строительная коллекция зомби ферма

РОЗДІЛ 5

СВІТОВЕ ГОСПОДАРСТВО

ТЕМА 21

СВІТОВЕ ГОСПОДАРСТВО. МІСЦЕ УКРАЇНИ В СВІТОВОМУ ГОСПОДАРСТВІ

 

1. СВІТОВЕ ГОСПОДАРСТВО: СУТЬ, ЕТАПИ Й ЗАКОНОМІРНОСТІ РОЗВИТКУ

 

Об'єктивність фор­мування світового господарства

Формування суспільного капіталу не обмежується лише національними кордо­нами. На певному етапі історичного розвитку суспільства починає формуватись світове господарство. У зв'язку з цим постає проблема відтворення капіталу в межах супермакросистеми, тобто в межах світового господарства. В загальному плані під світовим господарством розуміється сукупність національних господарств та еконо­мічних зв'язків між ними.

Виникнення світового господарства - не випадковий процес, а об'єктивна закономірність розвитку суспільства, зумовлена форму­ванням в ході історичного розвитку суспільного виробництва матеріальних передумов цього процесу. Що це за передумови?

1. Перш за все - це міжнародний поділ праці, який визначає необхідність спеціалізації виробництва країн відповідно до їх природно-кліматичних, історичних та економічних умов, що забезпечує підвищення ефективності виробництва, економію затрат суспільної праці, раціональне розміщення продуктивних сил.

Спочатку визначальними факторами міжнародного поділу пра­ці були природні фактори: відмінність між країнами за наявніс­тю природних багатств, грунтово-кліматичні умови, географічне положення, розміри трудових ресурсів. Але, починаючи з другої половини 19 ст., в умовах розгортання НТР, фактором формування міжнародного поділу праці стає також рівень розвитку продук­тивних сил у різних країнах, стан науки й техніки. Це особливо очевидно на прикладі Японії й нових індустріальних країн -Південної Кореї, Тайваню, Сінгапуру та ін.

Нині номенклатура продукції, особливо промислових галузей, - настільки велика, що жодна країна не зможе забезпечити економічно вигідне виробництво всієї цієї номенклатури. Досвід багатьох країн показує, що найефективнішою є концентрація зусиль на створенні спеціалізованих галузей виробництва, органічно вписа­них у систему міжнародного поділу праці.

2. Спеціалізація на певному етапі породжує процес інтернаці­оналізації виробництва й всього господарського життя (тобто кооперування у світовому масштабі). Отже, інтернаціоналізація виробництва стає економічною формою розвитку міжнародного поділу праці та міжнародного усуспільнення виробництва. Однією з найважливіших форм інтернаціоналізації виробництва виступили транснаціональні корпорації66.

3. Інтернаціоналізація в свою чергу передбачає розвиток еко­номічної інтеграції, яка зумовлює тенденцію до економічної єдності світу на основі зближення й взаємо переплетіння націона­льних економік, проведення узгодженої державної економічної політики.

Суть міжнародної економічної інтеграції можна виразити через такі її найважливіші характеристики:

1. Міждержавне регулювання економічних процесів.

2. Поступове формування міжнаціонального господарського комплексу із загальною структурою відтворення.

3. Усунення адміністративних і економічних бар'єрів, що пе­решкоджають вільному руху товарів, робочої сили і фінансових ресурсів в межах регіону.

4. Зближення внутрішніх економічних умов держав, що беруть участь в інтеграційних об'єднаннях.

У сучасних умовах економічна замкненість національних гос­подарств не лише нераціональна, бо позбавляє економіку відокре­мленої країни переваг, що випливають з міжнародного поділу праці, спеціалізації та кооперації, а й практично неможлива. Тому тенденція до дедалі більшого зв'язку національних економік на сучасному етапі стала об'єктивно необхідною, а світове господарст­во все більше набуває ознак цілосності.

Основними факторами, які об'єктивізують цей процес (утво­рення світового господарства), є:

1. Розгортання науково-технічної революції, що вимагає об'єднання зусиль для використання сучасних досягнень науки і техніки,

2. Прагнення народів до мирного співіснування в умовах загро­зи ядерної війни.

 

66 Транснаціональні корпорації (ТНК) - корпорації, національні за капіталом та контролем, але міжнародні за сферою своєї діяльності.

3. Необхідність об'єднувати зусилля при вирішенні глобальних проблем.

Формування світового господарства - процес трива­лий і безперервний. Він розпочався відносно давно, триває зараз і буде продовжуватися в неосяжній перспективі. І хоча мета його, визначена об'єктивними тенденціями розвитку людства, залишається незмінною, окремі етапи цього історичного процесу досить суттєво відрізняються один від одного своїм конк­ретним змістом. З певною мірою умовності на сьогоднішній день можна виділити таких чотири етапи становлення світового госпо­дарства.

Перший етап. На цьому етапі створюються передумови для формування світового господарства у вигляді світового ринку. Тому його можна назвати підготовчим. Він най триваліший, бо охоплює період від першого великого суспільного поділу праці (5-4 тисячоліття до н.е.) до становлення великої машинної індустрії у виробництві (середина 19 ст.)-

Перший суспільний поділ праці породив передумови для вини­кнення місцевого ринку. Другий великий суспільний поділ праці зумовив появу грошової форми вартості та вихід торговельного обміну на рівень регіонального ринку. Третій великий суспільний поділ праці сприяв подальшому залученню різноманітних госпо­дарських одиниць до товарообміну, пізніше прискореному розвит­ку простого товарного виробництва і, як наслідок, зумовив переро­стання регіональних ринків у регіонально-світові.

Подальший розвиток суспільного поділу праці в епоху феодалі­зму, який вів до виникнення нових галузей економіки, поглиблен­ня спеціалізації всередині окремих галузей, а також великі гео­графічні відкриття дали відчутний поштовх для розвитку товарно-грошових відносин і подальшого формування світового ринку (15-17 ст.).

Нарешті, новий імпульс формування світового ринку отримало після утвердження в середині 19ст. у провідних країнах світу великої фабрично-заводської індустрії, яка вже об'єктивно не могла існувати без світового збуту. В міру розвитку масового виробництва світовий ринок став переростати у світове господар­ство, що означало висування на перший план замість переважно торговельних відносин виробничих зв'язків, основу яких склав вивіз капіталу. Наприкінці 19ст. цей процес, в основному, завер­шився.

Отже, утворення світового ринку, а на цій основі початок фор­мування світового господарства - встановлення довготривалих  виробничих, торговельних і фінансових зв'язків між різними країнами - означало кінець національної відокремленості країн світу в галузі економічній. А процес формування світового госпо­дарства вступив у свій історично другий етап.

Другий етап (середина 19 - початок 20 ст.). На цьому етапі світове господарство сформувалося як світове капіталістичне господарство, тобто воно об'єднало країни лише капіталістичної системи. Проте єдність соціально-економічної системи не означала рівноправності. Це світове господарство складалося практично з двох підсистем: а)ринкового господарства індустріально розвинутих країн і б)мало розвинутого ринкового і до ринкового господарства колоніальних та залежних країн. Між ними склалася система нерівноправного міжнародного поділу праці. Індустріально розвинуті країни (Англія, США, Франція та ін.) утримували монополію на кваліфіковану робочу силу, сучасні засоби виробниц­тва, найновіші науково-технічні знання, технології тощо. Колоніа­льні і залежні країни стали постачальниками сировини й дешевої робочої сили.

Третій етап (з 20-х - до 90-х рр. 20ст.). Цей етап починається з відокремлення від капіталістичної системи світового господарства Радянського Союзу, а після другої світової війни - ряду країн Східної Європи, Азії, Америки. Найважливішою характерною рисою цього етапу є те, що капіталістична система господарю­вання перестала бути всесвітньою. Поруч з нею виникла нова, соціалістична система світового господарства.

Проте процес формування єдиного світового господарства не припинився. В результаті мирного співіснування двох протилеж­них систем була досягнута певна макроекономічна рівновага на планеті. А кожна з цих систем, вбираючи в себе кращі риси протилежної системи, об'єктивно вступила на шлях конвергенції, тобто зближення з нею.

На жаль, цей процес був перерваний подіями кінця 80-х - по­чатку 90-х рр. Результатом їх був розпад світової соціалістичної системи господарства. Двополюсна світова модель макроекономічної рівноваги "Схід - Захід" практично перестала існувати. Розпо­чався 4-й, сучасний етап формування світової системи й знову на базі капіталістичної. Див. схему 154.

Бтапи формування світового господарства

Схема 154

Етапи

І етап ( до середини 19 ст.) створення світового ринку

2-й етап (середина 19-поч. 20 ст. )

створення світової капіталістичної системи госпо-_______дарства________

3-й етап ( 20-ті рр.- поч. 90-х

рр.) співіснування двох

світових систем

4-й етап (з поч. 90-х рр. 20 ст.)

реставрація капіталістичної системи світового господарства

 

Сучасний етап розвитку світового госпо­дарства характерний тим, що світова соціаліс­тична система, яка 70 років була складовою частиною світового господарства, розпалася. Країни, що виникли на території колишнього Радянського Союзу, стали на шлях реставрації капіталізму. Тому подальший розвиток світової економічної системи намітився як розвиток переважно67 світового капіталістичного господарства. Виходячи з цього, струк­тура сучасного світового господарства може бути представлена як сукупність трьох типів країн. Див. схему 155.

 

Схема 155

 Структура сучасного світового господарства

 

Розвинуті капіталістичні країни

Країни  капіталісти­чної орієнтації з малоефективною

економікою

Країни соціалістичної орієнтації

 

'7 Переважно, а не повністю тому, шо ще збереглися декілька країн, які офіційно йдуть по шляху оиіалістичного розвитку

 

Розгляд даної структури породжує закономірне запитання: в якій мірі однорідним і цілісним є світовий господарський ком­плекс з такою складною структурою? І запитання це не риторичне, бо ж від міри "сумісності" національних господарств залежить ефективність функціонування всієї світової економічної ситеми.

Навіть при поверховому огляді наведеної схеми можна зробити висновок, що сучасне світове господарство являє собою конгломе­рат найрізноманітніших країн - великих, середніх і малих, еконо­мічно й технологічно передових і дуже відсталих, дуже багатих і дуже бідних. Сюди входять країни, що знаходяться на різних щаблях суспільного розвитку, - від країн пост капіталістичних до країн з багатоукладними, в тому числі напівфеодальними й напів­патріархальними структурами. Зрозуміло, що при такому розмаїтті умов, у яких знаходяться різні країни сіту, говорити про форму­вання цілісного всесвітнього господарства можна лише гіпотетично, тобто як про тенденцію. Цей процес займе дуже тривалий проміжок часу. Адже поняття цілісності системи національних держав передбачає такий ступінь взаємозв'язку й взаємозалежності кожної держави з усією системою, при якій одна держава без іншої існувати не може.

Об'єктивність виникнення світового господарства означає, що його функціо­нування охоплює не випадкові відносини економічного характеру, що складаються між окремими країнами, а є закономірним процесом, в основі якого лежать вимоги певних об'єктивних економічних законів.

Світове господарство формується як сукупність національних господарств, тому цілком очевидно, що закони, регулюючі націо­нальні економіки, повинні розповсюджувати свій вплив і на світовий господарський рівень, набуваючи, звичайно, певної специфіки. Саме про цю специфіку, а не про якісь нові закони, повинна йти мова. Причому не всі економічні закони, особливо специфічні, проявляються на світовому рівні в однаковій мірі. Залежить це від багатьох факторів і передусім від рівня розвитку інтеграційних процесів. Про які економічні закони йдеться?

Основним середовищем, в якому відбувається формування сві­тового господарства, є ринкове середовище. А це означає, що практично всі відносини функціонування світової економіки, особливо на сучасному етапі, коли вона знову набуває форми всесвітнього капіталізму, опосередковуються через мінові відноси­ни, основним регулятором яких виступає закон вартості.

Закон вартості на світовому ринку проявляється через інтернаціональну вартість і світові ціни. Інтернаціональна

Закономірності функ­ціонування світово­го господарства

 

вартість виступає як прояв суспільно-необхідного робочого часу в міжнародному масштабі. Національний же суспільно-необхідний робочий час виступає як індивідуальний робочий час. Тобто, інтернаціональна вартість формується як середньосвітова величи­на, в результаті конкуренції між різними державами та іншими суб'єктами світових ринкових відносин.

Проте у формуванні інтернаціональної вартості беруть участь не всі товари, що виробляються в різних країнах, а лише ті, що експортуються на світовий ринок. Тому ступінь впливу національ­ної вартості на інтернаціональну залежить від питомої ваги окре­мих країн у загальному обсязі продажу окремих товарів на світо­вому ринку. А оскільки більша частина продукції, що реалізується на світовому ринку, виробляється в розвинутих країнах в умовах більш високого рівня продуктивності праці, ніж у країнах з малоефективною економікою, постільки інтернаціональна вартість більшості видів товарів визначається рівнем національної вартості, яка складається в розвинутих країнах. А це означає, що в менш розвинутих країнах трудові затрати на виробництво одиниці продукції виявляються вищими інтернаціональних (суспільно-необхідних) і при обміні товарами на світовому ринку вони не отримують еквівалента. Отже, більш високий доход від експор­ту товарів отримують країни високорозвинуті.

Нееквівалентний обмін на світовому ринку здійснюється та­кож у результаті монополізації його гігантськими ТНК, що веде до значного відхилення цін від інтернаціональної вартості. Причому монопольний прибуток реалізується як через монопольне високі, так і через монопольно низькі ціни, якими маніпулюють монополі­стичні об'єднання розвинутих країн у торгівлі з менш розвинутими країнами. Зокрема, ціни на товари, що реалізуються монополіста­ми, суттєво піднімаються вгору від інтернаціональної вартості, а ціни на товари, які вони купують,, опускаються донизу. Завдяки цьому відбувається "перекачування" значної частини національно­го багатства, створеного в країнах з малоефективною економікою, в країни з економікою високорозвинутою, що й надалі передбачає збільшення розриву в рівнях їх економічного розвитку.

Процес формування інтернаціональної вартості не є однознач­ним. Існує багато факторів, що стоять на його перешкоді. Це зовнішньоторговельні й валютні обмеження, коливання курсів валют, політичні неузгодження та ін. Дія їх позначається на рівні світових цін, що дало підставу деяким економістам заперечувати дію закону вартості на світовому ринку як основного регулятора цін. Проте короткочасні коливання цін, що відбуваються під впливом названих факторів, мають випадковий характер, не

відображають довгострокових тенденцій, в яких саме й виявляєть­ся універсальна дія закону вартості як регулятора ринкових відносин взагалі, в тому числі й на світовому ринку.

Аналогічно закону вартості з певною специфікою проявляють­ся, як регулятори тих чи інших сфер функціонування світового господарства, й інші економічні закони: попиту і пропозиції, відповідності виробничих відносин рівню й характеру розвитку продуктивних сил, зростаючих потреб, економії часу тощо.

Разом з тим для світового господарства, як єдиної цілісної си­стеми, властиві й свої специфічні закономірності.Насамперед, -це тенденція до інтернаціоналізації господарського життя, яка протистоїть іншій тенденції - до національного відокрем­лення. З розвитком світового господарства перша тенденція бере верх над другою: неухильно зростає зовнішньоторговельний оборот усіх країн, збільшуються масштаби міжнародного руху капіталу, швидко зростають обсяги виробництва на закордонних філіях ТНК, все більше переплітається міжнародна діяльність великих банків і т.д.

Важливішою закономірністю сучасного світового господарства є нерівномірність розвитку його окремих частин і загострення суперництва між ними на цій основі. Так, сучасне світове господарство охоплює близько 200 країн, які чітко поділяються на дві історичні спільноти, - "високорозвинутий центр" і "периферія, що розвивається". До першої входить 20-25 країн, які займають провідні позиції в економіці світу, з розвинутими господарською й соціальними функціями держави. Ці країни відрізняються висо­ким рівнем продуктивних сил, інтенсивним типом розвитку економіки, єдиним відтворювальним процесом у рамках націона­льних господарств. Тут зосереджена переважна частина економіч­ного й науково-технічного потенціалу світу - 3/4 сукупного ВВП і більше 9/10 усіх наукових видатків. У цих же країнах розташова­ні головні фінансові центри, основні вузли комунікацій.

Інша, значно більша соціальна спільність, охоплює більш як 170 країн, що розвиваються, в яких проживає 4/5 населення планети, її головна особливість - різноманітність соціальних укладів, а також перехідних форм суспільних відносин. У багатьох країнах цієї спільноти процес формування національних госпо­дарств ще не завершений, в них переважає екстенсивний, а в деяких і детенсивний тип господарювання. Країни цієї групи значно відстають за рівнем економічного розвитку від країн першої групи. Так, у 1985р. ВВП на душу населення в "розвинутому центрі"

складав 10580 дол., а в країнах "периферії" - лише 970 дол.68. Розрив цей продовжує зростати, що особливо проявляється в споживанні ресурсів планети. Близько 85% усіх сировинних і енергетичних ресурсів споживають країни, в яких проживає "золотий мільярд" населення, і лише 15% споживає все інше населення планети, яке проживає в країнах з малорозвинутою економікою. Зрозуміло, що така ситуація є реальною базою для визрівання й загострення глобальних соціальних конфліктів.

Закономірністю світового господарства е також безперер­вна конкурентна боротьба за ринки збуту, сфери прикладання капіталу, джерела сировини й дешевої робочої сили. Ця бороть­ба в сучасних умовах ведеться не стільки між окремими держава­ми, скільки між великими фінансово-промисловими угрупування-ми й особливо між гігантськими ТНК, які реально на сьогоднішній день поділяють між собою світ на сфери впливу.

 

2. ОСНОВНІ ФОРМИ МІЖНАРОДНИХ ЕКОНОМІЧНИХ

 ВІДНОСИН ТА ВИДИ ІНТЕГРАЦІЙНИХ ФОРМУВАНЬ

 

Форми еконо­мічних відносин

Основними формами економічних відно­син, через які проявляється функціонування світової системи господарства, є форми,

представлені в схемі 156.

Схема 156

Міжнародна торгівля

 

 

 

 

 

 

 

Міжнародний обмін технологіями

 

 

 

Ф

0

р

м

й

 

 

 

Міжнародний рух капіталів

 

 

 

Міжнародні валют­ні відносини

 

 

 

 

 

 

 

Міжнародні креди­тні відносини

 

Міжнародна міграція робочої сили

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розглянемо ці форми по суті.

Міжнародна торгівля - це форма функціонування світового ринку, під яким розуміється система обміну товарами й послугами на міжнародному рівні. Світовий ринок є складовою частиною світового господарства. Тому, хоча міжнародна торгівля існувала давно, світовий ринок сформувався (мова про це йшла в попередніх

 

лн Современньїй империапизм: тенденции й противоречия. - М.:МьІсль. 1988. -С.338.

 

темах) лише в період зародження й розвитку капіталістичних відносин. Особливостями світового ринку є те, що на ньому, по-перше, формується інтернаціональна вартість, по-друге, склада­ються світові ціни, в основі яких лежить інтернаціональна вар­тість. Характерною особливістю світового ринку на сучасному етапі є відносно високий ступінь його монополізації, оскільки світова торгівля стає ареною панування міжнародних монополій, особливо транснаціональних. Істотно впливає на розвиток міжнародної торгівлі також державна зовнішньоекономічна політика.

Міжнародний рух капіталу. Найважливішою тенденцією в міжнародних економічних відносинах з 20 ст. стало те, що поруч з вивозом товарів набуває все більшого значення вивіз капіталу. В сучасних умовах це практично основна форма міжнародних економічних відносин.

Необхідністю і головною причиною вивозу капіталу є його від­носний надлишок і монополізація національного ринку, що не гарантує його прибуткового застосування. Отже, капітал спрямову­ється за кордон у пошуках більш високого прибутку.

Існує дві основні форми вивозу капіталу: вівіз позичкового й підприємницького капіталу. Позичковий капітал вивозиться у вигляді міжнародних позик, що надаються як державами, так і великими міжнародними банками та валютними фондами (Міжна­родний банк реконструкції, Світовий банк, Міжнародний валют­ний фонд тощо). Позичковий капітал вивозиться: а)у вигляді будівництва за кордоном власних (або на паях) підприємств; б)шляхом придбання акцій закордонних підприємств; в)шляхом відкриття за кордоном власних філій або дочірних підприємств.

Міжнародна міграція робочої сили. Створення великої ма­шинної індустрії викликав розвиток і такої форми міжнародних економічних відносин, як міжнародна міграція робочої сили. Вона проявляється в еміграції (виїзді робочої сили за кордон) та імміг­рації (приплив робочої сили з-за кордону). Звичайно, на міжнаро­дну міграцію робочої сили впливають і національні, й політичні, й ідеологічні фактори. Проте визначальними виступають фактори економічні.

Необхідність міжнародної міграції робочої сили зумовлена не­рівномірністю нагромадження капіталу, існуванням відносного перенаселення (безробіття) як постійного джерела надлишкових робочих рук в одних країнах і недостача дешевої робочої сили в інших.

Характерною рисою міжнародної міграції робочої сили в сучас­них умовах є рух двох різних типів мігрантів з відсталих країн у розвинуті. Один тип - це наукові кадри v спеціалісти (так звана.

втеча розуму), інший тип - це некваліфікована або малокваліфікована робоча сила, основною сферою зайнятості якої є галузі, де переважає важка ручна праця.

Міжнародний обмін технологіями. В умовах НТР великих масштабів досягає міжнародний технологічний обмін. Він відбува­ється в різних формах, які включають продаж готових товарів, комплектуючого обладнання для виробництва, а також патентів, ліцензій, ноухау69. Продаж технологій має двояку мету. По-перше, вони продаються як звичайний товар, по-друге, продаж технологій використовується як ефективний засіб конкурентної боротьби на світовому ринку.

Міжнародні валютні відносини. В зв'язку з тим, що практич­но всі міжнародні економічні відносини мають вартісне вираження й опосередковуються грошовими формами, між країнами світового господарства формуються певні міжнародні валютні відносини. Важливою характеристикою стану тієї чи іншої країни в системі цих відносин є стан платіжного балансу.

Платіжний баланс - це виражене у валюті кожної окремої країни співвідношення між сумою платежів, отриманих з-за кордону, й сумою платежів, переведених за кордон за певний період часу, як_ правило, за рік. Стан платіжного балансу залежить від багатьох факторів. Серед них: стан зовнішньоторговельного балансу, міжнародного балансу послуг і руху інвестиційних доходів (прибутків, дивідендів, процентів), балансу міжнародного руху довгострокового й короткострокового кредиту тощо.

Стан платіжного балансу безпосередньо впливає на курс валюти тієї чи іншої держави. При активному платіжному балансі курс даної національної валюти підвищується відносно валют інших країн, при пасивному - навпаки понижується.

У сучасних умовах у світовому господарстві функціонує так звана ямайська міжнародна валютна система. Золото, як валютна цінність з цієї системи виключено. В основу визначення валютних паритетів покладені "спеціальні правила запозичення" -СДР70. Величина одиниці СДР визначається кошиком валют, до якого входять: долар США, німецька марка, японська ієна, англій­ський фунт стерлінгів, французький франк.

Міжнародні кредитні відносини. На основі руху позичкового капіталу в сфері міжнародних економічних відносин виникає міжнародний кредит. Він означає надання в масштабі світового господарства валютних і товарних ресурсів на умовах повернення,

 

' Ноу-хау - непатентовані технологічні секрети виробництва } Перші літери від англійських слів Sресіаl  drawing rights

 

строковості й платності. Суб'єктами (кредиторами й позичальни­ками) міжнародних кредитних відносин виступають банківські й промислові корпорації, державні організації, міжнародні й регіо­нальні фінансово-кредитні інститути. Міжнародний кредит відо­бражає процес інтернаціоналізації світового виробництва.

Рух позичкового капіталу в світовому масштабі привів до фор­мування світового ринку капіталів. Він являє собою сукупність національних і міжнародних ринків капіталів. На цьому ринку розвинуті країни світу виступають одночасно і як кредитори, і як боржники, більшість же країн, що розвиваються, як боржники. (До останніх відноситься й Україна), їх сумарний зовнішній борг досяг астрономічних вершин - більш як трильйон доларів, що означає повну втрату ними економічної самостійності.

Види інтеграцій­них об'єднань

На  основі  інтернаціоналізації  господарського життя починається процес міжнародної економічної інтеграції. Найбільшого поши­рення інтеграційні процеси отримали в Західній Європі. Зокрема, ще з перших післявоєнних років функціонують митний, а потім економічний союз Бельгії, Нідерландів і Люксембурга. У 1951р. шість країн Західної Європи (Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Франція, ФРН і Італія) створили Європейське об'єднання вугілля й сталі (ЄОВС).

Своє завершення цей економічний інтеграційний процес одер­жав з моменту укладення між цими шістьма державами 25 березня 1957р. у Римі угоди про створення Європейського економічного співтовариства (ЄЕС), яке отримало назву спільного ринку. Пара­лельно з спільним ринком у 1960р. утворюється другий західно­європейський інтеграційний блок - Європейська асоціація вільної торгівлі (ЄАВТ). До його складу ввійшли Великобританія, Австрія, Данія, Норвегія, Португалія, Швейцарія, а з 1961р. - в якості асоційованого члена - Фінляндія.

Програма ЄЕС спочатку передбачала тринадцятирічний (до 1970 року) "перехідний період", впродовж якого планувалось здійснити такі заходи:

а) скасувати митні тарифи й кількісні обмеження на всі товари у взаємній торгівлі й встановити єдиний митний тариф, а також єдину торговельну політику проти "третіх країн";

б) зняти обмеження для вільного переміщення робочої сили, послуг і капіталів у межах співтовариства;

в) виробити єдину політику в галузі сільського господарства й узгодити загальну економічну політику;

г) скоординувати соціально-економічне законодавство країн-учасниць, створити політичний союз.

Інтеграційна програма ЄАВТ була значно вужча. В ній передбачалося усунути лише взаємні митні тарифи на промислові товари. Тому спільний ринок виявився сильнішим. Це проявилося в тому, що у 1973р. до нього перейшли Англія, Данія й Ірландія. А в 80-х рр. рамки ЄЕС розширилися за рахунок вступу до нього Греції, Ісландії й Португалії. Отже, тепер до нього входить 12 держав. Окрім того, ЄЕС має договори з абсолютною більшістю країн світу й багатьма міжнародними економічними об'єднаннями.

Реальні досягнення ЄЕС за період його існування досить відчу­тні. Скасування митних обмежень сприяло збільшенню товарообо­роту в рамках співтовариства. Зросло світове господарське значен­ня ЄЕС. Відчутно збільшилась потужність західноєвропейських монополій. Проте не всі пункти початкової програми були викона­ні, що значною мірою вплинуло на темпи економічного зростання країн-учасниць блоку. Це викликало необхідність поглиблення інтеграційних процесів.

Відповідно до прийнятого в 1985р. Єдиного європейського акту створення Єдиного внутрішнього ринку країн ЄЕС завершилося. Були зняті останні обмеження на шляху вільного руху капіталів, робочої сили, товарів і послуг з однієї країни в іншу. А саме ЄЕС отримало нову назву - Європейське співтовариство (ЄС), яке з 01.01.1994р. трансформувалось у Європейський союз (ЄС).

Європейський союз має свій загальний бюджет, ведеться підго­товка для створення єдиної валютної системи, зокрема, введення єдиної грошової одиниці, яка отримала назву "євро", заплановано на 01.01.1999р. У цьому об'єднанні функціонують наднаціональні адміністративні органи, такі, як Рада міністрів, Європейський парламент. На порядку денному стоїть питання й про політичне об'єднання країн-членів ЄС.

Європейський союз - не єдиний приклад регіональної інтегра­ції. Нині в світі нараховується близько 15 регіональних економіч­них об'єднань. Найвідоміші з них: а)Асоціація держав Південно-Східної Азії (АССАН), куди входять Індонезія, Малайзія, Тайланд, Філіппіни; б)Латиноамериканська асоціація інтеграції (ЛАІ), яка об'єднує Аргентину, Болівію, Бразилію, Венесуелу, Колумбію, Мексику, Парагвай, Перу, Уругвай, Чилі, Еквадор.

Розвиток економічної інтеграції країн світу й надалі буде по­ширюватись і виступати в найрізноманітніших формах тому, що це магістральний шлях в майбутнє планетарної цивілізації. Підтвер­дженням цього є укладення договору про регіональну інтеграцію національних економік Білорусії і Росії у травні 1997р. Своєю економічною метою новоутворений Союз передбачає підвищення рівня життя народів і створення сприятливих умов для всебічного

гармонійного розвитку особи. Виходячи з цього, визначені головні економічні завдання, які передбачається реалізувати в найближчій перспективі: а)створення єдиного економічного простору держав - учасниць Союзу; б)створення й розвиток загальної інфраструктури, і передусім об'єднаних транспортної та енергетичної систем, системи зв'язку, єдиного науково-технологічного та інформаційно­го простору; в)уніфікація грошово-кредитних, бюджетних та податкових систем, а також створення необхідних умов для введення єдиної валюти; г)створення умов для розвитку взаємної торгівлі (єдиного митного простору) й встановлення єдиного митного тарифу і єдиної торговельної політики щодо третіх країн; д)погодження структурної політики з метою ефективного викорис­тання економічного потенціалу країн-учасниць Союзу.

Для забезпечення задач Союзу на паритетних засадах утворюються такі наднаціональні органи: Вища Рада Союзу, Парламентські Збори Союзу, Виконавчий Комітет Союзу. Нині найбільш поширеними є види економічної інтеграції, представлені у схемі 157.

 

Схема 157

 Види економічної інтеграції країн світу

Зона вільної торгівлі

Митний союз

Види

Загальний ринок

Економічний союз

 

Зона вільної торгівлі. Країни-учасниці цього об'єднання об­межуються скасуванням митних бар'єрів у взаємній торгівлі.

Митний союз. Вільне переміщення товарів і послуг всередині об'єднання доповнюється єдиним митним тарифом щодо "третіх країн".

Загальний ринок. У такому об'єднанні ліквідуються митні бар'єри між країнами не тільки для торгівлі, але й для переміщен­ня капіталів і робочої сили.

Економічний союз. Передбачає проведення єдиної економічної політики створення ситеми міждержавного регулювання соціально-економічних процесів.

 

3. ПРОБЛЕМИ ІНТЕГРАЦІЇ ЕКОНОМІКИ

 УКРАЇНИ В СВІТОВЕ ГОСПОДАРСТВО

 

Україна і світове господарство

В умовах, коли міжнародний поділ праці привів до формування світового господарства, ———— жодна країна світу не може забезпечити високу ефективність свого національного виробництва, якщо воно не інтегрується в тій чи іншій мірі у виробництво світове. Це безпосередньо стосується й України.

Формально Україна як член ООН входить до держав світового співтовариства. Вона визнає й виконує статут ООН та міжнародне право, які регулюють міждержавні, політичні, дипломатичні, соціальні, культурні та економічні міжнародні відносини. Отже, Україна певною мірою співробітничає з країнами світу. Проте реально переваги міжнародних економічних відносин країна може використовувати лише тоді, коли її економіка буде інтегрована в світове господарство, тобто буде складовою частиною цього госпо­дарства.

Які ж реальні шанси України на таку інтеграцію? Відповідаю­чи на це запитання, слід пам'ятати, що одного бажання тут мало. Що мається на увазі?

1. Світове господарство - це цілісний економічний організм, що виступає матеріальною основою держав світового співтовариства, в якому вже склалися певні відносини попиту й пропозиції, конку­ренції і монополії, макроекономічної рівноваги. Тому включення до нього нових держав - складний і тривалий процес.

2. Стримує інтеграцію національної економіки України в світо­ве господарство й те, що Україна як суверенна держава ще не має достатнього досвіду в налагодженні економічних зв'язків з країна­ми світового співтовариства.

3. Значною перешкодою для входження України в систему сві­тового господарства є те, що в ній ліквідовані структури, за допомогою яких здійснювалась зовнішньоекономічна діяльність у минулому. Нові ж зовнішньоекономічні органи (Міністерство зовнішньоекономічних зв'язків, Державний митний комітет, Національний банк України тощо) ще недостатньо авторитетні та компетентні, а отже, малоефективні.

У той же час стояти осторонь загальносвітових інтеграційних процесів Україна не може тому, що, по-перше, ці процеси визна­чають напрямок та перспективи розвитку світової економіки й суспільства в цілому. По-друге, економіка України перебуває зараз у кризовому стані, вийти з якого вона, як свідчить досвід шести років, самотужки не зможе. Тому розвиток зовнішньоекономічних

науково-технічних та валютно-фінансових відносин України з державами світового співтовариства може стати одним із найваж­ливіших факторів стабілізації господарства.

Отже, необхідність входження України в світове господарство сумнівів не викликає. Тому на порядок денний виносяться питан­ня місця, яке Україна займе в структурі світового господарства. Адже, як було з'ясовано раніше, світове господарство - це конгло­мерат країн "центру" і країн "периферійних". Вирішення цієї проблеми залежить від ряду факторів організаційного й економіч­ного характеру.

Україна завжди мала тісні економічні зв'язки з країнами світу. Але зараз її включення в систему світового господарства має свої особливості, пов'язані з статусом самостійності. Новий статус країни зумовив необхідність створення нової нормативно-правової бази зовнішньоекономічних відносин. Головними економіко правовими документами, що регламентують включення України в систему світового господарства, є: а)Декларація про державний суверенітет України (липень 1990р.); б)3акон України "Про зовні­шньоекономічну діяльність" (квітень 1991р.). Зокрема, в Законі докладно розроблені принципи та види зовнішньоекономічної діяльності, права й обов'язки суб'єктів міжнародних економічних відносин, механізм управління зовнішньоекономічною діяльністю і т.д.

Серед інших законодавчих актів, що посилюють економіко-правові основи та сприяють інтеграції національної економіки у світове господарство, - закони "Про іноземні інвестиції" (березень 1992р.), "Про загальні засади створення й функціонування спеціа­льних (вільних) економічних зон" (жовтень 1992р.). Це також декрети Кабінету Міністрів про митні правила, оподаткування бартерних операцій у зовнішньоекономічній діяльності, постанови Верховної Ради про формування валютних фондів, Положення про проведення міжнародних торгів (тендерів) на території України тощо.

Названі документи покликані були забезпечити залучення в економіку України іноземних капіталовкладень, націлити на раціональне використання валютних надходжень, сприяти адапта­ції національних виробників до умов функціонування світового ринку, а Україні забезпечити достойне місце в світовій економіці. Але через цілий ряд причин ефект від цих нормативних актів був дуже малий, а в окремих випадках навіть зворотний. Іноземний капітал у тих розмірах, на які сподівалися, в економіку України не прийшов, валюта вітчизняних підприємців осіла на рахунках закордонних банків, а національний виробник не витримав конку­ренції з іноземним імпортом, для якого названі вище закони й декрети   відкрили  зелену  вулицю.   Отже,   перші  спроби   України вписатися в світову економіку на рівних виявилися невдалими, р

Експортний по­тенціал України

 Інтеграція економіки України в світове го-

сподарство не є самоціллю. Вона повинна , забезпечити зростання ефективності національ­ної господарської системи в результаті найбільш вигідного викори­стання ресурсів, які є відносно надлишковими в країні, з одного боку, а з іншого, шляхом насичення національної економіки ресурсами, яких е обмаль, але без яких вона функціонувати не може.

Напередодні проголошення самостійності економіка Украши забезпечувалася продукцією власного виробництва на 82%. За межі Украши вивозилось понад 16% суспільного продукту, в т.ч понад 40% чорних металів і металевих виробів, окремих видів енергетичного, підйомно-транспортного, нафтового, хімічного й ковальсько-пресового устаткування, автомобілів, тракторів, екска­ваторів, тепловозів, автобусів, сільськогосподарської техніки й цукру. Отже, Україна мала значний експортний потенціал, який би міг послабити, а то й нейтралізувати її залежність від інших країн, які постачають їй різні види мінеральної, паливно-енергетичної, лісової, та іншої сировини. Про потужність експорт­ного потенціалу України свідчать такі цифри. Частка України в останні роки існування СРСР становила 20% загальносоюзних експортних поставок. Продукція, вироблена в Україні, направля­лася в 123 країни світу, а суб'єктами міжнародних господарських зв'язків були понад 1400 її підприємств, обсяг експортних поста­вок яких становив близько 7млрд.крб.

Але, незважаючи на значні потенційні можливості, ефектив­ність інтегрування економіки України в світове господарство на сучасному етапі досить низька. Це зумовлено рядом як суб'єктивних так і об'єктивних причин, серед яких передусім слід зазначити:

1. Катастрофічне падіння обсягів виробництва, що є наслідком загальної кризи, яка охопила соціально-економічну систему країни. ВНП порівняно з 1990р. скоротився майже на 70%. Отже, забезпечення країни власною продукцією значно впало, а залеж­ність від інших країн почала загрожувати існуванню держави взагалі.

2. Різка й непродумана переорієйтація України на інтеграцію з країнами Європи й розрив об'єктивно зумовлених економічних зв'язків з країнами СНД, внаслідок чого були втрачені традиційні ринки на Сході, а доступ на західні ринки так і залишився про­блематичним.

3. Низька якість і висока собівартість продукції, що випуска­ється вітчизняним виробником, і в результаті ЇЇ низька конкурен­тоспроможність. Отже, на західні ринки доступ для неї закритий.

4. Недосконалість системи управління зовнішньоекономічними відносинами.

В результаті зовнішньоекономічні зв'язки України на сучасно­му етапі характеризуються негативними тенденціями. Особливо це проявляється у сфері міждержавної торгівлі. По-перше істотно скоротився обсяг експорту України. По-друге, в експорті України переважають паливно-сировинні товари, а питома вага машин та обладнання дуже мала. По-третє, в експорті майже відсутня продукція, що виробляється згідно з договорами про міжнародну спеціалізацію та кооперування виробництва, що свідчить про низький рівень участі України в міжнародному поділі праці. По-четверте, незначна частка в експорті виробів сучасної техніки, технологій, ліцензій. По-п'яте, велика питома вага в експорті бартерних операцій (70-80%). Слід зауважити, що бартерні угоди, як правило, здійснюють приватні фірми й особи на невигідних для держави умовах. Це практично форма первісного нагромадження капіталу, в результаті якого, з одного боку, йде розкрадання національного багатства, а з іншого, - кримінальне збагачення окремих осіб.

Названі обставини визначають те місце, яке може зайняти і практично вже займає Україна в системі міжнародного поділу праці. Це місце периферійної країни, яка покликана своїми сировинними ресурсами, дешевою робочою силою й територією для розміщення екологічно шкідливих виробництв обслуговувати високо розвинуті країни "центру". Тому, якщо Україна має наміри залишитися суверенною незалежною країною, вона повинна терміново докорінно змінювати акценти в зовнішньоекономічній діяльності. Особливо це стосується напрямів розвитку міжнарод­них господарських відносин.

4. ІНТЕГРАЦІЙНІ ЗВ'ЯЗКИ Й МЕХАНІЗМ

МІЖНАРОДНОГО СПІВРОБІТНИЦТВА УКРАЇНИ

Напрями інтеграційних зв'язків

Геополітичне положення Украши визначає можливість її інтеграції в двох основних напрямах.

1. Інтеграція з країнами, що утворилися на території колиш­нього Радянського Союзу, й країнами Східної Європи, які входили

до Ради економічної безпеки. Умовно назвемо його східно-азіатським напрямком.

2. Інтеграція з країнами Заходу, які складають основу капіталістичної системи господарювання. Умовно назвемо цей напрямок європейським.

Який з цих напрямків є найбільш перспективним для України? Якщо відкинути політичні амбіції й виходити лише з інтересів України та добробуту її народу, то можна однозначно сказати, що на даному етапі - перший. Чому?

По-перше, тому, що економіка України вже була інтегрована з економікою цих країн на 60-80%. Отже, зникає потреба істотної переорієнтації виробництва на нові ринки збуту сировини та енергоносіїв.

По-друге, рівень технічного, організаційного, технологічного, економічного, нарешті, психологічного розвитку в цих країнах такий же, як і в Україні, що знімає потребу пристосування до нових умов з названих параметрів.

По-третє, ринки цих країн мають стільки вільних ніш і цілих сегментів, що зайняти їх для України не представляє особливих труднощів, уникаючи тим величезних втрат на подолання конкурентних бар'єрів.

По-четверте, відсутність мовного бар'єру, спільність традицій, інтересів та долі в умовах, коли розвинуті країни світу прагнуть перетворити новоутворені держави з малоефективною економікою в свій сировинний придаток і сфери для прибуткового прикладання капіталу, теж дуже важливий фактор.

Орієнтація ж на Захід у даних умовах виглядає безперспективною. Чому?

По перше, тому, що західний ринок давно поділений на сфери впливу, й пробитися на нього при сучасному рівні розвитку економіки Україні практично неможливо.

По-друге, іноді можна почути (особливо в засобах масової інформації), що Захід нам допоможе стати на ноги й зайняти достойне місце в європейській економіці. Чи насправді це так? Захід має свої проблеми. Він живе за законами ринку, а ці закони заперечують можливість випестування для себе зайвого сильного конкурента. Тому сподівання на те, що Захід допоможе Україні стати сильним конкурентом на європейському ринку, - утопія.

По-третє, Заходу вигідно отримати нову сферу для прикладання капіталу з дешевою робочою силою та ще й з неосяжним ринком. Йому треба мати територію, де можна розміщати екологічно шкідливе виробництво й захоронювати радіоактивні та інші шкідливі відходи виробництва.

Механізм міжнародно­го співробітництва

Отже, Захід зацікавлений тримати якнайдовше Україну (як і інші новоутворені країни) в тому стані, в якому вони зараз перебу­вають.

Проте зроблені висновки не слід сприймати як ігнорування або заперечення економічних відносин України з країнами Заходу. Економічні зв'язки повинні бути, їх необхідно нарощувати, створюючи необхідне середовище для ефективного інтегрування в європейську економіку. Але робити це слід у міру визрівання можливостей, в міру відкриття на європейському ринку ніш, які Україна може заповнити, а не за рахунок втрати економічної самостійності держави.

При формуванні сучасних зовніш­ньоекономічних зв'язків України особливе значення надається становлен­ню механізму господарського співробітництва, під яким розуміється сукупність форм, методів і принципів, що забезпечу­ють ефективну взаємодію господарських суб'єктів України з партнерами з зарубіжних країн.

Головними структурними елементами механізму господарського співробітництва України на міжнародній арені виступають:

1. Програмно-цільові форми та методи координації господарсь­ких міжнародних відносин, тобто: а)погодження довгострокових програм економічного та науково-технічного співробітництва між Україною та державами світового співтовариства; б)укладення договорів, угод про розвиток взаємних господарських зв'язків між зацікавленими партнерами.

2. Сукупність товарно вартісних важелів, що використовуються в міжнародних господарських відносинах, таких, як: відповідна валютна, податкова, кредитна, депозитна, цінова й митно-тарифна політика.

3. Організаційно-економічні інструменти, а саме: міжнародні господарські організації, товариства, інститути, центри, банки, біржі, а також форми економічних зв'язків.

4. Правові норми, акти, положення, що регулюють міжнародні економічні зв'язки.

Використовуючи цей механізм та постійно його вдосконалюю­чи, Україна повинна виступати на світовій арені й включатися в розвиток взаємних господарських відносин з країнами світового товариства. Саме це є однією з важливих підойм, що приведуть до стабілізації національного господарства та сприятимуть зростанню добробуту населення України.

ЗАПИТАННЯ ДЛЯ ПОВТОРЕННЯ:

1. Що таке світове господарство і в чому полягає об'єктивність його формування?

2. В чому ви вбачаєте зв'язок між поділом праці й виникнен­ням світового господарства?

3. Що ви розумієте під міжнародним поділом праці, спеціалі­зацією й інтеграцією виробництва?

4. Дайте характеристику етапів формування світового госпо­дарства.

5. Які групи країн включає сучасна структура світового госпо­дарства?

6. Які ви можете назвати закономірності утворення світового господарства?

7. Назвіть основні форми міжнародних економічних відносин і дайте їх характеристику.

8. Які ви знаєте види інтеграційних об'єднань і чим вони відрі­зняються одне від одного?

9. Прослідкуйте процес формування такого інтеграційного об'єднання, як Європейський союз.

10. Які ви можете назвати фактори, що негативно впливають на процес інтеграції економіки України в економіку світового господарства?

11. Охарактеризуйте експортний потенціал України.

12. Назвіть негативні тенденції, характерні для експорту Укра­їни.

13. Які ви можете назвати можливі напрямки розвитку інтег­раційних зв'язків України? Обгрунтуйте найбільш перспективний напрямок.

14. Які' основні елементи включає в себе механізм міжнародно­го співробітництва України?



строительная коллекция зомби ферма