Предмет, об’єкт, суб’єкти, методи досліджень і функції макроекономіки. Базові макроекономічні моделі
Макроекономіка є складовою сучасної економічної теорії – фундаментальної науки про господарство, яка вивчає поведінку економічних суб’єктів в умовах обмеженості ресурсів.
Предметом вивчення макроекономіки є механізм функціонування економічної системи.
Об’єктом виступають основні економічні процеси і явища, властиві даній економічній системі.
Суб’єктами макроекономіки є домогосподарства, фірми, держава та інші країни світу.
Методи макроекономіки - у макроекономіці застосовуються загальнонаукові та специфічні методи досліджень, а також ряд припущень аналізу.
Функції макроекономіки – пізнавальна (виконує макроекономічний аналіз, який дозволяє вивчати фактичний стан економіки); практична (функція макроекономічного регулювання)
Базові моделі – розрізняють декілька видів макроекономічних моделей –схеми господарського кругопотоку продуктів, доходів, ресурсів; числові таблиці, які характеризують динаміку показників або дозволяють здійснити їх порівняння по різних країнах; графічні моделі , які наочно представляють функціональну залежність змінних.
Принципи побудови системи національних рахунків. Валовий випуск і ВВП. Методи обчислення ВВП
Система національних рахунків ґрунтується на концепції розширеного трактування виробництва. Згідно з цією концепцією національний доход створюють не лише галузі матеріального виробництва, але й сфера послуг – галузі науки, освіти, культури, охорони здоров’я, державного управління, житлово-комунальне господарство та ін.
Методологічною основою нової СНР є концепція первинних доходів, до яких зараховують доходи, отримані власниками чотирьох факторів: праці, землі, капіталу та підприємницьких здібностей.
Всі рахунки СНР поділяються на 3 класи:
Рахунки першого класу характеризують основні макроекономічні пропорції (рахунок ВВП і витрат на нього; рахунок національного доходу і його розподілу; рахунок фінансування капітальних затрат та ін.)
Рахунки другого класу створюються на основі рахунків першого класу. Вони містять інформацію про виробництво, споживання та капіталоутворення окремих продуктів і послуг, як ринкових, так і неринкових.
Рахунки третього класу – це рахунки доходів, витрат і фінансування капітальних вкладень по секторах економіки.
Валовий випуск – це сумарна вартість всіх товарів і послуг, вироблених економікою за певний проміжок часу.
Валовий внутрішній продукт – це сумарна оцінка поточного виробництва всіх кінцевих товарів і послуг, вироблених в країні за певний період часу, переважно за рік чи квартал.
Методи обчислення ВВП:
Виробничий: ВВП = ? (ВВ-МВ)+(ПП-С)
Розподільчий: ВВП = w+?k+?n+i+R+TB+hK
Метод кінцевого використання: ВВП=C+I+G+NE
3. Номінальний та реальний ВВП. ВНП. Обмеженість показників ВВп і ВНП. Показники суспільного добробуту
Показник ВВП як найбільш загальна макроекономічна змінна використовується для порівняння економічного стану країни в різні часові періоди. З метою виключення впливу цінового фактора застосовують два показники - номінальний ВВП і реальний ВВП.
ВВП номінальний вимірює обсяг виробництва в економічній системі у поточних ринкових цінах кожного року.
ВВП реальний вимірює обсяг виробництва у будь-якому році у так званих зіставних цінах, тобто у постійних незмінних цінах базового року.
Валовий внутрішній і валовий національний продукти по своїй суті дуже близькі. У закритій економіці, де відсутні зовнішні потоки товарів і капіталу, їх величини співпадають. Але в умовах відкритості реальних економік вони відрізняються кількісно.
Обчислення ВВП базується на територіальному принципі - до нього зараховують весь кінцевий продукт або додану вартість, вироблену всередині країни,незалежно від ого, якими факторами виробництва – власними чи іноземними – він створений.
Поняття валового національного продукту навпаки базується на власності. При розрахунках ВНП включають додану вартість, створену факторами виробництва, які належать даній країні, незалежно від того, в якій країні закордону створена ця вартість. Отже, ВНП – сукупна оцінка доходу, отриманого жителями країни за певний період.
Показники, які х-зують життя населення країни – індекс людського розвитку, індекс екон свободи, рівень глобалізації
Індекс людського розвитку – відображає три показника: тривалість життя, рівень грамотності та охоплення навчанням, ВВП на одну особу. ІЛР – інтегральний показник, вимірюєтьсяу відносних величинах (від 0 до 1)
Індекс екон свободи – агрегований показник, який відображає рівень втручання уряду в економіку. Має складну структуру, враховує 10 чинників,які охоплюють майже 50 змінних. За рівнем екон свободи всі країни поділ на 4 групи – вільні , переважно вільні, переважно невільні, репресивні.
Рівень глобалізації – агрегований показник, включає 4 параметри, які визначають глобалізацію: рівень екон інтеграції, персональні міжнародні контакти, технологія, ступінь участі країни у міжнародних зв’язках та діяльність міжнародних організацій. Чим вищі показники, тим вищий рівень глобалізації.
4.Характеристика кругопотоку продуктів і доходіву відкритій економіці.
За допомогою ринку ресурсів домогосп-ва постачають свої ресурси підпр-вам за ринковими цінами. В результаті купівлі-продажу ресурсів домогосп-ва одержують грошові доходи (з/п, ренту тощо), а підпр-ва несуть виробничі витрати. Це означає, що витрати з боку підпр-в перетворюються у доходи з боку домогосп-в. В умовах рівноваги витрати = доходам.
Підпр-ва постачають на ринок продуктів товари та послуги, а домогосп-ва купують їх за ринковими цінами. В зворотному напрямку рухаються грошові доходи підпр-в (виручка від реалізації) та споживчі виграти домогосп-в.
В процесі ринкових відносин підпр-ва і домогосп-ва виступають почергово як продавці або покупці. На ринку ресурсів підпр-ва є покупцями, а домогосп-ва продавцями. На ринку продуктів домогосп-ва є покупцями, а підпр-ва продавцями. В кінцевому підсумку через механізм цих ринків ресурси обмінюються на продукти, а грошові потоки лише обслуговують цей обмін.
5.Похідні показники ВВП (ВНП) та основні макроекономічні тотожності.
ВВП номінальний вимірює обсяг виробництва в економічній системі у поточних ринкових цінах кожного року.
ВВП реальний вимірює обсяг виробництва у будь-якому році у так званих іставних цінах, тобто у постійних незмінних цінах базового року.
Дефлятор ВВП - це показник зміни рівня зважених середніх цін по самому широкому набору товарів і послуг, вироблених в даному році. За його допомогою корегується величина показника номінального ВВП.
Макроеконом тотожності: 1)закрита приватна економіка без фінансових ринків Y=Yd=C; Y=C. 2)закрита приватна економіка з фін ринком Yd=C+S; S=I; Y=C+I. 3)закрита змішана економіка Y=C+I+G; Y=C+S+T. 4)відкрита змішана економіка Y=C+I+G+(E-Z) .
Аналітична тотожність: C+S+T=C+G+(E-Z)
Вилучення-ін*акція: S+T+Z=I+G+E
Чисті потоки: (S-I)+(T-G)=(E-Z): передбачає загальну збалансованість показників вилучень і ін.*акцій. Збалансованість окремих пар не обов*язкова.
6.Споживання і заощадження як функції поточного доходу. Чинники споживання і заощаджень.
Відповідно зі зміною доходу змінюється і частка приросту заощадження, її характеризує показник граничної схильності до заощадження
Середня схильність до споживання АРС =споживання/дохід.
Гранична схильність до споживання МРС = зміна у споживання/зміна у доході
Гранична схильність до заощадження МРS=зміна у заощадженняз/зміна у доході.
aoo
Між граничною схильністю до споживання і граничною схильністю до заощадження існує зв'язок - в сумі вони дають одиницю:1. Те саме стосується і середніх схильностей.
Дж. М. Кейнс увів в економічну науку поняття функції споживання.
Функція споживання грунтується на припущенні, що між споживанням і використовуваним доходом існує стабільний емпіричний зв'язок:
3 врахуванням психологічного чинника (граничної схильності
до споживання) загальна функція споживання модифікується, вона набуває
вигляду? С = с' *Fd.
Графік функції споживання має вигляд опуклої кривої (рис. 3.1), кут нахилу якої у кожній точці визначає гранична схильність до споживання с'=?C/?Yd.
Функція споживання дозволяє визначити і динаміку заощаджень.
Не доходні чинники споживання і заощадження:
багатство - чим більше нагромаджене багатство у вигляді фінансових активів (акцій, облігацій) чи майна, тим менші стимули до заощадження - відповідно графік споживання зрушиться вгору, а графік заощадження - вниз (ефект багатства або майна);
рівень цін - зміна рівня цін змінює купівельну спроможність як поточного доходу, так і багатства, нагромадженого в грошових засобах; підвищення рівня цін скорочує як споживання, так і заощадження;
споживча заборгованість - якщо домогосподарство має значну заборгованість з минулих років, то в поточному році воно змушене значно зменшити і споживання, і заощадження, щоб ліквідувати заборгованість;
" очікування - якщо домогосподарство очікує підвищення цін, дефіциту товарів або скорочення доход)', то вже у поточному ропі воно зменшить заощадження і збільшить споживання, тому що буде купувати у запас. У разі оптимістичних очікувань підвищення доходу рівень споживання може зрости, а заощаджень які не залежать від зміни ставки проценту, наприклад купівля у майбутньому будинку, землі або автомобіля.
політичні чинники: соціальне страхування - скорочує поточне споживання і заощадження, соціальне забезпечення збільшує споживання і скорочує стимули до заощадження; податки - фіксовані податки зменшують використовуваний доход, тому скорочується і споживання, і заощадження; пропорційні податки не лише скорочують споживання і заощадження, але й змінюють кути нахилу функцій споживання і заощадження.
7. Основи теорії багатоперіодної економіки. Новітні моделі споживання і заощаджень. Характер споживчого попиту
Аналіз статистичних даних підтверджував дію основного психологічного закону Кейнса для короткострокового періоду і не підтверджував для довгострокового. Пояснення цих розбіжностей були знайдені в теорії багатоперіодної економіки Фішера. Модель двоперіодної економіки визначає, що в кожному конкретному періоді домогосподарство може споживати більше або менше ніж одержує доходу, але протягом всього часового інтервалу сумарний обсяг споживання не може перевищувати сумарного доходу. Домогосподарство стикається з бюджетним обмеженням, в якому обмежувачем споживання виступає не лише поточний, а й майбутній доход. Р-ня бюджетного обмеження:C1+C2/(1+r)=Y1+Y2/(1+r).
До новітніх теорій споживання і заощадження і споживання належать теорія перманентного доходу і теорія життєвого циклу. Теорія перманентного (постійного) доходу М.Фрідмена виходить з того, що домогосподарства намагаються вирівняти обсяги споживання у часі, віддають перевагу рівномірному споживанню (С1=С2).Для підтримки приблизно однакового рівня споживання домогосподарства, чиї доходи значно коливаються по роках, використовують фінансовий ринок, тому їх споживання залежить не тільки від поточного доходу; але й від доходу, очікуваного у майбутньому. Щорічне споживання визначається середній рівнем доходу, очікуваного за довгі роки. Теорія життєвого циклу споживання і заощадження, створена Ф.Модіїьяні має багато спільного з теорією перманентного доходу. Відміна її в тому, що в ній досліджується зв'язок між споживанням, заощадженнями та доходом протягом всього життя.
8. Типи інвестиційних видатків. Зв*язок інвестицій і заощаджень у закритій економіці. Базова теорія автономних інвестицій в основний капітал. Чинники інвестиційного попиту.
Інвестиції – довго строк вкладення кап з метою одержання прибутку. Спрямовуються на відновлення і розширення виробн. потужностей для збільшення обсягів в-цтва. Класифікуються: 1) за сферами вкладення – інвестиції в осн кап (70%), у житлове будівництво (25%), у створення запасів. 2)за структурою і напрямками використання - чисті інвестиції та валові. 3)за зв*язком з динамікою нац. виробництва - автономні(не залежать від рівня доходу) та індуковані інвестиції(залежать). Джерелом інцест у відкритій і закритій економіці є сукупні заощадження. Класична теорія інвестицій виходить з того, що інцест рішення приймаються фірмами, а власниками фірм є домогосподарства. Класичний підхід до аналізу інвестицій базується на фундаментальному припущенні, що економіка завжди функціонує в умовах повної зайнятості трудових ресурсів. Осн чинником, який зрівноважує заощадження і інцест є % ставка. Неокласична теорія автономних інв. в основному кап ґрунтується на припущенні повної зайнятості ресурсів і класичній виробничій функції. Вибір оптимального обсягу осн кап, який забезпечує фірмам максимізацію прибутку здійснюється за допомогою таких підходів: 1)порівняння сукупних показників вигод і витрат від інвестицій. 2)порівняння грошових показників. Сукупну вигоду від інвестицій відображає виробнича функція . Сукупні витрати є зростаючою функцією. Вплив %ставки на неоптимальний обсяг капіталу показує, що % ставка є основним чинником інвестиційного попиту, а її зміни спричиняють зміни в обсязі попиту на інвестиції. Непроцентні чинники (техн. прогрес, податки, субсидії) спричиняють зміни в інвестиційному попиті. У закритій економіці рівність заощаджень та інвестицій є обов*язковою умовою макроекономічної рівноваги. Зміни сальдо рахунку поточних операцій у платіжному балансі країни виступають балансуючим елементом заощаджень та інвестицій у відкритій економіці. Рівноважний стан встановлюється за рах зовнішньоекономічних зв*язків, зокрема в результаті коливання величини чистого експорту.
10. Роль закордону у фомуванны сукупного попиту. Зміна основних макроекономічних тотожностей у відкритій економіці. Функція поточного рахунку та бюджетне обмеження нації з відкритою економікою.
У відкритій економіці сектор закордон пов'язаний з національною економічною системою трьома потоками - імпорт товарів та послуг, експорт та міжнародні фінансові операції. Оскільки імпорт зменшує сукупний попит на внутрішньому ринку продуктів, його відносять до вилучень. У той же час експорт сприяє збільшенню сукупного попиту на вітчизняну продукцію, тому його відносять до ін’єкцій. Різниця між величиною експорту та імпорту – чистий експорт.
У відкритій економіці і втручанням держави ВВП за видатками представляє рівняння: У = С + I + G + (Е — Z).
Макроекономічні тотожності:
Об'єднавши два попередні рівняння, отримаємо аналітичну тотожність, яка дає умову рівноваги для відкритої економіки: C+S+T=C+I+G+(E-Z), або S+T+Z=I+G+E.Ліва частина рівняння представляє собою суму „вилучень", а права - суму „ін'єкцій". Рівняння показує, що для досягнення рівноваги в економічній системі сума „вилучень" повинна бути рівною сумі „ін'єкцій". Це дуже важливий зв'язок, але відмітити, що рівними повинні бути лише сумарні показники, а не окремі їх пари, тобто: (S-I)+(T-G)=(E-Z). Отже, реальні та грошові кругопотоки у відкритій економіці здійснюються без перешкод, коли виконуються тотожності: C+I+G+NE=Y, тобто сукупні видатки всіх суб'єктів економіки дорівнюють сукупному, обсягу виробництва, а сума вилучень з потоку „доходи - видатки*1 дорівнює сумі інєкцій:І + С + Е = S + Т + Z.
11. Визначення рівноважного обсяг нац. в-ва у моделях мультиплікатора. Аналіз механізму мультиплікатора у приватній економіці.
Рівновага на товарних ринках досягається у точці Е1 де функція запланованих видатків АЕ1 перетинається з лінією 45 градусів ( фактичних видатків). Цій точці відповідає рівноважний обсяг сукупного доходу У1*. Крива запланованих видатків більш похила ніж крива фактичних видатків тому що попит розширюється на пропорційно до збільшення ВВП. Якщо реальний ВВП відповідає рівню У3 нижчому за рівноважний У1*. У цьому випадку заплановані видатки АЕ1 перевищують обсяг виробництва тоді поточне в-во не в змозі задовольнити попит і фірми починають продавати свої запаси і водночас намагаються відновити свої запаси розширяючи своє в-во в результаті цього ек. система рухається вгору по кривій запланованих видатків поки не досягає точки рівноваги і навпаки якщо реальний обсяг виробництва вищий за рівень запланованого споживання. Пристосування обсягів в-ва до запланованих видатків графічно виглядає як рух ек системи вздовж заданої кривої планових видатків. Вплив інших чинників викликає переміщення самої кривої планових видатків. Рівноважний ВВП розширюється на величину значно більшу, ніж приріст інвестицій. Графік показує, як економічна система поступово переміщується праворуч у точку рівноваги Е2. Прямий вплив додаткових автономних інвестицій початково збільшує ВВП на таку є саму величину: в-во рухається з точки Е1 до точки а, випуск збільшується на величину ?І Мультиплікативний ефект це багаторазове розширення і звуження обсягу в-ва під впливом зміни сукупного попиту.
12. Суть і види фіскальної політики. Дискреційна фіс. політ. у моделі мультиплікатора та її наслідки.
Фіскальна або бюджетно-податкова політика – це вплив уряду на сукупний попит через зміну обсягу та структури державних видатків і системи оподаткуванняз метою подолання згубних наслідків циклічних коливань. У період кризи проводиться стимулювальна фіскальна політика, яку наз. Фіскальною експансією, а в періоди економічного буму – обмежувальна або стимулювальна, яку наз. Фіскальною рестрикцією.
Розрізняють дискреційну та не дискреційну(автоматичну) фіскальну політику.
Дискреційна – свідоме маніпулювання податками і видами з бюджету, за допомогою якого уряд може змінювати реальні обсяги вир-ва і зайнятості.
13.Дефіцит державного бюджету і методи його балансування. Вплив державного боргу на економіку.
Можливості дискреційної фіскальної політики визначаються станом державного бюджету.
Бюджетний дефіцит – виникає, коли в межах фінансового року сума видатків з державного бюджету перевищує надходження до бюджету. Основним чинником, що впливає на величину дефіциту є обсяг ВВП, дискреційна фіскальна політика. На стан державного бюджету впливає ряд ін.. чинників – циклічні коливання, підвищення рівня цін і номінальних процентних ставок, політичні обставини.
Дефіцит державного бюджету – явище, яке лише в певній мірі викликане дискреційною державною політикою.
Є три концепції балансування державного бюджету:1) Щорічного балансування – тобто бюджет обов’язково потрібно збалансувати;дефіцит допускався лише у період війни та стихійних лих коли уряд був змушених позичати кошти; активна фіскальна політика не передбачена. 2)Циклічного балансування бюджету – передбачає проведення анти циклічної фіскальної політики; балансування бюджету з врахуванням фаз циклу у довгостроковому періоді сприяє стабілізації економіки; ліквідує дефіцит і надлишки бюджету. 3)Функціональних фінансів – виходить з наявних пріоритетів держави у кожному періоді; головним завданням уряду вважає стабілізацію економіки.
Значні первинні дефіцити бюджету ведуть до нагромадження державного боргу. Навіт коли первинний бюджет збалансований, то борг продовжує зростати темпом .Щоб зупинити зростання боргу, уряд повинен мати первинний надлишок в розмірі r * GD. Всі офіційні дані про заборгованість країн наводяться як відношення борг/ВВП.
15. Показники безробіття Типи та форми безробіття. Соціально-економічні наслідки безробіття
Безробіття – це такий стан ринку, за якого пропонування праці перевищує попит на неї. Безробітною вважається особа, яка відповідає 3 вимогам: вона не має роботи за наймом, активно шукає її і готова негайно приступити до роботи. Особа, яка зневірившись у можливості знайти роботу, припинила її пошуки, не вважається безробітною, вона відноситься до осіб, що вибули зі складу робочої сили.
Типи безробіття:
1) Добровільне – може виникнути з різних причин, які не залежать від кон’юнктури ринку праці. Воно поширене серед людей низької кваліфікації, може виникати через певні сімейні обставини. В залежності від причин розрізняють наступні форми добровільного безробіття:
А) Фрикційне – виникає через особисті причини. Деяких людей не влаштовує рівень зарплати або умови праці, зміна місця проживання. Головною ознакою фрикційного безробіття є недовготривалість.
Б) Структурне – пов’язане із змінами у структурі виробництва, спричиненими змінами у попиті або технологічними нововведеннями. На ринку праці виникає невідповідність кваліфікації частини робітників новим вимогам. Структурне безробіття значно триваліше ніж фрикційне, воно потребує значного часу і перепідготовки і переміщення великої кількості працівників, хоч зрештою приводить до якісних змін у кваліфікаційно-професійній структурі робочої сили.
В) Інституціональне – обумовлене правовими нормами. Високі соціальні виплати безробітним, високі прогресивні ставки оподаткування доходів, недостатня інформація про наявність робочих місць на ринку праці сприяють подовженню терміну влаштування на роботу, тим самим збільшується кількість безробітних.
2) Вимушене або циклічне – породжується циклічними коливаннями економічного розвитку, досягаючи максимального рівня в періоди затяжної депресії. Банкрутство і закриття підприємств викидає на вулицю масу людей, які можуть і хочуть працювати, але підприємці з огляду на відсутність попиту на продукцію скорочують робочі місця. Циклічне безробіття менш тривале ніж структурне, але триваліше ніж фрикційне.
Крім цих основних форм безробіття існують ще – сезонне, молодіжне, технологічне, раціональне.
Розрізняють також приховане – пов’язують з особами, що припинили пошук роботи і відкрите – охоплює тих індивідів, які зареєструвалися на біржі праці.
Природний рівень безробіття () визначається як частка безробітних, яка відповідає доцільному рівню повної зайнятості в економіці, коли відсутнє циклічне безробіття. У макроекономічних моделях природний рівень безробіття розраховують як суму фрикційного і структурного безробіття за нульового циклічного.
Соціальний наслідок безробіття випливає з того, що впродовж періоду безробіття у працівника знижується кваліфікація. Це не тільки втрата доходу для індивіда, але і значні втрати для суспільного розвитку через зниження якості робочої сили.
Економічні наслідки безробіття пов’язані з втратами випуску продукції від недовикористання робочої сили. Кількісне співвідношення між рівнем циклічного безробіття і витратами ВВП відображає закон Оукена.
Закон Оукена – кожний процентний пункт перевищення фактичного рівня безробіття над природним скорочує обсяг ВВП порівняно з потенційним рівнем на 2,5-3%
Можна виділити 2 частини закону Оукена: на скільки процентів необхідно збільшити ВВП, щоб не дати збільшитись безробіттю; якими повинні бути додаткові темпи приросту ВВП, щоб зменшити безробіття на 1%.
Суспільство страждає від втрати випуску більше, неіж кожен індивід від втрати доходу. Адже працююча людина платить податки, а безробітний отримує допомогу. Втрати суспільства від додаткового безробітного циклічного характеру мають 3 складові: зменшення доходк особи, що втратила роботу; суми допомоги безробітним, яку виплачує держава; зменшення податкових надходжень до бюджету, які враховуються у ВВП як первинні доходи держави.
14. Загальна характеристика економічних циклів. Теорії та моделі економічних циклів. Нециклічні коливання економічної системи
Економічний цикл – це нерегулярно повторювані періоди розширення і згортання загальної економічної активності.
Макроекономічні показники ділової активності по-різному реагують на фази циклу, в залежності від цього їх поділяють на: 1) Проциклічні змінні – зростають у періоди піднесення і зменшуються в періоди спаду (швидкість обігу грошей, рівень зайнятості, загальний рівень цін). 2) Протициклічні – зростають у фазі спаду і спадають у фазі піднесення (запаси готової продукції, рівень безробіття, запаси факторів виробництва). 3) Ациклічні – не пов’язані безпосередньо з економічним циклом, тому не реагують на нього (величина експорту товарів)
Класичний цикл має 4 фази: 1) криза (рецесія) – різке падіння цін, норми прибутковості, рівня доходів; різке зростання запасів, рівня безробіття. 2) депресія (дно) – застій в промисловості, в’ялість торгівлі, наявність великої маси вільних грошових коштів. 3) пожвавлення – зростання виробництва та рівня доходів, скорочення запасів, скорочення рівня безробіття. 4) піднесення – активне будівництво нових підприємств, модернізація старих, зростання доходів і попиту на товари і послуги з боку населення.
Теорії циклічного розвитку: І.1) Теорії суспільного виробництва (Сей, Рікардо, Маркс) - матеріальну основу циклічних коливань вбачали в оновленні основного капіталу, яке дає поштовх до виходу з кризи. 2) Теорії суспільного обміну – кредитно-грошові концепції, які пов’язують кризи з недоліками в організації кредиту і з періодичним коливанням товарних цін. 3) Теорії суспільного розподілу – причиною криз вважають власне вади розподілу доходів, хоч наголошують на різних аспектах недоліків. ІІ. 1) Екстернальні теорії, які шукають основні чинники коливань поза межами економічної системи (науково-технічні відкриття, відкриття нових земель). 2) Інтернальні теорії, які знаходять причини коливань всередині самої економічної системи (періодичність оновлення основного капіталу). ІІІ. 1) Детерміністські, які вважають цикли періодичними і невідворотними. 2) Імпульсивні – цикли спричиняються випадковими шоками.
Модель Калдора
Модель Калдора пояснює коливання ділової активності ендогенними чинниками: заощадженнями та інвестиціями у закритій приватній економіці у різних фазах ділового циклу. Модель показує, що криві інвестицій і заощаджень перетинаються у трьох точках рівноваги – А, В, С. Рівновага у т. В – нестійка, а в точках А, С – стійка.
Нециклічні коливання викликаються іншими причинами і носять інший характер в порівняні з економічними циклами. До нециклічних коливань відносять: 1) Сезонні коливання – характерні для таких галузей як будівництво і с/г. 2) Структурні кризи – породжуються диспропорціями між розвитком окремих сфер і галузей економіки, і як правило, мають затяжний характер. 3) Системні кризи – за основними першопричинами виділяють два типи системних криз – перший пов'язаний з науково-технічними революціями в розвинутих індустріальних країнах з ринковою системою господарювання, а другий – це формаційна криза, яку переживають країни Сх. Європи та колишнього Радянського Союзу – країни з трансформаційними економіками.
16. Сутність та фактори економічного зростання.
Екон.зростання – збільшення обсягів реального ВВП в одному періоді порівняно з іншим. Осн.показниками екон.зростання є абсолютне збільшення продукту, або його збільшення на душу населення. Макроекономічні фактори екон.зростання можуть бути поділені на три групи: 1.Фактори пропозиції : к-ть і якість природних ресурсів, к-ть і якість труд.ресурсів, обсяг сон.капіталу, наук-техн.прогрес. Саме ці фактори визначають спроможність до екон.зростання. 2. Фактори попиту: для реалізації зростаючого вир-ва потенціалу в економіці треба забезпечити повне вик-ня збільшених обсягів всіх ресурсів. А це потребує підвищення рівня сукупних витрат, тобто сукупного попиту. 3. Фактори розподілу: здатність до нарощування вир-ва недостатня для розширення загального випуску продукції. Необхідним є також розподіл зростаючих обсягів ресурсів з метою отримання максимальної к-ті корисної продукції.
Головна мета розробки та дослідження моделей екон зростання – зясувати найсуттєвіші джерела цього процесу, їх внесок у процес зростання.
Числення моделі відрізняються одна від одної перш за все двома основними підходами до аналізу: кейнсіанським і класичним.
Неокейнсіанські модуелі в основу кладуть один з основних компонентів сукупного попиту – інвестиції, які мультиплікативно збільшують реальний ВВП. Найбільш відомі неокейнсіанські моделі – моделі довгострокового екон зростання Домара та Харрода. (темп енок зростання залежить від граничної схильності до заощадження)
Серед неокласичних моделей найбільш популярною стала модель Солоу, який показав взаємозв’язок заощаджень, нагромадження капіталу, величини робочої силиі НТП та їх впливу на екон зростання. (модель 16-18)
17. Моделі економічного зростання екстенсивного типу у закритій економіці
Економічне зростання – збільшення виробничих можливостей країни.
Екстенсивний тип економічного зростання характеризується тим, що зростання ВВП відбувається за рахунок залучення у виробництво більшої кількості виробничих ресурсів за умови незмінної технології, коли продуктивність праці у суспільному виробництві залишається незмінною.
Стаціонарний обсяг капіталу (стійкий стан рівноваги в економіці) (за Солоу)
Обсяг капіталу на одного працівника, за якого інвестиції дорівнюють амортизації і не змінюються з перебігом часу, Називають стаціонарним обсягом.
Вплив зростання рівня заощаджень на економічне зростання
Підвищення рівня заощаджень прискорює економічне зростання, але лише до того моменту, коли досягається новий стаціонарний стан економіки. Оптимальною буде така частка заощаджень, за якої в умовах стійкої рівноваги економіки досягається максимально можливий рівень споживання.
Золоте правило нагромадження
Співвідношення між рівнями споживання і заощадження, яке максимізує поточне споживання, називають «золотим правилом нагромадження». Стаціонарний обсяг капіталу на одного працюючого, який максимізує споживання, називають золотим рівнем нагромадження капіталу, або рівнем Золотого правила, і позначають k*g
Вплив підвищення темпів зростання населення
Перший наслідок – Залучення у виробництво додаткових працівників і додаткового капіталу забезпечує зростання загального обсягу ВВП, але не забезпечує підвищення рівня життя. Другий наслідок – відмінності у рівнях добробуту населення різних країн. Країни з вищими темпами зростання населення будуть мати нижчий обсяг ВВП на душу населення. Третій наслідок – зміна критерію для визначення Золотого правила.
17. Науково-технічний прогрес як джерело інтенсивного типу зростання. Новітні дослідження економічного зростання.
Розрізняють два типи економічного зростання: екстенсивний та інтенсивний. Інтенсивний тип має місце тоді, коли приріст виробництва забезпечується збільшенням віддачі від факторів виробництва, тобто за рахунок підвищення продуктивності. Таке зростання досягається за рахунок підвищення кваліфікації працівників, розвитку їх професіоналізму, застосування принципово нових засобів і предметів праці, раціональнішого використання виробничого потенціалу. При цьому зростають продуктивність праці та їх ефективність.Основними джерелами інтенсивного економічного зростання є, по-перше, підвищення ефективності живої праці, її продуктивності;по-друге, підвищення ефективності уречевленої праці на основі зростання віддачі функціонуючої техніки, технології, засобів праці в цілому, їх принципового оновлення та зниження витрат предметів праці на одиницю виробленого продукту. Особлива роль у процесі інтенсивного економічного зростання належить НТП. У моделі факторного аналізу джерел економічного зростання Солоу припускається, що співвідношення витрат праці та капіталу, з одного боку, та випуск продукту – з іншого, залишаються незмінними. З урахуванням дії технічного прогресу, високих технологій на економічне зростання, виробнича функція набирає такого вигляду : Y=F(K,LE) , де Е – ефективність праці одного працівника, FE – робоча сила, К – капітал. Ця функція показує, що під впливом технологічного прогресу у співвідношенні капітал-праця змінюється праця. Технологічний прогрес викликає приріст ефективності праці Е з темпом g. Це означає, що випуск продукції на одного працівника також зростає з темпом g. Приріст запасів капіталу із зростанням технологічного прогресу знизиться. Отже, якщо населення зростає з темпом n, а ефективність праці – з темпом g, то загальний обсяг виробництва збільшується під впливом приросту населення та технологічного прогресу з темпом (n+g).
18. Попит на гроші. Запасові теорії трансакційного попиту на гроші. Чинники трансакційного попиту.
Попит на гроші – це сума грошей, яку люди вважають доцільним мати в даних економічних умовах на певний момент часу. Існують різні теоретичні концепції попиту на гроші, серед них виділяють класичну, кейнсіанську та сучасну концепції. Класична – розглядає лише попит для оплати угод або трансакційний попит на гроші. В її основі лежить кількісна теорія грошей. Кейнсіанська теорія попиту на гроші отримала назву «теорія переваг ліквідності». Кейнс розглядав два види попиту на гроші : трансакційний та спекулятивний. Трансакційний – пов'язаний з функціями грошей як засобу обігу та як засобу платежу. Спекулятивний попит на гроші пов'язаний з функцією збереження цінностей.
Сучасні теорії попиту на гроші поділяються на два напрямки : теорії, які досліджують роль грошей як засобу обігу, називають теоріями операційного (трансакційного) попиту, або запасовими теоріями; теорії, які зосереджують увагу на функції грошей як засобу нагромадження цінностей, отримали назву портфельних теорій. Серед запасових теорій найбільш популярною стала модель Баумоля-Тобіна. Ця модель пояснює поведінку домогосподарств, які підтримують грошові запаси так само, як фірми підтримують товарні запаси, аналізує витрати і вигоди, пов’язані з нагромадженням запасів готівки. Головна вигода готівки у зручності її використання для покупців товарів. Модель Баумоля-Тобіна – це запасова теорія, яка пояснює трансакційний попит на гроші лише з боку домогосподарств.
Основними чинниками, які впливають на трансакційний попит, є ціна, величина ВВП, швидкість обігу грошей і номінальна процентна ставка.
У зв’язку з впливом першого чинника – ціни – розрізняють номінальний і реальний попит на гроші. Номінальний – це попит на номінальні грошові залишки, які вимірюються у поточних грошових одиницях, купівельна спроможність яких коливається від зміни ціни. Реальний – це попит на реальні грошові залишки, або величина грошових залишків, обчислена з врахуванням їх купівельної спроможності.
Другим важливим чинником, що впливає на трансакційний попит на гроші, є величина ВВП. Номінальний попит на гроші для угод перебуває у прямій залежності від номінального ВВП і в оберненій – від швидкості обігу грошей. Зростання реального ВВП збільшує споживання домогосподарств і фірм, обсяг ділових угод зростає, через що збільшуються бажані реальні грошові залишки на руках.
Третім важливим чинником є швидкість обігу грошей. Вона вимірює число оборотів, які кожна грошова одиниця здійснює за певний період.
Номінальну процентну ставку вважають четвертим важливим чинником транс акційного попиту на гроші – підвищення процентної ставки веде до зниження попиту на реальні грошові залишки.
Портфельні теорії спекулятивного попиту на гроші. Сукупний попит на гроші та його чинники.
Коли гроші розглядаються економічними агентами як один з можливих фінансових активів для нагромадження багатства поряд з цінними паперами, виникає попит на гроші як активи. Цей попит пояснюють на основі «портфельних теорій». Формально «портфель» - це набір активів, не лише фінансових, а й реальних. Теорія портфелю виходить з того, що економічні агенти не схильні до ризику, тому вони намагаються не лише максимізувати доходність своїх активів, але й зменшити ризик від їх зберігання. Один з особливих аспектів «теорії портфеля» - виділення спекулятивного мотиву, у зв’язку з чим попит на гроші як активи і називають спекулятивним попитом на гроші. Основним чинником, що впливає на спекулятивний попит на гроші, є ставка проценту. Між процентною ставкою і обсягом спекулятивного попиту на гроші існує обернений зв’язок.
19. Пропонування грошей. Створення грошей банківською системою. Механізм утворення мультиплікатора резервів та грошового мультиплікатора.
Пропонування грошей – це процес формування грошової маси в національній економіці, це кількість грошей, яка є в країні на певний момент часу. Загальний обсяг пропонування грошей формується взаємодією трьох суб’єктів – центрального банку, комерційних банків та небанківського сектора. Комерційні банки – це фінансові інститути, які отримали спеціальний дозвіл від влади приймати різні види депозитів і надавати кредити. У процесі своєї діяльності комерційні банки формують пропонування грошей.
Коефіцієнт пропорційності 1/r – це простий грошовий мультиплікатор. Він показує у скільки разів кінцевий приріст грошової маси перевищує початковий приріст грошової бази. Існує кілька грошових мультиплікаторів. Якщо центральним банком встановлена норма обов’язкового резервування(rr), то можна визначити мультиплікатор резервів : M=1/rr
Процес мультиплікації є результатом взаємодії трьох основних суб’єктів – центрального банку, комерційних банків та населення. Центральний банк випускає готівку, тобто гроші високої ефективності Мh і може змінювати їх обсяг. Мh можна визначити як суму готівки в обігу(Cu) і загальних банківських резервів(R) Mh=Cu+R. Пропонування грошей по агрегату М1 можна виразити як суму готівки в обігу і депозитів до запитів(D) М1=Cu+D. Населення у своєму розпорядженні має як готівку, так і депозити. Частка готівки, яку населення бажає тримати на руках по відношенню до депозитів, називається коефіцієнтом депонування грошей : cr=Cu/D. З урахуванням норми резервування та коефіцієнта депонування формула мультиплікатора модифікується :
Ця форма мультиплікатора отримала назву грошового мультиплікатора
20. Рівновага грошового ринку та механізм її встановлення. Зміни у стані рівноваги. Наслідки монетарної політики.
За деякого рівня ділової активності початкова рівновага досягається у точці перетину кривих попиту і пропонування грошей Ео за рівноважної ставки проценту іо. Це означає що кількість грошей яку забезпечує банківська система точно дорівнює тій кількості готівки яку хочуть мати господарські суб’єкти. За будь-якого іншого значення рівновага порушується Роль механізму відновлення рівноваги у короткостроковому періоді відіграє ставки проценту на облігації та їх ціни. Якщо ставка проценту нижча за рівноважну ек агенти хотіли володіти більшими реальними грошовими залишками. Обсяг попиту зростає. Низький процент означає що ціна на облігації висока. Через це попит на гроші зростає але комерційні банки не мають можливості збільшити сумарну величину своїх ресурсів тому що ЦБ утримує пропонування грошей на певному рівні і саме конкуренція між банками піднімає ставу проценту а надлишкове пропонування облігацій знижує їх ціну і поступово їх перестають продавати. Ставка проценту наближається до попереднього рівня через що обсяг попиту на гр. залишки скорочується. Якщо ставка проценту вищи за рівноважну відбувається ці ж процеси тільки у зворотному порядку. Отже фінансові ринки винятково швидко реагують на відсутність рівноваги а взаємний рух облігацій і грошей утримують рівновагу на гр. ринку. Зміна рівноваги відбувається під впливом зовнішніх сил які формуються поза ринком грошей найважливішими екзогенними чинниками які впливають на попит або пропонування грошей є політика ЦБ циклічні коливання реального ВВП та зміна рівня цін. Вплив політики ЦБ: Якщо ЦБ збільшить кількість грошей в обігу крива грошового пропонування зміститься праворуч до . Внаслідок цього у комерційних банків зростуть грошові ресурси. Прагнучи відновити рівновагу своїх балансів, комерційні банки виставляють надлишки своїх коштів на ринках намагаючись перетворити гроші в активи що приносять проценти. Ці спроби будуть штовхати ставки проценту вниз. Облігації стають дорогими і непривабливими для купівлі а масове зниження процентних ставок спонукає людей тримати більше грошових залишків у дома тому обсяг попиту на гроші зростає. Рівновага грошового ринку переміщується з точки Ео у точку Е1. Процес піде у зворотному напрямку коли ЦБ зменшить кількість грошей в обігу . Методичка ст. 111
21)Класична та кейнсіанська теорії регулювання повної зайнятості.
За Кейнсом:ек-ка часто і тривалий період може знаход-сь в умовах неповн.зайн-ті і без держ.втруч-ня не задатна швидко вийти з цього стану.Він вважав, що періодичні повторення спадів і депресій, які супроводжуються значним безробіттям, є не випадковістю, а закономірною рисою ринку в умовах вільної конкуренції.Це явище він пояснював двома обставинами. 1) — нестабільністю сукупного попиту, яка зумовлюється внутрішніми властивостями ринкової економіки. Це положення дістало назву «основний психологічний закон» Кейнса-м динаміка споживання відстає від динаміки виробництва, що викликає його падіння. З іншого боку, внаслідок падіння виробництва і виникнення песимістичних очікувань зменшується схильність до інвестування, а відсоткова ставка не здатна виправити ситуацію, оскільки за цих умов інвестиції є маловідчутними для неї.
2)- ціни і зарплата не є гнучкими в короткостроковому періоді і не можуть знижуватися в умовах падіння сукупного попиту -- єдиним наслідком падіння сукупного попиту є скорочення обсягів виробництва і зайнятості при стабільних цінах. Це означає, що не ринковий механізм, а лише зовнішні щодо ринку чинники здатні викликати відновлення сукупного попиту і вивести економіку зі стану неповної зайнятості.
=> необхідність державного втручання в економіку. При цьому об'єктом державного впливу на економіку має бути сукупний попит, який дістав назву «ефективний попит». Це означає, що, збільшуючи сукупний попит, держава отримує здатність компенсувати дефіцит попиту з боку приватної економіки і завдяки цьому відновлювати повну зайнятість.Основним методом стимулювання сукупного попиту К. вважають фіскальну політику на основі збільшення державних закупівель, трансфертів та зниження податків. Важливу роль у кейнсіанській теорії відіграє мультиплікатор. В умовах неповної зайнятості, коли потужності економіки використовуються не повністю, збільшення бюджетних видатків забезпечує значний мультиплікативний ефект.
Класична терія: повна зайн-ть – норма ринк.ек-ки. Неповна зайн-ть не є внутр.продукт ринку, а виникає під впливом випадкових, зовнішн.щодо ринк.ек-ки чинників. Якщо це відб-ся – ринок здатний швидко відновлювати повну зайн-ть бкз держ.втруч-ня. Але це полож-ня суперечить реальній ек-ці.
7.2)Усі макроекономічні показники безпосередньо обчислюються в поточних цінах, котрі, як правило, змінюються порівняно з ці нами попереднього періоду. Тому на рівень макроекономічних показників впливають як реальні зміни в економіці, так і змін цін. Щоб розмежувати вплив на ВВП фізичних обсягів виробни-цтва і цін, розрізняють номінальний ВВП (Уn) і реальний ВВП (Y) Номінальний ВВП обчислюється в поточних цінах, до яких нa лежать фактичні ціни того періоду (року, кварталу, місяця), що аналізується. Він буде визначатися як період. Реальний ВВП обчисл-ся у постійних (незмінних) цінах, до яких відносять цін базового періоду. За базовий візьмемо такий період, який передує періоду . Він визначатиметься як період І - 1. У зв'язку з цим ВВП за період t позначається як У, а за попередній період — як Y-1.
На основі реального ВВП можна обчислити його приріст (абo скорочення) в періоді t порівняно з попереднім, тобто з періодом t - 1, який є базовим періодом:
?Y=Y-Y-1
22. Інфляція, її соціально-економічні наслідки та зв'язок з безробіттям. Антиінфляційна політика.
Інфляція – це стійка тенденція до підвищення загального (середнього) рівня цін, яка проявляється у довгостроковому знижені купівельної спроможності грошей. На практиці для вимірювання інфляції застосовують два показника – рівня і темпу інфляції. Рівень інфляції показує як змінились ціни в економіці, визначається : Р=Ір-100%. Темп інфляції показує, як змінилась сама інфляція за певний період(прискорилась чи сповільнилась). Види інфляції: за темпами – помірна, повзуча(до 10%); - галопуюча(10-200%); -гіперінфляція(>200%); за можливістю пристосування економіки – інертну(можна передбачити); - несподівану(непередбачену,); за джерелами походження – інфляція попиту(виникає, коли попит зростає швидше за виробничий потенціал); - інфляцію витрат(виникає через зростання витрат виробництва у періоди високого безробіття); за формами прояву – відкриту(процес знецінення грошей, що проявляється через стійку і тривалу тенденцію до зростання загального рівня цін); - приховану(процес знецінення грошей, який не супроводжується підвищенням загального рівня цін).
Зв'язок інфляції та безробіття ілюструє короткострокова крива Філіпса. Вона показує обернену залежність між рівнем цін та рівнем безробіття, ця залежність ілюструє наявність проблеми компромісного вибору для уряду між інфляцією та безробіттям. Основними наслідками інфляції є : 1)ефект «стоптаних черевиків»2)витрати»меню»; 3)зміна відносних цін і нераціональне розміщення ресурсів; 4)зміна міри вартості грошей; 5)довільний перерозподіл багатства.
Антиінфляційна політика спрямована на зниження темпів зростання цін. Заходи державного антиінфляційного регулювання включають антиінфляційну стратегію(цілі та засоби довгострокового характеру, спрямовані на подолання причин інфляції) та антиінфляційну політику(короткострокові заходи, покликані зняти інфляційну напругу в економіці без ліквідації причин інфляції). Антиінфляційна політика може проводитись у формі «шокової терапії» або градуалістичної (поступової) політики. При «шоковій терапії» здійснюється жорстка монетарна політика, паралельно застосовуються такі заходи, як лібералізація господарської діяльності, збалансування державного бюджету, підвищення податків, скорочення урядових видатків. Градуалістична політика здійснюється шляхом багаторазового незначного зниження темпів інфляції та податкового стимулювання підприємницької діяльності.
23. Визначення рівня сукупного попиту у моделі загально рівноваги на товарному ринку. Чинники сукупного попиту.
Сукупний попит – це сума запланованих видатків всіх макроекономічних суб’єктів на придбання кінцевої продукції. Як і індивідуальний попит на конкретну продукцію, сукупний попит узагальнює множину співвідношень цін і кількостей товарів, причому криві попиту відображають існування оберненої залежності між ціновими та кількісними змінними. Для побудови кривої сукупного попиту, по-перше, береться до уваги зміна рівня цін – це означає, що всі ціни в короткостроковому періоді або підвищуються, або знижуються. Коли змінюється середній рівень цін, то ефекту заміни не існує. По-друге, при підвищенні рівня цін підвищується також і номінальні доходи всіх суб’єктів, тому що ціни зростають не тільки на ринках готової продукції, але і на ринках ресурсів.
Найголовнішими неціновими чинниками сукупного попиту виступають : очікування споживачів та інвесторів(коли у суспільстві поширюється песимістичний настрій щодо майбутнього стану економіки чи сімейних доходів, то сукупний попит скорочується, крива АД зміститься ліворуч. І навпаки.) ; зміни в економічній політиці(зростання державних закупок та соціальних трансфертів призведе до зміщення кривої АД праворуч, а підвищення податкового навантаження на споживачів чи підприємців зрушить криву АД ліворуч) ; зміни у світовій економіці(якщо зросте величина чистого експорту, у зв’язку з змінами, то крива АД зміститься праворуч) ; демографічний фактор; ступінь заборгованості населення; ступінь диференціації доходів.
24.Визначити рівеня сукупного попиту пропунування: класичний та кенсіанський підхід. Чиники що впливають на сукупне пропонування.
Сукупний пмопит – це сумарний реальний обсяг продукції в економіку виробництва фірм і домогосподарств за певних структурних цін і заробітної плати це реальне ВВП. Крива АS описує звязок між обсягами пропонування і рівнем цін. Форма крива трив час булла предметом суперечок між представниками класичного і кенсіанського напрямку макроекономіки. Класичний підхід базується на припущені гнучкості номінальної зарплати яка коливається одночасно і пропорційно з рівнем цін . В класичній версії крива АS за будь якого рівня цін предст.вертик пряму на рівні повноі зайнятості .Клас. підхід - номін.зарплати є абсулютно гнучкою – зарплата гарантує постійний рівень реал.зарплати яка забезпечує повну зайнятість трудових ресурсів . За будь якого рівня цін на товарних ринках АS відповідає величині потенційного ВВП. АS є вертик.на рівні потенц.ВВП. АS може змінюватися під дією екзогених чиників які сприяють розширеню економічного потенціалу. Впровадження нових технологій підвищується продуктивність праці зростає маси капіталу в нових сферах, розробки нових родовищ природних ресурсів. Кейн.підхід до характеристики АS відр. Тим що за акцентується на жорстку номінальну величину – негнучка номінальна заробітна плата а рівень раньої зарплати за умови фіксованої номінальної заробітної плати змінюється обернено пропорційно до зміни рівнів цін . Кенсфанський випадак має два випадкі:
1 Основий кеіанський випадок в міру зростання Р на готову продукцію реальна зарплата пропонування знижує фірми зрост.найрм робітників і розшир.виробництво (при зниж.цін навпаки). АS реагує на зміну рівня товаврних цін АS є висхідною
2 Абсолютний кенсіанський випадок або депресія : депресивній економіці прод.праці незмінна. Якщо номінальна зарплата і продуктивність праці є фіксовані то рівень цін визначається співідношенням цих двох констант і буде сталим за сталих цін фірми можуть запропонувати будьякій обсях продукції орієнтується лише на виличину АД за існуючогорівня цін АS є абсолютно еластична. АS є прямою горизонтальною лінією .
1 і 2 короткостроковий період 3 довгостроковий п
ріод. Шоки пропонування цезовнішні зміни НТП Позитивні. Навтові шоки (негативні ) які зміщують криву АS .Зміщення короткост рокової
кривої пропонування спричиняє очікування зміную рівня цін на рисурси.
25. Взаємодія сукупного попиту і сукупного пропонування. Короткострокова рівновага на товарному ринку.
Суміщення кривих AD і AS в одній системі кординат дає повну модель загальної рівноваги на товарних ринках у відкритій ек системі. Точка рівноваги на перетині кривих AD і AS не означає досягнення ек системою оптимальних і навіть бажаних обсягі нац. в-ва. Вона лише фіксує реальний стан ек у певній фазі ек циклу. Роль ціни як механізму котрий утримує систему у рівноважному стані змінюється в залежності від того в якій фазі ек циклу настає рівновага. Активну роль ціна відіграє лише на проміжному відрізку. На горизонтальному відрізку AS ціни не відіграють ніякої ролі у відновленні рівноваги. Роль механізму регулювання виконують товарні запаси фірм.( рис а) Спостерігаючи за зміною величини запасів, фірми розширюють або скорочують випуск продукції. На вертикальному відрізку AS (рис б) зміна ціни не викликає зміни реальних обсягів в-ва. Вона пристосовує пропонування до величини сукупного попиту через зміну номінальної величини ВВП. У масштабах нац. ек макож існує багато зовн ек сил які змінюють початкову рівновагу. Зміна рівноваги проявляється як циклічні коливання ек системи. Класична школа вважала що коливання виклюють шоки пропонування( це зовнішні змінні які зміщують криву пропонування. Вони можуть бути як негативними і позитивними), вони зміщують криву пропонування. Але кейнс відстоював позицію що переважають чинники які впливають на сукупний попит пов’язував зі зміною інвестиційного попиту і зміною ек політики уряду.
Коли держава проводить стимулювальну фіскальну політику вона впливає на сукупний попит і зміщує криву суку попиту вліво. В сучасний період держава намагаючись пом’якшити циклічні коливання за допомогою фіскальної та монетарної політики може ініціювати скорочення сукупного попиту у надії перебороти інфляції.
29.Модель загальної рівноваги Манделла – Флемінга для відкритої ек. Антициклічна політика за режимів гнучкого і фіксованого обмінного курсів та різного ступеня мобільності капіталу.
Ця модель є модифікацією моделі IS LM. Припущення моделі : мала відкрита ек. 2) незмінний рівень цін 3) короткостроковий період. 4) абсолютна мобільність капіталу 5) номінальні і реальні змінні збігаються 6) внутрішня 5 ставка дорівнює світовій. Модель описується рівнянням : р-ня для IS Y=C(Y-T) + I(r*) + G + NE(e) e – обмінний курс валюти
Р-ня для LM M?P = L(r*, Y)
Графічна інтерпретація моделі має дві версії :
У системі координат « процентна ставка – доход» ( r – Y). У цій системы координат криві IS LM типові спадна і висхідна , перетин визначає рівноважні рівні процентної ставки і доходу. Якщо r> r* відбувається приплив іноземного капіталу що призводить до підвищення курсу валюти , скорочення чистого експорту і зміщення кривої IS ліворуч до досягнення r = r* Від процентної ставки залежить лише положення кривої IS крива LM не зміщується
У системі координат валютний курс – доход крива LM є вертикальної лінією оскільки не залежить від валютного курсу, IS спадна оскільки при підвищенні валютного курсу чистий експорт та сукупні видатки скорочуються і навпаки. Точка перетину кривих визначає рівноважний рівень обмінного курсу та доходу за яких товарний і грошовий ринки зрівноважені. Модель Манделла Флемінга дозволяє аналізувати наслідки фіскальної і монетарної політики у відкритій ек за різних систем валютних курсів і різного степеня мобільності капіталу, впливу зовнішньоторговельної політики.
бізнесом. Внаслідок цих позичок держава скорочує грошову масу приватного сектора ек-ки. Це підвищує відсоткову ставку на грошовому ринку і тому витісняє з інвестиційного ринку певну кількість приватних інвестицій, які за підвищеної відсоткової ставки стають неприбутковими. Отже, в результаті вплив бюджетного дефіциту на сукупний попит буде несуттєвим.



28)Загальна макроекономічна рівновага - це збалансований розвиток усіх сфер економічної системи, одночасна відповідність на ринку в ціломуМакроекономічна рівновага передбачає досягнення пропорційності як доцільності, впорядкованості та відповідності відтворюваних зв'язків, сторін та фаз. При цьому локальні, окремі пропорції взаємопов'язані, доповнюють одна одну і зумовлюють збалансований розвиток усієї економічної системи, або рівновагу.
Кейнсіанська модель загальної рівноваги основана на пріоритеті сукупного попиту, регулюючої ролі обсягу продажу, можливості забезпечити рівновагу за наявності безробіття й інфляції, спаду виробництва. Держава повинна здійснювати активну політику експансії, впливаючи на рівень сукупного попиту за допомогою збільшення державних витрат, зменшення податків та зниження процентної ставки. Дж. М. Кейнс відкрив ефект мультиплікатора — загальне зростання національного доходу перевищує державні витрати на стимулювання сукупного попиту, що веде до розширення виробництва та підвищення рівня зайнятості.
В основу кейнсіанської повної моделі загальної рівноваги покладено такі положення. Зміни сукупного попиту визначають точку макроекономічної рівноваги, загальний рівень цін, обсяг реалізації валового національного продукту та рівень зайнятості. Зростання національного доходу веде до того, що обсяг заощаджень збільшується відносно швидше, ніж обсяг споживчих витрат, тобто чим більший національний дохід, тим менший сукупний попит. Щоб призупинити зменшення сукупного попиту, Дж. М. Кейнс запропонував збільшувати витрати на інвестування, що забезпечить підвищення зайнятості та приріст національного доходу, при цьому сукупний попит залишиться на тому самому рівні. Для розвитку підприємництва державі слід регулювати норму процента; її розмір має бути менший за норму прибутку.
26) Обсяг сукупного випуску (У) визначається кількістю капіталу (К), праці (L) та їхньою спільною продуктивністю (A): Y=Y(A,K,L). Всі наявні фактори виробництва використовуються повною мірою, а їхні значення при побудові кривої LRAS вважаються незмінними. Тому довгостроковий обсяг сукупного випуску, якому відповідає крива сукупної пропозиції (YLRAS), є постійним і дорівнює потенційному випуску: Y
У довгостроковому періоді ціни на всі товари, номінальна заробітна плата і процентні ставки абсолютно гнучкі і здатні вільно зростати або знижуватись до будь-яких значень, необхідних для врівноваження попиту і пропозиції. Тому рівноважний рівень цін довгострокової сукупної пропозиції тако>й абсолютно гнучкий і може змінюватись у будь-якому напрямку.
Довгострокова гнучкість цін і витрати виробництва: Звичайно, після потрясінь на ринках ціни на товари і ресурси не відразу реаґують на зміни в сукупному попиті або в умовах виробництва. Після шоку ціни і витрати виробництва можуть, наприклад, залишатись незмінними. Але потім їхня гнучкість відновлюється, і вони починають змінюватись. Ціни пристосовуються до нових умов на боці сукупного попиту або пропозиції не відразу безпомилково. Втім, з часом ціни, заробітна плата й процентні ставки стають на "правильний" шлях і завдяки гнучкості змінюються так, що в новій рівновазі сукупного попиту і пропозиції відновлюється ситуація найкращого розподілу та використання ресурсів. У довгостроковій тенденції економіка завжди прагне до найкращого використання ресурсів, отже — до повної зайнятості і використання всього наявного капіталу. Якщо обсяги капіталу та праці, технологічні та природні умови виробництва не змінюються, довгостроковий обсяг сукупної пропозиції теж залишатиметься незмінним.
Рівень цін виробництва в моделі AD-AS визначається обсягом номінальних доходів капіталу та праці, витрачених у суспільному виробництві при виготовленні як проміжної, так і кінцевої продукції. Найкращий розподіл і повне використання факторів виробництва досягаються в тому випадку, коли власники факторів виробництва розподіляють національний доход пропорційно загальному внескові капіталу та праці у створення кінцевого продукту. Такий найкращий розподіл доходу забезпечується тоді, коли реальна заробітна плата робітників дорівнює граничному продуктові праці, а реальний прибуток на капітал — граничному продукту капіталу. Якщо обсяги факторів виробництва та їхня технологічна віддача незмінні, то граничні продукти капіталу і праці — також величини постійні. В довгостроковому періоді ціни та заробітна плата змінюються таким чином, щоб встановити оптимальну реальну заробітну плату і прибутковість капіталу, які забезпечують повну зайнятість. Оскільки, за припущенням, вони є незмінними, то ціни, заробітна плата і витрати виробництва в довгостроковому періоді змінюються пропорційно. Пропорційна зміна номінальної заробітної плати й цін не впливає на реальні прибутки та обсяг капіталу у виробництві, реальну заробітну плату і зайнятість.
Збільшення заробітної плати збільшує витрати підприємств, зменшує прибутки власників капіталу і підвищує рівень цін. Але підвищення рівня цін означає, що прибутки капіталу зростають у міру підвищення заробітної плати, і прибутковість капіталу відновлюється. Зниження рівня цін в умовах досконалого Ьинку також не впливає на реальну заробітну плату і прибутковість (капіталу, оскільки конкуренція змушує підприємства знижувати ціни на всі товари, а власників праці та капіталу — ціни на всі фактори виробництва. Зниження рівня цін зменшує прибутки на капітал і змушує робітників погоджуватись на зниження номінальної заробітної плати або на звільнення. Зниження номінальної заробітної плати відновлює прибутковість виробництва при попередньому рівні випуску, але не означає зменшення реальних доходів робітників, оскільки ціни знижуються на таку саму величину. Незважаючи на коливання номінальних змінних, реальна заробітна плата і реальні доходи власників капіталу залишаються постійними. В довгостроковому періоді відносні ціни, реальна заробітна плата, прибутковість капіталу і питомі витрати факторів виробництва не зазнають змін. Довгостроковий обсяг сукупного випуску виявляється найкращим для всіх учасників суспільного виробництва і тому не змінюється.
Виробництво в довгостроковій рівновазі. У ситуації, коли випуск дорівнює потенційному, всі, бажаючи працювати за оплату, що склалася на ринку праці, мають роботу. Виробництво безперебійно забезпечується всіма необхідними ресурсами і працює ритмічно. Структура виробництва відповідає структурі сукупного попиту. Дефіцити та надлишки відсутні, і вся призначена для продажу продукція реалізується. Обсяг товарних запасів відповідає запланованим потребам виробництва і збуту. Функціонування виробництва не веде до підвищення або зниження середніх витрат на одиницю продукції. Тому тенденції до підвищення або зниження рівня цін при незмінному сукупному попиті також не спостерігається. Виробництво прибуткове у всіх галузях. Хоча прибутковість окремих галузей може бути різною, але вона влаштовує всіх і стабільна, тому що не виникає тенденції до міжгалузевого перетоку капіталу та перерозподілу ресурсів. Стан економіки в цілому можна визнати не лише стабільним, але й оптимальним.
Класична модель сукупної пропозиції. Поведінка сукупної пропозиції у довгостроковому періоді найбільше відповідає класичним уявленням про взаємозв'язок між загальним обсягом виробництва і цінами. Згідно з класичною теорією, економіка — це сукупність досконалих ринків з гнучкими цінами та заробітною платою. Номінальні величини (ціни, номінальна заробітна плата, процентні ставки) абсолютно гнучкі. Вони можуть не тільки підвищуватись, але й знижуватись, залежно від співвідношення попиту і пропозиції на ринках. Через це номінальні змінні (скажімо, ціни), які залежать від інших номінальних змінних (наприклад, від пропозиції грошей і заробітної плати), а також від реальних факторів (наприклад, від обсягу виробництва), не впливають на реальні змінні (продуктивність праці, граничні витрати і обсяг виробництва, капітал, інвестиції, реальну заробітну плату, рівень безробіття). Реальні величини в економіці визначаються лише реальними змінними. Незалежність реальних змінних від номінальних відома в теорії як класична дихотомія. В довгостроковому періоді вона проявляється в нейтральності грошей. Збільшення або зменшення пропозиції грошей змінює сукупний попит, але в кінцевому рахунку впливає лише на рівень цін, заробітної плати і процентних ставок. Обсяг сукупного випуску визначається реальними факторами і за інших рівних умов залишається незмінним (мал. 4.3). Збільшення пропозиції грошей пересуває криву ADправоруч вгору з рівня AD0 на рівень ADr Рівновага сукупного попиту й сукупної пропозиції переходить з точки А в точку В. Рівень цін зростає з Р0 до Рг Але рівноважний обсяг виробництва YF залишається незмінним. 
Скільки триває довгостроковий період? Найчастіше в макроекономічних дослідженнях довгостроковим періодом вважається проміжок часу тривалістю 10 років і більше. Але насправді довгостроковий і короткостроковий періоди не є хронологічними визначеннями. Короткостроковий період — це період довгострокової нерівноваги, час після шоку сукупного попиту або сукупної пропозиції, протягом якого рівноважний обсяг сукупної пропозиції відхиляється від потенційного випуску, а рівноважний рівень цін нестабільний, тому що не відповідає своєму довгостроковому значенню. Довгостроковий період -це проміжок часу, протягом якого величина сукупної пропозиції відновлюється на рівні потенційного випуску, а рівноважний рівень цін змінюється на потрібну для цього величину. Довгостроковий період триває стільки часу, скільки потрібно цінам, заробітній платі і процентним ставкам для відновлення довгострокової рівноваги.
У класичній моделі AD-AS зміни номінальних величин відновлюють довгострокову рівновагу відразу після шоку, швидко. Період довгострокової нерівноваги практично відсутній. Тому короткостроковий період у вищезазначеному визначенні відсутній, а довгостроковий надзвичайно стислий. Короткостроковим у класичній моделі вважається період, протягом якого реальні фактори виробництва і потенційний випуск залишаються незмінними
Насправді ціни інертні. Крім того, вони набагато менш гнучкі до зниження, ніж до підвищення. Тому тривалість довгострокового періоду залежить від конкретних обставин і може бути різною. Принаймні час, якого вимагає відновлення довгострокової рівноваги AD-AS за рахунок підвищення цін, набагато коротший, ніж час, потрібний для відновлення рівноваги за рахунок зниження .цін.
Фактори довгострокової величини сукупної пропозиції. Потенційний випуск зростає при збільшенні обсягів капіталу та праці або при зниженні питомих витрат в результаті застосування у виробництві досягнень науково-технічного прогресу, удосконалення організації виробництва, підвищення рівня освіти населення і кваліфікації робочої сили. При збільшенні потенційного випуску довгострокова крива сукупної пропозиції пересувається праворуч. Збільшення потенційного випуску під впливом зазначених факторів називається економічним зростанням.
Зменшення капіталу, скорочення чисельності населення, зниження рівня кваліфікації робочої сили, вичерпання природних ресурсів та інші несприятливі фактори зменшують потенційний випуск і пересувають вертикальну криву LRAS ліворуч. Потенційний випуск зменшується внаслідок не тільки фізичного зносу капіталу, але й морального старіння виробництва. Здатність випускати неконкурентоспроможну продукцію з допомогою технічно відсталого капіталу означає лише можливість збільшення витрат на одиницю продукції, яка реально задовольняє кінцевий попит. Фізичні обсяги суспільного капіталу і праці можуть залишатись незмінними або навіть зростати, та коли вони морально застарівають — частина виробничого капіталу все одно що виходить з ладу або руйнується і робить зайвою відповідну частку робочої сили. Обсяг потенційного випуску зменшується, і крива довгострокової сукупної пропозиції пересувається ліворуч.