З А К О Н У К Р А Ї Н И
Про міжнародне приватне право
( Відомості Верховної Ради (ВВР), 2005, N 32, ст.422 )
( Із змінами, внесеними згідно з Кодексом
N 1618-IV ( 1618-15 ) від 18.03.2004, ВВР, 2004, N 40-41, 42,
ст.492 )
Цей Закон встановлює порядок урегулювання приватноправових
відносин, які хоча б через один із своїх елементів пов'язані з
одним або кількома правопорядками, іншими, ніж український
правопорядок.
Розділ I. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 1. Визначення термінів
1. Для цілей цього Закону терміни вживаються в такому
значенні:
1) приватноправові відносини - відносини, які ґрунтуються на
засадах юридичної рівності, вільному волевиявленні, майновій
самостійності, суб'єктами яких є фізичні та юридичні особи;
2) іноземний елемент - ознака, яка характеризує
приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та
виявляється в одній або кількох з таких форм:
хоча б один учасник правовідносин є іноземцем, особою без
громадянства або іноземною юридичною особою;
об'єкт правовідносин знаходиться на території іноземної
держави;
юридичний факт, який впливає на виникнення, зміну або
припинення правовідносин, мав чи має місце на території іноземної
держави;
3) колізійна норма - норма, що визначає право якої держави
може бути застосоване до правовідносин з іноземним елементом;
4) вибір права - право учасників правовідносин визначити
право якої держави підлягає застосуванню до правовідносин з
іноземним елементом;
5) автономія волі - принцип, згідно з яким учасники
правовідносин з іноземним елементом можуть здійснити вибір права,
що підлягає застосовуванню до відповідних правовідносин;
6) правова кваліфікація - визначення права, що підлягає
застосуванню до правовідносин з іноземним елементом;
7) зворотне відсилання - повторне відсилання колізійної норми
права іноземної держави до правопорядку держави, колізійна норма
якого відіслала до даного іноземного правопорядку;
8) відсилання до права третьої держави - відсилання
колізійної норми права іноземної держави, визначеної відповідно до
цього Закону, до права третьої держави;
9) обхід закону - застосування до правовідносин з іноземним
елементом права іншого, ніж право, передбачене відповідним
законодавством;
10) визнання рішення іноземного суду - поширення законної
сили рішення іноземного суду на територію України в порядку,
встановленому законом;
11) міжнародний договір України - чинний міжнародний договір
України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою
України.
Стаття 2. Сфера застосування Закону
1. Цей Закон застосовується до таких питань, що виникають у
сфері приватноправових відносин з іноземним елементом:
1) визначення застосовуваного права;
2) процесуальна правоздатність і дієздатність іноземців, осіб
без громадянства та іноземних юридичних осіб;
3) підсудність судам України справ з іноземним елементом;
4) виконання судових доручень;
5) визнання та виконання в Україні рішень іноземних судів.
Стаття 3. Міжнародні договори України
1. Якщо міжнародним договором України передбачено інші
правила, ніж встановлені цим Законом, застосовуються правила цього
міжнародного договору.
Стаття 4. Визначення права, що підлягає застосуванню
до приватноправових відносин з іноземним елементом
1. Право, що підлягає застосуванню до приватноправових
відносин з іноземним елементом, визначається згідно з колізійними
нормами та іншими положеннями колізійного права цього Закону,
інших законів, міжнародних договорів України та міжнародних
звичаїв, що визнаються в Україні.
2. Якщо згідно з частиною першою цієї статті неможливо
визначити право, що підлягає застосуванню, застосовується право,
яке має більш тісний зв'язок із приватноправовими відносинами.
3. Визначене згідно з частиною першою цієї статті право, як
виняток, не застосовується, якщо за всіма обставинами
правовідносини мають незначний зв'язок з визначеним правом і мають
більш тісний зв'язок з іншим правом. Це положення не
застосовується, якщо сторони (сторона) здійснили вибір права
відповідно до частини першої цієї статті.
4. Правила цього Закону про визначення права, що підлягає
застосуванню судом, поширюються на інші органи, які мають
повноваження вирішувати питання про право, що підлягає
застосуванню.
5. Визначення права, що підлягає застосуванню до
приватноправових відносин на підставі колізійних норм, не
здійснюється, якщо міжнародним договором України передбачено
застосування до відповідних відносин матеріально-правових норм.
Стаття 5. Автономія волі
1. У випадках, передбачених законом, учасники (учасник)
правовідносин можуть самостійно здійснювати вибір права, що
підлягає застосуванню до змісту правових відносин.
2. Вибір права згідно з частиною першою цієї статті має бути
явно вираженим або прямо випливати з дій сторін правочину, умов
правочину чи обставин справи, які розглядаються в їх сукупності,
якщо інше не передбачено законом.
3. Вибір права може бути здійснений щодо правочину в цілому
або його окремої частини.
4. Вибір права щодо окремих частин правочину повинен бути
явно вираженим.
5. Вибір права або зміна раніше обраного права можуть бути
здійснені учасниками правовідносин у будь-який час, зокрема, при
вчиненні правочину, на різних стадіях його виконання тощо. Вибір
права або зміна раніше обраного права, які зроблені після вчинення
правочину, мають зворотну дію і є дійсними з моменту вчинення
правочину, але не можуть:
1) бути підставою для визнання правочину недійсним у зв'язку
з недодержанням його форми;
2) обмежити чи порушити права, які набули треті особи до
моменту вибору права або зміни раніше обраного права.
6. Вибір права не здійснюється, якщо відсутній іноземний
елемент у правовідносинах.
Стаття 6. Обсяг застосування права іноземної держави
1. Застосування права іноземної держави охоплює всі його
норми, які регулюють відповідні правовідносини.
2. Застосування норми права іноземної держави не може бути
обмежене лише на тій підставі, що ця норма належить до публічного
права.
Стаття 7. Правова кваліфікація
1. При визначенні права, що підлягає застосуванню, суд чи
інший орган керується тлумаченням норм і понять відповідно до
права України, якщо інше не передбачено законом.
2. Якщо норми і поняття, що потребують правової кваліфікації,
не відомі праву України або відомі під іншою назвою або з іншим
змістом і не можуть бути визначені шляхом тлумачення правом
України, то при їх правовій кваліфікації також враховується право
іноземної держави.
Стаття 8. Встановлення змісту норм права іноземної держави
1. При застосуванні права іноземної держави суд чи інший
орган встановлює зміст його норм згідно з їх офіційним
тлумаченням, практикою застосування і доктриною у відповідній
іноземній державі.
2. З метою встановлення змісту норм права іноземної держави
суд чи інший орган може звернутися в установленому законом порядку
до Міністерства юстиції України чи інших компетентних органів та
установ в Україні чи за кордоном або залучити експертів.
3. Особи, які беруть участь у справі, мають право подавати
документи, що підтверджують зміст норм права іноземної держави, на
які вони посилаються в обґрунтуванні своїх вимог або заперечень,
іншим чином сприяти суду чи іншому органу у встановленні змісту
цих норм.
4. Якщо зміст норм права іноземної держави в розумні строки
не встановлений, незважаючи на вжиті згідно з цією статтею заходи,
застосовується право України.
Стаття 9. Зворотне відсилання та відсилання до права третьої
держави
1. Будь-яке відсилання до права іноземної держави має
розглядатися як відсилання до норм матеріального права, яке
регулює відповідні правовідносини, виключаючи застосування його
колізійних норм, якщо інше не встановлено законом.
2. У випадках, що стосуються особистого та сімейного статусу
фізичної особи, зворотне відсилання до права України приймається.
Стаття 10. Наслідки обходу закону
1. Правочин та інші дії учасників приватноправових відносин,
спрямовані на підпорядкування цих відносин праву іншому, ніж те,
що визначається згідно із цим Законом, в обхід його положень, є
нікчемними. У цьому разі застосовується право, яке підлягає
застосуванню відповідно до норм ць