ВСТУП Сьогодні економіка України розвивається за законами ринку. Ринок – це сфера, в якій проявляються взаємовідносини між виробниками і споживачами товарів, це найвища стадія розвитку товарно-грошових відносин. Функціонування ринку веде до становлення ринкової економіки, характерною рисою якої виступає конкуренція. Індикатором конкурентоспроможності господарюючого суб’єкта в умовах ринкової економіки є його фінанси. Сьогодні в галузях національної економіки створено різні господарські структури, які виробляють найрізноманітніші види продукції, надають різного роду послуги, виконують певні роботи. Суб’єкти господарювання різняться розмірами, кількістю працюючих, величиною та станом основних і оборотних фондів. Але об’єднує їх те, що всі вони у своїй діяльності формують і використовують фінанси. Зберегти міцні ринкові позиції в умовах жорсткої конкуренції будь-якому виробникові можливо лише за умови належного проведення фінансового аналізу як одної із важливих функцій управління в ринковій економіці. Він дає змогу визначити конкурентоспроможність суб’єкта господарювання в умовах дії ринку. У курсовому проекті пропонується прогнозування фінансово-господарського стану державного ДП “Стрийський комбінат хлібопродуктів” , покращення його фінансового стану в результатів можливих нововведень і шляхів збільшення прибутку за рахунок зменшення витрат. Проводиться розрахунок можливого банкрутства підприємства на базі п’ятифакторної моделі Альтмана . Обчислюються показники рентабельності підприємства . Мета курсового проекту полягає в тому, щоб студенти навчались приймати управлінські рішення у сфері виробництва, збуту, фінансів, інвестицій, керівництва підприємства (фірми), використовуючи як набуті теоретичні знання з дисципліни “Фінансовий аналіз”, так і одержали ґрунтовні навички практичних розрахунків з вмінням поєднувати логічну послідовність господарських подій з фінансовими відносинами через прогноз фінансового стану об’єкту дослідження та моделювання різноманітних економічних ситуацій. РОЗДІЛ 1 Теоретична частина 1.1. Аналіз операційних витрат на підприємстві Витрати – це поняття, яке характерне для діяльності будь-якого підприємства чи організації, юридичної чи фізичної особи. В економічній літературі витрати трактуються по-різному. Слід зазначити, що визначення витрат, хоч і відрізняються одне від одного, мають спільну основу (базу), суть якої зводиться до використання ресурсів: трудових, матеріальних, фінансових. З 1.01.2000р. в Україні вступив у дію стандарт (положення) бухгалтерського обліку 16 „Витрати”, згідно з яким витрати звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов’язань, що призводять до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власникам), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені. Витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені. Витрати, які неможливо прямо пов’язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені. Якщо актив забезпечує одержання економічних вигод впродовж кількох звітних періодів, то витрати визнаються шляхом систематичного розподілу його вартості (наприклад, у вигляді амортизації) між відповідними звітними періодами. Не визнаються витратами й не включаються до звіту про фінансові результати платежі за договорами комісії, агентськими угодами та іншими аналогічними договорами на користь комітету, принципала тощо; попередня (авансова) оплата запасів, робіт, послуг; погашення одержаних позик; інші зменшення активів або зменшення зобов’язань, що не відповідають ознакам, наведеним у пункті 6 (визначення витрат звітного періоду) цього Положення (стандарту); витрати, які відображаються зменшенням власного капіталу відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку. Поряд з поняттям витрати виробництва у практичній діяльності підприємства та організацій використовується ще такий термін, як валові витрати. Валові витрати виробництва та обігу – це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які, в свою чергу, купуються (виготовляються) платниками податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. Це визначення дано в Законі України „Про оподаткування прибутку підприємства”. За місцем виникнення витрати групуються за виробництвами, цехами, дільницями, технологічними переділами, службами та іншими адміністративно відокремленими структурними підрозділами підприємства. Елементні (одноелементні) витрати однорідні за складом, мають єдиний економічний зміст і є первинними. До них належать матеріальні витрати, оплата праці, відрахування на соціальні потреби, амортизаційні відрахування, інші витрати. Комплексні витрати різнорідні за складом, охоплюють декілька елементів витрат. Їх групують за економічним призначенням при калькулюванні та організації внутрішнього економічного управління. Наприклад, витрати на утримання і експлуатацію устаткування, загально виробничі, загально- господарські (адміністративні) витрати, витрати від браку і тощо. Прямі витрати безпосередньо пов’язані з виготовленням певного різновиду продукції і можуть бути віднесені ні її одиницю прямо. Якщо виготовляється один різновид продукції, усі витрати – прямі. До прямих витрат належать прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці та інші прямі витрати. До складу прямих матеріальних витрат відносять сировину і матеріали, купівельні напівфабрикати та комплектуючі вироби, інші матеріальні витрати, які можуть бути віднесені до конкретного об’єкту витрат. В деяких випадках певні види матеріалів, які є частиною виготовленої продукції, не включають до складу прямих витрат. Такі матеріали розглядаються як допоміжні (непрямі) і, виходячи з принципу економічної доцільності, включають до складу виробничих накладних витрат. До складу прямих витрат на оплату праці включають заробітну плату та інші виплати робітників, зайнятим виготовленням продукції, виконанням робіт або наданням послуг, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкту витрат. Витрати на оплату праці інших категорій виробничого персоналу (майстри, допоміжний персонал тощо) і заробітну плату робітників, що не може бути прямо віднесена на продукцію (оплата часу простою, додаткові виплати тощо), включають до складу виробничих накладних витрат. До складу інших прямих витрат включають усі інші виробничі витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкту витрат, зокрема відрахування на соціальні заходи, орендна плата, амортизація тощо. Непрямі витрати не можна безпосередньо віднести на окремі різновиди продукції, бо воно пов’язані з виготовленням різних виробів (зарплата обслуговуючого і управлінського персоналу, утримання і експлуатація будівель, споруд, машин тощо). Поділ витрат на прямі і непрямі залежить від рівня спеціалізації виробництва, його організаційної структури, методів нормування і обліку. Віднесення витрат до прямих або непрямих залежить від того, що є об’єктом витрат. Зростання частки прямих витрат у загальній сумі підвищує точність обчислення собівартості одиниці продукції, зміцнює економічні основи управління. Поточні, тобто постійні, звичайні витрати – це витрати, у яких періодичність менша, ніж місяць. Одноразові, тобто однократні, - це витрати, що змінюють періодично (періодичність більша, ніж місяць) і спрямовуються на забезпечення процесу виробництва протягом тривалого часу. Довгострокові витрати – це витрати, пов’язані з виконанням довгострокового договору (контракту), тобто контракту, який не планується завершити раніше, ніж дев’ять місяців з моменту здійснення перших витрат або отримання авансу (передоплати). Поділ витрат на постійні і змінні дозволяє аналізувати залежність витрат і прибутку від обсягу виробництва при виборі варіантів проектних і планових рішень. Постійні витрати – це витрати, абсолютна величина яких із збільшенням (зменшенням) виходу продукції істотно не змінюється. При незмінному обсязі виробництва вони залишаються на одному і тому ж рівні. Лише при істотних змінах обсягу виробництва, наслідком яких є зміни виробничої і організаційної структури підприємства, стрибкоподібно міняється величина постійних витрат, після чого вона знову залишається постійною. До постійних належать витрати на утримання і експлуатацію будівель і споруд, організацію виробництва, управління. На практиці до групи постійних відносять і витрати, які неістотно змінюються внаслідок зміни обсягів виробництва, тому їх називають умовно-постійними. Змінні витрати залежать від обсягу виробництва і змінюються у зв’язку з його коливаннями, тому не завжди між затратами і обсягом виробництва простежується чітка функціональна залежність. Змінні витрати діляться на пропорційні, прогресуючі, дегресуючі, регресуючи, стрибкоподібні, реманентні і гнучкі. Пропорційні знаходяться у прямій пропорційності від обсягу виробництва. Найбільш характерними прикладами пропорційних затрат можуть бути основна заробітна плата, вартість комплектуючих виробів і в більшості випадків витрачання сировини і основних матеріалів. Прогресуючі ростуть швидше, ніж обсяг виробництва (оплата праці при відрядно-прогресивній системі, а інколи це витрати від браку, який виникає через прагнення будь-що збільшити випуск продукції, навіть погіршуючи якість). Дегресуючі витрати зростають повільніше, ніж обсяг виробництва. Прикладом їх є витрати на технологічну енергію і паливо, на поточний ремонт виробничого устаткування. Регресуючі витрати знижуються при зростанні обсягу виробництва (постійні витрати на одиницю продукції). Чим більше випущено продукції, тим менші витрати на одиницю продукції. Стрибкоподібні витрати характерні для випадків, коли в сторону підвищення чи зниження переглядаються відпускні ціни на сировину, матеріали, комплектуючі вироби. Реманентні витрати називаються так тому, що швидко зростаючи при збільшенні обсягу виробництва, вони набагато повільніше знижуються при його скороченні. Гнучкі витрати „поводяться” по-різному при різних обсягах виробництва, в окремих випадках виступаючи в якості пропорційних, прогресивних чи ж дегресивних. Одні і ті ж затрати можуть розглядатися з різних сторін: постійні по відношенню до всього обсягу виробництва витрати стають регресуючими по відношенню до одиниці продукції. Змінні по відношенню до всієї продукції стають постійними, якщо беруться в розрахунку на один виріб. За доцільністю витрачення витрати поділяються на продуктивні (передбачені технологією та організацією виробництва) та непродуктивні (не обов’язкові, що виникають у результаті певних недоліків організації виробництва, порушення технології тощо). На практиці не всі витрати, що відносяться до звітного калькуляційного періоду (вичерпані витрати), безпосередньо пов’язані з виробництвом продукції. Тому для визначення собівартості продукції або товарів розрізняють витрати, які формують собівартість продукції (товарів), та витрати періоду. Витрати на продукцію – це витрати, пов’язані з виробництвом. У виробничій сфері до таких витрат належать усі витрати (матеріали, зарплата, амортизація верстатів тощо), пов’язані з функцією виробництва продукції. Витрати на виробництво продукції створюють виробничу собівартість продукції (робіт, послуг). Витрати періоду – це витрати, що не включаються до виробничої собівартості і розглядаються як витрати того періоду, в якому вони були здійснені. Це витрати на управління, збут продукції та інші операційні витрати. Необхідність в різних класифікаціях витрат, використання різних методів їх збирання і розподілу зростає з ускладненням господарської діяльності підприємства. Вона є передумовою успішної організації планування, обліку, контролю, аналізу та ефективного управління витратами. В основу наведеної нижче класифікації (рис 1.1) витрат покладено принцип: різні витрати для різних цілей. Вичерпані (спожиті) витрати – збільшення зобов’язань або зменшення активів у процесі поточної діяльності для отримання доходу звітного періоду. Невичерпані (неспожиті) витрати – збільшення зобов’язань або зменшення активів у процесі поточної діяльності для отримання доходу або іншої вигоди в майбутніх періодах. Невичерпані витрати відображаються в активі балансу, а вичерпані витрати – у звіті про фінансові результати.
Рис. 1.1. Класифікація витрат в системі управлінського обліку Основні витрати – витрати, безпосередньо пов’язані з технологічним процесом виготовлення продукції, та неминучі при будь-яких умовах та характері виробництва, незалежно від рівня та форм організації управління. Накладні витрати – витрати, не пов’язані безпосередньо з технологічним процесом виготовлення продукції, а утворюються під впливом певних умов роботи по організації, управлінню та обслуговуванню виробництва. Прикладом цих витрат є допоміжні матеріали, заробітна плата обслуговуючого персоналу (непряма), витрати на утримання і ремонт будівель, приміщень, устаткування, амортизація та страхування основних засобів, орендна плата, оплата комунальних послуг. Накладні витрати не можна точно розподілити між конкретною продукцією, так як вони поширюються на всю виробничу продукцію. Тому їх пов’язують з конкретною продукцією наближено, розподіляючи всю суму накладних витрат за період між продукцією на основі прийнятої бази (пропорційно до заробітної плати основних робітників, суми прямих витрат, трудомісткості, завантаження обладнання). Накладні витрати можна поділити на виробничі та невиробничі. До виробничих накладних витрат відносяться загальновиробничі витрати, які розподіляються між продукцією пропорційно до обраної бази. До невиробничих витрат включають: адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати. Для прийняття управлінських рішень вкрай необхідно розрізняти релевантні та нерелевантні витрати. Релевантні витрати – витрати, величина яких може бути змінена внаслідок прийняття рішення. Нерелевантні витрати – витрати, величина яких не залежить від прийняття рішення. Поділ витрат на релевантні (які враховуються при розрахунку) та нерелевантні (які не враховуються при розрахунку) має не менш важливе значення для прийняття правильних управлінських рішень, ніж поділ витрат на постійні та змінні. Релевантні витрати дорівнюють нулю при відмові від існуючого варіанту використання засобів на користь альтернативного, а нерелевантні витрати залишаються незмінними. Отже, тільки релевантні витрати повинні враховуватись при прийнятті рішень. Розглядаючи різні альтернативні варіанти рішень необхідно враховувати не лише дійсні (реальні), а й можливі витрати (втрати). Дійсні витрати – витрати, які вимагають сплати грошей або витрачання інших активів. Можливі витрати (втрати) – вигода, яка втрачається, коли вибір одного напрямку дії вимагає відмовитись від альтернативного рішення Маржинальні витрати – витрати на виробництво додаткової одиниці продукції. Середні витрати – загальні витрати на виробництво додаткової групи продукції, поділені на загальну кількість одиниць продукції. Контрольовані витрати – витрати, які можна безпосередньо контролювати або чинити на них значний вплив. Неконтрольовані витрати – витрати, які не можна контролювати або впливати на них. Класифікація витрат за статтями калькуляції та економічними елементами має надзвичайно велике значення для діяльності підприємств і організацій. Наведемо групування витрат за статтями, рекомендованими відповідними Методичними рекомендаціями з формування собівартості (типові для більшості підприємств): Сировина та матеріали. Купівельні напівфабрикати та комплектуючі вироби, роботи і послуги. Паливо і енергія на технологічні цілі. Зворотні відходи (вираховуються). Основна заробітна плата. Додаткова заробітна плата. Відрахування на соціальне страхування. Витрати на підготовку і освоєння виробництва. Відшкодування зносу спеціальних інструментів і пристроїв та інші спеціальні витрати. Витрати на утримання і експлуатацію устаткування. Загальновиробничі витрати. Щодо групування за економічними елементами, яке є єдиним для всіх видів економічної діяльності, то тут виділяють: - матеріальні витрати; - витрати на оплату праці; - відрахування на соціальні заходи; - амортизація; - інші операційні витрати. До складу елемента “Матеріальні витрати” включаються витрати на сировину й матеріали, які використані як основні та допоміжні матеріали в операційній діяльності підприємства при виготовленні продукції або для господарських потреб, технічних цілей та сприяння у виробничому процесі; купівельні напівфабрикати та комплектуючі вироби, які використані в операційній діяльності підприємства; придбане у сторонніх підприємств і організацій будь-яке паливо та енергію всіх видів, які використані на технологічні та інші операційні цілі, втому числі на експлуатацію транспортних засобів, опалення та освітлення приміщень, на вироблення з палива тепло- та електроенергії, що спожиті в операційній діяльності підприємства; тару й тарні матеріали, що використані в операційній діяльності підприємства; будівельні матеріали, які використані як основні та допоміжні матеріали в операційній діяльності підприємства; запасні частини, які використані для ремонту основних засобів, інших необоротних матеріальних активів та малоцінних і швидкозношуваних предметів підприємства; інші матеріальні витрати, які відображають вартість виконаних для підприємства робіт і послуг виробничого та невиробничого характеру. З витрат на матеріальні цінності, що включаються до собівартості продукції, вираховується вартість зворотних відходів. Зворотні відходи — це залишки сировини, матеріалів, напівфабрикатів, теплоносіїв та інших видів матеріальних цінностей, що утворилися в процесі виробництва продукції (робіт, послуг), втратили повністю або частково споживчі властивості початкового матеріалу (хімічні та фізичні) і через це використовуються з підвищеними витратами (зниженням виходу продукції) або зовсім не використовуються за прямим призначенням. До елемента "Витрати на оплату праці" належать: заробітна плата за окладами й тарифами; надбавки та доплати до тарифних ставок та посадових окладів у розмірах, передбачених діючим законодавством; премії та заохочення; матеріальна допомога; компенсаційні виплати; оплата відпусток та іншого невідпрацьованого часу; інші витрати на оплату праці. Витрати на оплату праці складаються з основної заробітної плати, додаткової заробітної плати та інших заохочувальних і компенсаційних виплат. Основна заробітна плата — це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норм часу, виробітку, обслуговування, посадових обов’язків). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців, а також суми процентних або комісійних нарахувань в залежності від обсягу доходів (прибутку), отриманих від реалізації продукції (робіт, послуг). Додаткова заробітна плата — це винагорода за працю понад установлені норми за трудові успіхи та винахідливість, за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні та компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством, премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань та функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові та матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми. Відрахування на соціальні заходи включають відрахування на обов'язкове державне пенсійне страхування; відрахування на обов'язкове державне соціальне страхування з тимчасової втрати працездатності; відрахування на обов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття; відрахування на обов'язкове державне страхування від нещасних випадків; відрахування на індивідуальне страхування персоналу підприємства; відрахування на інші соціальні заходи. До елемента “Амортизація” відноситься сума нарахованої амортизації основних засобів, малоцінних необоротних матеріальних активів та нематеріальних активів. Матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх в процесі виробництва, або постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам або, для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік), а первісна вартість яких в межах суми, визначеної для таких активів на підприємстві, є основними засобами. Матеріальні активи, первісна вартість яких менша ніж визначена підприємством для основних засобів, а строк корисного використання їх більше одного року, зокрема, спеціальні інструменти, спеціальні пристосування, вартість яких погашається нарахуванням зносу за встановленою підприємством кошторисною ставкою (нормою) з урахуванням очікуваного способу використання таких об'єктів - це малоцінні необоротні матеріальні активи. Нематеріальні активи - активи, які не мають матеріальної форми, можуть бути ідентифіковані та утримуються підприємством з метою використання протягом періоду більше одного року (або одного операційного циклу, якщо він перевищує один рік) для виробництва, торгівлі, в адміністративних цілях чи надання в оренду іншим особам. Амортизація - систематичний розподіл вартості активів, які амортизуються протягом строку їх корисного використання (експлуатації). Інші операційні витрати складають: витрати на відрядження фізичних осіб; витрати щодо сплати за участь у семінарах; витрати на проведення аудиту; витрати на транспортне обслуговування; витрати на придбання ліцензій та інших спеціальних дозволів. що видані для ведення господарської діяльності; витрати на охорону праці; витрати, пов'язані з оплатою послуг комерційних банків та інших кредитно-фінансових установ; витрати зі страхування ризиків; витрати на проведення рекламних заходів; витрати на організацію прийомів, презентацій і свят; податки, збори та інші обов'язкові платежі; сума сплачених орендарем платежів за користування наданими в оперативний лізинг (оренду) основними засобами, іншими необоротними активами та інші витрати. Групування витрат за економічним змістом використовується при визначенні загальної суми витрат операційної діяльності підприємства, а групування витрат підприємства за калькуляційними статтями застосовується при калькулюванні собівартості конкретного об’єкта. У процесі своєї діяльності підприємство здійснює матеріальні та грошові витрати. Залежно від ролі, яку вони відіграють у процесі відтворення, їх поділяють на три групи: Витрати, пов’язані з основною діяльністю підприємства. Це витрати на виробництво або реалізацію продукції, так звані поточні витрати, які відшкодовуються за рахунок виручки від реалізації продукції (послуг). Витрати, пов’язані з інвестиційною діяльністю, тобто на розширення та оновлення виробництва. Одноразові витрати на просте та розширене відтворення основних фондів, приріст оборотних коштів та формування додаткової робочої сили для нового виробництва. Джерелами фінансування цих витрат є амортизаційні відрахування, прибуток, емісія цінних паперів, кредити тощо. Витрати на соціальний розвиток колективу (соціально-культурні, оздоровчі, житлово-побутові та інші потреби). Ці витрати не пов’язані з процесом виробництва, а тому джерелом їх фінансування є прибуток. Розрізняють витрати економічні та бухгалтерські. Економічні витрати – це всі види виплат постачальникам за сировину та матеріальні ресурси. Ці витрати складаються із зовнішніх (явних) та внутрішніх (неявних або імпліцитних). Зовнішні витрати – це платежі постачальникам матеріальних ресурсів, виплата заробітної плати, нарахування амортизації тощо. Ця група витрат і становитиме бухгалтерські витрати, які фактично відповідають витратам наших підприємств. Внутрішні витрати мають неявний, імпліцитний характер, оскільки відображають використання ресурсів, що належать власнику підприємства у вигляді землі, приміщень, активів тощо, за які він формально не платить. Підприємець фактично здійснює ці витрати, але не в явній формі, не в грошовій. Поняття „економічні витрати” є загальноприйнятим, бухгалтерські – обчислюються на практиці для визначення реальної суми фактично здійснених витрат, оподаткованого прибутку тощо . У відповідності із Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 3 „Звіт про фінансові результати” витрати підприємств і організацій поділяють на витрати звичайної і надзвичайної діяльності. Витрати звичайної діяльності, у свою чергу, поділяються на витрати операційної, фінансової та інвестиційної діяльності. Витрати операційної діяльності включають в себе витрати основної діяльності та іншої операційної діяльності. Витрати основної діяльності – це витрати на виготовлення основної продукції. Витрати іншої операційної діяльності – це витрати на здійснення неосновної діяльності. Вони складаються з витрат, які не включаються у виробничу собівартість. Витрати фінансової діяльності – це витрати підприємств і організацій, які не зв’язані безпосередньо з виробничою діяльністю і здійснюються з метою отримання додаткового доходу. До них належать витрати, пов’язані з придбанням цінних паперів, з надією отримання по них дивідендів тощо. Витрати інвестиційної діяльності – це витрати, які пов’язані із здійсненням вкладень грошових коштів на тривалий чи нетривалий період часу або на здійснення капітальних вкладень. У зв’язку з цим розрізняють довгострокові фінансові інвестиції, поточні фінансові інвестиції та капітальні інвестиції. Витрати надзвичайної діяльності – це витрати, які пов’язані з подіями або операціями, які відрізняються від звичайної діяльності підприємства, та не очікується, що вони повторюватимуться періодично або в кожному звітному періоді. До витрат надзвичайної діяльності або витрат від надзвичайних подій відносяться як прямі втрати за наслідками цих подій, так і витрати на здійснення заходів, пов’язаних із запобіганням та ліквідацією таких наслідків (відшкодування, сплата стороннім організаціям, зарплата працівників, зайнятих на відновлюваних роботах тощо). 1.2. Суть і актуальність, принципи і завдання управління витратами Управління витратами – це динамічний процес, який включає в себе управлінські дії, мета яких полягає у досягненні високого економічного результату діяльності підприємства. Воно не зводиться лише до зниження затрат, а поширюється на всі елементи управління. Затрати на виробництво - один із основних об’єктів управління економікою на мікрорівні, а також – важлива частина управлінського обліку. Витрати на виробництво перебувають в центрі уваги, що пояснюється багатьма причинами, основними серед яких є: необхідність раціонального використання обмежених ресурсів; забезпечення зростання прибутків за рахунок економії ресурсів; отримання синтетичного показника, який характеризує ефективність використання всіх видів ресурсів (собівартість ресурсів); планування ресурсів на одиницю продукції та аналіз фактичних витрат з метою виявлення відхилень і їх причин; зіставлення доходів і витрат для визначення маржинального доходу; прийняття рішень щодо удосконалення конкуренції, технології існуючих виробів і визначення ефективності заходів; вирішення питань розширення асортименту продукції, використання потужностей підприємства, освоєння нових видів продукції. Обмеження ресурсів і досягнення запланованої ефективності потребують зіставлення витрат і отриманих результатів. В цілому механізм господарювання підприємства визначається ступенем керованості затратами. На рисунку 1.2 наведені основні елементи системи управління витратами на виробництво .
Рис. 1.2. Елементи системи управління витратами і їх взаємозв’язок Існування майже на кожному підприємстві резервів для зниження затрат до раціонального рівня дозволяє добитися росту економічної ефективності діяльності, підвищення конкурентоспроможності. Управління витратами, як основа практичної діяльності керівників і спеціалістів підприємства опирається на теорію економіки підприємства, технологію та організацію виробництва, планування, бухгалтерський облік, управління персоналом, управління якістю продукції, техніко-економічний аналіз діяльності підприємства та інші галузі знань. Процес управління витратами має на меті виявити як саме сформувалась собівартість, які чинники мали на неї позитивний, а які – негативний вплив, це, по-перше, а по-друге, процес управління витратами повинен бути направлений на прогнозування можливої величини витрат. Підвищення ролі управління витратами в сучасних умовах зумовлене необхідністю досягнення кожним суб’єктом господарювання оптимального рівня затрат на виробництво та реалізацію продукції, від якої залежить успішна діяльність підприємств і організацій. Адже забезпечення оптимального рівня затрат дасть змогу створити належні умови для росту конкурентноздатності продукції, а також з’явиться підґрунтя для довгострокового і економічного зростання підприємств і організацій. Основні принципи управління витратами вироблені практикою і зводяться до наступного: - системний підхід до управління витратами; - єдність методів, що практикуються на різних рівнях управління витратами; - управління витратами на усіх стадіях життєвого циклу виробу – від створення (виготовлення) до утилізації; - органічне поєднання зниження витрат з високою якістю продукції (робіт, послуг); - недопущення зайвих затрат; - широке впровадження ефективних методів зниження затрат; - вдосконалення інформаційного забезпечення щодо рівня затрат; - підвищення зацікавленості підрозділів підприємства у зниженні затрат. Системний підхід знаходить свій вираз у тому, що ефективність управління витратами оцінюють по ефективності самої слабкої ланки системи. Низький рівень нормування затрат, посередня мотивація і стимулювання персоналу за їх зниження, недостатній за обсягом і незадовільний за якістю аналіз, система обліку затрат, що не забезпечує потреби керівництва – усе це неминуче впливає на функціонування системи. Саме слабка ланка визначає надійність (ефективність) роботи всієї виробничої системи, якою є підприємство. Недостатня увага до однієї функції управління витратами може звести нанівець всю роботу. Досить тісно з принципами управління витратами пов’язані їх завдання. Управління витратами на підприємстві необхідне для вирішення наступних основних завдань: - виявлення ролі управління витратами як фактора підвищення економічних результатів діяльності; - визначення витрат по основних функціях управління; - розрахунок витрат по виробничих підрозділах підприємства (організації0; - обчислення необхідних витрат на одиницю продукції (робіт, послуг); - підготовка інформаційної бази, що дозволяє оцінювати витрати при виборі і прийнятті господарських рішень; - виявлення технічних способів та засобів виміру і контролю витрат; - пошук резервів зниження витрат на всіх етапах виробничого процесу і у всіх виробничих підрозділах підприємства (організацій); - вибір способів нормування витрат; - вибір системи управління витратами, адекватної умовам роботи підприємства (організації). Завдання управління витратами повинні вирішуватися в комплексі; цей підхід приносить бажані результати, сприяє різкому росту ефективності 1.3. Характеристика витрат ДП „Стрийський комбінат хлібопродуктів” В даному курсовому проекті дається пошуковий прогноз соціально-економічного характеру на індивідуальному рівні ДП “Стрийський комбінат хлібопродуктів” . ДП “Стрийський комбінат хлібопродуктів” створене шляхом реорганізації державного підприємства Стрийський комбінат хлібопродуктів №2 на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 15.11.97 № 1218 "Про прискорення приватизації хлібоприймальних і хлібозаготівельних підприємств" рішенням Спостережної ради Державної акціонерної компанії "Хліб України" від 10 березня 1998р., протокол №3, зареєстроване виконкомом Стрийської міськради, реєстраційний № 20 від 22.05 95. ідентифікаційний код 00952054, місцезнаходження: Львівська область, м. Стрий, вул Болехівська, 26. Компанія, зареєстрована Московською районною державною адміністрацією м.Києва, реєстраційний №02050 від 14.11.96, ідентифікаційний код 20047943, місцезнаходження. м. Київ, вул. Саксаганського, 1. Назва підприємства: - повна - дочірнє підприємство Державної акціонерної компанії "Хліб України" ''Стрийський комбінат хлібопродуктів №2” ; скорочена - ДП ДАК "Хліб України" "Стрийський комбінат хлібопродуктів №2" Статут розроблений на основі Законів України "Про підприємництво", "Про підприємства в Україні", "Про власність", "Про господарські товариства" та інших законодавчих актів України. ДП “Стрийський комбінат хлібопродуктів” згідно статуту підприємства здійснює свою діяльність з метою отримання прибутку , шляхом : заготівлі та зберігання зерна, його обробки і технологічної переробки з урахуванням територіального принципу здійснення Компанією господарське!' діяльності; забезпечення потреб населення, установ і підприємств будь-яких форм власності сільськогосподарською продукцією, продуктами її переробки; здійснення підприємницької діяльності та використання його в інтересах компанії та підприємства. Предметами діяльності підприємства є : заготівля та зберігання зерна, його обробка і технологічна переробка; виробництво борошна, крупів, хлібобулочних і макаронних виробів, комбікормів та інших харчових і кормових продуктів; обробіток земельних площ сільськогосподарського призначення, вирощування на них та реалізація сільськогосподарської продукції; виробництво, вирощування зернових культур, технічних та решти культур не віднесених до інших класів рослинництва, переробка, зберігання, закупівля та реалізація (у тому числі у формі бартеру) сільськогосподарської продукції, надання послуг в організації поставок мінеральних добрив, засобів захисту рослин і насіння, техніки, обладнання, запасних частин, пакувальних матеріалів, надання фізичним та юридичним особам виробничих та складських послуг; надання послуг по зберіганню, перевезенню, переробці та реалізації зерна і зернової сировини, інших товарів і продукції; виробництво та реалізація товарів народного споживання, громадського харчування, товарів виробничо-технічного призначення, будівельних матеріалів та сировини; розробка, впровадження, обслуговування та постачання засобів комп'ютерної техніки, програмних продуктів, обчислювальної, розмножувальної та іншої оргтехніки, аудіо і відео техніки, комплектуючих та витратних матеріалів, організація та проведення виставок, виставок-продаж, аукціонів, торгів, конференцій, семінарів, культурно-освітніх заходів, благодійних акцій; ведення підсобного господарства по відгодівлі сільськогосподарського тваринництва, реалізації продукції тваринництва. Відповідно до мети, визначеної цим Статутом. Підприємство здійснює інші види діяльності, не заборонені законодавством України. Підприємство провадить зовнішньоекономічну діяльність відповідно де законодавства України, мети і предмету діяльності, передбачених цим Статутом. Зовнішньоекономічна діяльність Підприємства ґрунтується на принципі валютної самоокупності. Окремі види підприємницької діяльності, які відповідно до законодавства України підлягають ліцензуванню, Підприємство здійснює після отримання в установленому порядку спеціальних дозволів (ліцензій). 80% усіх витрат підприємства припадають на такі види діяльності : заготівля та зберігання зерна, його обробка і технологічна переробка; виробництво борошна, крупів, хлібобулочних і макаронних виробів, комбікормів та інших харчових і кормових продуктів; обробіток земельних площ сільськогосподарського призначення, вирощування на них та реалізація сільськогосподарської продукції; виробництво, вирощування зернових культур, технічних та решти культур не віднесених до інших класів рослинництва, переробка, зберігання, закупівля та реалізація (у тому числі у формі бартеру) сільськогосподарської продукції . Витрати на основний вид діяльності становить : Витр.осн. = 3600 * 0,8 = 2880 тис. грн. Інші 20 % матеріальних витрат підприємства ДП “Стрийський комбінат хлібопродуктів” припадає на решту видів діяльності : Витр. неосн. = 3600 * 0,2 = 720 тис.грн. ДП “Стрийський комбінат хлібопродуктів” для зменшення власних витрат на обробіток земельних площ сільськогосподарського призначення , вирощування на них сільськогосподарської продукції , виробництво зернових культур , закуповує у населення зерно . Підприємство за рік закуповує приблизно 1500 т. зерна по закупівельній ціні 800 грн. за тонну зерна . Загальна сума витрат підприємства по закупці зерна за рік становить : S = 1500 * 800 = 1200 тис.грн. Це значно менші витрати ніж підприємство несе за власне вирощування і обробку зернових культур , яка приблизно становить 2000 тис. грн. В майбутньому підприємство намагатиметься зменшувати свої витрати на заготівлю і вирощування зерна , шляхом пошуку нових постачальників , у вигляді населення . Так як підприємство ДП “Стрийський комбінат хлібопродуктів” знаходиться в зоні великих посівних площ , де основною посівною культурою являється зерно і це значно зменшує матеріальні витрати підприємства. Незначними будуть і транспортні витрати підприємства , так як відстань перевозу зерна від постачальника до підприємства є відносно малою , що зменшить витрати палива . Позитивним явищем є те , що постачальники у вигляді населення самостійно привозять зерно до приймальних пунктів підприємства . На даному етапі діяльності підприємства значно зросла якість виготовленої продукції . Серед продукції, що виготовляється можна виділити наступні види : Хлібобулочні та макаронні вироби ; Борошно трьох ґатунків ; Манну крупу ; Комбікорми ; Харчові та кормові продукти . Зростання якості продукції стало можливим лише завдяки введенню на підприємстві нової лінії по виробництву хлібобулочних виробів . Це значно підвищило коефіцієнт корисної дії технології і покращило якість продукції . На закупівлю нової лінії датського виробництва було витрачено 52117 доларів, що з курсом Національного банку України приблизно становить 283000 грн. Підприємство впевнене , що нова технологія швидко окупить свою вартість, так як вона різко збільшила обсяг випуску продукції , що призвело до збільшення виручки від реалізації в 2003 році , а як і наслідок до збільшення прибутку , і водночас зменшила витрати підприємства на обслуговування технології . Високі витрати підприємство несе на ремонт застарілих технологій . В середньому за рік на ремонт технологій витрачається приблизно 53 тис.грн. За 4 роки витрати підприємства на ремонт стають еквівалентні новому обладнанню . Щоб зменшити ці витрати підприємство поступово проводить закупку нового технологічного обладнання . Керівництво підприємства сподівається , що в недалекому майбутньому ця політика принесе свої плоди . Позитивним явищем у сфері збуту своєї продукції можна вважати розфасовку борошна в 2 кг. ( по ціні 4,8 грн ) і 5 кг. ( по ціні 12грн ) мішки , що призвело до збільшення обсягу реалізації продукції . Було помічено тенденцію , що населення більше скуповує менші розфасовки, аніж великі 50 кг. мішки . В результаті цього підприємство збільшило свою виручку від реалізації . Важливу роль для діяльності підприємства має те , що на даному етапі був укладений договір державного замовлення на випікання хліба на 5 років на суму 40000 тис.грн. На даній території є один конкурент “Стрийський комбінат хлібопродуктів №1» . Але договір державного замовлення був укладений саме з ДП “Стрийський комбінат хлібопродуктів №2» , так як показники діяльності підприємства і якості продукції значно вищі . РОЗДІЛ 2 Спеціально-розрахункова частина 2.1. Аналіз фінансового стану ДП “Стрийський комбінат хлібопродуктів” на базі п’ятифакторної моделі Альтмана Z = 3.3 ( k1 + 1.0 ( k2 + 0.6 ( k3 + 1.4 ( k4 + 1.2 ( k5 , де , , , , . За 2003 рік : , , , , , Z = 3,3 ( 0,23 + 1,0 ( 1,9 + 0,6 ( 2,87 + 1,4 ( 0,14 + 1,2 ( 0,68 = 4,828 Z > 3 – це означає, що у об’єкта дослідження низька ймовірність банкрутства. За 2004 рік : , , , , , Z = 3,3 ( 0.09 + 1,0 ( 1.09 + 0,6 ( 11.5 + 1,4 ( 0.15 + 1,2 ( 0.49=9.03 Z > 3 – це означає, що у об’єкта дослідження низька ймовірність банкрутства. За 2005 рік : , , , , , Z = 3,3 ( 0,112+ 1,0 ( 0.92 + 0,6 ( 23.02 + 1,4 ( 0,17 + 1,2 ( 0.48 = 15,64 Z 3,00 – це означає, що у об’єкта дослідження низька ймовірність банкрутства. 2.2. Розрахунок показників рентабельності ДП “Стрийський комбінат хлібопродуктів” Основними показниками рентабельності вважають: 1) рентабельність активів (майна) (Ра ): , 2) рентабельність поточних активів (Рпа): , 3) рентабельність інвестицій (Pі): , 4) рентабельність власного капіталу (РВК): , 5) рентабельність основної діяльності (Рд): , 6) рентабельність виробництва (виробничих фондів) (РВФ): , 7) рентабельність реалізованої продукції (Рпр): , 8) рентабельність обсягу продаж (РVп): , на 1.01.2003 року 1) , 2) , 3) , 4) , 5), 6) , 7) , 8). на 1.01.2004 року 1) , 2) , 3) , 4) , 5) 6) , 7) , 8). на 1.01.2005 року 1) , 2) , 3) , 4) , 5), 6) , 7) , 8). 2.3. Оцінка інтенсивності використання капіталу та ділової активності об’єкту дослідження 2.3.1. Аналіз доходності інвестованого капіталу через коефіцієнт обертання Інтенсивність (ефективність) використання капіталу характеризується його віддачею (рентабельністю) як відношення суми прибутку до середньорічної суми основного та оборотного капіталу. Для характеристики інтенсивності використання капіталу розраховують коефіцієнт його обертання (k обер.): , , , З проведених розрахунків видно, що коефіцієнт обертання найменше значення становив у 2005 році – 1,108, а найбільше - у 2003році. Доходність інвестованого капіталу (Di k) розраховується як добуток рентабельності продаж та коефіцієнта обертання: , , ,
2.3.2. Аналіз швидкості обертання капіталу через тривалість одного обороту Швидкість обертання капіталу характеризується такими показниками: коефіцієнтом обертання (k обер.); тривалістю одного обороту (T об.), де ,
2.3.3. Розрахунок порогу рентабельності з визначенням прибутку, змінних та постійних витрат, обсягу реалізованої продукції або наданих послуг , Відповідно:
на 1.01.2003 року
на 1.01.2004 року
на 1.01.2005 року
2.3.4. Графічна побудова залежності запасу фінансової стійкості об’єкту дослідження від вхідних параметрів
Графічна залежність запасу фінансової стійкості (ЗФС) від обсягу реалізації продукції (Оп ) з врахуванням величини прибутку, змінних та постійних витрат і порогу рентабельності об’єкту, що досліджується наводиться нижче : П , Вз , Вп , грн. 2003 рік : Прибуток(П) Змінні витрати(Вз)
Постійні витрати(Вп) 0 Обсяг реалізації продукції (Оп) ,% 2004 рік : П , Вз , Вп , грн. Прибуток(П) Змінні витрати(Вз)
Постійні витрати(Вп) 0 Обсяг реалізації продукції (Оп) ,% 2005 рік : П , Вз , Вп , грн. Прибуток(П) Змінні витрати(Вз)
Постійні витрати(Вп) 0 Обсяг реалізації продукції (Оп) ,%
Перетин лінії виручки реалізованої продукції і змінних витрат є порогом рентабельності ; вище знаходиться зона прибутку , нижче відповідно зона збитків. Поділ витрат на постійні та змінні і використання показника маржинального доходу ( частки маржинального доходу у виручці ) дозволяє розрахувати поріг рентабельності ( суму виручки , яка необхідна для того , щоб покрити усі постійні витрати ) – прибуток і збиток при цьому відсутні ( рентабельність при такій виручці нульова ) Відрізок лінії виручки реалізованої продукції від порогу рентабельності до верхньої точки є запасом фінансової стійкості ( ЗФС ) . Рекомендації та розробка заходів щодо покращення фінансового стану ДП “Стрийський комбінат хлібопродуктів” на майбутнє відображена в першому розділі «Прогнозування фінансово-господарської діяльності підприємства» , серед яких можна виділити основні : Збільшення закупівель у населення ; Заміна застарілого обладнання новим ; Збільшення дрібно-гуртової торгівлі ; Зосередження на основних видах діяльності ; ВИСНОВКИ
Під час виконання курсового проекту був оцінений фінансовий стан фінансово-господарюючого суб’єкта державного ДП “Стрийський комбінат хлібопродуктів” на основі виявлених результатів і наданні вагомих рекомендацій щодо його покращення . Навчився застосовувати методи фінансового аналізу для прийняття рішення з метою підвищення доходності капіталу , забезпечення стабільності положення фірми . Фінансовий аналіз проводив на основі бухгалтерської звітності , яка вумовах ринкової економіки базується на узагальненні даних фінансового обліку і є тією інформаційною ланкою , що пов’язує підприємство з суспільством і діловими партнерами. На підставі теоретичних аспектів та обґрунтувань визначив основні показники діяльності та ефективності ДП “Стрийський комбінат хлібопродуктів” . Використовуючи п’ятифакторну модель Альтмана (Z –рахунок) проаналізував фінансовий стан об’єкта дослідження . Навчився приймати управлінські рішення у сфері виробництва , збуту , фінансів , інвестицій , керівництва підприємства, використовуючи набуті теоретичні знання з дисципліни «Фінансовий аналіз»; одержав ґрунтовні навички практичних розрахунків з вмінням поєднувати логічну послідовність господарських подій з фінансовими відносинами через прогноз фінансового стану ДП “Стрийський комбінат хлібопродуктів” та моделювання різноманітних економічних ситуацій . В кінці курсового проекту навів рекомендації та розробив конкретні заходи щодо покращення фінансового стану фінансово-виробничої одиниці . СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 14.05.95 № 2343-ХІІ ; Форма №1 , форма №2 фінансової звітності ДП “Стрийський комбінат хлібопродуктів” за 2000 - 2002 роки Шеремет А.Д., Сайфулін Р.С. Методика фінансового аналізу .- Москва , 1995р., с.343 Нікбахт Е. Гроппеллі А. .Фінанси . Підручник – Київ , 1992 р., с.382 Цал – Цалко . Фінансовий аналіз - Київ , 2001 рік . Загородній А.Г., Вознюк Г.Л., Смовженко Т.С. Фінансовий словник. – Львів: Видавництво Державного університету “Львівська політехніка”, 1996. – 384 с. Лапішко М.Л. Основи фінансово-статистичного аналізу економічних процесів. – Львів: Світ, 1995. – 328 с. Поддерьогін А.М., Наумова Л.Ю. Деякі питання фінансової стабілізації в Україні // Фінанси України. – Київ ,1999. - № 12. – С.8 – 14.
