Метод економічної теорії та його складові елементи

Поняття і структура методу економічної теорії та йо­го вихідний елемент. Термін «метод» походить від грець­кого слова «methodas», яке означає шлях до чогось, шлях пізнання (або дослідження), вчення, теорія. У най­більш загальному, філософському значенні метод означає засіб пізнання як певну сукупність або систему прийомів і операцій з метою мисленого відтворення предмета, що вивчається.

Метод економічної теорії — шлях пізнання системи економічних відносин у їх взаємодії з розвитком продуктивних сил, мисленого відтворення цієї взаємодії в теорії діалектики.

Система таких прийомів і операцій не може бути до­вільною, вона повинна узгоджуватися з об'єктивними за­конами розвитку дійсності. Тому цю систему прийомів, способів пізнання і перетворення світу вивчає наука ме­тодологія (від грецьких слів «metodos» і «logos» — «сло­во», «поняття», «вчення»).

Головними елементами методу економічної теорії є: 1) філософські та загальнонаукові принципи (розвитку, суперечності, взаємодії, об'єктивності, аналізу й синтезу, системності тощо); 2) закони діалектики (закон єдності та боротьби протилежностей, закон кількісно-якісних змін і закон заперечення заперечення); 3) категорії діа­лектики (кількість і якість, сутність і явище, зміст і фор­ма та ін.); 4) закони і категорії економічної теорії (зако­ни вартості, грошового обігу тощо; категорії «вартість», «гроші», «прибуток» та ін.). Три перші структурні еле­менти діалектичного методу дослідження не механічно накладаються на економічні явища і процеси, що вивча­ються, а відображаються через предмет і метод економіч­ної теорії як науки. При цьому вони набувають специфіч­них форм застосування. Так, принцип суперечності є фор­мою боротьби між речовим змістом суспільного способу виробництва (або продуктивними силами) та його суспіль­ною формою (або відносинами економічної власності).

Метод абстракції — найпростіший елемент діалек­тичного методу пізнання економічних явищ і процесів. Він, по-перше, означає відмову від поверхових, несуттє­вих сторін явища з метою розкриття його внутрішніх, суттєвих, сталих і загальних зв'язків, справжньої тенде­нції руху. По-друге, цей метод передбачає необхідність розгляду певних економічних явищ і процесів під пев­ним кутом зору.

Метод абстракції тісно пов'язаний з поняттям конк­ретного. Конкретним є цілісний об'єкт в єдності його різноманітних сторін, властивостей, рис. Кожна з цих сторін за допомогою методу аналізу (тобто розчленуван­ня цілого на окремі складові частини, елементи), з'ясу­вання їх сутності через принцип суперечності може бути розкрита у певному окремому визначенні. Тому ва­жливим елементом діалектичного методу пізнання еко­номічних явищ і процесів є метод сходження від абст­рактного (простого, що є однією зі сторін, клітинок ці­лого) до конкретного (складного, цілого). Конкретне мо­же бути розкрите в багатьох визначеннях, у синтезі (узагальненні) одержаних за допомогою абстракції окре­мих визначень.

Принцип суперечності є ядром, найважливішим еле­ментом діалектичного методу дослідження економічних явищ і процесів. Так, товар — це єдність двох протилеж­них сторін: споживчої вартості й вартості, суспільний спосіб виробництва — єдність продуктивних сил і відно­син економічної власності (або виробничих відносин). У процесі взаємодії таких суперечностей (їх взаємовпливу, взаємозв'язку, взаємної боротьби тощо) відбувається роз­виток економічних явищ і процесів, а єдність і боротьба таких суперечливих сторін є джерелом їх еволюції.

Щоб дослідити певне економічне явище, всю економіч­ну систему на різних етапах їх еволюції, необхідно засто­сувати принцип історизму та інші елементи діалектики. Західні економісти для з'ясування сутності різноманітних економічних явищ і процесів також використовують метод абстракції, аналізу і синтезу, індукції та дедукції тощо. Водночас вони більшою мірою вдаються до моделювання майбутніх вчинків людей, до діаграм, графіків, математи­чних формул, застосовують принцип граничності (викори­стання граничних величин) і теорію оптимуму.

Раціональні засоби й методи економічного аналізу в працях західних науковців. До таких методів належить створення моделей майбутніх вчинків людей. При цьому не враховуються деякі деталі реального стану справ, а увагу концентрують на головному. Цінність моделі зале­жить від того, якою мірою використані у ній найважли­віші дані, що, у свою чергу, дає змогу перевірити її пра­вильність. Економічні дані слід використовувати у ви­гляді таблиць, графіків і рисунків (діаграм). Важлива роль в економічному аналізі належить структурним да­ним. Так, при вивченні проблем безробітних враховують такі дані, як вік безробітних, регіон, галузь промислово­сті тощо. Широко використовують індекси (які відобра­жають дані щодо базисного показника), номінальні та дійсні змінні (наприклад, дані про номінальну та реаль­ну заробітну плату), реальні та відносні ціни, провадять емпіричні дослідження (вивчають дані, зібрані за різні періоди). В економіка є окремий розділ — економетрика, мета якої — визначення взаємозв'язків на основі еконо­мічних даних.

П. Самуельсон вважав, що в економічному аналізі не­обхідно абстрагуватися від нескінченної кількості дета­лей, створювати прості гіпотези та схеми і з їх допомогою узагальнювати безліч фактів. Критерієм обґрунтованості

теорії, на його думку, є її корисність для пізнання дійс­ності, що вивчається. Важливо при цьому, щоб теорія і спостереження, індукція і дедукція не суперечили одне одному, щоб аналіз був підпорядкований певній системі. В економіка важливою ланкою методології для аналі­зу економічних відносин є їх персоналізація, суб'єктивна оцінка індивідом явищ та процесів. Така оцінка набула завершеності при визначенні вартості товару чи послуги в теорії граничної корисності. Звідси й назва методу — принцип граничності. У цьому разі економічна наука ви­ходить з більш загального методологічного підходу — ви­користання граничних величин і теорії оптимуму. При цьому на перше місце висувається не належність до пев­ного соціального прошарку, класу, а продуктивність ді­яльності кожної окремої людини.

Близьким до суб'єктивної оцінки людиною тих чи ін­ших явищ і процесів є використання в економіка психо­логічних оцінок. Так, відомий англійський економіст Дж. Кейнс сформулював основний психологічний закон, згід­но з яким люди «схильні, як правило, збільшувати спо­живання зі зростанням доходів, але не такою мірою, якою зростає дохід».

Якщо політична економія найбільше уваги приділяє з'ясуванню сутності економічних законів і категорій, то в економіка, не відкидаючи необхідності вивчення зако­нів (при цьому закони розглядаються як такі, що діють лише в середньому, зі значними коливаннями навколо цього середнього), головним предметом економічного аналізу вважають відхилення від середнього, з'ясування закономірностей цих відхилень. У західній економічній науці відкидають моністичний принцип, підхід (наприк­лад, єдиним джерелом вартості в політичній економії є праця, звідси й назва трудової теорії вартості), дотриму­ються плюралістичного, тобто багатофакторного підходу. Так, згідно з функціональною теорією ринку теорія ви­трат виробництва, з одного боку, і теорія граничної кори­сності — з іншого, є лише окремими ланками загальної теорії вартості. Англійський економіст А. Маршалл з цього приводу навів відоме порівняння витрат виробниц­тва і корисності з двома лезами ножиць: «Ми могли б з однаковим правом сперечатися про те, регулюється вар­тість корисністю чи витратами виробництва, як і про те, розрізає аркуш паперу верхнє чи нижнє лезо ножиць». Щоб визначити вартість, необхідно використати метод взаємного й одночасного визначення обох цінностей,

тобто в процесі взаємодії розглянути корисність і витра­ти як рівноправні сили.

У функціональній теорії економічні явища аналізу­ються не шляхом переходу від розкриття сутності до форм її вияву, до поверхових явищ, а шляхом взаємоза­лежності та взаємного визначення. Вона справедливо ви­знає, що жодна категорія не є абсолютною, тобто не має незмінного характеру. В цьому функціональна теорія ціл­ком збігається з вимогами діалектичного методу. Ця тео­рія передбачає заперечення абсолютних (тобто незмінних) категорій, зокрема перехід від категорії абсолютної, кар­динальної корисності до відносної (ординарної) кориснос­ті, що відкриває шлях до кількісного аналізу споживчих вартостей. У ширшому аспекті наголошується на кількіс­них зв'язках в економіці при використанні методу міжга­лузевих балансів, або методу «витрати-випуск», розробле­ного відомим американським економістом В. Леонтьєвим.

Сучасна західна економічна наука значною мірою ви­користовує аналіз законів, які відображають статичну рівновагу економічної системи (своєрідну миттєву фото­графію потреб, ресурсів, технологій тощо), і законів, що відображають явища в динаміці, в процесі еволюції. Так, закон спадної продуктивності має сенс лише у статичній моделі економічного розвитку, її використання назива­ють ще нерівноважним методом, на відміну від статично­го, або рівноважного. Найповніше цей метод розроблено у працях американського економіста Й. Шумпетера.

У політичній економії має місце також поділ економіч­них законів відповідно на закони функціонування і зако­ни розвитку, але цей поділ використовується недостатньо.

Запитання. Завдання

1. Що є предметом економічної теорії?

2. Які основні відмінності економіка від політичної економії?

3. Що таке економічна система та яка її структура?

4. З яких елементів складаються продуктивні сили?

5. Що таке власність, економічна власність, і чим економічна власність відрізняється від економічних відносин?

6. Охарактеризуйте технологічний спосіб виробництва.

7. Які основні функції економічної теорії?

8. Дайте визначення економічного закону, назвіть основні типи цих законів.

9. Які найважливіші елементи діалектичного методу пізнання?