www.norma-stab.ru стабилизатор напряжения для дачи.

давньоіранські релігії

 

Іранське нагір'я це широкі степові простори, бідні водою і рослинністю, обмежені горами, біля яких тулили­ся життєві центри племен, що з III тис. до н.е. переходи­ли до осілого землеробства і скотарства. На початку II тис. до н.е. на цю територію проникають індоіранці, арії. Звідси назва цієї країни — Іран — "країна аріїв".

Існує припущення, що предками індоіранських племен були протоіндоіранці — народ, який жив в IV тис. до н.е. в південноукраїнських степах і на схід від Волги. На по­чатку III тис. до н.е. вони розділилися на два різномовних народи індоарійців і протоіранців. Перші відкочували на північ Індії і далі, а другі зайняли територію те­перішнього Північно-Східного Ірану. За іншим припу­щенням, прабатьківщиною іранських племен є територія теперішньої Середньої Азії. Розподіл індоіранської спільноти на індійську та іранську відбувся на початку II тис. до н.е. за першої індійської хвилі міграції через Аф­ганістан і на початку І тис. до н.е., коли хвиля міграції бу­ла спрямована на Афганістан та Іран.

У І тис. до н.е. там утвердилися мідійські (на півночі) та яломітські (на півдні) племена. УIXVIII ст. до н.е. во­ни утворили велику кількість міст-держав. Тривалий час цей народ перебував під владою Ассирії. На початку VII ст. до н.е. тут виникає держава Мідія. Вона швидко зміцнюється, і в 616—605 pp. до н.е. руйнує Ассирію. Мідія стає світовою державою.

В 550 р. до н.е. Мідія втрачає свої позиції, зазнавши поразки у війні з підлеглим їй царством Персидою. Влада в країні стала належати перській династії Ахеменідів.

Країну стали називати Персією. В 558 р. до н.е. в Персії почав царювати Кір II (558—530 до н.е.), який остаточно об'єднав перські племена, звільнився від мідійського па­нування. У 550—549 pp. до н.е. Кір II захопив Мідію, вий­шов до Егейського моря, підкорив значну частину Серед­ньої Азії (545—539 до н.е.), завоював Вавилонію (539 до н.е.). Незабаром під владу персів перейшло все Східне Се­редземномор'я (Сирія, Фінікія, Палестина). В 530 р. до н.е. Кір II загинув у поході в Середню Азію, владу успад­кував його син Камбіс (530—522 до н.е.), який у 525 р. до н.е. завоював Єгипет. Він, як і його батько, визнав чужих богів, оголосив себе фараоном і коронувався за єгипетсь­кими звичаями з участю єгипетських жерців. Після невда­лого походу до Ефіопії помер у 522 р. до н.е. на шляху до Персії за досить загадкових обставин.

З 522 р. до н.е. царем став Дарій І (522—486 до н.е.), який поширив владу Персії на Фракію і Македонію, знач­ну частину Північної Індії, але зазнав поразки від скіфів. Так поступово в VI ст. до н.е. Персія стає світовою дер­жавою. Все правління династії Ахеменідів тривало в постійних війнах, приборканнях підкорених народів. Дарій доклав чимало зусиль для внутрішнього впорядку­вання держави, створив єдину систему управління нею, поділивши її на сатрапії (провінції). У них зберігалися місцеві закони, релігія і культура. У державі Ахеменідів існувала широка віротерпимість. Після завоювання нових територій перські царі зберігали традиційні релігії, прино­сили місцевим богам жертви, брали участь у релігійних це­ремоніях місцевих храмів, підтримували місцеве жрецтво. Отже, перська держава була країною з різними релігіями, завданням яких було служити єдиному цареві. Назрівала потреба в єдиній релігії й єдиному богові. Такою релігією став зороастризм, який прийшов на зміну раннім віруван­ням давніх іранців.

Спершу релігійну систему Давнього Ірану становив культ уособлених сил природи, небесних тіл, який пізніше перетворився на полідеменізм (панування багатьох духів) і політеїзм (багатобожжя). Давні іранці шанували та обо­жнювали чотири елементи природи: світло, воду, землю й повітря, вважаючи, що від них залежить їх життя. Культ світла існував у двох формах: племена землеробів шанува­ли світло денне (Сонце); кочові племена нічне світло (Місяць). Цей (астральний) культ сповідували у далекому минулому народи Месопотамії (халдеї), Південної Аравії й деякі інші племена.

Найдавніші вірування та релігійні культи іранців мали багато спільного з релігійними уявленнями та обрядами індоаріїв. Колись індоіранська спільнота розкололася, і з часом між її частинами виникло взаємне відчуження. Це чітко простежується при вивченні релігійних уявлень і міфології давніх іранців та індоаріїв. Обидва комплекси уявлень ґрунтувалися на різному ставленні до божествен­них сил, які протистояли одна одній: в іранців деви й ахури, в індоаріїв — дева й асури. Першу групу божеств вважали доброю, другу шкідливою. Головним девом (дева) був Індра, але в індоаріїв його вважали великим та шанованим богом, а в іранців злим демоном.

Чітке протистояння добрих сил (дева) та демонів (асурів) простежується в основі усіх релігійних конст­рукцій. Міфологічна картина світу будувалася на тлі про­тистояння сил Світла, втілених в етичному законі Арта та уособлених великим Ахурамаздою (гр. Ормузд), і сил Тем­ряви та Зла, втілених у брехні та уособлених Анхра-Майнью (Ариманом). Цей ритуально-етичний дуалізм в ос­нові всіх доісламських релігій Ірану.

 

Мітраїзм й анахітизм

 

З давніх-давен в Ірані існували визнані або терпимі політичною елітою релігії мітраїзм та анахітизм. їх коріння сягає в індійські та халдейські культи, в давні ас­тральні вірування. У клинописних написах Артаксеркса II і Артаксеркса III (IV ст. до нашої ери) поруч з ім'ям Аху-рамазди фігурують імена двох інших божеств — Мітри та Анахіти.

Культ Мітри зберігся в Ірані з індоіранської епохи, про що свідчать надписи XIV ст. до н.е., знайдені на території Каппадокії, де ім'я Мітри фігурує поруч з Варуною, Індрою та Насат'ямі. Мітра (новоперськ. "сонце") ша­нувався як бог війни, який бореться на боці праведних й безжалісно знищує порушників угод. Йому поклонялися і як великому судді, який справедливо оцінює дії людей, і як сонячному божеству, такому ж прекрасному, як Сонце, яке він супроводжує на небі. Після того, як іранські вожді та воїни почали використовувати бойові колісниці, вони зображали і своїх богів на колісницях. Тоді почали говорити, що Мітру везуть небом білі коні, підковані сріблом га золотом, які не мають тіні. Він озброєний булавою, відлитою із жовтого металу", списом, луком та стрілами, клинком та пращею (зброя кам'яного та бронзового віків).

Під час владарювання останніх Ахеменідів Мітра зай­няв становище, рівне Ахурамазді: він вважався своєрідним джерелом царської влади, цар викликав його у свідки під час присягання, звертався до нього по допомогу під час битв тощо. Пізніше Мітра набув езотеричних рис, став бо­гом таємної релігії, отримав безліч прихильників за межа­ми Ірану. У першій половині І ст. до н.е. солдати Помпея5 які брали участь у поході проти персів, принесли культ Мі-три у Рим. Незабаром мітраїзм охопив усю Римську імперію, не обминувши її далекі провінції — Німеччину, Британію тощо. Під час правління імператорів Костянти­на Великого (274—337) та Юліана Відступника (361—363) мітраїзм конкурував з християнством. Залишки мітраїстського культу (руїни святинь) збереглися у багатьох  країнах Південної та Західної Європи.

Мітраїзм не був споконвічною іранською релігією. Крім іранських, він містив елементи халдейських вірувань, заснованих на культі небесних тіл. Головне місце в ньому відводилося семітському богу Сонця, який увібрав у себе й елементи індійських вірувань. Вчення про безсмертя душі, прагматичний характер, високий моральний рівень мітраїзму, таємничі містерії, які супроводжують культ, — усе це приваблювало послідовників. У X ст. мітраїзм втра­чає своє привілейоване становище, зберігшись у декількох провінційних культурах Римської імперії. У наш час він простежується під час святкування дня осіннього рівно­дення в Ірані та в сучасних чоловічих і жіночих іменах.

Споріднений з культом бога-сонця Мітри культ богині-зорі Анахіти, який поширювався переважно у Малій Азії, впливаючи на вірування давніх греків та римлян. Анахітизм -— залишок культу небесних тіл, перейнятого у халдеїв. Анахіта зображена у давньоіранській священній книзі "Авеста" прекрасною та благородною дівою, одягну­тою у золотистий плащ з короною, прикрашеною коштов­ним камінням, з ритуальною гілкою в руці.

Культ Анахіти-зорі існував під час панування Артак­серкса II (404—359 до н.е.), її ім'я зустрічається у надписі цього ж царя поруч з іменами Ахурамазди та Мітри. Ар­таксеркс II установив Анахіті статуї у Вавилоні, звідки її культ поширився на Дамаск і далі на Захід. У пантеоні давньоіранських божеств Анахіта займала нижче становище, ніж Ахурамазда та Мітра. За межами давньоперської імперії культ її був визнаний у Вірменії. Увійшов він І в мітраїстську містерію.

 

Зороастризм

соціально-економічні та історичні умови виникнення

 

За одними версіями, зороастризм виник спочатку на заході Ірану, в Мідії, й звідти поширився на схід (мідійська концепція). Домінуючою є точка зору, за якою зороаст­ризм виник на сході Ірану, в Бактрії (нині Середня Азія), звідти поширився на Захід, аж до Мідії, де його підтрима­ли жреці з племені магів. Але всі дослідники сходяться в тому, що вже в VIIVI ст. до н.е. у давньому Ірані виник­ло релігійне вчення, пов'язане з ім'ям мислителя Заратуштри (Зороастра), який начебто одержав це вчення шляхом

одкровення.

Цю релігію ще називають маздаїзмом — від імені її го­ловного бога Ахурамазди, релігією Авести від назви книги, а її прибічників —вогнепоклонниками за підкреслене поклоніння культу вогню. Зороастризм перша з так званих релігій одкровення, тобто релігій, вчення яких одержане пророком від єдиного Бога. За ним ідуть іудаїзм, християнство та іслам.

Зороастризм виникає в умовах жорсткої боротьби пле­мен східного Ірану за традиційну племінну демократію. Саме тоді у вченні Заратуштри було сформульовано демо­кратичні мотиви, а сам зороастризм став ідейною основою народних рухів. Він повинен був ідеологічно обґрунтувати перехід до землеробства й осілого тваринництва завдяки політичному об'єднанню в державу з міцною владою, бо­ротьбі з кочівниками. Для цього був потрібен якщо не цілковитий монотеїзм, то хоча б стала тенденція до нього.

Зороастризм спершу рішуче заперечував культури інших народів, стверджуючи лише культ Ахурамазди. Але він не міг ізолювати себе від попередньої культової тра­диції. Поступово більш ранні божества індоіранських пле­мен приживаються в зороастрійському культі, а поперед­ня культова творчість вливається в зороастрійські тексти.

Давньоперський цар з династії Ахеменідів Ксеркс здійснив релігійну реформу, усунувши культи місцевих

ратуштра жив не пізніше VII ст. до н.е. Місцем його наро­дження вважають і Східний Іран, і Середню Азію, і Аф­ганістан.

Життя Заратуштри' сповнене багатьох див. Народився у 589 р. до н.е. в місті Рага поблизу сучасного Тегерана (за іншою версією, в мрмії). Мав надзвичайну волю і тво­рив дива: ходив, наприклад, по воді, як по суші. Премуд­рості навчався у халдеїв і досяг в цьому великої доскона­лості.

Коли здобув освіту і став дорослим, Ахурамазда закли­кав його на гору Альборджа і переказав своє вчення: бути чистим серцем, правдивим, відмовитися від користолюб­ства. Заратуштра просив у Бога безсмертя, щоб передати цей закон і майбутнім поколінням, але йому було відмов­лено в цьому. Потім, проживши ще двадцять років у пус­телі він став викладати нове вчення. Супроти нього висту­пили маги, вимагаючи див і випробувань: його зв'язали, облили їдким зіллям, а потім розтопленою міддю. Але За­ратуштра брав у руки вогонь і роздавав його іншим, бо во­гонь з його рук вже не обпікав. Він посадив кипарис, який за кілька днів виріс у дерево в десять обхватів, а на його верхівці містився палац.

Заратуштра мав три дружини, трьох синів і три дочки. За іншими джерелами, він був один раз одружений і мав двох дочок.

Останні роки життя були для нього важкими, оскільки доводилося протидіяти багатьом ворогам. Він подався у місто Балк, де і помер 512 р. до н.е., за однією версією своєю смертю, за іншою був убитий туранцями або за­гинув від блискавки.

Інші джерела свідчать, що Заратуштра походив з роди­ни священнослужителів, з семи років вивчав давню релігійну традицію. У тридцятирічному віці одержав од­кровення під час набирання води для виготовлення свя­щенного напою хауми. Облитий чистим потоком води, в чистому ранковому повітрі він побачив сяючого бога Благої Думки, який привів його до Ахурамазди та інших богів. Після зустрічі з Ахурамаздою він не раз відчував йо­го єдиним, одвічним творцем добра.

За деякими джерелами, Заратуштра, справді, на бать­ківщині був визнаний пророком, але змушений піти у виг­нання. Йому надав притулок цар давньоіранської невеликої держави біля озера Хамун (нині на кордоні Ірану й Аф­ганістану).

За зороастризмом, світ безмежний в просторі й у часі. В ньому відбувається творча діяльність Ахурамазди й Анхра-Майнью. Перший володарює у світі безмежного світла і добра, другий у світі безмежної темряви і зла.

Ахурамазда в безмежному часі створив обмежений час сон протяжністю в 12 тисяч років. Він складається з чотирьох періодів. Перший період — творення світу ідей. Наприкінці його з'являється Анхра-Майнью. Вражений світлом і молитвами Ахурамазди, утікає в морок і починає війну з ним.

У другому періоді починається перевтілення ідей у речі, з'являється матеріальний світ, у якому фігурують продук­ти творення Ахурамазди та Анхра-Майнью. Ахурамазда створив Землю, Місяць, Сонце, зірки, а Анхра-Май­нью — планети, які не підпорядковуються рівномірному рухові небесних тіл. Ахурамазда створює благодатні місця для життя людей на Землі, він створив першого бика і пер­шу людину.

Зороастризм вперше в історії релігії висунув детальну систему есхатологізму (релігійне вчення про кінцеву долю людства і Всесвіту). Основою цього вчення є дуалістичне розуміння двох його першоначал добра і зла. З цією концепцією пов'язане і зороастрійське розуміння людини. Людина продукт божого творіння, її створив Ахурамаз­да для добра. Але людина має свободу волі, може піддава­тися впливу зла і сприймати його. Анхра-Майнью зовсім не байдужий до людини. Він є покровителем войовничих кочовиків, які нападають на землеробів. Сприяє він і дикій фауні (гадюки, комахи, терміти тощо), яка шкодить землеробові. Тому людина повинна коритися Аху-рамазді заступникові землеробів, осілого життя, до­машніх тварин, цінувати добро і світло, займатися земле­робством, знищувати дику фауну.

Боротьба добра і зла неодмінно завершиться перемо­гою добра. Тоді все людство об'єднається, утвориться єди­на держава з єдиною мовою. Оскільки душа людини без­смертна, то участь у боротьбі на боці Ахурамазди допомо­же їй осягнути райське блаженство від стража загробного світу Сраоша. Хто підтримає Анхра-Майнью, буде підда ний очищенню вогнем.

Третій період — час боротьби добра і зла (ера змішан­ня, коли світ є сумішшю добра і зла). Саме в цей періодЗаратуштра одержує одкровення. А людство дізнається, що воно разом з добрими богами має перемогти зло і зро­бити світ досконалим яким його замислив Ахурамазда. Четвертий період — 3 тисячі років, які світ існуватиме після Заратуштри. Отже, за зороастрійськими уявленнями, людству лишилося жити десь 300—400 років. Під час чет­вертого періоду до нього приходитимуть через кожну ти­сячу років три рятівники сини Заратуштри. За легенда­ми, купаючись в озері, Заратуштра залишив в ньому своє сім'я. Побувавши там певного часу, дівиці, вагітнітимуть і народять рятівника. Коли прийде третій рятівник, відбу­деться останній бій між добром і злом. Тоді почнеться тре­тя ера історії людства, ера розділення, коли добро буде відділене від зла. Зло буде знищене вогнем і розтопленим металом, добро стане всезагальним, смерть буде перемо­жена, світ оновлений і в такому вигляді існуватиме довічно. Така есхотологічна картина підносила авторитет зороастризму серед політеїстичних релігій давнього світу.

Але насправді зороастризм не уникнув політеїзму. Проголошуючи Ахурамазду головним богом, він не визнає його єдиним, оскільки поруч з ним весь час знаходиться Анхра-Майнью. Між ними точиться невпинна боротьба. Ахурамазда могутній, але не всемогутній, самотужки не може знищити зло і джерело його Анхра-Майнью, по­требуючи допомоги богів і людей. Отже, зороастризм уни­кає суперечності між всемогутністю Бога і наявністю зла, яку не можуть розв'язати послідовно монотеїстичні релігії.

У зороастрійському пантеоні багато функціональних богів. Життя від сходу сонця до о півдня перебуває під за­хистом бога Хавані; бог Рапітвіна переймає цю естафету від о півдня до другої половини дня; наступною частиною дня до заходу керує Узайярина. Від заходу до опівночі все в руках Айвісутріма. З опівночі до сходу сонця волода­рює Ушахіна. Отже, день розподіляється на п'ять частин, кожній належать молитви відповідним божеством. Звідси походить п'ятиразовий намаз у мусульман.

Окремим богам присвячено численні яшти (гімни) в Авесті: богині вод і родючості Арві-Сурі, богу війни і пе­ремоги Вертрагне, богині доброї долі й щастя Аші, боже­ству землі — Заму.

Пантеонові богів, яких очолює Ахурамазда, відповідає пантеон девів, які є військом Анхра-Майнью.

Має зороастризм свій символ віри, який згадується в Авесті: "Визнаю себе шанувальником Мазди, послідовником Зороастра. Зрікаюся демонів-девів, приймаю віру Ахури. Ахурамазді, доброму, всеблагому, належить все благе". Далі йде визнання дуалізму, вимога зрікатися зла і бороти­ся з ним, визнавати авторитет Ахурамазди в усьому, суво­ро дотримуватися зороастрійських моральних вимог.

ЕТИЧНІ ПРИНЦИПИ ЗОРОАСТРИЗМУ

В інтерпретації Зороастра етика набула божественного сенсу, перетворившись на релігію, за якою все існуюче поділяли на два полярно протилежних табори світ світла, добра і царство темряви, зла. Між ними постійно точиться непримиренна боротьба, яка є основою всіх про­цесів як на Землі, так і поза її межами у світі богів. Аху­рамазді допомагають духи світла, чистоти, істини та доб­ра, Анхра-Майнью сила зла. Великий пророк немов звертався до людини із закликами допомогти благородним небесним силам у їх боротьбі, ставши для цього кращою, чеснішою, чистішою, сконцентрувавшись на подоланні зла, нечисті. Гімни Авести закликали бути доброзичливи­ми, поміркованими у помислах та бажаннях, готовими жити в мирі та злагоді, допомагати ближньому. Вони схва­лювали чесність та вірність, засуджували крадіжництво, наклеп, злочин.

Зороастризм обґрунтовує загальнолюдські норми мо­ралі. Попередні релігії обмежувались соціальними норма­ми, визначали передусім ставлення людини до суспільних обов'язків, а потім до інших людей. Зороастризм акцен­тує увагу на особі, підносячись до рівня релігій одкровен­ня. В основі його етики тріада добра думка, добре слово і добра справа. Віруючий все життя мусить збирати ці елементи тріади. Найбільшим злом зороастризм вважає смерть, яка походить від Анхри-Майнью. Вона з'являється за його волею в час творіння і діє протягом ери змішання. Смерть примушує душі залишати матеріальний світ і по­вертатися в нематеріальний. Але це не просте повернення, а проходження через вищий суд, що здійснює бог Мітра, якому допомагають інші боги. На посмертному суді бог справедливості Рашну кладе на одну шальку терезів усе Добре, зібране віруючим, на іншу все зле (думки, слова, справи). Зважування й вирішує долю людини: вона спря­мовується у рай до Ахурамазди чи в пекло до Анхри-Май­нью. Вверх до раю душу супроводжує широким мостом

182   Пізні національні релігії

чарівна дівчина — даена, яка уособлює совість кожної лю­дини. Униз до пекла вузьким, як лезо кинджала, місточ­ком тягне душу огидна відьма. Ці образи наявні й в ісламському віровченні.

Важливість зороастрійської моральної тріади підкрес­лює гімн Ахурамазді.

Згідно з моральною концепцією зороастризму, справ­жній послідовник Ахурамазди не може бути пасивним, бездіяльним. Зоростризм засуджує чернецтво, пустель­ництво, зречення світу. Аскетизм розцінює як перемогу духів зла над людиною. Головна благочесність зороастрійця землеробство і скотарство, своєю працею він висловлює повагу до Ахурамазди і ганьбить девів.

зороастрійський культ

Зороастрійський культ розвинувся з первісних фети­шизму і магії. Спочатку він мав примітивний характер. Послідовники Заратуштри звертали свої молитви до Аху­рамазди на вершинах гір і пагорбах, берегах рік, перед до­машнім вогнищем. Жерцями були старійшини роду, роди­ни, їм допомагали виконавці ритуалів і обрядів. Весь культ був спрямований на дотримання культової чистоти і захи­сту від нечистого. Ідею очищення уособлював вогонь.

Згодом зороастрійський культ ідейно та ритуально ус­кладнюється. Кожне слово, кожна дія, кожний рух набу­вають потаємного змісту. Тлумачення їх та організація культових церемоній — головна функція жерців. Коли зо­роастризм став державною релігією могутніх імперій, культ набув особливого ускладнення і пишності. Було спо­руджено величні храми з вівтарем на південь.

Обов'язковий елемент зороастрійського культу мо­литви. Головну молитву "Ахуна-Ваіра", чи "Ахунвар", склав сам Заратуштра.

Під час богослужіння відбувається символічне жертво­принесення: богам приносять у жертву хауму сік розтер­тої особливої рослини з наркотичними якостями, змішану з молоком, сому. До неї додають прісний корж і фрук­тову їжу. Жертву мають право готувати лише жреці з про­дуктів, принесених віруючими. Частину її спалюють на вогні з особливими церемоніями, а те, що залишилось, споживають жреці та віруючі. Під час церемоній читають Авесту.

Давньоіранські релігії   183

Зороастрійці носять спеціальні елементи одягу, які свідчать про належність до цієї віри. Це натільна сорочка, розписана зірками з невеликим гаманцем біля комірця на знак того, що віруючий все життя мусить збирати добрі думки, слова і справи. Віруючому також належить носити шнур, яким користуються, як поясом, зав'язуючи його вузлом спереду і позаду.

Зороастрійський культ містить чимало свят. Це сім щорічних свят на честь Ахурамазди та його пантеону, їх встановив Заратуштра. Низку свят запозичено з дозороастрійського періоду. Вони пов'язані з певним періодом ро­ку і звуться гаханбарами (гахамбарами). їх шість: перше — в середині весни, друге — в середині літа, третє — на по­чатку осені (свято збирання врожаю), четверте —- на­прикінці осені (повернення худоби з пасовищ додому), п'яте — в середині зими, шосте — на початку весни (у дні весняного рівнодення гаханбар триває п'ять днів, склада­ючись з двох частин: перша — богослужіння з молитвами Авести, друга — богослужіння з жертвами).

Особливо урочистим є святкування Нового року, яке відбувається в останній день шостого гаханбара в день весняного рівнодення. У зороастрійців історично існувало декілька календарних систем, їх рік налічує 360 днів, ос­танні п'ять дні особливих молитов за душі предків, на четвертий рік до них додають ще один день. Останній день шостого гаханбара — день народження Заратуштри.

Під час свят віруючі обов'язково вживають священний напій хауму, який, на їхню думку, викликає почуття релігійного піднесення, має позитивний магічний вплив.

Смерть у зороастрійців найбільше зло. З настанням її жрець вимагає від помираючого каяття і вливає йому р рот та вуха хауму. Це виглядає як причастя. Мертве тіло є продуктом перемоги злих сил, втілених у ньому. Звідси все, що пов'язане зі смертю, з трупом, нечисте. Землю, де померла людина, протягом року не можна ні зрошува­ти, ні засівати. У домі, де померла людина, взимку вогонь можна запалити чи внести знадвору через дев'ять днів, а влітку через місяць.

Зороастрійці вважають, що мертвих не слід закопувати в землю, опускати у воду чи спалювати на вогні це оск­верняє природні стихії, їх виносили на високі, сухі, кам'янисті місця, закріплюючи тіла так, щоб не можна бу­ло розтягти їхні кістки. Якщо їх поїдали птахи, — це доб­ре, звірі — погано. Кістками викладали спеціальні слова.

Тепер зороастрійці ховають померлих у круглих баштах мовчання (декмах), які всередині мають три концентричні амфітеатри із заглибленнями для розміщення мерців: у зовнішньому — чоловіків, середньому — жінок, вну­трішньому — дітей. Тіла ставали здобиччю шулік. Обгри­зені кістки скидали до колодязя у центрі декми. Вважало­ся, що у декмі збираються на свої біснуваті ігри діви, це закляте місце, його можуть відвідувати лише особливі слу­жителі.

Зороастрійський культ незмінний впродовж десятків століть.