Міністерство освіти і науки України
Національний університет водного господарства та природокористування
Кафедра фінансів та економіки природокористування
Реферат
з дисципліни «Гроші і кредит 2»
на тему:
«Роль банків в організації розрахунків при міжнародних економічних відносинах»

Рівне - 2010
Зміст
Вступ 3
1. Міжбанківські кореспондентські відносини та система міжбанківських комунікацій. Система СВІФТ 4
2. Відкриття та ведення валютних рахунків 7
Висновок 11
Список використаної літератури: 15
Вступ
Актуальність теми. Стабільний розвиток національного господарства передбачає раціональне використання системи зовнішніх чинників економічного зростання. Важливою структурною складовою цієї системи виступають міжнародні валютно-фінансові та кредитні відносини, що опосередковують міжнародний рух товарів, капіталу, робочої сили і діють як невід’ємна ланка міжнародної економіки та окрема сфера міжнародного бізнесу. Серед основних суб’єктів цих відносин центральне місце посідають банки. За умов перехідної економіки розширюється та стає більш інтенсивною міжнародна фінансова діяльність комерційних банків (КБ). Вони все активніше беруть участь у здійсненні всього спектру міжнародних фінансових операцій і можуть суттєво сприяти розвязанню завдань, що вирішуються країнами з транзитивною економікою.
При переході до ринку вплив міжнародної фінансової діяльності КБ на національну економіку відбувається по таких напрямам.  По-перше, КБ здійснюють міжнародні розрахунки на основі світових вимог до їх інформаційного, нормативно-правового та організаційно-технічного забезпечення. Це дозволяє, насамперед, створити належне середовище для розвитку зовнішньо-торговельних операцій, впливає на ступінь ефективності використання експортного потенціалу нашої країни. По-друге, КБ включаються в систему міжнародних фінансових відносин і мають змогу надавати кошти на цільове фінансування пріоритетних народногосподарських проектів. По-третє, КБ можуть бути суб'єктами світових фінансових ринків, проводити фінансові операції на національному рівні, що дає їм змогу зробити вагомий внесок у зміцнення фінансової системи нашої країни, відкрити нові перспективні джерела валютних надходжень до держбюджету, створювати передумови для гармонійного входження України до світової фінансової системи, її інституційних органів.
Зазначені можливості та фінансова діяльність КБ можна оптимально реалізувати при умові наукового обгрунтування функцій останніх у сфері міжнародних фінансових відносин, раціонального механізму правового регулювання, організаційного економічного забезпечення їх дій в цьому напряму на національному та інтернаціональному рівнях.
Ці питання знайшли певне висвітлення в зарубіжній та вітчизняній літературі, зокрема, в праціях таких вчених, як: Балабанова І.Г., Боринця С.Я., Будкіна В.С., Василика О.Д., , Еліна Г.М., Климка Г.Н., Клочка В.П., Красавіної Л.Н., Кредісова А.І., Лукяненка Д.Г., , Маркова О.М., Носкова І.Е., Очкасова В.І., Пахомова Ю.М., Перло В., Піскунова Ю.Д., Плотнікова О.М., Поручника А.М., Рогача О.І, та ін. У наукових праціях цих авторів розглядаються теоретичні проблеми міжнародних фінансових відносин, аналізуються суттєві риси здійснення фінансових операцій, міжнародних розрахунків, особливості функцій світових фінансових ринків, специфіка міжнародної діяльності КБ тощо. Проте, окремі питання розвитку сучасних міжнародних фінансових відносин КБ, на наш погляд, ще не мають достатнього відображення в наукових дослідженнях.
1. Міжбанківські кореспондентські відносини та система міжбанківських комунікацій. Система СВІФТ
Провідна роль у міжнародних розрахунках належить банкам. Маючи широкий практичний досвід у сфері валютно-фінансових відносин, банки надають своїм клієнтам широкий спектр послуг, серед яких вибір ефективніших форм міжнародних розрахунків, консультації щодо складання платіжних умов зовнішньоторговельних контрактів, страхування ризиків, видача банківських гарантій тощо. Ступінь їх впливу в міжнародних розрахунках залежить від масштабів зовнішньоекономічних зв’язків країни, купівельної спроможності її валюти, спеціалізації та універсалізації банків, їх фінансового стану, ділової репутації, мережі філій і кореспондентських рахунків. Не останню роль в обслуговуванні клієнтів відіграє банківська практика, яка у кожній країні має свої традиції. Міжнародні розрахунки базуються на проведенні банками різного роду фінансових платежів. Для здійснення платежів, що перетинають кордони, банки відкривають іноземні філії або рахунки в банках-кореспондентах за кордоном. Усі великі банки, які активно працюють на міжнародному рівні, мають власні закордонні філії у найважливіших торговельних центрах світу — в Нью-Йорку, Лондоні, Токіо, Люксембурзі, Цюріху, Франкфурті-на-Майні, Гонконзі і Сінгапурі.
Однак банки не можуть утримувати власні філії в усіх країнах, з якими їхні клієнти мають ділові контакти, тому для співробітництва з закордонними банками вони встановлюють кореспондентські відносини. У широкому розумінні кореспондентські відносини являють собою весь комплекс можливих форм співробітництва між банками.
Установлення кореспондентських відносин здійснюється не тільки між банками, що розташовані в різних країнах, а й у межах національних кордонів. Число кореспондентів може сягати десятків тисяч. Причин укладення договорів про встановлення кореспондентських відносин багато. Основними з них є:
здійснення операцій іншим банком, який може надавати послуги дешевше і швидше;
відсутність самостійності в реалізації деяких видів послуг (можливості виходу на ринок для купівлі валюти тощо);
зниження ризику власних операцій.
Кореспондентські відносини між банками як у державі, так і за її межами виникають на основі взаємності. При виборі закордонного банку, який має функціонувати як банк-кореспондент, важливу роль відіграють його надійність і платоспроможність.
Оформлення відносин між банками в різних країнах відбувається по-різному. Наприклад, в Україні та в інших країнах СНД при установленні кореспондентських відносин укладається двосторонній договір. У Швейцарії, Англії та інших країнах Європи кореспондентські відносини оформлюються за допомогою листів на ім’я керівництва банку з проханням відкрити коррахунок. Відкриття відносин завжди супроводжується низкою контрольних документів, таких як: річний звіт, баланс, тарифи комісійних винагород за операціями тощо.
На практиці існують дві можливості оформлення кореспондентських відносин банків:
із взаємним відкриттям рахунків (А-кореспонденти);
без відкриття рахунків (Б-кореспонденти).
У разі А-кореспондента зв’язок між банками здійснюється через кореспондентський рахунок. За українським законодавством, кореспондентський рахунок — це рахунок для обліку розрахунків, які виконує одна банківська установа за дорученням і на кошти іншої банківської установи на підставі укладеного кореспондентського договору (угоди).
Банки відкривають рахунки в іноземних установах у національній валюті країни-контрагента. На рахунках відображаються всі операції, які здійснюють банки за дорученням своїх клієнтів та за власний рахунок. Оскільки власник рахунку зобов’язаний знати щоденні залишки на своєму рахунку і його стан, то для нього складається виписка, яка відправляється через систему СВІФТ або телексом чи поштою. Надсилаються також повідомлення (авізо) за рахунком про проведення відповідних операцій, які містять всю інформацію, необхідну учасникам останніх.
Банки відкривають один одному рахунки, які поділяються на рахунок «Ностро» і рахунок «Лоро». «Ностро» — це кореспондентський рахунок, відкритий на ім’я банку в кореспондента (рахунок резидента в банку нерезидента). «Лоро» — рахунок банку-кореспондента, відкритий у себе (рахунок нерезидента в банку резидента). З метою контролю за станом рахунків «Ностро» і рухом коштів на них банк заводить у своєму балансі внутрішній кореспондентський рахунок, на якому дзеркально відображаються потоки грошових коштів на рахунках «Ностро». Це дає змогу банкам оперативно розпоряджатись своїм рахунком, не допускати перевищення лімітів, своєчасно поповнювати рахунок активами.
У багатьох країнах світу на кошти, що перебувають на рахунках «Ностро», відсотки не нараховуються. У зв’язку з цим банки намагаються тримати на рахунках мінімально припустимі залишки, розміщуючи тимчасово вільні кошти на світових ринках позичкових капіталів.
На кореспондентських рахунках необхідно мати достатньо коштів для задоволення всіх платіжних доручень клієнтів банку або його власних потреб. Багатьом банкам, які мають добру ділову репутацію, банки-нерезиденти можуть надавати за їх кореспондентськими рахунками короткотермінові кредити, які називаються овердрафтами. В Україні, у зв’язку з кризовим станом валютного ринку, овердрафти іноземним банкам (особливо російським і прибалтійським) не надаються.
Банки, які не мають великого обороту по рахунках і не користуються довірою іноземців, отримати овердрафт за кореспондентським рахунком практично не можуть.
У випадку відносин з Б-кореспондентом зв’язку через рахунок немає. Тому потрібна третя кредитна установа для перерахунку коштів в іноземній валюті (рис. 2.2).
Якщо банки встановили Б-кореспондентські відносини, то вони обмінюються домовленостями про агентські послуги. Зокрема, у Б-кореспондента доручення, що надійшли прямо, виконуються негайно, і тому обов’язково має бути домовленість з третьою кредитною установою про придбання необхідної грошової суми.
Для цього дуже часто між банками взаємно відкриваються кредитні лінії, які полегшують ділові відносини. Наприклад, Чейз Манхеттен Бенк, маючи в себе рахунок Дойчебанку з відповідною сумою, може відкрити кредитну лінію Укрексімбанку. При цьому, якщо необхідна сума грошей для виконання доручення Укрексімбанком перевищує суму кредиту, Чейз Манхеттен Бенк може перерахувати вказану в дорученні суму без необхідного покриття (за домовленістю між банками необхідна сума буде перерахована пізніше). Це дає змогу негайно виконати телеграфне доручення.
До домовленостей, які для партнера означають пільгу, належить також взаємне підтвердження акредитивів, взяття на себе поручительства тощо. Розміри пільг орієнтуються на надійність банку, а також на обсяг його ділового обороту і обмежуються економічними і політичними ризиками країни банку-кореспондента.

Рис. 2.2. Б-кореспондент без відкриття взаємних рахунків
Окрім проведення платіжних операцій, через кореспондентську мережу відбувається також обмін інформацією про відповідні країни, їх економічний і політичний стан. Крім цього, надається інформація, які торговельні звичаї існують у країнах, що необхідно враховувати при перетинанні товарами кордонів і які прийнятні умови платежів.
Зростання обсягів міжнародної торгівлі і розширення міжбанківських зв’язків веде до збільшення обсягів валютних, кредитних і фінансових розрахункових операцій. У зв’язку з цим збільшується документообіг, кількість ділових паперів — платіжних фінансових документів. Крім цього, учасники ринку постійно обмінюються інформацією про курси валют і цінних паперів, процентні ставки тощо. Інформаційні потоки виходять за межі національних кордонів. Для підвищення ефективності проведення розрахунків та уніфікації операцій банки почали встановлювати комп’ютерні системи, які прискорили швидкість проведення платежів.
Однак ще на початку комп’ютеризації розрахунків банки розробляли свої власні системи, які поліпшували внутрішню ефективність роботи, але відсутність загальних стандартів унеможливлювала зв’язки з системами інших банків. Тому міжбанківські перекази здійснювалися в паперовому вигляді через телекс, пошту або фізичну доставку.
Зростання платіжного обороту між банками країн світу викликало необхідність створення комунікаційних систем стандартизованого вигляду, які б працювали з уніфікованою інформацією. У 70-х роках ХХ ст. почали створюватися такі системи. Однією з найбільш популярних і ефективних стала система СВІФТ.
Система СВІФТ
У 1973 р. у Брюсселі було створено акціонерне товариство — Всесвітню міжбанківську фінансову телекомунікаційну мережу (SWIFT). Офіційно вона почала працювати з 1977 р. Головна мета СВІФТ — швидкісне передання банківської і фінансової інформації на базі засобів обчислювальної техніки. Спочатку мережа СВІФТ охоплювала понад 500 банків із 15 країн світу. У 1993 р. її послугами користувалися вже 3700 банків і фінансових установ із 92-х країн. Кількість користувачів системи із року в рік зростає. У 90-х роках банки України також стали користувачами системи СВІФТ. Щоденно через цю систему проходить понад 2 млн повідомлень. Інформація передається цілодобово.
Мережа СВІФТ складається з двох поєднаних один з одним центрів управління в Амстердамі і Калпепері (США) з численними системами комп’ютерів для управління мережею і передання даних. З цими центрами управління поєднані національні концентратори в окремих країнах-учасницях. Деякі кредитні установи поєднуються з центрами управління через підключені мережі, або через свої центральні інституції з національними концентраторами.
Головними сферами діяльності системи СВІФТ є:
платежі — системи для виконання банківських інструкцій, інструкцій клієнта, повідомлень, заяв, клірингу і розрахунків;
цінні папери — системи для підтримки торговельних підтверджень, клірингу, розрахунків і процедури зберігання. СВІФТ надає мережеві послуги для CREST (система розрахунків за цінними паперами у Великобританії) і CGO (клірингова палата і депозитарій у Великобританії);
іноземна валюта і грошові ринки — системи для підтримки повідомлень підтвердження, відповідностей, двосторонніх і багатосторонніх відносин. СВІФТ забезпечує засоби відповідностей і повідомлень для ECHO (Клірингова палата іноземної валюти Інтербанку в Лондоні).
Передання та обробка інформації через СВІФТ здійснюється протягом 20 сек. Основне досягнення СВІФТ — це створення і використання стандартів банківської документації, яку визнано Міжнародною організацією інформації (ISO). Уніфікація банківських документів дала змогу уникнути багатьох помилок при здійсненні міжнародних міжбанківських розрахунків. Переваги стандартів системи міжбанківської комунікації стали настільки очевидними, що аналогічні системи почали їх також застосовувати на національному рівні (англійська ЧЕПС, французька САЖІТЕР, американська ЧІПС, швейцарська СІК, українська СЕП і др.).
Передумовою успішного функціонування системи СВІФТ була стандартизація форматів повідомлень та адрес, тобто розроблення і фіксація єдиної «мови банків». Цей процес почався у 70-ті роки ХХ ст. Через СВІФТ комп’ютери передають стандартну банківську і фінансову інформацію, що поділяється на сім категорій повідомлень, до яких входить понад 70 їх типів. Кожний тип зорієнтований на максимально повне і точне відображення вимог до подання та передання даних, які можуть виникнути в діяльності банків і фінансових установ. Текст повідомлення складається з полів, частина яких є обов’язковою. Деяких полів може не бути, але всі вони заздалегідь пронумеровані. Обов’язкові поля утримують інформацію, необхідну для правильної обробки повідомлення. Додаткова інформація у разі необхідності розташовується на опціонних полях (необов’язкових). Повідомлення звичайно передаються від одного учасника СВІФТ іншому, але, крім того, застосовуються ще системні повідомлення, які забезпечують взаємодію між користувачем і комунікаційною системою. Системні повідомлення використовуються для запиту відповідної інформації та отримання спеціальних звітів, для пошуку повідомлень у базі даних, для навчальних і тренувальних цілей.
Кожне повідомлення складається з чотирьох частин: заголовок, текст, посвідчення, закінчення. Заголовок має восьми- або одинадцятизначну адресу отримувача — банку або фінансової установи, код відправника, поточний п’ятизначний номер, а також тризначний код повідомлення з двозначним кодом-пріоритетом. Вид повідомлення визначається тризначним цифровим кодом. Його перша цифра відповідає категорії операцій. Так, переказ за дорученням клієнта позначається як 100, переказ за рахунок коштів банку — 200, переказ банку за рахунок третього банку — 202, підтвердження валютної угоди — 300. Для кодування повідомлень за документарним інкасо використовується категорія 4, для операцій з цінними паперами — 5, для акредитивних операцій — 7, для спеціальних повідомлень типу дебет-кредит-авізо і виписок за рахунками — категорія 9. Залежно від типу повідомлення відповідні поля заповнюються обов’язково, інші — за вибором, а деякі з них не повинні зовсім заповнюватись у тих або інших повідомленнях.
Для позначення валют використовується тризначний літерний код, установлений ISO. Дві перші літери визначають країну, а остання — валюту відповідної країни. Так, для позначення гривні України використовується код UAH. Усі повідомлення шифруються автоматично з уведенням до комунікаційної мережі, що забезпечує секретність інформації.
Ідентифікація банків здійснюється через посередництво BIC-кодів (Bank Identefier Codes), які є універсальною стандартною формою ідентифікації в телекомунікаційних повідомленнях і базуються на методиці, запропонованій СВІФТ своїм банкам-учасникам. BIC-код надається і банкам, які не вступили до СВІФТ і не працюють у його мережі, але бажають отримати код. Коди регулярно публікуються у довіднику кодів ідентифікації банків, який постійно оновлюється.
Якісне обслуговування з використанням системи стандартів означає збереження, приватність, точність, контрольованість і стабільність. Це визначає інтегральну надійність системи.
2. Відкриття та ведення валютних рахунків
Операції з іноземною валютою на території кожної держави здійснюються відповідно до її чинного законодавства. В Україні валютні операції регулюються Декретом Кабінету Міністрів «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» та низкою інших документів уряду і Національного банку, які визначають:
основні принципи здійснення валютних операцій;
види валют і валютних цінностей, які застосовуються в Україні;
права й обов’язки резидентів і нерезидентів відносно володіння, користування та розпорядження валютами і валютними цінностями на території України;
повноваження та функції українських органів валютного регулювання і валютного контролю.
Практично в усіх країнах світу операції з валютою здійснюються уповноваженими банками, тобто комерційними банками, які отримали ліцензії від своїх центральних банків на проведення операцій в іноземній валюті, включаючи банки з участю іноземного капіталу та банки, капітал яких повністю належить іноземним учасникам.
Для здійснення міжнародних розрахунків банки відкривають валютні рахунки. Валютний рахунок — це рахунок, який відкривається в комерційному банку для зберігання іноземної валюти і здійснення всіх видів банківських операцій. Порядок відкриття та ведення валютних рахунків у країнах регулюється чинним законодавством держави, нормативними актами центральних банків. Операції на рахунках здійснюються на підставі розрахункових документів установлених форм.
В Україні порядок відкриття та ведення валютних рахунків відбувається відповідно до Інструкції НБУ від 18 грудня 1998 р. № 527 «Про відкриття банками рахунків у національній та іноземній валюті».
Відкриття рахунків юридичним особам (підприємствам, які займаються зовнішньоекономічною діяльністю в Україні) передбачає подання в комерційний банк відповідного набору документів.
До них належать:
а) заява на відкриття поточного рахунку встановленого зразка, яку підписує керівник та головний бугалтер підприємства;
б) копія довідки про внесення підприємства до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, засвідчена нотаріально або органом, що видав відповідну довідку;
в) копія свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи в органі державної виконавчої влади, іншому органі, уповноваженому здійснювати державну реєстрацію, засвідчена нотаріально чи органом, який видав свідоцтво про державну реєстрацію;
г) копія належним чином оформленого положення про діяльність підприємства (статут);
д) картка з відбитком печатки та зразками підписів посадових осіб підприємства, яким згідно з чинним законодавством та відповідними документами надано право розпоряджатися рахунком та підписувати розрахункові документи. Зразки підписів та повноваження посадових осіб засвідчуються нотаріально;
е) клопотання підприємства до банку, в якому відкривається поточний рахунок із зазначенням місцезнаходження підприємства, його ідентифікаційного номера, номера основного поточного рахунку та банку, в якому він відкритий, а також податкового органу, в якому підприємство перебуває на обліку;
ж) довідка про реєстрацію в органах Пенсійного фонду України.
Банк приймає документи, перевіряє їх і оформляє відкриття рахунку клієнта на основі договору про розрахунково-касове обслуговування за валютними рахунками.
Надходження в іноземній валюті на користь підприємства, а також кошти, отримані в іноземній валюті на українській території, зараховуються на його рахунок в уповноваженому банку. Для цього паралельно відкриваються два рахунки:
розподільний рахунок для зарахування надходжень в іноземній валюті у повному обсязі;
поточний валютний рахунок для обліку коштів, які залишаються у розпорядженні підприємств після обов’язкового продажу частини експортної виручки.
На розподільному рахунку валютні кошти юридичних осіб після їх зарахування можуть перебувати не більше п’яти банківських днів. Саме з цього рахунку за українським законодавством 50% валютної виручки підприємств підлягають обов’язковому продажу на міжбанківському ринку, після чого другі 50% зараховуються на поточний валютний рахунок клієнта банку.
Кошти в іноземній валюті, які були зараховані на розподільний рахунок і не підлягають згідно з чинним законодавством України продажу, уповноважений банк зобов’язаний перерахувати на поточний рахунок клієнта також не пізніше п’яти банківських днів з моменту зарахування цих коштів на розподільний рахунок.
Поточний рахунок в іноземній валюті відкривається підприємству для проведення в межах чинного законодавства України в безготівковій та готівковій іноземній валюті розрахунків при здійсненні поточних операцій та для погашення заборгованості за кредитами в іноземній валюті.
На поточний валютний рахунок можуть зараховуватись суми в іноземній валюті, що надійшли як:
експортна виручка;
перерахування з поточних валютних рахунків інших українських підприємств;
перерахування з поточних валютних рахунків підприємств з іноземною участю, які зареєстровані на українській території, в оплату куплених у власників рахунків товарів;
внески та паї на оплату частки учасників у капіталі акціонерного товариства або спільного підприємства;
перерахування з-за кордону нерезидентом на рахунок резидента, який є посередником, для подальшого перерахування іншим резидентам — суб’єктам господарської діяльності, за дорученням яких на підставі договорів комісії, доручення, консигнації або агентських угод був здійснений продаж товарів (робіт, послуг);
інші суми, які використовуються й отримуються в межах валютних операцій, дозволених банку ліцензією.
Суми, що перебувають на поточних валютних рахунках, можуть бути за розпорядженням власника рахунку:
переведені за кордон у відповідній банківській формі за експортно-імпортними операціями власника рахунку;
перераховані на рахунки зовнішньоторговельних організацій для подальшого переведення за кордон в оплату товарів, що імпортуються;
перераховані на поточні рахунки інших українських і спільних підприємств за оплату товарів (послуг), які виробляються (надаються) цими підприємствами;
використані на оплату заборгованості за кредитом в іноземній валюті, на оплату банківських комісійних та поштово-телеграфних витрат, витрат, що пов’язані з відрядженнями, а також на інші цілі, які не суперечать ліцензії банку.
Уповноважені українські банки можуть відкривати поточні рахунки у національній валюті нерезидентам-інвесторам для здійснення ними інвестиційної діяльності на території держави. Іноземними інвесторами можуть бути фірми, банки та інші кредитні установи, міжнародні організації та окремі громадяни.
На поточний рахунок у національній валюті нерезидента-інвестора зараховуються кошти:
одержані від продажу іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України, що вносяться як іноземна інвестиція;
одержані у вигляді доходів (дивідендів) від здійснення інвестиційної діяльності в Україні;
повернуті в результаті припинення нерезидентом інвестиційної діяльності в Україні;
одержані в інших випадках, визначених чинним законодавством.
З поточного рахунку в національній валюті нерезидента-інвестора проводяться такі операції:
розрахунки, пов’язані з реінвестиційною діяльністю на території України;
придбання іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України для подальшого перерахування за кордон доходів, дивідендів від інвестиційної діяльності в Україні;
розрахунки з митними, податковими та іншими органами у випадках, передбачених чинним законодавством;
розрахунки з резидентами при здійсненні спільної інвестиційної діяльності;
сплата послуг уповноваженому банку, який обслуговує рахунок;
інші виплати, якщо вони не передбачені договорами (угодами, контрактами) про інвестиційну діяльність і не суперечать чинному законодавству України.
Уповноважені банки можуть відкривати поточні валютні рахунки також фізичним особам — суб’єктам підприємницької діяльності (резидентам), які здійснюють свою діяльність без створення юридичної особи. Поточний рахунок відкривається за режимом, який визначено для юридичних осіб — резидентів.
Висновок
Міжнародні розрахунки являють собою систему організації і регулювання платежів за грошовими вимогами й зобов'язаннями, які з'являються при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності між державами, фірмами, підприємствами і громадянами на території різних країн.Міжнародні розрахунки охоплюють зовнішню торгівлю товарами й послугами, а також некомерційні операції, кредити і рух капіталу між державами. Більша частина всіх міжнародних розрахунків здійснюється в процесі опосередкування міжнародних торгових угод. Основними суб'єктами міжнародних розрахунків являються експортери, імпортери й банки, що їх обслуговують. Вони вступають в певні відносини між собою з приводу руху товаросупроводжуючих документів і поточного оформлення платежів. При цьому головна роль в міжнародних розрахунках належить банкам. В сучасних умовах банки виступають не тільки в ролі посередників між експортерами й імпортерами. Вони виконують функції кредиторів, що фінансують зовнішньоторгові угоди, функції контролю, виступають також в ролі гарантів (в залежності від умов платежу). Банки можуть висувати свої вимоги до умов розрахунку і форм платежу, які експортери й імпортери зобов'язані приймати до уваги.Ступінь впливу банків в міжнародних розрахунках залежить від ряду факторів, частково від масштабів зовнішньоекономічних зв'язків країни, участі фірм і підприємств у зовнішньоекономічній діяльності, купівельної спроможності валюти, спеціалізації банків, їх фінансового становища і ділової репутації. Великий вплив на здійснення міжнародних розрахунків здійснює й загальний рівень розвитку кредитно-банківської системи і її інститутів в країні і регіонах країни.Цікаво й корисно знати деякі функції банків і їх послуги, надані підприємствам-суб'єктам ЗЕД. Це сьогодні:1) продаж і купівля для клієнтів іноземної валюти;2) надання позик в іноземній валюті;3) участь в інкасуванні платежів з-за кордону;4) участь в платежах клієнтів іноземним партнерам;5) ведення валютних рахунків клієнтів;6) ведення власних валютних рахунків у банках-кореспондентах за кордоном;7) надання послуг по документному акредитиву;8) облік переказних векселів, що підлягають оплаті за кордоном;9) надання клієнту комерційної інформації, що являє для нього інтерес: та інші. В даний час, в умовах становлення української банківської системи, що відповідає ринковим умовам, названі послуги не можуть бути надані суб'єктом ЗЕД в повній мірі. Тому українські фірми й підприємства, укладаючи зовнішньоекономічні угоди, повинні враховувати можливості свого банку, головне, вчитися правильно визначати валютно-фінансові умови контракту і, насамперед, форми міжнародних розрахунків. На стан міжнародних розрахунків впливає багато різних обставин, наприклад, економічні і політичні відносини між країнами; становище країни на товарних і грошових ринках; ступінь державного регулювання ЗЕД і його ефективність; валютне законодавство; міжнародні торгові правила і звичаї; стан платіжних балансів та ін. В зв'язку з цим систему міжнародних розрахунків можна розглядати як відносно самостійну, яка має свої особливості.По-перше, на відміну від внутрішніх, міжнародні розрахунки регулюються не тільки національними нормативними і законодавчими актами, але й міжнародними законами, банківськими правилами і звичаями. Наприклад, такими як Єдиний чековий закон, прийнятий Женевською вексельною конвенцією в 1930 р., Уніфіковані правила і звичаї для документарних акредитивів.По-друге, міжнародні розрахунки здійснюються в різних валютах. Тому, з одного боку, на їх ефективність впливає динаміка валютних курсів. А з другого боку, нормальне функціонування товарно-грошових відносин можливе тільки в умовах вільного обміну національної валюти на валюти інших країн. Інакше кажучи, найбільш ефективна участь тої чи іншої країни в міжнародному розподілі праці і міжнародних торгових розрахунках можливе тільки на основі конвертованої валюти. Як відомо, в даний час існують три групи валют:1) ВКВ - вільно конвертована (обмінна) валюта. Це валюта, яка вільно і необмежене міняється на інші іноземні валюти;2) ЧКВ - частково конвертована валюта (проміжна група). Це національні валюти, в яких використовуються валютні обмеження для резидентів і по окремих видах операцій;3) замкнута (неконвертована) валюта, яка функціонує в межах одної країни і не обмінюються на іноземні валюти. Обмінність національної валюти забезпечує:вільний вибір господарськими об'єктами найбільш вигідних ринків збуту і закупок в середині країни і за кордоном;більш активне залучення іноземних інвестицій і розміщення інвестицій за кордоном;стимулювання впливу іноземної конкуренції на підвищення ефективності, гнучкості й адаптації національних підприємств до середовища, що міняється;підтягування національного виробництва до рівня міжнародних стандартів по цінах, витратах, якості й асортименту;можливість здійснення міжнародних розрахунків в національній валюті.По-третє, особливістю міжнародних розрахунків являється й те, що в країнах з частково конвертованою валютою держава використовує певні валютні обмеження.Валютні обмеження являють собою законодавчу чи адміністративну заборону, лімітування і регламентацію операцій резидентів і нерезидентів з валютою й іншими валютними цінностями. Звичайно, валютні обмеження стають причиною негативних наслідків. Вони звужують можливості й підвищують витрати валютного обміну і платежів по зовнішньоторгових угодах. Однак вони об'єктивно необхідні.
Список використаної літератури:
1. Батрименко В. В. Інформаційно-комп’ютерні технології у сфері сучасних міжнародних розрахунково-кредитних відносин // Актуальні проблеми міжнародних відносин.– Вип. 36 (Ч. II), 2002.– С. 176–181.
2.Бак Н.А. Міжбюджетні відносини як складова бюджетного регулювання // Фінанси України. – 2005. – № 5. – С. 78-83.
3.Буряк П.Ю. Міжбюджетні відносини та перспективи формування місцевих бюджетів // Фінанси України. – 2001. – № 6. – С. 14-24.
4. Батрименко В. В. Інформаційно-комп’ютерні технології у сфері сучасних міжнародних розрахунково-кредитних відносин // Актуальні проблеми міжнародних відносин.– Вип. 36 (Ч. II), 2002.– С. 176–181.
5. Руденко Л. В. Організація міжнародних кредитно-розрахункових операцій в банках.– К.: Вид. центр“Академія”, 2002.
6. Заблоцька Р. Регіональний розвиток та регулювання електронного бізнесу в європейському співтоваристві // Актуальні проблеми міжнародних відносин.– Вип. 36 (Ч. II), 2002.– С. 168–170.
7. Скороходов A. Банковские IT-системы: проще система — больше прибыль? // Банковская практика зарубежом.– 2006.– № 2.– С. 54–57.
8. Петренко А. GRID як четвертий етап розвитку інформатизації // Дзеркало тижня.– 2007.– 3 берез.–С. 1, 13.