Характеристика інвестиційного законодавства України
Норми права, що регулюють суспільні відносини в сфері інвестування, знаходять своє формальне закріплення у відповідних нормативних актах. Сукупність цих норм, закріплених у нормативних актах відповідних державних органів, покликана регулювати сукупність складних суспільних відносин, що виникають в процесі інвестування. Законодавство про інвестиційну діяльність включає в себе видані відповідними державними органами нормативні акти: закони та підзаконні акти (постанови, укази, розпорядження, накази та ін.).
В Україні власне законодавство про інвестиційну діяльність з'явилося після прийняття 24 серпня 1991 p. Акту проголошення незалежності України.
Закон України «Про інвестиційну діяльність» від 18 вересня 1991 p. є першим нормативним актом, що визначає загальні правові, економічні та соціальні умови інвестиційної діяльності на території України. Закон України «Про іноземні інвестиції» від 13 березня 1992р. був першим нормативним актом, яким регламентовано процес іноземного інвестування в Україні. Декрет Кабінету Міністрів України від 20 травня 1993 p. №55—93 «Про режим іноземного інвестування» зупинив його дію. Це було викликано тим, що згаданий закон мав ряд недоліків. Зокрема, в ньому не було встановлено мінімального розміру та виду іноземних інвестицій, для яких встановлювалися податкові пільги. За період дії цього закону, за деякими підрахунками, до 42 відсотків усіх іноземних інвесторів вклали в економіку України менше ніж 1000 доларів, а зустрічалися спільні підприємства з іноземними інвестиціями розміром 7 доларів США '. Таким чином, закон надавав можливість іноземним інвесторам отримувати податкові пільги на території України, а також обходити податкове законодавство і в своїх країнах, в разі існування угод про уникнення подвійного оподаткування між Україною та відповідною країною. Існував завуальований імпорт товарів під виглядом вкладів у статутні фонди спільних підприємств з наступною реалізацією третім особам. Виникла також потреба у диференціації пільгового режиму для інвестицій у конвертованій валюті, у формі майна, майнових прав, нових технологій тощо. У згаданому Декреті було змінено поняття підприємства з іноземними інвестиціями, до яких стали відносити підприємства з кваліфікаційними інвестиціями, тобто інвестиціями певних мінімальних розмірів і видів.
19 березня 1996 p. Верховна Рада України прийняла Закон України «Про режим іноземного інвестування», який відмінив дію вищезазначеного Декрету Кабінету Міністрів України від 20 травня 1993 p. № 55—93 «Про режим іноземного інвестування». В цілому цей закон містить багато положень, які перейшли до нього з цього Декрету. Однак, поряд з цим, в ньому міститься також багато якісно нових елементів, не всі з яких можуть отримати позитивну оцінку.
Найважливішою суттєвою рисою нового закону, що відрізняє його від попереднього законодавства про іноземні інвестиції, є те, що для іноземних інвесторів на території України встановлюється національний режим інвестиційної та іншої господарської діяльності, за винятками, передбаченими законодавством та міжнародними договорами України. Крім цього в законі містяться положення про те, що підприємства з іноземними інвестиціями сплачують податки відповідно до законодавства України.
Проте, у цьому ж законі зазначається, що для окремих інвестиційних проектів із залученням іноземних інвестицій, які реалізуються відповідно до державних програм розвитку пріоритетних галузей економіки, соціальної сфери і територій, може встановлюватися пільговий режим інвестиційної та іншої господарської діяльності. Але ці положення є, щонайменше, декларативними, якщо мати на увазі те, що цим же законом визнається таким, що втратив чинність Закон України «Про державну програму заохочення іноземних інвестицій в Україні».
' Урядовий кур'єр. - 1993. — № 87. — Червень.
Окрім того, цим законом були передбачені критерії надання пільг для інвестиційних проектів із залученням іноземних інвестицій лише стосовно пріоритетних напрямків, в яких вони мають здійснюватися. А такі важливі критерії, як обсяг іноземних інвестицій, їх види, на жаль, до уваги не бралися.
Поряд з вищезазначеним, у новому законі міститься ряд нових позитивних положень, яких не було у Декреті Кабінету Міністрів України від 20 травня 1993 р. № 55—93 «Про режим іноземного інвестування». Зокрема, чітко визначено момент набуття підприємством статусу підприємства з іноземними інвестиціями. Таким моментом вважається день зарахування іноземної інвестиції на його баланс. Одначе, на практиці можуть виникнути складності у разі здійснення іноземного інвестування у вигляді майнових прав або прав інтелектуальної власності, що, на нашу думку, вже вимагає внесення відповідних роз'яснень до цього закону.
Позитивним є те, що державна реєстрація іноземних інвестицій за законом здійснюється лише після фактичного їх внесення, тоді як відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України від 20 травня 1993 p. № 55—93 «Про режим іноземного інвестування» їх можна було реєструвати і до моменту фактичного внесення (тобто могли реєструватися лише наміри здійснити іноземну інвестицію). Більш чітко визначаються порядок та умови звільнення від обкладення митом майна, що ввозиться в Україну як внесок іноземного інвестора до статутного фонду підприємств з іноземними інвестиціями.
Особливістю правового регулювання інвестиційної діяльності на території України є те, що, поряд із Законами України «Про інвестиційну діяльність», «Про режим іноземного інвестування», інвестори мають враховувати також положення цілого ряду інших законів та під-законних нормативних актів. Зокрема, це Закони України «Про підприємництво», «Про підприємства в Україні», «Про господарські товариства», «Про власність», «Про банки і банківську діяльність», «Про захист іноземних інвестицій в Україні», «Про зовнішньоекономічну діяльність», «Про загальні засади створення та функціонування спеціальних (вільних) економічних зон», законодавство про приватизацію та фондовий ринок тощо. Взагалі, на сьогодні, із положеннями статей Закону України «Про інвестиційну діяльність» кореспондують положення близько 100 законодавчих та підзаконних нормативних актів України.
§3. Міжнародні договори як джерело інвестиційного права України
При визначенні правового середовища інвестиційної діяльності в Україні не потрібно забувати також про те, що крім внутрішнього українського законодавства існує група міжнародних договорів (угод) України з окремими країнами про заохочення та взаємний захист інвестицій, що є одним із джерел правового регулювання інвестиційної діяльності в Україні.
Необхідність укладення подібних договорів (угод) викликана наступними чинниками:
1. Завдяки такому договору (угоді) кожна із держав, що уклала його, отримує можливість реалізації прав своїх громадян у іншій країні.
2. Для іноземного інвестора з будь-якої країни, який без сумніву ризикує, принципово важливо, щоб приймаюча країна надавала належний захист та забезпечувала безпеку його капіталовкладень у цій країні. Наявність таких гарантій не лише у національному законодавстві, але і в міжнародній угоді розглядається як прагнення приймаючої країни забезпечити максимальне збереження іноземної власності та не застосовувати заходів з її примусового вилучення.
3. Створення 'договірного регулювання дає певну гарантію застосування передбаченого угодою режиму для інвестиції, незалежно від того, які зміни, в тому числі і законодавчі, можуть мати місце у країні-партнері за договором в майбутньому.'
В договорах (угодах) про заохочення і взаємний захист інвестицій, так як і в законодавстві про інвестиційну діяльність, мають знаходити своє відображення основні пріоритети державної політики України щодо залучення іноземних інвестицій до її економіки.
Так, Закон України «Про дію міжнародних договорів на території України» передбачає, що укладені та належним чином ратифіковані Україною міжнародні договори є невід'ємною частиною національного законодавства України і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Це положення знайшло своє закріплення і на конституційному рівні, зокрема у ст. 9 Конституції України. В цьому випадку міжнародний договір, учасником якого є Україна, має таку ж юридичну силу, як і її національний закон. Тому Закон України «Про міжнародні договори України» передбачає
' Богуславский М.М. Правовеє положение иностранных инвестиций.- М.: СОВИНТЕРЮР, 1993.- С. 27-28.
здійснення ратифікації міжнародних договорів (тих, які потребують ратифікації згідно зі ст. 7 цього Закону) не у формі постанови Верховної Ради України, як це було раніше, а шляхом прийняття спеціального Закону про ратифікацію, який підписується Головою Верховної Ради України.
Проаналізувавши зміст ряду міжнародних договорів (угод) про заохочення і взаємний захист інвестицій, стороною яких є Україна, можна зробити висновок про те, що вони містять ряд особливих положень, відмінних від положень національного законодавства. В них для іноземних інвесторів із країн, які є сторонами договору, може встановлюватися більш пільговий, відмінний від національного правовий режим. Тому, при укладенні міжнародних угод, потрібно враховувати реальність їх виконання, не включаючи до цих угод положення, які прямо протирічать внутрішньому законодавству країни, яка є стороною такої угоди.
Аналіз показує, що основними положеннями договорів (угод) про заохочення і взаємний захист інвестицій є:
• визначення термінів «інвестиція», «інвестор», «доходи», «територія» та ін.;
визначення сфери застосування цієї угоди;
умови сприяння та захисту іноземних інвестицій;
умови надання іноземним інвестиціям національного та режиму найбільшого сприяння;
порядок компенсації збитків іноземним інвесторам;
умови експропріації;
умови переказу доходів від іноземних інвестицій та інших платежів;
• порядок вирішення спорів між договірною стороною та інвестором іншої договірної сторони та між самими договірними сторонами;
• застосування інших правил і зобов'язань та ін.
На теперішній час Україною укладено 40 міжнародних угод про заохочення і взаємний захист інвестицій, а також 38 угод з питань уникнення подвійного оподаткування доходів і майна та запобігання ухиленням від сплати податків.
Із вищазазначених угод з питань заохочення і взаємного захисту інвестицій:
1. Набули чинності угоди, які підписані з Великобританією, Данією, Польщею, Францією, Чехією, Канадою, В'єтнамом, Китаєм, Фінляндією, Монголією, Естонією, ФРН, Грецією, Литвою, США, Угорщиною, Нідерландами, Швейцарією, Швецією, Аргентиною, Бельгійсько-люксембурзьким економічним союзом, Чилі, Індонезією, Іраном, Австрією.
2. Ратифіковані Україною, але не набули чинності угоди, підписані з Ізраїлем, Болгарією, Вірменією, Казахстаном, Словакією, Грузією, Молдовою, Італією, Кубою, Республікою Білорусь.
3. Підписані і не ратифіковані Україною угоди із Єгиптом, Киргизстаном, Узбекистаном, Республікою Корея, Хорватією.
Серед угод з питань уникнення подвійного оподаткування доходів і майна та запобігання ухиленням від сплати податків, що укладені Україною:
1. Набули чинності угоди із Великобританією, Республікою Білорусь, Польщею, Російською Федерацією, Угорщиною, Іраном, Туреччиною, Литвою, Францією, Македонією, Чехією.
2. Ратифіковані Україною, але не набули чинності угоди, підписані із США, Узбекистаном, Фінляндією, ФРН, Швецією, Молдовою, Нідерландами, Болгарією, Китаєм, Латвією, В'єтнамом, Вірменією, Індонезією, Бельгією, Данією, Естощєю, Казахстаном, Канадою, Норвегією, Румунією, Словакією.
3. Підписані і не ратифіковані Україною угоди з Хорватією, Египтом, Австрією, Італією, Люксембургом, Грузією.
Крім зазначеного, Україна є стороною ряду багатосторонніх угод з питань інвестиційної діяльності, що укладені членами Співдружності Незалежних Держав. Зокрема, це Угода про співробітництво в області інвестиційної діяльності, що підписана 24 грудня 1993 р., та Конвенція про захист прав інвестора від 28 березня 1997 р. в розвиток указаної Угоди від 24 грудня 1993 p.
Важливим висновком, що стосується підвищення ефективності використання такого засобу правового регулювання іноземного інвестування, як міжнародні договори (угоди) про заохочення і взаємний захист інвестицій, є те, що в Україні необхідно гармонійно поєднувати положення національного законодавства з положеннями таких угод, щоб створити єдине політико-правове середовище для діяльності іноземних інвесторів в Україні. Необхідне чітке визначення і систематизація пріоритетних напрямків в укладенні міжнародних угод про заохочення і взаємний захист інвестицій. При укладенні таких угод потрібно також дотримуватися принципів додержання національних інтересів та економічної безпеки України.
Нижче наводиться текст типової міжнародної угоди України про заохочення і взаємний захист інвестицій.
УГОДА
між Урядом України та Урядом ________
про заохочення і взаємний захист інвестицій
Уряд України та Уряд ___________ (які надалі іменуються «Договірні Сторони»),
бажаючи посилити економічне співробітництво для взаємної вигоди обох Держав,
маючи намір створити та підтримувати чесні і сприятливі умови для інвестицій інвесторів однієї Держави на території іншої Держави,
визнаючи, що залучення і взаємний захист інвестицій, згідно цієї Угоди, будуть стимулювати ділову ініціативу у цій сфері,
домовились про наступне:
Стаття 1. Визначення термінів
Для цілей цієї Угоди:
1. Термін «інвестиція» означає всі види фінансових, матеріальних коштів та інших майнових і інтелектуальних цінностей, інвестованих у зв'язку з економічною діяльністю інвестором однієї Договірної Сторони на території іншої Договірної Сторони, відповідно до законодавства та правил останньої, включатиме, зокрема, але не виключно:
а) рухоме і нерухоме майно, а також будь-які інші права, такі як заставні, права на утримання майна за борги, забезпечення по позиці, інші права;
б) акції, облігації, інші цінні папери, паї, а також інші форми участі у підприємствах;
в) грошові вимоги або вимоги стосовно будь-якого виконання зобов'язань, що мають економічну цінність і пов'язані з інвестицією;
г) права інтелектуальної власності, включаючи авторські права, патенти, промислові зразки, технологічні процеси, ноу-хау, комерційні таємниці та goodwill (goodwill- «вартість фірми» - репутація та ділові зв'язки фірми, нематеріальні елементи фірми, включаючи найменування фірми, товарні знаки, клієнтуру (прим. автора);
д) будь-які права на здійснення господарської діяльності, що надаються законодавством або контрактом чи ліцензією відповідно до законодавства, включаючи права на розвідку, видобування, розвиток та експлуатацію природних ресурсів (концесії).
Будь-яка зміна форми, в якій здійснюється інвестиція, не впливатиме на Ті характер як інвестиції.
2. Термін «інвестор» означає будь-яку фізичну або юридичну особу, яка здійснює інвестування на території іншої Договірної Сторони:
а) термін «фізична особа» означає будь-яку фізичну особу, яка має громадянство однієї із Договірних Сторін відповідно до її законодавства;
б) термін «юридична особа» означає у відношенні до кожної Договірної Сторони будь-яке підприємство, установу, організацію, створені відповідно до законодавства кожної із Договірних Сторін і які мають право здійснювати інвестиції на території іншої Договірної Сторони.
3. Термін «доходи» означає грошові суми, одержані внаслідок інвестиції і включає, зокрема, але не виключно, прибутки, відсотки, приріст капіталу, акції, дивіденди, авторські гонорари або винагороди.
4. Термін «територія» означає відносно кожної Договірної Сторони територію, що знаходиться під її суверенітетом, включаючи територію суші, внутрішні води та континентальний шельф, над якими ця Договірна Сторона, відповідно до міжнародного права, суверенітет, суверенні права або юрисдикцію.
Стаття 2. Застосування цієї Угоди
Умови цієї Угоди застосовуватимуться до всіх інвестицій, здійснених інвесторами однієї Договірної Сторони як до, так і після набуття чинності цією Угодою.
Стаття 3. Заохочення та захист інвестицій
1. Кожна Договірна Сторона заохочуватиме та створюватиме сприятливі умови для інвесторів іншої Договірної Сторони для здійснення інвестицій на своїй території та допускатиме такі інвестиції відповідно до її законодавства та правил.
2. Інвестиції інвесторів кожної із Договірних Сторін користуватимуться справедливим і рівним ставленням та повним захистом і безпекою на території іншої Договірної Сторони.
Стаття 4. Національний режим та режим найбільшого сприяння
1. Кожна Договірна Сторона на своїй території надаватиме інвестиціям інвесторів іншої Договірної Сторони режим, який є справедливим та рівним, та не менш сприятливим ніж той, який вона надає інвестиціям своїх власних інвесторів або інвестиціям інвесторів будь-якої третьої Держави, якщо це буде більш вигідним відповідно до законодавства Договірної Сторони, на території якої здійснюються інвестиції.
2. Кожна Договірна Сторона надаватиме на своїй території інвесторам іншої Договірної Сторони по відношенню до володіння, управління, використання, отримання прибутків та розпорядження своїми інвестиціями режим, що є справедливим і рівним та не менш сприятливим, ніж той, який вона надає своїм власним інвесторам або інвесторам будь-якої третьої Держави.
3. Положення пунктів 1 і 2 цієї статті не тлумачитимуться з метою зобов'язати одну Договірну Сторону поширювати на інвесторів іншої Договірної Сторони вигоду від будь - якого режиму, привілеї та пільги, які можуть поширюватися останньою Договірною Стороною, виходячи із її участі в:
а) будь-яких існуючих або майбутніх митних союзах, зонах вільної торгівлі, монетарних союзах або подібних міжнародних угодах, що ведуть до таких союзів, які впливають на режим інвестиційного співробітництва, або інших формах регіонального співробітництва, учасником яких будь-яка Договірна Сторона є або може стати;
б) будь-яких міжнародних угодах або домовленостях, які стосуються повністю або в основному оподаткування.
С т а т т я 5. Компенсація збитків
1. Коли інвестиції інвесторів будь-якої Договірної Сторони зазнають збитків через війну, збройний конфлікт, національний надзвичайний стан, переворот, повстання, заколот або інші подібні події на території іншої Договірної Сторони, їм надаватиметься останньою Договірною Стороною режим по відношенню до відшкодування, відновлення, компенсації або інших розрахунків з приводу понесення вищезгаданих збитків, не менш сприятливий, ніж той, який остання Договірна Сторона надає своїм власним інвесторам або інвесторам будь-якої третьої Держави.
2. Не перешкоджаючи умовам пункту 1 цієї статті, інвесторам однієї Договірної Сторони, які під час будь-яких подій, згаданих у цьому пункті, зазнають збитків на території іншої Договірної Сторони, які виникають внаслідок:
а) реквізиції їх власності її силами або владами;
б) руйнування їх власності її силами або владами, яке не було викликане воєнними діями, або не вимагалось необхідною ситуацією,— буде надано швидку, адекватну і ефективну компенсацію за збитки, яких вони зазнали під час періоду реквізиції або як результат руйнування власності. Платежі, що виникають, будуть вільно переводитись у вільноконвертованій валюті без затримки.
Стаття 6. Експропріація
1. Інвестиції інвесторів будь-якої Договірної Сторони не будуть націоналізовані, експропрійовані або піддані заходам, що мають ефект, еквівалентний націоналізації або експропріації (надалі іменується «експропріація») на території іншої Договірної Сторони, за виключенням того, коли ці заходи здійснюються в суспільних інтересах або в інтересах держави. Експропріація має проводитися в рамках законодавства, на недискримінаційній основі та супроводжуватиметься умовами про виплату негайної, адекватної та ефективної компенсації. Сума компенсації повинна бути виплачена у валюті, в якій були здійснені інвестиції, або в іншій валюті, прийнятній для інвестора, згідно з діючим законодавством Договірної Сторони і буде рівна ринковій ціні інвестиції на момент здійснення експропріації, буде включати відсоток з моменту експропріації, встановлений на комерційній основі, та буде такою, що ефективно реалізується і вільно переказується.
2. Потерпілий інвестор матиме право на негайний перегляд судовою або іншою незалежною владою цієї Договірної Сторони його випадку, оцінку його інвестицій відповідно до принципів, викладених в цій Статті,
3. Положення пункту 1 цієї Статті також застосовуватиметься тоді, коли Договірна Сторона експропріює активи компанії, яка була зареєстрована або заснована згідно з діючим законодавством на будь-якій частині її власної території, та в якій інвестори іншої Договірної Сторони мають частки (паї, акції і т. д.).
Стаття 7. Перекази
1. Договірні Сторони гарантуватимуть переказ платежів, які стосуються інвестицій та доходів по них відповідно до чинного законодавства Договірних Сторін. Перекази робитимуться у вільноконвертованій валюті без будь-яких обмежень та затримки. Такі перекази включатимуть зокрема, але не виключно:
а) капітал та додаткові грошові суми для підтримки або збільшення інвестицій;
б) прибутки, відсотки, дивіденди та інші поточні доходи;
в) надходження, що належать інвестору від продажу чи ліквідації всієї інвестиції чи її частини;
г) фонди по сплаті за позиками, які стосуються інвестиції;
д) компенсації, передбачені у Статті 5 та у Статті 6 даної Угоди;
е) невитрачена заробітна плата зарубіжного персоналу, найнятого у зв'язку із здійсненням інвестиції.
2. Для цілей цієї Угоди обмінними курсами будуть офіційні курси, відповідно до чинного законодавства Сторін, які дійсні для поточних угод на дату переказу, якщо немає домовленості про інше.
Стаття 8. Суброгація
1. Якщо Договірна Сторона або призначений нею представник здійснює платежі своїм власним інвесторам згідно гарантій, які вона надала стосовно інвестиції на території іншої Договірної Сторони, остання Договірна Сторона визнає:
а) передачу або по закону, або згідно із законною угодою в цій країні будь-якого права або права вимоги інвестора до попередньої Договірної Сторони, або до призначеного нею представника;
б) що попередня Договірна Сторона або призначений нею представник отримали право внаслідок суброгації користуватися правами та висувати вимоги цього інвестора і візьме на себе зобов'язання, пов'язані з цією інвестицією.
2. Отримані внаслідок суброгації права або вимоги не виходитимуть за рамки прав та вимог інвестора.
Стаття 9. Спори між Договірною Стороною та інвестором іншої Договірної Сторони
1. Будь-який спір, який може виникнути між інвестором однієї Договірної Сторони та іншою Договірною Стороною у зв'язку з інвестицією на території цієї Договірної Сторони, буде предметом переговорів між Сторонами у спорі.
2. Якщо будь-який спір між інвестором однієї Договірної Сторони та іншою Договірною Стороною не може бути таким чином вирішений протягом шести місяців з дня пред'явлення письмової вимоги, інвестор отримає право передати цю справу до:
а) Міжнародного Центру для вирішення інвестиційних спорів (ICSID), маючи на увазі відповідні умови Конвенції про порядок вирішення інвестиційних спорів між державами та громадянами інших держав, що підписана у Вашінгтоні 18 березня 1965 р., у випадку, коли обидві Договірні Сторони є учасниками цієї Конвенції, або
б) арбітра або міжнародного ad hok (створюваного в кожному окремому випадку (прим. автора) арбітражного суду, заснованого згідно з Арбітражними Правилами Комісії Організації Об'єднаних Націй з права міжнародної торгівлі (UNCITRAL), прийнятих Генеральною Асамблеєю ООН 15 грудня 1976 p. Сторони в спорі можуть погодитись у письмовій формі змінити ці Правила. Арбітражні рішення будуть остаточними та обов'язковими для обох Сторін спору відповідно до Конвенції про визнання та приведення до виконання рішень міжнародного арбітражу від 10 червня 1958 p.;
в) до суду або арбітражного суду згідно з чинним законодавством Договірної Сторони.
Стаття 10. Вирішення спорів між Договірними Сторонами
1. Спори між Договірними Сторонами відносно тлумачення або застосування цієї Угоди повинні, якщо це можливо, вирішуватися шляхом взаємних консультацій і переговорів.
2. Якщо такий спір не може бути таким чином вирішений протягом шести місяців після його початку, на вимогу будь-якої Договірної Сторони його буде передано до Арбітражного Суду відповідно до положень цієї Статті.
3. Арбітражний Суд створюватиметься для кожного окремого випадку наступним чином: на протязі трьох місяців після отримання звернення про арбітражне рішення кожна із Договірних Сторін призначить по одному члену цього суду. Ці два члени потім оберуть громадянина третьої держави, якого, після схвалення Договірними Сторонами, буде призначено Головою Суду (далі «Голова»). Голову буде призначено протягом трьох місяців віддати призначення інших двох членів.
4. Якщо протягом будь-якого із періодів, зазначених у пункті 3 цієї Статті, необхідні призначення не були зроблені, будь-яка Договірна Сторона може, за відсутності іншої домовленості, запросити Президента Міжнародного Суду ООН зробити необхідні призначення. Якщо виявиться, що він є громадянином однієї із Договірних Сторін, або якщо інші причини перешкоджають йому виконувати вказану функцію, буде запрошено Віце-Пре-зидента Міжнародного Суду ООН, щоб зробити необхідні призначення. Якщо з'ясується, що Віце-Президент також є громадянином однієї із Договірних Сторін, або не може виконувати зазначену функцію, член Міжнародного Суду ООН, наступний по старшинству, який не є громадянином будь-якої із Договірних Сторін та може без перешкод виконувати дану функцію, буде запрошений зробити необхідні призначення.
5. Арбітражний Суд приймає свої рішення більшістю голосів на основі положень даної Угоди, виходячи з принципів та правил міжнародного права. Такі рішення будуть остаточними та обов'язковими для кожної із Договірних Сторін. Кожна Договірна Сторона нестиме витрати відносно своїх членів суду та свого представництва в арбітражному судочинстві. Витрати відносно Голови та витрати, що залишаються, нестимуться в рівних частинах обома Договірними Сторонами. Арбітражний Суд визначатиме свою власну процедуру і може своїм рішенням визначити, яка із Договірних Сторін буде нести більшу частку витрат.
Стаття 11. Застосування інших правил та зобов'язань
І.Якщо питання регулюється одночасно цією Угодою та іншою міжнародною угодою, сторонами якої є обидві Договірні Сторони, ніщо в цій Угоді не заважатиме Договірним Сторонам або будь-яким їх інвесторам, які володіють інвестиціями на території іншої Договірної Сторони, користуватися перевагами тих правил, які є більш сприятливими по відношенню до його випадку.
2. Якщо режим, який має надаватися однією Договірною Стороною інвесторам іншої Договірної Сторони відповідно до її законодавтсва або інших окремих положень договорів е більш сприятливим, ніж той, який надається цією Угодою, буде надаватися більш сприятливий режим.
Стаття 12. Набуття чинності, тривалість та припинення дії даної Угоди
1. Кожна Договірна Сторона повідомить іншу про завершення процедур, необхідних, згідно із її законодавством, для набуття чинності цієї Угоди. Ця Угода набере чинності з дати останнього повідомлення.
2. Ця Угода залишається чинною на період 15 років, її дія буде автоматично продовжуватися, якщо за один рік до закінчення початкового або будь-якого подальшого періодів будь-яка Договірна Сторона не повідомить іншу Договірну Сторону в письмовій формі про свій намір припинити Угоду.
3. Стосовно інвестицій, здійснених до припинення цієї Угоди, умови цієї угоди залишатимуться чинними на період 15 років з дати припинення.