ЗМІСТ
ВСТУП 2
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНІ АСПЕКТИ ВИМІРЮВАННЯ РИЗИКІВ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ 4
1.1 Сутнісна характеристика ризиків підприємницької діяльності та їх класифікація 4
1.2 Методичні основи вимірювання ризиків підприємницької діяльності 10
РОЗДІЛ 2. ДІЯЛЬНОСТЬ ТА ХАРАКТЕРИСТИКА ТОВ "МАГНОЛІЯ" 24
2.1. Підприємець та його роль у прийнятті ефективного решения 18
2.2. Комплексна оцінка джерел ризиків ТОВ МаГНОЛІЯ
РОЗДІЛ 3. ЕФЕКТИВНІСТЬ ЗАХОДІВ МІНІМІЗАЦІЇ РИЗИКІВ В ДІЯЛЬНОСТІ ТОВ "МАГНОЛІЯ" 26
3.1. Аналіз ризиків сучасного торгового предприятия 20
3.2 Особливості розробки програми заходів щодо мінімізації ризиків підприємницької діяльності 15
ВИСНОВКИ 29
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 31

ВСТУП
Підприємництво завжди сполучене з невизначеністю економічної кон’юнктури, що випливає з мінливості попиту-пропозиції на товари, гроші, фактори виробництва, з багатоваріантності сфер застосування капіталів і розмаїтості критеріїв переваги інвестування коштів, з обмеженістю знань про області бізнесу та комерції і багатьох інших обставин. Під підприємницьким розуміється ризик, що виникає при будь-яких видах підприємницької діяльності, пов’язаних з виробництвом продукції, товарів і послуг, їхньою реалізацією; товарно-грошовими і фінансовими операціями; комерцією, а також здійсненням науково-технічних проектів.
Актуальність теми дослідження обумовлюється важливістю вивчення специфіки підприємницьких ризиків:
обставин та джерел виникнення зовнішніх ризиків в зовнішньому середовищі стосовно підприємницької фірми, де, відповідно, підприємець не може робити на них вплив, він може тільки передбачати і враховувати їх у своїй діяльності;
обставин та джерел виникнення внутрішніх ризиків в самій підприємницькій фірмі, де, відповідно, ці ризики виникають у випадку неефективного менеджменту, помилкової маркетингової політики, а також у результаті внутрифірмових зловживань;
умов реалізації основної задача підприємницької фірми – ризикувати свідомо, не переходячи ту грань, за якої можливе банкрутство фірми, при цьому необхідно розраховувати та виділяти припустимий, критичний і катастрофічний рівні ризику;
обставин реалізації рівнів правомірності підприємницького ризику, в якості яких можуть бути виділені: виправданий і невиправданий ризики – це є, можливо, найбільш важливий для підприємницького ризику елемент класифікації, що має найбільше практичне значення.
Метою курсової роботи є дослідження ризиків підприємницької діяльності, оцінка та розробка програми заходів щодо їх мінімізації.
У ході реалізації визначеної мети сформульовано такі основні завдання:
дати сутнісну характеристику ризиків підприємницької діяльності та їх класифікацію;
проаналізувати методичні основи вимірювання ризиків підприємницької діяльності;
охарактеризувати особливості розробки програми заходів щодо мінімізації ризиків підприємницької діяльності;
провести економічну діагностику діяльності ТОВ "Магнолія";
визначити та оцінити рівень впливу підприємницьких ризиків на результати діяльності підприємства;
дослідити перспективи розвитку ТОВ "Магнолія";
розробити заходи мінімізації підприємницьких ризиків у діяльності підприємства;
вибрати та обґрунтувати заходи щодо мінімізації прогнозних ризиків в діяльності ТОВ "Магнолія";
оцінити вплив запропонованих заходів на фінансову стійкість та прибутковість діяльності підприємства.
Об’єктом дослідження виступають ризики підприємницької діяльності.
Предметом досліджень курсової роботи є аналіз причин виникнення та вимірювання рівня підприємницьких ризиків діяльності ТОВ "Магнолія" у 2009–2012 роках та розробка методів мінімізації підприємницьких ризиків при плануванні розвитку підприємства.
Методи досліджень: проведення горизонтального (індексно-хронологічного) та вертикального (структурно-хронологічного) аналізу балансу та фінансової звітності підприємства, аналіз фінансових коефіцієнтів, програмно-математичне моделювання ефективності схем мінімізації підприємницьких ризиків в операціях підприємства, побудування алгоритмів та програм розрахунків на ПЕОМ (EXCEL-програми).
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНІ АСПЕКТИ ВИМІРЮВАННЯ РИЗИКІВ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
1.1 Сутнісна характеристика ризиків підприємницької діяльності та їх класифікація
Здійснення підприємницької діяльності нерозривно пов’язано з таким явищем як невизначеність, тобто об’єктивною неспроможністю спрогнозувати майбутні наслідки здійснення підприємством тієї чи іншої господарської операції із 100-відсотковою достовірністю [22, с. 325].
Невизначеність у процесі здійснення господарських операцій свідчить про наявність імовірності відхилення кінцевого результату від очікуваної величини. Таке відхилення може мати як позитивний, так і негативний ефект. У свою чергу, ймовірність виникнення будь-яких відхилень від очікуваного рівня фінансово-економічних показників та індикаторів заведено визначати як ризик, що дає змогу стверджувати таке. Невизначеність формує його сукупний ризик. Водночас сукупний ризик підприємства складається із системи окремих видів ризиків, що дає змогу сформулювати основні напрями моніторингу моделлю управління ризиками фінансово-господарської діяльності підприємства з метою мінімізації негативного впливу комерційних ризиків — відстежування ризиків:
за структурними підрозділами підприємства;
за основними (внутрішніми та зовнішніми) господарськими зв’язками підприємства;
за основними видами ризиків;
за центрами локалізації ризиків;
за ступенем взаємозв’язку та взаємозалежності окремих ризиків та центрів їх локалізації;
за впливом зовнішніх факторів ризику (які формують системний ризик за класифікацією Марковица) [22, с. 326].
Незважаючи на те, що все життя і діяльність людей відбувається в умовах невизначеності, яка породжує ризик, серед дослідників до сьогодні немає єдиної думки щодо визначення ризику.
Для підприємницького ризику вживаються визначення:
Ризик – це ймовірність загрози втрати підприємством частини своїх ресурсів, недоодержання доходів чи появи додаткових витрат у результаті здійснення певної виробничої і фінансової діяльності [25, с. 223].
Ризик – це ситуативна характеристика діяльності будь-якого виробника, що відображає невизначеність її результату і можливі несприятливі наслідки у разі невдачі [26, с. 54].
Наведені визначення показують багатоплановість ризику. Ми будемо дотримуватися такого.
Ризик – це об’єктивно-суб’єктивна категорія, яка пов’язана з подоланням невизначеності, випадковості і конфліктності в ситуації неминучою вибору й відображає ступінь досягнення очікуваною результату [29, с. 48].
У цьому визначенні варто звернути увагу на узагальнені ситуації, у яких може виявлятися ризик: невизначеність, випадковість і конфліктність. Немає цих ситуацій — немає і ризику. Під конфліктом може розумітися змагання, суперечка, воєнні дії, але стосовно підприємництва — конкуренція. Об’єктивність ризику полягає у тому, що він існує незалежно від суб’єкта, на якого він спрямований, суб’єктивність відбивається в його різній оцінці кожним індивідуумом.
У бізнесі давно зрозуміли, що підприємництва без ризику не буває. Більше того, ризик став однією зі складових успішного бізнесу, на який бізнесмени мають право відповідно до законодавства всіх цивілізованих країн.
Отже, ризик – це загроза втрати підприємством частини своїх ресурсів, недоотримання доходів або появи додаткових витрат у результаті здійснення конкретних видів діяльності. Ризик виникає внаслідок специфіки й особливостей ринкових і регулюючих механізмів, у тому числі певної свободи дій суб’єктів ринку, впливу факторів навколишнього середовища (його економічної, політичної, правової, технологічної, соціальної, екологічної та інших складових), суб’єктивних особливостей осіб, що приймають рішення тощо.
Ризик має місце тільки там, де може бути як мінімум два сценарії розвитку подій, відповідно – два і більше можливих альтернативних результатів. У ситуації, коли можливий тільки один результат, незалежно від того чи йде мова про втрати чи придбання, ризику немає, оскільки альтернатив немає.
Невизначеність і породжений нею ризик є невід’ємною частиною практично всіх прийнятих рішень в економіці та бізнесі. Вони існують об’єктивно, незалежно від того, приймають їх до уваги, чи ігнорують. І, як показує досвід, у наш час без урахування невизначеності та ризику вже не обійтися, їхнє ігнорування може стати гальмом розвитку конкретних суб’єктів господарської діяльності і всієї національної економіки.
Наслідком ризику є те, що прийняті рішення часто виявляються помилковими; вигоди – скромнішими, а витрати – більшими, ніж очікували. За помилки доводиться платити. Доводиться платити і за те, щоб застрахувати себе від помилок. Це є справедливим для всіх суб’єктів господарської діяльності – споживачів і виробників, покупців і продавців, і стає серйозним бар’єром на шляху до ефективного ринку, призводить до значних витрат сил, засобів, часу й енергії, неоптимального розподілу наявних ресурсів.
Однак, ризик варто розглядати і як рушійну силу підприємництва, можливість досягнення успіху тими, хто здатний ризикнути. Як показує вітчизняний і зарубіжний досвід, більшість з успішно працюючих підприємств зобов’язані своїми успіхами розробці і виведенню на ринок нових товарів, упровадженню нових методів виробництва і збуту, проникненню на нові ринки, хоча це і пов’язано з ризиком. Бездіяльність же в сфері бізнесу пов’язана з ризиком невикористаних можливостей.
Існування невизначеності під час прийняття управлінських рішень, а також ризику, що пов’язаний із їх виконанням, обумовлює необхідність формування адекватної системи виявлення, ідентифікації, оцінювання та нейтралізації відповідних ризиків у фінансово-господарській діяльності підприємства – моделі управління ризиками. Водночас ефективність моделі управління ризиками передбачає чітке усвідомлення основних функціонально-організаційних питань, пов’язаних із практичним використанням такої моделі, її впровадження потребує:
групування та локалізації господарських операцій за центрами формування ризиків з метою наступного їх аналізу;
виявлення та ідентифікації ризиків підприємства за видами його діяльності, а також відповідно до основних критеріїв, визначених корпоративною стратегією підприємства;
структурування сукупного ризику суб’єкта господарювання, а також виділення основних його видів (відповідно до специфіки та реалій фінансово-господарської діяльності підприємства);
обґрунтування використання фінансово-математичних моделей та методів кількісного оцінювання рівня ризику та підтримки управлінських фінансових рішень;
визначення доцільності використання окремих фінансових показників та коефіцієнтів для аналізу конкретного виду ризику;
визначення та зведення основних критеріїв прийняття управлінських фінансових рішень в умовах невизначеності;
формулювання критеріїв моніторингу ризику та оцінки результативності управління даним ризиком, групою ризиків.
Практична реалізація зазначених вище критеріїв спирається насамперед на систематизацію та структурування сукупного ризику підприємства за окремими видами ризиків як базових об’єктів управління з боку фінансового менеджера такого підприємства [35, с.127].
Об’єктивна необхідність дослідження та вивчення сукупного ризику підприємства пояснюється тим фактом, що будь-яка його операційна, інвестиційна та фінансова діяльність у ринковому середовищі здійснюється виключно в умовах загрози формування негативних (або ж неочікуваних позитивних) фінансово-економічних результатів – скорочення прибутків (формування збитків), падіння ринкової вартості підприємства або, у найгіршому випадку, оголошення неплатоспроможності підприємства із наступною його ліквідацією за процедурою банкрутства.
Це, у свою чергу, дає змогу говорити про існування своєрідних центрів формування ризиків (аналогічно до центрів затрат або центрів доходів підприємства), на основі яких можна структурувати три узагальнюючі рівні (напрями) центрів формування ризику (рис. 1.1). Загалом центр формування ризику підприємства – це системоутворююча сукупність факторів формування невизначеності в його підприємницькій діяльності під час здійснення господарських операцій у рамках операційної, інвестиційної та фінансової діяльності, їх якісних характеристик, а також визначення основних їх кількісних параметрів.
Формування класифікаційних ознак на основі наведеного вищеструктурування ризиків підприємства дає змогу виділити такі основні види (групи) ризиків:
операційний ризик, формування якого притаманне господарським операціям, які реалізуються в межах операційної діяльності підприємства;
інвестиційний ризик, формування якого притаманне господарським операціям, які реалізуються в межах інвестиційної діяльності підприємства;
фінансовий ризик, формування якого притаманне господарським операціям, які реалізуються в межах фінансової діяльності підприємства.

Рис. 1.1. Місце ризиків в організаційній структурі управління підприємством
Відповідно, сукупний ризик підприємства відповідатиме сумарній величині ризиків за кожним центром (напрямом) їх формування – операційного, інвестиційного та фінансового ризиків. Так, операційні ризики формуються як наслідок прийняття управлінських рішень, пов’язаних із здійсненням основної діяльності, у тому числі господарські операції у виробничій сфері, у постачанні сировини, збуті готової продукції, розміщенні активів. У свою чергу, інвестиційний ризик отримання збитків формується під час здійснення сукупності господарських операцій з придбання та продажу довгострокових (поточних) фінансових інвестицій, які не є еквівалентами грошових коштів. Відповідно, сукупність управлінських рішень щодо покриття потреби підприємства у капіталі для фінансування операційної та інвестиційної діяльності та формування структури капіталу підприємства пов’язана із формуванням фінансових ризиків.
Отже, діяльність усіх господарських суб’єктів сполучена з наявністю ризику. Це визначається самим існуванням і розвитком господарського процесу. Присутність ризику як обов’язкового атрибута економічного процесу є об’єктивним економічним законом. В умовах ринкової економіки не можливо управляти підприємством без урахування впливу ризику, а для ефективного управління важливо не тільки знати про його присутність, а і правильно ідентифікувати конкретний ризик. З цього погляду, дана класифікація являє собою практичний інтерес для організації і управління фірмою в умовах ринкової економіки.
1.2 Методичні основи вимірювання ризиків підприємницької діяльності
Доцільність прийняття конкретного управлінського рішення, у природі котрого закладений визначений ступінь ризику, може бути виявлена шляхом його аналізу й оцінки. Це означає, що для ефективного управління необхідно не тільки знати про можливий підприємницький ризик і зробити його якісний аналіз, а і необхідно оцінити його, визначити його ступінь.
Кількісна оцінка підприємницького ризику є доповненням до якісної. При її наявності керуючий суб'єкт спроможний досягти максимуму ефективності в процесі управління фірмою.
Кількісна оцінка підприємницького ризику особливо важлива, коли існує можливість вибору конкретного управлінського рішення із сукупності альтернативних варіантів. Ситуація, при якої суб'єкт, що хазяйнує, знаходиться перед проблемою вибору одного з двох напрямків розвитку фірми з різною економічною ефективністю від їхньої реалізації не завжди вирішується на користь того напрямку, що має більший ефект (менші витрати і великі результати) у порівнянні з іншим. Важливе місце при ухваленні рішення про вибір приділяється і шансам на успішну реалізацію кожного з варіантів. Таким чином, можлива і ситуація, коли для підприємства буде доцільно прийняти рішення про розвиток по варіанту, економічний ефект від реалізації якого буде менший, але при цьому шанси на успіх великі (тобто ступінь ризику по даному варіанту буде меншим в порівнянні з іншим).
При прийнятті будь-якого управлінського рішення економічна ефективність від його реалізації повинна бути скоригована на ступінь ризику його досягнення. Аналіз підприємницьких ризиків доцільно проводити по декількох основних напрямках, наявність яких обумовлено:
специфічними особливостями безпосередньо суб'єкта, що займається підприємницькою діяльністю;
особливостями зовнішнього середовища, у якому він функціонує, і який знаходиться в процесі постійного розвитку [34, с. 31-46].
Присутність ризику в підприємницькій діяльності означає, що для її ефективного проведення необхідна наявність попередньо розроблених і реальних планів розвитку фірми з урахуванням ймовірного характеру проходження подій. З цією ціллю проводиться якісний і кількісний аналіз ризиків.
Виправданий ризик – це об'єктивно існуючий елемент системи функціонування підприємств в умовах ринкової економіки. Імовірнісний характер економічних рішень, прийнятих в умовах ринкової економіки, може бути виявлений лише за допомогою визначених методів аналізу ризиків і їхнього впливи на діяльність фірми. Пошук такого рішення з можливої множини, яке б містило лише виправданий ризик, є однієї з основних задач якісного і кількісного аналізу ризику.
Ринкова економіка, що характеризується наявністю невизначеності, можливістю вибору для суб'єктів підприємницької діяльності одного або декількох напрямків розвитку із сукупності альтернативних напрямків, а також їхньою зацікавленістю в кінцевих результатах і можливістю самостійно приймати господарські рішення обумовлюють наявність ризикованих ситуацій. Цілі, що фірма ставить перед собою на конкретному етапі свого розвитку, так чи інакше входять у суперечність із можливим ризиком, що буде супроводжувати її на шляху їхньої реалізації. Розв'язати це протиріччя можливо лише за умови управління ризиком.
Для прийняття рішення потрібно знати величину (ступінь) ризику, що виміряється двома критеріями:
середнє очікуване значення (математичне очікування);
коливання (мінливість) можливого результату.
Середнє очікуване значення (/) – це середньозважене значення величини події, що зв’язана з невизначеною ситуацією.
/, (1.1)
де Хі – значення випадкової величини.
Середнє очікуване значення вимірює результат, який ми очікуємо в середньому.
Середня величина (/) являє собою узагальнену кількісну характеристику і не дозволяє прийняти рішення на користь якого-небудь варіанта вкладення капіталу.
Коливання можливого результату являє собою ступінь відхилення очікуваного значення від середньої величини.
Для цього на практиці звичайно застосовують два близько пов’язаних критерії: "дисперсію" і "середньоквадратичне відхилення".
Дисперсія – середнє зважене з квадратів відхилень дійсних результатів від середніх очікуваних.
/. (1.2)
Середньоквадратичне відхилення – це корінь квадратний з дисперсії.
Він є іменованою величиною і вказується в тих же одиницях, у яких виміряється ознака, що варіює:
/. (1.3)
Дисперсія і середньоквадратичне відхилення служать мірами абсолютного коливання і вимірюються в тих же фізичних одиницях, у яких вимірюється ознака, що варіює. Для аналізу звичайно використовується коефіцієнт варіації.
Коефіцієнт варіації являє собою відношення середньоквадратичного відхилення до середньої арифметичної і показує ступінь відхилення отриманих знань:
? = ? / М чи /. (1.4)
Коефіцієнт варіації – відносна величина. Тому на його розмір не впливають абсолютні значення досліджуваного показника.
За допомогою коефіцієнта варіації можна порівнювати навіть коливання ознак, виражених у різних одиницях виміру. Коефіцієнт варіації може змінюватися від 0 до 100%. Чим більший коефіцієнт, тим сильніше коливання.
В економічній статистиці встановлена така оцінка різних значень коефіцієнта варіації:
До 10% - слабке коливання;
До 10-25% - помірне;
Понад 25% - високе.
Відповідно, чим вище коливання, тим більший ризик.
За допомогою статистичного методу оцінки ризику можна оцінити не тільки ризик конкретної угоди, а й підприємницької фірми в цілому за певний проміжок часу [32, с. 105-111].
Таблиця 1.1 Ризиковані області діяльності фірми
Області діяльності фірми
Абсолютної стійкості
Нормальної стійкості
Нестійкий стан
Критичний стан
Кризовий стан

Області ризику
Безризикова область
Область мінімального ризику
Область підвищеного ризику
Область критичного ризику
Область недопустимого ризику

Максимальні втрати
Повна відсутність втрат
Чистий прибуток
Розрахунковий прибуток
Валовий прибуток
Виторг від реалізації і майно фірми

Ступінь ризику ?
0
0-25
25-50
50-75
75-100

Якщо для оцінки ризику немає достатніх статистичних даних або є сумнів у їхній вірогідності, можна застосувати метод, що використовує досвід і інтуїцію фахівців. Такі методи називаються евристичними методами або методами експертних оцінок і реалізуються шляхом обробки думок професіоналів. Експертні оцінки можуть здійснюватися як за бальною системою, так і в конкретних кількісних показниках.
РОЗДІЛ 2. Загальна характеристика ПП МАГНОЛІЯ
2.1. ДІЯЛЬНОСТЬ ТА ПП «МАГНОЛІЯ»
ПП «Могнолія» – це підприємство роздрібної торгівлі.
Дане підприємство розташоване в м. Ладижин по вул. Процишина,14.
У середньому обсяг реалізованих товарів за місяць складає – 6523 асортиментних позицій.
Статутний фонд підприємства сформований із внесків чотирьох засновників і складає 800000 грн. Розрахунки з персоналом підприємства проводяться щомісяця і відповідають встановленим посадовим окладам, участь у розподілі прибутків не передбачається.
Підприємство розташоване у орендованому приміщенні, яке має площу 500м2 . До нього входять – торговельний зал, приміщення для підготовки товарів для продажу, підсобні приміщення, кабінети директорів та інші адміністративні приміщення, коридори, вентиляції, гараж. Для роботи використовується власний транспорт.
Приватне підприємство «Магнолія» створена та працює на підставі закону України “Про господарські товариства” від 21.07.03 р. Має статут. Засновниками підприємства є дві фізичні особи, стосунки між якими регламентовані в установчому договорі. Статутний фонд підприємства складається із внесків засновників, загальні пайові внески яких відповідно складають:
Єсіна О.О.
400000 грн.

Стрільчук Ю.О.
400000 грн.


Прибуток від діяльності підприємства розподіляється пропорційно внескам у статутний фонд. Вищим органом керівництва є збори засновників. На підприємстві працюють за наймом 51 особа, розрахунки з якими проводяться щомісячно. Додаткове стимулювання залежить від індивідуального внеску кожного робітника, його обсяг визначається зборами засновників та результатами поточної роботи.
/
Приватне підприємство «Магнолія» реалізує населенню продовольчі та промислові товари і надає певні послуги (нарізка, зважування, упакування товарів). В нас Ви зможете придбати товари на будь-який смак, отримати консультацію стосовно різних властивостей наших товарів. Наш асортимент постійно оновлюється, що задовольнить смак навіть найвибагливішого покупця.
2.1. Підприємець та його роль у прийнятті ефективних рішень
При прийнятті рішень, пов'язаних із ризиком, підприємець має враховувати об'єктивні і суб'єктивні чинники. Саме підприємець приймає рішення, що з ризиком, включають такі властивості, як оригінальність мислення рівень тревоги, агресивність, самостійність, екстравертність чи інтровертивність, егоїзм та інших. Більшість психологів вважає, що схильність до ризику або його заперечення є властивостями особистості. Ставлення до ризику визначається переважно умовами обстановки чи деякими індивідуальними і психологічними особливостями людини, наприклад такі як агресивність або рівень тривоги, стресу. Разом з цим психологічні засвідчили, більшість інших чорт особистості, наприклад егоїзм, конформізм тощо. не впливають бути прийнятим рішень, що з ризиком.
При прийнятті рішень, пов'язаних із ризиком, підприємці, здатні висувати кілька альтернативних рішень, зазвичай мають такі риси, як віра у власні сили, велика стійкість до стресу, розпорядження про зовнішнє оточення (екстравертність): інші протилежні властивості: непевність у собі, невисока стійкість до стресу, інтровертивність (розпорядження про внутрішні мотиви) сприяють виробленні кількох альтернативних рішень.
Щоб організувати у сучасних умовах дохідну справу, підприємець повинен мати хорошу професійну підготовку, мати необхідні знання у сфері економіки, психології, політики, юриспруденції, організації виробництва та праці, вміти працювати з вченими, фахівцями з маркетингу, з власниками капіталу. Він універсальний в діловому світі. Західні однак фахівці вважають таких людей кольором нації, діловим потенціалом країни.
При прийнятті рішень можуть відбуватися інформаційні перевантаження. Насичений потік відомостей про оточуючої обстановці іноді Демшевського не дозволяє розібратися з ними потрібні терміни. Нестача інформації є типовою, нормальної ситуацією принятияярешений, що з ризиком отримання необхідних результатів. Інформаційні перевантаження блокують роботу з ухвалення рішень, призводять до її ускладнення.
Рішення - основа управління, вибір кращого способу дій з кількох можливих. Під оптимальним розв'язанням слід розуміти таке, що є між хорошим найкращим. Оптимальне розв'язання має відповідати умовам виробництва, бути придатним і прийнятним до роботи, і навіть забезпечувати малу ступінь ризику і досягнення проектних результатів. Оптимальне рішення - це головного результатт свого труда підприємця.
Прийняття рішення - запорука успіху діяльності підприємця, бо вона істотно знижує рівень ризику і дозволяє їм отримати високий кінцевий результат. Прийняття управлінського рішення має підпорядковуватися правилам, основні з яких було сформульовано американським соціологом М.Рубинштейном.
1. Перш ніж вникати у деталі, намангайтесь скласти уявлення проблеми в цілому.
2. Не приймайте рішення, доки розгляньте можливі варіанти.
3. Сумнівайтеся - навіть дуже узвичаєні істини мають викликати недовіру, не бійтеся відводити их.
4. Намагайтеся подивитись вартісну перед вами проблему із найрізноманітніших точок зору, навіть якщо шанси на успіх здаються минимальными.
5. Шукайте модель чи то аналогію, яка допоможе вам краще зрозуміти сутність розв'язуваної проблеми. Використовуйте діаграми і схеми. Вони дозволять схопити складну і велику проблему буквально одним оглядом.
6. Давайте якнайбільше питань собі і привабливий партнерам. Правильно це запитання може іноді радикально змінити зміст відповіді.
7. Не задовольняййтеся першим рішенням, яке приходить на думку. Намагайтесь знайти його слабкі місця. Спробуйте знайти інші вирішення проблеми і порівняйте їх з першими.
8. Перед прийняттям свого рішення поговоріть з кимось про свої проблеми.
9. Не нехтуйте своєю інтуїцією. Провідна роль логічного мислення в аналізі проблем, що не підлягає сумніву, але не можна применшувати і значення інтуиції.
2.2 Проводячи комплексну оцінку діяльності в умовах ризику, необхідно не тільки встановити всі джерела ризиків, а й виявити, які джерела домінують. При цьому всі можливі втрати за ознакою впливу на діяльність фірми доцільно класифікувати на визначальні і побічні (непрямі). Крім того, слід виділити випадкові складові втрат, тобто ті, розрахунок яких найскладніший через високу невизначеність, наприклад, зростання цін в умовах низької інфляції.
Ризик, як уже наголошувалося, може вимірюватися в абсолютних і відносних величинах. В абсолютному вираженні ризик може бути виміряний величиною прогнозованих втрат (збитків), а у відносному вираженні він може бути визначений як величина збитків, віднесена до певної бази. База може бути обрана безпосередньо самою фірмою. Це можуть бути витрати на виробництво, вартість основних виробничих фондів, активи підприємства, прибуток, чисельність персоналу і т. п. Основна вимога в цьому методі – всі ризики мають бути оцінені одним способом.
На практиці, визначаючи величину ризику в абсолютному вираженні, використовують спрощений підхід. Його сутність у тому, що оцінюється ступінь впливу ризику на основні показники роботи фірми. Після цього робиться висновок про доцільність прийняття даного ризику і здійснення даного виду діяльності.
Розрахунок абсолютного значення ризику (абсолютного рівня втрат) можна зробити за формулою:
Wi = Pi*p, (1.5)
де Wi – абсолютне значення ризику за і-м параметром,
Рі – планове значення і-го параметра при успішному результаті,
р – розрахункове значення ступеня ризику.
Перевагою даного методу є те, що як і-й показник параметра Рі, можна використовувати широкий спектр показників, за якими фірма прогнозує збитки у разі реалізації певних ризиків.
Аналогічно може бути зроблений розрахунок абсолютного рівня неризикової частини:
Li = Pi * (1 – р), (1.6), де Li – величина частини, що не піддається ризику і-го параметра, або
Li = Pi – Wi. (1.7)
На практиці часто виникають ситуації, коли недостатньо знати лише величину ризику в абсолютному вираженні, а його значення необхідно порівняти з певними показниками, що характеризують діяльність фірми, але вираженими в різних одиницях і тому в абсолютному вираженні непорівнянними. У цьому випадку застосовують відносну оцінку ризику.
Розрахунок ризику у відносному вираженні може бути зроблений за формулою:
Ri = Li / Pi, (1.8)
де Ri – відносне значення ризику за і-м параметром.
Незадоволеність фірми у високому значенні ризику в абсолютному і відносному вираженні, розрахованим за формулами (1.6)-(1.8), є однією з головних причин усвідомленого прийняття нею ризику, а в ряді випадків її відмови від заняття даним видом діяльності або спонукальним мотивом для внесення змін у стратегію свого розвитку [40, с. 70-71].
РОЗДІЛ 3. ЕФЕКТИВНІСТЬ ЗАХОДІВ МІНІМІЗАЦІЇ РИЗИКІВ В ДІЯЛЬНОСТІ ТОВ "МАГНОЛІЯ"
При аналізі напрямків розвитку компанії було виявлено, що найбільш перспективними є ринки виконання будівельних робіт під замовлення, а також продаж будівельних об’єктів, збудованих фірмою.
Отже, сформулюємо ці два напрямки як проекти розвитку підприємства:
проект розширення асортименту товарів та послуг підприємства шляхом включення до нього виконання будівельних робіт під замовлення. Метою проекту є задоволення споживачів м. Києва та Київської області у якісних будівельних роботах;
проект розширення асортименту товарів та послуг підприємства шляхом включення до нього продаж об’єктів, побудованих фірмою. Метою проекту є задоволення потреб споживачів м. Києва та Київської області у купівлі будівельних об’єктів.
Для реалізації проектів розвитку підприємства необхідно залучити інвестиційні кошти, для чого необхідно підготувати матеріали по інвестиційній привабливості підприємства ТОВ "Магнолія".
Як показав аналіз структури основних фінансових ризиків в діяльності ТОВ "Магнолія", основною проблемою підприємства є недостатній рівень власного капіталу для забезпечення фінансової стійкості вхідних та вихідних грошових потоків при виконання будівельно-монтажних послуг.
Стратегічними напрямками нарощування власного капіталу для ТОВ "Магнолія" можуть бути наступні:
По-перше, зростання статутного фонду за рахунок додаткового інвестування капіталу засновниками господарського товариства.
Економічна діагностика діяльності ТОВ "Магнолія" показала, що засновники – виконавчі керівники підприємства у повному розмірі використовують прибуток підприємства для нарощування обсягу власного капіталу. Таким чином, тільки підняття прибутковості діяльності підприємства може частково вирішити цю проблему.
До того ж, необхідний рівень власного капіталу становить не менше 6 млн.грн. при наявному рівні 2012 року – 1,3 млн.грн. (з них статутний фонд – 18,5 тис.грн.).
По-друге, залучення інвестицій, тобто реорганізація товариства з обмеженою відповідальністю в акціонерне товариство і випуск акцій на суму 6 млн.грн.
Для обґрунтування такого напрямку необхідне виконання прогнозування доходності акцій та доказів для інвесторів про прогнозну прибутковість акцій на рівні не менш альтернативної (16% річних – по банківським депозитам). Аналіз рентабельності власного капіталу (рівня 1,3 млн.грн.) по чистому прибутку після оподаткування у 2012 році показав рівень 231,4%. Тобто при нарощувані власного капітала до рівня 6,0 млн.грн. розрахункова рентабельність власного капіталу акціонерів становитиме не менше 50,0% річних, що є інвестиційно привабливим показником для майбутніх акціонерів реорганізованого товариства.
При реорганізації товариства з обмеженою відповідальністю в акціонерне товариство за засновниками залишиться пакет на суму 1,3 млн.грн., що становить 21,7 % від суми майбутнього статутного фонду, тому для отримання блокуючого пакету акцій (25,1%) їм буде необхідно додатково внести 210 тис.грн.
По-третє, випуск облігацій товариства для додаткового залучення довгострокового позикового капіталу можливий на суму не більше 25% від статутного фонду, тому ця операція доцільна тільки після реорганізації товариства з нарощенням статутного фонду. Для мінімізації підприємницьких ризиків без реорганізації товариства з обмеженою відповідальністю у акціонерне товариство з можливою втратою контрольного пакета на право управління підприємством необхідно виконати реінжиніринг процесів управління позиковими коштами та дебіторською заборгованістю. Стратегічні напрямки реінжинірингу процесів управління позиковими коштами та дебіторською заборгованістю для ТОВ "Магнолія" є наступними:
1. Дебіторська заборгованість повинна бути реорганізована в вексельну заборгованість з використанням векселів, авальованих банками, що приведе до зниження суми дебіторської заборгованості на 12–14% за рахунок дисконту на банківське авалювання векселів.
Отримані векселі можуть бути використані як для прямих розрахунків з кредиторами по кредиторській заборгованості, так і для отримання в комерційних банках "вексельного кредиту" на конкурентних умовах максимуму прибутковості (варіант застави векселів, покупки банком векселів чи факторингу векселів). Отриманий "вексельний кредит" може бути використаний для погашення "касових розривів" у вхідних та вихідних планових грошових потоках та зменшення ризику втрати власного капіталу на погашення "касового розриву" (фінансове банкрутство підприємства).
2. Кредиторська заборгованість, переоформлена довгостроковими векселями у вигляді прикриття довгострокового комерційного кредиту, повинна бути реорганізована у балансі підприємства з поточної заборгованості підприємства у довгострокову та прирівняна до інвестованого капіталу підприємства.
3.1 Аналіз ризиків сучасного торгового предприятия
Збільшення прибутку торгового підприємства сприяє зростанню продажу товарів, обумовлений зростанням кількості нових покупців, обсягів покупок постійними клієнтами, зниженням цін, і вартості самого процесу реализации.
В свою чергу така можливість приросту товарообігу залежить від рівня організації торгівлі, ступеня впровадження маркетингу, ефективності управлінських решень.
Діяльність торгового підприємства має бути спрямована до зростання прибутків як своїх, так й постачальників товарів. Якщо в однієї чи іншого Підприємства є дві-три пропозиції продаж чи купівлю товарів за однаковою ціною, як правило, вибирається пропозиція того підприємства, з котрим встановлено тісні контакти господарського співробітництва, що у минулому неодноразово справляло при вирішенні виникаючих негараздів у процесі виробництва, постачання російської та реалізації продукції.
Сучасная економічна теорія і практика ризик розглядає як із чинників формування прибутку. У цьому певна частина прибутку є винагородою за готовність іти з ризиком і поза ефективне керівництво.
Перша частина розуміння взаємодії прибутків і ризику належить до періоду становлення нових економічних відносин, нових відкриттів, створення підприємств (фірм), заняття новими видами діяльності, вдосконалення товарної політики, поліпшення асортиментної структури товарооборота.
Кожному виду господарської діяльність притаманні свої ризики, зумовлені призначенням, цільовими установками, функціональними залежностями і особливостями здійснення окремих операцій цього виду деятельности.
Сутність комерційного ризику визначається специфікою комерційної діяльності, яка характеризується як цілеспрямована діяльність, враховує вимоги ринку пов'язана з пошуком, вибором, просуванням товарів - від виробників до споживачам та їх реализації.
Щоб звести невизначеність під час здійснення комерційної діяльності до мінімуму, необхідно вибрати що напрям варіанта інвестування, яке дозволить отримати результати.
Верогідність отримання від здійснення ризикового проекту залежить від становища самого підприємства, яке здійснює ризикову діяльність, та його на ризик, від становища підприємств-конкурентів, від активності і ефективності діяльності партнерів, і контрагентів на рынке.
Готовність підприємства на ризик характеризується такими групами показників: ліквідністю, платоспроможністю, фінансової сталістю, рентабельністю, комерційної активністю.
Основной шлях подолання невизначеності у межах обраного варіан та стратегії - диверсифікація ризику у пріоритетних напрямках диверсифікації діяльності; розподіл ризику між фирмами-участниками товароруху; закупівля необхідного товару в кількох постачальників, передача ризику до страхової компанії.
Коммерційна діяльність торгових підприємств є сукупністю окремих комерційних угод. Відомі такі види ризиків, характерні для комерційної угоди: ризики, пов'язані з надійністю і становищем постачальника на ринку; упорядкуванням договорів і формуванням договірних зобов'язань (договірної ризик); реалізацією товарів над ринком (встановленням продажною ціни, визначенням часу продаж і т. буд.); перевезенням товарів (транспортний ризик); платоспроможністю покупця; коливаннями валютного курсу; зберіганням товарів; організацією роботи підприємства міста і ставленням працівників до сделке.
Комерційна угода може стати ефективною, якщо вона задовольняє наступним вимогам: прийнятні витрати, терміни постачання; є явна перевага бажаних результатів над небажаними; вона сприяє усіх відомих обмеженням і ув'язана з минулим і може бути продовжена в маутньому.
Формуючи стратегію торгового підприємства з досягненню певних розмірів прибутку, необхідно розглядати його як пасивно отримані доходи. Прибуток, зароблений завдяки ініціативи, є наслідком інновацій, відсутності страху перед ризиком, раціонального використання коштів, далекоглядної русифікаторської політики щодо заборгованності.
Зарубежные фахівці (І. Шумпетер, Андре Бабо та інші.) виділяють чотири типи інновацій, що породжують прибуток. Що стосується торговельного підприємствітакими типами будуть:
1) реалізація нових товарів, товарів з вищими якісними характеристиками у порівнянні з раніше реалізованими вирбами;
2) освоєння нового рынку;
3) впровадження методів продажів, надання додаткових послуг, часом з'являтимуться нові джерела поставки товарів;
4) організаційно-управлінські нововведення. За наявності інновацій першого типу приріст прибутку забезпечується одночасним розширенням обсягу реалізації і вищої нормою прибутку на ціні нового товару.
Другий тип інновацій не супроводжується зростанням норми прибутку (а можливе навіть зниженням її), але створює умови збільшення маси прибутку завдяки зростанню товарооббігу.
Третий тип інновацій вимагає тонкого вибору однієї з наступних стратегій: або знизити ціну за незначного зниження собівартості виробництва та реалізації товару для такого зростання продажів (при еластичності попиту товар за ціною вище, що дозволить збільшити масу прибутку; або змінювати ціну продажів, тоді прибуток зросте через збільшення норми підприємницького доходу.
Результатом впровадження інновацій в організаційно-управлінської сфері має стати зростання продуктивності праці, прискорення оборотності запасів, підвищення ефективність використання всіх ресурсів, зниження витрат оббігу.
При прийнятті рішення про інвестиції необхідно визначити можливий прибуток, очікуваний прибуток, який служить вимірником доцільності такого кроку.
Результатом інвестиційних проектів може бути короткостроковий і довгостроковий очікуваний прибуток.
3.2 Особливості розробки програми заходів щодо мінімізації ризиків підприємницької діяльності
Важливу роль у системі управління ризиком відіграє правильний вибір заходів попередження і мінімізації ризику, які загалом визначають її ефективність.
Зауважимо, що у світовій практиці існує безліч різних і досить оригінальних шляхів та способів зниження ризику – від традиційного страхування майна або використання венчурних фірм, бізнес яких ґрунтується на комерційному освоєнні нововведень (науково-технічних розробок з можливими негативними наслідками), до системи заходів щодо попередження зловживань персоналом у банківській сфері. Проте аналіз різних методів зниження ризику показує, що більшість їх стосується окремих випадків ризиків. Тому розглянемо найважливіші для практичного використання – універсальні методи зниження ризику [26, с. 106].
Управління ризиком покликане забезпечити оптимальне для підприємця співвідношення прибутку (приросту ринкової вартості) та ризику, його прийнятний (допустимий) рівень. Необхідною умовою для розв'язання проблеми ризику є чітке усвідомлення цілей діяльності фірми. Виходячи з конкретних цілей, повинні виконуватись збір, обробка та аналіз інформації про зовнішнє середовище, про внутрішні показники фінансової, виробничої, комерційної діяльності фірми в минулому та в поточному періоді, здійснюватися прогнози щодо майбутнього.
На підставі аналізу літературних джерел розроблена узагальнена блок-схема процесу управління ризиком. Методика аналізу та управління ризиком, наведена на рис. 1.2, є одним з важливих елементів у спектрі проблем, пов'язаних з теорією та практикою управління ризиком у бізнесі.
В результаті ґрунтовного якісного та кількісного аналізу суб'єкт прийняття рішення, спираючись на отримані дані, обирає один із засобів або суперпозицію засобів управління ризиком:
уникнення;
попередження;
прийняття (збереження чи навіть збільшення);
зниження ступеня ризику (оптимізація).
Зупинимося побіжно на окремих засобах (методах) управління ризиком.
Прийняття (збереження чи збільшення) ступеня ризику – це залишення ризику за менеджером, тобто на його відповідальність. Вкладаючи кошти в певну справу, менеджер має бути впевненим, що є змога покрити можливі збитки або що вони йому майже не загрожують.
Способи (методи) зниження ступеня ризику можна поділити на зовнішні та внутрішні.
/
Рис. 1.2. Узагальнена блок-схема процесу управління ризиком
Природно, що коли б у суб’єкта прийняття рішення була більш повна інформація, він міг би зробити кращий прогноз й знизити ступінь ризику. Це робить інформацію товаром, за який менеджери (інвестори) згодні платити великі гроші. А коли так, то вкладення капіталу в інформацію необхідно оцінювати. Приймаючи рішення щодо обрання способу управління ризиком, слід враховувати насамперед можливий рівень збитків та ймовірність реалізації певного типу ризику (табл. 1.2).
Таблиця 1.2
Градація ймовірностей / рівня збитків (грн.)
Близька до нуля
Низька
Невелика
Середня
Велика
Близька до одиниці

Незначні (від 0 до А1)
Прийняття ризику
Прийняття ризику чи створення резервів (запасів)

Малі (від А1 до А2)
Створення резервів, запасів

Помірковані (від А2 до А3)
Створення резервів, запасів
Зовнішнє страхування чи (і) розподіл ризику
Уникнення ризику

Середні (від А3 до А4)
Зовнішнє страхування чи (і) розподіл ризику
Уникнення ризику

Великі (від А4 до А5)
Зовнішнє страхування чи розподіл ризику
Уникнення ризику

Катастрофічні (>А5)
Зовн. страхування чи (та) розподіл ризику
Уникнення ризику


Природно, що кожна компанія може прийняти свою градацію рівнів збитків та ймовірностей збитків на підставі досліджень та експертних оцінок і будувати свою таблицю рішень. Підкреслимо, що в реальному житті доцільно використовувати поєднання окремих способів зниження ризику, комбінуючи зовнішні та внутрішні методи оптимізації ризику [21, с. 123-125].
ВИСНОВКИ
У ході реалізації поставленої мети сформульовано ряд висновків загальнотеоретичного і прикладного характеру.
1. Невизначеність і породжений нею ризик є невід’ємною частиною практично всіх прийнятих рішень в економіці та бізнесі. Ризиком є загроза втрати підприємством частини своїх ресурсів, недоотримання доходів або появи додаткових витрат у результаті здійснення конкретних видів діяльності. Наслідком ризику є те, що прийняті рішення часто виявляються помилковими; вигоди – скромнішими, а витрати – більшими, ніж очікували.
2. Присутність ризику в підприємницькій діяльності означає, що для її ефективного проведення необхідна наявність попередньо розроблених і реальних планів розвитку фірми з урахуванням ймовірного характеру проходження подій.
3. Важливу роль у системі управління ризиком відіграє правильний вибір заходів попередження і мінімізації ризику, які загалом визначають її ефективність. У результаті ґрунтовного якісного та кількісного аналізу суб’єкт прийняття рішення, спираючись на отримані дані, обирає засоби управління ризиком: уникнення, попередження, прийняття (збереження чи навіть збільшення), зниження ступеня ризику (оптимізація).
4. Під час проведення економічної діагностики було виявлено, що ТОВ "Магнолія" постійно знаходиться на межі загальної неплатоспроможності, традиційне покриття дебіторською заборгованістю кредиторської заборгованості у підприємства не реалізується, готівкових коштів постійно не вистачає, а їх рівень потрібно підняти в 2-3 рази. Єдиним джерелом оборотної діяльності ТОВ "Магнолія" є поточні залучені кошти, що може стати причиною банкрутства. Підприємство є небезпечно фінансово залежне від зовнішнього фінансування. Але, у 2012 році, враховуючи суттєве зростання власного капіталу за рахунок прибутку, підприємство перейшло на інтенсивний стиль розвитку, тобто відносне зростання рівня чистих доходів супроводжується відносним зниженням рівня витрат.
5. На основі даних проведеної економічної діагностики визначено рівень найбільш критичних для підприємницької діяльності ТОВ "Магнолія" фінансових ризиків - неплатоспроможності, втрати фінансової стійкості та загального банкрутства підприємства. Як показує аналіз показників, у 2009–2010 роках ТОВ "Магнолія" знаходилося в зоні дуже високого ризику банкрутства.
6. ТОВ "Магнолія" загалом є успішною компанією, що отримує прибуток від своєї роботи, а також постійно збільшує обсяг продаж своїх товарів та послуг, тобто є динамічним підприємством, що функціонує на динамічному ринку. Його становище на ринку є відносно стійким, оскільки з боку постачальників та споживачів існує невеликий ризик впливу, вагомий вплив на підприємство здійснює конкуренція на ринку.
7. Основною проблемою підприємства є недостатній рівень власного капіталу для забезпечення фінансової стійкості вхідних та вихідних грошових потоків при виконання будівельно-монтажних послуг. Стратегічними напрямками нарощування власного капіталу для ТОВ "Магнолія" можуть бути зростання статутного фонду за рахунок додаткового інвестування капіталу засновниками господарського товариства, залучення інвестицій, тобто реорганізація товариства з обмеженою відповідальністю в акціонерне товариство і випуск акцій на суму 6 млн.грн., випуск облігацій товариства для додаткового залучення довгострокового позикового капіталу можливий на суму не більше 25% від статутного фонду, тому ця операція доцільна тільки після реорганізації товариства з нарощенням статутного фонду.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
Господарський кодекс України // від 16 січня 2010 року № 436-IV (діє з 01.01.2011).
Цивільний кодекс України // від 16 січня 2010 року № 435-IV (із змінами і доповненнями, внесеними Законами України станом на 12 травня 2011 року № 1713-IV, ОВУ, 2011 р., № 25, ст. 1629).
Закон України "Про систему оподаткування в Україні" // від 25 червня 1991 № 1251-XII (із змінами станом на 5 червня 2010 року № 906-IV).
Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" // від 22 травня 1997 року № 283/97-ВР (станом змін від 20 січня 2012 року № 2377-IV).
Закон України "Про податок на додану вартість" // від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР (із змінами і доповненнями, внесеними Законами України станом на 23 грудня 2011 року № 2287-IV).
Закон України "Про господарські товариства" // від 19 вересня 1991 року № 1576-XII (із змінами і доповненнями, внесеними Законами України станом на 19 лютого 2011 року № 1519-IV).
Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності" // Наказ Мінфіна України № 87 від 31.03.1999 + № 304 від 30.11.2000.
Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 2 "Баланс" // Наказ Мінфіна України № 87 від 31.03.1999 + № 304 від 30.11.2000.
Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 3 "Звіт про фінансові результати" // Наказ Мінфіна України № 87 від 31.03.1999 + № 304 від 30.11.2000.
Балабанов И.Т. Риск-менеджмент. – М.: Финансы, 1996.
Балабанов И. Основы финансового менеджмента. Как управлять капиталом? – М.: Финансы и статистика, 1995.
Баканов М.И., Шеремет А.Д. Теория экономического анализа: Учебник. – М.: Финансы и статистика, 1996.
Білуха М.Т. Курс аудиту : Підручник. – К.: Вища школа. Знання, 1998.
Білуха М.Т. Теорія фінансово-господарського контролю і аудиту. – К.: "Манускрипт", 1996.
Бланк И. Инвестиционный менеджмент. – К.: МП "ИТЕМ" ЛТД, 1995.
Бойчук І.М. Харів П.С., Хопчан М.І. Економіка підприємств. – Л: В-во "Сполом", 1998.
Большаков А.С. Моделирование в менеджменте. Учебное пособие. – М.: Информационно-издательский дом "Филинъ", Рилант, 2000. – 464 с.
Брігхем Є.Ф. Основи фінансового менеджменту. – К.: "Молодь", 1997.
Василенко В.А. Теорія і практика розробки управлінських рішень: Навч. посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2009. – 420 с. (5)
Васильков В.Г. Організація виробництва: Навч. посібник. – К.: КНЕУ, 2010. – 524 с.
Вітлінський В.В., Верченко П.І. Аналіз, моделювання та управління економічним ризиком: Навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц. – К.: КНЕУ, 2000. – 292 с. (4)
Вітлінський Г.І. Ризикологія в економіці та підприємництві: Монографія. – К.: КНЕУ, 2011. – 480 с. (8)
Вяткин В.Н., Гамза В.А. Дж. Дж. Хэмптон. Управление риском в рыночной экономике. – М.: ЗАО "Издательство "Экономика", 2009. – 76 с.
Глазунов В.М. Финансовый анализ и оценка риска реальных инвестиций. – М.: "Финстат-Информ", 1997.
Гранатуров В.М. Экономический риск: сущность, методы измерения, пути снижения: Учебное пособие. – М.: "Дело и сервис", 1999.
Гранатуров В.М., Шевчук О.Б. Ризики підприємницької діяльності: Проблеми аналізу. – К.: Зв’язок, 2000. – 152 с. (7)
Грещак М.Г., Гребешкова О.М., Коцюба О.С. Внутрішній економічний механізм підприємства: Навч.посібник. – К.: КНЕУ, 2001. – 228 с.