ГРУЗИНСЬКА ПРАВОСЛАВНА ЦЕРКВА

 

Започаткувала свою історію в IV ст. Активна христи­янізація населення, а згодом і конституювання церковної структури пов'язують з іменами св. Ніни та грузинського царя Міріана. Вже на початку IV ст. в центральній частині Грузії — Картлі — християнство було державною релігією.

До V ст. церкву очолював архієпископ, який підпоряд­ковувався Антіохійському патріархату. Політичне об'єд­нання Грузії в 487 р. царем Вахтангом І супроводжувалося проголошенням Грузинською православною церквою своєї автокефалії. Главою церкви став католикос, кафедра якого знаходилась у давній столиці — Мцхеті. З IX до XVIII ст. у Грузії водночас діяло кілька католикосів, однак найголовнішим серед них завжди вважали мцхетський. Політичні катаклізми, що потрясали країну, відчутно по­значалися на житті церкви. Це проявлялося не лише у втраті нею централізованого управління, а й у спробах за­провадити вогнепоклонство (VI—VII ст.) та іслам (XVI— XVIII ст.), в неодноразових руйнуваннях православних святинь та утисках з боку завойовників.

Відповідно до Георгієвського трактату 1783 р. Грузія опинилася у складі Російської імперії, а Грузинська пра­вославна церква була підпорядкована Священному сино­ду, її глава одержав звання члена синоду. З часом посаду католикоса було скасовано, оскільки на території Грузії у 1811 р. утворено Грузинський екзархат. Лише після Лют­невої революції (1917) місцеве духовенство відновило ав­токефалію своєї церкви. Московська патріархія визнала автокефалію Грузинської православної церкви лише у 1943 р. Нині у церкви 15 єпархій, що об'єднують до 300 громад. Кадри духовенства готують Мцхетська духовна семінарія та духовна академія. Керує церквою католікос з титулом Святійший і Блаженнійший. Католикос — Пат­ріарх усієї Грузії, Архієпископ Мцхетський і Тбіліський. При ньому діє Священий синод з усіх правлячих архієреїв та патріаршого вікарія. Офіційний друкований орган — "Джвари Вазиса" ("Хрест виноградної лози").

 

сербська православна церква

 

Бере свій початок з IX ст., коли на прохання світських правителів сюди було направлено грецьких священиків.

Утворення Сербської єпархії датується останньою чвертю IX ст. У 1219 р. Сербська церква була визнана автокефаль­ною, а з 1346 р. — патріархією. Однак невдовзі вона зане­пала, оскільки наприкінці XIV ст. Сербія опинилася під владою турків. Сербська церква була підпорядкованою Константинопольському патріархові до 1557р. Проісну­вавши самостійно у структурі вселенського православ'я ще два століття, вона знову потрапляє в залежність від Кон­стантинополя, ставши при цьому митрополією. Лише у 1879 році повертає собі автокефалію.

Водночас із Сербською православною церковою на те­риторії колишньої Югославії існували й інші православні церкви. Такі церковні утворення були в Чорногорії, Боснії, Герцеговині та Македонії. Після утворення в 1918р. Королівства сербів, хорватів і словенів (з 1929 — Югославія), починається формування єдиної Сербської православної церкви, що завершилося у травні 1919 p.; на­ступного року було поновлено патріаршество. В роки Дру­гої світової війни вона дотримувалася послідовної антифа­шистської лінії.

Нестабільність політичного союзу народів, що входили до складу Югославії, у повоєнні роки позначилася і на справах Сербської православної церкви. У 50-х роках у її складі виникла автономна Македонська православна церква, що проголосила себе у 1967 р. автокефальною.

Сербська православна церква на території колишньої Югославії мала 21 єпархію в Югославії та 7 за її межами. У її складі — майже 2,3 тис. храмів, понад 1,5 тис. свяще­ників, 180 монастирів та до 8 млн. віруючих. Священиків готують богословський факультет Белградського універси­тету та чотири семінарії.

Очолює церкву Патріарх Сербський, Архієпископ Печський, Митрополит Бєлградо-Карловацький. Його ре­зиденція у Белграді. Вища церковна влада — Архієрейсь­кий синод у складі патріарха та чотирьох єпархіальних архієреїв. Офіційний друкований орган — журнал "Гласник".

 

РУМУНСЬКА ПРАВОСЛАВНА ЦЕРКВА

 

Одна з найбільших православних церков, що об'єднує майже 16 мільйонів віруючих, її історія пов'язана з іноземним поневоленням та залежністю від Константинопольського патріархату.

Християнство на території сучасної Румунії виникло V ст., а в XIV ст. тут утворилося дві митрополії. Однак зтокефальною Румунська православна церква стала лише у 1865 р. завдяки об'єднанню князівств Валахії та Молдови, що завершилося в 1862 р. утворенням Румунської держави. Але Константинопольський патріархат визнав автокефалію лише через 20 років. З 1919р. Румунська церква має статус патріархату, її патріарх має титул Блаженнійшого Патріарха всієї Румунії, намісника есарії Каппадоксійської, митрополита Унгро-Ваахійського, архієпископа Бухарестського. Його резиденція знаходиться в Бухаресті. При патріархові діє Священний синод з усіх архієреїв, збираючись один раз на  рік, а також постійний синод, до складу якого входять ще митрополити.

Відповідно до церковного уставу та соборноправної задиції діють національні церковні збори, у складі членів синоду та обраних віруючими представниками кліру й мирян з усіх єпархій. Вищим адміністративним і виконавчим органом церкви є обрана на чотирирічний термін Національними церковними зборами Національна церковна рада, до якої входять три представники кліру та шість мирян.

На території Румунії церква має 13 єпархій, об'єднаних 5 митрополій, її юрисдикція поширюється на православних румунів, що проживають у країнах Західної Європи, Північної та Південної Америки, Австралії та Нової Зеландії. Структурні підрозділи з різним статусом є у США, Угорщині та колишній Югославії. Загалом Румунська православна церква має понад 8 тис. храмів, 133 монастирі. )фіційні друковані органи — журнали "Румунська православна церква", "Православ'я" та "Богословські дослідження". Крім суто релігійних, Румунська православна ,церква виконує й державно-політичні функції, оскільки  юридично не відокремлена від держави. Мабуть, залучення церкви до політичних процесів у суспільстві й зумовило гострі колізії в її керівництві, пов'язані з падінням режиму Чаушеску.

 

болгарська православна церква

 

Християнство на території сучасної Болгарії почало поширюватися у найдавніші часи й одержало тут інституційне оформлення. Однак масове хрещення відбулося у 864 р. за царя Бориса, який доклав чималих зусиль для ав­токефалії Болгарської церкви. У 870 р. їй було надано ав­тономію у межах Константинопольського патріархату. Ав­токефальною церква стала лише у 919 р. завдяки зміцнен­ню державної незалежності Болгарії періоду Першого цар­ства.

Константинополь визнав за Болгарською церквою ав­токефалію та патріарше достоїнство лише в 927 p., але політична залежність Болгарії від Візантії зумовила повер­нення її церкви у 1010 р. до статусу архієпископату та по­новлення в ній грецького засилля. У період Другого бол­гарського царства наприкінці XII ст. в Тирново було за­сновано патріаршу кафедру, що захищала національні інтереси. Поряд з нею діяла й архієпископська кафедра в Охріді, яка залишалася під грецьким впливом.

З XIV ст. Болгарська церква зазнає нових утисків. До грецького духовного гніту долучається політичний крах Болгарії, завойованої турками-османами. Вони, особливо за правління султана Сулеймана І (1520—1566) та його на­ступників, проводили політику викорінення християнства.

Відродження Болгарської церкви стало складовою час­тиною загального процесу національного відродження. Проте його пригальмовував надзвичайно сильний грець­кий вплив. Протистояння між віруючими болгарами та Константинопольським патріархом закінчилося заснуван­ням у 1870 р. болгарського екзархату, а ще через два роки відновленням її автокефалії, яку Константинополь визнав лише у 1945 р. У 1953 р. церкву очолив патріарх, наділе­ний титулом Святійшого Патріарха. При ньому діє Свя­щенний синод у складі чотирьох митрополитів. Один з них очолює Вищу церковну раду з двох кліриків та двох мирян. До її компетенції належать питання міжхристиянських відносин та господарчої діяльності.

Болгарська церква налічує понад 6 млн. віруючих. На території Болгарії має 11 єпархій, майже 3200 храмів, по­над 120 монастирів. У Софії діють духовна академія та семінарія. За межами Болгарії у неї 3 єпархії (в США і Канаді, південній Америці і в Австралії), кілька парафій в Угорщині, Румунії та Австрії. У Стамбулі знаходиться Болгарське церковне намісництво, а в Москві — Болгарський двір, що діє з 1948 р. Офіційний орган церкви — журнал "Церковний вісник".

 

КІПРСЬКА ПРАВОСЛАВНА ЦЕРКВА

 

Діє на території Кіпру поряд з ісламськими, католиць­кими та протестантськими інституціями. За церковною традицією належить до апостольських церков. Греки-кіпріоти засновником її вважають апостола Варнаву, а по­чатком її існування — 47 рік н.е.

Становлення церкви та здобуття нею незалежності бу­ло складним, їй довелося боротися не лише з іудеями та язичниками, а й із Антіохійською церквою. Незалежність Кіпрської церкви було визнано лише в 431 р. на Ефеському соборі й підтверджено Константинопольською церк­вою в 488 році.

Починаючи з середини VI ст., Кіпр перебував під вла­дою арабів, що спричинило суттєвий занепад церкви. Після ліквідації у 965 р. арабського засилля Кіпр у 1191 р. завоювали хрестоносці, які разом із західноєвропейськими феодалами насаджували тут католицизм. Утиски право­славного населення та приниження церковної ієрархії римсько-католицькою церквою змінилося жорстокими погромами з боку турків-османів, які володіли Кіпром з 1571 р. З часом турки змінили своє ставлення до Кіпрської православної церкви, надавши її главі повноважень не ли­ше керівника церкви, а й усієї грецької общини острова.

У період англійського владарювання на Кіпрі (1878— 1960) Кіпрська церква очолила визвольну боротьбу. В 1974р. вона здобула повну незалежність та організаційну самостійність.

Глава церкви має титул Блаженнійшого Архієпископа Нової Юстиніани і всього Кіпру. Його резиденція — у сто­лиці республіки Нікосії. До складу синоду, що діє при патріархові, входять усі правлячі архієреї. Церква має по­над 400 тис. віруючих. У її складі 6 єпархій, понад 500 храмів, 6 чоловічих та 9 жіночих монастирів, понад 40 шкіл різноманітного профілю та духовна семінарія. Офіційний орган — журнал "Апостол Варнава".

Кіпрська православна церква є впливовою суспільною силою, бере активну участь у політичному житті, володіє  четвертою частиною сільськогосподарських угідь, моно­полією на виробництво мінеральних добрив.

 

елладська (грецька) православна

 церква

 

Понад 1100 років вона перебувала у складі Константи­нопольського патріархату, її автономний розвиток почав­ся в XIX ст. в період занепаду Османської імперії, що ак­тивізувало національно-визвольний рух поневолених нею народів. Повстання в Греції у 1821 р. очолила православ­на ієрархія, його благословив архієпископ Патраський — Герман.

Наслідком цих подій стала фактична автономізація елладських єпархій щодо Константинопольського патріарха­ту. Після проголошення Греції незалежною державою (1822) їхня самостійність зміцнюється, а православ'я про­голошується "панівною релігією королівства грецького". Тоді постало питання статусу Грецької церкви. Внаслідок складних політичних перипетій у 1833 р. її було проголо­шено автокефальною, однак при цьому порушено існуючі в церкві правила. У зв'язку з цим Елладська церква на 17 років була позбавлена можливості спілкуватися з інши­ми православними церквами, оскільки жодна з них не визнала її автокефалії. Ситуація нормалізувалася лише після Помісного собору Константинопольського патріар­хату 1850 p., який прийняв рішення про надання Елладській церкві автокефалії. Тепер її становише визначає Конституція 1975 p., згідно з якою церква відокремлена від держави й має право вільно організовувати своє життя.

Елладська церква має 77 єпархій, які з 1922 р. імену­ються митрополіями, а всі правлячі архієреї мають титул митрополитів, їй належить 7,5 тис. храмів і майже 200 мо­настирів. Територіальне юрисдикція поширена на півострів Пелопоннес та материкову Грецію. Вищий керівний орган — Священний синод у складі всіх правля­чих архієреїв, Постійний Священний синод і Генеральна церковна Асамблея, до якої входять делегати єпархій. Постійний Священний синод, в якому 12 членів, очолює глава церкви, який має титул Архієпископа Афінського та всієї Еллади.

Церковні кадри готують на спеціальних факультетах при Афінському та Фессалонікійському університетах, а також у семи богословських інститутах і восьми семінаріях. Церква випускає чимало періодичних видань. Офіційний орган синоду — "Екклесіа". Центр Грецької православної церкви знаходиться в Афінах.

 

албанська православна церква

 

Перші згадки про християнство в Албанії належить до

III ст. Однак цей процес та формування церковних струк­тур відбувалися повільно. Перша єпископська кафедра бу­ла заснована лише в X ст., пізніше вона була перетворена на митрополію, до складу якої входило кілька єпархій. З

IV ст. общини майбутньої церкви перебували під юрис­дикцією Болгарської православної церкви, а з другої поло­вини XVIII ст. під управлінням Константинопольського патріарха. Лише після здобуття Албанією незалежності в 1932 р. церква була проголошена автокефальною. Відомо­стей про сучасний стан Албанської православної церкви небагато, що зумовлено ізоляціоністською позицією ко­лишнього керівництва Албанії, яке проголосило свою країну "атеїстичною державою", закріпивши це консти­туційним шляхом. То був шлях адміністративного приду­шення церкви. Заборона її діяльності не була знята і в ос­танні роки XX ст. З демократизацією албанського суспільства починають відроджуватися церковні структу­ри. Помітну роль у цьому процесі відіграє Албанська єпархія, яка перебуває у складі Автокефальної православ­ної церкви в Америці.

 

ПОЛЬСЬКА ПРАВОСЛАВНА ЦЕРКВА

 

Масове поширення християнства в Польщі почалося у 966 р. і пов'язане з ім'ям князя Мешка (Мечислава). Хре­щення за латинським обрядом спричинило протистояння між католицизмом і православ'ям.

У XII ст. в містах Холмі та Перемишлі, які належали тоді до Галицько-Волинського князівства України-Русі, було засновано православні єпархії, а в 1840 р. — Вар­шавську єпархію. Перше проголошення автокефалії пра­вославної церкви в Польщі (1921) зумовлене політичними причинами й не було визнане Руською православною церквою, під юрисдикцію якої входило православне насе­лення Польщі. Лише у 1948 році їй було надано автокефалію, яку визнали інші православні церкви. Сучасна Польська православна церква налічує 5 єпархій, 21 благочиння та понад 200 парафій. Вона має три монастирі, 311 храмів і каплиць.

Церковні кадри готують Християнська богословська академія — вищий міжконфесійний навчальний заклад та духовна семінарія. Друковані видання — "Відомості Авто­кефальної Православної церкви", який є офіційним орга­ном, та газета "Тигоднік Подлескі". Очолює церкву архієрей, що має титул Митрополита Варшавського і всієї Польщі. Його резиденція знаходиться у Варшаві.

 

чехословацька православна церква

 

Виникнення православ'я на території сучасних Чехії та Словаччини пов'язано з діяльністю просвітителів Кирила і Мефодія. Масове хрещення народів Великої Моравії по­чалося у 863 р. Згодом ці землі стали ареною протиборст­ва між католицизмом і православ'ям. На початку 20-х років XX ст. тут була утворена Чехословацька православна церква під юрисдикцією Сербської церкви. Першим єпи­скопом відродженої церкви став Горазд (Павлик). У роки Другої світової війни фашисти розгромили церкву, а єпи­скопа Горазда стратили. Причиною була активна підтрим­ка церквою антифашистського руху.

У повоєнний час почалося відновлення церковних структур та їх повноцінної діяльності. Спочатку було ство­рено екзархат, а в 1951 р. проголошено автокефалію Чехо­словацької православної церкви. У наш час церква нара­ховує понад 150 тис. віруючих, до 250 парафій, об'єднаних у 4 єпархії. Очолює церкву митрополит, якого обирає Со­бор. Він має титул Блаженнійшого Митрополита Празько­го і всієї Чехії та Словаччини. При ньому діє синод та Митрополитська рада. Офіційний орган церкви — журнал "Голос православ'я". Резиденція митрополита знаходить­ся у Празі.

 

автокефальна православна церква в америці

 

У США проживає до двох мільйонів православних, які перебувають під юрисдикцією Константинопольського, Антіохійського, Румунського та Московського патріархатів. Існують також Румунська єпархія, Українська авто­кефальна православна церква, Руська зарубіжна право­славна церква та інші церковні структури, що не визнають над собою зверхності відповідних патріархів. Основу Авто­кефальної православної церкви в Америці становлять цер­ковні структури, похідні від місії, заснованої РПЦ на­прикінці XVIII ст. Поширення православ'я на півночі аме­риканського континенту пов'язане з іменами валаамських ченців, що прибули на о. Кадьяк у 1794 р. Один з них — старець Герман, який присвятив місіонерству понад сорок років свого життя, вшановується як святий Герман Аляскинський.

Перша єпархія на землях Америки була заснована 1840 р. її розвиток пов'язаний з ім'ям єпископа Камчатсь­кого, Курильського й Алеутського Інокентія, майбутнього митрополита Московського. Після продажу Росією Аляс­ки (1867) обидві держави визнали юрисдикцію РПЦ над тамтешніми парафіями та церковними закладами. Перші ж православні парафії на території СІЛА виникли у 60-ті роки XIX ст. Зміцнення православ'я пов'язане з міграцією населення з європейської частини Російської імперії. У 1898—1907 pp. Американську єпархію очолював майбутній Московський патріарх Тихон. Вже тоді поставало питання про значне розширення її автономії.

Після 1917 р. православні церковні структури в Аме­риці стали предметом суперечок між РПЦ та Вселенським патріархом Мелентієм IV, який намагався підкорити собі всі православні церкви діаспори. Однак згідно з рішення­ми Всеамериканского собору в Детройті (1924), на основі колишньої американської єпархії було створено тимчасо­вий митрополичий округ.

У 30-ті роки XX ст. у США формуються Американська єпархія Зарубіжної церкви та екзархат Московської патріархії, що перебуває під духовною опікою РПЦ. Зго­дом, уже з політичних мотивів, було утворено третю цер­ковну юрисдикцію, також підпорядковану РПЦ. У роки Другої світової війни намітилися можливості для об'єд­нання трьох названих центрів, однак Зарубіжна церква не пішла на це. Відроджена Американська митрополія одразу поставила питання про автокефалію, яку отримала від РПЦ у 1970 р. Це створило загрозу поглинання нею інших православних юрисдикцій, а відтак призвело до невизнан­ня наданої автокефалії зацікавленими православними церквами.

Нині автокефальна православна церква в Америці має понад 500 парафій, 11 єпископів та 550 священиків, підго­товку яких ведуть дві духовні семінарії та академія. Глава церкви має титул Блаженнійшого Архієпископа Нью-Йоркського, Митрополита всієї Америки і Канади. Його резиденція в Нью-Йорку. Офіційний орган — газета "Пра­вославна Церква".

 

РУСЬКА   ПРАВОСЛАВНА     ЦЕРКВА

 

Найбільша серед сучасних помісних православних цер­ков. В диптиху (традиційному списку церков) посідає п'яте місце. Початком своєї історії вважає запровадження християнства в Київській Русі наприкінці X ст. Однак на той час діяла Київська митрополія, що перебувала у фор­мальній залежності від Константинопольської церкви. Північно-східні території Київської Русі були християнізо­вані значно пізніше.

Перенесення церковного центру з Києва спочатку до Володимира-на-Клязьмі (1299), а згодом до Москви (1325) було пов'язане із занепадом Києва внаслідок монголо-татарської навали та зміцненням Московської держави. У 1354 р. Константинопольський патріарх дав згоду на пере­несення центру Київської митрополії, але за умови, що Київ залишиться "першим її престолом і першою кафед­рою".

Внаслідок боротьби між Московською та Литовською державами у 1458 р. стався поділ Київської митрополії на Литовську (Київську) і Московську. Весь цей час, аж до кінця перебування на кафедрі митрополита Іони, постав­леного без згоди Константинополя у 1448 p., московські митрополити носили титул "Київського і всія Русі". Лише наступник Іони митрополит Феодосій почав іменуватися "Московським і всія Русі". 1448 р. вважають початком ав­токефалії Московської митрополії, а митрополитів на Київську кафедру продовжував призначати Константино­поль. Московська та Київська митрополії розвивалися не­залежно одна від одної до кінця XVII ст.

Зміцнення Московської держави, особливо за Івана Грозного, активізувало процес утвердження тут патріаршої форми правління. Москва починає претендувати на особ­ливе місце у православному світі, висувається доктрина про неї як третій Рим. У 80-ті роки XVI ст. світська влада   робить кілька спроб утвердити в Москві патріаршу кафед­ру. Цієї мети вона досягає у 1589 р. Першим Патріархом Московським і всієї Русі було обрано Іова.

Після політичного підпорядкування українських зе­мель Росії Московський патріархат поглинув Київську ми­трополію, яка поступово стає рядовою єпархією РПЦ.

З   1921  р.  українське  православ'я  існує як екзархат Московського патріархату. Паралельно з ним діють і пра­вославні церковні структури національного спрямування, найвпливовішою серед яких була Українська автокефаль­на  православна  церква.   Сучасне  національно-релігійне пробудження в православному середовищі України змуси­ло Московську патріархію надати православним структу­рам певну самостійність. Офіційну грамоту московського патріарха було передано синоду УПЦ 28 жовтня 1990 р. У ній йшлося, що бути УПЦ "незалежною й самостійною у своєму управлінні".   Це  означає  що  УПЦ  самостійно вирішує кадрові, фінансові, господарські питання, ство­рює єпархії. Глава церкви — Митрополит Київський і всієї України обирається українським єпископатом, а Москов­ський патріарх лише благословляє його.

Будучи незалежною в управлінні, УПЦ звернулася до священноначалія РПЦ з проханням надати їй повну ка­нонічну незалежність — автокефалію. Однак, як відомо, архієрейський собор РПЦ, відмовив УПЦ в її намаганні отримати цілковиту самостійність. При цьому РПЦ постійно демонструє намагання втримати УПЦ у сфері свого впливу.

Очолює Руську православну церкву патріарх, який має титул Патріарх Московський і всієї Русі. При ньому діє Священний синод. Предстоятель УПЦ є постійним чле­ном Священного синоду РПЦ. Адміністративний устрій церкви включає в себе чотири ступені: парафія, благочиння, єпархія, патріархія. Винятком є лише УПЦ та Біло­руський екзархат. Закордонні єпархії, окремі благочиння та парафії, починаючи з 1990 p., також підпорядковані патріархії. Церква має триступеневу систему духовної освіти: парафіяльні училища, семінарії та академії. Місцезнаходження центральних керівних органів РПЦ — Святоданилів монастир у Москві.