Отже, 22 лютого оприлюднені дані, що станом на грудень 2005 року понад 20% опитаних Центром імені Разумкова українських громадян активно прагнуть відновлення Радянського Союзу та соціалістичної системи. Понад 28% опитаних прагнуть цього ж самого, але розуміють, що за нинішніх умов це нереально.
Іншими словами, сумарно за відновлення тоталітарної червонопрапорної держави Леніна-Сталіна-Брежнєва сумарно виступає 49% респондентів. При цьому на Заході України за відновлення СРСР виступає 16% опитаних, у Центрі – 53%, на Півдні – 73%, на Сході – 52%.
Зрозуміло, що значна частина опитаних щиро сумує за радянськими часами не з політичних міркувань, а тому, що тоді сонце світило яскравіше, птахи співали дзвінкіше, кохалося значно пристрасніше, а радикуліт зовсім не дошкуляв, і все ж...
Пікантність ситуації у тому, що ці дані опубліковані саме у дні, коли наша преса активно розповідає про подію без перебільшення всесвітньо-історичного масштабу, що відбулася 50 років тому – ХХ з'їзд КПРС, на якому перший секретар компартії Микита Хрущов уночі 25 лютого виголосив славетну таємну доповідь, присвячену розвінчанню та критиці культу особи Сталіна, а фактично (хотів того доповідач чи ні) – самих основ радянського соціалізму.
Вдумаймося в абсурд історії – спершу кривавий геній ҐУЛАҐу і "шарашок", спецоперацій НКВД і депортацій "антирадянських" народів "луб'янський маршал" Берія одразу після смерті Сталіна, у 1953 році, здійснює спробу істотно змінити радянський режим, пом'якшивши і лібералізувавши його, особливо в царині економічної та національної політики.
А потім один із тих, хто особисто підписав десятки тисяч смертних вироків в Москві та в УРСР – Микита Хрущов, - продовжив цю справу, цього разу домігшись реальних результатів. Обидва радянських лідери виходили не з якихось ідеалістичних, а з прагматичних міркувань - особливо Берія; йшлося про крайню неефективність диктаторської влади, військово-мобілізаційної економіки та концтабірної науки й культури, що домінували у сталінську добу.
Власне, йшлося про неефективність самої радянської політико-економічної моделі, що чітко розумів Берія - почитайте стенограму липневого пленуму ЦК КПРС: Лаврентія Павловича звинувачували у прагненнях "відродити капіталізм", "применшити роль партії", "спертися на український та інші буржуазні націоналізми", нарешті, "виставити нашого вождя, товариша Сталіна, якимось тираном". І значно менш чітко це розумів Хрущов. Тільки напередодні відставки, улітку 1964 року, розмовляючи з сином Сергієм, "кукурудзяний Микита" не витримав": "Хіба у нас соціалізм? Це у Швеції соціалізм! А у нас – повне лайно!".
Проте попри все, попри апологію комунізму й радянської влади у доповіді Хрущова, вже тоді, 50 років тому, сказане з кремлівської трибуни спонукало до зламу стереотипів, до пошуку істини, якою б складною вона не була.
Наведемо тільки кілька фрагментів із тієї хрущовської доповіді, які стосуються як усього Радянського Союзу, так й України.
"Ті негативні риси Сталіна, які за Леніна проступали тільки у зародковому вигляді, розвинулися в останні роки у тяжкі зловживання владою з боку Сталіна, що спричинило невимірну шкоду нашій партії.
Ми повинні серйозно розібрати і правильно проаналізувати це питання для того, щоб виключити будь-яку можливість повторення навіть якоїсь подоби того, що мало місце за життя Сталіна, котрий виявляв повну нетерпимість до колективності в керівництві й роботі, допускав грубе насильство над усім, що не лише суперечило йому, але що видавалося йому, за його капризності й деспотичності, таким, що суперечило його настановам.
Він діяв не шляхом переконання, роз'яснення, копіткої праці з людьми, а шляхом нав'язування своїх настанов, шляхом домагання безумовної покори його позиції. Той, хто чинив опір цьому чи намагався доводити свою точку зору, свою правоту, той був приречений на виключення з керівного колективу з наступним моральним і фізичним знищенням".
На перший погляд – Хрущов веде мову лише про особисті провини Сталіна, пов'язані з його характером. Але ж у будь-якої людини виникає закономірне запитання: а як же подібна особистість могла пробитися на верхівку влади і чверть століття одноосібно керувати 1/6 планети, а потім, після Другої світової війни і більшими просторами "світової системи соціалізму"?
Як могла радянська система, фактично сформована Сталіним, у свою чергу, не нести на собі відбитку його світогляду? І чим, зрештою, капризність та деспотизм Сталіна відрізнялася від аналогічних рис Гітлера, які теж нерідко вели до "виключення з керівного колективу з наступним знищенням"?
Уже цього, здається, достатньо, щоб критично поставитися до ідеї "відновлення СРСР". Але ось інший фрагмент доповіді Хрущова:
"Усі, хто хоч трохи цікавився становищем у країні, бачили тяжкий стан сільського господарства, а Сталін цього не помічав. Чи говорили ми про це Сталіну? Так, говорили, але він нас не підтримував. Чому ж так вийшло?
Бо Сталін нікуди не виїздив, з робітниками і колгоспниками не зустрічався і не знав дійсного стану речей на місцях. Він країну і сільське господарство вивчав лише за кінофільмами. А кінофільми прикрашали, лакували становище справ у сільському господарстві...
Сталін вніс пропозицію підвищити податок на колгоспи і колгоспників ще на 40 мільярдів рублів, бо, на його думку, селяни живуть заможно, і, продавши тільки одну курку, колгоспник може повністю розплатитися по державному податку.
Ви тільки подумайте, що це означало? 40 мільярдів рублів – це така сума, яку селяни не одержували за всі здані ними продукти. 1952-го року, наприклад, колгоспи і колгоспники одержали за всю здану і продану ними державі продукцію 26 мільярдів 280 мільйонів рублів. Факти і цифри в таких випадах його не цікавили.
Якщо щось сказав Сталін, значить, це так і є – бо він "геній", а генію не треба рахувати... Він сказав своє слово, а потім всі мусять повторювати за ним сказане і захоплюватися його мудрістю... Зараз у сільському господарстві ми стали потроху вибиратися з тяжкого становища".
Про що говорить, власне, Хрущов? Фактично – про замислений Сталіним новий етап геноциду, про запланований черговий раунд Голодомору. І про те, що станом на 1956 рік "колективізація" та "механізація" сільського господарства СРСР мала наслідком лише його "тяжке становище", з якого тільки після смерті Сталіна "стали потроху вибиратися".
Нетерплячий Хрущов, як відомо, для того, щоб вибратися швидше, розпочав освоєння цілини та впровадження кукурудзи. Що з того насправді вийшло, значній частині українських громадян добре відомо, і не з підручників.
І, нарешті, третій фрагмент:
"Радянський Союз за правом вважається зразком багатонаціональної держави, бо у нас на ділі забезпечені рівноправ'я та дружба всіх народів, що живуть у нашій великій Вітчизні. Тим більш кричущим неподобством є дії, ініціатором яких був Сталін і які являють собою брутальне нехтування основних ленінських принципів національної політики Радянської держави.
Йдеться про масове виселення зі своїх рідних місць цілих народів, у тому числі всіх комуністів і комсомольців без яких би то не було винятків... Українці уникли цієї долі тому, що їх надто багато і нікуди було вислати. А то він би і їх виселив.
У свідомість не лише марксиста-ленінця, а й будь-якої нормальної людини не вкладається така ситуація – як можна покладати відповідальність за ворожі дії окремих осіб чи груп на цілі народи, піддавати їх масовим репресіям, лихам і стражданням".
Знову бачимо кричущі суперечності, які пронизують усю таємну доповідь Хрущова. З одного боку, він оголошує СРСР зразком для всього світу геть з усіх питань. З іншого боку, наведені першим секретарем ЦК КПРС факти красномовно спростовують його ж ідеологічні конструкції: у зразковій політичній системі неможливі не те що депортації цілих народів, а й регулярні акти насильства за національною ознакою, немає значення, з боку держави чи з боку окремих суспільних сил.
А ще треба звернути увагу: керівник КПРС офіційно й публічно заявив про намір Кремля позбавити українців їхньої Батьківщини, депортувавши весь народ. Потім те саме Хрущов повторив у своїх спогадах.
Про цей сталінський намір є й інші свідчення тодішніх високопосадовців, але першим був Микита Сергійович. На радянському боці, звичайно. Тому що 1944 року про цей сталінський намір широко інформували друковані органи УПА. Іншими словами, комуністи і націоналісти тоді, 50 років тому, однаково оцінили ставлення Кремля до українського народу, на відміну від комуністів теперішніх...
І зверніть увагу на ще одне: Хрущов підноситься до оцінки злочинів сталінської системи з позиції "будь-якої нормальної людини", тобто з позицій того самого "абстрактного" гуманізму, який послідовно заперечували марксисти-ленінці. Що ж, здоровий глузд і політичний інстинкт підказали Микиті Сергійовичу таку точну формулу оцінки радянського минулого, яку, схоже, досі нездатна сприйняти значна частина українських громадян.
А тоді, за спогадами, доповідь Хрущова, яку зачитували по всьому СРСР на партійних та комсомольських зборах, спричиняла шок. І просвітлення. І зовсім нову духовну атмосферу. Так, стара система у царині політики й економіки залишилася, вона тільки була дещо трансформована. А от у царині духу зміни були грандіозні. Хоч вони стосувалися, звичайно, не всіх.
...Уже після відставки з керівних посад у 1964 році Микита Хрущов продовжував осмислювати прожитий ним шлях і свої дії. Він запрошував до себе на дачу поетів та художників і вибачався перед ними за свої напади на "абстракціонізм". Він з гордістю розповідав, як урятував у 1938 році від розстрілу Максима Рильського і ряд інших діячів української культури.
Він, зрештою, змушений був визнати, що різниця між сталінізмом і нацизмом не така вже й велика, хоча до кінця продовжував вірити в утопію комунізму, де кожен буде працювати за здібностями й одержуватиме за це від суспільства гідну, не обмежену грошовою формою, винагороду. Але віра – це справа особиста, головне, - що внаслідок ХХ з'їзду був ліквідований ҐУЛАҐ, а відсоток політичних в'язнів серед усього контингенту скоротився з 60% до 1%.
Хоча у наступні роки той один відсоток щедро наповнювався: Світличний, Горині, Дзюба, Стус, Марченко, Тихий – і десятки інших українців, і сотні інших кращих представників "братніх народів СРСР". Тих, хто повірив у "відлигу" після ХХ з'їзду.
Але досі, схоже, не те що до рівня покоління "шістдесятників" – а навіть до рівня Микити Сергійовича – не сягнула значна частина наших співгромадян, що й засвідчують результати проведеного Центром імені Разумкова дослідження. 51,6% опитаних відзначають, що потрібно примиритися і вважати, що не було ні правих, ні винних у подіях минулого століття, коли українці масово знищували одне одного - перша і друга світові війни, політичні репресії.
18,7% опитаних не змогли визначитися з відповіддю. А 29,7% респондентів переконані, що оцінку цим подіям потрібно дати і винуватці повинні бути покарані, навіть через багато років.
Що ж, минуло саме 50 років від першого масштабного прориву в оцінці громадською думкою радянського тоталітаризму.
Скільки ще чекати на остаточний вирок, якщо врахувати, що певна частина з цих самих 29,7% вважає, що правим був якраз Сталін, а покараними мусять бути як "українські буржуазні націоналісти", так і "відступник" Микита Хрущов?