Реферат з предмету:
«Релігієзнавство»
Християнство, розкол християнства, православ’я.

П Л А Н
ХРИСТИЯНСТВО.................................................................................................... стр. 3
РОЗКОЛ ХРИСТИЯНСТВА...................................................................................стр. 6
Православ’я.........................................................................................................стр. 7
ЛІТЕРАТУРА.............................................................................................................стр. 13
Християнство
Християнство є найбільш значною світовою релігією нашого часу, в якій розрізняють три головні напрями: православ'я, католицизм та протестантизм, а також численні більш дрібні різновиди. Головним об'єктом шанування християн є Ісус Христос, якого більшість християнських релігій вважає водночас і Богом, і людиною, а дехто — тільки Богом або тільки божественним посланцем. Усі християни вірять або тільки думають, що праведних після смерті чекає винагорода у вигляді вічного блаженства в раю, а грішників — покарання, яке вони уявляють собі по-різному.
Християнство виникло у другій половині 1 ст. в одному із східних районів Римської імперії — Палестині. Головною соціальною причиною виникнення християнства було безсилля пригноблених у боротьбі з гнобителями. Пригноблені неодноразово підіймалися на боротьбу за своє визволення. Проте усі повстання неминуче зазнавали поразки. Жорстокі розправи з повстанцями посилювали настрої загальної апатії, відчаю та безнадії, а щоб продовжувати жити в таких умовах треба було мати якусь перспективу в житті. Та частина рабів і пригноблених, котра відмовилася від боротьби, знайшла розраду в релігії.
У формуванні конкретних особливостей нової релігії відіграв і свою роль також цілий ряд інших соціальних обставин. Існування імперської влади сприяло виробленню уявлення про єдиного Бога на небі. Посилення економічного, політичного та ідейного спілкування між народами (як наслідок утворення Римської імперії) породило в свідомості людей уявлення про наднаціонального Бога, який обіцяв спасіння усім людям незалежно від їхньої національності. Розклад рабовласницького суспільного ладу вимагав від можновладців ідеологічних засобів впливу на маси і привів їх у зв'язку з цим до підтримки християнської релігії.
Античне християнство мало свої ідейні джерела, головними з яких були іудаїзм, релігійно-філософські вчення Філона та Сенеки, ідеологія кумранської общини, релігії східних народів Римської імперії.
Християнство виникло як відгалуження іудаїзму, у якого воно спадкувало, насамперед, визнання Старого завіту (в іудеїв він називається Танах) — найдавнішої частини Біблії. Із Старого завіту було взято багато сюжетів та образів для створення «бібліографії» нового Бога Ісуса Христа. Навіть найважливіша частина терміна «месія» (буквально «помазаник», у перекладі — посланець божий, рятівник людей). З іудаїзму християнство перенесло в свій ідейний арсенал вчення про єдиного Бога, пришестя месії, створення світу за шість днів, про кінець світу.
Великий вплив на християнство мали ідеї Філона та Сенеки. Александрійський філософ Філон висунув ідеї про природжену гріховність людини, про необхідність урятування душі за допомогою аскетизму та страждання. Ним було розроблене вчення про Логос, яке розвиває погляди іудейської релігії на месію. Філон учив, що месія має ім'я Логос (у перекладі з грецької — слово), що месія сам є Богом. Слідом за Філоном християни дали ім'я і своєму месії і також визнали його Богом. Прийняли вони й ідеї Філона про природжену гріховність людей, аскетизм та страждання як шлях урятування душі. У римлянина Сенеки християни запозичили етичні ідеї про рівність людей перед Богом, урятування душі як мету життя, презирство до земного життя, про любов до ворогів, покірність долі.
Кумранською общиною називають іудейську релігійну секту, одним з районів діяльності якої було стародавнє місто Кумран. Кумраніти по-своєму розвивали вчення
про месію. Зокрема, вони вважали, що месія за своєю природою є людиною, що його перше пришестя, під час якого він постраждав за людей, вже відбулося і що тепер треба чекати другого пришестя, з яким пов'язаний кінець світу. Ці ідеї були підхоплені християнськими проповідниками.
Багатий матеріал для творців християнської ідеології дали культи східних богів: Осіріса (Єгипет), Митри (Персія), Адоніса (Фінікія), Аттіса (Фрігія), Будди (Індія) та ін. У перші два століття нашої ери вплив різних східних релігій на широкі верстви населення Римської імперії був дуже великий. Ретельно аналізуючи міфи про східних богів, ми знаходимо разючий збіг подій, про які йдеться у них, з подіями, викладеними у міфі про Христа (переслідування немовляти злим царем, чудеса зцілення хворих та воскресіння мертвих, смерть і воскресіння Бога та ін.). Оскільки міфи про східних богів виникли значно раніше, ніж християнство, очевидно, що вони були одним з найважливіших джерел біографії Христа.
Античне християнство у своєму розвитку пройшло три головні періоди: первісне християнство (від середини 1 ст. до середини II ст,), раннє християнство (від середини II ст. до початку IV ст.) та пізнє християнство ( від початку IV ст. до кінця V ст.). І
Общини первісного християнства складалися з бідних елементів, тому вони були релігією пригноблених. Церкви не було — вона тільки формувалася. У період раннього християнства в общини дедалі більше почали вливатися заможні люди, які утворювали всередині общин особливий соціальний прошарок і поволі захопили керівництво ними. Християнські общини, які почали називатися парафіями, об'єдналися у більш значні одиниці — єпископії на чолі з єпископами та митрополії на чолі з митрополитами. Церква, що виникла, стала на захист існуючих порядків.
У період пізнього античного християнства рабовласницький клас у своїй головній масі приєднався до християнської релігії. За імператора Костянтина (323—337 рр.) християнська релігія перетворилася на державну, вона користувалася економічною, політичною та ідеологічною підтримкою держави. Відбувається подальша централізація церкви: єпископії та митрополії об'єднались у патріархії на чолі з патріархом. У першій половині IV ст. на території імперії були три патріархії — римська, александрійська та антіохійська. У кінці IV ст. до них приєдналася константинопольська, а у V ст. — єрусалимська.
Значною подією в історії християнської церкви був перший Вселенський собор, тобто з'їзд духівництва, який відбувся у 325 р. у Нікеї (Мала Азія). Собор був названий Вселенським тому, що на ньому було представлене вище духовенство усієї імперії. Скликання собору означало створення єдиної християнської церкви, бо в особі вселенських соборів духівництво імперії отримало свій вищий керівний центр. Хоча Вселенські собори скликалися порівняно рідко (з IV по VIII ст. було скликано всього 7), все ж вони відігравали важливу роль: об'єднували зусилля духовенства, регулювали церковне життя, сприяли виробленню єдиної ідеології та обрядовості.
На етапі античного християнства сформувалося «святе письмо» християн — Біблія. Етап античного християнства змінився етапом феодального християнства (VI—XV ст.), коли відбувся розкол церкви на православ'я та католицизм. Передумовою розколу був поділ Римської імперії у кінці IV ст. на Західну з центром у Римі та Східну з центром у Константинополі і наступне завоювання у кінці V ст. західної імперії германськими племенами. На території, котра раніше належала Західній імперії, утворилися численні феодальні держави. Східна імперія як єдина існувала до кінця XV ст.

Розкол християнства
Головною причиною розколу були особливості соціально-економічного та соціально-політичного становища церкви на заході та сході Європи. На заході феодальні відносини розвивалися досить швидко, існувала політична роздробленість, римський папа (так став називати себе глава римської патріархії) та його церковне оточення були політичне самостійними і незалежними. На сході ці феодальні відносини розвивалися повільно, існувала політична централізація, константинопольський патріарх та його церковне оточення були політичне несамостійними, залежними від світських властей. Другою важливою причиною розколу була боротьба римського папи та константинопольського патріарха за владу над усією християнською церквою.
Процес розгалуження офіційного християнства був тривалим. Різниця у соціально-економічному і соціально-політичному становищі церкви на заході та сході Європи привела до появи відмінностей у віровченні та обрядовості. Вже в IX ст. відбувалася гостра богословська полеміка між західним та східним духівництвом, яка закінчилася розривом відносин між римським папою і константинопольським патріархом. Однак невдовзі папа та патріарх пішли на примирення. Повторний і вже остаточний розрив відбувся у 1054 р., коли папа і патріарх взаємно відлучили один одного від церкви і оголосили анафему. Після цього римська церква почала називатися католицькою (від грецької «вселенський, всеохоплюючий»), а константинопольська та александрійська, антиохійська і єрусалимська, які підтримували її, ортодоксальними. Православ'я — одне з відгалужень християнства, що дістало оформлення після розколу церкви в 1054 р. на Східну та Західну. На відміну від католицизму православ'я не має єдиного церковного центру, що об'єднував би віруючих у масштабі планети. Історично склалося так, що перші християнські центри, котрі в майбутньому перебрали контроль над діяльністю віруючих на значних територіях, формувалися як самостійні церковні утворення. Згодом, з розпадом Римської імперії, такі центри визначилися в Александрії, Антіохії, Константинополі та Єрусалимі. Відцентрові сили, що діяли у Візантії, прискорили ослаблення , взаємозалежності між вказаними територіями.
Православ’я
Православ'я - один з трьох основних напрямів християнства - історично склалося, сформувалося як його східна гілка. Воно поширено головним чином в країнах Східної Європи, Близького Сходу, на Балканах. Назва "православ'я" (від грецького слова "ортодоксія") вперше зустрічається у християнських письменників II століття. Богословські основи православ'я сформувалися у Візантії, де воно було пануючою релігією в IV - XI століттях.
Джерелом православного віровчення є Священне писання (Біблія - Старий і Новий Заповіт) та Священний Переказ (постанови вселенських і помісних соборів, праці отців церкви, стародавня богослужбова практика тощо). Православ'я вважає істинними лише ті положення християнства, які були затвердженні першими сімома вселенськими соборами. Догмати, встановлені пізніше, православ'я, на відміну від католицизму, істинними не визнає.
Символ віри складає основу православного віровчення. Складений отцями церкви і затверджений на Нікейському (325 р.) і Константинопольському (381 р.) соборах у православ'ї він зберігається без змін. Читається як молитва на богослужіннях і в домашніх умовах, а також виконується хором присутніми у храмі. У православ'ї, як і у католицизмі, склалася прекрасна обрядовість, урочисті театралізовані служби, складні ритуали, обряди, свята, культ Христа, Богородиці, святих, мощей.
Встановлені кола семирічного, річного і добового богослужіння. Кожен день тижня присвячений окремим подіям. У неділю, наприклад, у церковних службах згадується воскресіння Ісуса Христа, у понеділок — ангели Божі, у вівторок — святителі християнства, у п'ятницю —розп'яття Ісуса Христа на хресті, у суботу — всі християнські святі, а також і померлі у надії на вічне життя. На кожен день тижня призначені особливі молитви та співи. У суботні і недільні дні відправляється служба Божа урочиста, у середу і п'ятницю віруючим говориться про пости і необхідність покаяння у гріхах.
Коло добової церковної служби складається з 8 служб: вечірніх і нічних — вечірня, повечір'я, полуношниця й утрення; і денних — в першій, третій, шостій та дев'ятій годинах. Щодня є літургія, яку вважають «серцем православ'я». Це головне християнське богослужіння, під час якого здійснюється таїнство причастя.
Особливе місце належить таїнствам — культовим діям, призначення яких — передати віруючим божественну благодать. У православ'ї, як і в католицизмі, 7 таїнств: хрещення, миропомазання, причащання, сповідь, єлеоосвячення, шлюб, священство.
Хрещення — таїнство, яке виражає прийняття людини в лоно церкви, здійснюється занурюванням хрещеного у воду, скропленням водою. В перші століття хрещення допускалось лише над дорослими, які спроможні усвідомити цей акт. В протестантських церквах і зараз хрестять тільки дорослих. Звичай хрестити дітей виник значно пізніше. В процедурі хрещення в різних церквах є відмінності: за православними канонами дитину тричі занурюють у воду, католики обливають голову новонародженого невеликою кількістю води, в англіканській церкві бризкають водою на тіло. При хрещенні з дитини знімається першородний гріх, який тяжіє над людьми з часів Адама і Єви. Хрещення завершується бенкетом (хрестинами), на які запрошуються родичі та знайомі.
Миропомазання — таїнство, яке зміцнює чистоту людини, переродженої до спасіння. У православних здійснюється над немовлятами безпосередньо за хрещенням, у католиків — над 7-12 літніми дітьми (конфірмація). Ритуал таїнства включає молитву священика про послання на людину святого Духа і хрестовидне змазування тіла особливою речовиною (миром), виготовленою з оливкової олії, виноградного вина та ароматичних речовин. У минулому миропомазання здійснювалося над царями для освячення їх влади.
Причащання (євхаристія) — таїнство, під час здійснення якого віруючі у вигляді вина і хліба споживають кров і тіло Христа, тобто з'єднуються з Христом і таким чином стають причетними до вічного життя. В православ'ї причащаються хлібом і вином, в католицизмі — тривалий час миряни причащалися тільки хлібом, а II Ватиканський собор (1962—1965 рр.) дозволив причащатися і вином. При виконанні євхаристії відбувається перетворення хліба і вина в тіло і кров Господа. Таїнство євхаристії встановлене самим Христом на пам'ять про свої муки.
Сповідь (покаяння) — таїнство, яке полягає в тому, що віруючий признається у своїх гріхах священику, а він прощає їх йому іменем Бога. Церква .вчить, що через священика сам Христос передає на християнина благодать прощення і тому після сповіді навіть дуже грішна людина стає чистою від гріхів.
Єлеоосвячення (соборування) здійснюється священиком біля ліжка хворого з читанням молитов і змазуванням його єлеєм, з яким на хворого сходить божественна благодать. В православ'ї єлеоосвячення «зміцнює немощі», а католицизм вбачає в цьому благословення умираючому. Соборуванням це таїнство називається тому, що для його здійснення необхідно зібрати сім священиків (але часто це робить і один священик).
Шлюб церковний — санкціонований церквою сімейний союз чоловіка і жінки, здійснений священиком за особливим ритуалом — вінчанням. В православ'ї і католицизмі вважається, що шлюб — це таїнство, в якому людей зв'язує сам Бог.
Священство — таїнство, завдяки якому людина одержує священицький сан (диякон, пресвітер, священик, єпископ). Це таїнство здійснюється особливим заклинанням і покладанням рук єпископа на того, хто освячується. З архієрейським рукопокладенням переходить особлива благодать, яка перетворює того, хто освячується, в священнослужителі.
В православній церкві є чорне, або чернече, і біле (яке перебуває в шлюбі) духовенство. Вищі церковні звання єпископа, архієпископа, патріарха належать виключно чорному духовенству. У католицизмі, на відміну від православ'я, священики повинні дотримуватися целібату (не вступати у шлюб).
Православний священик називається також ієреєм, старший священик -протоієреєм, протопресвітером, протопопом. Вищий духовний сан, вищий ступінь духовної ієрархії — єпископ. У сьогоднішньому православ'ї єпископ — головний пастир єпархії, управляє нижчими чинами, благоустроєм церкви і віруючими. Старші або особливо почесні серед єпископів, виділяються в архієпископи. В православ'ї і католицизмі крім цього є патріархи, і тільки в православ'ї -митрополити. Це почесне звання присвоюється за особливі заслуги.
Символом християнства є хрест — знаряддя страти Ісуса Христа. За православним вченням, хрест став знаряддям спасіння людей, знаменням перемоги над смертю і дияволом. Хресне знамення — хрестоподібне осінення себе рукою. Перші три пальці, складені разом, означають святу трійцю. Два пальці, зігнуті до долоні, символізують Ісуса Христа, який зійшов на землю як Бог і людина, а рух руки, складеної таким чином, значить хрест Христа. Прикладання до чола, грудей і плечей символізує освячення думок, почуттів і дій. Хресне знамення православні вершать трьома перстами, католики — п'ятьма.
Молитва — неодмінна частина релігійного культу, обов'язковий атрибут обрядів, богослужінь, церковних свят. Це звертання священика або віруючих до Бога, святих, небесних сил у надії на допомогу і відвернення зла.
Молитви поділяються на індивідуальні, групові, молитви у храмі, богослужінні, молитви словесні і без слів, молитви з посилюючим ритуалом і без нього, їх зміст різниться за тим, кому вони адресовані і на що спрямовані. Мети досягають
тільки щирі молитви. Найперші молитви, які має знати християнин, це Ісусова, Господня, Символ Віри і Ангельська Пісня Пресвятій Богородиці.
Успіхові молитви сприяє моління перед іконою, моління у молитовній позі, в групі людей, у храмі на релігійні свята, під час богослужіння, під час посту.
Православна церква користується Юліанським календарем, це так званий старий стиль. Католицька церква та протестантські церкви користуються Григоріанським календарем, тобто новим стилем літочислення.
Склалася система православних свят. Кожне свято відзначається особливим богослужінням. Широко відзначаються головні, двунадесяті (їх дванадцять) — господні і богородичі свята. Найбільше з головних християнських свят — Пасха. Особливою любов'ю користується Різдво Христове — 7 січня.
Урочисто відзначаються-і вхід Господній в Єрусалим (вербна неділя), Вознесіння, П'ятидесятниця (день святої Трійці), Хрещення Господнє, Стрітення, Преображення, Здвиження Чесного і Животворного Хреста Господнього, Введення у Храм Пресвятої Богородиці, Благовіщення, Успіння Богородиці.
Головне християнське свято Пасху називають також Великдень. Встановлене це свято на згадку про Воскресіння Ісуса Христа, яке згідно з новозавітним переказом відбулося на третій день після його смерті. В центрі свята —стражденний та вмираючий на хресті і воскресаючий Ісус Христос, що спокутував людські гріхи своєю кров'ю. Воскресіння Христа стає кульмінаційним пунктом свята.
Тиждень перед Великоднем називається Великим або Страсним, бо в ньому відбулися Страсті Господні. Найважливіші дні цього тижня починаються від четверга. Богослужіння Великого Четверга присвячене згадкам про Таємну Вечерю, яка, згідно з Євангеліями, була влаштована учнями Христа в домі одного з жителів Єрусалиму на честь зустрічі єврейської Пасхи. Тут Ісус передбачає зраду Юди, відречення Петра і свою мученицьку смерть. Вечеря стала подією, котра послужила основою для встановлення християнською церквою таїнства причастя: «Як вони споживали, Ісус узяв хліб і поблагословив, поламав і дав своїм учням і сказав: «Прийміть, споживайте — це Тіло Моє». А взявши чашу й подяку вчинивши, подав їм і сказав: «Пийте з неї, бо це Кров Моя Нового Заповіту, що за багатьох проливається на відпущення гріхів» (Євангеліє від Матвія, ст. 26 с.26-28).
У народній традиції Великий Четвер називається «Чистим», оскільки вважається, що це день весняного очищення. Ще вдосвіта господарі чистили стайні, комори, палили торішнє листя, бур'ян, господині прибирали в хатах. Здавна вірили, що дуже добре стригтися в Чистий Четвер — не буде боліти голова і лізти волосся.
Після вечірньої служби з церкви несли «страсні» свічки, випалювали ними хрест на дверях, що мало оберігати від нечистої сили.
У богослужінні Страсної П'ятниці згадується засудження, страждання і смерть Ісуса Христа. Згідно з Євангеліями, після звинувачення синедріоном (верховним судом) Христа в богохульстві, іменуванні себе Месією, Сином Божим. Він був приведений до римського прокуратора Понтія Пилата, який за наполяганням натовпу і первосвящеників оголосив вирок — розіп’яти Ісуса на хресті. Після довгих знущань до розп'яття та страждань на хресті він помер. Євангелісти розповідають, що в п'ятницю ввечері тіло Христа було зняте з хреста, обгорнуте в плащаницю і поховане
в печері. Тому головним обрядом Великодньої П'ятниці є винос плащаниці (зображення тіла Ісуса Христа в тому вигляді, в якому воно було зняте з хреста і покладене в гріб). Плащаницю урочисто виносять з вівтаря і встановлюють посередині храму для масового поклоніння і цілування. До виносу плащаниці у п'ятницю нічого не їдять і робота також не дозволяється.
Матеріальним втіленням символу воскресіння стали пасхальні яйця. Історія пасхального яйця сягає у глибину століть. Це загальнолюдський символ життя, весни, сонця. Виникнення християнської традиції пасхального яйця пояснює оповідь про те, як Марія Магдалина, якій першій, за Євангелієм, з'явився воскреслий Христос, піднесла римському імператору Тіберію червоне яйце зі словами «Христос Воскрес!» За давнім трактуванням, яйце є образ голови Адама, похованого на Голгофі, на тому ж місті, де пізніше був розп'ятий Христос, і кров Його, стікаючи по хресту, торкнулася черепа Адама. Отже, червоне яйце це ще і символ спокути гріха людини.
Світле і радісне свято Різдво Христове, яке православна церква святкує 7 січня (католицька церква відзначає його 25 грудня), встановлене на честь народження Ісуса Христа. Це свято пробуджує в людях найдобріші почуття, окрилює надією, адже Син Божий прийшов на грішну Землю... Святий вечір напередодні Різдва. Тиша ніби фізично стає складовою зимового пейзажу. Вдома запалені свічки, 12 страв на столі, серед них кутя — поминальна їжа. А наступного дня вже інший настрій — піднесений. «Христос рождається» — чути скрізь, в церкві, на вулиці, в оселях людей. У кожній церкві виставлено шопку — зображення новонародженого Ісуса Христа в яслах, в пастушій стайні, поклоніння йому волхвів. А вистави вертепів (неодмінного атрибуту цього свята) переносять нас у І ст. н. е., у часи правління царя Ірода. З натхненням співають різдвяні колядки, це також дуже давній звичай. А зірка на святковій новорічній ялинці нагадує про зірку, яка вказала волхвам шлях до місця народження Христа.
Різдво починало двотижневий період зимових свят. Ще 567 року за рішенням Другого Синоду в Турі (Франція) були оголошені святковими всі дні від Різдва до Богоявлення — так зване дванадцятидення.
І православна, і католицька церква однаково урочисто відзначають Собор Пресвятої Богородиці (на другий день Різдва) та свято першомученика апостола Степана (на третій день).
Святкування Нового року мало світський характер і в усі часи, в усіх народів пов'язувалося з надіями на нове, краще життя.
Перший день Нового року — ще й свято Василя. Василій Великий (329— 379) — архієпископ Кесарії Каппадокійської (Мала Азія). Аскет, богослов, вчений, автор кодексу чернечого життя. Братства монахів-василіян були надзвичайно поширені у середньовічній Європі.
Завершували зимові свята Водохрещі. Інша назва цього свята —Богоявлення. Традиція Водосвяття (Водохреща) на знак хрещення Ісуса Христа йде з V століття. Освячена на це свято вода вважається цілющою.
Серед свят, які відзначаються взимку, слід згадати свято, яке дуже люблять діти — свято св. Миколая. Вони дуже чекають дня 19 грудня, щоб, прокинувшись, знайти під подушкою подарунок від Миколая. Святий Миколай шанується як заступник скривджених, несправедливо осуджених, бідних і нещасних. Дуже шанували цього святого у Київській Русі. На Україні дуже багато храмів св. Миколая. Перший храм св. Миколая збудувала княгиня Ольга над могилою Аскольда.
На літній період припадають такі великі свята, як Трійця (або П'ятидесятниця), святих Петра і Павла, народження Іоанна Предтечі, Преображення, Успення Богородиці та ін.
Трійця відмічається на 50-й день після Пасхи, тому називається ще П'ятидесятницею. У Новому Заповіті розповідається про зішестя Святого Духа на апостолів в цей день і про одержання ними пророчого дару для проповіді християнства. В народі це свято називають зеленими святами, тому що воно співпало з давньослов'янським святом семиком, під час якого наші пращури намагалися вплинути на духів рослинності і духів предків, від яких залежала доля врожаю.
Свято Преображення відзначається 19 серпня. В його основу покладена євангельська розповідь про Преображення Ісуса Христа в присутності його вірних учнів. В Євангеліє від Матвія ця подія описана так: одного разу Ісус Христос у супроводі своїх учнів Петра, Якова та Іоанна піднявся на гору. І раптом, несподівано для них він преобразився: «обличчя його, як сонце, засяяло, а одежа його стала біла, як світло», а потім розкинувся голос з небес: «Це син мій улюблений, що його я вподобав. Його слухайтеся.» (Євангеліє від Матвія, 17, 25).
На наших землях це свято серед населення більше відоме під назвою Другого або Яблучного Спаса. Всього святкують три Спаси — Медовий, Яблучний і Спас на полотні. Слово Спас означає спаситель, а свята Спаса — це дні, присвячені спасителю Ісусу Христу. За старим звичаєм до Яблучного Спаса не можна було їсти яблук. В день свята плоди освячувались. Спас пов'язувався з наближенням осені.





СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
1. Лубський В.І.
“РЕЛІГІЄЗНАВСТВО” Київ “Вілбор” 1997 р.
2. Ходькова Л.П.
“РЕЛІГІЄЗНАВСТВО” Львів «Афіша» 2001р.
3. Біблія