Фінансовий стан – найважливіша характеристика функціонування підприємств в ринкових умовах. Він є визначальним чинником конкурентоспроможності і усталеного розвитку підприємства. Стійкий фінансовий стан – це результат ефективного управління всією сукупністю господарських факторів, що визначають результати діяльності підприємства.
Сучасні підходи до управління фінансово-господарською діяльністю підприємства повинні спиратися на те, що процеси формування, розподілу і використання фінансових ресурсів здійснюються в умовах невизначеності зовнішнього середовища, тобто під впливом великої кількості його дестабілізуючих факторів. До таких факторів відносяться: нестабільність економічної політики держави, розвиток інфляційних процесів, недостатній внутрішній платоспроможний попит, зростання тарифів в галузях природних монополій та ін. Впливи вказаних факторів спричиняють дестабілізацію ресурсних потоків і призводять до ризиків і непрогнозованих втрат, обертаючись кризовим фінансовим станом підприємства.
Процес управління фінансовими і матеріальними потоками підприємства в умовах невизначеності зовнішнього середовища вимагає створення гнучкої системи прийняття рішень. Основою такої системи є комплексна оцінка фінансового стану, що визначає його рівень, дозволяє дослідити динаміку комплексних показників, порівняти їх з аналогічними показниками інших підприємств і розробити заходи з поліпшення фінансового стану. Тому проблема розробки заходів комплексної оцінки фінансового стану, спрямованої на врахування зовнішніх і внутрішніх факторів, що впливають на здійснення фінансово-господарської діяльності, для створення інформаційної бази прийняття рішень фінансового характеру, є найбільш складною при адаптації підприємства до ринкових умов.
Рішення даної проблеми викликає необхідність застосування кількісних методів моделювання комплексної оцінки фінансового стану підприємства, що функціонує в умовах невизначеності.
Теоретичним основам управління фінансово-господарською діяльністю підприємства і різним аспектам моделювання комплексної оцінки фінансового стану присвятили свої роботи вітчизняні й закордонні вчені: М. Н. Крейніна, І. В. Зятковський, Т. С. Клебанова, А. М. Поддерьогін, М. О. Кизим, В. П. Любушин, Г. В. Савицька, Т. Скоун, І. А. Бланк, В. М. Гриньова, А. Д. Шеремет, Р. С. Сайфуллін, В. В. Ковальов, В. А. Забродський, О. В. Раєвнєва, В. Г. Артеменко, Б. Колас та ін.
Сутність і цілі внутрішньо фірмового фінансового прогнозування і планування
Керувати — значить передбачати, тобто прогнозувати, планувати. Тому найважливішим елементом підприємницької господарської діяльності і керування підприємством являється планування, у тому числі фінансове.
У ринковій економіці планування на підприємстві — внутрішньофірмове планування — не носить елементів директивносі. Ціль внутрішньофірмового планування — забезпечування оптимальних можливостей для успішної господарської діяльності, одержання необхідних для цього засобів, досягнення конкурентноздатності і прибутковості підприємства, а також планування доходів і витрат підприємства, руху його коштів .
Виходячи з цих цілей внутрішньофірмове фінансове планування - це багатопланова робота, що складається з ряду взаємозв’язаних етапів (блоків):
аналіз фінансової ситуації і проблем;
прогнозування майбутніх фінансових умов;
постановка фінансових задач;
вибір оптимального варіанта;
складання фінансового плану;
коректування, ув'язування і конкретизація фінансового плану;
виконання фінансового плану;
аналіз і контроль виконання плану.
Аналіз ситуації і проблем полягає у вивченні фактичних даних за попередній період. Це дає можливість оцінити фінансові результати за минулий час і визначити проблеми. Основна увага приділяється таким показникам, як обсяг реалізації, витрати, розмір отриманого прибутку і ін.
Прогнозування майбутніх умов необхідно для визначення зовнішнього і внутрішнього середовища, у яких буде протікати діяльність підприємства. На основі перспективних розрахунків виробничої діяльності підприємства, а також маркетингових прогнозувань вивчення ринку, попиту й інших факторів прогнозуються майбутні можливі фінансові результати.
Постановка фінансових задач полягає у визначенні на планований період параметрів одержання доходів, прибутку, граничних розмірів витрат і основних напрямків використаних засобів.
Вибір оптимального варіанта. На основі аналізу тенденцій і поточного фінансового стану розглядаються трохи варіантів положень, у яких може виявитися підприємство, і оптимальні варіанти розвитку фінансів підприємства.
Складання фінансового плану. Складається фінансовий план підприємства у виді балансу його доходів і витрат.
Коректування, ув'язування і конкретизація фінансового плану складаються в стикуванні показників фінансового плану з виробничими, комерційний, інвестиційними, будівельними й іншими планами і програмами у встановленні конкретних термінів їхнього досягнення. Погоджені показники фінансового плану доводяться до відповідних підрозділів підприємства і конкретних виконавців.
Виконання фінансового плану. Це процес поточної виробничої, комерційної і фінансової діяльності перед прийняття, що впливає на його кінцеві фінансові результати.
Аналіз і контроль полягають у визначенні фактичних кінцевих фінансових результатів діяльності підприємства, зіставленні з плановими показниками, виявленні причин і наслідків відхилень від планових показників, у підготовці заходів для усунення негативних явищ.
Значення фінансового прогнозування і планування в фінансовому менеджменті.
Невизначеність, властива ринковим умовам господарювання, визначає нагальну необхідність планування або моделювання діяльності підприємства. При цьому фінансове планування можна визначити як один з найголовніших інструментів зміни напрямків фінансових потоків на підприємстві.
Планування - це процес розробки і прийняття цільових установок кількісного і якісного характеру з визначенням шляхів найефективнішого їх досягнення. Це установки, що розробляються у вигляді "дерева цілей". Місце фінансового планування в ринковій економіці визначається тим, що планування є однією з функцій управління, тому фінансове планування - це функція управління фінансами. Функції управління - це частина управлінської діяльності. Вони визначають формування структури управлінської системи. Планування в управлінні - це:
1) конкретизація цілей управління в системі показників фінансово-господарської діяльності підприємства;
2) розробка стратегії і тактики діяльності, орієнтованої на досягнення цілей менеджменту.
З погляду менеджменту функція "планування" полягає в розробці змісту та послідовності дій для досягнення сформульованих цілей.
План підприємства, який враховує працю людей і рух ресурсів (матеріальних і фінансових), має силу наказу для зазначених в ньому осіб і структурних одиниць. В плані чітко і докладно зазначаються:
- мета діяльності підприємства та його структур за плановий період, кількісно виражена системою встановлених показників із зазначенням конкретних видів випуску та характеру роботи;
- методи і терміни ув'язки засобів і цілей;
- етапи і строки виконання робіт;
- виконавці плану по термінах і видах робіт;
- методи, етапи і засоби контролю виконання плану.
Практично вся система господарського управління і регулювання виробництва створена на методах планування. Оскільки завершення одного етапу роботи служить початком наступного, пов'язати всі етапи без допомоги планування неможливо.
За твердженням канадського бізнесмена Д. Дейла, "план є основою контракту між підприємцем і фінансистом-інвестором. План бізнесу - це загальноприйнятий прийом менеджменту, який використовується корпораціями і установами всіх розмірів для того, щоб сформулювати мету і запропонувати шляхи її досягнення. Він, як правило, складається на 5 років. Рада директорів розвинутої компанії орієнтується на довготерміновий план, як на дорожню карту".
Вдалий план, на думку Д. Дейла, - одна з основних умов успіху будь-якої фірми. Виходити на ринок зі своєю продукцією, не маючи чітко продуманого і розрахованого плану дій, - гарантія провалу фірми.
Необхідність складання планів визначається багатьма причинами, наприклад, В.Ковальов виділяє три найважливіших:
1) невизначеність майбутнього;
2) координуюча роль плану;
3) оптимізація економічних наслідків.
Невизначеність майбутнього полягає не у визначенні точних цифр і орієнтирів стану фірми у майбутньому, а у встановленні важливих напрямів (коридору), в межах яких може варіюватись той чи інший показник.
Зміст координуючої ролі плану полягає у наявності добре деталізованих і взаємопов'язаних цільових установок, що дисциплінують оперативну перспективну діяльність підприємства.
Оптимізація економічних наслідків полягає в тому, що будь-яке неузгодження чи збій діяльності системи потребує фінансових затратна його подолання. Якщо є план, ймовірність збою є нижчою.
Фінансове планування нетотожне фінансовому прогнозуванню.
Відомо, що прогнозування сконцентровано на найбільших ймовірних подіях і результатах. Якщо уявити наперед, що саме може відхили і й заплановане в будь-який інший; бік, тоді найбільш імовірно, що підприємство помітить небезпечні симптоми, а, отже, зможе зреагувати швидше, щоб виправити положення.
Слід відзначити, що фінансове планування не ставить за мету обов'язково звести до мінімуму ризики. Навпаки, його зміст полягає в аналізі і виборі ризиків, які необхідно прийняти, і тих, яких можливо було б уникнути.
Для цього підприємства розробляють декілька способів ситуаційного аналізу, відповідаючи на запитання "а що, якщо?". Деякі розробляють план і його результати, виходячи з найбільш імовірного набору умов, а потім змінюють прийняті ними припущення поступово, по одному. Деякі менеджери можуть розглядати наслідки кожного варіанту плану в межах визначених комплексних сценаріїв. Наприклад, один сценарій може передбачати високі процентні ставки, які призводять до уповільнення росту світової економіки і зниження товарних цін. Другий сценарій може базуватись на ідеї зростаючого падіння у вітчизняній економіці, високій інфляції і слабкій національній валюті.
В основу фінансового планування покладено стратегічний і виробничий плани.
Стратегічний плац передбачає формулювання цілей, задач і сфери діяльності підприємства. Наприклад, наступна цільова установка: "Забезпечити щорічний приріст обсягів виробництва протягом 2000-2003 років в розмірі 20 %".
Виробничі плани складаються на основі стратегічного і передбачають визначення виробничої, маркетингової, науково-дослідної та інвестиційної політики.
В рамках стратегічного планування виділяється чотири типи цілей.
Цілі стратегічного планування
1.Ринкові.
2.Виробничі.
3.Фінансово – економічні
4.Соціальні.
Ринкові цілі визначають, який сегмент ринку планується осягнути. Виробничі – яка структура виробництва і технологія забезпечать випуск продукції необхідного обсягу і якості.
Фінансово - економічні які джерела фінансування і які приблизні фінансові результати обраної стратегії.
Соціальні як діяльність підприємства задовольнить, потреби членів суспільства.
Автори книги "Фінанси зарубіжних корпорацій" Суторміна В.М., Федосов В.М., Рязанова Н.С. наводять наступний приклад. Італійський концерн "Фіат" вже з початку 70-х рр. почав працювати за затвердженими трирічними планами, а з І988р. перейшов на п'ятирічне планування. Причому менеджери концерну досягають безперервного наскрізного планування при роботі всіх пов'язаних з ним підрозділів, в тому числі сторонніх постачальників ТМЦ. П'ятирічні плани "Фіагу" безпосередньо пов'язані з поточним плануванням. По закінченні кожного року 5-річного довготермінового плану він коригується на наступні 5 років, з врахуванням фактичних результатів роботи концерну в минулому році. Безперервно коригуючи довготермінові плани, концерн постійно має перспективу на п'ятирічку. Таке планування також передбачає постійне коригування нормативів. Стратегічний план на підставі оцінок менеджерів концерну встановлює напрями його діяльності і кінцеві результати, які слід отримати в майбутньому. За вибір цього напряму відповідальність несе вище керівництво, яке визначає цілі і пріоритети фірми. Поточне планування, організація оперативної діяльності концерну є задачею керівників структурних підрозділів, які визначають засоби і методи досягнення цілей на перспективу. З врахуванням довготермінового плану керівники нижчої ланки забезпечують кожне робоче місце детальним планом діяльності концерну на кожен відрізок часу, починаючи з першої години дії плану.
Діяльність суб’єктів господарювання в умовах трансформації економіки та розвитку ринкових відносин вимагає швидкої адаптації, знання законів розвитку та виживання в ринковій економіці, наявність стійкого фінансового стану підприємства. Відповідно до умов конкретного етапу розвитку країни, який характеризується політичною та економічною нестабільністю, оптимізація діяльності торгових підприємств потребує вирішення комплексу проблем. Однією з них на сьогодні стала проблема забезпечення фінансової стійкості та фінансової рівноваги торгових підприємств в умовах невизначеності та нестійкості економічного середовища. В цих умовах необхідно своєчасно та об’єктивно оцінювати ситуацію, відрізняючи тимчасові проблеми з ліквідністю від повної неплатоспроможності.
Необхідно зазначити, що підприємства торгівлі з одного боку, – це ринкові суб’єкти, які здійснюють свою діяльність в умовах жорсткої конкуренції, що збільшує ступінь ризику, а з іншого, мають галузеву специфіку діяльності. Побудова засад ринкової економіки зумовлює виникнення конкуренції між її учасниками, зростання ступеня фінансових ризиків: ризику зниження фінансової стійкості й рівноваги та ризику неплатоспроможності, а іноді й банкрутства. Тому ринкова економіка потребує іншої інформації та методів її оцінки, адекватних новим підходам до управління. У той же час, значно розширюються основні завдання аналізу, який не обмежується оцінкою фінансової стійкості, а має бути спрямований на обґрунтування прогнозу потреби у фінансових ресурсах, на знаходження їх джерел і способів мобілізації. Виникають також нові підходи до оцінки джерел фінансування, грошових потоків, ефективності вкладання коштів. Усе це потребує перегляду деяких традиційних підходів до методики оцінки фінансової стійкості торгових підприємств. У зв’язку з цим виникає потреба пошуку обґрунтованих шляхів і методів комплексної методики оцінки фінансової стійкості торгових підприємств та прийняття на її основі своєчасних обміркованих управлінських і фінансових рішень щодо її забезпечення.
Актуальність обраної теми дослідження обумовлюється об’єктивною необхідністю подальшої розробки основних теоретичних підходів та удосконалення існуючих методів комплексної оцінки фінансової стійкості в умовах ризику, яка ґрунтується на новому підході – вивченні фінансової рівноваги торгових підприємств.
Суттєве значення аналізу оцінки й забезпечення фінансової стійкості підприємств у ринкових умовах зумовлюють постійну увагу дослідників до її різних аспектів. Цій проблемі присвячені роботи вітчизняних та зарубіжних авторів І.Т. Балабанова, О.М. Бандурка, Л.А. Бернстайна, М.Т. Білухи, І.А. Бланка, Є. Брігхема, А.О. Єпіфанова, Т.П. Карліна, Б. Коласса, В.В. Коваленко, А.А. Мазаракі, А.Р. Макміна, В.І. Міщенка, В.П. Москаленка, С.В. Науменкової, Є.М. Сича, В.В. Сопка, О.С. Стоянової, Н.М. Ушакової, С.П. Ярошенка.
До останнього часу у вітчизняних дослідженнях оцінка фінансової стійкості підприємства не носила комплексного характеру, а базувалася, в основному, на використанні коефіцієнтного методу, який відбувався на статичній основі та не ураховував специфіки галузі, не давав змогу оцінити здатність підприємства генерувати грошові потоки для здійснення діяльності. Крім того, відсутнє чітке визначення фінансової стійкості як економічної категорії та системи показників для її оцінки, що потребує подальшої теоретичної розробки проблеми. У сучасному економічному середовищі, в якому функціонує кожне окреме торгове підприємство, дуже важливою стає проблема володіння інструментами комплексної оцінки фінансової стійкості підприємства, вміння моделювати динаміку фінансової стійкості та фінансової рівноваги, оцінювати можливість підприємства щодо генерування грошових коштів, ураховувати чинники, які викликають ризикову ситуацію та впливають на стійкість фінансового стану, а також вчасно приймати заходи щодо обмеження та нейтралізації негативних наслідків фінансових ризиків на фінансову стійкість підприємств торгівлі. Все вищевикладене й обумовило вибір теми, мети, об’єкта та послідовність наукового дослідження.
Планування та реалізація проектів відбувається в умовах невизначеності, що породжується зміною внутрішнього та зовнішнього середовищ. Під невизначеністю розуміють відсутність повної та достовірної інформації про умови реалізації проекту.
 
Невизначеність, що пов’язана з можливістю виникнення в ході реалізації проекту несприятливих умов, ситуацій та наслідків називається ризиком.

 
В ринковій економіці ризик є невід'ємним атрибутом господарювання. Невизначеність приводить до того, що уникнути ризику неможливо. Але це не значить, що слід шукати такі рішення, в яких завчасно відомий результат, вони, як правило, неефективні. Необхідно навчитися передбачати ризик, оцінювати його розміри, планувати заходи щодо його запобігання. Ризик є складною економічно-управлінською категорією, при визначені якої має місце ряд протиріч.
 
Управління ризиком – це процес реагування на події та зміни ризиків в процесі виконання проекту.

 
При оцінці проектів найбільш суттєвими є наступні види невизначеності та інвестиційних ризиків:
?   невизначеність політичної ситуації, ризик несприятливих соціально-політичних змін у країні та регіоні;
?   ризик, пов’язаний з нестабільністю економічного законодавства та поточної економічної ситуації, умов інвестування та використання прибутку;
?   зовнішньоекономічний ризик (можливість введення обмежень на торгівлю та постачання, закриття кордонів тощо);
?   неповнота та неточність інформації про динаміку техніко-економічних показників, параметрах нової техніки та технології;
?   коливання ринкової кон’юнктури, цін, валютних курсів, невизначеність природно - кліматичних умов, можливість стихійних лих;
?   виробничо-технологічний ризик (аварії, виробничий брак тощо);
?   невизначеність цілей, інтересів та поведінки учасників; неповнота та неточність інформації про фінансовий стан та ділові репутації підприємств-учасників (можливість неплатежів, банкротств, зривів договірних зобов’язань) [13].
9.4. Способи зниження ризиків проектів
Існують наступні групи методів зниження ризиків:
?   технічні методи, які засновані на впровадженні різних технічних заходів, наприклад, система протипожежного контролю, банківських електронних розрахунків та ін.
?   правові методи, такі як страхування, застава, неустойка (штраф, пеня), гарантія, завдаток тощо.
?   організаційно-економічні методи включають комплекс заходів, направлених на попередження втрат від ризику в випадках виникнення несприятливих обставин, а також на їх компенсацію в випадках виникнення втрат.
Найбільш розповсюдженими методами зниження ризику є:
?   розподіл ризику між учасниками проекту;
?   страхування;
?   резервування коштів на покриття непередбачених витрат;
?   нейтралізація часткових ризиків;
?   зниження ризику в плані фінансування.
Розподіл ризику здійснюється в процесі підготовки плану проекту та контрактних документів. Для кількісного розподілу ризику в проектах можна використовувати модель, засновану на “дереві рішень”. При цьому кожний учасник виконує запланований проектом обсяг робіт та несе відповідну долю ризику у випадку невиконання проекту. Але найбільш ризикує інвестор. Тому, потрібно знати, що труднощі в пошуку інвестора, як правило збільшуються із збільшенням ступеня ризику, що покладається на інвестора.
Страхування ризику являє собою систему відшкодування втрат страхувальниками при виникненні страхових випадків із спеціальних страхових фондів, які формуються за рахунок страхових внесків, які виплачуються страхувальниками. Як правило, це здійснюється за допомогою майнового страхування та страхування від нещасних випадків.
Крім страхування може застосовуватись перестрахування та співстрахування. Перестрахування – це, страхування, відповідно до якого страховик передає частину відповідальності за ризики іншим страховикам. Ціллю такої операції є створення стійкого та збалансованого “страхового портфеля” для забезпечення стабільної та рентабельної роботи страхових компаній. Співстрахування – це метод вирівнювання та розподілу великих ризиків між кількома страховиками. При цьому кожен із них укладає із страхувальником окрему угоду. Однак може виділятись і страховик-лідер, який бере на себе функції організатора.
Створення резервів ресурсів на покриття непередбачених витрат дозволяє компенсувати ризик, який виникає в процесі реалізації проекту і тим самим компенсувати збої в виконанні проекту. Це спосіб боротьби з ризиком, який передбачає встановлення співвідношення між потенційними ризиками, які впливають на вартість проекту та розміром витрат, необхідних для подолання збоїв в виконанні проектів. Частина резерву завжди повинна знаходитись в руках менеджера, а іншою частиною повинні розпоряджатись інші учасники відповідно до контракту.
У ринковій економіці планування на підприємстві — внутрішньофірмове планування — не носить елементів директивносі. Ціль внутрішньофірмового планування — забезпечування оптимальних можливостей для успішної господарської діяльності, одержання необхідних для цього засобів, досягнення конкурентноздатності і прибутковості підприємства, а також планування доходів і витрат підприємства, руху його коштів .Виходячи з цих цілей внутрішньофірмове фінансове планування - це багатопланова робота, що складається з ряду взаємозв’язаних етапів (блоків): аналіз фінансової ситуації і проблем; прогнозування майбутніх фінансових умов; постановка фінансових задач; вибір оптимального варіанта; складання фінансового плану; коректування, ув'язування і конкретизація фінансового плану; виконання фінансового плану; аналіз і контроль виконання плану.Аналіз ситуації і проблем полягає у вивченні фактичних даних за попередній період. Це дає можливість оцінити фінансові результати за минулий час і визначити проблеми. Основна увага приділяється таким показникам, як обсяг реалізації, витрати, розмір отриманого прибутку і ін.Прогнозування майбутніх умов необхідно для визначення зовнішнього і внутрішнього середовища, у яких буде протікати діяльність підприємства. На основі перспективних розрахунків виробничої діяльності підприємства, а також маркетингових прогнозувань вивчення ринку, попиту й інших факторів прогнозуються майбутні можливі фінансові результати.Постановка фінансових задач полягає у визначенні на планований період параметрів одержання доходів, прибутку, граничних розмірів витрат і основних напрямків використаних засобів.Вибір оптимального варіанта. На основі аналізу тенденцій і поточного фінансового стану розглядаються трохи варіантів положень, у яких може виявитися підприємство, і оптимальні варіанти розвитку фінансів підприємства.Складання фінансового плану. Складається фінансовий план підприємства у виді балансу його доходів і витрат.Коректування, ув'язування і конкретизація фінансового плану складаються в стикуванні показників фінансового плану з виробничими, комерційний, інвестиційними, будівельними й іншими планами і програмами у встановленні конкретних термінів їхнього досягнення. Погоджені показники фінансового плану доводяться до відповідних підрозділів підприємства і конкретних виконавців.Виконання фінансового плану. Це процес поточної виробничої, комерційної і фінансової діяльності перед прийняття, що впливає на його кінцеві фінансові результати.
Аналіз і контроль полягають у визначенні фактичних кінцевих фінансових результатів діяльності підприємства, зіставленні з плановими показниками, виявленні причин і наслідків відхилень від планових показників, у підготовці заходів для усунення негативних явищ.Значення фінансового прогнозування і планування в фінансовому менеджменті.Невизначеність, властива ринковим умовам господарювання, визначає нагальну необхідність планування або моделювання діяльності підприємства. При цьому фінансове планування можна визначити як один з найголовніших інструментів зміни напрямків фінансових потоків на підприємстві.Планування - це процес розробки і прийняття цільових установок кількісного і якісного характеру з визначенням шляхів найефективнішого їх досягнення. Це установки, що розробляються у вигляді "дерева цілей". Місце фінансового планування в ринковій економіці визначається тим, що планування є однією з функцій управління, тому фінансове планування - це функція управління фінансами. Функції управління - це частина управлінської діяльності. Вони визначають формування структури управлінської системи. Планування в управлінні - це:1) конкретизація цілей управління в системі показників фінансово-господарської діяльності підприємства;2) розробка стратегії і тактики діяльності, орієнтованої на досягнення цілей менеджменту.З погляду менеджменту функція "планування" полягає в розробці змісту та послідовності дій для досягнення сформульованих цілей.План підприємства, який враховує працю людей і рух ресурсів (матеріальних і фінансових), має силу наказу для зазначених в ньому осіб і структурних одиниць. В плані чітко і докладно зазначаються:- мета діяльності підприємства та його структур за плановий період, кількісно виражена системою встановлених показників із зазначенням конкретних видів випуску та характеру роботи;- методи і терміни ув'язки засобів і цілей;- етапи і строки виконання робіт;- виконавці плану по термінах і видах робіт;- методи, етапи і засоби контролю виконання плану.Практично вся система господарського управління і регулювання виробництва створена на методах планування. Оскільки завершення одного етапу роботи служить початком наступного, пов'язати всі етапи без допомоги планування неможливо.За твердженням канадського бізнесмена Д. Дейла, "план є основою контракту між підприємцем і фінансистом-інвестором. План бізнесу - це загальноприйнятий прийом менеджменту, який використовується корпораціями і установами всіх розмірів для того, щоб сформулювати мету і запропонувати шляхи її досягнення. Він, як правило, складається на 5 років. Рада директорів розвинутої компанії орієнтується на довготерміновий план, як на дорожню карту".Вдалий план, на думку Д. Дейла, - одна з основних умов успіху будь-якої фірми. Виходити на ринок зі своєю продукцією, не маючи чітко продуманого і розрахованого плану дій, - гарантія провалу фірми.Необхідність складання планів визначається багатьма причинами, наприклад, В.Ковальов виділяє три найважливіших:1) невизначеність майбутнього;2) координуюча роль плану;
3) оптимізація економічних наслідків.Невизначеність майбутнього полягає не у визначенні точних цифр і орієнтирів стану фірми у майбутньому, а у встановленні важливих напрямів (коридору), в межах яких може варіюватись той чи інший показник.Зміст координуючої ролі плану полягає у наявності добре деталізованих і взаємопов'язаних цільових установок, що дисциплінують оперативну перспективну діяльність підприємства.Оптимізація економічних наслідків полягає в тому, що будь-яке неузгодження чи збій діяльності системи потребує фінансових затратна його подолання. Якщо є план, ймовірність збою є нижчою.Фінансове планування нетотожне фінансовому прогнозуванню.Відомо, що прогнозування сконцентровано на найбільших ймовірних подіях і результатах. Якщо уявити наперед, що саме може відхили і й заплановане в будь-який інший; бік, тоді найбільш імовірно, що підприємство помітить небезпечні симптоми, а, отже, зможе зреагувати швидше, щоб виправити положення.Слід відзначити, що фінансове планування не ставить за мету обов'язково звести до мінімуму ризики. Навпаки, його зміст полягає в аналізі і виборі ризиків, які необхідно прийняти, і тих, яких можливо було б уникнути.Для цього підприємства розробляють декілька способів ситуаційного аналізу, відповідаючи на запитання "а що, якщо?". Деякі розробляють план і його результати, виходячи з найбільш імовірного набору умов, а потім змінюють прийняті ними припущення поступово, по одному. Деякі менеджери можуть розглядати наслідки кожного варіанту плану в межах визначених комплексних сценаріїв. Наприклад, один сценарій може передбачати високі процентні ставки, які призводять до уповільнення росту світової економіки і зниження товарних цін. Другий сценарій може базуватись на ідеї зростаючого падіння у вітчизняній економіці, високій інфляції і слабкій національній валюті.В основу фінансового планування покладено стратегічний і виробничий плани.Стратегічний плац передбачає формулювання цілей, задач і сфери діяльності підприємства. Наприклад, наступна цільова установка: "Забезпечити щорічний приріст обсягів виробництва протягом 2000-2003 років в розмірі 20 %".Виробничі плани складаються на основі стратегічного і передбачають визначення виробничої, маркетингової, науково-дослідної та інвестиційної політики.В рамках стратегічного планування виділяється чотири типи цілей.Цілі стратегічного планування1.Ринкові.2.Виробничі.3.Фінансово – економічні4.Соціальні.Ринкові цілі визначають, який сегмент ринку планується осягнути. Виробничі – яка структура виробництва і технологія забезпечать випуск продукції необхідного обсягу і якості.Фінансово - економічні які джерела фінансування і які приблизні фінансові результати обраної стратегії.
Соціальні як діяльність підприємства задовольнить, потреби членів суспільства.Автори книги "Фінанси зарубіжних корпорацій" Суторміна В.М., Федосов В.М., Рязанова Н.С. наводять наступний приклад. Італійський концерн "Фіат" вже з початку 70-х рр. почав працювати за затвердженими трирічними планами, а з І988р. перейшов на п'ятирічне планування. Причому менеджери концерну досягають безперервного наскрізного планування при роботі всіх пов'язаних з ним підрозділів, в тому числі сторонніх постачальників ТМЦ. П'ятирічні плани "Фіагу" безпосередньо пов'язані з поточним плануванням. По закінченні кожного року 5-річного довготермінового плану він коригується на наступні 5 років, з врахуванням фактичних результатів роботи концерну в минулому році. Безперервно коригуючи довготермінові плани, концерн постійно має перспективу на п'ятирічку. Таке планування також передбачає постійне коригування нормативів. Стратегічний план на підставі оцінок менеджерів концерну встановлює напрями його діяльності і кінцеві результати, які слід отримати в майбутньому. За вибір цього напряму відповідальність несе вище керівництво, яке визначає цілі і пріоритети фірми. Поточне планування, організація оперативної діяльності концерну є задачею керівників структурних підрозділів, які визначають засоби і методи досягнення цілей на перспективу. З врахуванням довготермінового плану керівники нижчої ланки забезпечують кожне робоче місце детальним планом діяльності концерну на кожен відрізок часу, починаючи з першої години дії плану.Фінансове планування - це процес, який складається з наступних процедур:І. Аналіз фінансових та інвестиційних можливостей, які мале підприємство.2. Прогнозування наслідків поточних рішень з метою уникнути несподіванок і усвідомити зв'язок зробленого сьогодні з тим, які рішення доведеться приймати в майбутньому.3. Обґрунтування обраного варіанту рішень з ряду можливих (цей варіант і буде представлений в кінцевій редакції плану).4. Оцінка результатів підприємства в порівнянні з цілями, встановленими у фінансовому плані.В короткотерміновому плануванні плановий період (горизонт планування) рідко перевищує 12 місяців. Застосовуючи цей вид, керівництво підприємства прагне до максимальної точності у відповіді на питання, чи достатньо його грошових коштів для оплати поточних рахунків, тому використовує короткотермінове планування для визначення потреби в позиках і пошуку вдалих кредиторів.Фінансове планування взаємопов'язане з плануванням виробничо-господарської діяльності підприємств. Всі статті фінансового плану підприємства будуються на основі показників виробничого плану (обсягу виробництва продукції, кошторисах витрат на виробництво, капітальних вкладень тощо). Таким чином, виробничий план відіграє головну роль у фінансовому плануванні. проте процес упорядкування фінансового плану не є арифметичним перерахунком планових виробничих показників у фінансові. Ці два види планування взаємозалежні і впливають один на одного.В колишньому СРСР такий взаємозв'язок обумовлював необхідність упорядкування на підприємствах єдиного виробничо-фінансового плану, що називався техпромфінпланом. Він представляв собою комплексний збалансований по розділах і показниках плановий документ, що визначав всі сторони виробничо - господарської і фінансової діяльності підприємства, а також соціального розвитку його колективу. Його складовою частиною був фінансовий план, що відображав в узагальненому вартісному вигляді всю виробничо-господарську діяльність підприємства, забезпечував комплексну збалансованість усіхрозділів техпромфінплану. В ньому визначались розміри і джерела одержання прибутків, рівень і напрямки витрат, кредитні взаємовідносини з банком, взаємовідносини з вищестоящими організаціями і державним бюджетом.В сучасних умовах зв'язок фінансового і виробничого планування ще більш посилився, оскільки такі найважливіші показники, як реалізація продукції в грошовому виразі і прибуток, визначають можливості успішного розвитку підприємства, що, в свою чергу, підвищує роль фінансових планів.Однак поряд з факторами, які потребують широкоговпровадження фінансового планування в сучасних економічних умовах, діють й інші фактори, які обмежують його застосування в Україні.
Такими факторами виступають:1) відсутність зрозумілих стратегічних цілей у підприємств;2) нестабільність фіскальної політики держави:3) складності при визначенні потреб підприємства в ресурсах;4) недостатність досвіду самостійної постановки цілей, планування дій і залучення ресурсів в умовах ринку;5) недоліки існуючої системи управлінського обліку;6) застарілі методи оперативного планування;7) відсутність кваліфікованих кадрів, обізнаних із сучаснимиметодами планування;8) недостатній рівень розвитку інформаційних технологій на підприємствах.НЕОБХІДНІСТЬ ПЛАНУВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВАКожне підприємство, незалежно від масштабів і виду діяльності, кожна підприємницька структура в умовах ринкового господарювання займається плануванням. Відсутність планів супроводжується помилковими маневрами, несвоєчасною зміною орієнтації, що призводить до втрати позицій на ринку, нестійкого фінансового стану, банкрутства підприємств.Практика господарювання свідчить про те, що планування створює для суб'єктів господарювання важливі переваги:Позитивні аспекти планування- забезпечує підготовку до використання майбутніх сприятливих для підприємства умов;- попереджує про можливі проблеми;- стимулює управлінський персонал до реалізації своїх рішень в подальшій діяльності;- поліпшує координацію дій управлінського персоналу підприємства;- сприяє раціональному використанню ресурсів на підприємстві.Вітчизняний і зарубіжний досвід господарювання свідчить про те, що планування в підприємництві здебільшого не забезпечує значного успіху, який проявляється в зростанні обсягів обороту, прибутку, економічного росту (цей взаємозв'язок спостерігається лише в 6 випадках із 100). Як правило, планування починають широко використовувати в той період розвитку, коли після бурхливого росту або періоду становлення виникають проблеми в зміцненні досягнутого успіху, забезпеченні стабільності. Результати спеціальних досліджень, проведених англійським спеціалістом з планування Р. Фінном, підтверджують викладену вище тезу і свідчать про те, що успіх досягається лише в результаті довготривалого досвіду планування діяльності підприємства (як правило, досвід, який перевищує 2 роки).Для українських підприємницьких структур можна виокремити декілька сфер, де є відчутна потреба в застосуванні планування.1. Новостворені підприємства. Активні процеси розвитку підприємництва призводять до створення нових організацій та підприємств, посилення конкуренції між ними, банкрутства і закриття багатьох з них. Діяльність новостворених підприємницьких структур неможлива без наукового обґрунтування плану дій, яким є бізнес-план. Він розробляється кожною підприємницькою структурою в період заснування. Цей документ дає чітку відповідь на велику кількість запитань і застерігає нових товаровиробників від можливих помилок і прорахунків. Для новостворених підприємницьких структур розробляється маркетинговий план, оцінюються реальні конкуренти, визначається стратегія розвитку. обґрунтовуються оптимальний обсяг виробництва, штати працівників, матеріальні ресурси, фінансові результати тощо.
Потреба орієнтації в поточній ринковій обстановці, у визначенні свого місця в конкурентному середовищі, прагнення передбачити майбутнє зумовлюють необхідність планування кожної підприємницької структури адекватного стану ринкового господарства. В бізнес-плануванні гнучко поєднуються виробничі і ринкові, фінансові і технічні, внутрішні та зовнішні аспекти діяльності підприємства.2. Діючі підприємницькі структури, які здійснюють реструктуризацію та диверсифікацію виробництва. В умовах зростаючої конкуренції більшість підприємницьких структур вимушені постійно дбати про вдосконалення продукції, освоєння випуску новітніх конкурентноспроможних товарів і послуг, що призводить до значних структурних зрушень у виробництві. Істотні зміни в техніці, технології, організації виробництва, збуті продукції впливають на основні параметри діяльності підприємства. Необхідність їх визначення ще до початку проведення серйозних змін у виробництві викликає потребу планування діяльності підприємства відповідно до умов, що склалися, або можуть скластися в майбутньому. Отримані в процесі планування очікувані параметри діяльності служать основою при прийнятті відповідних управлінських рішень.3.Державні, в тому числі казенні підприємства. Для цих підприємств функція планування є традиційною. Однак традиційний характер планування не передбачає власних цілей розвитку, аналізу і прогнозування стану економіки в залежності від змін у внутрішньому та зовнішньому середовищах. Тому в умовах ринку державним і казенним підприємствам необхідно наново виробляти досвід планування діяльності.Сучасний ринок висуває особливі вимоги до підприємств. Складність і динамізм процесів, які відбуваються на ньому, створюють нові передумови для більш серйозного застосування планування діяльності підприємств. Крім того, масштаби і різноманітність напрямків діяльності підприємства вимагають особливої уваги до попереднього визначення:- видів діяльності (виробнича, торгівельна, посередницька, комерційна, науково-дослідна тощо);- видів продукції (послуг);- джерел і обсягів фінансування;- технологічних ресурсів (устаткування, матеріалів, енергії, палива, робочої сили);- фінансових результатів від кожного виду діяльності.Діяльність державних, казенних (особливо казенних) підприємств перебуває під постійним контролем і має підтримку галузевих міністерств та відомств, Кабінету Міністрів України. Тому планування їх діяльності є запорукою ефективності використання державного майна, отримання і розподілу прибутку, організації та оплати праці.4. Підприємства з частиною іноземних інвестицій в статутному фонді. Іноземні партнери, вкладаючи певні кошти в підприємницьку діяльність, прагнуть мати гарантії їх повернення, відповідного доходу з врахуванням орієнтовного часу його отримання, забезпечення найменшого господарського ризику. Крім того, в залежності від частки майна в статутному фонді, вони можуть брати безпосередню участь в управлінні підприємством, прийнятті управлінських рішень. Більшість західних інвесторів мають значний досвід планування підприємницької діяльності. Вони неохоче сприймають інформацію без відповідних обґрунтувань і підрахунків. Тому плідна співпраця з ними вимагає такого планування діяльності, яке базується на принципах і методах, зрозумілих обом сторонам.Система прогнозування фінансової діяльності.СИСТЕМИ І МЕТОДИ ФІНАНСОВОГО ПЛАНУВАННЯФінансове планування являє собою процес розробки системи фінансових планів і планових (нормативних) показників по забезпеченню розвитку підприємства необхідними фінансовими ресурсами і підвищенню ефективності його фінансової діяльності в майбутньому періоді.Фінансове планування на підприємстві (чи внутрішньофірмове фінансове планування) базується на використанні трьох основних нею систем:1) прогнозування фінансової діяльності;
2) поточне планування фінансовою діяльністю;3) оперативне планування фінансової діяльності.Кожній з цих систем фінансового планування притаманний певний період і свої форми реалізації його результатів (табл.1.)аблиця 1.Системи фінансового планування і форми реалізації його результатів на підприємствіУсі системи фінансового планування знаходяться у взаємозв’язку і реалізуються у визначеній послідовності. Початковим вихідним етапом планування є прогнозування основних напрямків і цільових параметрів фінансової діяльності шляхом розробки загальної фінансової стратегії підприємства, яка покликана визначати задачі і параметри поточного фінансового планування. У свою чергу, що поточне фінансове планування створює основу для розробки і доведення до безпосередніх виконавців оперативних бюджетів по всіх основних аспектах фінансової діяльності підприємства.Система прогнозування фінансової діяльності являється найбільш складною серед розглянутих систем фінансового планування і вимагає для своєї реалізації високо кваліфікованих виконавців. На кожному конкретному підприємстві система фінансового прогнозування базується на визначеній фінансовий ідеології.Фінансова ідеологія підприємства характеризує систему основних принципів здійснення фінансової діяльності конкретного підприємства, обумовлених його „місією" і фінансовим менталітетом його засновників і менеджерів.Здійснюване з урахуванням фінансової ідеології прогнозування фінансової діяльності спрямовано насамперед на розробку фінансової стратегії підприємства.Фінансова стратегія підприємства являє собою тему довгострокових цілей фінансової діяльності підприємства, обумовлених його фінансовою ідеологією, і найбільше ефективних шляхів їхнього досягнення.Являючи частиною загальної стратегії економічного розвитку підприємства прийнята фінансова стратегія носить стосовно неї підлеглий характер і повина бути погоджена з її цілями і направленнями. Разом з тим, фінансова стратегія сама робить істотний вплив на формування загальної стратегії економічного розвитку підприємства.Це зв'язано з тим, що основна мета загальної стратегії — забезпечення високих темпів економічного розвитку і підвищення конкурентної позиції підприємства пов'язаної з тенденціями розвитку відповідного товарного ринку (споживчого чи факторингового виробництва). Якщо тенденції розвитку товарного і фінансового ринку не збігаються, може виникнути ситуація, коли цілі загальної стратегії розвитку підприємства не можуть бути реалізовані в зв'язку з фінансовим обмеженнями. У цьому випадку фінансова стратегія вносить певні корективи в загальну стратегію розвитку підприємства.Процес формування фінансової стратегії підприємства здійснюється по наступним етапах (мал. 2.).1. Визначення загального періоду формування фінансової стратегії. Цей період залежить від ряду умов.Головною умовою його визначення є тривалість періоду, прийнятого для формування загальної стратегії розвитку перед прийняттям — тому що фінансова стратегія носить стосовно неї під лагоджений характер, вона не може виходити за межі цього періоду (більш короткий період формування фінансової стратегії допустимий)Важливою умовою визначення періоду формування фінансової стратегії підприємства являється передбачуваність розвитку економіки в цілому і кон'юнктури тих сегментів фінансового ринку, з якими зв'язана майбутня фінансова діяльність підприємства — в умовах нинішнього нестабільного (а по окремим аспектам непередбаченого) розвитку економіки країни цей період не може бути занадто тривалим і в середньому повинен тривати близько 3 років.
Умовами визначення періоду формування фінансової стратегії є також галузева приналежність підприємства, його розмір, стадія життєвого циклу й інші.Визначення загального періоду формуванняфінансової стратегіїДослідження факторів зовнішнього фінансового середовищаі кон'юнктури фінансового ринкуформування стратегічних цілейфінансової діяльності підприємстваКонкретизація цільових показників фінансовоїстратегії по періодах її реалізаціїРозробка фінансової політики по окремимаспектам фінансової діяльностіРозробка системи організаційно-економічнихзаходів щодо забезпечення реалізації фінансової стратегіїОцінка розробленої фінансової стратегіїМалюнок 2. Основні етапи процесу розробки фінансової стратегії підприємства.2. Дослідження факторів зовнішнього фінансового середовища і кон’юнктури фінансового ринку. Таке дослідження визначає вивчення економіко-правових умов фінансової діяльності підприємства і можливої їхньої зміни в майбутньому періоді. Крім того, на цьому етапі розробки фінансової стратегії аналізується кон'юнктура фінансового ринку і фактори її визначальні, а отже розробляється прогноз кон'юнктури в розрізі окремих сегментів цього ринку, зв'язаних з майбутньою фінансової діяльністю підприємства.3. Формування стратегічних цілей фінансової діяльності підприємства. Головною метою цієї діяльності є підвищення рівня добробуту власників підприємства і максимізація його ринкової вартості. Разом з тим, ця головна ціль вимагає визначеної конкретизації з урахуванням задач і особливості майбутнього фінансового розвитку підприємства.Система стратегічних цілей повинна забезпечувати формування достатнього обсягу власних фінансових ресурсів і використання власного капіталу; оптимізацію структури активів і використовуваного капіталу; прийнятно рівня фінансових ризиків у процесі здійснення стоїмо господарської діяльності і т.п.Систему стратегічних цілей фінансового розвитку слід формувати чітко і коротко, відбиваючи кожну з цілей у конкретних показниках — цільових стратегічних нормативах. У якості таких цільових стратегічних нормативів по окремим аспектам фінансової діяльності підприємства можуть бути встановлені: середньорічний темп росту власних фінансових ресурсів сформованих із внутрішніх джерел;
мінімальна частка власного капіталу в загальному об’ємі використовуваного капіталу підприємства; коефіцієнт рентабельності власного капіталу підприємства; співвідношення оборотних і необоротних активів підприємств; мінімальний рівень грошових активів, забезпечують поточну платоспроможність підприємства; мінімальний рівень самофінансування інвестицій; граничний рівень фінансових ризиків у розрізі основних напрямків господарської діяльності підприємства.4. Конкретизація цільових показників фінансової стратегії по періодах її реалізації. У процесі цієї конкретизації забезпечується динамічність представлення системи цільових стратегічних нормативів фінансової діяльності, а також їх зовнішня і внутрішня синхронізація у часі.Зовнішня синхронізація передбачає узгодження у часі реалізації розроблених показників фінансової стратегії з показниками загальної стратегії розвитку підприємства, а також із прогнозованими змінами кон'юнктури фінансового ринку.Внутрішня синхронізація передбачає узгодження у часі всіх цільових стратегічних нормативів фінансової діяльності між собою.5. Розробка фінансової політики по окремих аспектах фінансової діяльності. Цей етап формування фінансової стратегії є найбільш відповідальним.Фінансова політики являє собою форму реалізації фінансової ідеології і фінансової стратегії підприємства у розрізі найбільш важливих аспектів фінансової діяльності на окремих етапах її здійснення. На відміну від фінансовоїстратегії в цілому, фінансова політика формується лише по конкретним напрямкам фінансової діяльності підприємства, що вимагають забезпечення найбільш ефективного керування для досягнення головної стратегічної мети цієї діяльності.Формування фінансової політики по окремих аспектах фінансової діяльності підприємства може носити багаторівневий характер. Так, наприклад, у рамках політики керування активами підприємства можуть бути розроблені політика керування обіговими і не обіговими активами. У свою чергу політика управління обіговими активами може включати в якості самостійних блоків політику керування окремими їхніми видами і т.п.Система формування фінансової політики по основним аспектам фінансової діяльності в рамках загальної фінансовий стратегії підприємства представлена на мал. 2.6. Розробка системи організаційно-економічних заходів по забезпеченню реалізації фінансової стратегії.У системі цих заходів передбачається формування на підприємстві „центрів відповідальності" різних типів; визначення прав, обов’язків і міри відповідальності їхніх керівників за результати фінансової діяльності; розробка системи стимулювання працівників за їхній внесок у підвищення ефективності фінансової діяльності т.п.7. Оцінка ефективності розробленої фінансовій стратегії. Вона є заключним етапом розробки фінансової стратегії підприємства і проводиться по наступним основним параметрам: погодженість фінансової стратегії підприємства з загальною стратегією його розвитку. У процесі такої оцінки виявляється ступінь погодженості цілей, напрямків і етапів у реалізацію цих стратегій; погодженість фінансової стратегії підприємства з передбачуваними змінами зовнішнього фінансового середовища. У процесі цієї оцінки визначається наскільки розроблена фінансова стратегія відповідає прогнозованому розвитку економіки
11.1. Сутність і цілі внутрішньофірмового фінансового прогнозування та планування.
Планування було прерогативою командно-адміністративної системи. Головна мета фінансового плану підприємства полягала у виявленні невикористаних ресурсів і визначенні суми платежів у бюджет, величина якої відповідала перевищенню доходів підприємства над його витратами. Сума та рівень витрат централізовано нормувались. Надмірна централізація фінансів за планово-директивної економіки послаблювала економічні стимули для розширення виробництва. Це негативно позначалось на результатах фінансово-господарської діяльності підприємств. Державні дотації в багатьох галузях сягали значних розмірів, оскільки ці галузі були збитковими або малорентабельними.
Галузеві міністерства займалися перерозподілом доходів та прибутків підприємств. Значна частина прибутку й тимчасово вільних коштів ефективно працюючих підприємств вилучалась для фінансування державних видатків та на покриття витрат збиткових підприємств галузі.
За ринкової економіки значно підвищується матеріальна відповідальність керівника підприємства за його фінансовий стан. Для нових умов діяльності українських підприємств теорія і практика розробки техпромфінплану недостатні і, в той же час, система планів, яка використовується у розвинутій ринковій економіці, для вітчизняних підприємств є ще передчасною.
Для перехідної економіки необхідна і перехідна теорія планування. Нині на окремих підприємствах в Україні зроблені спроби пристосувати для планування своєї поточної діяльності теорію бізнес-планування.
В умовах розвинутої ринкової економіки теорія бізнес-планування використовується при обґрунтуванні процесів освоєння нових сфер діяльності підприємств, створення нових видів бізнесу. Для більшості українських підприємств пошук нових сфер діяльності (в області збуту продукції, що випускається, освоєння виробництва нових видів виробів, підвищення конкурентоспроможності продукції, що випускається тощо) є необхідним для виживання і подальшого розвитку. Саме тому зросло значення перспективного, поточного та оперативного фінансового планування для забезпечення стійкого фінансового стану та підвищення рентабельності підприємств.
Система фінансового планування на підприємстві включає в себе три основні підсистеми:
· перспективне фінансове планування;
· поточне фінансове планування;
· оперативне фінансове планування.
Кожна із цих підсистем включає певні форми фінансових планів, їх зміст та чіткі межі періодів, на які ці плани розробляються.
Фінансове планування є необхідним для фінансового забезпечення розширення кругообігу виробничих засобів, досягнення високої результативності виробничо-господарської діяльності, створення умов, які забезпечили б платоспроможність та фінансову стійкість підприємства. Ринок ставить високі вимоги до якості фінансового планування, оскільки нині за негативні наслідки своєї діяльності відповідає само підприємство. За нездатності врахувати несприятливу ринкову кон’юнктуру підприємство стає банкрутом і підлягає ліквідації з відповідними негативними наслідками для засновників.
Нині фінансове планування вимагає використання нових принципів організації. Його зміст та форми суттєво змінюються у зв’язку з новими економічними умовами та соціальними орієнтирами. Особливістю фінансового планування на підприємствах в ринковій економіці є те, що воно не носить елементів директивності і є внутріфірменним. Мета фінансового планування на підприємстві – забезпечення оптимального розміру коштів, необхідних для успішної господарської діяльності, а в кінцевому підсумку – досягнення прибутковості підприємства. Планування направлено, з одного боку, на усунення помилкових дій в області фінансів, а з іншого – на зменшення невикористаних внутрішніх резервів.
Фінансове планування має орієнтуватися на ринкову кон’юнктуру, враховувати ймовірність настання певних подій і одночасно розробляти моделі поведінки підприємства за зміни ситуації з матеріальними, трудовими та фінансовими ресурсами.
Фінансове планування – це процес визначення обсягу фінансових ресурсів за джерелами формування і напрямками їх цільового використання згідно з виробничими та маркетинговими показниками підприємства у плановому періоді.
З 1992 року, в умовах інфляції і гіперінфляції, підприємства перестали розробляти річні фінансові плани, окремі з них складали їх лише на квартал.
Законодавчо поточне фінансове планування відроджено на державних підприємствах згідно Закону України від 21.09.2000 р. “Про внесення змін до статті 20 Закону України “Про підприємства в Україні”. Законом передбачено, що державне підприємство (крім казенного) самостійно складає річний фінансовий план, який затверджується до 1 липня року, що передує плановому, органом, уповноваженим управляти відповідним державним майном. Підприємства інших форм власності згідно цього Закону розробляють і затверджують фінансові плани в порядку і в строки, визначені їх власником (власниками). Фінансове планування регулюється Положенням про порядок складання фінансового плану державним підприємством, крім казенного. Фінансове планування на державних підприємствах (крім казенних) стало обов’язковим з 2001 року.
Для недержавних підприємств вказане Положення носить рекомендаційний характер. За нескладення фінансового плану діючим законодавством не передбачено адміністративної, а тим більше кримінальної відповідальності, але може бути застосована дисциплінарна відповідальність., якщо це передбачено контрактом з керівником підприємства чи посадовою інструкцією.
Отже, фінансове планування представляє собою процес розроблення системи фінансових планів і планових (нормативних) показників по забезпеченню розвитку підприємства необхідними фінансовими ресурсами та підвищенню ефективності його фінансової діяльності у майбутньому періоді.
Основними задачами фінансового планування на підприємстві є:
· забезпечення необхідними фінансовими ресурсами виробничої, інвестиційної і фінансової діяльності;
· врахування інтересів підприємства, акціонерів та інших інвесторів при розподілі прибутку;
· визначення ефективних напрямів вкладення капіталу, оцінка раціональності його використання;
· установлення раціональних фінансових відносин із суб’єктами господарювання; банками, інвестиційними фондами, страховими компаніями;
· забезпечення виконання зобов’язань підприємств перед бюджетом і державними цільовими фондами, банками та іншими кредиторами;
· виявлення внутрішньогосподарських резервів та мобілізація всіх видів ресурсів з метою збільшення прибутку від звичайної діяльності, зростання інших доходів, включаючи і позареалізаційні;
· забезпечення контролю за фінансовим станом, платоспроможністю і кредитоспроможністю підприємства.
Умови ринкової економіки вимагають від підприємств якісного фінансового планування, оскільки вони відповідають за всі негативні наслідки і прорахунки розроблених планів.
Широке здійснення фінансового планування в сучасних економічних умовах обмежується:
· високим рівнем невизначеності на ринку, яка пов’язана з тривалими глобальними змінами у всіх сферах суспільного життя (непередбаченість їх ускладнює фінансове планування);
· відсутністю ефективної нормативно-правової бази у сфері внутріфірменного фінансового планування. Для державних підприємств така правова основа впроваджена з 2001 року; для підприємств недержавної форми власності вона має рекомендаційний характер.
· обмеженістю фінансових можливостей у більшості підприємств для залучення висококваліфікованих спеціалістів з метою виконання складних фінансових розрахунків. Особливо це стосується малих і середніх підприємств, в яких потреба у фінансовому плануванні є гострішою, ресурси ще більш обмежені і на їх діяльність значно впливає зовнішнє середовище.
Значення фінансового планування для підприємств полягає у:
· втіленні розроблених цілей у форму конкретних фінансових показників;
· забезпеченні фінансовими ресурсами закладених у виробничому плані економічних пропорцій розвитку;
· визначенні з його допомогою можливості життєздатності проекту підприємства за умов конкуренції;
· залученні фінансових ресурсів від зовнішніх інвесторів.
Фінансове планування дає змогу підприємству визначити:
· розмір грошових коштів, що може мати підприємство в своєму розпорядженні;
· джерела їх надходження;
· відповідність фінансових ресурсів обсягу накреслених завдань;
· частину коштів, яка має бути перерахована в бюджет, державні цільові фонди, банкам та іншим кредиторам;
· механізм розподілу та використання прибутку на підприємстві;
· ступінь забезпечення реальної збалансованості планових витрат і доходів підприємства на принципах самоокупності та самофінансування.
В процесі фінансового планування використовуються різні методи: балансовий; нормативний; розрахунково-аналітичний; оптимізації планових рішень; моделювання.
Зміст балансового методу полягає в тім, що не тільки балансуються підсумкові показники доходів і витрат, а для кожної статті витрат зазначаються конкретні джерела покриття.
Суть нормативного способу фінансового планування полягає в тім, що на основі встановлених фінансових норм та техніко-економічних нормативів розраховується потреба суб’єкта підприємницької діяльності у фінансових ресурсах та визначаються джерела цих ресурсів. Згаданими нормативами є ставки податків, ставки зборів та внесків, норми амортизаційних відрахувань, норми оборотних коштів. Норми та нормативи бувають галузевими, регіональними та індивідуальними.
За використання розрахунково-аналітичного методу планові показники розраховуються на підставі аналізу фактичних фінансових показників, які беруться за базу, та їх зміни в плановому періоді.
Оптимізація планових рішень полягає в розробці варіантів планових розрахунків для того, щоб вибрати з них найоптимальніший. Відтак можуть використовуватися різні критерії вибору:
· максимум прибутку (доходу) на грошову одиницю вкладеного капіталу;
· економія фінансових ресурсів, тобто мінімум фінансових витрат;
· економія поточних витрат;
· мінімум вкладення капіталу за максимально ефективного результату;
· максимум абсолютної суми одержаного прибутку.
Фінансове планування (крім вже згадуваних способів розрахунків) потребує широкого використання економіко-математичного моделювання. Цей спосіб уможливлює знаходження кількісного вираження взаємозв’язків між фінансовими показниками та факторами, які їх визначають. Економіко-математична модель – це точний математичний опис факторів, які характеризують структуру та закономірності зміни даного економічного явища і здійснюються за допомогою математичних прийомів. Моделювання може здійснюватися за функціональним та кореляційним зв’язком. Економіко-математичне моделювання дає змогу перейти в плануванні від середніх величин до оптимальних варіантів. Підвищення рівня наукової обґрунтованості планування потребує розробки кількох варіантів планів виходячи з різних умов та шляхів розвитку підприємства з наступним вибором оптимального варіанта фінансового плану.
Фінансове планування – це складний процес, що включає в себе ряд етапів, відображених на рис. 11.1.
Рис. 11.1. Основні етапи фінансового планування на підприємстві
На першому етапі на основі фінансової звітності проводиться аналіз фінансових показників діяльності підприємства за попередній період. Основна увага приділяється показникам: обсяг реалізації, витрати, розмір отриманого прибутку. На основі проведеного аналізу оцінюються фінансові результати діяльності підприємства, визначаються стан, недоліки і проблеми.
На другому етапі розробляється фінансова стратегія і фінансова політика за основними напрямами фінансової діяльності підприємства (складаються основні прогнозні документи, які відносяться до перспективних фінансових планів і включаються до структури бізнес-плану, якщо останній розробляється на підприємстві).
На третьому етапі уточнюються і конкретизуються основні показники прогнозних фінансових документів за допомогою складання поточних фінансових планів.
На четвертому етапі погоджуються показники фінансових планів з виробничими, комерційними, інвестиційними, будівельними і іншими планами і програмами, що розроблені підприємством.
На п’ятому етапі здійснюється оперативне фінансове планування шляхом розробки оперативних фінансових планів.
Завершується процес фінансового планування на підприємстві аналізом і контролем за виконанням фінансового плану. Шостий етап полягає у визначенні фактичних кінцевих фінансових результатів діяльності підприємства, співставлення із запланованими показниками, виявлення причин відхилення від планових показників, в розробці заходів по уникненню негативних явищ.