськогосподарськими кооперативами, селянськими спілками, колгоспами й держгоспами (де вони ще збереглися), підрядними та орендними формуваннями; ^індивідуальні виробники сільськогосподарської продукції (фермери, сімейно-індивідуальні господарства, колгоспники, робітники держгоспів, службовці і т.д.).

Взаємодія перерахованих суб'єктів складає основу економічних відносин в аграрному секторі.

Сільське господарство, як галузь, розвивається не відокремлено, а в тісному зв'язку з іншими галузями народногосподарського комплексу. Тому вищеназвані суб'єкти вступають в економічні відносини не лише між собою, а також з представниками інших галузей, з суспільством у цілому. Отже, аграрні відносини є складовою частиною загальної системи економічних відносин суспільства. Найбільш чітко цей зв'язок проявляється в процесах агропромислової інтеграції. Що це таке?

У сучасній світовій економіці сформувалися цілі групи галузей, які технологічно, економічно, організаційно тяжіють до сільського господарства. Процес їх зближення отримав назву агропромислової інтеграції. В результаті агропромислової інтеграції формується

Місце аграрних відносин в економічній системі

така господарська структура, як агропромисловий комплекс (АГІК). Організаційною формою АПК виступає агробізнес, тобто великі багатопрофільні агропромислові підприємства, які охоплюють повний комплекс діяльності по вирощуванню, переробці й подекуди реалізації сільськогосподарської продукції.

Схематично склад (структуру) АПК в укрупненому плані можна представити такою схемою.

Схема 111

Склад АПК

1 сфера: галузі промисловості, які

постачають сільському господарству

знаряддя праці

2 сфера: галузі сільського господарства

З сфера: галузі, які обслуговують сільське господарство (переробка, транспортування, реалізація)

Аналогічні процеси відбуваються і в Україні. Зокрема, в галузях першої сфери виробляється близько 15%, безпосередньо в галузях сільського господарства до 46%, а в галузях третьої сфери - не менше 39% валового продукту АПК України. А це означає, що в сучасних умовах неможливо розвивати сільське господарство інтенсивним шляхом без стійких виробничо-економічних зв'язків з партнерами АПК. (Це, між іншим, стосується будь-якої форми господарювання: колективної, приватної, фермерської).

Розширення меж системи аграрно-економічних відносин за рахунок "зовнішніх'* зв'язків сільськогосподарських підприємств і господарства з підприємствами й організаціями галузей АПК веде до переростання їх у відносини агропромислові. І якщо в минулому аграрні відносини були суспільною формою розвитку продуктивних сил лише сільського господарства, то тепер агропромислові відносини - це форми розвитку продуктивних сил всього АПК. Виходячи з цього, сучасні агропромислові відносини можна представити у вигляді трьох взаємодіючих структурних елементів (блоків): / - виробничі відносини в сільському господарстві -центральній ланці АПК, 2 - виробничі взаємозв'язки (відносини) сільського господарства з галузями досільськогосподарської сфери, З - виробничі відносини сільського господарства з галузями пост-сільськогосподарської сфери.

Особливості аграрних відносин

Аграрна сфера є складовою частиною народногосподарського комплексу. Тому її розвиток повинен здійснюватися на основі спільних з іншими сферами об'єктивних економічних законів. Водночас сільське господарство відрізняється від інших галузей народного господарства рядом особливостей, які визначають специфіку функціонування організаційно-економічних і соціально-економічних відносин цієї галузі. Що це за особливості?

По-перше, на відміну від промисловості, для якої земля є лише загальною умовою функціонування, в сільському господарстві земля - головний об'єкт виробничих відносин і основний засіб виробництва.

По-друге, для сільського господарства характерним є збіг часу виробництва й робочого періоду, що породжує сезонний характер виробництва.

По-третє, в сільському господарстві тісно переплітаються економічні й природні процеси відтворення. Тому кінцевий результат є сума зусиль людини й природи.

По-четверте, складність і різноманітність економічних зв'язків, породжених входженням сільського господарства до АПК, а також переплетінням різноманітних форм власності. Див. схему 112.

Схема 112

Особливості сільськогосподарського виробництва

Земля - головний об'єкт виробничих відносин і основний засіб виробництв

Переплетіння економічних і відтворення природних умов

Сезонний характер виробництва

Складність і різноманітність економіч них зв'язків

Перераховані особливості сільськогосподарського виробництва породжують певну специфіку, по-перше, у відносинах між людьми з приводу землі як основного об'єкту господарювання: її привласнення, користування нею й результатами її функціонування; по-друге, в обороті капіталу, зайнятого в сільськогосподарському виробництві. Розглянемо цю специфіку по суті.

2. СПЕЦИФІКА ПІДПРИЄМНИЦТВА В АГРАРНОМУ СЕКТОРІ УКРАЇНИ

Проблема власності на землі

Як нам уже відомо, будь-яке виробництво починається з привласнення людьми засобів виробництва. Як це положення може бути застосоване до сільського господарства, де

основним засобом виробництва виступає земля? Адже земля - не продукт людської праці, як інші засоби виробництва, а дар природи, й тому доступ до користування її благами повинні мати всі люди в однаковій мірі. Тому проблема власності на землю є однією з важливих складових частин системи соціальної справедливості в суспільстві. Чому? Річ у тім, що від того, буде земля приватною, колективною чи загальнонародною, залежатиме, з одного боку, хто володітиме, користуватиметься й розпоряджатиметься нею і продуктами її функціонування, тобто залежатиме, як дотримуватиметься принцип соціальної справедливості, закладений природою. З іншого боку, форми власності на землю визначають і форми відносин між людьми з приводу виробництва, розподілу, обміну і споживання сільськогосподарських продуктів. Історично ці відносини складалися по-різному в різні епохи.

Первісна община, яка свої відносини будувала на принципах колективізму, передбачала общинне володіння землею, яке в деяких країнах збереглося аж до нинішніх часів. Так, в Росії общинна власність на землю була ліквідована в процесі столипін-ських реформ¹¹ на початку 20ст., а в Болгарії вона проіснувала до другої світової війни. В рабовласницькому суспільстві виникає приватна власність на землю, яка найбільшого розповсюдження й законодавчого закріплення набула вже в епоху феодалізму.

Капіталізм, який прийшов на зміну феодалізму, як це не парадоксально, спочатку виступає проти приватної феодальної власності на землю. Зумовлено це було тим, що земля належала феодалам, поміщикам. І буржуазії, яка зароджувалась, щоб заснувати власні підприємства, доводилося землю або купувати, або брати в оренду. І в першому, і в другому випадку це певною мірою гальмувало розвиток підприємництва, бо вимагало додаткового капіталу. За цих умов ліквідація феодальної земельної власності й перетворення всієї землі на власність буржуазної держави створила б сприятливі умови для розвитку капіталізму.

Отже, буржуазія теоретично підійшла до заперечення приватної земельної власності. В Англії у свій час навіть пропонувалися

проекти законів про націоналізацію феодальної земельної власності. Проте за умов, коли робітничий клас уже виступав певною політичною силою і являв певну загрозу для класу капіталістів, буржуазія практично відмовилася від здійснення націоналізації¹²землі. Таким чином, конфлікт між двома групами власників (феодали й буржуазія) завершився на користь приватної власності. І зумовлено це було тим, що, по-перше, підприємці поступово самі ставали земельними власниками, по-друге, ліквідація однієї форми приватної власності (земельної) ставила під сумнів тезу про недоторканість іншої - на засоби виробництва.

Утвердження приватної власності на землю розкололо суспільство на тих, хто її має, і тих, хто позбавлений цієї власності. Так у межах всього суспільства був порушений передбачений природою цринцип соціальної справедливості. Спробою подолати цю соціальну несправедливість була націоналізація землі, проведена в колишньому СРСР і ряді інших країн соціалістичної орієнтації. Земля була проголошена всенародною власністю, користування якою в інтересах усього народу повинна була забезпечити держава. На націоналізованій землі було створено два типи сільськогосподарських підприємств: державні - радгоспи, на базі колишніх великих поміщицьких господарств та інших неселянських землях; колективні - колгоспи, які об'єднали землі індивідуальних господарств. Ідея була досить чітка: з одного боку, вилучити землю з приватного користування й зробити її всенародним надбанням, а з іншого, - створити на землі великі товарні сільськогосподарські підприємства, які б забезпечили країну продовольством і сільськогосподарською сировиною. Певною мірою ця ідея була реалізована. Якщо на початку 20-х рр. на території колишнього СРСР було близько 25 млн. дрібних одноосібних селянських господарств, то в 1990р. сільськогосподарське виробництво було представлено лише 8,2 тис. колгоспів і 2,6 тис. радгоспів. Значно зросло споживання населенням основних продуктів сільськогосподарського виробництва. Див.табл.З.

Проте, реалізуючи цю ідею, держава в особі її бюрократичного апарату перебрала на себе занадто багато функцій по розпорядженню землею й особливо продуктами її функціонування. В результаті безпосередній виробник втратив зв'язок між своєю працею на землі й кінцевим результатом своєї діяльності - продуктами праці. Тобто, власником землі залишався народ, а фактично розпорядниками й

¹ Столшіін П.Ф. (1862 -1911 рр.) - Голова Ради Міністрів Росії у 1906-1911 рр

Націоналпація - передача з приватної власності у власність держави підприємств, землі, банків, житлових І громадських будівель.

Таблиця З

Динаміка споживання основних продуктів харчування на душу населення в СРСР¹³

Продукти харчування

1940р.

1990р.

М'ясо і м'ясопродукти, кг.

Молоко і молокопродукти, кг.

172

358

Цукор, кг.

Яйця, шт.

258

користувачами як землі, так і продуктів сільськогосподарського виробництва стали .міністерства, відомства в ососбі чиновників з апарату. Це певною мірою послабило стимул до праці, що виразилося в низьких темпах зростання ефективності аграрного сектора. Отже, принцип соціальної справедливості до кінця не був реалізований.

Природно виникає запитання - де ж ключ до вирішення цієї проблеми? Як слід поступити з землею, щоб, з одного боку, суспільство (країна) було забезпечене сільськогосподарською продукцією, а з іншого, - сільськогосподарські виробники відчували себе господарями на землі? В сучасних умовах, коли інтенсивно йде процес капіталізації економіки України, певними політичними силами, нав'язується думка, що необхідно знову передати землю в приватну власність, причому з правом її купівлі-продажу. Тобто, пропонується, повернення до стану .соціальної несправедливості, коли основна маса населення позбавляється природного права на землю, яке узурпується невеликою купкою власників великих капіталів. Водночас приватизація землі досить чітко пов'язується з дуже небезпечною тенденцією розукрупнення сільськогосподарського виробництва й переходом до дрібних фермерських господарств, що є кроком в минуле. Чому?

¹³ Народнеє хозяйство СССР за 70 лет. Юбилейньїй статистический ежегодник. - М,: Финансьі й статистика, 1987 - С. 674; Народное хозяйство СССР в 1990 г Статистический ежегодник. - М.: ФинансьІ й статистика. 1991. - С. 140

Розукрупнення господарств, по-перше, суперечить законам розвитку економіки, які доводять, що лише велике господарство, при всіх інших рівних умовах, спроможне забезпечити зростання ефективності на інтенсивній основі; по-друге, воно не відповідає тим реальним процесам, що відбуваються в світовій економіці. Так у СІДА, на які так полюбляють посилатися вітчизняні реформатори, у 1934р. було 6,8 млн. фермерських господарств, у 1964р. - 3,2 млн., а на початку 90-х рр. залишилось лише 2,1 млн. Причому понад 70% товарної сільськогосподарської продукції дають 300 тис. великих ферм, які складають лише 13,8% від їх загальної кількості¹⁴. Те ж саме спостерігається в інших країнах світу. Скрізь чітко простежується тенденція до укрупнення сільськогосподарського виробництва й розорення дрібних господарств. Тому годують країни не дрібні фермерські господарства, а великі сільськогосподарські виробництва капіталістичного типу.

Які ж висновки? Вони очевидні. При перебудові аграрних відносин підходи до вирішення питання про власність на землю повинні бути дещо інакшими, ніж при вирішенні питання про звичайні засоби виробництва, які є результатом людської праці. Перед тим, як приймати рішення про введення приватної власності на землю, особливо про її купівлю-продаж, необхідно добре прорахувати можливі добре відомі негативні наслідки цього акту. Це: спекуляція землею, в результаті якої її значна частина випаде з господарського обороту, а велика кількість дрібних власників втратить джерело до існування; класова, міжнаціональна й між-особиста ворожнеча; соціальна несправедливість, на основі якої постійно будуть вирувати конфлікти, що загрожуватимуть політичній стабільності; загроза втрати економічної незалежності через те, що земля може бути скуплена іноземним капіталом, який уже зараз диктує умови розвитку вітчизняної економіки.

Цей перелік негативних наслідків перетворення землі на об'єкт купівлі-продажу на основі її індивідуальної приватизації можна продовжувати. Але достатньо й названого, щоб серйозно замислитися перед прийняттям такого рішення. При цьому треба чітко усвідомлювати принаймні два моменти. По-перше, історія не знає прикладів, коли б приватна власність на землю робила народи щасливими. Водночас історія розвитку людства - це історія боротьби трудящих мас за землю, як основне джерело існування. По-друге, не людина створила землю, а земля породила людину, дала їй все необхідне до існування відповідно до вищого природного

Мочерний С , Мартинюк С.. Павлишенко М. та ін. Основи економічної теорії - Тернотіль: Тарнекс. 1993. -С. 331.

Специфіка обороту капіталу

закону. Тому ніхто не має права узурпувати, привласнювати землю, позбавляючи тим самим інших людей природою даного джерела існування.

Реформуючи аграрні відносини (що активно зараз відбувається в Україні), необхідно створити такий механізм, який право користування землею, як і її продуктами, міг би забезпечити тим, хто на ній працює, залишаючи водночас землю надбанням всього народу. Історія та практика показують, що сама по собі приватна власність на землю проблему "ефективного господаря" не вирішує. Господар не той, хто. є власником землі, а той, хто володіє правом користування виробленим продуктом. А це право, як показує історичний досвід не завжди визначається правом власності на землю. Як вирішується ця проблема в Україні - про це мова далі.

Первинна виробнича ланка в сільському господарстві (колгосп, кооператив, фермерське або особисте господарство) функціонують на основах комерційного (господарського) розрахунку. Це означає, що для забезпечення своєї діяльності, вона повинна мати певні матеріальні й грошові ресуси, які виступають у вигляді виробничого капіталу (виробничих фондів).

Оборот капіталу в сільському господарстві, на відміну від інших галузей, зокрема, від промисловості, має свою специфіку. В чому вона полягає?

По-перше, в джерелах формування капіталу. Певна частина виробничого капіталу в сільському господарстві (будівлі, споруди, машини, обладнання, передаточні та транспортні засоби) формується звичайним шляхом через сферу товарного обігу. Проте значна частина засобів виробництва, що споживається, створюється в самому господарстві і входить у виробничий оборот, минаючії сферу товарного обігу. Тобто, відновлюється безпосередньо в натуральній формі (формування стада власним молодняком, вирощування садів, виробництво насіння, кормів і т.д.). А це означає, що в процесі відтворення певна кількість створеної продукції не набуває форми кінцевого продукту.

По-друге, особливості в обороті капіталу. Вони обумовлені сезонним характером сільськогосподарського виробництва, а також участю в процесі виробництва природно-біологічних факторів. Так, механічні знаряддя праці застосовуються в сільському господарстві відносно короткий час (зернові комбайни, наприклад, 10-20 днів на рік, сівалка - 5-10 днів). У той же час високоефективне господарство вимагає наявності повного комплексу машин для того, щоб усі операції виконувалися своєчасно й високоякісно. Це, з одного боку, передбачає вищий ніж у промисловості, рівень капіталу й

енергоозброєності праці, а з іншого, - уповільнення обороту капіталу порівняно з іншими галузями народного господарства.

За таких умов підтримання нормального процесу відтворення вимагає наявності надійних каналів фінансування сільськогосподарського виробництва. Ринкова економіка з її жорсткими конкурентними правилами передбачає, що такими каналами для підприємств не аграрної сфери виступають, по-перше, самофінансування, по-друге, банківське кредитування. Підприємства аграрної сфери в силу вищеназваної специфіки витримати, як показує світовий досвід, такого ринкового режиму не можуть. Тому практично в усіх розвинутих країнах світу сільськогосподарське виробництво знаходиться на державній дотації¹⁵. Так, наприкінці 80-х рр. дотації у вартості валової продукції фермерів склали у США - 36%, Канаді - 56%, Японії - 79%, Південній Кореї - 59% і т.д.¹⁶. На дотації знаходилося сільськогосподарське виробництво і в колишньому СРСР.

Отже, згідно з пріоритетністю джерела формування коштів для функціонування аграрної сфери виступають у такому порядку: державні дотації, банківське кредитування, грошові нагромадження населення (кооперативні паї, акціонерні внески в акціонерних товариствах тощо). Враховуючи, що оборот капіталу в аграрній сфері уповільнений, кредитування сільськогосподарського виробництва повинно мати переважно довгостроковий характер.

Як ці загальні закономірності проявляються в сучасних умовах в Україні? Через відсутність коштів у державному бюджеті вітчизняне сільське господарство практично знято з державної дотації. Новоутворені комерційні банки, дбаючи перш за все про свої прибутки, фактично припинили довгострокове кредитування і, користуючись нестабільністю в економіці та інфляцією в грошовій сфері, штучно тримають плату за кредит на недосяжному для аграрного підприємця рівні.

Відсутність нормальних джерел для формування капіталу своїм наслідком має принаймні два досить негативних моменти.

Перший ~ це невпинне скорочення сільськогосподарського виробництва. Так, у 1996р. валова продукція аграрного сектора порівняно з 1990р. склала лише 50%. Причому падіння виробництва продовжувалось й у 1997р. В такій ситуації, безумовно, сільськогосподарський підприємець (колектив чи приватний) не має можливості мобілізувати й третє джерело коштів - грошові

¹⁵ Дотація • державна допомога підприємствам, організаціям для покриття певних видатків. ^іл Шмелев Г. Собственность на землю ІІсторическиП аспект// ВопросьІ економики 1991. № З С.91.

можливості мобілізувати й третє джерело коштів - грошові нагромадження сільського населення.

Другий - уповільнюється реформування аграрних відносин. Жодна форма господарювання за цих умов не може довести свої переваги. Од наново ледве зводять кінці з кінцями (або й банкротують) як колишні багаті колективні, так і теперішні фермерські або орендні господарства. Це значною мірою дискредитує ідею ринкового реформування аграрної сфери й породжує недовіру людей до тих урядових заходів, які в цьому напрямку вживаються.

Специфіка ще й в тому, що залежність від природнокліматичних умов, а також необхідність підтримання високої забезпеченості виробництва засобами праці передбачає створення значних страхових і резервних фондів.

Економічна реформа в сільському господарстві України передбачає формування багатоукладної економіки шляхом розвитку основі різноманітних форм власності. Так, власності на землю" передбачає державну,

Підприємництво в аграрному секторі

підприємництва на Закон "Про форми

колективну й приватну форми власності. При цьому нові суб'єкти підприємницької діяльності, для яких визріли певні умови, мають виникати як у надрах старих форм власності, так і поруч з ними, на базі нових форм власності, але ні в якому разі не як альтернатива: або колективне підприємництво, або приватне, як це маємо в деяких випадках сучасної практики розвитку підприємництва в аграрній сфері України.

Протиставлення приватної власності державній і колективній породжує ряд негативних наслідків, які знижують загальну ефективність підприємницької діяльності в АПК. Що мається на увазі?

Наслідок 1. Звужується сфера підприємництва. Апріорі передбачається неспроможність колишніх державних і колективних господарств ефективно функціонувати в умовах ринкових відносин. У результаті штучно створюються умови для їх банкрутства або реформування в приватні структури. Підприємництво ж, яке виникає на приватних формах власності, на перших порах неспроможне заповнити всі ніші агропромислового ринку.

Наслідок 2. В умовах наявності великого вільного ринкового простору виникає нездорова, з політичним присмаком конкуренція між приватним і державно-кооперативним секторами аграрної економіки, що врешті решт знесилює як перших, так і других. Результатом є за полонення вітчизняного ринку сільськогосподарськими продуктами іноземного походження.

Наслідок 3. Недорозвиненість вітчизняного підприємництва, знекровлення в результаті внутрішньої непотрібної конкуренції робить його неконкурентноспроможним на зовнішньому ринку, що перетворює вітчизняну аграрну сферу на сировинний придаток до розвинутих країн світу. А економіка в цілому починає набувати колоніального характеру.

Як же уникнути такого протистояння? Можливості такі закладені в законодавчих актах, прийнятих в останні роки Верховною Радою України. Вони ефективно застосовуються багатьма господарствами України. Зокрема, в колгоспах і радгоспах доцільним є запровадження пайових способів безпосереднього привласнення засобів та результатів виробництва. Суть їх полягає в тому, що земельні угіддя й основні виробничі фонди розподіляються між основними членами трудового колективу¹⁷ в формі паїв, на які нараховується частина одержаного господарством прибутку. Таким чином, селяни стають реальними спів господарями засобів виробництва й результатів виробництва, що породжує зацікавленість у кінцевих результатах праці.

Однак, можливість такого реформування державних і кооперативних форм господарювання, по-перше, не повинна сприйматися як директива робити саме так. Там, де трудові колективи виявляють волю не змінювати свого статусу, форми господарювання повинні залишатися незмінними (колгоспи). По-друге, не виключає можливості функціонування інших форм організації сільськогосподарського виробництва: сімейних ферм, селянських господарств, самостійних кооперативів, селянських спілок, особистих підсобних господарств, орендних, підрядних та акціонерних підприємств (останні можуть утворюватися й на колгоспно-радгоспній основі).

Правові підстави нових форм організації підприємництва в аграрній сфері закладені в таких законах України: "Про селянське (фермерське) господарство", в якому визначаються економічні, правові та соціальні основи створення й діяльності селянських фермерських господарств; "Про колективне сільськогосподарське підприємництво", "Про плату за землю", де визначаються порядок, розміри, строки сплати земельного податку та орендної плати.

¹⁷ Критерії розподілу можуть застосовуватись різні: трудовий стаж, трудовий внесок, рівень оплати праці тощо.

3. ЗЕМЕЛЬНА РЕНТА: СУТЬ, ПРИЧИНИ ВИНИКНЕННЯ

ТА ВИДИ. ДИФЕРЕНЦІАЛЬНА РЕНТА

Природа земельної ренти

У попередніх темах ми з'ясували джерело доходів промислового, торговельного й грошового підприємців. Ним е додаткова вартість, яка в реальному житті виступає у формі прибутку промислового й торговельного підприємців, а також як позичковий процент. Основою для привласнення цих доходів виступає власність на промисловий, торговельний і грошовий капітали.

З виникненням власності на землю виникає й відповідна їй форма доходу. Таким доходом стає земельна рента. Земельна рента взагалі - це нетрудовий доход, який отримує земельний власник. Підставою для отримання такого доходу є право власності на землю. Отже, земельна рента - це економічна форма реалізації власності на землю.

Власність на землю існує давно (ще з рабовласницького суспільства), тому слід розрізняти ренту докапіталістичну й капіталістичну. Докапіталістична (рабовласницька, феодальна) земельна рента вилучалася на основі особистої залежності безпосереднього виробника (раба, кріпака) від власника (рабовласника, феодала) й тому охоплювала весь додатковий продукт, а іноді й частину необхідного. Сучасна капіталістична рента виникає на основі прикладання капіталу до землі й тому виступає в загальній масі додаткового продукту як надлишок над середнім прибутком. Див. схему 113.

Схема 113

Природа земельної ренти

Додатковий продукт

ЗЕМЕЛЬНА РЕНТА

СЕРЕДНІЙ ПРИБУТОК

Отже, земельна рента за своєю природою - це не що інше, як надлишкова додаткова вартість. Але, як ми з'ясували в темі "Капітал і прибуток", у промисловості надлишкова додаткова вартість - явище тимчасове, а в сільському господарстві вона в ринковій системі існує постійно. В чому причина? Причиною є природні й соціальна монополії, характерні для сільського господарства, які породжують відповідно три основних види земельної ренти: диференціальну, абсолютну й монопольну. Мова про це далі.

В умовах ринкової економіки рентні відносини (відносини з приводу виплати й привласнення земельної

Оренда

ренти) виникають між власниками землі, з одного боку, і користувачами землею, з іншого. Найбільш поширеною формою таких відносин у всіх зарубіжних країнах є оренда землі селянами-фермерами або підприємцями в земельних власників.

В Україні оренда, як форма нетрадиційного господарювання, виникає наприкінці 80-х - на початку 90-х рр., коли селяни частину землі й засобів виробництва почали брати в тимчасове самостійне користування. Проте правову підставу оренда отримала лише з прийняттям Верховною Радою в 1992р. Закону "Про селянське (фермерське) господарство", в якому гарантується право громадян на створення фермерських господарств, а також на орендування землі. Отже, що це за форма господарювання?

У найзагальнішому плані під орендою розуміється передача права користування й розпорядження власністю (у нашому випадку землею) однією юридичною особою - власником іншій -користувачу на принципах повернення й платності та умовах, передбачених договором.

Характерними рисами орендних відносин є: по-перше, наявність двох суб'єктів цих відносин - власника й користувача (орендаря). Хто може виступати в їх ролі? В ролі того, хто надає оренду, може бути лише власник землі. Орендарями можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. Практично їх коло чинним законодавством України не обмежується. По-друге, орендні відносини за своєю природою вторинні, похідні. Вони передбачають лише право користування, розпорядження власністю. Сама ж власність залишається за первинним власником. Тому орендні відносини будуються на принципі повернення. По-третє, власник передає орендарю право продуктивно використовувати землю. Це означає, що він передає йому потенційну можливість отримати від цього певний доход. Цілком природно, що за це потрібно платити. Тому обов'язковою умовою орендних відносин є платність, яка висту-

пає в формі орендної плати. По-четверте, орендні відносини завжди мають договірний характер.

Орендна плата - це заздалегідь визначена певна величина доході/ орендаря, яка встановлюється в абсолютній величині (на весь строк орендного договору) й виплачується власнику землі щорічно або щоквартально залежно від умов договору.

Що є джерелом орендної плати? Адже якщо орендар буде сплачувати її з свого прибутку, то в нього зникне матеріальний стимул вкладати свої капітали в сільськогосподарське виробництво. Основним джерелом орендної плати є додатковий продукт, який одержує орендар у процесі використання землі. Причому не весь додатковий продукт, а лише його певна частина. Яка саме? Одна частина у формі підприємницького доходу (середній прибуток) залишається орендарю, а друга частина (земельна рента) у формі орендної плати виплачується земельному власнику за право користування його землею. Отже, в даному випадку орендна плата виступає формою прояву земельної ренти. А земельна рента, в свою чергу, є джерелом орендної плати.

Окрім земельної ренти, орендна плата може включати також амортизаційні відрахування за користування приміщеннями, спорудами (меліоративними, наприклад), енергетичним устаткуванням тощо, якщо вони є на орендованій земельній ділянці. Орендна плата може включати в себе також у повному обсязі вартість оборотних засобів, якщо вони надаються власником у користування орендарю.

Згідно з вищевикладеним можна побудувати модель формування прибутку орендаря при "чистій оренді"¹⁸. Див. схему 114.

Диференціальна рента

Земельна рента за своєю суттю, як це було з'ясовано вище, є надлишковою додатковою вартістю. У промисловості вона - явище тимчасове тому, що конкуренція не дає можливості надовго закріпити виключні умови, що їх породжують, як привілеї окремих підприємців. У сільськогосподарському виробництві інші умови функціонування капіталу. Основний засіб виробництва - земля - у просторі обмежена, з одного боку, наявними земельними угіддями планети (більше їх створити неможливо), з іншого, кордонами держав. Водночас потреби в продукції сільського господарства постійно зростають. Це викликане такими постійно-діючими факторами, як зростання попиту на сільськогосподарську

^Іх ^Чиста" тому, що може бути суборенда, орендний підряд і т.п.

сировину з боку промислового виробництва, зростанням населення на планеті в цілому і в містах зокрема, зростанням грошових

доходів населення.

Схема 114

Модель "чистої" оренди

Орендна плата

Виручка

Матеріальні затрати

Платежі в бюджет

Валовий доход

Проценти за кредит

Фонд розвитку виробництва

Госпрозрахунковий доход

Страхові запаси

Соціальне страхування

1 Фінансовий резерв

Чистий прибуток

Обмеженість земельних угідь і зростаючий попит на продукцію аграрного сектора роблять неможливим зосередження виробництва сільськогосподарської продукції лише на кращих землях. Людство, щоб забезпечити свої зростаючі потреби в продукції сільського господарства, змушене одночасно обробляти всі землі, придатні для використання. А вони, як відомо, не всі однакової якості. Є землі кращі за родючістю, є середні й малородючі. Це створює певні виключні умови, які породжують монополію на землю як об'єкт господарювання.

Сутність цієї монополії проявляється в наступному. Якщо людство змушене одночасно обробляти всю землю, незалежно від її якості, то, очевидно, повинні бути певні умови, які забезпечують можливість покривати витрати на виробництво й отримувати середній прибуток не лише на середніх і кращих землях, а й на гірших. Інакше гірші землі невигідно буде обробляти і вони випадуть з сільськогосподарського обороту, а попит на продукцію землеробства не буде задовольнятися.

Такі умови створюються через те, що суспільна вартість продуктів землеробства визначається не середніми умовами виробництва, як це має місце в промисловості, а умовами виробництва на відносно гірших ділянках землі. При цьому відносно гіршими вважаються не лише ті землі, що мають гірші природні якості, а

й ті, які мають гірші економічні якості, тобто розташовані на великій відстані від пунктів споживання, переробки і реалізації продукції сільського господарства.

За таких умов прибуток від реалізації продукції з середніх і кращих ділянок землі (як за родючістю, так і за місцем знаходження) буде більшим від середнього. Цей надлишок над середнім прибутком і складе земельну ренту, яка отримала назву диференціальної. Диференціальною вона називається тому, що виникає як різниця між суспільною (вищою) і індивідуальною (нижчою) вартістю продукції землеробства.

Види та форми диференціальної ренти

Рента, яка виникає внаслідок диференціації земельних ділянок за родючістю або за місцем розташування, називається диференціальною рентою /. Поряд з диференціальною рентою І за певних економічних умов утворюється й диференціальна рента II. Остання є однією з форм надлишкового додаткового продукту, який одержують внаслідок різної продуктивності затрат, що послідовно робляться на одній і тій самій ділянці землі, тобто внаслідок інтенсифікації землеробства. Отже, маємо справу з двома видами диференціальної ренти: рента І і рента II.

Форми прояву диференціальної ренти теж різноманітні. Вони залежать: а)від умов, у яких відбувається її розподіл; б)від виду ренти (І або II). Розглянемо їх по суті.

Диференціальна рента І, як дар природи (вища родючість; краще місцезнаходження) по ідеї повинна потрапляти власнику землі. За умови приватної власності на землю вона в формі орендної плати сплачується земельному власнику користувачем землі (фермером, кооперативом, селянською спілкою тощо) і таким чином вилучається з суспільного .користування. Такий розподіл диференціальної ренти І, зумовлений приватною власністю на землю, не є соціально справедливим тому, що земля є даром природи й повинна надходити в розпорядження всього суспільства, а фактично йде на збагачення окремих приватних осіб.

За умови загальнонародної власності на землю диференціальна рента в формі плати за землю через систему зональної диференціації цін на продукцію сільського господарства вилучається в розпорядження держави, яка централізовано використовує її для підвищення родючості грунтів у господарствах, де земля має низьку природну продуктивність, для боротьби з сільськогосподарськими шкідниками, розробки високоефективних технологій, вирішення соціальних проблем у сільській місцевості тощо. В

такий спосіб реалізується право власності народу на землю. І це є соціально справедливим розподілом природного дару.

Диференціальна рента II, як результат додаткових капіталовкладень, скерованих на підвищення родючості землі, по ідеї повинна залишатися в користувача землею. Це повинно забезпечуватися податковою системою, умовами орендних договорів, системою ціноутворення.

Сучасний стан аграрних відносин в Україні характерний тим, що стара система розподілу диференціальної ренти зруйнована, а нова поки що не сформована. Тому проблема рентних платежів законодавче не врегульована. Хоча Закон "Про плату за землю" прийнятий уже давно, механізм його дії ще не відрегульований, що вкрай негативно відбивається на розвитку аграрного сектора в цілому.

Як висновок з даного питання пропонується схема 115.

Схема 115

Диференціальна рента

Джерело

Причина	Монополія на землю як об'єкт господарювання

Умови	І - Відмінності в природній родючості ґрунтів і неоднакове місцезнаходження земельних ділянок II - неоднакова продуктивність додаткових капіталовкладень в одну й ту ж земельну ділянку

Форми	Орендна плата, рентні платежі, плата за землю, зональні ціни

Надлишок ДП, що утворюється землеробською працею на кращих земельних ділянках або в результаті продуктивніших капіталовкладень

4. АБСОЛЮТНА Й МОНОПОЛЬНА РЕНТА ЦІНА

ЗЕМЛІ

Розглядаючи диференціальну ренту, ми показали, що гірші земельні ділянки або капіталовкладення диференціальної ренти не приносять. Між тим відомо, що землевласники навіть за найгірші земельні ділянки беруть орендну плату, а держава стягує земельний податок За рахунок чого ж користувач землею (фермер, наприклад) може робити щ платежі? Не може ж він віддавати свій прибуток або частину свого необхідного продукту.

Основою таких платежів є абсолютна рента, яка виступає як різниця між ринковою вартістю продукції і ціною виробництва.

Звідки береться абсолютна рента? Річ у тім, що у виробництві землеробської продукції беруть участь як людина, так і природа. Тому на затрачений капітал в землеробстві створюється більше додаткової вартості, при всіх інших рівних умовах, ніж в інших галузях народного господарства. Хоча в різних галузях промисловості теж існують різні норми додаткової вартості залежно від органічної будови капіталу, але там, завдяки вільному переливу капіталів (міжгалузева конкуренція), ці відмінності в індивідуальних нормах додаткової вартості вирівнюються, й встановлюється середня норма прибутку.

^ Інакше складаютьс-я конкурентні відносини між промисловістю й сільським господарством. Приватна власність на землю (а вона Існує практично в усіх країнах світу і фактично вже узаконена в Україні) певною мірою перешкоджує вільному переливу капіталів з промисловості в землеробство. Тому ринкові ціни на продукцію землеробства (через високий попит на неї) формуються не на основі середніх затрат, як у промисловості, і не на основі затрат праці на гірших земельних ділянках, як це було показано в попередньому питанні, а на основі індивідуальної вартості товару. В результаті надлишок додаткової вартості над середнім прибутком не потрапляє в розподіл між підприємцями різних галузей, а реалізується в цінах на продукцію землеробства у вигляді абсолютної ренти. Отже, абсолютну ренту приносять всі земельні ділянки, як кращі й середні, так і гірші. А якщо це буде продукція з середньої або кращої ділянки, то тут буде й диференціальна рента. Причиною цього є монополія приватної власності на землю.

Основною формою вилучення абсолютної ренти виступає орендна плата, хоча в наших сучасних умовах держава може

вилучати її і за допомогою податку на землю. Найважливіші параметри абсолютної ренти подані у схемі 116.

Схема 116

Абсолютна рента

Причина		Монополія приватної власності на землю


Умови		Відсутність вільного переливу капіталу


Форми		Орендна плата, податок на землю

Джерело

Додатковий продукт, створений приро-__ дою

Серед великої різноманітності земель виділяються такі, що розташовані у винятково сприятливих грунтово-кліматичних умовах. Господарства, розташовані в таких районах, завдяки виключним умовам, створеним природою, мають можливість вирощувати рідкісні продукти: цитрусові, виноград особливих сортів, чай, екзотичні фрукти, овочі. Попит на цю продукцію, як правило, вищий за пропозицію, що створює умови для реалізації її за цінами, що стабільно перевищують витрати по вирощуванню такої продукції (вартість). Такі ціни називаються монопольними.

У результаті виникає різниця між монопольною ціною, верхня межа якої визначається лише платоспроможним попитом, і вартістю рідкісного землеробського продукту у вигляді надприбутку. Цей надлишок і є монопольною рентою, яка привласнюється власником землі, що знаходиться у виняткових умовах. Джерелом існування такої ренти є доходи тієї частини населення, яка купує на ринку ці дефіцитні землеробські продукти. А джерелом названих доходів, як правило, є додаткова вартість, створена в інших галузях матеріального виробництва.

Користувачі такою землею (орендарі) сплачують монопольну ренту в формі вищої орендної плати або вищого земельного податку. Див. схему 117.

Схема 117

Монопольна рента

Причина

Умови

Монополія на землю, що знаходиться у виняткових природних умовах

Монопольні ціни

Форми

Джерело

Більш високі: орендна плата, земельний податок

Додаткова вартість, створена в інших галузях матеріального виробництва

Всі рентні доходи розподіляються між державою, земельними власниками й тими, хто користується землею (фермери, селянські господарства, селянські спілки, кооперативи тощо). Методи, форма й частка розподілу визначаються пануючими відносинами власності в аграрному секторі. Загальнонародна власність на землю передбачає: по-перше, відсутність абсолютної ренти, отже, збагачення земельних власників за рахунок усіх інших споживачів сільськогосподарської продукції; по-друге, концентрацію диференціальної ренти І, як дару природи, в руках держави й використання її в інтересах всього суспільства; по-третє, мінімальне вилучення диференціальної ренти II, для того, щоб господарства, які одержали її за рахунок своїх додаткових трудових зусиль і капітальних вкладень, могли цю ренту використати для підвищення ефективності виробництва й вирішення своїх соціальних проблем.

Приватна власність на землю, по-перше, породжуючи монополію приватної власності на землю, веде до утворення абсолютної земельної ренти, тобто до стягнення додаткового податку на користь земельних власників з усіх споживачів продукції землеробства в зв'язку з тим, що ціни на цю продукцію на ринку формуються не на основі середніх (суспільне необхідних) затрат, а на основі затрат індивідуальних, так як приватна власність на землю перешкоджує вільному переливу капіталу. По-друге, диференціальна рента І, потрапляючи в приватні руки, вилучається з суспільного використання й стає джерелом збагачення окремих осіб (власників землі), а не суспільства в цілому. По-третє, диференціальна рента II через механізм переукладання орендних договорів максимально вилучається в тих, хто ЇЇ створив, на користь земельних власників, що веде до втрати стимулів у користувачів землею робити додаткові капіталовкладення, пов'язані з підвищенням родючості землі й ефективністю сільськогосподарського виробництва в цілому.

В сучасній Україні користування землею є платним. Власники землі та землекористувачі щорічно вносять плату за землю у вигляді земельного податку або орендної плати. В земельному податку й орендній платі міститься частина рентного доходу. Якщо його одержує власник землі, то рентний доход перетворюється в ренту. Проте рентні відносини, які склалися тепер в Україні, мають перехідний характер. До цього часу абсолютно не вирішене питання про власність на землю. Тому економічні відносини, які виникають в аграрному секторі, є тимчасовими, нестійкими й чекають свого законодавчого врегулювання. Невизначеність у відносинах власності впливає й на ефективність сільськогосподарського виробництва, підриваючи його матеріальну основу, а саме: економічний інтерес.

З рентними відносинами пов'язана й така категорія ринкової економіки, як ціна землі. В суспільстві, де панує приватна власність на землю, остання стає об'єктом кулів-лі-продажу. Земля купується як для виробництва сільськогосподарських продуктів, так і для видобутку корисних копалин, для забудови, спорудження транспортних магістралей, аеропортів, спортивних споруд і т.д.

Як же визначається ціна землі? Адже вона не має вартості, як інші товари, бо не є результатом людської праці. Слід мати на увазі, що в умовах ринкової економіки виникає особливий вид товарів, ціни на які спираються не на вартість, а на доход, який приносить власнику їх використання. Такі ціни називаються ірраціональними. Так, процент є ірраціональною ціною позичкового капіталу. До таких цін відноситься й ціна землі. Як вона розраховується?

Ціна землі - це сума грошей, яка, якщо й покласти в банк, принесе своєму власнику доход у вигляді процента, не меншого від тієї земельної ренти, яку приносить дана земельна ділянка. Отже, ціна землі - це капіталізована земельна рента. Вона прямо пропорційна розміру ренти й обернено пропорційна банківському проценту. Розраховується ціна землі за такою формулою:

де: Цз - ціна землі; К - рента; 8 - норма позичкового процента.

Приклад. Сума ренти (К) дорівнює 15 тис.грн.; позичковий процент (8) - 5% . Розрахувати ціну землі. Згідно з формулою вона буде:

1500

Цз=-------------х100=300000грн.

З розвитком суспільства ціна землі має тенденцію до зростання. Факторами, що живлять цю тенденцію, є:

а) зростання пропозиції позичкових капіталів;

б) зростання земельної ренти;

в) зростання попиту на ділянки для забудівлі;

г) зростання попиту на ділянки в районах, де знайдені корисні копалини і т.д.

ЗАПИТАННЯ ДЛЯ ПОВТОРЕННЯ

1. Розкрийте зміст аграрних відносин і покажіть їх місце в економічній системі.

2. Що таке агропромислова інтеграція й агропромисловий комплекс? Склад АПК.

3. У чому полягають особливості сільськогосподарського виробництва?

4. У чому полягає проблема власності на землю й як вона вирішується в Україні?

5. Чи можуть фермери нагодувати країну?

6. Як ви розумієте специфіку обороту капіталу в аграрній сфері

7. У чому полягають особливості підприємництва в аграрному секторі і в яких формах воно виступає в Україні?

8. Що таке земельна рента?

9. Що таке оренда й орендна плата?

10. Диференціальна земельна рента та причини її виникнення.

11. Види та форми диференціальної ренти.

12. Абсолютна рента та причина її виникнення.

13. Монопольна рента та причина її виникнення.

14. Що таке ціна землі і чим вона відрізняється від цін на звичайні товари?

15. Прокоментуйте фактори, що впливають на зростання цін на

землю,

ЗАДАЧІ

1. Підприємець узяв в оренду ділянку землі. Згідно з договором він щорічно повинен сплачувати землевласнику орендну плату в сумі 1000грн. Річні його затрати на виробництво продукції склали 8000грн., а виручка за її реалізацію - 10000грн. Середній прибуток на вкладений капітал в інших галузях був на рівні 20%. Необхідно вирахувати норму прибутку, отриманого підприємцем, і відповісти на запитання: чи вигідно йому вкладати свій капітал в оренду землі?

2. Користуючись даними таблиці, вирахувати:

а) суспільну ціну виробництва одного центнера зерна;

б) суспільну ціну виробництва всього зерна;

в) земельну ренту;

г) вказати вид цієї ренти й назвати умову її утворення.

Сорт

Витра

Се-

Зер-

Індиві-

Інди-

Суспі-

Рента

землі

ти ви

ред

но

ду-

відуа-

льна

роб

ня

в ц.

альна

льна

ціна

грн.

ництва

норма

ціна

виро-

вироб-

в грн.

При

вироби

виро-

бниц-

ницт-

бутку

ицтва

бниц-

тва

ва

в грн.

всього

тва 1

всього

1 ц.

зерна

ц.

зерна

грн.

100

120

100

120

100

120

3. Фермер орендує ділянку землі, на якій вирощує лимони. Затрати капіталу на те, щоб виростити 1 т лимонів, складають 1500грн. Ринкова ціна однієї тонни - 3500грн. Орендна плата визначена у 1700грн. Вирахувати норму прибутку фермера й відповісти на запитання: а)чому в даному випадку така висока орендна плата; б)який вид земельної ренти лежить в її основі; в)що є причиною цієї земельної ренти.

4. Розрахувати ціну ділянки землі при умові, щ₀ вона приносить щорічну ренту в 25 тис.грн., а банківський процент складає 8%.

5. Як буде змінюватись ціна землі, якщо: а)величина ренти з 15 тис.грн. зросте до 20 тис.грн. при банківському проценті, що дорівнює 5%; б)величина банківського процента впаде з 5% до 3% при величині ренти 15 тис.грн.?

6. Яку ренту приносила ділянка .землі, продана за 55 тис.грн., якщо банківський процент на той час складав 12%?