Т Е М А 5

СУСПІЛЬНИЙ ПРОГРЕС ТА ЙОГО ПЕРІОДИЗАЦІЯ

1. ТЕХНОЛОГІЧНІ СПОСОБИ ВИРОБНИЦТВА - ЕТАПИ ЛЮДСЬКОЇ ЦИВІЛІЗАЦІЇ

 

Поняття технологіч­ного способу вироб­ництва

На сучасному етапі розвитку людства йде процес розгортання технологічної революції. Значення її виходить далеко за суто технологічні рамки. Підготовка й освоєння нової технічної бази - це не тільки технічна й навіть не суто економічна проблема. Це проблема насамперед, соціальна, оскільки вона визначає долю людства на перспективу.

Соціальні системи не можуть бути байдужими до змін у тех­нологічному базисі суспільства. Що ж собою являє технологічний базис і яке місце він посідає в суспільно-економічній системі? Щоб відповісти на це питання, необхідно поруч із суспільними способа ми виробництва, про які мова йшла раніше, виділяти й технологі­чні способи виробництва.

Технологічний спосіб виробництва (ТСВ) - це історично ви­значений спосіб поєднання різних компонентів у системі продук­тивних сил, насамцеред людини та технічних засобів праці. Див. схему 38. ТСВ характеризує ті взаємовідносини людей у процесі виробництва, які зумовлюються характером виробничих операцій. Див. схему 39.

Схема 38

Технологічний спосіб виробництва

                       Засоби виробництва

 

Матеріали                                                    Технології

 

                          Людина

Енергія                                                       Організація

                                                                                                  

                                                                   виробництва                                      

 

Схема 39

Приклад виробничих відносин, зумовлених технологією виробництва сталі

рудокоп

чавуноливарник

сталевар

прокатник

Такі відносини, на відміну від виробничих соціально-еконо­мічних відносин, виникають не в процесі привласнення засобів виробництва, а безпосередньо у виробничому процесі. Тому слід відрізняти ТСВ від суспільно-економічного способу виробництва. Останній, як історично визначене поєднання продуктивних сил і виробничих відносин, поняття більш широке, ніж ТСВ.

У процесі свого розвитку людство змінило декілька ТСВ. В ос­нові цих змін лежали серйозні зрушення в розвитку різних елеме­нтів, що входять до складу ТСВ, і насамперед у самій людині та знаряддях її праці.

Історично першим технічним засобом, яким почала користуватися людина, були кам'яні знаряддя праці неандертальця. Навчившись

Інструмента­льний ТСВ

добувати вогонь, люди винайшли металургійне виробництво, що відкрило можливість виготовляти спочатку бронзові, а пізніше залізні знаряддя праці.

Перехід від первісної общини до рабства, а потім до феодалізму супроводжується певним прискоренням у розвитку техніки. Проте на всіх цих етапах людської історії праця у виробництві залиши­лася ручною, малозмістовною й важкою. Фізична сила людини була головним фактором виробничого процесу. Тобто, між люди­ною й технічними засобами існував такий тип зв'язку, при якому переважна кількість технологічних функцій припадає на людину. А конкретно: людина приводить у дію знаряддя праці, управляє

Індустріаль­ний ТСВ

ними,   координує   свої   дії,   виконує   розумові   функції.   Технічні засоби лише посередньо впливають на предмет праці.

Такий тип зв'язку в системі "людина - техніка", в якому людина виступає як центр, основа, називається суб'єктним, а характер праці - ручним.

У літературі цей тип зв'язку та характер праці, який тисячо­літтями не зазнавав змін і був характерним для первісної общини, рабовласницького та феодального ладу, дістав назву інструмен­тального технологічного способу виробництва.

Проте на певному етапі можливості зростання продуктивності праці на основі ручної техніки вичерпали себе, а потреби суспільства (в силу дії закону зростаючих потреб) продовжували зростати. Виникла певна суперечність між можливостями виробництва, основаного на ручній праці, та зростаючими потребами суспільства. Подолати її можна було лише за допомогою принципово нових знарядь праці. Таким принципово новим знаряддям праці стала машина.

Поява машинного виробництва знаменує собою початок другого Історичного етапу в розвитку техніки, появу нового ТСВ, названого індустріальним. При новому ТСВ матеріальною основою сукупно­го робочого механізму (людина-техніка) стає сама машина, а людина перетворюється лише в її знаряддя, доповнює машину.

Ручна праця замінюється механізованою, а тип зв'язку ре­чових і особистих елементів виробництва з суб'єктного стає об'єктним,

Перехід до великої машинної індустрії (почався в Англії - кі­нець 18 - початок 19 ст.) знаменує собою промисловий переворот, у результаті якого капіталізм створив відповідну собі матеріально-технічну базу, що дало йому можливість довести свої переваги перед феодалізмом.

Розвиток машинного виробництва, замінюючи ручну працю машинною, означає також і появу системи машин. Вона включає: а)робочу машину (знаряддя); б)двигун; в)передаточнйй механізм. Людина обслуговує цю машину, є її придатком.

З виникненням машинного виробництва були досягнуті кращі результати в економічному розвитку суспільства, ніж за всю його попередню історію, тому що воно дало могутній поштовх для науково-технічного прогресу (НТП).

Виділяють дві основні форми НТП: еволюційну та революційну, Еволюційна форма передбачає найбільш повне й досконале ви­користання   у   виробництві   одного   й   того   ж   науково-технічного

принципу, тобто,  вона пов'язана з вдосконаленням діючих техно­логій, частковою модернізацією діючих машин і устаткування. Приклади.

а) Збільшення потужностей механізмів при збереженні старих технологій.

б) Прискорення швидкості різання металу за рахунок підви­щення продуктивності верстатів, але при збереженні старих методів металообробки.

в) Збільшення виробництва устаткування без поліпшення його якості і т.д.

Тобто мова йде про те, що виробничий процес в цілому техні­чно не змінюється. В нього вносяться лише часткові зміни. Така форма НТП хоча дає ефект, але невеликий. Він вимірюється декількома відсотками.

Революційна форма означає перехід від використання у вироб­ництві якісно нових науково-технічних принципів до введення принципово нових технологічних систем. Це дає можливість забезпечувати кардинальне зростання ефективності виробництва, яке вимірюється не відсотками, а разами.

Приклади.

а) У 3-5 разів забезпечує зростання продуктивності праці пере­хід до гнучких виробництв і систем машин.

б) У 5-10 разів підвищує ефективність масового виробництва введення роторних і роторно-конвеєрних ліній.

в) У два рази знижується енергомісткість і в чотири рази зрос­тає продуктивність праці, якщо перейти від мартенівського вироб­ництва сталі до киснево-конверторного з безперервним розливан­ням сталі.

Протягом  останнього  сторіччя  технічні перевороти,

НТР

пов'язані з революційною формою НТП, вносили ради-

кальні зміни то в одну, то в іншу сферу господарювання. А почи­наючи з середини 20 ст., вони охопили практично всі елементи ТСВ. Саме ці зміни знаменували початок науково-технічної революції (НТР).

Початок НТР прийнято відносити до середини 50-х років 20 ст. Вона зумовлена рядом фундаментальних винаходів у природознав­чих науках і їх виробничою реалізацією. Що мається на увазі?

- Оволодіння енергією атома.

- Випуск серії полімерних та інших штучних матеріалів.

- Створення перших ЕОМ і квантових генераторів.

- Вихід людини в космос.

Суть же НТР у тому, що вона означає стрибок у розвитку про­дуктивних сил суспільства, перехід їх в якісно новий стан на основі докорінних змін у системі наукових знань. Проявляється це в тому, що НТР перетворює весь технологічний спосіб виробництва, всі його сторони й компоненти: засоби праці, предмети праці, енергети­чні основи, технологію й організацію. Вона суттєво впливає й на головну продуктивну силу суспільства - людину. Але в першу чергу революційні перетворення відбуваються в засобах праці, що виража­ється в автоматизації виробництва. Див. схему 40.

Схема 40

                      Основні риси НТР

Перетворення в засобах праці -поява керуючого пристрою

Створення нових предметів праці

Зміни технології і методів впливу на природні матеріали

Поява нових джерел енергії

Якісні зміни структури й організації виробництва

Перетворення науки в безпо­середню продуктивну силу

Перетворення робітника на контролера й регулювальника виробничих процесів

Постіндустрі-

альний ТСВ

 

     В   автоматизованій   системі  машин  поруч  із трьома    її    класичними    елементами:    робочою машиною, двигуном і передаточним механізмом, -з'являється четвертий - керуючий пристрій. Що це означає?

Керуючий пристрій звільняє людину від безпосереднього кон­такту не тільки з робочими знаряддями (як було при інструмента­льному ТСВ), але й з самою робочою машиною (як при індустріа­льному ТСВ). Робітник вперше перестає бути частиною технічної системи, перестає виконувати машинні функції. В результаті первісний симбіоз людини й техніки, зумовлений нерозвиненістю продуктивних сил, припиняє своє існування, поступаючись місцем такому типу зв'язку, який не обмежує розвиток ні людини, ні техніки. Звільнившись від жорсткого зв'язку з даним технічним агрегатом, верстатом, поточною лінією,

виробник    розширює    свій   кругозір,    включається   в   управління технічною системою в комплексі.

Суспільство ж у цілому, звільнившись від необхідності витра­чати майже весь час і енергію на здобуття засобів існування, отримує можливість направляти їх у сферу науки та культури, зробити метою суспільного розвитку вдосконалення людини.

Так у результаті НТР суспільство вступає в свій третій - постін-дустріальний ТСВ. Отже, можна констатувати, що трьом історич­ним етапам розвитку техніки - інструменталізації, механізації та автоматизації відповідають і три основні ТСВ. Див. схему 41.

Схема 41 Технологічні способи виробництва

т

с

в

 

 

 

 

Інструментальний

 

 

 

Ручна праця

 

 

 

 

 

 

 

 

Індустріальний

 

Машинна праця

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Постіндустріальний

 

Автоматизована праця

 

 

 

 

 

 

 

Зв'язок технологіч­них і суспільних способів виробництва

Як уже зазначалося, ТСВ не слід ото­тожнювати з суспільними способами виробництва. В той же час не треба їх і протиставляти. Певною мірою вони взаємопов'язані хоча б тому, що в основі

змін  і технологічних,  і  суспільних  способів  виробництва лежать істотні зміни в продуктивних силах суспільства.

ТСВ, оснований на ручній праці (інструментальний), охоплює величезні історичні рамки, які включають первісну, рабовласниць­ку та феодальну формації. Кожній з цих формацій відповідає певний рівень розвитку продуктивних сил, техніки. Але ж доко­рінної, принципової зміни в ТСВ це не викликало - праця залиша­лася ручною, а фізична сила людини - головним фактором вироб­ничого процесу.

ТСВ, оснований на машинній техніці (індустріальний), висту­пив як адекватний капіталістичним суспільним відносинам.

ТСВ, оснований на автоматизації (постіндустріальний), у якому робітник перестає бути частиною технічної системи, заро­джується також при капіталізмі, що значною мірою приводить до трансформації класичної капіталістичної системи, зародження в ній елементів нової майбутньої гуманістичної формації.

 

Україна поки що в цілому знаходиться на другому етапі техні­чного розвитку (індустріальному), перехід до постіндустріального ТСВ - це справа майбутнього.

НТР за своїми потенціями, а в багатьох випад­ках і за звершеннями - величезне благо для людства. Але разом із тим вона породжує ряд

Суперечності НТР

нових проблем, труднощів і суперечностей. Чому? Людське суспі­льство - організм з дуже складною системою відносин. Вторгнення НТР у цю систему підриває застійні, застарілі форми життя й діяльності людей, що безумовно не може пройти без наслідків, не породивши суперечностей.

По-перше, вже на початковому етапі НТР виникає гостра супе­речність між матеріально-технічним і особистим факторами виробництва. Мова йде про те, що нові знаряддя праці, технології, матеріали висувають більш високі вимоги до освіти, кваліфікації працівника, до його вміння ефективно включатися в систему "машина - людина". Слід зазначити, що ще не всі працюючі відповідають цим новим вимогам. Про це свідчать багаточисельні факти.

Усім відомі великі аварії й катастрофи з великими матеріаль­ними втратами та людськими жертвами, які сталися за останні роки в світі та в Україні зокрема (Чорнобиль, витоки хімічних та інших шкідливих речовин, велетенські розливи нафти в океанах внаслідок аварій танкерів, катастрофи на залізницях, з літаками, в шахтах і т.д.). Засоби масової інформації в основному кваліфіку­ють ці катастрофи як результат недбалості, послаблення дисциплі­ни й порядку, тероризму, тобто, як явища випадкові. В дійсності ж проблема великих аварій і катастроф на сучасному етапі виник­ла не стільки в результаті чиєїсь недбалості або не розпорядності (хоча й вони мають місце), а як об'єктивно неминучий і закономі­рний наслідок НТР. Що мається на увазі?

Сучасні промислові об'єкти, такі, як великі гідротехнічні споруди, потужні енергокомплекси і насамперед атомні електро­станції, хімічні комбінати, комбінати по виробництву й переробці ядерного палива, ракетно-космічної техніки, самі по собі несуть високу потенційну загрозу. Фактором підвищеної небезпеки є також зростання щільності транспортних комунікацій на землі, на воді, в повітрі. Значну небезпеку являють тенденції сучасної техніки до зростання енергонапруги устаткування, температур, тиску та швидкостей. Загрозливим є й широке застосування нових синтетичних матеріалів, які при пожежах виділяють токсичні речовини.

Застосування у виробництві таких небезпечних факторів ризи­ку вимагає високої кваліфікації, технічної грамотності, високої свідомості й відповідальності робітників, що обслуговують ці технічні засоби. На жаль, така відповідність між високим рівнем розвитку технічних засобів виробництва й рівнем кваліфікації та відповідальності працівників не є завжди, що приводить до виник­нення суперечностей між речовим та особистим факторами вироб­ництва, а це неминуче породжує аварійні ситуації.

З іншого боку, в результаті нерівномірного розвитку НТР у рі­зних сферах і галузях може виникнути така ситуація, коли спеці­аліст, отримавши високу підготовку, не може її застосувати через те, що робоче місце не обладнане відповідними засобами виробниц­тва або взагалі не передбачає необхідності таких знань. Це приво­дить до втрати значної частини національного багатства країни, адже потенціальні можливості спеціаліста не використовуються або ж використовуються в інших країнах, куди висококваліфіко­вані спеціалісти виїжджають у пошуках застосування своїх знань і виробничого досвіду. Така ситуація є характерною для сучасної України.

По-друге, НТР означає докорінні зміни у взаємодії природи та людини, зачіпає також цілу гаму моральних, гуманістичних проблем. Ця взаємодія не завжди проходить безболісно. Але ця проблема виходить за межі нашого курсу й вивчається іншими суспільними науками, зокрема філософією, соціологією тощо.

По-третє, на особливу увагу заслуговує питання взаємодії НТР з економічними та соціально-політичними відносинами. В чому тут проблеми? Річ у тім, що НТР, як констатувалося вище, відкриває широкий простір для розвитку продуктивних сил суспільства, а отже, зростання добробуту населення на всій планеті. Так, наприклад, уже тепер виробляється продовольчих продуктів в чотири рази більше, ніж необхідно для нормального споживання людей. В той же час п'ята частина населення плане­ти страждає від недоїдання, а біля 200 млн. чоловік щорічно вмирають від голоду. Причиною цього є нерівномірний розподіл матеріальних благ, що виробляються суспільством. Так, за даними ООН, на 20% найбільш багатих людей планети припадає 84,7% світового валового продукту, а на 80% іншого населення -лише 15,3%. В Україні 0,3% населення в середині 1996р. мали середньомісячний доход на члена сім'ї 20 тис. дол. (до 4 млрд. купонів), а середньомісячні доходи більш як 80% населення складали лише 5-9 млн. купонів.

Нерівномірний розподіл породжується існуючим соціально-економічним ладом, характер якого визначає власність на засоби виробництва, що лежить в основі його економічного базису. Отже, виникає певна суперечність соціального характеру: між можливос­тями, які створює НТР для забезпечення добробуту народу, та фактичною реалізацією цієї можливості, що визначається суб'єктивними факторами, які створюють несправедливу систему розподілу. Отже, щоб обернути потенціальні можливості НТР на свою користь, людство повинно створити таку соціально-економічну систему, яка б забезпечувала соціальну справедливість у користуванні її (НТР) результатами. Мова про це буде йти в наступних темах.

Суперечності, які породжує НТР, не є антагоністичними. А це означає, що їх можна уникнути, пом'якшити. Причому сама НТР створює засоби для цього. Але подолання суперечностей НТР не відбувається саме по собі. Тому покладатися в цій справі на самоплив небезпечно. Потрібні продумані та, енергійні дії людей, скеровані на проведення глибоких змін у всій системі суспільних відносин, щоб не допустити загострення цих суперечностей до крайніх меж, за якими можливий крах планетарної цивілізації (ядерна або екологічна катастрофи, які прогнозують учені).

 

2. СОЦІАЛЬНІ ПІДХОДИ ДО РОЗВИТКУ ЛЮДСЬКОГО

СУСПІЛЬСТВА

 

У попередніх темах було показано, що основою існування людського суспільства є спосіб виробни­цтва матеріальних благ. Причому цей спосіб не є раз і назавжди даним. Він постійно вдосконалюється, розвиваєть­ся. Рушійним мотивом цього розвитку є постійне зростання потреб людей, а засобом - розвиток продуктивних сил.

Виходячи з цього, ідеологи марксизму К.Маркс і Ф.Енгельс у 40-х роках 19 ст. виступили з теорією макроісторичного розвитку людства. Згідно з цією теорією, розвиток людського суспільства -процес поступального переходу від однієї соціально-економічної формації до іншої. Причому кожна чергова формація - це новий ступінь розвитку продуктивних сил і виробничих відносин, а також соціальних, політичних, юридичних та інших форм існу­вання суспільства. Вирішальну роль у розвитку формації мають продуктивні сили та виробничі відносини, які утворюють спосіб виробництва або матеріальний базис суспільства. Над ними підні­мається надбудова (комплекс економічних, політичних, правових,

Формацій­ний підхід

культурних, релігійних та інших форм людського спілкування). Надбудова може стимулювати або гальмувати розвиток, але головним рушійним мотивом змін є базис, спосіб виробництва. Причому в самому способі виробництва основною рушійною силою є суперечність між продуктивними силами та виробничими відно­синами.

Такий підхід до історії розвитку людського суспільства в економі­чній літературі отримав назву формаційного, а самих формацій уже послідовниками К.Маркса було визнано п'ять. Див. схему 42.

Схема 42

 Класична формаційна модель

                                Первісно-общинна

Рабовласницька                                        Феодальна

 

                               Формація

 

Капіталістична                                          Комунісична

 

 

Сам К.Маркс висловлював деякий сумнів в універсальності ство­реної ним моделі, вона неодноразово ним переглядалася. Тому закінченої теорії формацій К.Маркс практично не сформулював, а дав лише підходи. Це, зокрема, видно з тих варіантів періодизації історії розвитку суспільства, які він пропонував. Див. схеми 43 і 44.

 

Схема 43

 Епохи цивілізації. Варіант епохальної моделі

 

 

 

Царство природної)                                              Царство усвідомленої

необхідності (епоха                                         необхідності (епоха

передісторії людства                                            комунізму)

                                          

                                              Епохи

                                            

                                           Царство свободи

                                     (епоха гуманізму)

 

Схема 44

Варіант формаційної моделі

 

  Первинна (архаїчна)                                                        Вторинна (економічна)

       Безкласова                                                                               класова

                                       Макроформації

                           

                                      Третинна (посткапіталістична,

                                        комуністична) безкласова

                                         

Цивілізаційний підхід

Можна говорити про певні спрощення або деякі помилки в де­талях механізму економічного детермінування історичного проце­су, які до речі, пізніше частково виправили самі автори, а також їхні послідовники, але не можна не відзначити оригінальність і обґрунтованість формаційного підходу. Він, з одного боку, відносно просто пояснює процес розвитку суспільства, дає можливість суттєво відрізняти кожний новий етап історичної еволюції суспіль­ства від іншого (більш високий рівень розвитку продуктивних сил). А з іншого, - ґрунтовно доводить, що перехід від однієї формації до іншої є не випадковим, а цілком закономірним проце­сом. Процесом, зумовленим дією об'єктивних економічних законів, а отже, неминучим.

Довгий час формаційний підхід до історичного розвитку суспільства, особливо в країнах соціаліс­тичної   орієнтації,   був   пануючим.   На  сучасному етапі виникли нові умови які, на перший погляд, начебто   не   вписуються   в   жорстку   п'ятичленку   формаційного підходу. Що це за умови?

1. Виробництво стало набагато складнішим, багатофакторним і великомасштабним. У зв'язку з цим безпосередні економічні відносини людей все більше опосередковуються відносинами технологічними, організаційними, що вуалює їхню справжню роль у розвитку суспільства. На перший план виходить НТП, організа­ція, а роль економіки затушовується, виступає як другорядна.

2. Значно посилюються взаємозв'язки економічних, соціаль­них, політичних, національних і духовних факторів у розвитку суспільства.

3. Сучасна еволюція суспільства, зокрема трансформація, яку пережив капіталізм у сучасних умовах, розпад соціалістичної системи та відродження на її уламках капіталізму.

4. Глобалізація економічних, політичних і культурних відно­син, інтернаціоналізація економічних зв'язків, зростання взаємо­залежності країн і народів.

Все це привело до того, що виникли спроби якось інакше пояс­нити історичний процес розвитку суспільства. Пояснити так, щоб у цьому поясненні знайшли відображення названі нові моменти. Цей новий підхід на Заході відносно давно (з 70-х років) пропонується деякими філософами та істориками. В країнах СНД він став набувати "права громадянства" в зв'язку з їх повальною капіталі­зацією.

Є й суб'єктивні причини, щоб відкинути формаційний підхід. Так, одні, особливо колишні партійні ідеологи, а тепер "найдемок-ратичніші демократи", хочуть виправдати себе й довести, що соціалізм потерпів крах у колишньому Радянському Союзі не через те, що вони спотворили саму суть марксистського вчення, а тому, що це вчення невірне по суті, не відповідає інтересам людей. Отже, винен у всьому Маркс. Інші, не вдаючись до високих матерій, відкидають формаційний підхід не тому, що він науково необґрун-тований, цього вони не знають, бо ж справжнього вчення Маркса з його внутрішньою діалектикою ніколи не вивчали, а сьогодні ознайомитися з ним немає часу та воно їм і не під силу. А тому, що такий підхід заважає їм повернути хід історії назад- - від соціалізму до капіталізму, всупереч законам економіки й логіки.

Так що ж являє собою цей новий підхід, який дістав назву ци-вілізаційного, та чим він відрізняється від формаційного підходу? Цивілізаційний підхід передбачає:

1. Що у своєму розвитку суспільство йде не від формації до фо­рмації, а від цивілізації до цивілізації,

2. Що перехід від однієї цивілізації до іншої зумовлюється змі­нами в усьому комплексі економічних, політичних, правових, культурних, релігійних та інших форм людських відносин, яким надається рівноправне значення, хоча в історії різних суспільств роль тих чи інших названих форм могла бути неоднаковою. Тобто, жорсткої детермінації та залежності цивілізаційний підхід не

передбачає.

У зв'язку з цим виникає ряд запитань. І.Чи заперечує цивілі­заційний підхід формаційний? 2.Чи розширює він можливості пізнання еволюції економічних систем? З.Чи дає можливості більш чітко визначити закономірності поступального розвитку людського суспільства? Щоб відповісти на ці запитання, необхідно зіставити ці два підходи. Мова про це в наступному питанні.

 

3. МЕХАНІЗМ ЦИВІЛІЗАЦІЙНОГО ТА ФОРМАЦІЙНОГО ПІДХО

Що таке  цивілізація                                                

                                 

 Проводячи зіставлення формаційного та цивілізаційного підходів для   

закономірностей історичного розвитку людства, з перших же кроків зустрічаєшся з певними некоректностями цивілізаційного підходу. Що мається на увазі?

По-перше, немає чітко окресленої сфери застосування терміну "цивілізація". Так, у дослідженні Г.Пфлаумана, спеціально присвя­ченого генезису слова "цивілізація", показано, що поняття "цивілі­зований" спочатку використовувалося для позитивної оцінки тих чи інших суспільних явищ. Мірабо1371, якому приписується пальма першості у використанні цього терміну, пов'язував його з доброчес­ністю. "Цивілізація нічого не здійснює для суспільства, якщо вона не дає йому доброчесності". Деякі вітчизняні політики, особливо депутати різних рангів, коли в них не вистачає аргументів, викорис­товують слово "цивілізація" як остаточний переконливий доказ своєї правоти: "Так робиться в усьому цивілізованому світі".

Найчастіше цивілізація означає просто певну епоху в історично­му (економічному, соціальному, культурному) розвитку суспільства. Наприклад, виділяють цивілізації локальні, особливі, всесвітні, до індустріальні, індустріальні та пост індустріальні; цивілізацію західно-християнську, європейську, техногенну, капіталістичну і т.д. Відомий американський історик Л.Г.Морган (1818-1884 рр.) цивілізацією називав заключний етап розвитку суспільства (дикість, варварство, цивілізація).

Отже, діапазон існуючих уявлень про цивілізаційний підхід ви­ключно широкий, і кожен автор вкладає в нього те, що йому більше до вподоби. Але найчастіше цивілізацію пов'язують із загальнолюд­ськими цінностями. Цивілізоване суспільство - це таке суспільство, в якому захищені права людини, де Існують широкі можливості для всебічного її розвитку і т.д. Але за таким розпливчастим, невизначеним критерієм досить важко періодизувати історію розвитку суспільства. Така періодизація будується переважно на суб'єктивних оцінках, на випадкових факторах.

По-друге, людське суспільство існує вже понад 200 тис. років, а наші сучасні поняття про загальнолюдські цінності, так само, як і про зміст й основні характеристики цивілізаційного процесу, відносяться    в кращому випадку до останніх 3-5тис., а то й 3-5 сотень

[37]Мірабо - відомий діяч Великої Французької революції 1789-1791рр.

 

років, тобто, охоплюють не більше 1,5-2%, або 0,15-0,20% часу існування людства. А це означає, що підходити до пояснення законів розвитку людства в цілому із сьогоднішньою міркою не зовсім коректно.

Які ж тоді є підстави проголошувати ци­вілізаційний підхід як ідеальну концептуа­льну схему для пояснення всієї історії людства? Прибічники цього підходу ствер­джують, що на відміну від формаційного, цивілізаційний підхід не страждає економічним детермінізмом і передбачає рівноправність впливу різних факторів (економічних, політичних, релігійних, культурних, національних і т.д.) на хід розвитку історії. Тобто, на різних етапах конкретні повороти історії можуть залежати не лише від економічних, а від цілого комплексу факторів (політичних, національних, культурних тощо).

Сутність цивілізаційного

підходу

На перший погляд, такий підхід дійсно ширший, ніж формацій­ний. Питання лише в тому, що розуміти під поворотом історії. Візьмемо конкретний приклад. Бородінська битва 7 вересня 1812 р., без сумніву, була поворотною подією в російсько-французькій війні й суттєво, хоча й не вирішальне, вплинула на подальшу долю Росії (в тому числі України), Франції та інших краї                                            Які ж фактори визначили долю цієї битви? З легенд відомо, що                                                     застуджений, і це зашкодило йому проявити свій талант полководця. Історики ж стверджують, що річ тут зовсім не в самопочутті Наполеона чи Кутузова, а в соціально-культурних особливостях Росії, в готовності російських воїнів до самопожертви. Як би там не було, але достовірно можна сказати, що даний істори­чний поворот був визначений факторами морально-психологічного та природнокліматичного характеру й лише незначною мірою -економічними.

Але якщо звернутися до історично переломних подій, таких, як повстання селян і городян Франції весною та літом 1789р., які завершилися Великою Французькою революцією; до революційних потрясінь лютого-жовтня 1917р. у Петрограді; до подій, пов'язаних з розпадом Радянського Союзу та утворенням на його теренах цілої низки самостійних держав, які стали на шлях реставрації капіталі­зму, то неодмінно виявляється першочергова роль саме економічних факторів і лише потім, у другу або й третю чергу - національних, релігійних, соціально-психологічних та інших. Хоча в останньому випадку представники Руху, а також ті, хто себе зараз називають демократами, намагаються довести, що трапилося це (в тому числі й здобуття Україною самостійності) в результаті прагнення народів до національного самовідродження. В дійсності ж цей фактор був лише

 

  Сутність форма­ційного підходу

загальним фоном, на якому діяли більш глибокі причини економіч­ного характеру.

Який же можна зробити висновок? Най­більш глибокі історичні зрушення в остаточному підсумку мають у своїй основі насамперед економічні причини, що, звичайно, не виключає

впливу й інших факторів, які надають таким макро-історичним подіям конкретного політичного, ідеологічного, національного або соціального забарвлення. Тобто, мова йде про те, що формаційний підхід зовсім не виключає, як це йому приписують, істотного впливу на хід історичного розвитку інших, окрім економічних, факторів. Більше того, він передбачає, що економічний фактор, хоча зрештою й визначає хід історичного процесу, не є єдиним у цьому визначенні й не діє ізольовано від інших факторів.

Ось як, наприклад, це пояснив Ф.Енгельс у листі [38] у вересні 1890р. "...Згідно з матеріалістичним розумінням історії в історичному процесі визначальним моментом в остаточному підсумку[39]  є виробництво та відтворення реального життя. Ні я, ні Маркс більшого ніколи не стверджували. Якщо хтось перекручує це твердження в тому розумінні, що економічний момент є начебто єдино вирішальним , то він перетворює це твердження в ніщо не говорячу, абстрактну беззмістовну фразу. Економічне становище -це базис, але на хід історичної боротьби також впливають і в багатьох випадках визначають переважну форму її різні моменти надбудови: політичні форми класової боротьби, ... державний устрій, правові форми й навіть відображення всіх цих дійсних битв у мозку учасників, політичні, юридичні, філософські теорії, релігійні погляди та їх подальший розвиток у систему догм"['40]  Енгельс пояснював одну з причин та-Причини заперечення кої вульгарИЗації підходу до історичного формаційного підходу розвитку так: «Маркс і я частково самі винні в тому, що молодь інколи надає більшого, ніж це варто, значення економічному факторові. ...На жаль, дуже часто вважа­ють, що нову теорію цілком зрозуміли й можуть її застосувати зразу ж, як тільки засвоєні основні положення, причому не завжди вірно"1411. Отже, справжній, а не перекручений формаційний підхід не заперечує багатофакторності історичного процесу, він лише

 

1381. Блох Йосип - редактор журналу "ЗогіаІізІізсЬе МопаізЬеГїе". [39] Розбивка наша.

[І40]. Маркс К., Знгельс Ф. Письмо Знгельса к Й.Блоху // Соч. Т. 37. С.394-395. [41]. Там же. С. 396.

 

приводить цю багатофакторність у певну систему та виявляє доміна­нту цієї системи - економічну підсистему. Тобто, певною мірою визначається стохастичний (випадковий) характер історичного процесу. Але за морем випадковостей цей підхід виявляє певні закономірності й доводить, що вони лежать переважно в економіч­ній сфері, а не в сфері ідей, релігій, національних традицій та інших продуктів духовного буття.

Інша причина, через яку противники формаційного підходу хо­чуть замінити його цивілізаційним, - це широко розповсюджене помилкове уявлення (а в деяких випадках свідомо ініційоване) про те, що начебто історичний матеріалізм єдиною рушійною силою формаційного розвитку суспільства визнає лише класову боротьбу. Насправді ж у матеріалістичному поясненні суспільного розвитку класова боротьба виступає як специфічний спосіб прояву об'єктивних суперечностей лише в період так званої вторинної експлуататорської формації, час існування якої нараховує 20-25 тис. років (див. схему 44). Зі схеми видно, що в первинній або архаїчній формації, на яку припадає 9/10 всієї минулої історії людства, не було класів, а отже, й класової боротьби. Безкласовою цивілізацією марксизм прогнозує й посткапіталістичну (комуністичну) формацію, "де соціальні революції перестануть бути політичними революція­ми". Вона охопить також тисячоліття, якщо людство не загине від ядерної або екологічної катастрофи, привиди яких маячать на обрії саме вторинної формації.

Отже, з позицій справжнього марксизму, а не з подачі теперіш­ніх його критиків, класова боротьба - лише скороминуча фаза в історії суспільства й тому не може бути "основною рушійною силою" всього його розвитку. Такою силою є неухильне зростання потреб людського суспільства (спочатку чисто фізіологічних, потім духов­них і історичних) і розвиток на основі цього суперечностей, в першу чергу суперечностей між зростаючими потребами людей та можли­востями виробництва на кожному даному етапі задовольнити ці потреби. Цей двигун, про що мова йшла в попередніх темах, стиму­лює як розвиток продуктивних сил, так і економічних, правових, політичних та інших відносин між людьмои.

І, нарешті, третя причина того, чому формаційний підхід дехто хоче викинути на смітник історії, - це те, що розвиток сучасного капіталізму начебто не вписується в його жорсткі рамки. Дійсно, сучасний капіталізм доводить до досконалості ринковий господарсь­кий механізм, створює адекватну цьому механізму демократичну політичну систему. За цих умов активізується творча енергія людей, прискорюється зростання матеріального виробництва. Кількість і

якість матеріальних і духовних благ зростає швидше, ніж зростає населення. Це відкриває можливість розподіляти національний доход між усіма членами суспільства більш рівномірно, ніж раніше. В результаті соціальна несправедливість, характерна для суспільних систем вторинної макроформації, істотно пом'якшується, різкі класові конфлікти поступаються місцем пошукам компромісів. Соціальні зрушення, які час від часу раніше реорганізовували систему суспільних відносин, поступово втрачають характер полі­тичних революцій.

Все це, на думку прибічників цивілізаційного підходу, начебто не може бути пояснено лише дією економічних факторів, і тому формаційний підхід слід замінити іншим. Але ж якщо ми пригадає­мо попереднє, де говорилося, що формаційний цідхід не виключає, а навпаки, передбачає історичний вплив інших, крім економічного, факторів на історичний процес, то й це заперечення можна зняти.

При більш уважному та предметному зіставленні методологи цивілізаційного та формаційного підходів виявляється, що між ними немає непереборної принципової прірви. Розбіжність має чисто візуальний, поверховий, а іноді й надуманий характер, і виникла вона на основі однобічного, звуженого трактуван­ня формаційного підходу. Для цього, правда, були й певні підстави.

Річ у тім, що формаційний підхід свого часу був скерований про­ти ідеалістичного трактування законів суспільного розвитку. Тому в ньому, природно, акцентувалася увага на економічних факторах, залишаючи поза кадром, свідомо чи несвідомо, інші. І не Маркс чи Енгельс винні в тому, що їхні послідовники, а точніше вульгариза­тори, сприйняли це за догму. В результаті теперішні "противники" Маркса, самі того не помічаючи, воюють не з марксизмом, а з тим примітивним, незграбним муляжем марксизму, який самі для себе й зліпили. Є такий фарисейський прийом критики, коли автору приписують те, чого він ніколи не говорив і не писав, або своє розуміння його теорії, а потім ці положення починають критикува­ти. Саме цей прийом здебільшого й застосовується сучасними критиками формаційного підходу.

У наді час, коли все життя, в тому числі й матеріальне виробни­цтво, швидко інтелектуалізується, а суспільні відносини суттєво ускладнюються, мова, очевидно, повинна йти не про заперечення формаційного підходу до історичного процесу, бо поки що більш ґрунтованого підходу не існує, а про усунення однобічного економі­чного його розуміння, про комплексне, як було задумано Марксом і Енгельсом, використання цього підходу.

Наочно відмінність формаційного та цивілізаційного підходів показано на схемі 45.

Механізм формаційного і цивілізаційного підходів

Схема 45

Суперечність між продуктив­ними силами та виробничими відносинами

 

 

 

Зміни в базисі

 

 

 

 

 

 

 

Зміна формації

 

 

 

 

 

Зміни в надбудові

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Цивілізаційний підхід

3

м і н и

 

в І

Д Н 0

с и н

 

             Економічних            

 

              Політичних             

 

                Правових               

 

                Релігійних              

 

Культурних,

 

національних

 

 

 

 

Зміна цивілізації

 

ЗАПИТАННЯ ДЛЯ ПОВТОРЕННЯ

 

1. Технологічний спосіб виробництва, його роль у розвитку су­спільства.

2. Складові елементи ТСВ. Які відносини відображає ТСВ?

3. Що є спільного і чим відрізняються суспільний і технологіч­ний способи виробництва?

4. Дайте характеристику інструментального ТСВ.

5. Що являє собою індустріальний ТСВ і чим він відрізняється від інструментального?

6. Постіндустріальний ТСВ, які його характерні риси?

7. Що ви розумієте під НТП і в яких формах він проявляється?

8. НТП і НТР, що між ними спільного та в чому ви бачите різ­ницю?

9. Роль НТР у розвитку суспільства.

10. Назвіть основні суперечності НТР. В який спосіб вони мо­жуть бути розв'язані?

11. У чому ви вбачаєте зв'язок між НТП і технологічними спо­собами виробництва?

12. У чому суть формаційного підходу до процесу історичного розвитку суспільства?

13. Суть цивілізаційного підходу. Чим він відрізняється від формаційного?

14. У чому полягають основні недоліки цивілізаційного підхо­ду? Чи може він замінити формаційний підхід?

15. У чому полягають основні недоліки формаційного підходу, які називають його сучасні критики, й наскільки вони правомірні?

16. Які ви знаєте соціально-економічні формації і що, згідно з формаційним підходом, лежить в основі переходу від однієї фор­мації до іншої?

17. Що, на думку захисників цивілізаційного підходу, лежить в основі зміни цивілізацій?