В основі обґрунтування виробничої програми підприємства лежить аналіз існуючої і планування перспективної виробничої структури, її характеризує система показників: структура валової і товарної продукції підприємства, структура посівних площ та поголів’я худоби і птиці.Порядок розроблення виробничої програми підрозділів підприємства значною мірою залежить від призначення їх продукції та економічного статусу. Передусім тут має значення технологічний зв’язок між підрозділами, ступінь завершеності в них циклу виготовлення продукції, спрямування її на подальшу доробку, внутрішньогосподарські потреби чи на ринок, замежі підприємства.Загальна схема розроблення виробничої програми за умов наявності в складі підприємства підрозділів центрів-витрат та підрозділів, що мають замкнений виробничий цикл і виготовляють продукцію безпосередньо на ринок
У другому випадку розроблення планів виробництва підрозділів ґрунтується на їх планах продажу (поставки) продукції. Причому останні можуть випливати із плану продажу продукції підприємства (централізоване розроблення плану «зверху-вниз») або остаточно його формувати (метод «знизу-вверх»), що передбачає самостійне формування підрозділами — центрами прибуткупортфеля продажу продукції. Цей варіант планування близький до планування виробництва продукції самостійним підприємством.У підрозділах центрах-витрат план виробництва охоплює виготовлення продукції за номенклатурою і загальним обсягом у певному вимірі. Завдання за номенклатурою на плановий період (рік, квартал, місяць) складається з переліку найменувань продукції, яку слід виготовити, та її обсяг у натуральному виразі. Це завдання конкретизується за часом виконання в оперативно- каледарних планах (планах-графіках).При визначенні номенклатури й обсягу виробництва продукції підрозділами підприємства важливе значення має вирішення питання про співвідношення власного виробництва і купівлі на ринку окремих виробничих ресурсів (заготовок, деталей, вузлів, приладів тощо).Ця проблема розв’язується з урахуванням таких чинників, як можливість власного виробництва (наявні виробничі потужності й кадри), якість виробів і їх вартість.Планово-облікові одиниці, у яких встановлюється завдання внутрішньогосподарським підрозділам, мають різний ступінь деталізації для різних підрозділів і типів виробництва.Виробнича програма центрів-прибутку визначає найменування й обсяг готових виробів згідно з планом виробництва підприємства. В центрах-витрат випуск продукції у номенклатурі встановлюється, як правило, у кількості продукції на замовлення, внутрігосподарських підрозділів.З метою чіткого взаємоузгодження виробничі завдання підрозділам у натуральному виразі розробляються у порядку, зворотному до послідовності технологічного процесу, тобто від центрів- прибутку до заготівельних. У плановому завданні кожного підрозділу враховуються поставки продукції (сировини, деталей, комплектів тощо) підрозділам центрам-витрат, на склад готової продукції і можлива зміна незавершеного виробництва з метою підтримання його величини на нормативному рівні. Цей загальний порядок розроблення виробничої програми внутрішньогосподарських підрозділів можна подати так:NВ= NП + NС + NН – NФ (7.1)де NВ — плановий випуск виробів у натуральному виразі в певному внутрішньогосподарському підрозділі;NП — поставка виробів наступним за технологічним циклом внутрішньогосподарським підрозділам;Nс — поставка виробів на склад готової продукції (як запчастини для сервісних центрів, продажу);NН , NФ — відповідно нормативний і фактичний міжцеховий запас цього виробу (для комплектації, у вигляді оборотного запасу та ін.).У випадку тривалого виробничого циклу виготовлення продукції завдання встановлюються з випуску і запуску виробів. При цьому може виникнути потреба в корекції внутрішньоцехового незавершеного виробництва
Вк= ?Ni *Ціде Вк — випуск (обсяг) кінцевої продукції підрозділу в установлених одиницях виміру;п — кількість найменувань виробів (деталей, комплектів), що виготовляються у підрозділі;Nі — випуск виробів і-го найменування у натуральному виразі;Ці — загальний вимірник (ціна) і-го виробу.У підрозділах з тривалим виробничим циклом виготовлення продукції її обсяг за певний період виражається більш загальним показником обсягу виробництва, який на практиці ще називають валовою продукцією. Цей показник обчислюється за формулою:ВВ=ВК + ?Н,У підрозділах з тривалим виробничим циклом виготовлення продукції її обсяг за певнийперіод виражається більш загальним показником обсягу виробництва, який на практиці щеназивають валовою продукцією. Цей показник обчислюється за формулою:ВВ=ВК + ?Н, (5.3)де Вв — обсяг виробництва в певному вимірі;?Н — зміна залишків незавершеного виробництва за розрахунковий період у тому самомувимірі.Величина ?Н обчислюється на основі фактичних запасів незавершеного виробництва на початок планового періоду (Н1) і розрахункової планової їх величини на кінець періоду (Н2). Якщо виготовляються складні вироби з тривалим виробничим циклом за індивідуальним замовленням, то в цьому разі обсяг виробництва (?Н) обчислюється за ступенем їх готовності на кінець розрахункового періоду, тобто ціна (планова собівартість); множиться на коефіцієнт готовності, визначений експертним способом, і віднімається обсяг виконаної роботи (за ступенем готовності) на початок періоду. У дрібносерійному виробництві досить часто обчислюється умовна кількість одиниць продукції у незавершеному виробництві, після чого загальний обсяг виробництва визначається за формулою (5.2). Умовна кількість продукції обчислюється так:Nу= ТН.В \ tде Nу — умовна кількість виробів у незавершеному виробництві;ТН.В - трудомісткість незавершеного виробництва, нормо-годин;t — трудомісткість одного виробу, нормо-годин.Загальний обсяг продукції підрозділів обчислюється в різних одиницях залежно від конкретних умов виробництва і діючої системи планування, обліку й оцінки їх діяльності. Для визначення динаміки обсягу продукції, продуктивності, фонду зарплати й деяких інших показників найбільш вдалим є натуральний вимірник. Але він можливий лише в однономенклатурному вузько спеціалізованому виробництві, яке має обмежену сферу застосування. У багатономенклатурному виробництві потрібні універсальніші вимірники, здатні зробити порівняльними різні вироби і звести їх у загальний обсяг.Універсальним, загальним вимірником обсягу продукції є ціни. Досить часто вони й використовуються для визначення обсягу продукції підрозділів підприємства: у підрозділах, що виробляють готову продукцію на ринок, — ринкові ціни, у внутрішньогосподарських підрозділах— трансфертні (планово-розрахункові). На практиці досить широко обсяг продукції (виконаної роботи) вимірюється у нормованому часі на її виготовлення - у стабільних (у межах року) нормо-годинах. Нормований час як вимірник обсягу продукції застосовується передусім у внутрішньогосподарських підрозділах технологічної спеціалізації. Динаміка обсягу виробництва тут відповідає динаміцітрудомісткості продукції, що спрощує формування фонду оплати праці. Разом з тим вимірювання обсягу виробництва в нормо-годинах має недоліки. Основні з них такі: по-перше, у разі застосування цього вимірника не видно залежності обсягу виробництва від складності праці; по- друге, за існуючого методу нормування враховуються, як правило, затрати праці лише основних виробничих робітників, переважно на відрядній оплаті праці, частка яких понижується внаслідок механізації та автоматизації виробництва; по-третє, можуть бути спотворення у динаміці обсягу виробництва за різної напруженості норм на окремі операції та деталі. Отже, зазначений вимірник не можна вважати достатньо обґрунтованим.