Розділ ІІІ. ЕКОНОМІЧНІ РЕСУРСИ ТОРГОВИХ ПІДПРИЄМСТВ ТА ЕФЕКТИВНІСТЬ ЇХ ВИКОРИСТАННЯ
Тема 9. Персонал торгових підприємств і його матеріальне стимулювання
Підтема 1. Ринок праці та його особливості
1. Праця як засіб існування і життєва потреба, її соціально-економічна суть
В умовах переходу до ринку особливої актуальності набуває вивчення проблем становлення праці як першої життєвої потреби й основного джерела існування людини. Нині на перший план виходить питання забезпечення працездатного населення важливим джерелом існування постійним місцем роботи. На другому плані — питання змістовності, відповідності праці інтелектуальним запитам і творчому зростанню.
Сучасна практика господарювання виявила зовсім нові проблеми, поняття, підходи до праці при наявності прямого (фіксованого) і прихованого безробіття. До числа таких проблем, насамперед, належать ставлення до праці та її психологічний зміст.
Аналіз сучасного стану господарської діяльності показав, що зовсім недослідженими виявилися питання поведінки людини в екстремальних умовах безробіття, співвідношення матеріального і духовного в праці людини, функції праці як засобу існування та життєвої потреби. Уточнення й подальшої розробки вимагають питання умов праці, інтересу до неї як до фактора, що формує людину.
Проблема праці з позиції зацікавленості, обов'язку чи задоволення потреб хвилювала людство віддавна, але як засіб існування вона найбільше проявляється в умовах функціонування ринку праці. Праця як джерело існування є ознакою людського суспільства. Як вічна природна умова існування людини праця проявляється протягом усього періоду життя людства. Через категорію матеріального буття вона виступає як мета, втілення якої здійснюється відповідно до матеріальних можливостей суспільства.
У загальному понятті праця як засіб життя містить у собі суть трудової діяльності, вічного джерела існування суспільства й окремого індивіда. В основі трудового процесу як засобу до життя лежить потреба його здійснення з метою підтримки біосоціального існування шляхом дотримання того чи іншого рівня споживання (стандарту споживання). Він визначається величиною фізіологічних, раціональних норм споживання, мірою забезпеченості, величиною споживчого кошика. Працю як доцільну діяльність людини слід розглядати в тісній залежності з такими поняттями, як засоби до життя і життєва потреба.
Трудова діяльність людини водночас є сферою її самореалізації як соціального індивіда, через канали якої здійснюється зв'язок із зовнішніми факторами мотивації праці.
Говорячи про притаманну людині потребу в праці, варто наголосити, що діяльність людини не може бути зведена тільки до задоволення її різноманітних матеріальних і духовних потреб. Праця не повинна виступати тільки як засіб відтворення фізіологічного буття людини. Значно більшою мірою вона характеризує собою відповідний спосіб діяльності та життя, на відміну від праці як засобу існування, праця як життєва потреба завжди виступає окремою самостійною цінністю.
2. Особливості поділу праці в умовах переходу до ринку
У науковій економічній літературі термін "поділ праці" і "спеціалізація" вживаються як близькі за змістом, тобто за сукупністю відображених у них ознак. Найсуттєвішою ознакою є відокремлення певних видів трудової діяльності, починаючи від робочого місця працівника і закінчуючи галуззю (комплексом) народного господарства. У результаті науково-технічного прогресу вдосконалюються засоби і знаряддя праці. У цих умовах відбувається вже не поділ спеціалізованих операцій між людьми, а розподіл людей між спеціалізованими машинами. Тобто спеціалізуються в такому випадку не люди, а машини. Для відображення цього економічного явища використовується термін "розподіл пращ".
Відомо, що розвиток поділу праці почався майже з появою людини на землі. Чоловіки займалися мисливством, а жінки—збиранням плодів, рослин. На певних рівнях розвитку суспільного виробництва відбувся поділ на такі великі види, як землеробство, промисловість і торгівля. В економічній науці це отримало назву загального поділу праці. Поділ кожного з цих різновидів на види і підвиди назвали частковим поділом праці, а поділ праці всередині підприємства — одиничним поділом праці. У сучасних умовах це означає, що, наприклад, промисловість і торгівля як галузі народного господарства виникли внаслідок загального поділу праці. Поділ праці всередині між промисловими або торговими підприємствами є частковим поділом праці, відповідно, поділ праці всередині промислового або торгового підприємства—одиничним поділом праці.
Світовою наукою і практикою доведено, що цей суспільний поділ праці є дуже складним економічним явищем, яке однозначно пояснити неможливо. Про це свідчать численні визначення суспільного поділу прані як економічної категорії, які відображають багатоаспектність поділу праці.
Наукою обґрунтовано і практикою доведено, що поділ пращ в суспільстві є об'єктивною закономірністю, яка проявляється в кожній галузі народного господарства через свідомі дії людей. Цей поділ безперервно розвивається на основі науки, практичного досвіду, вдосконалення знарядь праці, збільшення обсягів виробництва та ускладнення його структури. Внаслідок цього одні підприємства і навіть галузі зникають, інші утворюються, що значно змінює структуру сфери виробництва в напрямі його природного розвитку, тобто відповідно до об'єктивних законів розвитку природи, суспільства і мислення. До цієї системи законів належать і об'єктивні закони, які управляють економічними явищами і процесами. В рамках дії цих законів існують сталі причинно-наслідкові зв'язки, які утворюють не тільки закони, але й 'їх системи (закон попиту і пропозиції, закон зростання потреб тощо).
Розвиток продуктивних сил суспільства створює умови для вдосконалення поділу пращ, що, насамперед, сприяє підвищенню її продуктивності для повнішого задоволення потреб суспільства, зокрема робочої сили. Саме в цьому і проявляється об'єктивна закономірність поділу праці як внутрішній і сталий зв'язок явищ, що зумовлює їх змінюваність у певному порядку. Вивчивши зв'язок об'єктивної закономірності поділу пращ з іншими об'єктивними законами, можна передбачити розвиток поділу праці (спеціалізації) та його наслідки, зокрема, через індикативне планування в галузях виробництва товарів особистого споживання і торгівлі ними. Важливо зазначити, що дія будь-якого об'єктивного економічного закону залежить від наявності умов, які сприяють переходу можливого, тобто того, що випливає з об'єктивного закону, в дійсне.
Основною ознакою поділу праці як самостійної продуктивної сили є її суттєвий вплив на прискорення поступального розвитку робочої сили, а через неї і на підвищення продуктивності праці. Як саме поділ праці впливає на її продуктивність, практично було доведено ще в часи мануфактурного виробництва.
Може виникнути питання: "У чому актуальність всебічного і глибокого вивчення поділу праці?". Вважаємо, що чим більше уваги приділятиметься цій складній проблемі дослідження, тим менше буде допущено помилок у створенні умов переходу до ринку. Дослідження цієї проблеми допомагає організувати і спрямувати дії людей на задоволення потреб суспільства і, в першу чергу, людей як найсуттєвішого елемента, носія робочої сили. Отже, поділ пращ став і теоретичною основою побудови соціально орієнтованої ринкової економіки. В розвинутих країнах побудовані саме такі економічні системи, в кожній із яких створюються умови для всебічного розвитку людей. У цих країнах також існує і безробіття, але воно так забезпечено матеріально, що це не викликає соціальної напруги.
3. Ринок праці як економічна категорія, його кількісний та якісний аспекти. Відкритий і прихований, офіційний та неофіційний ринки праці
Зараз Україна вирішує проблему побудови нового суспільства, яке передбачає суттєві переваги соціально орієнтованої ринкової економіки. Більшість західних учених вважають, що соціально орієнтоване ринкове господарство є третім шляхом розвитку економіки (між соціалізмом і капіталізмом), спрямованим до свободи і соціальної справедливості.
За своєю суттю соціально ринкова економіка має три основні складові: ринок товарів, ринок капіталу і ринок праці.
Розглядаючи зміст поняття "ринок праці", насамперед слід зіставити погляди деяких учених з методологічних аспектів цього поняття. Становлення ринку праці бере свій початок у доіндустріальному суспільстві. Його виникненню передували такі історичні процеси, як звільнення трудящих від форм особистої (патріархальної, рабської, кріпосної) залежності, формування їхніх свобод і прав вільно розпоряджатися тим чи іншим видом своєї праці, а також відокремлення виробників від засобів виробництва (капіталу). Позбавлені можливості самостійно організовувати виробництво, продавати товари і забезпечувати себе засобами існування, працівники змушені найматися на підприємство роботодавця (власника капіталу).
Існує також думка, що ринок праці — це сфера виробництва, обліку й оцінки робочої сили, узгодження попиту на працю з пропозицією робочої сили, встановлення ціни робочої сили. У такому визначенні поняття "ринок праці" має місце лише кількісна оцінка.
Згідно з другим підходом поняття "ринок пращ", крім кількісного аспекту, містить також якісний аспект, і характеризується економічними відносинами, що забезпечує взаємозв'язок між попитом та пропозицією робочої сили, її розподілом та перерозподілом. Ринок пращ можна розглядати на рівні народногосподарського комплексу як соціально-економічний механізм організації трудових ресурсів, що визначає засоби досягнення їх збалансованості, методи впливу на зайнятість, заробітну плату, обіг і відтворення робочої сили. Раніше більшість досліджень обмежувалася тим, що ринок праці, у вузькому розумінні, означав місце, де здійснюються угоди між наймачем та продавцем робочої сили; насправді залучення робочої сили в господарську діяльність—це складніший процес, в якому залучення робочої сили—лише кінцевий етап тривалого процесу кількісного й якісного визначення потреби підприємства в робочій силі. Ринок пращ суттєво відрізняється від товарно-речових ринків, в якому важливу роль відіграють соціальні та соціально-психологічні чинники. Можна визначити, що регіональний ринок пращ представляє складну, багатосторонню систему руху робочої сили, стимулювання трудової мотивації працівників, сукупність соціально-економічних відносин, форм і методів погодження і регулювання інтересів безпосередніх працівників і працедавців, пов'язаних з організацією, використанням і оплатою праці.
Суб'єктами ринку праці є працівники та працедавці, а також працівники інфраструктури ринку праці, які сприяють їх взаємодії. Важливим є чітке визначення об'єкта ринкових відносин. Наймаючи працівників, працедавець оцінює їхні виробничі здатності лише за результатами праці або трудових послуг.
Категорії зіставляються так: товар—це трудова послуга, а вартість— це піна трудової послуги, виражена в заробітній платі. Тут йдеться про ринок послуг праці, операції на якому завершуються підписанням контракту або трудової угоди.
Економічне значення такого контракту або угоди полягає у тому, що, з одного боку, встановлюються розміри необхідного трудового вкладу працівника, вимагаючи за працю виплати зарплати, а з іншого—працівникові гарантуються належні соціальні умови застосування праці, певна тривалість робочого дня, робочого тижня, відпусток, безпека пращ, регулярна професійна перепідготовка, неприпустимість залучення до робіт, які не відповідають рівню спеціальної підготовки або заважають професійному і посадовому зростанню.
Ринок праці — це багатогранна структура, яка складається з двох взаємопов'язаних сфер: відкритого і прихованого ринків праці. Ці ринки відрізняються за способом організації робочої сили та характером впливу на ефективність трудової діяльності та матеріального стану працівників.
Відкритий ринок пращ охоплює все працездатне населення, що фактично веде пошук роботи і потребує профорієнтації, підготовки і перепідготовки, всі вакансії на робочі місця і посади, а також учнівські місця в державному і недержавному секторах. Розрізняють також офіційний та неофіційний ринки.
Вільна робоча сила і вакансії, що зареєстровані в службі зайнятості, а також учнівські місця в системі профтехосвіти складають офіційну або організовану частину в ринку праці. До неофіційної або стихійної частини відкритого ринку пралі належить та частина вільної робочої сили, вакансії учнівських місць для придбання нових професій, яку не охоплюють послуги органів працевлаштування і системи профтехосвіти. Неофіційний ринок праці має досить рухливі межі, зміни яких залежать від співвідношення попиту і пропозиції послуг робочої сили. Ті працівники, що зберігають статус зайнятих, але мають високу ймовірність втратити роботу, утворюють прихований ринок пращ. Аналізуючи рівень розвитку ринкових відносин, можна виділити 4 види ринку праці. Це тіньовий, фрагментарний, регульований і організований.
Як правило, на тіньовому ринку праці ринкові відносини не регулюються; фрагментарний або частковий ринок праці мас місце тоді, коли фактори пропозиції й попиту на робочу силу чи її послуги діють у межах політики повної зайнятості, що проводиться незалежно від потреб виробництва. Регульований ринок праці забезпечує правову основу ефективної економічної діяльності, захист прав суб'єктів. Він передбачає наявність широко розвинутої системи колективних угод одночасно з законодавчим регулюванням економічних відносин.
Найвищим рівнем розвитку ринку праці є організований ринок праці, де розвинута система закладів, що займаються проблемами руху робочої сили (служби зайнятості, фонди сприяння зайнятості, банки даних про попит та пропозицію послуг праці тощо), а політика в сфері зайнятості населення є невід'ємною ланкою соціально-економічної політики держави.
4. Сегментація ринку праці та проблеми його вдосконалення
Макропростір ринку праці при детальному вивченні перетворюється на комплекс мікропросторів, пов'язаних багатоаспектною взаємодією. Можливість вивчення ринку праці, проведення повного і результативного аналізу його стану значною мірою залежить від повноти і правильності сегментації ринку праці та проведення аналізу за окремими сегментами.
У науковій літературі останніх років часто виділяють такі основні сегменти сучасного ринку робочої сили, як: перший—ринок кваліфікованої робочої сили з гарантованою зайнятістю і високою реальною заробітною платою; другий — ринок малокваліфікованої та некваліфікованої робочої сили з повною зайнятістю робочих; третій — ринок периферійної робочої сили, частково і тимчасово зайнятих надомників; четвертий — ринок короткострокових безробітних; п'ятий — ринок тривало безробітних.
Сегменти ринку праці складаються залежно від контингенту працівників, зайнятих на певних роботах, у різних галузях та секторах економіки за відповідними професіями та спеціальностями з різним рівнем кваліфікації на визначеній території.
Можна виділити три основних типи сегментації ринку: перший -у географічному розрізі, коли йдеться про функціонування зайнятості в його географічній, соціально-економічній, демографічній особливостях; другий—у секторному, тобто мається на увазі структура зайнятості за галузями та секторами економіки. Третій — в якісному розрізі, тобто структура та динаміка зайнятості за видами професії, спеціальностями, рівнями кваліфікації. Розгляд секторної структури зайнятості особливо важливий у досліджені ринку праці на макрорівні.
Важливим видом сегментації ринку праці є структуризація за демографічними ознаками окремих категорій та груп працездатного населення. Тут розрізняють:
- ринок праці молоді з характерною високою мобільністю робочої сили, відносно низькою кваліфікацією кадрів, короткими, але частими періодами безробіття;
- ринок праці жінок, який характеризується також невисокими рівнем територіально професійної мобільності, що пов'язаний з народженням і вихованням дітей;
- ринок праці пристарілих з притаманним йому зниженням можливостей активної трудової діяльності, невисоким рівнем професійної мобільності, часто низьким рівнем кваліфікації у зв'язку з втратою актуальності професії тощо;
- ринок пращ інвалідів, для яких характерним є низька територіальна мобільність, обмеження можливості активної трудової діяльності, проходження професійної підготовки.
Ринки праці поділяють за професійною ознакою: ринок праці економістів, бухгалтерів, продавців, товарознавців, менеджерів тощо.
Вивчення професійної сегментації ринку праці має велике значення для прогнозування перспективних спеціальностей та професій, що є особливо важливим для організації ефективної системи професіональної підготовки кадрів.
Зміни в професійно-кваліфікаційній структурі кадрового потенціалу та зміни змісту праці є важливим аспектом сегментації професійно кваліфікаційних ринків праці в Україні. Основною проблемою сегментації ринку праці є значною мірою відсутність достовірної інформації. Це стосується розрахунку чисельності зайнятих та обліку маятникових міграцій. Тому на сучасному етапі малі регіони, як потенційні регіональні ринки праці, розглядаються лише в спеціальних дослідженнях, що є суттєвим недоліком у сегментації ринку праці та його вивченні. З огляду на це, слід вдосконалювати і деталізувати порядок обліку населення, трудових ресурсів і соціальну статистику, а також створювати надійну інформаційну базу багатоаспектного територіального аналізу та прогнозування.