Глава 9

ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ СЛУЖБОВИХ ОСІБ МИТНИХ ОРГАНІВ УКРАЇНИ, ВНУТРІШНЯ СЛУЖБА

 

 

9.1. ПРАВОВИЙ ТА СОЦІАЛЬНИЙ ЗАХИСТ ПРАЦІВНИКІВ МИТНИХ ОРГАНІВ. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ СЛУЖБОВИХ ОСІБ МИТНИХ ОРГАНІВ УКРАЇНИ

9.1.1. Правовий та соціальний захист працівників митних органів

     Працівники митних органів України є представниками держав його органу, тому правове становище їх регулюється статтями III та VII розділів Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 р. Більш конкретно це відображено в статтях 156—163 Митного ко­дексу України.

Законом гарантується захист життя, здоров'я, гідності, майна працівників митних органів та членів їхніх сімей від злочинних замахів та інших протиправних дій.

 Оскільки законні вимоги працівників митних органів України є І Обов'язковими для виконання, то непокора законному розпоряджен­ню або вимозі працівника митного органу України при виконанні ним службових обов'язків тягне за собою накладення на винних адміністративного штрафу. Образа працівника митного органу України при виконанні ним службових обов'язків, якщо це не тягне за собою кримінальної відповідальності, карається накладенням адміністра­тивного штрафу. Погроза здійснення насильницьких дій щодо працівника митного органу також підлягає адміністративному покаранню. Справи з цих порушень підлягають розгляду в судах загальної юрисдикції згідно із законодавством про адміністративну відповідальність. На сьогодні в митних органах створена служба власної безпеки, одним із напрямків діяльності якої є здійснення правового захисту  працівників митних органів.  Крім правового захисту, важливе значення має вирішення питань з матеріального та соціального забезпечення працівників митних органів.

Соціальний захист — це комплекс заходів, які законодавче врегу­льовані державою та спрямовані на покращання зняття і відносин у середовищі працівників митних органів. Ці заходи стосуються всіх сторін життя та діяльності працівників і складаються із правового, матеріального, житлового, побутового за­хисту та виховання, навчання, охорони праці, оздоровлення, фізичної культури, спорту та відпочинку.

Службові особи митних органів за свою працю отримують заробіт­ну плату, яка складається з посадових окладів, надбавок за персо­нальні звання, вислугу років, знання іноземних мов та ін. Вона має забезпечувати достатні матеріальні умови для незалежного виконан­ня службових обов'язків. Крім того, працівники митних органів отри­мують додатково премію за результатами роботи митниці. У цілому питання оплати праці співробітників митних органів регулюються як діючим законодавством України, так і наказами та листами ДМСУ.

Службовим особам митних органів України, які мають персо­нальні звання, надається відпустка тривалістю не менше тридцяти календарних днів з оплатою проїзду до місця відпочинку й у зворот­ному напрямку. Крім того, тривалість та порядок надання відпусток регулюються Законом України «Про відпустки» від 15.11.96 р.

Держава гарантує працівникам митних органів соціальний захист. Працівники митних органів підлягають обов'язковому державному страхуванню. Порядок та умови його встановлюються Законами України та Кабінетом Міністрів України.

У разі загибелі або каліцтва, отриманого при виконанні службо­вих обов'язків, працівники митного органу або члени їх сімей мають право на одноразову допомогу і призначення пенсії.

Пенсійне забезпечення співробітників митних органів регулюєть­ся пенсійним законодавством України і Законом України «Про дер­жавну службу».

Пенсія державним службовцям виплачується за рахунок держа­ви. На одержання пенсії мають право особи, які досягли пенсійного віку, за наявності загального трудового стажу для чоловіків — не менше 25 років, для жінок — не менше 20 років, у тому числі стажу державної служби — не менше 10 років. Зазначеним особам призна­чаються пенсії в розмірі 80 відсотків суми їх посадових (чинних) окладів з урахуванням надбавок, передбачених Законом «Про дер­жавну службу». Пенсія державному службовцю виплачується в пов­ному розмірі незалежно від його заробітку (прибутку), одержуваного після виходу на пенсію.

Державним службовцям у разі виходу на пенсію за наявності стажу державної служби не менше 10 років виплачується грошова допомога в розмірі 10 місячних посадових окладів.

Працівники митних органів, житлові умови яких потребують поліпшення, мають право перебувати на черзі або в контрольному списку відповідного митного структурного підрозділу служби. З метою спри­яння закріпленню кадрів та створення нормальних житлових умов Для належного виконання службових обов'язків працівникам на­дається як державне, так і службове житло. Пенсіонери, що працюва­ли в митних органах і потребують поліпшення житлових умов, зали­шаються в черзі на покращання житлових умов.

У разі загибелі працівника митної служби при виконанні службо­вих обов'язків за сім'єю загиблого зберігається право на одержання житлової площі за тими ж умовами і на тих же підставах, які мали місце на момент загибелі цієї особи. Житло в даному випадку повинно надаватися не пізніше одного року з дня загибелі працівника.

Працівникам митної служби надаються безвідсоткові позики на обзаведення домашнім господарством.

Академія митної служби України, що знаходиться в м. Дніпро­петровську, займається підготовкою кваліфікованих кадрів, які по­повнюють лави працівників митних органів. Тут же діють курси з підвищення кваліфікації керівного складу митниць. Створено цент­ри з підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів у Києві та Хмельницькому. Утримання курсантів академії та слухачів центрів здій­снюється за рахунок коштів митної служби.

У структурних підрозділах митної служби основним видом підви­щення кваліфікації працівників, яке здійснюється без відриву від роботи, є професійна підготовка. Загальне керівництво нею здійсню­ють навчально-методичні ради.

Виховна робота в митній службі проводиться у структурних підроз­ділах митниць та інших митних установ. Керівник підрозділу веде щоденник виховної роботи. Всі негативні прояви розглядаються керів­ництвом і, залежно від ступеня провини, вживаються заходи вихов­ного та дисциплінарного впливу. Співробітники, які відзначилися при виконанні поставлених завдань, заохочуються керівництвом (по­дякою, грошовою премією, цінним подарунком).

У митній системі створена служба охорони праці, яка у своїй роботі керується Законами України «Про охорону праці», «Про пожежну без­пеку», «Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благопо­луччя населення», «Про дорожній рух» та підзаконними актами, за­твердженими для реалізації вказаних законів. У структурних підрозді­лах служби організовуються у встановленому порядку навчання з дотримання вимог правил і норм охорони праці та пожежної безпеки.

У службі вирішуються питання стосовно проведення лаборатор­них досліджень умов праці, атестації робочих місць на відповідність нормативним актам про охорону праці. Здійснюються заходи з про­ведення профілактичної роботи щодо запобігання аварій при вико­ристанні автотранспорту:

— обов'язковий передрейсовий медичний огляд водіїв;

— створення кімнати безпеки руху;

— проведення регулярних роз'яснень, лекцій з правил безпеки руху.

Працівники митних органів безплатно забезпечуються спецодя­гом, спецвзуттям та іншими засобами індивідуального захисту згідно з діючими типовими нормами.

У структурних підрозділах служби розслідуються нещасні випад­ки, згідно з діючим Положенням розробляються плани заходів щодо їх попередження. У межах митної системи проводяться облік та аналіз виробничого травматизму. За результатами аналізу здійснюється профілактична робота щодо попередження травм та аварій. Відповідальність службових осіб митних органів України.

З метою попередження захворювань і надання медичної допомоги працівникам структурні підрозділи служби укладають угоди з ме­дичними закладами на обслуговування та проведення щорічного ме­дичного огляду.

Усім працівникам, яким необхідне санаторно-курортне лікування, надаються пільгові путівки до реабілітаційного центру ДМСУ «Пер­лина» та інших санаторіїв відповідно до захворювань. Дітям праців­ників служби надаються пільгові путівки до санаторіїв матері та дитини і дитячих оздоровчих таборів.

З метою підвищення рівня фізичної підготовки особового складу та координації спільних дій, спрямованих на розвиток фізкультури і спорту, колективи структурних підрозділів служби входять до складу спортивного товариства «Динамо», у складі якого беруть участь у змаганнях з усіх видів спорту. У структурних підрозділах служби для організації фізкультурної роботи створено спортивні ради. Праців­ники служби та курсанти академії досягли високих спортивних по­казників і у складі збірної захищають честь України у спортивних змаганнях на першість Європи та світу.

Придбання спортивного обладнання та форми здійснюється за ра­хунок коштів митної служби.

Велика увага в митних органах приділяється організації відпо­чинку працівників. З цією метою в структурних підрозділах служби створюються товариства мисливців, рибалок та ін., вокально-інструментальні ансамблі, проводяться вечори, змагання команд КВК, регіо­нальні огляди-конкурси художньої самодіяльності та народної твор­чості, культпоходи до театрів і концертних залів. Для дітей співро­бітників служби організовуються культпоходи до цирку, лялькового театру, Новорічні свята, вручаються безкоштовні подарунки.

Придбання музичних інструментів, костюмів, квитків здійснюєть­ся за рахунок коштів митної служби.

У деяких структурних підрозділах служби є власні бази відпочин­ку, де проводять дозвілля працівники та члени їх сімей. Путівки на такі бази надаються на пільговій основі або безкоштовно.

Заходи соціального захисту, які проводяться в Державній митній службі України, спрямовані на згуртування людей, виховання в них любові до митної справи, сприяють закріпленню кадрів, створенню високопрофесійного колективу, здатного вирішувати основне завдан­ня митних органів — поповнення державного бюджету та захист економічних інтересів України.

9.1.2. Відповідальність службових осіб митних органів

Відповідальність митних органів та їх службових осіб передбаче­на Митним кодексом України, ст. 14 Закону України «Про держав­ну службу» від 16.12.93 р., ст. 41 Кодексу законів про працю.

Митні органи України та їх службові особи, які допустили неправомірні дії щодо інших державних органів, громадян та підприємств, несуть відповідальність перед ними відповідно до Митного кодексу та інших законодавчих актів України.

Відповідно до вимог чинного законодавства працівники митних органів несуть відповідальність за неналежне виконання своїх обо­в'язків. Така відповідальність передбачається Кодексом законів про працю, Кодексом про адміністративні правопорушення, Криміналь­ним кодексом, Цивільним кодексом, Законом «Про державну служ­бу», Законом «Про боротьбу з корупцією» та іншими нормативними документами.

Вчинення особою, уповноваженою на виконання функцій держави, будь-якого із зазначених у ст. 1 Закону «Про боротьбу з корупцією» корупційних діянь, якщо воно не містить складу злочину, тягне за собою адміністративну відповідальність у вигляді штрафу від двадця­ти п'яти до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів грома­дян і звільнення з посади або інше усунення від виконання функцій держави. Таким особам забороняється обіймати посади в державних органах та їхньому апараті впродовж трьох років з дня їх звільнення.

Наприклад, ст. 5 Закону України «Про боротьбу з корупцією» передбачає спеціальні обмеження щодо державних службовців та інших осіб, уповноважених на виконання функцій держави.

Державний службовець або інша особа, уповноважена на вико­нання функцій держави, не має права:

• сприяти, використовуючи своє службове становище, фізичним і юридичним особам у здійсненні ними підприємницької діяльності, а також в отриманні субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг з метою незаконного одержання за це матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг;

• займатися підприємницькою діяльністю безпосередньо чи через посередників або підставних осіб, бути повіреним третіх осіб у спра­вах державного органу, в якому вона працює, а також виконувати роботу за умовами сумісництва (крім наукової, викладацької, творчої діяльності, а також медичної практики);

• відмовляти фізичним та юридичним особам в інформації, на­дання якої передбачено правовими актами, умисно затримувати її, надавати недостовірну чи неповну інформацію;

Державний службовець, який є посадовою особою, не має також права:

• сприяти, використовуючи своє посадове становище, фізичним та юридичним особам у здійсненні ними зовнішньоекономічної, кредитно-банківської та іншої діяльності з метою незаконного одержан­ня за це матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг;

• неправомірно втручатися, використовуючи своє посадове стано­вище, у діяльність інших державних органів чи посадових осіб з метою перешкодити виконанню ними своїх повноважень;

• бути повіреним третіх осіб у справах державного органу, діяльність якого він контролює;

• надавати незаконні переваги фізичним або юридичним особам під час підготовки і прийняття нормативно-правових актів чи рішень.

Особи, які претендують на зайняття посади в системі державної служби або на виконання інших функцій держави, попереджаються про встановлені щодо них обмеження.

За порушення цих обмежень державні службовці, у тому числі й працівники митних органів, несуть відповідальність, яка передбачена ст. 8 цього Закону, тобто порушення особою, уповноваженою на ви­конання функцій держави, будь-якого із зазначених у ст. 5 цього Закону обмежень, і якщо порушення не містить складу злочину, тяг­не за собою адміністративне стягнення у вигляді штрафу від п’ятнадцяти до двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів гро­мадян.

Повторне впродовж року порушення будь-якого із зазначених у ст. 5 цього Закону обмежень тягне за собою адміністративну відпові­дальність у вигляді штрафу від двадцяти п'яти до п'ятдесяти не­оподатковуваних мінімумів доходів громадян і звільнення з посади чи інше усунення від виконання функцій держави.

Ст. 6 Закону «Про боротьбу з корупцією» передбачає здійснення фінансового контролю за державними службовцями, тобто за декла­руванням доходів, відкриттям валютних рахунків у державних, ко­мерційних та іноземних банках, придбанням цінних паперів, нерухо­мого та цінного майна, що здійснюються як посадовими особами, так і членами їх сімей. За порушення вимог фінансового контролю настає відповідальність, передбачена ст. 9 — порушення особою, уповнова­женою на виконання функцій держави, вимог щодо декларування доходів. Неподання або подання неповних чи неправдивих відомос­тей про доходи та зобов'язання фінансового характеру тягне за со­бою адміністративну відповідальність у вигляді штрафу від п'ятнад­цяти до двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів грома­дян і звільнення з посади чи інше усунення від виконання функцій держави, а також є підставою для відмови у призначенні на посаду та для позбавлення права балотуватись у депутати або на виборні поса­ди в державні органи.

Порядок адміністративного провадження у справах про корупційні діяння або інші правопорушення, пов'язанні з корупцією, а також виконання постанов про накладення адміністративних стягнень ви­значаються Кодексом України про адміністративні правопорушення, за винятком положень, установлених цим Законом.

Протокол про вчинення корупційного діяння або іншого правопо­рушення, пов'язаного з корупцією, складається органами, зазначени­ми в пп. а і б ст. 4 цього Закону, а коли факт учинення корупційного діяння або іншого правопорушення, пов’язаного з корупцією, що не містить складу злочину, встановлено прокурорською перевіркою чи попереднім слідством — також слідчим чи прокурором.

Підставою для складання протоколу достатньо даних, які свідчать про наявність у діянні особи ознак корупційного діяння або іншого правопорушення, пов'язаного з корупцією. Протокол про вчинення корупційного діяння або іншого правопорушення, пов'язаного з корупцією, разом із матеріалами перевірки у триденний термін з момен­ту його складання надсилається до районного суду за місцезнаходженням органу, який склав про це протокол. Розгляд адміністратив­них справ про корупційні діяння або інші правопорушення, пов'язані з корупцією, здійснюється районним судом у п'ятиденний термін з моменту надходження протоколу.

Постанова суду про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу за корупційні діяння або інші правопорушення, по­в'язані з корупцією, у триденний термін направляється відповідному державному чи виборному органу для вирішення питання про звільнен­ня особи з посади або інше усунення від виконання нею функцій держави згідно з чинним законодавством.

Скарги підприємств на неправомірні дії митних органів України та їх службових осіб подаються та розглядаються в порядку, перед­баченому діючим законодавством України.

При здійсненні митного контролю та оформленні суб'єктами ЗЕД вантажів не допускається заподіяння іншим державним органам, громадянам та підприємствам шкоди, приниження честі й гідності громадян та вчинення інших неправомірних дій.

Шкода, заподіяна іншому державному органу, громадянинові чи підприємству неправомірними діями митних органів України та її службовими особами при виконанні ними службових обов'язків, відшкодовується на загальних підставах. -

9.2. ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ ОХОРОНИ ПРАЦІ В УСТАНОВІ, ОРГАНІЗАЦІЇ

    У Конституції України сказано, що основною цінністю держави є людина. Закон України «Про охорону праці» визначає основні поло­ження щодо реалізації права громадян на охорону їх життя і здоро­в'я в процесі трудової діяльності, регулює за участю відповідних дер­жавних органів відносини між керівником і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і встановлює єди­ний порядок охорони праці в Україні.

Закон України «Про охорону праці», прийнятий 14 жовтня 1992 р., складається з 8 розділів, 49 статей.

У ст. 1 дається поняття охорони праці:

Охорона праці (ОП) — це система правових, соціально-економіч­них, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профі­лактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження здоров'я людини в процесі праці.

Дія закону поширюється на всі установи незалежно від форм власності. Законодавство про охорону праці складається з Закону «Про охорону праці», Кодексу законів про працю та інших норматив­них актів.

Державна політика в галузі охорони праці базується на принципах:

— пріоритету життя і здоров'я працівника відносно результатів виробничої діяльності, повної відповідальності власника за створен­ня безпечних і нешкідливих умов праці;

—   встановлення соціального захисту працівників, повного відшко­дування втрат особам, які потерпіли від нещасних випадків на ви­робництві;

— комплексного розв'язання завдань охорони праці;

_ встановлення єдиних нормативів з ОП;

_ здійснення навчання, професійної підготовки і підвищення ква­ліфікації працівників з ОП обов'язкове.

Власник зобов'язаний створити в кожному структурному підрозділі й на кожному робочому місці умови праці відповідно до вимог норма­тивних актів, а також забезпечити додержання прав працівників, га­рантованих законодавством про ОП.

Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування, стан колективного та індивідуаль­ного захисту, санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних актів про ОП.

Працівник має право відмовитися від виконання роботи, яка не пе­редбачена посадовою інструкцією та на виконання якої йому не прово­дився інструктаж, якщо створилася ситуація, небезпечна для його жит­тя чи здоров'я, навколишнього середовища. Факт наявності такої ситу­ації підтверджується спеціалістом з ОП. Для виконання будь-якої іншої роботи керівник повинен зробити цільовий інструктаж. Інструктажі є кількох видів і проводяться згідно з типовим положенням:

а) вступний — з усіма працівниками, щойно прийнятими на робо­ту (проводить спеціаліст з ОП );

б) первинний — на робочому місці керівником підрозділу;

в) повторний — один раз у квартал;

г) цільовий — при виконанні разових робіт, не пов'язаних із без­посередніми обов'язками.

Власник зобов'язаний відшкодувати працівникові збитки, заподіяні йому каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним із вико­нанням трудових обов'язків, у повному розмірі втраченого заробітку.

У разі смерті потерпілого розмір одноразової допомоги повинен бути не менше п'ятирічного заробітку працівника на його сім'ю, крім того, не менше річного заробітку на кожного утриманця померлого, а також на його дитину, якщо вона народилася після його смерті.

Якщо нещасний випадок трапився внаслідок невиконання потер­пілим вимог нормативних актів про охорону праці, розмір одноразо­вої допомоги може бути зменшено, але не більш як на п'ятдесят відсотків. Факт наявності вини потерпілого встановлюється комі­сією по розслідуванню нещасного випадку. Власник відшкодовує по­терпілому витрати на лікування.

Відшкодування моральних збитків провадиться власником, якщо небезпечні або шкідливі умови праці призвели до моральної втрати потерпілого, порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимага­ють від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Під моральною втратою потерпілого розуміються страждання, за­подіяні працівникові внаслідок фізичного або психічного впливу, що спричинило погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Відшкодування моральних збитків можливе без утрати потерпі­лим працездатності. Порядок його визначається законодавством.

Працівник зобов'язаний:

• знати і виконувати вимоги нормативних актів про охорону праці, правила поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засобами виробництва, користуватися засобами колективно­го та індивідуального захисту;

• додержуватися зобов'язань щодо охорони праці, передбачених колективним договором (угодою, трудовим договором) та правилами внутрішнього трудового розпорядку підприємства.

З цією метою створюється система управління охороною праці, якою керує служба охорони праці, керівник якої підпорядковується безпосе­редньо власникові і прирівнюється до основних виробничих служб.

У митній службі діє також струнка система ОП. У ДМСУ є відділ ОП, а у митницях — служби ОП (які представляє один працівник).

Головне завдання служб охорони праці — організація виконання закону про ОП і контроль за цим. У посадових інструкціях кожного працівника записані пункти з ОП, крім цього у кожному підрозділі митниці діє конкретна інструкція з ОП, яка включає в себе специфіку дії підрозділу. Крім цього є загальні інструкції, як-от: «При огляді локомотивів», «При огляді повітряних суден», «При огляді пасажир­ського транспорту» тощо.

Виконання інструкцій обов'язкове. Навчання, організація та кон­троль виконання здійснюються через систему професійної освіти, про­ведення інструктажів та систему безперервного контролю. Згідно зі ст. 20 Закону України «Про охорону праці»: «Допуск до роботи осіб, які не пройшли навчання, інструктаж і перевірку знань з ОП, забороняється».

 А тепер наведемо лише кілька цифр сумної статистики. За перше півріччя 1998 р. на виробництві травмовано 22 481 працівник, у 1999 р. за відповідний період — 19 291. Загинуло: 1998 р. — 1665, 1999 р. — 1781 чоловік. Близько 27 % цих сумних цифр виникло через ігнорування правил поводження з електричним струмом. Зва­жаючи на важливість цієї проблеми, одним із державних норматив­них актів про охорону праці (ДНАОП 000-1-21-98) у 1998 р. прий­нято «Правила безпечної експлуатації електроустановок споживачів». Тому з усіх аспектів охорони праці розглянемо більш детально лише цю проблему.

Види уражень електричним струмом. Дія електричного струму на живу тканину носить різноманітний характер:

1) термічна — проявляється в опіках окремих ділянок тіла, на­гріву до високої температури кровоносних судин, нервів, серця тощо і викликає серйозні функціональні порушення;

    2) електролітична — розкладання органічної речовини, в тому числі і крові;

    3) біологічна — порушення живих тканин організму. Електротравми поділяються у свою чергу на:

    місцеві (місцеве ураження організму);

   загальні (уражений весь організм);

      змішані (місцеві і загальні разом), їх кількість становить понад 15,5%.                  

Дія електроструму на організм людини. Місцеві електротравми — це місцеве порушення цілісності тканини. Поділяються на електричні опіки, електричні знаки, металізацію шкіри, механічні ушкодження і електроофтальмію, електричний удар.

Електричний опік — найбільш поширена електротравма. Опіки виникають у 63% постраждалих. Залежно від умов виникнення роз­різняють два основних види опіків: контактний, що виникає при проходженні струму невисокої напруги (не вище 1—2 кВ) безпосе­редньо через тіло людини, і дуговий, обумовлений дією на тіло люди­ни електричної дуги, яка утворюється при більш високих напругах.

Під електричним ударом слід розуміти ураження живих тканин організму електричним струмом. Коли електричний удар не призво­дить до смерті, він може викликати серйозний розлад організму, що проявиться і через декілька годин, днів, місяців. Електричним уда­рам підлягають понад 80% постраждалих.

Вплив дії електроструму на організм залежить від низки чин­ників, у тому числі від електричного опору тіла, струму, терміну його проходження, частоти, індивідуальних якостей людини. Це все теми цілих розділів з «Правил електробезпеки» і можуть бути циклом лекцій.

Постають запитання: як захиститися від ураження електричним струмом? Як надати першу допомогу потерпілим?

Слід розуміти головне, що при ураженні людини електрострумом основним вражаючим чинником є струм, що проходить через тіло, а також велике значення має час його дії.

Отже, всі правила електробезпеки дозволяють обслуговувати елект­роустановки лише особам, які здали залік і атестовані на цю роботу.

Перша допомога потерпілим від електричного струму. Вона скла­дається з двох етапів:

1) звільнення постраждалого від дії струму;

2) надання йому долікарської медичної допомоги.

Оскільки результат ураження електрострумом залежить від трива­лості проходження струму через тіло людини, дуже важливо якомога швидше звільнити постраждалого від струму і надати медичну допо­могу, тому що період клінічної смерті триває лише кілька хвилин.

При нещасних випадках часто буває, що потерпілий продовжує перебувати в контакті зі струмопровідною частиною і не може само­стійно порушити цей контакт, тобто перервати струм, що йде через нього. Причини можуть бути різними:

— некероване скорочення м'язів; ті

— параліч кінцівок;

— ураження нервової системи і т. ін.

Першою дією повинно бути швидке відключення за допомогою найближчого рубильника, вимикача, а також шляхом викручуван­ня запобіжників тієї частини електроустановки, до якої потерпілий доторкається.

При цьому слід мати на увазі, якщо потерпілий знаходиться на висоті, то виключення електроенергії може викликати падіння його з висоти.

При відключенні електроенергії може погаснути світло, тому слід мати напоготові додаткове освітлення.

При цьому слід остерігатися, щоб самому не опинитися в контакті зі струмопровідною частиною, а також під кроковою напругою.

При напрузі до 1000 В можна перерубати проволоку сокирою з дерев'яним топорищем. Рубати слід кожен провід окремо, щоб не викликати короткого замикання між ними, в результаті якого може виникнути електрична дуга, що спричинить шкоду.

Дозволяється відтягнути постраждалого за одяг, при цьому не доторкатися до тіла потерпілого, вологого одягу. Можна відкинути проволоку сухою дерев'яною палицею, дошкою (непровідниками).

Таким чином, одна з умов урятування життя виконана — людину звільнено від електроструму.

Заходи першої долікарської медичної допомоги. Сучасна медици­на має всі засоби для оживлення людини, враженої струмом. Однак успіх залежить від першої кваліфікованої допомоги.

Заходи першої долікарської допомоги залежать від стану потерпі­лого, а саме: наявність дихання. Якщо воно характеризується не­чіткими й неритмічними підйомами грудної клітини при вдиханні, нібито хапаючими повітря вдихами, або відсутністю підіймання груд­ної клітини — потерпілий потребує штучного дихання.

Якщо потерпілий опритомнів, але був непритомним або під стру­мом, його необхідно покласти на суху підлогу, забезпечити спокій, бо негативна дія струму може проявитися впродовж кількох годин і навіть днів. Стан здоров'я визначить лише лікар.

Якщо потерпілий непритомний, але з усталеним диханням, тре­ба покласти його на підстилку, полегшити дихання, розстебнувши комір, пояс. Спробувати привести до пам'яті — піднести до носа вату, змочену в нашатирному спирті, оббризкати лице водою, розтерти й зігріти тіло. Чекати лікаря.

Якщо потерпілий погано дихає (рідко, судорожне) — треба роби­ти штучне дихання.

При відсутності ознак життя — робити штучне дихання, масаж серця. Ніколи не варто відмовлятися від надання допомоги постраждалому і вважати його мертвим через відсутність ознак життя. Практиці відомі випадки, коли безперервне надання кваліфікованої долікарської допомоги допомагало оживляти людей навіть після 12 годин.

Штучне дихання. Є два способи штучного дихання: апаратний і ручний. Ми розглянемо лише ручний спосіб. Серед великої кількості ручних способів найбільш ефективний спосіб «рот у рот». Він поля­гає в тому, що той, хто надає допомогу, вдуває повітря зі своїх легень у легені постраждалого через його рот.

Але перш ніж приступити до штучного дихання, необхідно вико­нати такі операції:

а) звільнити потерпілого від одягу, що стискає, — розстебнути комір, зняти галстук тощо;

б) покласти його на спину на горизонтальну поверхню;     

в) максимально закинути голову назад, підклавши під потилицю долоню однієї руки так, щоб підборіддя не було на одній лінії з шиєю. При цьому положенні голови язик відходить у гортань, забез­печуючи тим самим прохід повітря в легені. Під лопатки слід підкла­сти валик з одягу;

г) пальцями очистити рот від крові, слини.

Той, хто надає допомогу, набирає повітря в легені і з силою видихає його в рот потерпілому. При цьому він повинен охопити своїм ротом весь рот потерпілого, а щокою чи пальцями затиснути йому ніс.

Контроль за надходженням повітря в легені потерпілого здійснюєть­ся на око по розширенню грудної клітини потерпілого. Якщо після вдування вона не розправляється — це свідчить про непрохідність шляхів дихання. Тому необхідно висунути нижню щелепу постраждалого вперед. Для цього треба поставити чотири пальці кожної руки ззаду кутів нижньої щелепи і висунути її вперед або це ж зробити великим пальцем однієї руки.

Якщо неможливо відкрити стиснутий рот, тоді робиться дихання «з рота в ніс».

Упродовж однієї хвилини слід робити 10—12 вдувань. Штучне дихання необхідно проводити до повного відновлення глибокого рит­мічного дихання.

Масаж серця. При наданні допомоги ураженим струмом робить­ся масаж серця — ритмічне надавлювання на грудну клітку, в ре­зультаті чого серце стискається між грудниною та хребтом і виштов­хує кров зі своїх порожнин.

Мета масажу — штучна підтримка кровообігу і відновлення нор­мальних скорочень серця. У процесі масажу людина, що надає допо­могу, визначивши місце надавлювання (воно має знаходитися при­близно на два пальці вище м'якого кінця грудей), повинна покласти на нього долонею вниз одну руку, а другу поверх першої також доло­нею вниз покласти під прямим кутом і надавлювати на грудну клітку потерпілого швидким поштовхом так, щоб змістити нижню частину груднини вниз на 3—4 см. Не можна надавлювати нижче краю груд­ної клітки, бо можна пошкодити інші органи. Надавлювання треба повторювати приблизно 1 раз на секунду.

Якщо надають допомогу двоє, то один повинен робити штучне дихання, а другий — масаж серця в такій послідовності: після одно­го глибокого вдування проводиться п'ять надавлювань на грудну клітку або після двох вдувань — 15 надавлювань. Якщо допомагає потерпілому одна людина, то треба після двох глибоких вдувань у рот чи ніс робити 15 надавлювань.

Для перевірки пульсу через кожні 2 хвилини припиняють масаж на 2—3 секунди. При відсутності пульсу слід продовжувати масаж аж до передачі потерпілого лікарю.

Захисне заземлення. Крім конкретних принципів електробезпеки є Ще принцип захисного заземлення. Це зумисне електричне з'єднан­ня з землею металевих неструмопровідних частин, які можуть вияви­тися під напругою.

Призначення захисного заземлення — усунення небезпеки ура­ження струмом на випадок дотику до корпусу.

Принцип дії захисного заземлення — зниження до безпечних зна­чень напруги шляхом зменшення потенціалу обладнання.

Небезпека враження струмом може бути усунена швидким відклю­ченням електроустановки. Для цього служить занулення — це умисне електричне з'єднання з нульовим захисним провідником неструмопровідних частин, які можуть виявитися під напругою.

Принцип дії занулення — переведення замикання на корпус у коротке замикання, в результаті чого спрацьовують запобіжники, елек­тричний ланцюг обривається і прилад знеструмлюється.

Таким чином, і заземлення, і занулення служать для безпеки пра­цюючого під час виконання службових обов'язків. Вони входять до комплексних заходів з електробезпеки.

Головне ж для працюючого — це:

— знати правила з електробезпеки, а вони конкретні для кожної електроустановки;

— мати необхідний допуск до роботи на електроустановках;

— уміти звільнити людину від електроструму і надати першу до­помогу.

Організаційні заходи під час роботи. Організаційними заходами, якими досягається безпека роботи на електроустановках, є :

— призначення осіб, відповідальних за безпечне виконання робіт;

— підготовка робочих місць;

— допуск до роботи;

— нагляд під час виконання робіт;

— оформлення перерв у роботі.

Працівник повинен виставити на робочих місцях огородження, плакати, які б попереджали про небезпеку. Технічні засоби включа­ють:

— підготовку робочого місця;

— вимикання напруги;

— вивішування плакатів безпеки;

— перевірку відсутності напруги;

— встановлення заземлення.

Будь-який із цих пунктів — це ціла система проведення робіт, що може бути розкрита в окремій темі.

Ми не розкриваємо і тему протипожежної безпеки, що також кла­сифікується як окрема наука. Проте основні поняття назвемо.

Пожежа — це некерований процес горіння з людськими жертвами або матеріальними збитками.

Для боротьби з пожежами є багато засобів, найпоширеніший із них — вогнегасники, їх декілька видів — пінні, вуглекислотні, по­рошкові тощо. Слід відзначити, що при загоранні електроустановок та подібних приладів не можна користуватися водою, пінними вогне­гасниками, тому що це провідники електричного струму.

Про все це є детальна інформація в інструкціях, дотримання яких обов'язкове. Навчання, організація та контроль виконання здійснюються шляхом систематизації професійної освіти, проведення інструк­тажів та безперервного контролю.

Будь-яка інструкція з ОП, затверджена наказом керівника, є нор­мативним актом. Кодекс законів України про працю розроблений так, щоб не порушувати нормативних актів про ОП, тобто не створю­вати небезпечних процесів у ході трудової діяльності людини.

При укладенні трудового договору умови його не можуть містити положень, які не відповідають законодавчим та іншим норматив­ним актам з ОП. Громадянин повинен бути проінформований влас­ником під розписку про умови праці, наявність на робочому місці небезпечних і шкідливих виробничих чинників (у митній системі: рентгенапарати, наркотичні засоби тощо), про можливі наслідки їхнього впливу на здоров'я, про його права на пільги та компенсацію за роботу в таких умовах відповідно до законодавства і колективного договору.

У митній системі діє чіткий контроль за організацією охорони праці. Загальні завдання частково сформульовані в системі підведен­ня підсумків роботи та оперативного контролю за станом ОП, яка включає в себе:

конкретну перевірку — контроль підрозділів за всіма аспектами діяльності в галузі ОП;

цільову перевірку — контроль, що передбачає поглиблену пере­вірку певного виду діяльності (пожежну, електробезпеку, знання кон­кретної інструкції, вміння користуватися ТЗМК, надавати першу до­помогу потерпілим тощо);

поточний контроль — проводиться щоденно на початку і в про­цесі роботи. Полягає в готовності виконавців до трудової діяльності та додержання умов праці й вимог безпеки;

оперативний контроль — проводиться один раз на місяць. Поля­гає в перевірці організаційно-технічного забезпечення безпеки праці;

періодичний контроль — щоквартальний. Полягає в перевірці управлінського, організаційного, технічного забезпечення безпеки праці на відповідність нормативним вимогам.

Головне завдання закону та законодавчих актів про охорону праці полягає в тому, що вони забезпечують виконання конституційних вимог створення безпечних умов праці, законодавчі права працюючо­го стосовно власника і, нарешті, не декларують, а обґрунтовують по­няття, що головна цінність держави — людина.

 

9.3. ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ ПРО ДІЛОВОДСТВО. ПРИЙМАННЯ, РОЗГЛЯД І РЕЄСТРАЦІЯ ДОКУМЕНТІВ. ВИДИ ПОШТИ ТА ДОКУМЕНТІВ. ВИМОГИ ДО СКЛАДАННЯ Й ОФОРМЛЕННЯ ТЕКСТОВИХ ДОКУМЕНТІВ

9.3.1. Основні поняття про діловодство

Діловодство — це діяльність, яка охоплює питання документу­вання й організації роботи з документами в процесі здійснення управ­лінських функцій.

Діловодство — важлива складова частина роботи кожної устано­ви, організації, підприємства. В їхній практичній діяльності застосо­вуються різні системи діловодства, але майже для всіх обов'язкове ведення адміністративного діловодства (його ще називають загаль­ним діловодством).

У процесі діловодства беруть участь (більшою чи меншою мірою) всі працівники апарату управління: одні створюють документи, другі забезпечують їх передачу, а треті керуються цими документами у своїй практичній діяльності. Усе, що вирішується апаратом управління і втілюється потім у практичні справи, оформляється документами.

Приймання, розгляд і реєстрація документів. Усі документи, що надходять до митного органу, в тому числі й створені за допомогою ПК, приймаються централізовано в загальному відділі (канцелярії).

Документи, які надходять до митного органу засобами електрон­ного та факсимільного зв'язку й адресовані їх керівникам, повинні обліковуватися за місцем прийому та передаватися на реєстрацію до загального відділу чи канцелярії.

Працівникам митних органів України незалежно від займаних посад і повноважень забороняється приймати до виконання незареєстровані документи.

У загальному відділі (канцелярії) розкриваються всі конверти, за винятком тих, що мають напис «Особисто».

Усі документи, що надійшли до митного органу, підлягають обо­в'язковому попередньому розгляду керівником загального відділу (кан­целярії) митного органу або іншою уповноваженою на це посадовою особою відповідно до розподілу обов'язків між працівниками.

Мета попереднього розгляду документів — розподілення їх на ті, що потребують обов'язкового розгляду керівництвом митного орга­ну або виконавцями відповідно до їх функціональних обов'язків; визначення необхідності реєстрації документів; установлення за не­обхідності термінів виконання вимог документів, які передаються струк­турним підрозділам чи безпосереднім виконавцям.

Реєстрація документів — фіксування факту створення або над­ходження документа — здійснюється шляхом проставлення на ньо­му умовного позначення — реєстраційного індексу з подальшим за­писом у реєстраційних формах необхідних відомостей про нього. Відповідальність службових осіб митних органів України, внутрішня служба       237

Реєстрація документів провадиться з метою забезпечення їх об­ліку, контролю за виконанням та оперативним використанням на­явної в них інформації. Як правило, вона повинна проводитися цен­тралізовано.

Основним принципом реєстрації документів є однократність. Кож­ний документ реєструється в одному органі лише один раз: вхідні — у день надходження або не пізніше наступного дня.

Документи реєструються в межах груп залежно від назви, виду, автора і змісту.

Реєстрація документів може проводитися за журнальною або карт­ковою формою залежно від обсягу документообігу.

9.3.2. Вимоги до складання й оформлення текстів документів

Призначення і класифікація документів. Управління суспільством, галуззю народного господарства чи підприємством являє собою, з по­гляду технології, процес отримання, обробки й передачі інформації.

Переважна частина використаної інформації фіксується. Це обо­в'язковий елемент управлінської діяльності, оскільки в сучасних умо­вах отримувати, зберігати і передавати інформацію можна лише за­фіксувавши її попередньо. Матеріальними носіями фіксованої інфор­мації є документи.

Документ (у перекладі з латинської — повчальний приклад) — це вид інформації про факти, події, явища об'єктивної й розумної діяльності людини.

Розрізнюють документи на папері, фотоплівці, магнітній та перфо­стрічках, диску, перфокарті тощо.

В управлінській діяльності використовуються головним чином текстові документи, інформація в яких зафіксована будь-яким пись­мовим способом — рукописним, машинописним, друкарським. Такі документи, оформлені відповідно до певних правил, часто називають­ся управлінськими, а їх сукупність — управлінською документацією.

Інакше кажучи, управлінська документація являє собою систему документації, що забезпечує управлінські процеси в суспільстві, на підприємстві, в організації чи установі.

Документи класифікуються за змістом інформації, яку вони не­суть, надходженням, стадіями створення, ступенями гласності, термі­нами зберігання, призначенням і деякими іншими ознаками.

Найважливішою класифікаційною ознакою документів є їх зміст, зокрема відношення зафіксованої в них інформації до предмета чи до напрямку їхньої діяльності. Відповідно до цього виділяють такі види Документів (табл. 9.1).

За змістом інформації: документи з адміністративних питань, комерційних, питань планування оперативної діяльності, бухгалтер­ського обліку, підготовки й розстановки кадрів, фінансово-кредитних, зовнішньоторговельної діяльності та ін. У результаті утворюються Функціональні системи документації, наприклад планова, кадрова, ка­пітального будівництва.

Таблиця 9.1. Види документів за ознаками класифікації і групами

Ознаки класифікації	Групи документів
За спеціалізацією	Загальні 3 адміністративних питань Спеціалізовані з фінансових, комерційних питань та ін.
За призначенням	Організаційні Розпорядчі Інформаційні Колегіальних органів
За походженням	Внутрішні Зовнішні
За напрямком	Вхідні Вихідні
За джерелами виникнення	Первинні Вторинні
За формою	Стандартні Індивідуальні
За технікою відтворення	Рукописні Відтворені механічним способом
За таємністю	Для службового користування Таємні Дуже таємні
За терміном виконання	Звичайні безстрокові Термінові Дуже термінові
За формою	Стандартні
За складністю	Односкладові Складні
За терміном зберігання	Постійного зберігання Тривалого (понад 10 років) зберігання Тимчасового (до 10 років) зберігання

За надходженням документи поділяються на офіційні й особисті.

Офіційний документ створюється організацією чи службовою осо­бою й оформляється в установленому порядку. Серед офіційних до­кументів можуть бути виділені особисті, що засвідчують особу або її права, обов'язки, службовий або соціальний стан, а також містять інші відомості біографічного характеру.

Документи особистого походження створюються особою поза сфе­рою її службової діяльності або виконанням суспільних обов'язків.

За стадіями створення розрізняються чорнові, оригінали й копії документів.

Рукописний або машинописний документ, в якому відображено роботу автора над текстом, — чорновий. Документ є оригіналом, відомості про автора, час та місце його створення, які він містить у собі або які виявлено якимось іншим шляхом, відповідають дійсності. Оригінал офіційного документа — перший і єдиний його примірник. Копія відтворює інформацію документа й усі його зовнішні ознаки або частину їх. В юридичному відношенні оригінал і копія рівноцінні.

За ступенем гласності документи бувають звичайні та для служ­бового користування (ДСК).

За термінами зберігання документи поділяються на дві групи — постійного і тимчасового зберігання.

Нарешті, виходячи з призначення, розрізняють індивідуальні й типові документи. Перші створюють у кожному окремому випадку для розв'язання конкретної управлінської ситуації. Другі відобра­жають однорідні питання й складаються за однаковими зразками (типові листи, типові інструкції, типові положення і т. ін.).

Діяльність зі створення документів (документування) та організа­ція роботи з ними означає створення умов, які забезпечують рух, по­шук та зберігання документів у діловодстві і називається діловод­ством.

Стиль сучасного ділового письма. У службових документах реалі­зується офіційно-діловий стиль. Під стилем ділового письма розумі­ють сукупність прийомів використання мовних засобів при скла­данні управлінської документації.

При складанні тексту документів мають виконуватися вимоги, найголовнішими з яких є достовірність та об'єктивність, що дося­гається викиданням слів, які не несуть смислового навантаження.

Достовірним текст документа є тоді, коли в ньому не допускається подвійного тлумачення слів та виразів.

Повним називається такий текст документа, зміст якого вичерпує всі обставини справи.

Стислим є текст, у якому відсутні зайві слова та смислові повтори, надмірно довгі міркування не по суті справи.

Переконливий такий текст, який веде до прийняття адресатом пропозиції або виконання прохань, викладених у документі.

Переконливо складений діловий лист може прискорити прийнят­тя управлінського рішення, запобігти назріванню конфлікту.

При оформленні службового документа необхідно пам'ятати, що його автор не службова особа, а юридичне підприємство, установа або організація.

Це покладає велику відповідальність на його укладачів та вико­навців. Форми вираження інтересів юридичних осіб мають відпо­відати нормам адміністративного права.

Усі складові тексту існують у взаємозв'язку та взаємозалежності — текст не може бути переконливим без достатньої повноти і т. д.

У стилістичному відношенні ділове мовлення відзначається суворою логічністю міркування, послідовністю та переконливістю.

Елементи тексту. Текст — головний елемент документа. Через це підготовка текстової частини — одна із найголовніших операцій у Документуванні й діловодстві.

ДЕРЖАВНА МИТНА СЛУЖБА УКРАЇНИ СХІДНА РЕГІОНАЛЬНА МИТНИЦЯ

61003 м. Харків, вул. Короленка, 14, 16а.   Тел. (0572) 12-77-30

Факс (0572) 19-41-39

№ 15/1207

15 листопада 1999 р.

На №______ від ____1999 р.

Першому

Заступнику Голови ДМСУ

О.Б. Єгорову

Про надання роз'яснення щодо сертифіката походження форми «А»

У зв'язку з надходженням запитів з митниць та відсутністю інструктивних матеріалів щодо сертифікатів походження прошу дати роз'яснення про основні вимоги, що висуваються до сертифіката при митному оформленні вантажу (наявність захисних позначок, прави­ла його заповнення та ін.), а також указати перелік країн, яким надано дозвіл на видачу такого сертифіката.

Начальник Східної регіональної митниці

П.В. Пашко

Виконавець О.Г. Маляревська Тел. 17-27-54

Рис. 9.1. Зразок написання пояснювальної записки

ДЕРЖАВНА МИТНА СЛУЖБА УКРАЇНИ

СХІДНА РЕГІОНАЛЬНА МИТНИЦЯ

НАКАЗ

«29» вересня 1999 р. № 593

Про анулювання кваліфікаційного свідоцтва особи, уповноваженої на декларування

Відповідно до вимог параграфа 5 «Положення про діяльність підприємств, що здійснюють декларування на підставі договору», за­твердженого наказом ДМСУ від 22.07.97 р. № 340, та згідно з зая­вою власника кваліфікаційного свідоцтва Лариси Олексіївни Янковської

НАКАЗУЮ:

1. Скасувати дію кваліфікаційного свідоцтва особи, уповноваже­ної на декларування, № 80000/8-164 Д від 06.05.98 р., виданого на ім'я Янковської Лариси Олексіївни 28.09.99 р.

2. Начальнику ВОМК В.Б. Ладу довести інформацію про скасу­вання кваліфікаційного свідоцтва до оперативних підрозділів СРМ.

3. Контроль за виконанням наказу залишаю за собою.

Начальник Східної

регіональної митниці П.В. Пашко

Погоджено:

Начальник ВОМК В.Б. Лад Начальник 3В Л.Є. Поліщук Юридичний сектор В.М. Дмитрієв

Рис. 9.2. Зразок написання наказу

Начальнику Східної регіональної

митниці

Паніку П.В.

СЛУЖБОВА   ЗАПИСКА

2000р.

Про хід виконання вимог

наказу ДМСУ   від 06.04.98 р. № 184

Текст запису

Начальник відділу

      Рис. 9.3. Зразок оформлення службової записки   

Начальнику ВПВ Миснику І.О. інспектора ВПВ Баштенка О.М.

ЗАЯВА

Прошу Вас надати мені щорічну відпустку за період 1998— 1999 рр. з 10.11.1999 р. та матеріальну допомогу на оздоровлення.

10.11.1999 р,

Підпис

Рис. 9.4. Зразок написання заяви  Начальнику Східної регіональної митниці

Паніку П.В.

ЗАЯВА

Прошу Вас надати мені матеріальну допомогу у зв'язку з наро­дженням ДИТИНИ. І Копія свідоцтва про народження додається.

10.11.1999 р. Підпис

Рис. 9.5. Зразок написання заяви про надання матеріальної допомоги

Начальнику Східної регіо­нальної митниці Пашку П.В. Дмитрієва В.М., який проживає в м. Харкові-64, Комсо­мольське шосе, буд. 35

ЗАЯВА

Прошу Вас прийняти мене на роботу в Східну регіональну мит­ницю на посаду провідного інспектора юридичного сектору.

20.11.1999 р.

Підпис

Рис. 9.6. Зразок написання заяви про прийняття на роботу

Начальнику відділу охорони та митного супроводження Східної РМ Гречаннікову О.М. ст. інспектора  Петрова А.Е.

ПОЯСНЕННЯ

03.11.99 р. приблизно о 16.00, ввійшовши до трамвая 23-го маршруту та оплативши проїзд, я поклав гаманець, у якому знаходи­лося моє посвідчення і п'ятнадцять гривень, у бокову внутрішню ки­шеню куртки. В трамваї на той час було дуже багато людей. Про­їхавши дві зупинки я виявив пропажу гаманця. Після цього я відра­зу звернувся до РВ ХДУ УМВСУ.

У РВ Московського району мною була написана заява, зареєстро­вана за № 14336/8616, за фактом вжиття заходів щодо розшуку невідомих осіб, які викрали гаманець, у якому знаходилося службове посвідчення.

Про результати розшуку злочинців мені буде надана інформація.

Дата                                       Підпис

Рис. 9.7. Зразок оформлення пояснення

Текст будь-якого документа складається з логічних елементів: вступу, доказу, закінчення. У вступі адресат готується до сприйняття теми (зазначається привід, що привів до укладення документа, викладається зміст питання і т.ін.). У доказі викладається суть питання (докази, пояснення, міркування, що супроводжуються цифровими розрахунка­ми, посиланнями на законодавчі акти й інші матеріали). У закінченні формулюється мета, заради якої складено документ. Закінчення може бути активним чи пасивним. Активне закінчення точно зазначає, яку дію має виконувати адресат. Мета пасивного закінчення — проінфор­мувати адресата про якийсь факт, обставину тощо.

Текст документа, що складається з одного закінчення, називається простим, а той, що містить ще й інші логічні елементи, — складним.

Залежно від змісту документів застосовується прямий або зворот­ний порядок розташування логічних елементів. У першому випадку після вступу йдуть доказ і закінчення. При зворотному порядку — спочатку викладається закінчення, а потім доказ. Вступ у таких документах відсутній.

За способом викладу матеріалу документи можна поділити на дві категорії: з високим і з низьким рівнем стандартизації.

Документи з високим рівнем стандартизації складаються за за­твердженою формою.

Уніфікація як один із напрямків реалізації документів у наш час втілюється в розробці й застосуванні на практиці типізованих та трафаретних текстів

Типізація текстів — процес створення тексту-зразка, тобто сте­реотипу, на основі якого можуть бути побудовані тексти аналогічно­го змісту, що відповідають подібним управлінським ситуаціям. При цьому мають бути якнайточніше збережені основні конструкції й формулювання тексту-зразка. Типові тексти, як правило, оформля­ють у вигляді спеціальних збірників.

Трафаретизація текстів — процес поділу всієї інформації групи однорідних документів на постійну і змінну з наступним включен­ням постійної інформації до банку документа. Отже, трафаретні текс­ти — це дослідне відтворення постійної інформації групи документів з пропусками для подальшого заповнення конкретного документа.

У документах з низьким рівнем стандартизації добір слів та сло­восполучень щоразу залежать від конкретних ситуацій. За способом викладення документи з низьким рівнем стандартизації прийнято поділяти на розповідні, описи й міркування.

У розповіді йдеться про події (явища, факти) у тій хронологічній послідовності, в якій вони відбуваються в дійсності (автобіографія, пояснювальна записка, замітка, протокол).

В описі характеризуються явища (предмет, люди, події) з перелі­ченням ознак, властивостей, особливостей (опис-характеристика, на­каз, звіт, постанова).

Міркуванням називається вид тексту, в якому логічні визначен­ня, думки й умовиводи розкривають внутрішній зв'язок явищ і, як правило, доводять визначену тезу. Розрізняють два основних види доказів: дедуктивний, коли думка розвивається від загального до часткового, та індуктивний, у якому думка спрямована від окремих фактів до загального.

9.4. ФОРМЕНИЙ ОДЯГ, ВИДИ ЙОГО, ТЕРМІНИ НОСІННЯ, ЗБЕРІГАННЯ В МИТНИХ ОРГАНАХ УКРАЇНИ

9.4.1. Формений одяг митних органів України

Службові особи митних органів України забезпечуються форме­ним, спеціальним одягом та взуттям згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.95 р. № 407. Право носіння форменого, спеціального одягу, взуття, знаків розрізнення мають службові особи митних органів, які атестовані і мають персональні звання.

Форма одягу особового складу митних органів України:

Державних радників:

1) парадна;

2) буденна.          Інспекторів і радників:    

1) парадна;

2) буденна (табл. 9.2),

Таблиця 9.2. Речове майно для радників та інспекторів

Найменування предметів	Кількість пред­метів на одного працівника	Термін носіння, років
Комплект парадної форми для чоловіків
Кашкет	1	5
Костюм	1	2
Сорочка білого кольору з довгими рукавами	1	3
Сорочка білого кольору з короткими рукавами	1	3
Краватка	1	3
Туфлі, пар	1	2
Шкарпетки, пар	2	1
Кашне білого кольору	1	4
Комплект парадної форми для жінок
Капелюшок або пілотка з напіввоввяної тканини	1	3
Костюм	1	2
Блуза білого кольору з довгими рукавами	1	3
Блуза білого кольору з короткими рукавами	1	3
Краватка	1	3
Туфлі, пар	1	2
Колготки, пар	2	Д
Кашне білого кольору	1	4
Комплект буденної форми для чоловіків
Шапка зимова	1	3
Пілотка з плащової тканини	1	2
Пілотка з напіввовняної тканини	1	2
Пальто утеплене	1	3
Плащ з підстібкою	1	3
Костюм літній	1	2
Костюм	1	2
Куртка і штани	1	2
Сорочка блакитного кольору з довгими рукавами	2	1
Сорочка блакитного кольору з короткими рукавами	2	1
Краватка	2	2
Туфлі, пар	1	2
Чоботи, пар	1	2
Шкарпетки літні, пар	4	1
Шкарпетки зимові, пар	2	1   __
Рукавички п'ятипалі шкіряні, пар	1	2
Пасок шкіряний для штанів	1	2
Кашне чорного кольору	1	2

 

Продовження табл. 9.2

Найменування предметів	Кількість пред­метів на одного працівника	Термін носіння, років
Комплект буденної форми для жінок
Шапка зимова	1	3
Пілотка з напіввовняної тканини	1	2
Пальто утеплене	1	3
Плащ з підстібною	1	3
Костюм	1	2
Куртка і спідниця	1	2
Костюм літній	1	2
Блуза блакитного кольору з довгими рукавами	2	1
Блуза блакитного кольору з короткими рукавами	2	1
Краватка	2	2
Туфлі, пар	1	2
Чоботи, пар	1	2
Колготки зимові, пар	2	1
Колготки еластичні, пар	4	1
Рукавички п'ятипалі шкіряні, пар	1	2
Пасок шкіряний для спідниці	1	2
Кашне чорного кольору	1	2

Для курсантів навчальних закладів:

буденна форма (табл. 9.3).

Формений одяг для виконання оперативної роботи.

Норми забезпечення речовим майном особового складу митних органів України затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.95 р. № 407.

Спеціальним одягом та взуттям забезпечуються працівники мит­них установ при виконанні робіт з огляду транспортних засобів (мор­ських, річкових суден, залізничних вагонів, локомотивів, автотранс­порту, літаків, вантажів, контейнерів і багажу, що транспортується окремо); при виконанні робіт з огляду поштових посилок і мішків з поштовою кореспонденцією, що прибувають із-за кордону і відправ­ляються за кордон; працівники чергових служб митних органів України.

До спеціального одягу належать:

1) костюм із штучного хутра (куртка і штани синього кольору);

2) костюм польовий (бавовняний чорного кольору);

3) черевики високі;

4) халат бавовняний;

5) рукавиці брезентові. Оперативні підрозділи спеціального призначення (митна варта) в митних установах забезпечуються додатково таким одягом:

 Таблиця 9.3. Речове майно для курсантів навчальних закладів

Найменування предметів	Кількість пред­метів на одного працівника	Термін носіння, років
Комплект буденної форми для чоловіків
Шапка зимова	1	3
Пілотка з плащової тканини	1	2
Пальто	1	3
Плащ	1	3
Костюм	1	2
Костюм літній	1	2
Штани	1	2
Сорочка блакитного кольору з довгими рукавами	2	1
Сорочка блакитного кольору з короткими рукавами	2	1
Краватка	2	2
Туфлі, пар	1	2
Чоботи, пар	1	2
Шкарпетки літні, пар	4	1
Шкарпетки зимові, пар	2	1
Рукавички п'ятипалі шкіряні, пар	1	2
Пасок шкіряний для штанів	1	2
Кашне чорного кольору	1	2
Комплект буденної форми для жінок
Шапка зимова	1	2
Пілотка з напіввовняної тканини	1	2
Пальто	1	3
Плащ	1	3
Костюм	1	2
Спідниця	1	2
Блуза блакитного кольору з довгими рукавами	2	1
Блуза блакитного кольору з короткими рукавами	2	1
Краватка	2	2
Туфлі, пар	1	2
Чоботи, пар	1	9
Колготки еластичні, пар	4	1
Колготки зимові (пар)	2	1
Рукавички п'ятипалі шкіряні, пар	1	2
Пасок шкіряний для спідниці	1	2
Кашне чорного кольору	1	2

 

1) костюмом польовим зимовим з камуфляжної тканини;

2) костюмом польовим літнім з камуфляжної тканини;

3) кашкетом з камуфляжної тканини;

4) чоботами утепленими;

5) рукавичками п'ятипалими утепленими шкіряними;

6) маскою для обличчя.

Кожна митна установа один раз на рік готує заявку-потребу на забезпечення форменим, спеціальним одягом і взуттям. Потім згідно з графіком, затвердженим наказом ДМСУ, відповідні підрозділи мит­них установ одержують формений, спеціальний одяг і взуття у поста­чальному митному господарстві ДМСУ.

Формений, спеціальний одяг і взуття видаються працівникам мит­ниці згідно з відомостями, підписаними начальником (заступником) митниці і головним бухгалтером.

9.4.2. Порядок зберігання предметів форменого, спеціального одягу, взуття та знаків розрізнення на базах та складах митних установ

Предмети форменого, спеціального одягу, взуття, знаки розрізнен­ня та тканини мають зберігатися на стелажах у сухих з електрич­ним освітленням приміщеннях, які за необхідності можуть бути об­ладнані засобами малої механізації: візками, підйомниками тощо.

Обов'язкова вимога щодо обладнання складських приміщень — це передбачення установки охоронної та протипожежної сигналізації. У кожному приміщенні також необхідно мати такі первинні засоби гасіння пожежі, як вогнегасники, ємності з піском, водою та ін.

Наказом начальника митної установи призначається службова особа (завідувач складом), відповідальна за протипожежний стан при­міщень.

Предмети речового майна та тканини розміщуються у складі на стелажах за групами предметів, зростом, розмірами. Стелажі облад­нані ярликами (бірками), де вказана назва предмета, а за необхід­ності, інші дані, що характеризують виріб.

Видача нового форменого, спеціального одягу, взуття та знаків розрізнення за нормами здійснюється тільки після закінчення термі­ну носіння раніше виданих аналогічних предметів.

При несвоєчасній видачі форменого одягу та його предметів, взут­тя, знаків розрізнення з об'єктивних причин терміни носіння вирахо­вуються з моменту настання права на його отримання.

Повернення предметів щойно отриманого форменого, спеціального одягу і взуття на склад митної установи дозволяється (в окремих випадках) для обміну на необхідний розмір, якщо отриманий пред­мет не відповідає дійсному розміру службової особи та не був у вико­ристанні.

У виняткових випадках (роз'їзний характер роботи, виїзд та відря­дження на будівельні об'єкти митних установ, робота, пов'язана з постачанням та супроводжуванням вантажів, водіям та ін.) дозво­ляється видача спеціального утепленого одягу (костюма) або польового костюма взамін форменого одягу чи плаща за заявою службової особи і письмовим дозволом керівництва митної установи з відшко­дуванням різниці вартості готівкою, яка вноситься в касу митної установи.

У разі звільнення службової особи при її остаточному розрахунку заборгованість за отриманий формений одяг, взуття та знаки розріз­нення визначається, виходячи з термінів, установлених нормами ви­дачі. Прострочування видачі одягу з вини митної установи при цьо­му не враховується.

Наказом ДМКУ 02.02.96 р. № 46 були введені в дію «Правила носіння форменого одягу працівниками митних органів України», що наведені нижче.

9.4.3. Правила носіння форменого одягу працівниками  митних органів України

Стаття 29. При парадній формі одягу на кителі носяться орде­ни, медалі і нагрудні знаки; при повсякденній формі одягу на френчі носяться планки з стрічками орденів, медалей і нагрудні знаки.

9.5. ЕКСПЛУАТАЦІЯ МИТНИХ ОБ'ЄКТІВ

9.5.1. Митні об'єкти

До митних об'єктів належать будівлі, споруди та мережі інженер­ного забезпечення (електро-, тепло-, водо- та газопостачання, каналі­зація), які знаходяться на балансі митного органу. До експлуатації митних об'єктів відносяться всі роботи, пов'язані з утриманням та підтримкою їх належного стану. Безпосередньо експлуатацією мит­них об'єктів у митних органах займаються господарсько-експлу­атаційні відділи (ГЕВ). У Держмитслужбі України створено Господарсько-експлуатаційне митне управління (ГЕМУ), яке планує та здійснює контроль роботи митних органів з питань експлуатації мит­них об'єктів. Роботи з експлуатації митних об'єктів повинні органі­зовувати та проводити фахівці, що пройшли навчання і мають відповіді ну кваліфікацію.

 

 

9.5.2. Експлуатація будівель та споруд

Все, що збудовано, носить загальну назву — споруди.

Будівлями називають наземні споруди, в яких розміщені приміщення, необхідні для того чи іншого виду людської діяльності.

Водночас не можна називати будівлями такі споруди (наприклад  мости, радіомачти чи греблі), в яких або немає приміщень, або окреме приміщення не визначають їхнього основного призначення. Такі споруди називають інженерними.       

Підрозділи митниць розміщуються в будівлях, які знаходяться на балансі митних органів, або в орендованих приміщеннях.

Ті будівлі, що знаходяться на балансі митних органів, обслугову­ються за рахунок коштів, які виділяються митною службою на ці цілі (капітальний ремонт, поточний ремонт, ремонт обладнання, елек­тромереж, водогону, опалення, придбання меблів та ін.).

В орендованих приміщеннях усі роботи з ремонту приміщень, опа­лення, освітлення, водогону та іншого проводяться службами орендо­давця за їх рахунок. Орендатор лише сплачує орендну плату за при­міщення та інші види наданих послуг згідно з укладеним договором між орендатором та орендодавцем.

Для ремонту та підтримки приміщень і будівель, що знаходяться на балансі митних органів, до штату митного органу включаються |такі спеціалісти, як:

— робітники з ремонту будівель;                                                            

— електрики;             

— дизелісти;                                                  

—   сантехніки;

—   — прибиральниці та інший необхідний обслуговуючий персонал, який знаходиться в штаті митного органу, але неатестований.

Кількість необхідного обслуговуючого персоналу розраховується згідно з нормами і затверджується Державною митною службою України.

Норми чисельності враховують одну або декілька характеристик об'єктів, що обслуговуються.

Наприклад:

• нормативна чисельність двірників: на 590 м² — 1 двірник;

• нормативна чисельність прибиральниць: на 440 м² — 1 прибиральниця;

• нормативна чисельність робітників для обслуговування і ремонту інже­нерного обладнання визначається з урахуванням загальної площі будівель (м²) та чисельності працюючих (чол.) — на будівлю загальною площею 1300 м² та з чисельністю працюючих 210 чол. потрібен 1 чол./зміну;

• нормативна чисельність столярів визначається з урахуванням кількості одиниць меблів (шт.) та чисельності працюючих (чол.) — на 850 одиниць меблів та 210 чол. працюючих потрібен 1 чол./зміну;

• нормативна чисельність робітників для обслуговування і ремонту елек­тромереж і силового обладнання визначається з урахуванням кількості оди­ниць ремонтної складності та кількості фізичних одиниць обладнання — на 601 одиницю ремонтної складності та 150 фізичних одиниць обладнання потрібен 1 чол./зміну. Категорія ремонтної складності визначається склад­ністю одиниці обладнання: силовий трансформатор потужністю 630 кВА — 17 одиниць ремонтної складності; щит на 0,4 кВ — 2 одиниці ремонтної складності.

Для виконання великих обсягів робіт з поточного та капітально­го ремонтів будівель, а також капітального будівництва об'єктів Укладаються договори зі спеціалізованими організаціями, які мають ліцензію на виконання цих видів робіт. Відбираються будівельні органі­зації на тендерній основі.

Поточний ремонт складається з систематичних і своєчасно ви­конаних робіт щодо попередження завчасного зносу конструкцій, оздоблення та інженерного обладнання, а також робіт з усунення дрібних пошкоджень і несправностей у конструкціях і обладнанні, виникаю­чих у процесі експлуатації будівель.

За видами проведення робіт ремонт поділяють на:

• поточний профілактичний ремонт — визначається і плануєть­ся заздалегідь щодо часу виконання, обсягів та вартості робіт (прово­диться не частіше одного разу на 3 роки);

• поточний непередбачений ремонт — виявляється в процесі експлуатації і виконується, як правило, в терміновому порядку.

До поточного профілактичного ремонту відносяться частковий ре­монт і фарбування покрівель, заміна і фарбування водостічних труб, частковий ремонт дверей, очистка від забруднень і просте фарбування фасадів та ін.

Плани поточного профілактичного ремонту складають на основі технічного огляду будівель та опису необхідних робіт. При прове­денні поточного профілактичного ремонту збільшується термін екс­плуатації і підвищується довговічність будівлі.

 Капітальний ремонт будівель містить у собі заміну й відновлен­ня окремих частин або цілих конструкцій та інженерно-технічного обладнання будівель у зв'язку з їх фізичним зносом і руйнуванням,  також проведення робіт з підвищення рівня благоустрою.

Капітальний ремонт ділиться на:

• комплексний — при якому передбачається одночасне відновлення зношених конструкцій, інженерного обладнання та підвищення благоустрою будівель і проводиться один раз на 18—30 років;

• вибірковий — включає в себе ремонт окремих елементів будівель чи обладнання і проводиться один раз на 6 років.

Реконструкція будівель, як правило, включає перепланування будівель (надбудови, прибудови, вбудови та ін.).  Згідно зі встановленою періодичністю після проведення профілактичного поточного ремонту впродовж 3—5 років не повинні проводитися ніякі ремонти (за винятком непередбаченого чи аварійного).

До початку ремонтних та будівельних робіт розробляється проект кошторисна документація (креслення та кошториси), згідно з якою й повинні проводитися необхідні роботи.

9.5.3. Види пунктів пропуску

Пункти пропуску — це об'єкти для здійснення прикордонного, митного та інших видів контролю пасажирів, транспортних засобів та вантажів з метою перетину державного кордону України на шляхах сполучення: залізничного, автомобільного, повітряного, морсько-| то та річкового транспорту, а також пішохідних шляхах.

Пункти пропуску через державний кордон України класифікуються:

— за категоріями: міжнародні, міждержавні, місцеві;

—   за видом сполучення: залізничні, автомобільні, морські, річкові, авіаційні, пішохідні;

—    за режимом функціювання: постійні та тимчасові;

— за характером транспортних перевезень: пасажирські, вантажні, вантажно-пасажирські;

— за часом роботи: на цілодобові та такі, що працюють у визна­чений час.

9.5.4. Автомобільні пункти пропуску (АПП)

Автомобільні пункти пропуску через державний кордон України розташовуються в основному за межами населених пунктів, тому вони повинні працювати автономно і мати на своїй території такі споруди:

— службовий блок, у якому розміщуються митні і прикордонні служби, служби санітарно-карантинного контролю, ветеринарного та фітоконтролю, екологічного контролю, служби СМАПП;

— павільйони митників та прикордонників;

— навіси;

— на заїзді та виїзді спеціальні бар'єри і шлагбауми;

— бокси для ретельного огляду легкових і вантажних автомобілів;

— склад для конфіскованих вантажів;

— стоянки для затриманого транспорту;

— комплекс будинків і споруд господарського, технічного та інже­нерного призначення — гаражі, склади, мережі інженерного забезпе­чення, трансформаторні підстанції, котельні, насосні, споруди водопо­стачання (артезіанська свердловина, резервуари), місцеві очисні спо­руди , дизельгенератор та ін.;

— споруди кінологічної служби.

Усі будівлі повинні бути оснащені опаленням, вентиляцією, освіт­ленням.

За ступенем забезпечення надійності електропостачання електроприймачі АПП належать до І, II або III категорій.

До електроприймачів І категорії (перерва в електропостачанні не­припустима) належать протипожежні пристрої, аварійне освітлення, охоронно-пожежна сигналізація та деякі види зв'язку; до II кате­горії (допускається перерва електропостачання на час проведення необхідних перемикань) — електрообладнання, без якого неможливо проводити митний та інші види контролю (ПЕОМ, ТЗМК, освітлення) та електротехнологічне обладнання (електроопалення). Інші електроприймачі (побутова техніка, електроводопідігрівачі та ін.) належать До III категорії надійності електропостачання (допускається перерва електропостачання до однієї доби).

Електропостачання АПП забезпечується від зовнішніх мереж, крім Цього необхідно встановлювати резервні джерела живлення (дизельні електростанції необхідної потужності та джерела безперебійного жив­лення).

Автомобільні пункти пропуску повинні знаходитися на балансі митного органу і всі витрати на експлуатацію (облаштування, ре­монт, прибирання, придбання обладнання, меблів та ін.) мають про­водитися за власний рахунок митного органу.

9.6. АВТОМОБІЛЬНА СЛУЖБА В МИТНИХ ОРГАНАХ

9.6.1. Загальні положення системи експлуатації автомобілів

Експлуатація автомобілів включає в себе використання, технічне обслуговування, зберігання, транспортування, планування та облік.

Використання автомобілів визначається експлуатацією їх за пря­мим призначенням, з додержанням технічних норм, режимів і пра­вил, установлених інструкціями заводів-виробників з експлуатації, при чіткому виконанні вимог безпеки руху.

Технічне обслуговування — це обов'язкове і своєчасне прове­дення робіт з перевірки їх справності та укомплектованості, усунен­ню виявлених несправностей, догляду за нею в обсязі, передбачено­му інструкціями по експлуатації, які забезпечують постійне утри­мання їх у справному стані та готовності до використання за призначенням.

Планування експлуатації і ремонту автомобілів включає в себе комплекс заходів щодо організації правильного використання їх і експлуатації для виконання завдань із забезпечення оперативної і господарської діяльності підрозділів митниці.

Зберігання автомобілів полягає в підтриманні їх у технічно справ­ному і законсервованому стані, який забезпечує справність і приведен­ня до технічної готовності в установлений термін.

Облік експлуатації автомобілів включає комплекс заходів з об­ліку виконаних робіт, витрати моторесурсу, паливно-мастильних ма­теріалів (ПММ).

Справним вважається автомобіль, повністю обладнаний необхід­ними відрегульованими і нормально працюючими агрегатами, вузла­ми, механізмами, приладами, деталями і придатний для використання за призначенням.

9.6.2. Типи автомобілів

Автомобілі за типами розподіляються на легкові, вантажні і спеці­альні.

До легкових автомобілів належать автомобілі, призначені для за­безпечення службової діяльності керівників і підрозділів митниці, перевезення людей, транспортування легких вантажів.

Вантажні автомобілі — це автомобілі, які мають вантажні плат­форми і призначені для перевезення людей (більше 8 чоловік), ван­тажів, матеріальних цінностей і т.п.

До спеціальних автомобілів належать автомобілі з установленим на них спеціальним обладнанням для вирішення оперативних та інших спеціальних завдань (наприклад мобільна рентгенустановка, автокран і т.п.).

9.6.3. Комплектування автомобілями і введення їх в експлуатацію

Кількість автомобілів, що утримуються в підрозділах митних органів, визначається їх оперативно-службовою діяльністю, планами будівництва та експлуатації митних об'єктів і затверджується нака­зом Голови ДМСУ.

Поставку автомобілів для митниць здійснює Автотранспортне митне господарство ДМСУ.

Автомобілі, які надійшли на баланс митного підрозділу, підляга­ють реєстрації (перереєстрацї) в органах ДАІ незалежно від їхнього технічного стану впродовж 10 днів від часу придбання (отримання) чи переобладнання.

Позаштатні автомобілі приводяться до технічно справного стану, консервуються і ставляться на зберігання. Використання автомобілів, які знаходяться поза штатом, категорично забороняється.

При комплектуванні дозволяється використовувати автомобілі одного типу замість іншого, якщо це не суперечить їхньому штатно­му призначенню. Наприклад, замість мікроавтобуса можна викорис­товувати легковий автомобіль, а замість вантажного або спеціально­го використовувати легковий автомобіль забороняється.

Приймання-передача автомобіля оформляється актом, який за­тверджується головою комісії, призначеної наказом начальника мит­ниці.

Передача несправних або неукомплектованих автомобілів заборо­няється. Не дозволяється також підміна агрегатів, вузлів, деталей та інструментів.

До експлуатації автомобілів допускається персонал, який знає їх устрій, правила експлуатації, а також хто засвоїв правила безпеки при поводженні з ними та має посвідчення відповідної категорії.

Після реєстрації автомобіль закріплюється за конкретним водієм наказом по митному органу. На автомобіль наносяться спеціальні розпізнавальні знаки.

9.6.4. Планування, використання і зберігання автомобільної техніки

Планування — комплекс заходів щодо організації правильної експлуатації автомобілів, технічного забезпечення службової і госпо­дарської діяльності митного органу.

Мета планування:

— постійне підтримування автомобілів у технічно справному стані;

— технічно правильне, ефективне використання автомобілів;

— своєчасне проведення ТО і ремонту автомобілів.

Планування повинне забезпечити:

— виконання всіх поставлених завдань;

— підтримування автомобільної техніки в справному стані з не­обхідним запасом ходу;

— використання автомобілів тільки за прямим призначенням з Урахуванням затверджених ДМСУ лімітів пробігу за рік;

— своєчасне проведення ТО, витрат ПММ у рамках затверджених лімітів.

Експлуатація автомобілів планується на рік, місяць і добу. Плануючими документами є:

— річний план експлуатації і ремонту автомобілів;

— місячний план-графік проведення ТО і ремонту;

— щоденний наряд на вихід автомобілів на лінію.      Вихідні дані щодо планування:

— наявність і технічний стан автомобілів;

—   ліміти пробігу і ресурс автомобіля;

 — норми використання моторесурсу;

 — необхідність в автомобілях;   

 — необхідна кількість ТО;

— ліміти ПММ.

Аналіз підсумків виконання місячного плану проводиться в кінці місяця. В ньому відображаються:

— законність використання автомобіля;

— причини перепробігу і перевитрат ПММ;

— оцінка стану транспортних засобів;

— рівень підготовки водіїв і стан дисципліни;

— зауваження щодо оформлення обліково-звітних документів, дорожніх листів, книг обліку, табеля роботи автомобіля та ін.).

Технічна готовність автомобіля. Визначається його справністю, надійністю, наявністю підготовленого водія, укомплектованістю за­пасними частинами, інструментом, пристроями, ПММ.

Технічне забезпечення — це комплекс заходів, які проводяться з метою підтримання техніки в налагодженому стані і в постійній го­товності до використання, забезпечення надійної їх роботи, швидкого відновлення техніки, яка вийшла з ладу.

Воно складається з організації і здійснення правильної експлуа­тації та ремонту машин, а також постачання митних органів тех­нікою й автотехнічним майном.

Технічне забезпечення є одним із важливих видів діяльності мит­них органів. Від вчасного його здійснення значною мірою залежить успіх виконання службових завдань та попередження ДТП.

Справність автомобіля визначається наявністю укомплектованих, відрегульованих і нормально працюючих агрегатів, вузлів, механізмів, приладів, деталей і придатністю до використання за призначенням. Це означає:

— двигун повинен легко запускатись і безперебійно працювати;

— тиск у системах відповідати нормі;

— вільний хід керма, педалей зчеплення, гальма в нормі;

— гальма повинні забезпечити плавну і надійну зупинку автомо­біля;

— тиск у шинах у нормі;

— прилади освітлення, сигналізації працюють надійно;

— акумуляторна батарея заряджена, рівень електроліту в нормі-Успішне виконання обов'язків з технічного забезпечення транс­портних засобів митних органів досягається: високою технічною та автомобільною підготовкою водіїв і спеціалістів ремонтників;

— своєчасним плануванням і правильною організацією ТО та ремонту;

— систематичним контролем за станом техніки, засобами обслу­говування та ремонту;

— чітким управлінням діяльністю автогосподарства. Контроль за діяльністю автогосподарства в митних органах здійснює керівник чи особа, уповноважена керівником митної установи.

Використання автомобільної техніки. Експлуатація техніки органі­зовується відповідно до виконання оперативно-службових завдань, завдань керівництва митних органів, річних норм експлуатації, міжре­монтних термінів (ресурсів) роботи машин і здійснюється за планом експлуатації та ремонту машин.

Річні норми, міжремонтні терміни (моторесурси) експлуатації тех­ніки встановлюються наказом ДМСУ. Міжремонтні терміни визна­чають мінімальну роботу машин та їх агрегатів у кілометрах (мото-годинах, роках експлуатації) до виходу її в черговий капітальний ремонт.

Основними показниками експлуатації техніки є:

— використання техніки;

— технічний стан машин;

— своєчасність і якість ТО.

Використання техніки характеризується коефіцієнтом випуску рухомого складу на лінію. Він визначається для одиниці рухомого складу відношенням кількості днів (Др) знаходження машин у ро­боті до загальної кількості днів (Дк) за звітний період.

Технічний стан машин визначається їх справністю та надійністю (запасом ходу).

Основними показниками технічного стану автомобільної техніки є коефіцієнт технічної готовності (#тг), який визначає ступінь готов­ності технічно справного рухомого складу до перевезень.

Він визначається для одиниці рухомого складу відношенням кількості днів (Дт), у які одиниця рухомого складу була технічно справна, до загальної кількості календарних днів (Дк) за звітний період:

Основним документом, який відображає технічний стан, експлуа­тацію та ремонт машин, є формуляр автомобіля, в якому відображається:

— переміщення машин;

— зміна основних агрегатів;       

— пробіг автомобіля з початку експлуатації і після останнього капітального ремонту;

— капітальний ремонт;   

— заміна автошин, акумуляторів;

— переміщення водіїв.

Водій приймає автомобіль за актом і в процесі експлуатації дбає про технічний стан та збереження машини, інструменту, приладдя й несе матеріальну відповідальність згідно з укладеним договором із керівником митної установи.

Право керувати машиною має тільки водій, на ім'я якого оформле­ний подорожній лист.

Подорожній лист є основним первинним документом з обліку роботи машини. Він повинен мати порядковий номер по даному ав­тогосподарству, дату видачі, штамп митниці. Подорожній лист ви­дається на підставі наряду про вихід автомобілів. Випуск машин на лінію без подорожнього листа забороняється. Подорожній лист ви­дається на один день роботи машини. У випадку відрядження вста­новлюється необхідний термін його дії, котрий підтверджується по­свідченням про відрядження.

Зберігання автомобільної техніки. Зберігання машин в автогос­подарстві митниці організується на стоянках.

Стоянкою машин називається закрите приміщення або місце під наметом, а також відкриті майданчики, обладнані для зберігання відре­монтованих, заправлених і технічно обстежених машин.

Стоянки обладнуються з урахуванням:

— швидкого та зручного виходу машин на лінію;

— зручності при підготовці машин до виходу й обслуговуванні при зберіганні.

Стоянка включає:

— місця для машин, які знаходяться в експлуатації;

— місця для машин, які зберігаються на консервації;

— відокремлені намети (майданчики) для зберігання бензоцис­терн і паливно-заправників з паливом.

На стоянці біля кожної машини має бути табличка з указанням марки і номерного знака машини.

На стоянці дозволяється виконання таких робіт:

— очистка машин від бруду;

— періодична перевірка стану акумуляторних батарей, зняття їх для зарядки, перевірки;

— контрольний огляд машин перед виходом на лінію і в процесі зберігання та усунення незначних дефектів, виявлених при огляді.

9.6.5. Показники технічного стану автомобільної техніки

Основним показником технічного стану автомобіля є Ктг— ко­ефіцієнт технічної готовності.

Крім Ктг для контролю за технічним станом машин використо­вується показник ЗХ (запас ходу), який визначається як різниця між установленою нормою міжремонтного пробігу (Пя) і фактичним про­бігом (П ):

Норма міжремонтного пробігу встановлюється наказом ДМСУ. При визначенні запасу ходу необхідно враховувати фактичний стан автомобіля.

Запас ходу автомобіля повинен бути не менше 15 000 км.

Контроль за технічним станом і експлуатацією автомобіля здійснюється:

— шляхом огляду і перевірки посадовими особами;

— шляхом перевірки автомобілів на лінії;

— при інспектуваннях і перевірках підрозділу митних органів спеціалістами ДМСУ;

— органами ДАІ при проведенні оглядів.

Періодичність контролю встановлюється наказами керівників мит­них органів.

Завдання для перевірки знань ,

1. Що таке попередній розгляд документів?                                     

2. Пояснити елементи тексту.

3. Основний принцип реєстрації документів.

4. Які види одягу входять до комплекту літньої парадної форми інспекторів (чоловіків)?

5. Який термін носіння шапки зимової в радників митної служби?        ,

6. Скільки пар шкарпеток входить до комплекту буденної форми одягу інспекторів (чоловіків)?

7. Які працівники митних органів мають право на носіння форменого одягу?

8. На чому носяться металеві кокарди ?

9. Чим визначається технічне обслуговування автомобілів?

10. Які бувають типи автомобілів?

11. Що являє собою планування використання автомобільної техніки?

12. Що являє собою технічне забезпечення?

13. Назвіть основний показник технічного стану автомобільної техніки?,

14. Що називається стоянкою машин?

15. Яким чином визначається такий показник, як запас ходу (ЗХ)?