Виробництво життєвих благ завжди носить суспільний характер. Важливою невід’ємною рисою суспільної природи виробництва є те, що його продуктом є не лише життєві блага, але і також суспільна людина, член суспільства, який постійно взаємодіє з іншими людьми.
Суспільне виробництво виступає як функціонування його виробничих сил. Виробничими силами суспільства є вся сукупність факторів суспільного виробництва, що забезпечуюють створення необхідних людям матеріальних та духовних благ.
Суспільне виробництво має ячейкову структуру. Сировинні, трудові ресурси та споживачі природньо розташовані по території країни. У зв’єзку з такою структурою розрізняють два рівня: 1) виробництво як техніко-технологічний процес, який протікає безпосередньо в первинних виробничих ячейках; 2) виробництво як суспільно-економічний, виробничо-господарський процес даної країни, нації в цілому.
На другому рівні функціонування суспільного виробництва між людьми складаються виробничо-господарські або економічні відносини. На першому рівні люди виступають як безпосередні робітники, як особистий фактор виробництва, що функціонує в конкретних виробничо-технічних процесах. Суспільне виробництво викликається до життя та функціонує для задоволення потреб людей. Суспільні потреби досить багатоманітні. В залежності від рівня розвитку суспільних потреб та широко набору відповідних їм життєвих благ та послуг суспільне виробництво поділяється на: матеріальне та нематеріальне.
Вже стародавні люди жили і працювали не поодинці, а групами, суспільствами. Люди у всій своїй історії живуть більш або менш великими суспільствами, які утворюють таким чином світове суспільство з світогосподарчими економічними, а також науковими, культурними та іншими цивілізаційними зв’язками. Суспільний поділ праці в еволюційному розвитку економічних систем відіграє вирішальну роль. Він визначає не тільки структуру та організаційну побудову продуктивних сил, комбінацію факторів виробництва, а й базові відносини, що виникають між суб’єктами господарювання. Це складне багатоаспектне економічне явище, яке виявляється у співіснуванні різних видів конкретної праці та характеризується певною структурою суспільної організації виробництва. Представлений в часі, суспільний поділ праці виступає як процес.
Суспільний поділ праці може бути класифікований за вертикальними рівнями н/г структури; основними організаційно-економічними формами реалізації; сферами суспільного виробництва; видами.
За вертикальними рівнями н/г структури суспільний поділ праці можна зобразити як триповерхову піраміду, в основі якої знаходяться численні економічно самостійні суб’єкти господарського життя – підприємства та підприємці. Над ним розташована розгалужена надбудова (галузевий або частковий рівень). Верхній поверх становить невелика кількість господарських галузей, об’єднаних загальним рівнем суспільного поділу праці.
Основними організаційно-економічними формами реалізації суспільного поділу праці є: спеціалізація виробництва, його кооперація, концентрація та комбінування.
Спеціалізація виробництва виражається у зростанні кількості самостійних виробництв, що відбувається завдяки їх техніко-економічному відокремленню і формуванню у них сталих внутрішніх зв’язків.
Кооперація – це відносини зв’язку окремих виробників, їх обміну різними видами діяльності та продукцією. Там, де існує спеціалізація, має бути і кооперація. Ці організаційно-економічні форми взаємопов’язані й зумовлюють одна одну, перетворюють процес виробництва на суспільну комбінацію праці.
Концентрація виробництва виявляється в досягненні певного обсягу чи масштабу спеціалізованих підрозділів загальної кооперації виробництва. Концентрація засобів виробництва і робочої сили в окремому підприємстві здійснюється завдяки процесам нагромадження капіталу і формування кількісних пропорцій обміну.
Комбінування виробництва є формою раціоналізації виробничої кооперації в межах окремих складних виробництв. Основною метою комбінування є найбільш ефективне використання всіх факторів виробничого процесу на підприємстві, створення безвідходних технологій.
Суспільне виробництво поділяється на сфери матеріального і нематеріального виробництва; переважно розумової і переважно фізичної праці. Ще одним важливим аспектом суспільного поділу праці є його видова специфіка. Взаємодія людини з природою в процесі праці відбувається з моменту виникнення людства, в усіх суспільно-економічних формаціях. В одних основною метою виробництва є задоволення власних потреб, в інших – збагачення, отримання максимального прибутку. Це означає, що суспільне виробництво має різні форми свого вияву. Виділяють три основні форми: натуральну, товарну і безпосередньо суспільну. Відповідно розрізняють натуральне, товарне та суспільне виробництво. Історично першим є натуральне виробництво, при якому продукти праці призначаються для задоволення власних потреб, для споживання всередині господарства, що їх виробило. В усіх докапітал. формаціях госп-ва були натуральними - існував замкнений кругообіг (рух) продуктів, які, як правило, не виходили за межі цих госп-в. Суспільний поділ праці (ПП) у натур. госп-ві розвинений ще слабо; мета вир-ва вкрай обмежена - задоволенню потреб, незначних за обсягом, одноманітних; воно малоефективне і забезпечує дуже повільний розвиток продуктивних сил. Першою важливою причиною виникнення товарного вир-ва, є сусп. ПП, тб спеціалізація виробників на виготовленні окремих видів продуктів або на певній вироб. діяльності: спочатку у рабовласницькому сусп-ві ремесло відокремлюється від землеробства (виникнення такого товар. в-ва, який спеціально розрахованого для обміну), потім з’являються металеві гроші, виділяється клас купців (торгівельний капітал). Другою причиною виникнення товарного в-ва є соц-економічна відокремленість виробників, яка виступає у формі приват. власності на засоби вир-ва. Сусп ПП виступає у трьох формах: загальній (–це поділ суспільного вир-ва на окремі сфери: промисловість, с\г, сфера мат. та немат. в-ва, частковій (– це розпад сфер на окремі галузі, види в-ва (напр, у с\г виділяють тваринництво, рослинництво, у промисловості – важку, легку, харчову, текстильну та ін)), одиничній (– це ПП всередині окремого підп-ва на професії, види зайнятості). Основою для товарного в-ва є загальний та частковий ПП. Товарне в-во є такою орг-цією суспіл. госп-ва, коли окремі продукти виробляють відокремлені виробники, і для задоволення суспільних потреб необхідні купівля –продаж на ринку цих продуктів, що стають товарами. Основними рисами тов. вир-ва є: а) суспільний ПП; б) приватна власність на засоби в-ва; в) повна соціально-економічна відокремленість виробників; г) економічні зв(язки між відокремленими товаровиробниками шляхом обміну; д) стихійний та анархічний характер розвитку.
Безпосередньо суспільне в-во – – це безтоварне планомірне, високоорганізоване в-во продуктів і послуг, яке виникає на вищих ступенях еволюції капіталізму; це найрозвинутіша форма, яка поступово приходить на зміну товарній формі в-ва, підриває її. Це в-во розвивається на основі одиничного ПП як в межах окремих гігантських компаній, національних держав, так і в м/н-масштабі.
Суспільне виробництво за своєю структурою складається з таких елементів, або фаз: а) власне виробництво; б) розподіл; в) обмін; г) споживання. Фази виробництва тісно між собою пов'язані, хоча кожна з них відносно відособлена, має свої характерні особливості. Насамперед тісний зв'язок існує між власне виробництвом і споживанням. Споживання являє собою використання створених благ. Воно буває двох видів: виробниче й особисте. Виробниче споживання - це використання засобів виробництва і робочої сили працівника для виготовлення суспільне необхідного продукту. Отже, даний вид споживання фактично означає виробництво. З ним пов'язане й особисте споживання, в процесі якого відбувається відтворення робочої сили. Споживання визначає мету виробництва і його структуру. Виробництво створює предмет споживання, породжує нове споживання, визначає його спосіб. Таким чином, дещо відрізняючись за своїми функціями і роллю, власне виробництво й споживання взаємопов'язані і лише в своїй єдності можуть представляти виробництво. З цього взаємозв'язку слід виокремити особисте споживання як процес задоволення потреб членів суспільства в матеріальних і духовних благах. Воно виступає логічною кінцевою метою будь-якого виробництва. Тому весь процес суспільного виробництва має споживацький характер. Якщо зв'язок між виробництвом і споживанням десь втрачається, то трудова діяльність стає безглуздою або перетворюється у виробництво заради виробництва, а не заради особистого споживання. Перед тим як надійти до споживання, продукт передусім має бути розподіленим (пройти стадію розподілу) Розрізняють такі види розподілу: а) розподіл засобів виробництва; б) розподіл трудових ресурсів; в) розподіл предметів споживання. У процесі розподілу встановлюється частка кожного (трудового колективу чи окремої особи) в одержанні суспільного продукту. Але щоб отримати саме те, що необхідно для задоволення конкретних потреб суспільства, кожного виробничого підрозділу й окремої людини, продукт має пройти стадію обміну. Обмін виступає в трьох видах: а) обмін діяльністю і здібностями; б) обмін засобами виробництва; в) обмін предметами споживання. Виробництво, розподіл, обмін і споживання завжди слід розглядати як органічне ціле. Це дає змогу розкрити зміст економічного ладу як субординованої системи економічних відносин. Сфери виробництва За характером економічної діяльності людей у суспільному виробництві розрізняють три великі сфери, або блоки галузей: 1) основне виробництво; 2) виробнича інфраструктура; 3) соціальна інфраструктура. Основне виробництво - це галузі матеріального виробництва, де безпосередньо виготовляються предмети споживання й засоби виробництва. Примноження суспільного багатства визначається саме цими галузями, їхнім технічним рівнем. Основне виробництво включає сировинний, паливно-енергетичний, металургійний, агропромисловий, хімічно-лісовий комплекси, виробництво товарів народного споживання, капітальне будівництво тощо