Кредит банківський – позичковий капітал банку у грошовій формі, що передається у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, терміновості, платності та цільового характеру використання [1, с. 98]. Принцип забезпеченості означає наявність у банку права та можливостей захисту своїх інтересів у вигляді одержання відповідних засобів забезпечення наданого кредиту (застава, гарантія поручительство тощо). Принцип повернення, терміновості та платності означає, що кредит має бути повернений позичальником банку у визначений термін зі сплатою відповідного відсотка за його користування. Цільовий характер кредитування передбачає вкладення позичкових коштів на конкретні цілі, передбачені кредитним договором . НБУ встановлює певні вимоги щодо здійснення комерційними банками кредитних операцій. Так, кожне рішення з надання кредиту, незалежно від його розміру та терміну, повинно укладатися колегіально – правлінням банку, кредитним комітетом, кредитною комісією тощо. Кредитування позичальників здійснюється банками за умови дотримання відповідних економічних нормативів банківської діяльності. До нормативів що регулюють кредитну діяльність банків, належать: Максимальний розмір ризику на одного позичальника (Н8); Норматив великих кредитних ризиків (Н9); Максимальний розмір кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру (Н10); Максимальний сукупний розмір кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам (Н11); Максимальний розмір наданих міжбанківських позичок (Н12); Крім того, НБУ забороняє комерційним банкам надавати кредити для покриття збитків господарської діяльності позичальників, формування та збільшення статутного фонду банків та інших господарських товариств [2, c. 162]. Суб'єкти кредитування – особи, які беруть участь у процесі кредитування. Види суб'єктів та основні вимоги до них представлені на рис.1.1.
Рис.1.1. Суб’єкти процесу кредитування та вимоги до них
