РИНОК І РИНКОВА СИСТЕМА
1. РИНОК ЯК ФОРМА ОРГАНІЗАЦІЇ СУСПІЛЬНОГО
ВИРОБНИЦТВА
У результаті
виникнення суспільного поділу праці, приватної власності на землю
виробництва й економічного відокремлення
товаровиробників суспільне виробництво набуває товарної форми. На певному етапі
розвитку (капіталізм) ця товарна форма стає пануючою, а товарно-грошові
відносини починають опосередковувати практично всі відносини суспільства.
Економіка, в якій товарно-грошові відносини є пануючими, в літературі отримала
назву "ринкової економіки". Ключовим елементом конструкції
"ринкова економіка" є ринок.
Ринок - це складне й багатогранне
явище. Ринкові відносини суттєво відрізняються в різних країнах за ступенем
розвитку, особливостями модифікації, рівнем зрілості, історичними, соціальними
та іншими ознаками. "Ринок" для американця, західно-європейця, японця
виглядає по-різному, й це цілком природно, якщо врахувати, що американська
"ринкова економіка" тяжіє до класичної моделі підприємництва,
французька - до державного "дирижизму"
західнонімецька - до "соціального ринкового господарства", а японська
- до "корпоративного патерналізму" . Відповідно до цього
Україна повинна мати ринок, який би відповідав її національним особливостям, а
не американський або корейський.
У той же час у всіх названих країнах
ринок має цілком визначений набір загальних ознак, який дає можливість судити
про ступінь ринкових відносин. Тому в першу чергу ми повинні з'ясувати все, що
розкриває родові ознаки ринку для того, щоб простежити, як вони далі
проявляються в ринковій економіці України. Що ж являє собою ринок? У буденному
розумінні ринок - це базар. У кращому випадку ринок розуміється як поєднання
попиту і пропозиції, або як місце, де відбувається кулів ля-продаж
Дирижизм - від франц. - управляти.
Патерналізм - від лат. -
батьківський. Складова частина теорії
соціального партнерства.
товарів. Такі визначення відображають
особливості ринку, що лежать на поверхні явищ. Але вони не виявляють глибинних
властивостей ринку як економічного феномена й не є достатньо конструктивними,
щоб зрозуміти його роль в економічній системі. Насправді ж поняття
"ринок" значно ширше , й визначити його зміст якимось одним
формулюванням досить важко. Проте можна вибрати три з багатьох визначень, які
зустрічаються найчастіше в нашій і зарубіжній літературі. На нашу думку, вони
найбільш чітко відображають багатогранну суть і роль ринку.
Ринок, по-перше, розуміється як місце,
де відбувається процес купівлі-продажу результатів людської діяльності, а отже,
як сфера підприємницької діяльності -- бізнесу. Тобто, мова йде не лише про
купівлю-продаж товарів, а й про інші результати діяльності людей, наприклад,
діяльності інтелектуальної, фінансово-кредитної (позичкові капітали, цінні
папери і т.д.). Предметом купівлі-продажу виступає також інформація. Тому
поняття "товарний ринок" - це лише елемент загального поняття
"ринок". По-друге, ринок - це сукупність економічних відносин між
людьми у сфері обміну, посередництвом яких здійснюється реалізація результатів
людської діяльності. В такому аспекті ринок виступає як економічна категорія.
По-третє, ринок це місце, де відбувається остаточне визнання суспільством
втіленої в результати діяльності праці.
Таке розширене розуміння суті ринку
дає можливість визначити його місце, роль і значення в процесі відтворення.
Ринок виступає як момент, що опосередковує виробництво й споживання, і тому
перебуває під їхнім впливом, а також сам впливає на них. На ринку можуть
з'явитися лише ті результати людської діяльності, які задовольняють потреби
суспільства в особі покупців. На ринку з'ясовуються реальні потреби
суспільства. Ринок показує виробникам, що виробляти і в якій кількості.
Нарешті, на ринку визначається вартість результатів людської діяльності, в тому
числі й товарів. Трактуючи так широко поняття "ринок", не слід у той
же час ототожнювати його з ринковою економікою. Ринок - це лише елемент
ринкової економіки, куди поруч з ринком входять сфери виробництва, розподілу й
споживання.
В економічній, а особливо в
публіцистичній літературі, поруч зі словом "ринок" ми часто
зустрічаємо прикметники "дикий", "тіньовий",
"базарний", "стихійний" і т.д., ми ж ведемо мову про
сучасний, цивілізований ринок. Які його ознаки?
Характерні ознаки сучасного ринку
По-перше, сучасний ринок-є ринком покупців. Що
це означає? Це
такий стан
ринку,
при якому пропозиція товарів перевищує попит на них при фіксованій ціні.
Такий стан ринку визначає пріоритет покупців по відношенню до продавців. Можна
сказати "диктат споживачів" на відміну від "диктату
продавців", характерного для нашої сучасної економіки. В такій ситуації
підприємець може досягти збільшення своїх доходів лише тоді, коли він поставить
на ринок продукцію високої якості за доступними цінами. Тому ринок покупців
виступає як стимул для постійного відтворення ділових, а не спекулятивних
відносин. Тобто, він примушує підприємців шукати джерела своїх прибутків у
першу чергу у сфері виробництва, а не у сфері купівлі-продажу.
Другою обов'язковою ознакою сучасного
ринку є його конкурентний характер. Це означає, що в системі підприємства
кожний суб'єкт виступає як конкуруюча сторона по відношенню до всіх інших
суб'єктів. Можливість конкуренції між учасниками ділових відносин на ринку
закладена в їх економічній самостійності (суверенітеті), базою якої є право
розпоряджатися об'єктами ринкових відносин. Таке право в минулому базувалося на
приватній власності підприємця. В сучасних умовах це може бути і приватна, і
колективна, і державна власність. Неминучість конкуренції між, підприємцями на
сучасному ринку породжується пріоритетом покупців над продавцями. Як це
розуміти? Намагаючись задовольнити запити споживачів, підприємці можуть
реалізувати власний економічний суверенітет, лише вступаючи у взаємне
суперництво за увагу споживачів. Зовсім інша картина складається на ринку
продавців, ринку, характерному для нашої сучасної дефіцитної економіки. Тут
конкурують між собою покупці за увагу продавців. Конкуренція охоплює також
відносини між підприємцями й споживачами. Це конкуренція за ціни, якість
товарів. Перемога тієї чи іншої сторони залежить від рівня розвитку економіки в
цілому, а також від ступеня розвинутості ринкових
відносин.
Третя ознака сучасного ринку -
стабілізація відносин між суб'єктами ринку на основі інтеграції. Сучасний ринок
- це арена суперництва підприємців та інших суверенних суб'єктів економіки
(наприклад, покупців), кожному з яких повинен бути гарантований його
суверенітет і збереження його конкурентної потенції. А це можливо лише при
умові протидії монополізації економіки й широкої інтеграції конкуруючих
суб'єктів ринкових відносин. Тобто, мова йде про те, що ринок розвивається й
функціонує ефективно лише тоді, коли суб'єкти ділових відносин, зберігаючи
взаємне суперництво, в той же час зберігають і взаємну зацікавле-
167
ність у протидії
монополізації. Це досить складні процеси, і, як показує історичний досвід,
тенденція до монополізації економіки все ж таки перемагає. Тому функцію
координації суб'єктів ринкових відносин у цьому напрямку мусить брати на себе
держава, проводячи певну антимонопольну політику. Основні ознаки сучасного
ринку зображені на схемі 58
Схема 58
Характерні ознаки сучасного ринку
Приоритет покупців
Конкурентний характер
( ринок покупців )
Ознаки
Не
монополізація, а інтеграція конкуруючих суб'єктів ринку
Суб'єкти і об'єкти ринку
У
нашому буденному житті
учасники (суб'єкти) ринкових відносин,
як правило,
асоціюються з покупцями й продавцями,
які протистоять один одному в торговельних закладах (магазин, підприємство
громадського харчування) або на базарі. Таке уявлення про суб'єкти ринку не
випадкове. Воно породжене загальним обмеженням розуміння ринку. Мова про це
йшла вище. Насправді, враховуючи, що товарно-грошові відносини в ринковій
економіці опосередковують усі відносини суспільства, суб'єктами ринку практично
стають всі учасники суспільного виробництва. Див. схему 59.
Що ж виступає об'єктами ринкових
відносин? Тобто, що стає предметом купівлі - продажу на сучасному ринку? Широке
трактування ринку, наведене вище, свідчить про те, що об'єктами ринкових
відносин у сучасній економіці стають усі результати суспільної діяльності.
Тобто, ними можуть бути матеріальні продукти праці (засоби виробництва,
предмети споживання, послуги, житло тощо); інтелектуальні продукти праці
(інформація, наукові ідеї); робоча сила; цінні папери (акції,
облігації);валюта, позичкові капітали і т. д. Див схему 60.
Суб'єкти ринку
Держава
Державні, колективні,
Іноземні фірми та громадяни
кооперативні, приватні
підприємства та їх
об'єднання
Суб'єкти
Різні установи та оргалізації Громадяни
України
Схема 60
Обє’кти ринку
Матеріальні продукти праці
Інтелектуальні продукти праці обє’кти Робоча сила
Цінні папери
Позичкові капітали, валюта, золото
Оскільки в
ринкові відносини вступають
різні суб'єкти, а до сфери обміну надходять різноманітні товари й
послуги, то в
країні формується досить складна ринкова структура, яка включає найрізноманітніші види ринків,
їх можна розглядати в різних аспектах.
Так, з точки зору об'єктів обміну, ринки
бувають: ринок засобів виробництва, ринок товарів народного споживання, ринок
послуг, ринок позичкових капіталів, ринок цінних паперів, ринок валюти, ринок
інформації, ринок науково-технічних розробок, ринок робочої сили, ринок житла і
т. д. У середині цієї структури можна говорити про продовольчий ринок, ринок
зерна, нафти,
золота та ін. Тобто, ринкова економіка
складається з великої кількості окремих ринків. Кожний товар чи послуга має
свій ринок.
З територіальної точки зору, ринок може
бути внутрішнім і зовнішнім. Внутрішній ринок у свою чергу може бути національним,
регіональним і локальним (місцевим). Національний - це весь внутрішній
ринок даної країни, обмежений рамками її кордонів. Регіональний - ринок
окремого територіального підрозділу (республіки, краю, області, району). Локальний
- ринок якоїсь місцевості, яка включає певну сукупність населених пунктів.
Регіональні й локальні ринки, на відміну від національних, не мають чітко
окреслених кордонів.
Кожен вид ринку має свої особливості.
Всі вони тісно пов'язані й органічно взаємодіють: якщо відбувається порушення в
одному з них, то це викликає перебої в роботі інших і системи в цілому.
Приклад. Розпад національного
ринку СРСР привів до серйозних збоїв у функціонуванні регіональних і локальних
ринків у республіках. Утворення нових самостійних національних держав викликало
необхідність формування цілого ряду нових національних і регіональних ринків,
без яких економіка молодих держав нормально функціонувати не може.
Всі види ринків можуть бути зведені
принаймні до чотирьох економічних утворень: ринок товарів і послуг; ринок
грошей, ринок цінних паперів; ринок робочої сили. За ними стоять реально діючі
вищеназвані ринки.
Категорії ринку Функціонуючий ринок
- це сукупність найрізноманітніших
процесів,
акцій і взаємо-
відносин, які мають свої назви. Без їх
розуміння важко орієнтуватися в складних переплетеннях ринкової економіки.
Зміст найважливіших з них ми розкриємо в даному питанні.
В одному з визначень, яке ми давали
ринку вище, підкреслювалося, що ринок - це сукупність певних економічних, а
саме ринкових відносин. Що ми під ними розуміємо? Ринкові відносини -
це економічні відносини між продавцями й покупцями, які складаються на
ринку, у сфері обміну. Вони охоплюють усю систему економічних відносин,
пов'язаних з реалізацією товарів, їх проходження із сфери виробництва у сферу
споживання, включаючи поставку товарів, їх реалізацію кінцевому споживачу, а
також порядок розрахунків між покупцями й продавцями за реалізовану продукцію.
Ринкові процеси - економічні
процеси, що відбуваються на ринку й характеризують його стан і динаміку»
Наприклад, процеси,
пов'язані з формуванням
платоспроможного попиту1611, співвідношенням його з товарною
пропозицією, насиченням ринку товарами, усуненням дефіциту. Або процеси,
пов'язані з проходженням товарів від виробників до споживачів, прискоренням
або уповільненням обороту товарної маси і т. д.
Ринки бувають збалансовані і
незбалансовані. Збалансований -ринок, на якому підтримується повна (за
загальним обсягом, структурою, асортиментом і якістю товарів) відповідність між
попитом і пропозицією. В умовах збалансованого ринку забезпечується повна
реалізація (з найменшими затратами) всіх запропонованих товарів, а також
найбільш повне задоволення платоспроможного попиту. Незбалансований ринок
- той, на якому немає повної відповідності між попитом і пропозицією. Кількісна
незбалансованість ринку може виявитися як у надмірному перевищенні пропозиції
над попитом (що ускладнює реалізацію товарів), так і в перевищенні попиту над
пропозицією (що створює напругу на ринку й ускладнює задоволення попиту).
У ринкові відносини вступає безліч
суб'єктів - виробників, споживачів, посередників. Тому на ринку складається
певна кон'юнктура. Що це таке? Кон'юнктура ринку - це сукупність
економічних умов, що складаються на ринку в кожний даний момент, від яких
залежить процес реалізації. Кон'юнктура ринку визначається економічними
показниками, які характеризують стан ринку. Це співвідношення попиту і
пропозиції, рівень цін, місткість ринку, платоспроможні можливості споживачів,
стан товарних запасів та ін.
Основним ринковим індикатором як для
продавця, так і для покупця є ціна. Чим вище ціни при незмінних доходах, тим
менше споживач може придбати товарів і послуг за свої доходи й навпаки. Для
підприємця зростання цін - свідчення зростання попиту на його продукцію, а отже
й прибутку. Перспектива отримати більше прибутку спонукає його розвивати
виробництво. Зниження цін веде до зворотних процесів. Що ж являє собою ціна? Ціна
- це грошовий вираз вартості. Рівень її залежить від багатьох факторів.
Але про це мова буде в наступних темах.
1611 Платоспроможний
попит • попит, забезпечений певними грошовими доходами.
Функції ринку
Ринок виконує ряд функцій, їх можна
звести у дві групи: організаційні й економічні.
Організаційні. 1.Встановлення зв'язків між
виробниками й споживачами продукції (послуг), не опосередкованих іншими
(наприклад, державними) системами розподілу. 2. Забезпечення вільного вибору
партнерів по господарських зв'язках. 3. Забезпечення конкуренції між
суб'єктами ринку.
Економічні. 1.Механізм ринку
робить усіх учасників конкурентного процесу матеріально зацікавленими в
задоволенні тих потреб, які виражаються через попит. 2. Ринок, створюючи
сигнали через ціни, стимулює засвоєння досягнень науково-технічного прогресу,
зниження витрат, підвищення якості, розширення асортименту товарів і послуг. 3.
Сприяє вирішенню центральних проблем економіки. Таких, як підвищення рівня
життя, зміна структури економіки, підвищення ефективності суспільного
виробництва тощо. 4. Механізм ринку в цілому звільняє економіку від дефіциту
товарів і послуг.
На практиці ринкова економіка
переважно бездефіцитна. В умовах ринкового господарства тривалий, стійкий
розрив між потребами й споживанням (дефіцит) неможливий хоча б тому, що
суперечить економічним інтересам усіх учасників конкурентного процесу. Саме
тому країни з міцними ринковими традиціями, перед якими стоїть немало невиріпіених соціально-економічних проблем, позбавлені
принаймні однієї - товарного голоду. Навіть кризи, які там періодично
відбуваються, - це кризи перевиробництва.
Все це дає підстави стверджувати, що
ринок з його механізмом функціонування економіки відноситься до розряду
загальнолюдських цінностей, є досягненням усієї світової цивілізації й залишиться
таким в осяжному майбутньому.
2. ІНФРАСТРУКТУРА РИНКОВОГО
ГОСПОДАРСТВА
Поняття інфраструктури
Функціонування ринку передбачає
постійний рух товарів, послуг, грошей, цінних паперів, робочої сили. Для цього
потрібні певні організації, які, діючи в рамках закону, обслуговують ринкові
відносини. Тобто, сучасному ринковому господарству необхідна відповідна
інфраструктура. Що вона собою являє?
Слово "інфраструктура"
означає основу, фундамент, внутрішню будову системи. Стосовно ринку - це
сукупність організаційно-правових форм, за допомогою яких здійснюється
функціонування й поєднання в єдине ціле ринкових відносин. А це означає, що
ринок складається не тільки з тих, хто
робить свій підприємницький, споживчий, трудовий або державний бізнес. Взаємні
відносини між ними зумовлюються великою кількістю організаційних форм, які
допомагають суб'єктам ринку реалізувати свої ділові інтереси. Що це за форми?
Елементи Такими формами (елементами) інфраструктури в
сучасній ринковій економіці є:
інфраструкту-
ри
- підприємства роздрібної та оптової торгів-
лі;
- кредитна система й комерційні банки;
- емісійна система й емісійні банки;
-
організаційно оформлене
посередництво на товарних, сировинних, фондових і валютних біржах;
- аукціони, ярмарки та інші форми
організованого позабіржо-вого посередництва;
- система регулювання зайнятості
населення й центри (державні й недержавні) сприяння зайнятості (біржі праці);
- інформаційні технології й засоби
ділової комунікації;
- податкова система й податкові
інспекції;
- система страхування комерційного, господарського
ризику й страхові (державні й недержавні) компанії;
- спеціальні рекламні агентства,
інформаційні агентства й засоби масової інформації;
-
торгові палати, інші
громадські й добровільні
державно-громадські об'єднання ділових кіл;
- митна система;
- професійні спілки працюючих за
наймом;
- комерційно-виставочні комплекси;
- система вищої і середньої
економічної освіти;
- консультативні (консалтингові)
компанії;
- аудиторські компанії;
- громадські і державно-громадські
фонди, призначенні для стимулювання ділової активності;
- спеціальні зони вільного
підприємництва тощо.
Інфраструктура виступає як механізм
функціонування підприємництва. Вона заповнює величезний економічний простір
від виробництва до споживання. Отримуючи вироблену продукцію, вона організовує
укладання контрактів на постачання, просуває товарні потоки по галузях і
регіонах, регулює збут і обслуговування економічної системи. Тому ефективність
функціонування ринкової економіки в першу чергу залежить від комплексності й
ефективності її інфраструктури. Елементи інфраструктури'
не можуть бути нав'язані зовні, сконструйовані в міністерських
Функції
і види інфраструктури
кабінетах. Вони породжуються потребами ринку, діловими
відносинами.
Сучасна
інфраструктура ринкової економіки сформувалась у результаті тривалої еволюції
товарного виробництва. Разом з цим формувалися й її функції. Що це за функції?
-
Організаційне оформлення ринкових відносин;
-
полегшення учасникам ринкових відносин реалізації своїх інтересів;
- спеціалізація
різних суб'єктів економіки, підвищення оперативності й ефективності їхньої
роботи на основі диференціації ринкових ніш1621, які вони
заповнюють;
-
полегшення форм юридичного й економічного контролю, державного й громадського
регулювання ринкових відносин.
Для
зручності аналізу всі елементи ринкової інфраструктури зведемо в три
функціональні групи. Див. схему 61.
Схема 61 Класифікація
ринкової інфраструктури
Сприяє організаційному оформленню
|
Інфраст рук тура, яка |
ринкових
полегшує суб’єктам ринку
реалізацію своїх інтересів
опоседковує
всю систему ринкових
відносин
Виходячи
з цього, можна говорити про два види ринкової інфраструктури: спеціалізовану,
тобто таку, яка обслуговує окремі ринки (ринок товарів, послуг, цінних
паперів і т. ін.); загальну, тобто таку, яка обслуговує всю
економічну систему, нею зайнятий весь економічний простір від виробника до
споживача.
Основними
елементами спеціалізованої інфраструктури, тобто структури, яка сприяє
організаційному оформленню ринкових відносин, є біржі, системи оптової й
роздрібної торгівлі, ярмарки, аукціони, торговельні доми і т. ін. Див схему 62.
1621
Ринкова
ніша - це частина ринку, не освоєна іншими
суб'єктами ринку.
Схема 62
Основні елементи спеціалізованої інфраструктури ринку
ЕЛЕМЕНТИ
ОРГАНІЗАЦІЙНІ СТРУКТУРИ
ПОСЛУГОВІ СТРУКТУРИ
Біржі
Аудиторські фірми
Торгові доми
Холдинги
Аукціони
Інвестиційні фонди
Підприємства
оптової та роздрібної торгівлі
Страхові фірми
Характеристика
й механізм функціонування названих елементів спеціалізованої інфраструктури
ринку є предметом інших дисциплін. Тому ми обмежуємося лише їх перерахуванням.
Загальна
інфраструктура обслуговує ринкову економіку в цілому. З певною мірою умовності
сюди можна віднести: грошову, фінансову, кредитну й податкову системи. Грошова
система була розглянута в попередній темі, тому зупинимося на характеристиці (і
то в загальному плані, бо детально це вивчають в спеціальних дисциплінах)
особливостей економічних відносин, що виникають у фінансовій, податковій і
кредитній системах.
Гроші
обслуговують усі ринкові відносини, охоплюють всі сфери й рівні ринкової
економіки, де відбуваються процеси перетворення товарних форм у грошові і
навпаки. А це передбачає наявність певного організаційного механізму, який
забезпечує нормальне функціонування грошової маси. Таким механізмом є фінансова
система. Вперше термін "фінанси", що означає грошовий платіж, став
застосовуватися в 13-15ст. в Італії при грошових торгових розрахунках і в
банківських операціях. Згодом термін утверджується як поняття, пов'язане з
системою грошових відносин, утворенням грошових
ресурсів, які держава мобілізовувала
для виконання своїх функцій. У сучасних умовах фінанси - це
сукупність економічних відносин, які опосередковують утворення, розподіл і
використання фондів грошових коштів у процесі розподілу і перерозподілу
суспільного продукту й національного доходу.
Основу фінансової системи країни
складають центральний (державний) і місцевий бюджети. Саме бюджет дає державі
можливість вирішувати ті соціально-економічні проблеми, які не в стані
розв'язати механізм ринку. Що мається на увазі? Через бюджет (податки і
видатки) відбуваються перерозподіл доходів з тим, щоб забезпечити певну
справедливість, здійснюється фінансування соціальних програм (освіта, охорона
здоров'я, пенсійне забезпечення тощо), оборони, державного управління,
фундаментальної науки. Серед бюджетних статей є витрати, пов'язані з рішенням
регіональних, структурних та інших проблем загально-національного
порядку.
У той же час бюджет не повинен бути
перевантаженим надмірною централізацією економічних , соціальних функцій.
Тому, що чим більше функцій, особливо господарських, бере на себе держава, тим
більше вона повинна концентрувати в бюджеті грошових коштів. А основним
джерелом цих коштів є податки. Отже, централізація господарських функцій в
руках держави неминуче веде до посилення податкового пресу, що певною мірою
підриває підприємницьку ініціативу. Тому в країнах з розвинутою ринковою
економікою розміри бюджету намагаються утримати в таких обсягах, які дозволяють
державі робити те, чого не може зробити ринок, і не більше. Цим виключається
необґрунтоване втручання держави в економіку. Перетворення бюджетних асигнувань
у капіталовкладення допускається лише в особливих випадках, коли реалізуються
цільові народногосподарські програми, які ретельно контролюються законодавчими
органами. В ринковій економіці ті, хто шукає джерела фінансування інвестицій,
звертаються не до уряду з його бюджетом, а до банків і фондової біржі.
Основним джерелом формування доходної
частини держаних і місцевих (муніципальних) бюджетів в умовах ринкової
економіки є податки.
Податкова система
Тому виплата їх учасниками ділових
відносин - справа необхідна, хоча й не дуже приємна для платників.
Податки - це
обов'язкові нормовані платежі в державний або місцевий бюджети, що їх вносять
окремі особи, підприємства, організації та установи. В Україні сучасна
податкова система включає такі види податків: для підприємств основними
є податок на доход (прибуток) і на додану вартість; обов'язкові платежі у
фонди соціального страхування,
Чорнобиля, стабілізації й зайнятості, а також на спорудження шляхів
сполучення; основним податком для населення ь прибутковий податок. Крім
названих податків, існує ще ціла система акцизів (непрямих податків), а також
платежів як у держаний, так і в місцеві бюджети, які регламентуються
законодавчими актами різних рівнів. Всі податки й платежі, які сплачують
господарюючі суб'єкти й населення, складають податкову систему.
Слід зазначити, що існуюча в Україні
податкова система не є ідеальною й вимагає вдосконалення. Необхідність
вдосконалення диктується об'єктивними причинами. Річ у тім, що з кожним кроком
у бік ринкової економіки в обсязі бюджетних доходів буде збільшуватися частка
прибуткових податків з фізичних осіб і падати частка податків на
підприємницький прибуток. Це відбувається тому, що держава, відмовляючись від
адміністративного регулювання цін, вже не зможе використовувати їх з метою
перерозподілу доходів. Все навантаження ляже на бюджет. А щоб бюджетний
механізм був у змозі забезпечити будь-кому додаткові доходи, їх спочатку треба
в когось узяти. Здійснюється це за допомогою ефективної системи прибуткового
оподаткування, роль якого буде в майбутньому зростати. Оподаткування прибутку з
часом стане більш ліберальним, даючи можливість підприємствам вести повноцінну
інвестиційну діяльність.
Ринкова система може нормально
функціонувати лише тоді, коли в її судинах постійно циркулюють грошові потоки
(готівкові й безготівкові). Безперервність цієї циркуляції забезпечує кредитна
система. Що вона собою являє? Кредит - (від латинського
"кредо" - вірю) є форма руху грошового капіталу, який надається в
позику на умовах повернення й прибутковості. Наявність кредитних відносин
передбачає, з одного боку, тимчасово вільні грошові капітали, власники яких
готові надати їх на певний строк за певну винагороду (процент), а з іншого, -
підприємців, бажаючих тимчасово використати їх у своїй виробничій діяльності.
Існує декілька форм кредиту, основними
серед них є комерційний і банківський. Комерційний кредит - це кредит
одного підприємця іншому у вигляді відстрочки платежу за поставлені товари або
надані послуги. Інструментом такого кредиту є комерційний вексель1631,
в ціну якого входить ціна товару (послуги) плюс процент. Банківський кредит надається
банками та іншими
Кредитна система
1631 Вексель -
письмове боргове зобов'язання встановленої форми про сплату зазначеної на
ньому суми грошей у вказаний строк.
кредитно-фїнансовими закладами
підприємцям та іншим позичальникам у вигляді грошових сум. Різновидом
комерційного чи банківського кредиту виступає споживчий кредит. Чому різновидом?
Тому, що, з одного боку, об'єктом цього кредиту виступають товари довготермінового
користування (меблі, автомобілі, холодильники, телевізори і т.д.), а з іншого,
банківські позики на споживчі цілі (наприклад, на будівництво або придбання
житла). Виділяють також державний кредит, тобто будь-який кредит, де
суб'єктом (кредитором або позичальником) виступає держава, та іпотечний
кредит, тобто довгострокові позики під заставу нерухомості (землі,
виробничих і житлових будівель).
Ядром кредитної інфраструктури є
банківська система. Банк є особлива організаційна одиниця кредитної
системи, яка виступає посередником між кредитором і постачальником. Сферою
діяльності банків є операції з позичковим (грошовим) капіталом. Діяльність
банків пов'язана з виконанням трьох основних видів операцій. Див. схему 63.
Схема 63
Операції банків
Пасивні (сплата процентів) Активні (отримання процентів)
Комісійні
Банківські послуги
Власні операції
Пасивні операції - це операції,
посередництвом яких утворюються ресурси банків: внески й позичені гроші;
емісія заставних листів, банківських і комунальних облігацій, а також
довгострокові позики в кореспондентів164]банку. По цих операціях
банк сплачує проценти.
Активними операціями називається діяльність,
пов'язана з розміщенням грошових ресурсів банку, тобто надання їх у кредит за певний
процент. Причому кредити можуть надаватися як у вигляді грошових позик, так і у
вигляді зобов'язань банку гаран-
1641 Кореспонденти
банку - інші банки і кредитно-фінансові інститути, з якими банк перебуває у постійних ділових
стосунках.
тувати платежі
клієнта. В останньому випадку банк не надає грошові позики, а лише обіцяє
здійснити платежі в разі, якщо позичальник не зможе оплатити свої зобов'язання.
Комісійними операціями
називається посередницька діяльність, яка не викликає кредитів з боку банків і
не є джерелом надходження коштів на його рахунки. До таких операцій належать:
платіжний оборот, операції з валютою, інкасування векселів і чеків, прийняття
на збереження цінних паперів і надання сейфів для користування, управління
майном і т.д.
Сукупність банків та інших
кредитно-фінансових закладів, що здійснюють мобілізацію вільних грошових
ресурсів і надають їх у позику, називається кредитною системою. В кредитну
систему входять банки, інвестиційні та страхові компанії, фонди. Див,
схему 64.
Схема 64
Кредитна система
Банки
Інвестиційні компанії
Кредитна
система
Страхові компанії
Фонди
Ми закінчили розгляд елементів
інфраструктури ринкового господарства. Торговельні підприємства, біржі, банки,
кредитні й бюджетні заклади надають ринковій системі організаційної завершеності,
об'єднують виробників і споживачів у єдиний господарський процес. Учасниками
його може стати кожний, а от досягти успіху зможе лише той, хто оволодіє
законами ринку.
3.МЕХАНІЗМ ФУНКЦІОНУВАННЯ РИНКУ
Поняття і склад механізму ринку
Ринкова економіка - це специфічна
соціально-економічна система. Вона, як і будь-яка система, має свій механізм
функціонування, дія якого найбільш повно проявляється в центральній ланці цієї
системи - на ринку. Що це за механізм і як він діє? Відповіді на ці запитання
ми отримаємо, розглянувши спочатку його складові елементи, їх в принципі
чотири: попит,
пропозиція, ціна й конкуренція.
кредитно-фїнансовими закладами
підприємцям та іншим позичальникам у вигляді грошових сум. Різновидом
комерційного чи банківського кредиту виступає споживчий кредит. Чому різновидом?
Тому, що, з одного боку, об'єктом цього кредиту виступають товари
довготермінового користування (меблі, автомобілі, холодильники, телевізори і
т.д.), а з іншого, банківські позики на споживчі цілі (наприклад, на
будівництво або придбання житла). Виділяють також державний кредит, тобто
будь-який кредит, де суб'єктом (кредитором або позичальником) виступає держава,
та іпотечний кредит, тобто довгострокові позики під заставу нерухомості
(землі, виробничих і житлових будівель).
Ядром кредитної інфраструктури є
банківська система. Банк є особлива організаційна одиниця кредитної
системи, яка виступає посередником між кредитором і постачальником. Сферою
діяльності банків є операції з позичковим (грошовим) капіталом. Діяльність
банків пов'язана з виконанням трьох основних видів операцій. Див. схему 63.
Схема 63
Операції банків
Пасивні (сплата процентів) Активні (отримання процентів)
Комісійні
Банківські послуги
Власні операції
Пасивні операції - це операції,
посередництвом яких утворюються ресурси банків: внески й позичені гроші;
емісія заставних листів, банківських і комунальних облігацій, а також
довгострокові позики в кореспондентів164]банку. По цих операціях
банк сплачує проценти.
Активними операціями називається діяльність,
пов'язана з розміщенням грошових ресурсів банку, тобто надання їх у кредит за
певний процент. Причому кредити можуть надаватися як у вигляді грошових позик,
так і у вигляді зобов'язань банку гарантувати платежі клієнта. В останньому
випадку банк не надає грошові позики, а лише обіцяє здійснити платежі в разі,
якщо позичальник не зможе оплатити свої зобов'язання.
Комісійними операціями
називається посередницька діяльність, яка не викликає кредитів з боку банків і
не є джерелом надходження коштів на його рахунки. До таких операцій належать:
платіжний оборот, операції з валютою, інкасування векселів і чеків, прийняття
на збереження цінних паперів і надання сейфів для користування, управління
майном і т.д.
Сукупність банків та інших
кредитно-фінансових закладів, що здійснюють мобілізацію вільних грошових
ресурсів і надають їх у позику, називається кредитною системою. В кредитну
систему входять банки, інвестиційні та страхові компанії, фонди. Див,
схему 64.
Схема 64
Кредитна система
Банки
Інвестиційні компанії
Кредитна система
Страхові компанії
Фонди
Ми закінчили розгляд елементів
інфраструктури ринкового господарства. Торговельні підприємства, біржі, банки,
кредитні й бюджетні заклади надають ринковій системі організаційної завершеності,
об'єднують виробників і споживачів у єдиний господарський процес. Учасниками
його може стати кожний, а от досягти успіху зможе лише той, хто оволодіє
законами ринку.
1641 Кореспонденти
банку - інші банки і кредитно-фінансові інститути, з якими банк перебуває у постійних ділових
стосунках.
3.МЕХАНІЗМ
ФУНКЦІОНУВАННЯ РИНКУ
Поняття і склад механізму ринку
Ринкова економіка - це специфічна
соціально-економічна система. Вона, як і будь-яка система, має свій механізм
функціонування, дія якого найбільш повно проявляється в центральній ланці цієї
системи - на ринку. Що це за механізм і як він діє? Відповіді на ці запитання
ми отримаємо, розглянувши спочатку його складові елементи, їх в принципі
чотири: попит,
пропозиція, ціна й конкуренція.
Попит - це форма вираження
потреби. На ринку ми маємо справу не з попитом взагалі, а з попитом
платоспроможним, тобто забезпеченим відповідною сумою грошей. Тому попит
включає в себе два елементи: а)потреби, тобто бажання придбати той чи інший
товар або послугу; б)грошові засоби, які має суспільство для придбання даних
товарів або послуг. Попит, як правило, виражається в грошовій формі.
Пропозиція - це сукупність
товарів і послуг, які є або в кожний даний момент можуть бути доставлені на
ринок. Вона включає в себе два моменти: а)готовність виробників (продавців) до
продажу того чи іншого виду товару або послуги; б)умови, на яких виробник
(продавець) згідний продати їх. Пропозиція, як правило, має натуральне
вираження: штуки, тонни, метри.
Ціна - це, як було з'ясовано
раніше, грошовий вираз вартості. На ринку, як правило, розрізняють три види
цін: ціну попиту, ціну пропозиції і ціну рівноваги. Ціна попиту - це
гранично максимальна ціна, яку покупці ще згідні платити за товар. Ціна
пропозиції - це гранично мінімальна ціна, яку продавці ще згідні взяти за
свій товар. Ціна рівноваги - це ціна, яка встановлюється при
врівноваженості попиту і пропозиції.
Конкуренція - це процес
суперництва між суб'єктами ринкових відносин за найвигідніші умови виробництва,
реалізації й купівлі товарів та послуг.
Взаємодія названих елементів і являє
собою ринковий механізм. Процес його функціонування визначає ступінь
ефективності ринкової економіки. Чим
же визначається чіткість
взаємодії ринкового механізму? Адже в ньому немає спеціального органу,
який би вказував на те, які товари виробляти підприємцю, де йому купувати ресурси,
де робітникові працювати. Сам
ринковий механізм забезпечує свою стабільність. Він має власний
внутрішній порядок, і взаємодія
його елементів підпорядкована вимогам певних законів:
законам грошового обігу,
вартості, попиту і пропозиції. А реалізується це через
завдання, які ставить перед собою кожен учасник ринкових відносин: прагнення максимуму прибутків і
раціоналізація вибору. Отже, ринкова система за своєю природою є саморегульована
система. Така саморегульована
система в літературі отримала назву "вільного ринку".
Вільний ринок Ідея "вільного ринку"
належить класику
політичної економії
А.Сміту,
який у своїй
роботі "Дослідження про природу й
причини багатства народів" стверджував, що " вільна гра ринкових
сил" створює гармонійний устрій, в якому індивідуум, прагнучи задовольнити
свої егоїстичні інтереси, завдяки "невидимій руці" ринку, навіть не
бажаючи того,
сприяє інтересам суспільства більш
ефективно, ніж у тому випадку, коли б він бажав це зробити. Проте егоїзм, який
спонукає індивідуума (підприємця) до дії, складає лише частину ринкового
механізму. Щось повинно стримувати економічний суб'єкт, який прагне безмежно
задовольняти свою жадобу до прибутку. Таким регулятором є конкуренція, яка
зводить егоїстичні інтереси діючих у ринковій економіці суб'єктів до певної
гармонії, до ринкової рівноваги. Звідси зрозуміло, чому в класичній ліберальній
економічній теорії держава відіграє лише підпорядковану роль. Функції держави
як "нічного сторожа" обмежувалися забезпеченням правопорядку,
національної оборони, будівництвом і підтриманням суспільне корисних споруд,
наприклад, транспортних магістралей. Втручання в економіку з боку держави
торкалося лише гарантування для всіх суб'єктів господарської діяльності
основних економічних свобод, а саме: свободи займатися будь-якою господарською
діяльністю, свободи конкуренції і торгівлі.
Зроблений А.Смітом
аналіз ринкового господарства дає можливість пояснити феномен взаємодії
особистої вигоди (егоїзму) і її регулятора - конкуренції, як формуються ціни й
чому вони не повинні повністю збігатися з витратами виробництва. Його теорія
розкрила, яким чином суспільство спонукає виробників до того, щоб пропонувати
саме ті товари, які необхідні споживачам. Стало відомо, чому високі ціни в
умовах вільної конкуренції являють собою саморегулюючий фактор, - тому що вони
приносять з собою зростання обсягів виробництва. Нарешті А.Сміт
показав, яким чином у сфері виробництва може бути досягнута відносна рівність
доходів. Тобто, він описав господарський механізм вільного ринку, як саморегулюючої
системи.
І тут слід звернути увагу на дуже
важливий момент. А.Сміт, на відміну від деяких наших
сучасних його "послідовників", не розглядає ринкову економіку як
сферу, де кожен суб'єкт робить, що йому заманеться. Основною властивістю
вільного ринку, за А.Смітом, є те, що він виступає
своїм власним охоронцем. Маємо справу з парадоксом: ринок, з одного боку є
кульмінацією будь-якої економічної свободи, а з іншого, - найсуворішим
наглядачем. І ніякі скарги на адресу міністра або іншої високої інстанції, так
само, як і благання про допомогу, не звільняють від анонімного тиску ринкового
механізму.
Отже, уважне вивчення спадщини А.Сміта з проблем функціонування ринкового механізму навіть
в умовах вільної конкуренції приводить зовсім до протилежного висновку, ніж
той, який нав'язується новітніми поборниками ринкової економіки. А саме:
економічна свобода - це ілюзія, в усякому разі вона є такою значно в більшій
мірі, ніж здається на
початку. При цьому цілком зрозу-
міло, що в умовах
ринку можна робити все, що завгодно, але якщо хтось діє так, що ринок цього не
сприймає (тобто всупереч його законам), то ціною індивідуальної свободи стає
економічний крах. Функціонування ринкової економіки - це не випадкові, хаотичні
діяння господарюючих суб'єктів. Всі ці діяння підпорядковані вимогам певних
економічних законів, які лежать в основі дії механізму ринку. Що це за закони,
які їхні вимоги і як вони діють?
Одним з
важливих законів ринкової економіки є закон грошового обігу. Основна
Закон
грошового
обігу вимога
його полягає
в дотриманні грошово-товарної збалансованості. Вона повинна кореспондуватися з
сумою цін товарів і послуг, що є в обігу. Теоретично кількість грошей,
необхідна для обігу, може бути розрахована за формулою:
Г - кількість грошових одиниць,
необхідних для обігу; сума цін товарів; о - швидкість обороту грошей.
Дана формула є досить загальною. В
реальному житті кількість грошей, необхідних для обігу, залежить від набагато
більшої кількості факторів. Тому застосовується формула дещо складніша:
Г=ЦР-ЦК + ЦП-ВР,де
ЦР - сума цін товарів, визначених для
реалізації; ЦК - сума цін товарів, платежі по яких виходять за межі даного
періоду; ЦП -сума цін товарів, строки платежів по
яких наступили; ВР - сума взаємних розрахунків; О - швидкість обороту грошей.
На практиці
регулювання грошового обігу в країні здійснює центральний
інфляція емісійний банк. В
Україні таким банком є Національний банк України
.
Надмірна
кількість грошей в обігу породжує ін-
фляцію. Вона може бути викликана скороченням
виробництва товарів і послуг при
незмінній грошовій масі або додатковим випуском (емісією) грошей в обіг при
незмінній товарній масі. Інфляція - грошове явище. А конкретніше - знецінення
грошей через те, що в економіці їх стає більше, ніж потрібно. В міру наростання
інфляції грошам все важче виконувати свої функції, обслуговувати обіг товарів і
послуг, платіжні операції тощо.
Зародившись на грошовому ринку, віруси
інфляції проникають далі, в інші сфери економічного організму. А це означає, що
в ситуаціях, коли інфляційна хвороба дуже запущена, однією лише нормалізацією
грошового обороту не обійтися. Правильна грошова
політика держави створює лише
необхідну умову гальмування інфляції. Але реально вона діє лише тоді, коли
держава паралельно з нормалізацією грошового обігу зміцнює механізми ринку,
стимулює виробництво товарів, намагається стримати поточний попит, застосовує
інші заходи по відношенню до потерпілих від інфляції галузей економіки.
Розрізняють відкритий і подавлений
типи інфляції. Відкритій інфляції властива тенденція до зростання цін.
Вона формується в результаті двоякого механізму. Перший це механізм
адаптивних інфляційних очікувань. Суть його в тому, що, по-перше, споживачі,
твердо повіривши в незмінність тенденції до підвищення цін, скорочують
заощадження, нагнітають поточний попит і таким чином самі провокують чергове
подорожчання товарів і послуг. По-друге, дефіцит заощаджень, який виникає в
результаті першої акції, негативно відбивається на розмірах кредитних ресурсів,
що перешкоджає зростанню капіталовкладень і виробництва. І це відбувається в
умовах, коли й так відчувається суттєве відставання пропозиції від попиту.
Адаптивні очікування мають
мікроекономічну природу, тобто породжуються реальними подіями, які відбуваються
на конкретних ринках. Рядовий споживач, роздумуючи, скільки витратити на
покупки, керується динамікою тих цін, які бачить навколо себе (в магазині, на
базарі, у центрі послуг). На будь-які зміни макроекономічних умов(скорочення
бюджетного дефіциту, перехід до не-інфляційної грошової політики тощо), він
зреагує лише тоді, коли переконається в дійсній зміні економічних умов, які
його оточують. Тому будь-яка антиінфляційна політика лише тоді дасть очікувані
результати, коли буде в своєму арсеналі мати спеціальні заходи, скеровані на
нейтралізацію інфляційних очікувань.
В основі другого механізму відкритої
інфляції лежить взаємозв'язок витрат і цін. Це так звана інфляція витрат
(спіраль "зарплата - ціни"). Суть її в наступному. Загальне
підвищення цін в економіці неминуче веде до падіння реальних доходів зайнятих.
Щоб зберегти незмінним хоча б добробут населення, необхідно збільшувати грошові
доходи. Відбувається це різними шляхами, включаючи різноманітні варіанти державної
індексації доходів зайнятих. Але одночасно збільшуються витрати виробництва, що
веде до підвищення цін. Останнє робить необхідним черговий перегляд заробітної
плати і т.д. Розкручується інфляційна спіраль, причому з кожним новим витком
зупинити її все важче.
Неухильне підвищення цін ставить
державу перед дилемою: з одного боку, населенню, яке не має прямого відношення
до виникнення інфляції, необхідно за максимумом компенсувати понесені ним
збитки; з іншого боку, повна компенсація приведе до того, що на повну
потужність запрацює механізм витрат виробництва. А це потягне за собою новий
стрибок цін, який "з'їсть" компенсаційні виплати населенню, і все
треба буде починати спочатку. Тому необхідно, по-перше, визнати, що коли в
економіці розгортається відкритий інфляційний процес (що є характерним для
сучасної економіки України), поява спіралі "зарплата-ціни" є
неминучою; по-друге, потрібно так організувати протиінфляційну
компенсацію, щоб вона якомога менше зачіпала грошові витрати виробництва.
Останнє є справою техніки й компетентності тих, хто в державі займається цими
питаннями.
Види інфляції'.
Стагфляція і
дефляція
Інфляція буває не тільки відкритою. В деяких випадках держава, не
демонтуючи причини
інфляції, намагається подавити форми її прояву.
Здійснюється це по-різному. Наприклад: тимчасове заморожування цін
і
доходів; отримання динаміки заробітної
плати на рівні, який не перевищує темп зростання продуктивності праці;
тотальний адміністративний контроль над цінами й доходами. В таких випадках
відкрита інфляція переходить у
подавлену. Якщо відкрита інфляція проявляється в загальному
підвищенні цін, то подавлена - у хронічній нестачі товарів і послуг, їхньому
перманентному дефіциті. Тому інфляційні очікування при подавленій інфляції
можна назвати дефіцитними (при відкритій - адаптивними). Інфляція
розвивається, як правило, як тривалий процес, який проходить декілька стадій.
Кожній з них відповідає свій вид інфляції: повзуча, галопуюча й гіперінфляція. Повзуча
або регульована. При ній ціни зростають поступово, але
неухильно. Держава за допомогою фінансово-кредитних методів та податкової
системи тримає її під контролем, не допускаючи знецінення грошей більше, ніж на
5-7% за місяць. Галопуюча інфляція настає тоді, коли темпи
знецінення грошей досягають 20-25% на місяць. На цій стадії значно посилюються
економічні й соціальні суперечності. Зростання цін і доходів окремих груп
підприємців стає стрибкоподібним і не піддається регулюванню. Гіперінфляція
характеризується знеціненням грошей більш як на 50% на місяць. Гроші
починають втрачати здатність виконувати свої функції, падає їхня роль в
економіці, натуралізуються господарські зв'язки (виникає бартер), руйнується
фінансовий і кредитний механізм, посилюються стихійні процеси в економіці
(стан, який пережила економіка України у 1991-1994 рр.). В умовах серйозної
деформації економічного циклу, структурної розбалансованості інфляція пригнічує
економічне зростання, провокує стагнаційні процеси і навіть спад виробництва.
Такий стан економіки, коли поєднується застій (спад) виробництва з розвитком
інфляційних процесів, отримав назву стагфляції.
Уряди всіх країн, економіка яких
переживає інфляцію, прикладають певні зусилля, щоб не сповзти в гіперінфляцію.
А це передбачає перехід до
жорсткої антиінфляційної політики.
Складовою частиною її є дефляційна політика. Дефляція
- це вилучення з обігу частини надлишкової грошової маси, випущеної в
період інфляції з метою зменшення платоспроможного попиту
населення через фінансові і
грошово-кредитні механізми. До їх числа можна віднести: скорочення бюджетних
видатків, підвищення рівня
оподаткування, введення більш
жорстких умов банківського
кредитування, випуск державних
позик, пряме лімітування
зростання кредитних вкладень у народне господарство й готівкових грошей
в обігу, підвищення норми
обов'язкових резервів, які
зберігають комерційні банки в
центральному банку, що
зменшує їх вільні ресурси й спонукає до скорочення
кредитів народному господарству і т.д.
Як правило, дефляція супроводжується падінням купівельної спроможності
населення й посиленням соціальної напруги.
Що ж є причинами інфляції? їх слід
шукати серед факторів, які дезорганізують грошовий обіг у результаті появи на
ринку надлишкової маси грошей, незабезпечених товарами. Основні з цих факторів
(найбільш характерних для економіки України) перераховані у схемі 65.
Схема 65.
Фактори інфляції
Фінансування бюджетних потреб
грошовою
емісією
фактори
Кредитна емісія
Індексація
доходів
Дотації
Інфляція і народний добробут
Під час інфляції споживачу ніяк не уникнути
зниження поточних реальних доходів, а отже, й сьогоднішніх параметрів добробуту.
Для цього є як мінімум три причини.
По-перше, якою б досконалою не була
система проти інфляційної компенсації, їй ніколи не встигнути за рухом цін.
Доходи завжди відстають від цін, і чим більше запізнення, тим відчутнішим
стають удари по поточному споживанню населення.
По-друге, передбачити майбутнє
підвищення цін, особливо коли в економіці вирує гіперінфляція, практично
неможливо. Тому проти інфляційна компенсація рідко буває достатньою. Ясно, що
за таких умов падіння життєвого рівня неминуче.
По-третє, проти інфляційна компенсація
в принципі не може повністю покривати втрати від зростання цін.
|
Закон вартості |
Інакше держава ніколи не виведе
економіку з інфляційного стану. Отже, при будь-якому рівні компенсації вона є
неповною, а значить, зменшення реальних доходів немину
Як відомо, величина вартості товару
визначається робочим часом.
Причому не
індивідуальним, а суспільне необхідним. Цей суспільно необхідний
час не встановлюється
якимось органом, він формується стихійно на ринку в результаті співставлення
ряду індивідуальних затрат на виробництво даного виду продукції. І якщо затрати
двох індивідуальних товаровиробників можуть збігалися чисто випадково, то
затрати більшості товаровиробників на виробництво одного й того самого виду
продукції збігаються цілком закономірно тому, що вони відображають середні
умови виробництва, які панують у даному регіоні на даному етапі розвитку
технологічного способу виробництва. Саме в цьому збігу й проявляється дія
закону вартості - основного закону ринкової економіки.
Закон вартості - об'єктивний
економічний закон товарного виробництва. Він визначає способи й принципи
виміру, розподілу й стимулювання суспільної праці на ринку. Згідно з цим
законом обмін товарів здійснюється на основі вартісної еквівалентності, яка
визначається суспільно-необхідними затратами праці. Закон вартості стимулює
тих виробників, які забезпечують більш високу продуктивність праці. Ті ж
виробники, чия продуктивність праці нижча суспільно-нормальної (середньої), при
обміні несуть збитки.
Дія закону вартості проявляється через
коливання цін навколо вартості. Саме за допомогою цього механізму закон
вартості виступає як основний регулятор ринкової економіки (як діє цей
механізм, розглядається далі). Ця обставина є вихідною для розуміння функцій
закону вартості в ринковому господарстві. Див. схему 66.
Схема 66
Функції закону вартості
Регулювання пропорцій суспільного виробництва
Облік і регулювання
суспільної
Стимулювання НТП і ефективності
праці
виробництва
Диференціація товаровиробників
Закон попиту і пропозиції
Ринок нормально функціонує лише тоді,
коли він збалансований, тобто коли на ньому підтримується повна відповідність
між попитом і пропозицією. Відсутність такої відповідності негайно відбивається
на ході реалізації й виробництва. Досягається така відповідність у результаті
дії закону відповідності попиту і пропозиції. Закон попиту і пропозиції -
економічний закон ринку. Він виражає діалектичну єдність попиту і пропозиції,
їх взаємозв'язок і взаємодію, об'єктивний потяг до відповідності. Тому основна
його вимога - це збалансованість ринку. Така дія поєднує цей закон з законом
вартості, але на відміну від останнього він діє виключно у сфері обміні/. Проте
і в цій сфері закон попиту і пропозиції не підміняє закон вартості, а діє
одночасно з ним як форма вираження, як елемент механізму його реалізації.
Як же діє цей закон? При наявності
повної відповідності між попитом і пропозицією (ідеальний варіант) закон нічим
себе не проявляє. Але якщо відповідність порушена, закон діє в напрямку її встановлення.
Як? Особливість функціонування ринкового механізму полягає в тому, що кожний
його елемент тісно пов'язаний із ціною, яка служить основним інструментом
впливу на попит і пропозицію. Зокрема, попит знаходиться у зворотній
залежності від ціни. Якщо ціни на товари зростають, то попит на них зменшується
тому, що високі ціни обмежують купівельні спроможності людей. При зниженні цін
попит зростає. Див. рис.1.
Залежність
попиту від ціни
Товарна
пропозиція з ціною пов'язана прямою залежністю.
Із зростанням цін пропозиція
збільшується, тому що одиниця додатково
виробленої та проданої продукції приносить виробникові додатковий
прибуток. І навпаки, якщо ціни знижуються, то виробництво продукції стає менш
вигідним і скорочується. Відповідно зменшується і пропозиція. Див. рис.2.
Ступінь зміни
допиту у відповідь на зміну цін характеризує еластичність попиту. Мірою такої
зміни є коефіцієнт еластичності попиту. Розраховується за формулою:
Зростання обсягу
попиту, (%)
Зниження цін, (%)
Приклад. Попит зріс на
10%; 6%; 3%. Ціни
відповідно знизилися на 2% ; 3% ; 3% .
