На протязі багатьох століть християнства на Русі милосердя, допомога ближньому були одним з найвизначніших моментів в житті населення. Святі Козьма і Даміан, великомученик і цілитель Пантелеймон – це люди, які мали великий Божий дар зцілювати людей. Вони спасли від хвороб багатьох, але самі були страчені на смерть за те, що проповідували Христа, за те що слідували за Ним і жили так як вчив Господь. Саме ці святі лікарі отримали велике шанування серед простого і знатного люду. Разом із християнством, що прийшло на Русь з Візантії понад 1000 років тому, ми успадкували високі духовно – моральні чесноти, які втілювались в служінні ближньому. В нашій Батьківщині, як і взагалі в світі, християнство отримало справу лікування хворих під свій безпосередній нагляд. Церковний устав св. князя Володимира оголосив лікарні церковними закладами, а “лечців”- людьми церковними, підлеглими єпископу. Самий князь, прийнявши хрещення, будував церкви та лікарні, встановив десятину для жебраків, сиріт та хворих. Як засвідчують літописи, князь Володимир звелів розшукувати по місту хворих та приносити їм додому їжу! Теж саме робили князі Андрій Боголюбський та Костянтин Всеволодович, які будували спеціальні палати при церквах, в яких “покоїли” важко хворих. З Візантії, разом із християнством, на Русь прийшли й деякі погляди на лікарську справу, зокрема, як на предмет безпосереднього відома Церкви.
З прийняттям християнства на Русі почали з”являтися “лікарі – ченці”. Монастирі стають в цей час осередками розвитку наук та мистецтв, визначними культурними, політичними, освітніми центрами. Міцніють політичні та культурні зв”язки України – Русі з Візантією як православною канонічною мітрополією. Освічені ченці вже можуть користуватися медичною літературою на грецькій мові “Аскліпово та Галіна” (від Асклепія та Галена). Відомі й переклади старослов’янською, наприклад “Галінове на Іппократє” – коментар Галена до праць Гіппократа. А перекладами з іноземних мов займалися, як відомо, теж в монастирях.
Відомий дослідник давньоруської культури митрополит Серафим Чичагов писав: “Перші зернята медичних знань були занесені в Русь з Греції з прийняттям християнської релігії, й першими розповсюджувачами медицини у нас були ченці, переважно з Афонської гори”.
З Візантії, напевно, потрапили в наші монастирі книги з медицини. Так, в бібліотеці Кирило – Білозерського монастиря серед книжок, написаних св. Кирилом, знаходиться праця, де пояснюються деякі природні явища – явне запозичення з праць давньоримського лікаря Галена.
Але найвагоміший внесок у розвиток медицини був зроблений саме Києво – Печерською Лаврою. Монастир цей був заснований у 1051 році прп. Антонієм, який прийшов із святої гори Афон (Греція), де двадцять років віддав служінню Богові та набуванню освіти. Там, на Афоні, св. Афанасієм була заснована “больніца больных ради”, там збиралися медичні знання. Сам Антоній походить з Любеча, що поблизу Чернігова. Можливо саме він приніс в Київ медичні знання, ліки, літературу з медицини й організував першу медичну допомогу в Києво – Печерському монастирі. З “Києво – Печерського Патерика” відомо, що преподобний старець Антоній сам доглядав за хворими, благословляв їм, власноруч виготовлені, мікстури та вфдвари, а передусім творив над ціми ліками молитву. Після зцілення у Антонія великий князь київський Ізяслав подарував обітелі гору над печерами а “ігумен же й братия заложила церковь велику и монастирь”. Так починався Печерський монастир, зазначає літописець.
Далі пишеться, що продовжувачем справи Антонія Печерського стає преподобний Агапіт. Це найвідоміший фахівець в галузі медицини (не знахарства, а вже справжньої науки), яка зароджувалася у ХІ столітті. Його святі мощі вже дев”ять століть спочивають у Ближніх печерах Лаври.
Нам невідомо коли народився Агапіт, але прийшов до монастиря одним із перших і мав постриг від самого прп.Антонія. Зцілював людей Агапіт Печерський молитвою і зіллям.
У Патерику читаємо, що прп. Агапіт без поклику йшов до хворих. Господь відкривав йому тих, хто потребував лікарської допомоги і направляв саме туди, де від важкої недуги страждали люди. Над мощами преподобного у печерах висить ікона з написом “Прп. Агапіт , врачъ безмездный”. Цей святий лікар ніколи не брав у хворого грошей за своє лікування, ані з князя, ані з жебрака. Бо був він лікар Божою милістю! Саме він стояв у джерел вітчизняної медицини, заснувавши першу терапевтичну школу в нашій Батьківщині.
У той час жив і практикував при дворі князя лікар з Вірменії, відомий як “Вірменин”.
Але він був не стільки лікар, скільки алхімік, який виготовляв отруйні речовини. Одному із хворих він передрік швидку смерть, але коли цього хворого привезли в Печерський монастир до Агапіта, останній дав йому зілля, тобто ліків, “і здрав сотвори его. І промчеся слава о нем по всий землі той”. Ображений такою невдачою свого прогнозу Вірменин посилає людину до монастиря. Мета – дати отруту, зціленому Агапітом небозі. Побачивши отруєного, Агапіт знов дає хворому якесь зілля, що мабуть мало властивості антидоту. І знову зцілює його. Тоді, Вірменин вдається до помсти: він засилає людей з отрутою до самого Агапіта. Але той п”є отруту і залишається живий!
Коли важко захворів чернігівський князь Володимир Всеволодович Мономах, то теж покликав до себе Вірменина. Той довго боровся з хворобою князя, але не зміг подолати недуги. І, вже помираючи, Володимир Мономах посилає у Київ за Агапітом. Той, дізнавшись про симптоми захворювання, вислухавши історію хвороби, одразу ж поставив князю діагноз на відстані (per distantio). А це, до речі, ознака великого досвіду в дігностиці, чому можуть позаздрити чимало сучасних лікарів! Преподобний надсилає через гінців зілля для хворого князя, бо “знав, каким зеліем лечися какий недуг”. Сам Агапіт, оскільки був ченцем, не полишав монастир навіть коли його викликала така велика людина. Лікував він виключно в своїй святій обителі. Випивши чернечі ліки, князь швидко одужав і встав зі смертного одру.
Князь Володимир Мономах їде в Київ до Агапіта, щоб віддячити за власне зцілення і подарувати один із своїх маєтків. Почувши за цей візит, Агапіт спустився у печери, де перебував у молитві. Князь лише направив боярина свого у печеру з великими дарами лікареві. На це лікар відповів: “О чадо, николи же и ни от кого же что взях, ныне ли погублю мзду свою злата ради, его же не требую ни от кого же”. Агапіт повелів роздати ці дари жебракам, а продукти віднести до монастирської трапезної та лікарні. Володимир Мономах виконує побажання свого лікаря.
Якось захворів сам Агапіт. Прийшов до нього Вірменин і відбулася в них розмова про мистецтво лікування. І взяв Вірменин руку хворого ченця і за пульсом передрік йому смерть на третій день. До цього ще додав, що в разі помилки, сам покине свою віру і піде у ченці. На це преподобний йому відповів: “Се ли есть твоего врачевства разумъ, смерть ми поведаеши, а помощи ми не можеши? Аще еси хитр, то даждь ми животъ” Цими правдивими словами великий лікар підкреслив, що встановити діагноз, то лише частина справи, до зцілення – ось до чого треба прагнути! І далі Агапіт додає, що помре він не в третій день, а в третій місяць. І дійсно це так і сталося 14 червня 1095 р. Поховали прп.Агапіта у Ближніх печерах.
Після його смерті Вірменин прийшов до ігумена з заявою, що покидає вірменську віру й іде у Печерський монастир. Бо бачив він сон, в якому явився йому Агапіт і нагадав про обіцянку. Ось так колишній супротивник Агапіта долучився до його учнів і послідовників.
У лаврських печерах працювала дослідницька комісія по вивченню як самих печер, так і святих мощів в них. Автору пощастило працювати в цій комісії у 1988-90 рр. Дослідження ці унікальні по своїх результатах. Так на долонях прп. Агапіта Печерського були знайдені залишки міді та пилок рослин з берегів колишньої Візантії. Безумовно, що це складові частини ліків видатного лікаря України – Русі.
Історичні витоки наукової медицини та медичної освіти в Україні своїм корінням сягають часів Київської Русі. Відомо, що ще в XI столітті київська княжна Анна Всеволодівна, онука Ярослава Мудрого, організувала в Києві першу школу для дівчат при монастирі, в якій викладали І деякі знання з медицини.
І надалі медична освіта зосереджувалася у монастирях, зокрема в Києво-Печерській лаврі. Засновники монастиря були першими розповсюджувачами медичних знань, а "пречудовий лікар" Антоній та пізніше канонізований святий Агапіт Печерський, якого звали українським Гіппократом, прославилися не лише лікарським мистецтвом, а й скромністю і доброчинністю.
Традиції Києво-Печерського монастиря знайшли своє продовження у Києво-Могилянській академії, чимало випускників якої стали відомими вченими-медиками. Отже, можна стверджувати, що історія нашого навчального закладу нараховує понад 900 років.
Києво-Печерська Лавра відома в усьому світі як значна пам`ятка нашої архітектурної та історично-культурної спадщини. З`явившись у середені ХІ ст. як один з перших монастирів християнської Русі, Києво-Печерський монастир одразу ж набув статусу відомого і поза межами держави політичного і громадсько-культурного центру. В ньому були ченцями, працювали й в печерах поховані відомі політичні діячі, діячі мистецтва, філософи, перші літописці, лікарі, іконописці, архітектори.
В Ближніх печерах поховані перші руські лечці - Даміан-зцілитель, Алімпій Печерський, Прохор-лободник та ін. В ХІ ст. тут вже існувала перша на Русі богодільня, та притулок для психічних хворих ("келія біснуватих") що й досі існує у Ближніх печерах.
Одним з найвідоміших фахівців у галузі медицини, яка народжувалася в ХІ ст., був Святий Агапіт Печерський, один з перших печерських ченців. Його мощі вже 9 століть лежать у Ближніх печерах Києво-Печерської Лаври.
Про нього ми дізнаємося з "Києво-Печерського Патерику" - середньовічнoї збірки оповідань про початок Печерського монастиря та його перших ченців. Видатний український історик і державний діяч М. Грушевський дав дуже високу оцінку "Патерику", назвавши його "золотою книгою" українського письменного люду". Нам невідомо, коли народився Агапіт, але прийшов він до монастиря одним з перших і мав постриг від першого печерського ігумена Антонія. Зціляв він молитвою і зіллям, здебільш внутрішні хвороби. Відомо, що він читав твори Гіпократа і Галена грецькою мовою. Його нове ім`я Агапіт в перекладі з грецької "божественна любов". Це вища любов, це милосердя до знедолених, хворих та калік.
У "Патерику" читаємо, що Агапіт без поклику йшов до хворих, тобто якесь внутрішнє чуття підказувало де потрібна його допомога. Над труною Агапіта в печерах висить ікона з написом "Прп. Агапіт-врач безмездний", тобто безкоштовний, він ніколи не брав грошей за свою працю, будь то хворим князь чи жебрак. Бо він був лікар Божією милістю, впровадник медичної допомоги серед русів.
В той час захворів Чернігівський князь Володимир Всеволодович Мономах. Помираючий князь шле у Київ за Агапітом. Той, дізнавшись про всі симптоми хвороби, вислав йому зілля, бо знав "каким зелием лечися какой недуг". Випивши ці ліки князь швидко одужав і встав зі смертного одра.
Після всіх цих подій Володимир Мономах їде в Київ до Агапіта, щоб віддячити йому за своє зцілення і подарувати один із своїх маєтків. Почувши про це, Агапіт сховався у печерах у своїй келії. Князь тоді заслав болярина свого у печеру до Агапіта з великими дарами лікарю. Агапіт відмовився їх прийняти і запропонував ці дари роздати жебракам, а їстивне віднести до монастирської лікарні, що і було виконано.
Цікаво, що на долонях Св. Агапіта були знайдені залишки міді та пилок рослин з берегів колишньої Візантії. Вважається, що це є складові частини ліків стародавнього українського лікаря.
Проведені вченими детальні дослідження мощей дозволили встановити зріст Агапіта (166 см), вік, в якому він помер (біля 60 років), час поховання (кінець ХІ століття, що збігається з літописними данними). Встановлено також, що при житті Св. Агапіт страждав на артрозоартрит попереково-грудного відділу хребетного стовпа, спонділоартрит, пародонтоз, накульгував на праву ногу; від народження в нього нe було мізинеця на лівій руці.
В 1995 році виповнюється 900 років від дня смерті першого лікаря і час подбати про вшанування його пам`яті. Насамперед йдеться про спорудження в Києві пам`ятника Анапіту Печерському. Рішення про це вже прийнято. Відповідна постанова прийнята також про будівництво академічного храму, який буде споруджений біля фізико-хімічного корпусу Київського медичного університету. Тут встановлений хрест і пам`ятний стенд з написом про спорудження першої в Україні університетської церкви.
Слід також сказати про те, що фахівці школи Герасимова відтворили за черепом справжній прижиттєвий вигляд першого лікаря. Це скульптурне погруддя Св. Агапіта зберігається у відділі історії печер Києво-Печерського державного історико-культурного заповідника і повинно стати зразком для майбутнього монументу.
Отже, говорячи про розвиток медицини Київської Русі, слід зазначити, що вже в XI—XII ст. на Русі з'явились свої вчені-природодослідники. Наприклад, київський монах Агапіт займався медициною. В «Києво-Печерському патерику» зазначається, що Агапіт-лікар лікував не лише заможних людей, зокрема князів, але й простих, незаможних. Він зцілював запалення, шкіряні хвороби, широко використовуючи при цьому відвари з трав і коренів.
